Урок розпочинається з короткої розмови про те, як колір може впливати на настрій людини. Учитель пропонує учням пригадати, які кольори вони асоціюють із теплом, радістю, свободою або навпаки — з напругою й тривогою. Учні висловлюють свої асоціації, і вчитель підводить їх до думки, що колір є не просто елементом форми, а потужним емоційним засобом у мистецтві. Саме з цього й виник напрям, який називається фовізм.
Учитель пояснює походження назви: на Паризькому осінньому салоні 1905 року критики, побачивши яскраві, майже «дикі» картини молодих художників, назвали їх fauves — «дикі». Так і з’явилася назва стилю. Художники-фовісти відмовилися від реалістичного зображення й натомість висловлювали емоції за допомогою чистого, відкритого кольору, сміливих мазків і спрощених форм. Головною метою фовізму була свобода — свобода кольору, свобода особистого висловлення, свобода від правил академічного мистецтва.
Для глибшого занурення в тему учитель демонструє короткий відеофрагмент про фовізм, у якому розповідається про головні риси напряму та його представників. Учні звертають увагу на роботи Анрі Матісса, Моріса Вламінка, Андре Дерена. У відео наголошується, що фовісти використовували кольори не так, як вони виглядають у реальності, а так, як художник їх «відчуває». Наприклад, замість природної зеленої трави могла бути яскраво-синя, а людське обличчя могло бути пурпуровим, помаранчевим чи смарагдовим.
Після перегляду учні аналізують репродукції кількох творів Анрі Матісса, зокрема «Жінка в капелюшку» та «Танок». Учитель пропонує звернути увагу на те, як художник спрощує форму: обличчя, предмети, фігури позбавлені деталізації, але саме це дозволяє кольору «заговорити» голосніше. Учні вчаться бачити, що в цих роботах форма не головна; головне — експресія, тобто сила емоційного впливу, яку створює контраст кольорів.
Учитель підкреслює, що фовісти зверталися до кольору як до мови почуттів. Вони вірили, що колір здатний передавати щирість переживання навіть без складної композиції. Учні обговорюють, які почуття викликають у них яскраві кольорові плями Матісса або енергійні мазки Вламінка. Дехто називає радість, інші відчувають свободу, хтось — силу, а хтось — неспокій. Учитель пояснює, що саме так працює експресивне мистецтво: кожен глядач бачить і відчуває по-своєму.
Після аналізу картин учні переходять до творчого завдання. Учитель пропонує створити власну фовістичну композицію. Учні мають намалювати будь-який простий сюжет — портрет, пейзаж або натюрморт — але використовуючи лише яскраві, контрастні, «несподівані» кольори. Форми можуть бути дуже спрощеними, бо головне — створити емоційний ефект. Учні швидко помічають, що працювати в такому стилі цікаво: не потрібно дотримуватися реальних кольорів, можна вільно експериментувати.
Наприкінці уроку проводиться рефлексія. Учні відповідають на запитання: що нового вони дізналися про фовізм? Чи змінилося їхнє ставлення до кольору в мистецтві? Чи легко було створювати власну експресивну роботу? Учитель підкреслює, що фовізм навчив митців і глядачів сприймати мистецтво як мову емоцій і свободи.
На домашнє завдання учням пропонується обрати одну картину фовіста, знайти інформацію про неї та коротко пояснити, які кольори в ній найяскравіші та яку емоцію вона викликає особисто в кожного.
