ТВОРЧА РОБОТА «ДЕЩО З ІСТОРІЇ ЕТИКЕТУ, АБО, СКАТЕРТИНКО, НАКРИЙСЯ»

Педагогіка

05.03.2020

912

2

0

Опис документу:
З найдавніших часів люди змушені були дотримуватися певних правил і норм поведінки для того, щоб полегшити собі життя. Мабуть, без них не можна було вижити навіть у первіснообщинному суспільстві. Саме по собі спільне життя людей у будь-якому суспільстві припускає наявність визначених правил. Саме тому можна з упевненістю сказати, що етикет як низка визначених правил поведінки з'явився одночасно з виникненням первісного людського суспільства як необхідна умова його існування.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БЕРДЯНСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ

БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ТВОРЧА РОБОТА

«ДЕЩО З ІСТОРІЇ ЕТИКЕТУ, АБО, СКАТЕРТИНКО, НАКРИЙСЯ»

Виконавець: майстер виробничого навчання

першої категорії

Дічева Олена Миколаївна

м. Бердянськ

Історично-психологічні аспекти проблеми спілкування

З найдавніших часів люди змушені були дотримуватися певних правил і норм поведінки для того, щоб полегшити собі життя. Мабуть, без них не можна було вижити навіть у первіснообщинному суспільстві.

Саме по собі спільне життя людей у будь-якому суспільстві припускає наявність визначених правил. Саме тому можна з упевненістю сказати, що етикет як низка визначених правил поведінки з'явився одночасно з виникненням первісного людського суспільства як необхідна умова його існування.

Спочатку ці правила були єдиними, тобто вони регламентували одночасно юридичні, економічні, родичівські, релігійні й морально-етичні відносини, їм підкорялися всі члени громади. Таким чином, етикет у цей період часу не виступав самостійно, окремо від інших правил, що регулюють громадське життя первісного колективу, а являв собою частину цих загальних правил.

Зрозуміло, подібні правила були неписаними і негласними, вони народжувалися із природної потреби всього колективу і регулювалися ім. Хранителями подібних знань були старійшини.

Трохи пізніше, коли суспільство перейшло на новий етап свого розвитку, норми етикету виділилися в самостійні правила і стали фіксуватися письмово. Правда, це були не спеціальні книги правил, а різні згадування про них у художніх творах.

Уже в древніх єгипетських, римських рукописах, гомерівській "Одіссеї" говориться про правила поведінки людей у різних життєвих ситуаціях. У цей час були строго регламентовані взаємини вищих і нижчих станів, панів і рабів, старших і молодших, чоловіків і жінок.

Порушення цих правил спричиняло важкі наслідки: зробити вчинок, керуючись тільки власними бажаннями, означало зрадити і тим самим виключити себе зі свого племені, свого співтовариства.

У древніх шумерських літературних текстах були викладені перші правила поведінки, що, на думку шумер, були заповідані людині богами, тому їхній необхідно неухильно виконувати.

У давньо-скандинавському пам'ятнику літератури «Едде» містяться не тільки докладний опис поведінки за столом, але і правила проголошення тостів. Про культуру поведінки за столом згадує у своєму добутку «Мистецтво любити» давньоримський поет Овідій.

Кодекс прийнятих норм поведінки мимоволі відбивав тенденції розвитку суспільства: уклад життя, світогляд людей, класові розходження. Згодом з'явився не тільки побутовий етикет, але і політичний. Він регулював зовнішнє життя суспільства: взаємини з іншими державами.

Перше свідчення появи політичного, чи дипломатичного етикету - письмовий договір про світ, вигравіруваний на срібній пластинці, що був укладений єгипетським фараоном Рамзесом ІІ і хетським царем Хаттушилем ІІІ у 1278 р. Незважаючи на те що єгиптяни програли війну, Хаттушилю ІІІ було вигідно мати в особі Єгипту свого союзника, тому він підписує мирний договір. Таким чином, дипломатичний (політичний) етикет з'явився раніш усіх інших різновидів етикету. Величезне значення міждержавним відносинам додавали в Древньому Єгипті. Переговори проводилися в урочистій обстановці відповідно до величезної кількості правил і складних ритуалів. Згодом з'явилися посли - представники уряду держави в Інших країнах. У Древній Греції посли носили спеціальні жезли, що свідчили про їхню представницьку місію - це так називані «жезли Гермеса». На верхівці жезла, оповитого лавром, було прикріплені крила птаха і два переплетених вузли. Вузли символізували моторність і хитрість, а крила - маневреність і моторність. Посли були знавцями міжнародного етикету, дуже часто саме від їхнього знання політичної обстановки й правил, прийнятих у даній країні, залежала доля переговорів.

У Древньому Римі політичний етикет був розвинутий ще більше. Так, наприклад, на честь прийому іноземних послів до Риму влаштовувалися свята, а при від'їзді обидві сторони обмінювалися подарунками. Середньовіччя багате всілякими трактатами, що дають поради й рекомендації на усі випадки життя. Не обійшлося тут і без трактату про поведінки, про те, що потрібно від кожного вихованої людини: чемність і ввічливість.

Спочатку етикет регламентував правила поведінки людей, що належать до вищого суспільства. Таким чином, виникає ще один різновид етикету - придворний етикет, У 1204 році з'явилася книга «Про правила поведінки» («Дисципліна клерикаліс»), написана іспанським автором Петроусом Альфонси. Це перший пам'ятник загальногромадянського етикету. На основі цього твору були складені багато наступних книг про етикет. Спочатку це були книги про правила поведінки придворних. Потім з'явилися і книги, призначені, для більш широкого кола читачів. Ці книги містили правила поведінки за столом, учили правильно вести бесіду, приймати гостей і т. д. Однієї з таких книг стала видана в Гамбурзі у 1716 році "Книга про ввічливу поведінку і гідне обходження як із високими й поважними персонами, так і з дамами, а також про те, яким чином дама може дотриматися ввічливості стосовно нас". Автором цієї книги був Менантес.

У період раннього середньовіччя законодавцем етикету була церква, пізніше ця функція поступово перейшла у світські руки.

Батьківщиною світського етикету по праву вважають Італію, тому що саме в цій країні, починаючи з XI століття, правила поведінки стали строго регламентуватися. Багато в чому це було викликано початком епохи Відродження і прямо пов'язаним із ним повсюдним розквітом науки й мистецтва. З цієї країни етикет поширився в інші країни: Францію, Німеччину, Англію. Для інших країн був характерний досить низький рівень масової культури: скрізь панували брутальність, неуцтво й святенництво. До середини XVI століття Франція, Англія й Німеччина знаходилися під впливом Італії. Але пізніше стали формуватися власні поведінкові кодекси, розроблені відповідно до національних особливостей і звичаїв цих країн. Законодавицею моди й етикету із другої половини XVI століття стала Франція, це було викликане не тільки політичною могутністю країни, але і розквітом науки, культури й моди. Вишукані манери і модний одяг стали своєрідним символом часу.

З вступом на французький престол короля Людовика XI розвиток етикету у Франції досягло свого апогею. Людовик XI піклувався про блиск і розкіш свого двору: був розроблений дуже строгий докладний кодекс правил поведінки для придворних. Наприклад, ніхто не мав права почати розмову з королем, не одержавши на те особливого дозволу. Навіть монархи не мали права порушити вимоги придворного етикету, настільки строгі вони були. Розписано було абсолютно все: від пряжок на взутті й зачіски до церемонії прийому гостей. Під час численних і вишуканих прийомів у короля Людовика XI гостям роздавали спеціальні картки, що називалися "етикетки", на них були написані правила поведінки. З цього часу етикет стали сприймати як визначений ритуал.

Упроваджуватися складним правилам етикету було не просто, тому з'явилися спеціальні люди - церемоніймейстери, що добре знали ці правила і допомагали іншим орієнтуватися в них.

У XVII столітті уклад французького двору являв собою суміш галантності, шанобливості і деякої фамільярності. Чоловіки знімали капелюха на знак вітання. Однак потім знову надягали його, не знімали капелюх навіть під час візитів, у ньому можна було знаходитися і за столом. Місця за столом займали відповідно до свого положення й титулу. Розсаджувалися в один ряд. Сама знатна й шановна людина сідала наприкінці столу і не мала сусідів праворуч. З лівої сторони від нього сідав наступний по знатності чоловік і т.д. Хазяїн будинку займав те місце, що відповідало його положенню при дворі й титулі. Під час застілля прийнято було вимовляти тости. Причому чоловіки обов'язково знімали капелюх і ставали на коліно під час його проголошення. Після того як келих був спустошений, знову надягали капелюх і сідали за стіл. Дуже популярний був у цей час епістолярний жанр. Листа складали, керуючись особливими правилами. Так, наприклад, загальноприйнятими формами звертання були «пан» і «пані» (навіть чоловік і дружина, батько й дочка і т.д. називали так один одного). Широко було поширене звертання на "ви". "Ти" говорили знатні люди прислузі, а також король своїм фаворитам.

