Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року[1][2] в селі Моринці Пединівської волості Звенигородського повіту Київської губернії. Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни після сестри Катерини (1804 — близько 1848) та брата Микити (1811 — близько 1870)[15].
За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Дід по матері Бойко Яким Іванович, був вихідцем з Прикарпаття, за однією з версій сином опришка Івана Бойчука.[16]
1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Кирилівки Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович [2]. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина[17], 1819 року — сестра Марія,[18] а 1821 року народився Тарасів брат Йосип[19].
Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в дяка Совгиря.[20][21] Тоді ж ознайомився з творами Григорія Сковороди.
10 лютого 1823 року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви, а 1 вересня 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина. [2]
19 жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко[22], у якої вже було троє дітей[2][23]. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом[24]. 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого батькового шлюбу[25]. Хлопець чумакував із батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кропивницький)[26]. 2 квітня 1825 року батько помер,[2] і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла, який після смерті його батька став опікуном сиріт. У розмові з біографом поета М. Чалим Ярина характеризувала Павла як «великого катюгу»: Тарас працював у нього разом із наймитом у господарстві, але в підсумку не витримав тяжких умов життя й пішов у найми до нового кирилівського дяка Петра Богорського.[27]
Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра[28]. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області)[29][30]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту[31] та із села Тарасівки Звенигородського повіту[32]. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола[33].
1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра[34]. Того ж року помер Василь Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[35], який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.
Майже два з половиною роки — від осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[36]. 18 грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням козака Платова, героя війни 1812 року, нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні[37]. Наступного дня наказ виконав кучер Сидорка[38]. Подробиці Віленського життя маловідомі. Імовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже професійне володіння олівцем[39]. У місті Тарас познайомився зі швачкою полькою Дунею Гусиковською. Польську мову він знав ще з України, де тоді вона була досить поширена. З Гусиковською юнак удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.