Етикет формувався під впливом різних факторів. Немаловажне значення мав політичний лад, рівень розвитку культури й мистецтва, зовнішня й внутрішня політика і багато чого іншого. Після Французької революції придворний етикет був істотно перероблений, наприклад, було скасоване прийняте раніше звертання на "ви", до всіх звертались тільки на "ти" і т.д..

У Німеччині на початку XVI століття Зразмом Роттердамским був написаний твір, присвячений правилам поведінки дітей, "Громадянство звичаїв дитячих". У цій книзі докладно описувалися правила поведінки дітей у школі, будинку, церкви, гостях, за столом. Так, наприклад, у главі про відвідування гостей написано: «Що треба робити, коли запрошують на бенкет?» Приходити не пізно, а в домовлену годину; не личить привести із собою пса чи незваних гостей. Якщо, який сум маєш на серці, то залиши його. Коли тобі запропонують краще місце, спочатку відмовся, якщо ж будуть примушувати, тоді подякуй і сядь там, де просили, спочатку руки, помивши і нігті, обрізавши. Ніж май гострий, щоб не м'яв, а різав, не махай руками і не бовтай ногами, не ріж стіл і не коли тарілки. Якщо щось на землю упаде, цього до вуст не піднось. Больших шматків руками не бери, але скористайся ножем... «Об'ємна глава присвячена умінню вдягатися: «Повинне бути особливе піклування про красу одягу чи оскільки риза - що друге тіло людини, у ній образ думки відбиватися може».

Говорять про існування двох основних напрямків етикету, що досить відособлений один від одного. Перший напрямок - європейський. Він орієнтований, насамперед, на зовнішню сторону життя людини. Європейський етикет регламентував лише те, що по тим чи іншим причинам заборонялося, вважалося неприпустимим для культурної людини.

Таким чином, культурна людина, керуючись певними правилами

поведінки, усе-таки мала можливість для розкриття своєї власної індивідуальності. Східний етикет набагато більше прагне до ритуальності, не допускає ніяких відхилень від загальноприйнятих норм. Кожне сказане слово, кожен учинок оцінюється з погляду цих норм. Русь досить довгий час жила замкнуто й практично не мала контактів зі східними і європейськими країнами. Ця обставина, природно, відбилася на культурному житті країни. Уклад життя був патріархальним. Перші письмові правила поведінки були дані в «Повчаннях» Володимира Мономаха. Приведемо деякі уривки з цього твору: «Куди не підете по своїй землі, ніде не дозволяйте ні своїм, ні чужим отрокам кривдити жителів ні в селищах, ні в полях... де не зупинитеся на шляху, скрізь напійте й нагодуєте всякого, хто просить... шануйте гостя, відкіля б до вас ні прийшов, - чи проста людина, чи знатний, чи посол, - ...почастуйте їжею чи питвом... Хворого відвідуйте, мертвого підіть провести... Не пройдіть повз людину, не привітавши її, а скажіть усякому при зустрічі добре слово...» Пізніше, у першій половині XVI століття, у Росії була написана «Книга, названа Домостроєм» яка, містить у собі корисні поради, повчання й наставляння всякому християнину - і чоловіку, і дружині, і дітям, і слугам, і служницям». Скорочена назва цього унікального твору, написаного Сильвестром, - «Домострой» - дотепер відомо кожному росіянину. Автор «Домострою» розробив своєрідний кодекс поведінки городянина, заснований на справедливому й гуманному відношенні людей один до одного. Ця книга охоплювала всі сторони життя людей багатого стану: учила, як відноситися до церкви, владі, членам родини, прислузі, як виховувати дітей, як господарювати, як зустрічати гостей і наносити відповідні візити і т.д. З вступом на престол Петра Великого в Росії наступила пора великих перетворень.

У XVII столітті (1717 р.) за розпорядженням Петра І була видана книга «Юності чесне дзеркало, чи правила до життєвого обходження, зібрання від різних авторів», у якій давалися поради молодим дворянам, як поводитися у світському суспільстві й у звичайних життєвих ситуаціях.

Молодий дворянин повинен був бути насамперед чесним, з повагою відноситися до оточуючих, поважати батьків. «Щонайперше усього повинні діти батька й матір у великій честі мати. І коли від батьків, що їм наказане буває, завжди капелюх у руках тримати, а перед ними не підіймати, і біля їхній не сідати, і колись них не засідати, при них усім тілом не визирати, але усі потаємним образом із великою повагою, не з ними навряд, але небагато уступ за них осторонь стояти...» В Росії на початку XVIII в. став посилено упроваджуватися західний етикет. На російський ґрунт переносилися одяг, манера і зовнішні форми поведінки. За дотриманням цих правил боярами і дворянським станом (особливо в столичних містах) постійно і настирливо, деколи жорстоко, стежив сам цар Петро І. За їх порушення строго карали. Надалі, в царювання Єлизавети і Катерини II, відбиралися ті правила етикету, які відповідали вимогам і особливостям національної культури Росії. Росія як євразійська країна багато в чому сполучала протилежності Європи і Азії. А цих протилежностей було багато не тільки в XVIII в., але їх багато і зараз. Р. Киплінг говорив, що Захід є Захід, Схід є Схід, і не зустрітися їм ніколи. Так, в Європі траурний колір - чорний, а в Китаї - білий. Навіть у межах Російської імперії правила поведінки різних народів значно відрізнялися.

Звичайно, суспільний прогрес сприяв взаємопроникненню правил поведінки, збагаченню культур. Мир ставав тіснішим. Процес взаємного збагачення правилами поведінки дозволив виробити взаємоприйнятний, визнається в головних рисах етикет, закріплюваний в звичаях і традиціях.

Окрема глава була присвячена поведінці дітей у суспільстві й будинку. Наведемо як приклад ще одну цитату з вищевказаної книги, що стосується манери поведінки людини і її ходи: «Ніхто не сміє повісивши голову і, потупивши очі вниз по вулиці ходити, чи на людей косо поглядати, а прямо, не зігнувшись ступати, і голову тримати прямо ж, а на людей дивитися весело й приємно із благовидною сталістю, щоб не сказали: він лукаво на людей дивиться». Книга «Юності чесне дзеркало...» неодноразово перевидавалася в XVIII столітті і пізніше. З часом етикет усе більше й більше підпадав під європейський вплив. Уже в часи царювання імператриці Анни домінуючим став французький вплив. Ознакою гарного виховання вважалося бездоганне володіння французькою мовою, тому для виховання своїх дітей запрошували французьких гувернерів. У великих містах з'явилися французькі перукарі, модистки, відкрилися крамниці з модним одягом. Усі істинно російське, національне стало сприйматися як фортечне, рабське. Такий вплив був досить сильним аж до Вітчизняної війни 1812 року, коли сильні стали патріотичні настрої. Після скасування кріпосного права в 1861 року багато станових розходжень відійшли на другий план. У цей час етикет стає надбанням більш широкого кола людей. Селяни у своєму повсякденному житті теж керувалися особливими правилами, що мали у своїй основі патріархальні традиції. Головним у селянській родині вважався старший за віком чоловік» до нього ставилися з великою повагою й повагою. Право першому сісти за стіл належало главі родини. У Санкт-Петербурзі в 1890 році була опублікована книга «Життя у світлі, будинку і при дворі».

Жовтнева революція 1917 року різко змінила представлення про життя. З цього моменту гарні манери, шляхетність, увічливість, тактовність, володіння іноземними мовами стали вважатися ознакою буржуазного суспільства. «Пролетарські» правила етикету багато в чому суперечили раніше існуючим. Чоловіки перестали бути галантними кавалерами, а жінки - прекрасними дамами. Усі стали товаришами. Велика частина інтелігенції (тобто вихованих людей, що живуть відповідно до правил етикету і моральних норм) була змушена виїхати за кордон. Останнім часом дотримання етикету стало необхідним для успішного існування людини в суспільстві.

Говорячи про етикет, неможливо не згадати про саму людину, про її індивідуальність, риси характеру і внутрішній світ.

Лише етикет у нашому розумінні - це не просто зібрання догматичних правил, виконання яких робить людей однаковими, подібними один на одного, сірими й посередніми. Правила етикету передбачають зовсім інші цілі: із допомогою них відбувається не знищення індивідуальних особливостей людини, а, навпаки, їх розкриття й розвиток.

Історія банкетів на Русі

Відвіку склалася у нас традиція, що запрошуючи друзів або відзначаючи родинне свято, ми незмінно усаджуємося за стіл. Спільна їжа зближує людей, знімає напругу і розташовує до задушевної бесіди. Недаремно у нашого народу поширена приказка про найближчого і перевіреного друга - «ми з ним пуд солі разом з'їли». Бенкетами (зазвичай весільними) закінчуються всі наші чарівні казки : «І я там був, мед, пиво пив. По вусах текло, в рот не попало».

Бенкети на Русі були важливим явищем в суспільному житті. Корпоративні заходи середньовіччя - княжі бенкети - одночасно були формою наради князів з дружинами. Не забували учасники таких «корпоративних вечірок» часто і сильно цокатися - аби вино випліскувалося з одного кубка в іншій. Аби показати, що в провині немає отрути. Ми до цього дня на всіх наших всіляких святкових заходах - бенкетах і фуршетах, барбекю і коктейлях - дотримуємо цей древній звичай, давно забувши, час зв'язаний він був з попередженням отруєнь.

У XV столітті, коли Москва стала столицею централізованої держави, царські піри - бенкети стали приймати характер офіційних дипломатичний прийомів. Пишнота царських бенкетів і розкіш організації свят повинні були підкреслювати велич і могутність російської держави.

В ті часи проведення будь-яких офіційних торжеств - великокняжих, царських і боярських бенкетів - починалися з печених лебедів. Його відсутність на столі була знаком неувагу до гостей.

У XVII столітті шана і повага гостям виявляли кількістю і величезними розмірами риби на банкетному столі. Кухарі досягли такої досконалості в приготуванні риби, що могли перетворювати її на півнів, курнув, гусаків, качок - не лише формою, але і за смаком.

До організації свят і проведення торжеств личили зі всією серйозністю. Господар сам їздив запрошувати особливо важливих гостей. До останніх посилали слуг. Звичайно, жодне проведення свята не обходилося без прикраси будинку. Підлогу застилали килимами і доріжками, стіл - нарядними скатертями. Жінки, як правило, сідали за окремим столом.

Неодмінним атрибутом початку проведення торжества був обряд поцілунку. Гості, тримаючи руки за спиною, поверталися до хазяйки і вітали її поцілунком і уклоном до землі. На що хазяйка відповідала поясним уклоном. Потім господар розрізав хліб на шматки і подавав його гостям разом з сіллю. Це також був знак шани і поваги. До цих пір ми вживаємо слово «хлібосольний», і рідке російське весілля обходиться без традиційного короваю з сіллю.

Приголомшував своїм розмахом і банкетний стіл. У багатих будинках подавалося від 50 до 100 страв на золотих і срібних підносах за один «банкет». Відмовитися від їжі або пиття - означало образити господаря. Швидке сп'яніння вважалося непристойним, але етикет вимагав, аби до кінця святкової церемонії гості все-таки сп'яніли або хоч би прикинулися п'яними.

«То не бенкет, коли прінуки (неволі) немає» говорить тлумачний словник XIX століття «живої мови великороса» В.І. Даля. Тобто, гостей треба годувати силоміць і до повної знемоги. У статті про бенкет Даль згадує і про важливий атрибут цього великого званого обіду - банкетного теляти - «годованого, поєного, огрядного, пірушного».

Кулінарні традиції XIX століття - проведення торжеств, організація свят, весільні бенкети, банкетні меню і просто розкішні столи - детально і із смаком описані в романах наших класиків - Пушкіна, Гоголя, Толстого.

Багато що змінилося з тих пір. Розкішні столи із ста страв пішли в минуле. Але люди, як і раніше, люблять збиратися за святковим столом, аби смачно поїсти і розділити радість спілкування з рідними, друзями, колегами.

З історії етикету

Великий тлумачний словник сучасної української мови подає таке визначення етикету: «Установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві».

Слово «етикет» дуже схоже на слово «етикетка». Що між ними спільного? Вважається, що слово «етикет» французького походження і має два значення: «ярлик» («етикетка») і «церемоніал». Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець з назвою товару, а пізніше - папірець з написом-етикеткою, яку ви і сьогодні бачите щодня на всіх товарах. На основі значення «напис» розвинулось більш вузьке значення – «церемоніал», тобто, правила поведінки. Їх багато, і у різних народів вони неоднакові. Слово «етикет» прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова, а саме: ґречність, чемність, норми поведінки. Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображаються різні умови їхнього життя. Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів вперше почали призначати спеціальних людей - послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з'явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву «дипломах». В античній Греції навчились відмикати замки, а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважалось ганебним. У стародавньому скандинавському епосі «Едда» детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначались штрафи. Перший посібник з ґречності було створено 1204 року іспанцем Педро Альфонсо і називався він «Дисципліна клерикаліс». У ньому викладалися правила поведінки за столом, прийому гостей, проведення бесіди.

В Україні перші писемні правила поведінки було викладено у «Поученнях дітям...» великим київським князем Володимиром Мономахом. Він писав: «У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… Ні питтю, ні їжі не потурайте, ні спанню… Брехні бережіться… А куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте, краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде. Недужого одвідайте, за мрецем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте». В Росії у ХVІІ столітті з'явилася книжка "Юності чесне дзеркало...», у якій подавались настанови молоді про поведінку в гостях, на службі, за столом. У ХIV-XVII століттях при дворах європейських правителів було запроваджено посади церемоніймейстерів, які мали знати всі правила придворного етикету - від зачісок до застібок на взутті та прийому гостей.

Велике значення в правилах ґречності надається словам. Придворний етикет мови був колись дуже «кучерявим», вигадливим. Ось такий кумедний приклад. Наприкінці ХІХ століття в Англії директором Королівського політехнічного інституту був Джон Пеппер. Одного разу до інституту приїхала королева Вікторія. Вчений вирішив продемонструвати їй дослід, але при цьому боявся порушити придворний мовний етикет. Тому, пояснюючи дослід, сказав: «А зараз кисень та водень будуть мати честь з'єднатись перед лицем Вашої Величності».

Зі зміною умов життя багато правил, приписів ґречності зникають, натомість з'являються нові. Так, поряд з побутовим з'явився діловий етикет. І подібних прикладів можна навести безліч. Зрозуміло, що правила ґречності не є чимось назавжди усталеним, але всюди цінуються тактовність, чуйність, повага до звичаїв. Знання етикету - необхідна ознака вихованості.

Дещо з історії етикету, або Скатертинко, накрийся

«Я ніби зачарований дивився, з якою завзятістю вони (манірні дами), не знявши рукавички, поглинають підсмажений хліб і потім недбало витирають пальці об стільці, думаючи, що ніхто цього не помічає. Для меблів це було, звісно, погано, але господиня, варто думати, відігрувалася на стільцях своїх друзів, коли, в свою чергу, бувала у них в гостині».

Сомерсет Моем, «Місяць і мідяк»

Не знаю, може, дехто й зараз керується подібними правилами за столом, як це робило вишукане англійське товариство вищого світу часів Моема. Щоб такого не трапилося з вами, хочу запропонувати історію сервірування і, відповідно, правила поведінки за столом. Сподіваюсь, ці поради стануть Вам у пригоді не тільки на уроках виробничого навчання та й на виробництві при обслуговуванні відвідувачів.

Стародавні літописи донесли до наших днів описи гучних бенкетів римських патриціїв та грецьких аристократів. З часів Римської імперії і до середньовіччя зяє інформаційна пустка щодо буденних звичок населення різних країв. У принципі, гадаю, в житті звичайного селянина чи міщанина до Різдва Христового і через кілька століть по ньому мало що змінилося. Інша справа - побут вищої касти. З розвитком різних видів мистецтва, промислів, мануфактури поступово змінювалися традиції і модні тенденції передусім у житті знаті.

Так, скажімо, в VI столітті вперше з'явилися свічки, зроблені з бджолиного воску чи із сала, які замінили факели та масляні світильники. Свічками стало модно прикрашати святкові столи, ставити у канделябри. У VIIІ столітті при багатьох королівських дворах ще не було ні скатертин, ні тарілок. Страви накладали в заглибини на дубовому столі. Певного етикету не існувало, їли й пили без міри, а тому застілля часто закінчувалися бійками чи загальним звалищем.

Карл Великий, котрий жив з 744 по 814 рік, відродив традиції греків та римлян і перетворив застілля в пишний ритуал. Під час трапези він слухав музику чи йому читали вголос. Свої свята Карл Великий влаштовував із великим розмахом. Залу прикрашали килимами, їжу подавали на золотих тацях. М'ясо за столом їли за допомогою маленьких ножів, оскільки ложок було мало, а виделки на той час ще не винайшли. Розважали гостей численні співаки, блазні і танцюристи. Після закінчення святкування на прощання з гостями Карл дарував їм багаті подарунки.

З XI століття до трапез почали допускати й жінок; поведінка гостей під час застіль відразу ж стала більш цивілізованою. За столом сиділи парами і користувалися одним кубком і блюдом на двох. Стіл прикрашала скатертина, об яку, проте, можна було витирати руки. Поведінці за столом, вчили особливі правила: рекомендувалося не витирати масні пальці об святкову одежу, їсти і пити не поспішаючи. Важливе місце на столі займала розкішно оздоблена сільничка. Вона завжди була закрита й охоронялася, оскільки всі боялися можливих спроб отруєння: панувала думка, що в солі отруту неможливо виявити.

Кульмінацією святкового застілля був смажений павич, лебідь чи фазан, якого прикрашали його власними перами.

Поезія мінезингерів та інші літературні твори тої епохи змальовують нам чудову картину життя в XII—XIII століттях. Культура застілля відігравала значну роль. Лицар мав знати дуже багато, щоб гідно поводити себе за столом. Правилами хорошої поведінки заборонялося розмовляти з повним ротом і вихоплювати в сусіда з-під носа кращий шматок (боюсь, ці правила не гріх нагадати декому й сьогодні). Дами мали добре попоїсти заздалегідь, щоб з чистою душею і без внутрішніх терзань віддати лицарям кращі шматки м'яса. Суворо дотримувався порядок щодо того, як розсадити гостей: у торці широкого столу сидів господар дому,за особливими столами - його сім'я і почесні гості. Решта гостей сиділи на простих лавках уздовж стін.

У XIII столітті вино і хліб були на кожному столі. Каша, горох, яйця і боби були основними продуктами харчування, а от м'ясо - це привілеї знаті. Проте й багачі їли не краще, а частіше.

Одним із основних ритуалів застілля серед знаті було миття рук, коли кожному гостю прислужник підносив тазик і зливав із красивих срібних глеків воду. Популярними були плюшеві скатертини, прикрашені гірляндами квітів, вази з розкішними букетами в них. Проте кількість ножів і ложок була обмежена. Пажі заносили страви на срібних та олов'яних підносах і підходили спочатку до різальника печені, а вже потім - до гостей. Ті брали страву аристократично - трьома пальцями - і клали на круглі шматки хліба, які слугували тарілками. Багачі виставляли напоказ прибори, розклавши їх на сервіровочних столах. Прості ж люди користувалися посудом із дерева, глини чи простого товстого, так званого «лісового» скла.

У XIV—XV століттях починається розквіт бюргерства. Нова знать також хотіла розкішно жити. В будинках багатих торговців з'явилися ножі, ложки, сільнички, графини для напоїв. Набували поширення тарілки з олова і дерева. Проте на торжества, як і раніше, кожен гість приносив із собою ножі й ложки, оскільки у господаря зазвичай їх було мало і вистачало лише для себе і своїх близьких. Правила поведінки за столом ставали більш витонченими.

Кому що і як їсти

Їжа не тільки насищає, не тільки дарує задоволення відмінно приготованих страв, - вона виконує і соціальну функцію, об'єднуючи навколо накритого столу сім'ю, рід, плем'я. І навіть в бенкеті можна розгледіти сакральні риси, які були властиві сумісній трапезі єдиного роду. Там починали з молитви предкам і вихваляння їх (потім це перетворилося на тости) - і тут, згадуючи засновників фірми, п'ють за них, загалом, мимоволі здійснюючи той же застільний обряд. Правда, в ті часи, коли здійснювалися загально племінні і загально іродові трапези, столами, як правило, не користувалися, але не в цьому річ. Головне в тому, що, куштуючи їжу разом, люди відчували себе частинами якогось цілого.

Розподіл їжі чітко відповідав місцю, займаному тією або іншою людиною в племінній ієрархії. Бо, хоча всі члени племені (а тим більше роду) вважали себе родичами, що походять від загального, - нехай навіть міфічного - предка, різниця в положенні між старшими і молодшими, старшими нащадками старших в роду і нащадками молодшої лінії, чоловіками і жінками, дорослими і дітьми була дійсно величезна. І абсолютно окремо - дуже низько - стояли ті, хто в число «своїх» не входив: чужаки, допущені жити в племені, рабині.

Природно, найбільш престижну їжу отримували персони, чий авторитет не брався під сумнів, - старійшина, хан, вождь, його дружина. Іноді це пояснювалося вірою в те, що окремі частини, скажімо, тварини є вмістищем певних його якостей, які людина разом з їжею і переймає. Можливо, тому у великого числа кочових або недавно колишніх кочовищі народів почесним гостям підносять голову барана, а то і бика. Голова - головна частина тіла, вона всім управляє. її і їсти вождеві або знатному гостю - тим самим підкреслюються його привілеї. Отже, голова будь-якої убитої тварини завжди належала голові роду, племені - взагалі, головному. У багатьох жителів Азії вважалося, що хоробрість зосереджена в печінці. Право першому покуштувати її надавалося голові, а потім він ділив її серед членів своєї дружини. Печінка тигра, ведмедя, вовка повинні були їсти воїни і мисливці. На жаль, ще зовсім недавно це відносилося і до печінки відважного ворога. А ось печінку курки слід було нехтувати, не дивлячись на її чудові смакові якості: воїн з хоробрістю курки - це курям на сміх! Жінкам така відвага ні до чого, тому їм курина печінка не заборонялася, хоча знатні пані все ж таки таким блюдом гидували. Подібні субпродукти діставалися рабиням, їх же їжею служили недоїдки. А ось для високородного - навіть якщо він не багатий і сильно голодний - недоїдки, залишки чужого бенкету були заборонені. Та і сам він не доторкнувся б до них.

Середньовічні бенкети

Рясними і багатими середньовічні великосвітські прийоми були у Франції, а найпишнішими і вишуканішими - при дворі арабських халіфів в Іспанії. У Італії і Англії обіди на високому рівні виглядали не в приклад скромніше.

Столи зазвичай ставилися у формі букви U і запрошених розсаджували по зовнішній їх стороні. У «гирлі» цього U на деякому піднесенні поперечно розташовувався ще один, так званий високий стіл, призначений для господаря і найпочесніших гостей. Інші розсаджувалися «по ранжиру»: чим знатніше, тим ближче до центрального столу.

Індивідуальних приладів було мало: особисті ножі гості приносили з собою, а ложки і кубки їм роздавали. Чаши - куделі, спеціальні плоскі хліби, що замінювали тарілки, дерев'яні дощечки або олов'яні пластини для «твердих» страв доводилося ділити з сусідом: порції призначалися для двох.

Під час прийомів слуги обносили запрошених не тільки стравами, але і винами різної якості, знову ж таки залежно від рангу. В середні віки особливою популярністю в Європі користувалися італійські сухі вина мальвазія, треббьяно і фалернське, французькі бордо і бургундське, солодкі вина з Кріта, Кіпру і з Тиру. На бенкетах у великому ході був гиппокрасс - червоне вино, сильно підсолоджене цукром або медом і рясно присмачене прянощами.

Залишки з панського столу не пропадали: їх ділила між собою челядь. Те, що залишалося після слуг, також йшло в справу: у XV - XVI ст. у багатьох європейських містах існували «ринки обьедків», такі, наприклад, як Версальський роздрібний ринок в Парижі. Тут дрібні торговці пропонували широкій публіці що скуповувалися ними у челяді залишки, навіть зіпсовані, тих рідкісних страв, що колись потішали гостей на великосвітському бенкету.

«Етикет» - це означає: норма, зразка поведінки, правила коректності, ввічливості, чемності прийняті в суспільстві. Етикетом, буде поєднання формальних правил поведінки в заздалегідь встановлених ситуаціях з розумним сенсом, раціональність вкладеного в них вмісту.

Спільне значення етикету, дає можливість людям без особливих проблем застосовувати ті або інші форми спілкування, поведінки для різних соціальних груп суспільства. Основи етикету досить прості. Це культура мови, уміння підтримувати бесіду з різними верствами населення не залежно від віку, статі і соціального статусу людини, манера поводитися за столом, користуватися столовими приладами, спілкуватися з дівчатами (пані), уміння поводитися в суспільстві. Під етикетом розуміється так само зовнішній вигляд, який повинен відповідати місцю, часу і події. Уміння управляти своїми емоціями як негативними, так і позитивними говорить про вихованість і хороші манери.

Поведінка в ресторані має специфічних особливостей. До торгівельної зали першим заходить чоловік, а його супутниця слідує за ним. Якщо першою ввійшла жінка, то чоловік трохи випереджає її, показуючи місце та допомагає їй сісти.

За правилами етикету потрібно сидіти прямо, але вільно, не стискуватися і не утрудняти тих кого оточують. Треба сісти на стілець так, щоб між корпусом та краєм столу розміщувалась ваша долонь. Дозволяється трохи відсунутись тільки під час зміни страв або після того, коли подавання став вже закінчено та відвідувачі спілкуються між собою. Меню чоловік повинен запропонувати жінці або прочитати його сам. Не слід голосно кликати офіціанта, стукати приладдям. Краще всього дочекатися, коли він буде поблизу та рухом показати, що він вам потрібен.

Загальне правило - за столом прийнято розмовляти по темах, які збуджують апетит. Не треба торкатися питання про ціну страв та напоїв.

Під час їжі потрібно тримати лікті злегка притиснутими до тіла, стежачи за руками, що б не заважати сусідам сидячим рядом. Опанувати навики заборони ліктів досить складно, але в повніше можливо. По правилах не личить класти лікті на стіл, підпирати долонями щоки або підборіддя, класти руки на спинку сусіднього стільця, не можна сідати на край стільця і тим більше розгойдуватися на нім. Звертайте увагу, як сервірований стіл, прилади і посуд повинні лежати кожен на своїх місцях, це допоможе вам не заплутатися під час їди.

Обов'язково потрібно запам'ятати, що всі прилади, ножі і ложки, розміщені праворуч від тарілки, беруть і тримають під час їди правою рукою, а все ті прилади, що розташовані зліва, - лівою рукою. Десертні прилади, розміщені ручками управо, беруть правою рукою, а десертні прилади, розташовані ручками вліво, - лівою рукою.

Ніж слід тримати так, щоб кінець його ручки упирався в долоню правої руки, середній і великий пальці потрібно тримати за боки зачала ручки, а вказівний палець - на верхній поверхні зачала ручки ножа. Цим пальцем ручку ножа притискують вниз при відрізанні потрібного шматка. Інші пальці мають бути декілька зігнуті до долоні.

Виделку слід тримати в лівій руці зубцями вниз так, щоб кінець її ручки злегка упирався в долоню. Середнім і великим пальцями потрібно тримати вилку за ребро ручки, а вказівний палець тримати зверху, притискуючи ручку вилки вниз. Решту пальців потрібно злегка зігнути і притиснути до долоні. Дрібні шматки їжі, а також деякі гарніри до м'яса або риби (картопляне пюре) неможливо є виделкою.

У таких випадках нею користуються як ложкою: перевертають її зубцями вгору так, щоб плоска частка ручки виделки лежала на середньому пальці, злегка упираючись кінцем ручки в підставу вказівного пальця, вказівним пальцем потрібно притримувати виделку зі свого боку, а великим - зверху. Решту пальців рекомендується злегка притиснути до долоні. Їжу в цих випадках підхоплюють на виделку, допомагаючи кінчиком леза ножа.

Ложку потрібно тримати в правій руці так, щоб кінець ручки ложки лежав на підставі вказівного пальця, а початок ручки ложки - на середньому пальці. Великим пальцем при цьому потрібно злегка притиснути ручку зверху до середнього пальця, а вказівним - підтримувати її збоку.

Під час їжі ніж і виделку бажано тримати похило до тарілки, якщо триматимете перпендикулярно до тарілки, то в такому положенні вона може зісковзнути, і на скатерть полетять шматочки їжі. Якщо страва легко розділяється на шматочки виделкою, то подають лише виделку. У таких випадках її тримають в правій руці.

Окрім прикраси столу призначення серветки полягає в наступному, щоб оберегти одяг від попадання крихт і пролитого соусу. Крім всього цього, серветкою обтирають ще губи і пальці під час їжі. Перед прийомом їжі серветку потрібно розвернути, скласти удвічі і покласти до себе на коліна. Забруднені під час їжі пальці обережно витирають верхньою половиною серветки, не прибираючи її з колін. Для того що б обтерти губи, серветку піднімають з колін, складаючи ще раз, і промокають губи, терти при цьому не слідує. Якщо руки дуже забруднені, не слід використовувати серветку. Ні коли не користуйтеся серветкою замість носової хустки або щоб протерти прилади, лежачі на столі.

Після закінчення трапези серветку акуратно покладете праворуч від своєї тарілки, не слід вішати її на спинку стільця або класти на сидінні. Серветку, що впала, не піднімайте з підлоги, а попросите її замінити.

Доброзичлива бесіда покликана прикрасити гуляння, зробити його цікавішим і приємнішим.

Бесіда за столом може бути колективною, коли в ній беруть участь всі присутні за столом, або приватною, тобто між сусідами або декількома учасниками. Теми для бесід за столом краще вибирати прості, та б не стомлювати гостей і не відривати від трапези.

При подачі і вживанні гарячих страв не слід захоплюватися розмовою, щоб їжа не остигнула і не втратила при цьому своїх смакових якостей. Прагніть обходитися без спорів за столом, а вже якщо спорів уникнути не удалося, то господареві або хазяйці слід тактовно перекласти розмову на іншу тему. Саме господарі зазвичай пропонують теми для гуляння, а намітити їх можна заздалегідь, передбачаючи, які найбільш зацікавлять гостей.

Не слід шептати за спільним столом і при цьому неприпустимо повертатися до співбесідниці всім корпусом, оскільки до вашого іншому сусідові ви обернетеся спиною, а це просто непристойно. Розмова повинна вестися впівголоса, щоб не заважати іншим.

Прагніть висловити декілька добрих слів і компліментів кожному, але що б комплімент удався і не був награним, треба на секунду окинути поглядом співбесідника, оцінити дійсно хороші його риси, вдалий одяг, зачіску... І похвалити вголос лише те, що властиво цій людині. Стежите за собою, що б за столом ви не видавалися занадто балакучими і зарозумілими.

Неприпустимо під час їжі прочиняти губи при пережовуванні їжі, чавкати, втягувати в себе рідину з кінця ложки, розмовляти з набитим ротом. Щоб не викликати неприємних відчуттів в тих, що сидять разом з вами, слід безшумно діяти приладами, не гриміти ними і прагнути не упустити, але якщо ви упустили, не слід піднімати, а попросити замінити.

По кількості ножів, виделок і ложок біля вашої тарілки можна судити про передбачуване меню. Тому не варто налягати на будь-яку одну страву, потрібно залишити місце і для додаткових страв тих, що подаються за стіл.

Подавати їжу починають з жінки, що сидить праворуч господаря. Блюда і сигарети подаються з боку лівої руки, супи і напої - з боку правої. Серветки забирають справа. Приступати до їжі потрібно після того, як їжу подали всім присутнім, але якщо за столом присутньо багато гостей, немає необхідності чекати до тих пір, поки всі вони будуть обслужені. В цьому випадку їжа остигне і втратить свої смакові якості. Тому після того, як обслужено три-чотири люди, хазяйка запрошує їх приступити до їжі.

Якщо буде подана національна їжа або страва, яка вам ніколи не доводилося пробувати, і ви не знаєте, з якого боку до нього підступитися, глянете, як справляється з ним хазяйка. Нічого страшного і тим більше негожого, якщо ви звернетеся до хазяйки з питанням про те, з чого приготовано ця страва і як правильно її їсти. Не виключено, що ця страва була подана спеціально для того, щоб познайомити гостей з особливостями національної кухні, і ваші питання в даному випадку опиняться вельми доречні.

Якщо раптом хто те за столом зробив помилку, не варто обертати на цю увагу, оскільки цій людині в двійнятах незручно, в цьому випадку хазяйка або господар столу просто скаже, що нічого страшного і все забудеться.

Ні у який випадку не можна палити за столом, це прояви зневаги до господарів, у випадку ж якщо на столі поставлені попільнички, легко можна поцікавитися у хазяйки, де знаходиться місце для куріння.

На офіційних сніданках і обідах прийнято обносити гостей другими і третіми (а інколи і більше) стравами двічі. Це потрібно мати на увазі, щоб вирішити для себе питання: чи можна залишати частку страви недоїденої? Якщо воно вам сподобалося і ви хотіли б, щоб вам знов запропонували його, то, покінчивши з першою «порцією», покладете ніж (справа) і вилку (зліва) гострими кінцями в свою тарілку: це знак обслуговуючому персоналу, щоб в разі другого обнесення цією стравою воно було знов вам запропоновано. Якщо страва вам не сподобалася або ви були задоволені її кількістю, то слід покласти разом ніж і виделку в тарілку справа - це означає, що при другому обнесенні ви це страву брати не будете.

Покинути торгівельну залу першим надзвичай пропонує ініціатор зустрічі. Розраховують відвідувачі тоді, коли закінчили їсти.

При сплаті рахунку дотримуються наступних вимог:

- Якщо запрошення від однієї людини, то вона ї розраховується.

- Чоловік платить за жінку. Однак вона може розрахуватися за себе сама.

- Коли збирається «компанія» людей, то порядок розрахунку треба обговорити заздалегідь. Можна сплатити «вскладчину» або кожний за себе.

- Недопустимо вести будь-які дискусії на цю тему після того, як рахунок вже сплачено.

- необхідна сума кладеться на тарілочку, на якій поданий рахунок. Не притягуйте увагу до себе, коли ви розраховуєтесь.

Як правильно їсти

Закуски

Зазвичай святковий стіл рясніє закусками і салатами, і кожен гість накладає їх із загального блюда в свою тарілку. Роблять це за допомогою ложки, виделки або лопатки, які лежать в загальному блюді. Користуватися своїм приладом негігієнічно.

Перш ніж покласти закуски собі, чоловік може поухажувати (за пані, що сидить поряд. Найвитонченіше виглядає такий спосіб: узяти в ліву руку страву із закускою, піднести його до тарілки пані так, щоб край страви був трохи вищий за край тарілки, узяти, в праву руку прилад і перекласти закуску. Але якщо страва із закускою важке, немає сенсу тримати його в руці, ризикуючи перекинути вміст на стіл або, ще гірше, на сусідку. Треба узяти тарілку в ліву руку, піднести до загальної страви так, щоб край тарілки опинився під краєм страви, вільною правою рукою покласти закуску і повернути тарілку на місце.

Накладаючи собі закуски, варто в думках оцінювати їх кількість і співвідносити його з числом гостей: чи досить всім. Краще спочатку покласти трішки, а потім додати ще, чим позбавити інших гостей задоволення спробувати страву. Не слід - довго і вередливо перебирати шматки, а тим більше перевертати їх все і докопуватися донизу у пошуках найапетитнішого. Потрібно узяти той, що лежить ближче до вас.

Не варто різати хліб, сидячи за столом, краще відламувати маленькі шматочки від шматка хліба. Не кладіть шматочок ковбаси, сиру або шинки на шматок хліба. Слідує їсти шинку ножем і виделкою. Вільніше можна обходитися з хлібом при сніданку. Якщо шматок хліба намазати маслом і відкушувати від шматка. Під час сніданку на такий шматочок хліба краще покласти шинку або сир, це буде вже бутерброд, який можна розрізати навпіл, щоб було зручніше їсти. Такий бутерброд допустимо їсти з тарілочки, користуючись ножем і виделкою. Паштет відокремлюйте по шматочку вилкою. Намазувати паштет на хліб можна лише у сімейному колі.

Ковбаса, якщо подана неочищеною, то кожен шматочок очищайте на тарілці ножем і виделкою. Суху ковбасу їжте з шкіркою. Сосиски в тонкій шкірці можна з'їсти разом з нею, а товсту шкірку краще зняти.

Яйце вставте в спеціальну підставку, потім ложечкою ударяйте близько до верхівки і знімайте її. Яйце слід їсти ложечкою. Яєчню можна їсти ложечкою або вилкою залежно від консистенції.

Салат зазвичай подають в окремій тарілці, набираючи помалу в черговості з тим, що лежить на основній тарілці. Зелений салат, наскільки це можливо, не слід різати ножем. Якщо він поданий так, що листя дуже велике, то розрізайте їх виделкою або акуратно намотуйте на неї листя. Не слід користуватися ножем.

Якщо виникло бажання зробити бутерброд, спочатку перекладете в свою тарілку те, що хочете намазати на хліб (ікру, паштет, масло і т.д.), і лише після цього займіться приготуванням бутерброда. Деякі страви прийнято брати із загального блюда руками. Так поступають з огірками, помідорами і фруктами, поданими на стіл цілком. Руками беруть також хліб, пиріжки, бутерброди, канапе, печиво, цукор-рафінад, якщо до нього не додаються щипчики.

Супи

Відносно супів є свої правила, що дозволяє їсти елегантно і красиво. Спочатку упевніться, чи не дуже гарячий бульйон. Інакше, відправивши до рота ложку, повну обпалюючій рідині, ви ризикуєте потрапити в ніякове положення: і проковтнути неможливо, і в роті тримати немає сил, і виплюнути непристойно. Зачерпніть невелику кількість бульйону і обережно піднесіть ложку впритул до губ - це досить, щоб визначити температуру. Якщо суп для вас гарячий, не потрібно на нього дути: по-перше, неестетично, по-друге, бризки можуть потрапити на інших гостей. Просто почекайте пару хвилин.

Не прийнято також, набравши повну ложку супу, з'їдати її вміст в два-три прийоми. Краще відразу обмежитися кількістю, необхідною для одного ковтка. Зачерпують суп справа наліво або від себе. Наповнивши ложку, її денцем потрібно торкнутися краю тарілки, щоб зняти з нього краплі. Після цього ложку підносять до рота — бічною стороною до губ. Макарони або капусту в супі заздалегідь треба розділити на дрібні частини.

Рибні страви

Коли до рибної страви поданий відповідний ніж, з його допомогою відокремлюють шматки філе. Якщо ж рибного ножа немає, можна скористатися двома виделками: одній видаляти кости, а другою підносити шматочки до рота. Якщо риба м'яка і розсипчаста, вилку можна використовувати як ложку, тобто не наколювати, а накладати на неї невеликі шматочки.

Особливої спритності вимагає поводження з цілою запеченою рибою з дрібними кісточками. Порядок дій такий: спочатку відокремите від скелета верхню частину тушки, з'їжте її, потім відокремте від нижньої частини скелет і з'їжте нижню частину. М'якоть з ребер стягують вилкою. Якщо дрібні кісточки у такий спосіб відокремити не вдалося, потрібно видалити їх за допомогою виделки і ножа і акуратно скласти на краю тарілки.

Не слід користуватися ножем при подачі риби, в якому б вигляді вона не була. До рибного блюда часто подають спеціальні прилади (лопатка і виделка), то лопатку беруть в праву руку (яка грає роль ножа), виделку - в ліву. Вилкою притримуйте шматочок, лопаткою відокремлюйте кістки. Якщо падають дві виделки, то праву використовуйте для відділення кісток, лівою ж відправляйте шматочки риби в рот. Можна використовувати дві виделки або спеціальний ніж-лопатка, який слід тримати в правій руці, а вилку - в лівій. Якщо ж на стіл подана лише одна виделка, то допомагайте собі шматочком хліба. На вашій тарілці може опинитися риба цілком (варена або копчена), то спочатку відокремлюйте від скелета верхню частку філе, з'їдайте, потім відокремлюйте хребет і кісточки, відкладайте убік, потім з'їдайте другу частку. Застряглу в роті риб'ячу кісточку непомітно кладіть кінчиком язика на виделку. Якщо ви не знаєте, як їсти рак, крабів, молюсків або омарів, то цілком допустимо їх їсти руками.

М'ясо та птиця

З м'ясними справами дещо простіше. їх їдять за допомогою ножа і виделки. До цих страв, як правило, подається гарнір на тій же тарілці. Не слід відразу розрізати все м'ясо на маленькі шматочки: вони швидко остигнуть і зробляться несмачними. Краще відрізувати один за іншим. Якщо шматочки м'яса і гарніру дрібні і їх неможливо наколоти на виделку, допустимо користуватися виделкою як ложкою. Блюда з січеного м'яса (котлети, тюфтелі, шніцелі, битки, запіканки і т. п.) можна їсти без ножа, тримаючи виделку в правій руці.

А як правильно і красиво управлятися з стравами з птиці і дичі? Існує два прийняті способи. Перший наказує від початку і до кінця користуватися ножем і виделкою, хоча ними не зовсім зручно відокремлювати м'ясо від дрібних кісток. До другого способу дозволено звернутися, тільки якщо до столу подані полоскальниці для рук. У них наливають теплу воду з лимонним соком, а зверху прикривають серветками. Наявність полоскальниці означає, що потрібне велику частину м'якоті з кісток зняти ножем і виделкою, потім узяти кістку в праву руку і делікатно доїсти м'ясо, що залишилося. Кісточку кладуть на тарілку, пальці обполіскують і витирають серветкою.

Особливим способом сервірується «курча – табака». Він подається гостю в дрібній столовій тарілці. Окремо зліва ставлять соусник з часниковим соусом на воді або бульйоні, а справа - салатник з гарніром. І до соусника, і до салатника додаються чайні ложки. Послідовність дій така: лівою рукою узяти соусник за ручку, правою - набрати в ложку соус і полити їм курча, після чого соусник і ложку повернути на місце. Потім аналогічним чином перекласти на тарілку гарнір. Курча їдять за допомогою ножа і виделки, за винятком тих випадків, коли є полоскальниця для рук.

Не варто добирати залишки соусу, яким супроводжуються м'ясні страви, за допомогою хлібного м'якіша, накришеного в тарілку: це допустимо удома, але не в гостях. Можна, в крайньому випадку, відламати шматочок хліба, покласти його в тарілку, просочити соусом, потім наколоти на виделку і відправити до рота. Не забороняється і залишити небагато соус на тарілці

Десерти

Напіврідкі десерти (желе, киселі, креми) і морозиво сервірують в спеціальних вазах (креманках), які ставлять на маленькі плоскі тарілки. Їдять такі десерти, у тому числі і компот, чайною ложкою. Все було б просто, якби в желе, киселях і компотах не зустрічалися ягоди з кісточками, наприклад черешні або вишні. Куди подіти кісточку після того, як ягода з'їдена? Рекомендується непомітно виплюнути її в ложку і покласти на тарілку (але у жодному випадку не назад у вазу!).

Кавун зазвичай подають на стіл нарізаним на шматки - з кіркою або без неї. Скибочку треба покласти на свою тарілку кіркою від себе. Від м'якоті відрізують невеликі шматки за допомогою ножа і виделки. Ці правила розповсюджуються і на диню. Часто до кавуна або дині пропонується цукрова пудра, їй посипають фрукти за допомогою чайної ложки.

Яблука і груші беруть лівою рукою із загальної вази і вже над своєю тарілкою зрізують з них шкірку. її кладуть на край тарілки, а очищений плід розрізають на четвертинки або ще дрібніші частини, користуючись ножем і виделкою. Апельсин прийнято очищати таким чином: спочатку зрізують шкірку з, боку, плодоніжки, потім роблять вертикальні надрізи. В результаті апельсин повинен виглядати як квітковий бутон з «пелюстками» з шкірки. Після цього, поклавши його на тарілку, видаляють «пелюстки», а потім вже можна ділити апельсин на часточки.

Ананас, поданий на стіл у вигляді колечок або часточок, їдять за допомогою ножа і виделки. А якщо вам запропонували нарізаний дрібними шматочками ананас в сиропі, скористайтеся чайною ложкою.

Полуницю найчастіше сервірують у вазах, заздалегідь видаливши «хвостики», оскільки краще заливати її сливками або молоком. Деякі більше люблять запивати ними полуницю. У будь-якому випадку цю ягоду їдять десертною ложкою.

Разом з тістечками і тортами (або після них) зазвичай пропонуються гарячі напої: чай, кава, какао, шоколад. їх подають в чашках з блюдцями. Чашку прийнято наповнювати не по самі вінця, а до рівня 0,5 - 1см від краю. На блюдці кладуть чайну ложку з боку, протилежній ручці чашки. Чашку ж ставлять перед гостем так, щоб її ручка була обернена вліво. На стіл подають також цукор в цукорниці з щипчиками, якщо він шматковий, або чайною ложкою для цукру-піску; за бажанням - нарізаний часточками або скибочками лимон на тарілочці. Іноді чай супроводжується лікером в мініатюрних коньячних чарках. Його п'ють дрібними глотками поперемінно з чаєм. Деякі люблять додавати в чай молоко або сливки. Якщо сервірували стіл молочником, слід дізнатися наперед, хто збирається пити чай із сливками або молоком, і наливати його цим гостям на три чверті від об'єму чашки.

Напої

У жарку пору року перед тим, як почнеться сама трапеза, гостям пропонують холодні безалкогольні напої. Зазвичай вони залишаються на столі до подачі гарячих страв, оскільки багато хто звик запивати їжу. Слід також пам'ятати, що хтось з гостей може відмовитися від вживання спиртного і замінити його мінеральною водою або соками. При виборі напоїв потрібно керуватися не тільки смаками гостей, але і сполучуваністю цих напоїв з приготованими блюдами.

Закуски - Світлий виноградний, лимонний, морквяний, березовий соки, горілка, гіркі настойки

Перші страви (супи) - Мадера, портвейн.

Рибні гарячі страви - Журавлинний морс, лимонний, кизиловий і аличевий соки, білі натуральні вина.

М'ясні гарячі страви - Томатний, червоний виноградний, гранатовий, яблучний, сливовий соки, хлібний квас, натуральні червоні вина.

Десертні солодкі блюда - Газовані фруктово-ягідні напої, солодкі фруктово-ягідні соки, шампанське, десертні вина, наливки.

Чай - Лікер.

Кава - Коньяк.

Не рекомендується, не встигнувши сісти за стіл, відразу ж залпом спустошити келих з напоєм. Якщо дійсно вас охоплює спрага, краще утамувати її до запрошення за стіл, попросивши у господарів попити. Майже всі ці напої п'ють невеликими глотками з фужерів, квас і морс з кухлів або чарок і келихів, а соки з конічних стопок. Причому, кухлі беруть за ручки, фужери і чарки - за «талії», а стопки - за «боки». Перш ніж запити їжу яким-небудь напоєм, неодмінно слід витерти губи серветкою, щоб не залишати на краях посуду неприємних слідів.

Всі вина п'ють невеликими глотками, запиваючи страви. Що стосується горілки, то нею неможливо запити їду або утамувати жадаю. Щоб ослабити обпалюючий гіркий смак горілки, її рекомендується закушувати. Не випадково тому її п'ють на початку гуляння, для збудження апетиту і зняття деякої напруги.

Горілку краще пити помалу, не більше 1-2 чарок, маленькими глотками. Пити горілку швидко, залпом вважається за поганий смак. Взагалі вживання горілки супроводиться спеціальним російським закусочним столом, холодні і гарячі закуски якого - неодмінний атрибут кожного гуляння з використанням горілки.

Як застільний напій горілка призначена не просто для пиття, а для додання акценту блюдам виняткового російського національного столу. Перш за все вона добре личить до жирних м'ясних, гострих рибних страв: розварній яловичині, смаженій свинині, жирним млинцям, пельменям, солянкам. Горілка також добре поєднується з аналогічними гострими закусками інших народів. Проте основне вживання горілки в російській застільній практиці пов'язане з вживанням її як обов'язковий додаток до російського закусочного столу.

Якщо стіл рясніє спиртними напоями, гість повинен насамперед оцінити, скільки і чого він в змозі випити, не нашкодивши своєму здоров'ю і мирному перебігу застільної бесіди. Але господарю неприпустимо умовляти непитущого гостя приєднатися до всіх, провокувати його тостами, від яких неможливо відмовитися. Тим самим господар викличе у людини лише незадоволеність і небажання знову опинитися в цій компанії.

Отже, «культурне» прийняття їжі є достатньо складним церемоніалом. Необхідно не тільки знати правила хорошого тону, але і уміти застосувати ці знання на ділі. Пам'ятаючи про етикет, не забувайте і про те, що в хорошому гулянні головне не стільки віртуозне володіння виделкою і ножем або грамотне поїдання страв, скільки приємне суспільство, цікава бесіда і відмінний настрій.

Правила поведінки на фуршетах

Домашній сніданок або вечеря «а ля фуршет» на швидку руку істотно відрізняється від офісних торжеств, що влаштовуються на честь яких-небудь подій або дат. І не тільки достатком і вишуканістю меню, але і строгістю дотримання правил протоколу. Щоб відчувати себе комфортно, вам, як мінімум, необхідно знати правила коректної поведінки за фуршетним столом.

Підійшовши до столу із стопкою закусочних тарілок, потрібно узяти верхню, і поклавши закусочну виделку на свою тарілку, притримувати її великим пальцем лівої руки.

Після цього, за бажанням, можна покласти на край тарілки 1-2 шматочки хліба.

Потім потрібно відійти вправо або вліво уздовж столу, звільнивши, таким чином, місце біля стопки тарілок іншому гостю, і приступити до вибору закусок.

Краще почати з рибних і овочевих закусок. Не рекомендується набирати в тарілку відразу багато і різних закусок. Перекладати закуску до себе в тарілку потрібно приладом, який знаходиться на блюді з даною закускою, не забуваючи класти його на місце, тобто на загальне блюдо.

Впоравшись із закусками, і поклавши тарілку, виделку і чарку на тацю для використаного посуду, потрібно узяти чисту тарілку і покласти на неї вподобані м'ясні закуски і овочі. Коли запрошених багато і до фуршетного столу важко підійти, офіціанти додатково розносять закуски, виделки, тарілки і хліб, пропонуючи їх гостям.

Гарячі закуски офіціанти на підносах вносять до залу приблизно через 30 хвилин після початку бенкету. Підійшовши до офіціанта або зачекавши, коли він підійде сам, потрібно узяти з таці тарілку в ліву руку, а правою узяти шпажку із стаканчика, що стоїть на таці, проткнути її гострим кінцем шматочок гарячої закуски і перекласти до себе в тарілку разом зі шпажкою, потім узяти шматочок хліба. При цьому кожен новий шматочок потрібно брати новою шпажкою. Наповнивши тарілку, потрібно відійти убік і почати їсти, користуючись замість виделки шпажкою. Поївши, шпажку і тарілку слід поставити на тацю для використаного посуду. Часто як закуска подають гриби в кокотницях, на ручки яких надіті паперові папільйотки, щоб не обпектися. На таці у офіціанта окрім кокотниць викладені чайні або кавові ложки і хліб. В цьому випадку слід узяти лівою рукою кокотницю за ручку з папільйоткою, а правою - ложку і хліб. Порожню кокотницю з ложкою ставлять на тацю для використаного посуду.

Десерт в креманках з чайними ложками офіціанти зазвичай вносять до залу приблизно через 10–15 хвилин після подачі гарячих закусок, а слідом за ним шампанське, розлите в келихи. Після того, як десерт буде з'їдений і порожня креманка з ложкою буде поставлена на тацю для використаного посуду, можна взяти келих шампанського і, відійшовши убік, випити його невеликими ковтками.

Після шампанського гостям пропонують каву, зазвичай чорну, розлиту в кавові чашки, а слідом за нею - коньяк, розлитий в коньячні чарки. Узявши з одної таці лівою рукою чашку кави, з іншого підноса правою рукою можна узяти чарку коньяку і, відійшовши убік, пити їх поперемінно невеликими ковтками.

На цьому банкет-фуршет закінчується.

Види дипломатичних прийомів.

Офіційні та неофіційні прийоми

Залежно від учасників, на честь яких влаштовують свято, а також подїї, яка стала приводом для організації урочистостей, прийоми поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційними вважаються прийоми, коли запрошені особи пов'язані між собою службовою діяльністю. Вони подібні до дипломатичних прийомів і влаштовуються на честь прибуття глави іноземної держави або дипломатичних представництв та інших офіційних представників бізнесових кіл. Нагодою для них можуть бути національні і державні свята, ювілейні дати, а також конгреси, симпозіуми, конференції, відкриття або закриття міжнародних виставок, підписання договорів, торгових угод тощо.

Неофіційні прийоми організовуються з приводу загальних, товариських подій сімейних свят та інших традиційних урочистостей.

У дипломатичний та діловій практиці основними видами як офіційних, так і неофіційних прийомів є: келих вина, келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок, обід, обід - буфет, вечеря, а-ля фуршет, коктейль, жур фікс ( jour fix) а також малі прийоми — чай та кава.

Прийоми поділяються на денні і вечірні а також на прийоми з розміщенням за столом і без нього. Денними прийомами вважаються келих вина або келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок. Усі інші належать до вечірніх. Прийоми такого типу набувають все більшого поширення, оскільки це вимагає менших затрат часу на їхню організацію і проведення. Згідно з міжнародною практикою найбільш почесними видами прийомів є сніданок і обід.

Прийоми без розміщення за столом

Денні. Келих шампанського. Цей вид прийому, як правило, починається о 12-й годині і триває приблизно годину. Його організовують з нагоди національного свята, у зв'язку з від'їздом посла, з нагоди перебування іноземної делегації, відкриття національної виставки, після підписання міждержавних документів. На таких прийомах, крім шампанського, гостям можуть запропонувати вино, соки, мінеральну воду. Закуски є необов’язковими, але якщо вони і подаються, то тільки у вигляді канапок. Закуски і напої розносять офіціанти. Форма одягу — повсякденна.

Келих вина. Прийом, аналогічний келиху шампанського. Назва наголошує на особливому характері прийому. Як келих шампанського, так і келих вина можуть мати місце і у вечірні години.

Вечірні. Коктейль. Починаються о 17.00 - 18.00. тривалість прийому - близько 2-х годин. Проходить він стоячи. На запрошенні вказується час початку і закінчення (17.00 - 19.00, 18.00 - 20.00). гості можуть приходити і йти в будь-який час. Нормальним вважається перебування на прийомі до 1,5 годин.

Перші гості збираються протягом 15 - 30 хвилин. Прихід на прийом на початку і залишення його наприкінці прийнято вважати проявом особливої поваги до господарів. Пізнє прибуття і раннє покидання прийому (без вагомих причин) сприймається як бажання гостя підкреслити натягнуті відносини з господарями. Грубим порушенням етикету вважається прибуття на прийом співробітників представництв, фірм тощо пізніше свого керівництва. Від'їзд гостей відбувається в зворотному порядку: першим відбуває керівництво, а за ним в порядку старшинства співробітники.

Господар і господиня на цих прийомах зустрічають і проводжають гостей. Крім того, господиня представляє щойно прибулих гостей тим, з ким вони не знайомі. Якщо господині немає на місці, то щойно прибулий повинен знайти її і привітатися, перш ніж приєднатися до гостей.

Якщо прийом влаштовується для обмеженого кола гостей, то господиня і господар менш зв'язані зустріччю і проводжанням, тому більшу частину часу можуть провести разом з гостями.

Офіціанти розносять налиті в келихи коктейлі. Інколи влаштовується бар-буфет зі спиртними напоями. Коктейльний стіл від решти столів у вигляді буфетної стійки відрізняється тим, що на ньому немає ні тарілок, ні виделок, а лише дерев'яні чи пластмасові палички, які після разового використання забираються, або міні-виделочки.

В якості закусок подаються канапе (маленькі бутерброди) з різноманітними соленими маслами, кремами, паштетами, рибою, м'ясом; солені міні-тісітечка, печиво. До коктейльного столу підходять і фаршировані яйця з різними начинками, солений і солодкий мигдаль, горіхи, фрукти. Також подається солодке печиво, міні-тістечка з кремом, вершками, желе.

А-ля фуршет. Проводиться у ті ж години, що й коктейль (17.00 - 19.00 або 18.00 - 20.00). Формальна відмінність між ними полягає в тому, що на коктейлі зазвичай подається більше напоїв і менше закуски, а на фуршеті - напоїв не менше, а закусок значно більше. Однак зараз на практиці намагаються поєднати ці прийоми. Гостям пропонується великий вибір напоїв і сервіруються фуршетні столи з різноманітними закусками.

Стіл накривають скатертиною майже до підлоги (5 - 10см від неї). Він повинен бути трохи вищим за звичайний, щоб можна було їсти стоячи. Чарки і келихи для прохолоджуючих і алкогольних напоїв розставляють рядами чи трикутниками, а ставлять пляшку з відповідним напоєм в середину трикутника. Тарілки ставлять одну на одну в кінці столу. Холодні закуски поміщають на середині столу, подалі від країв, які залишають вільними, щоб гості могли ставити туди свої тарілки.

У великому приміщенні можна накрити декілька столів (кожний на 6 - 8 осіб). Після холодних закусок подають жульєн (тушковану страву з грибів). Можна також подавати гарячі сосиски, маленькі котлети, після гарячої закуски гостей пригощають десертом - сиром, фруктами, желе, морозивом. Наприкінці прийому подають каву. Гості обслуговують себе самі, офіціанти лише змінюють тарілки, поповнюють блюда, наливають напої і накладають морозиво.

Приходячи на такий прийом, перш за все треба розшукати господиню і господаря, привітатися з ними. Іти дозволяється, не прощаючись. Не буде зайвим, ідучи з прийому, залишити в вестибюлі на спеціальному підносі дві свої візитки і візитку дружини з загнутими краями.

Під час таких прийомів, особливо, якщо вони проводяться з нагоди національного свята або на честь високого гостя, може бути організований концерт за участю вітчизняних артистів.

Форма одягу повсякденна - костюм або сукня, якщо інакше не вказано в запрошенні.

До прийому без розсаджування за столом певною мірою належить і обід-буфет, який вважається різновидом обіду. Оскільки цей прийом бере свій початок в Швеції, його ще називають «шведський стіл». Як правило, обід-буфет починається о 19-й і триває до 20-ї години. На цьому прийомі передбачається вільне розсадження гостей за кількома невеликими столами по 4 - 6 осіб. Вибір гостями місць на свій розсуд знімає з організаторів проблему старшинства присутніх, що значною мірою полегшує підготовку та проведення прийому. Прийом такого виду може бути організовано і як самостійний захід, і після концерту, у перерві балу чи танцювального вечора. Обід-буфет є менш офіційним, ніж обід, який передбачає розсадку гостей. Стіл сервірують у вигляді буфетної стійки «по-шведськи» та розташовують його біля стіни або посередині кімнати, накривають широкою скатертиною, що звисає майже до підлоги.

На середину столу ставлять холодні закуски, холодні соуси, хліб, різноманітні салати, печиво, кондитерські вироби, прохолоджуючі напої, соки, мінеральну воду По краях, рядами або трикутниками, чарки, келихи, тарілки для закуски ставлять одна на одну. Ножі і виделки поміщають у декоративний посуд або розкладають візерунком на столі. Серветки кладуть групами в декількох місцях.

Запрошені на обід-буфет не сидять за загальним столом, а підходять, до нього, беруть лівою рукою серветку, на яку ставлять тарілку з ножем та виделкою, а потім накладають на тарілку страву. Правою рукою беруть келих з вином, соком або з якимось іншим напоєм.

Наповнивши тарілки, гості відходять від столу і розсаджуються за малими столиками. Вони можуть також розміщатися на диванах, в кріслах, намагаючись сісти поряд з людьми, з якими необхідно поспілкуватися.

Вина, коктейлі та інші спиртні напої виставляють на буфетних стійках і столах, за якими стоять офіціанти. Форма одягу - повсякденна або вечірній одяг.

Прийоми з розсаджуванням за столом

Ранкові. Денні. Перший сніданок. Як правило, такий сніданок дається від імені міністра закордонних справ і триває з 8-ї до 9-ї години ранку. Можлива організація його і від імені глави держави.

Цей вид прийому досить поширений у дипломатичній практиці України. Такі сніданки мають діловий характер і є складовою робочої частини візиту тієї чи іншої посадової особи, що і знаходить відображення у їхньому визначенні - робочий сніданок.

На ранньому сніданку подаються холодні закуски, м'ясна чи рибна страва, десерт, не виключається і гаряча закуска за побажанням гостя. Можлива подача молочних чи кисломолочних продуктів. 3 напоїв пропонують води, соки, чай, каву, тривалість раннього сніданку - від 45 хвилин до однієї години.

Практика проведення такого роду робочих сніданків близька до поширеної у деяких західних країнах практики ранніх бізнес-сніданків, під час яких партнери обговорюють питання, що їх цікавлять.

Другий сніданок. Традиційно так називали прийоми, які починалися, як правило, о 12.30 або о 13.00 і закінчувалися о 15.00. У сучасній практиці української дипломатії сніданки орієнтовно тривають з 11.30 до 13.00.

Меню аналогічне ранньому сніданку. Відмінним є те, що подають сухі вина, шампанське та більша тривалість прийому - до 1,5 години, з яких 30- 45 хвилин гості проводять за столом, а 15 -30 хвилин - за кавою (кава, чай можуть подаватися за тим же столом або у вітальні). Форма одягу - повсякденна, якщо інакше не вказано в запрошенні.

В останні роки у дипломатичній практиці незалежної України часто практикується й інший вид денних прийомів - ланч. Меню на ланчі загалом таке саме, як на першому і другому сніданках. Початок ланчу, як правило, - о 12.30. Тривалість - близько 1 - 1,5 години. Форма одягу - повсякденна. Дипломатичні ланчі мають робочий характер, що значною мірою зближує їх з бізнес-ланчами, які є невід'ємним елементом практики ділового спілкування в багатьох країнах світу.

Крім організації урочистих прийомів, міжнародна практика в цій сфері дозволяє влаштовувати зустрічі й у менш офіційній обстановці - за чайним або кавовим столами. Такі маленькі прийоми проводяться в міжнародному спілкуванні не тільки серед ділових людей, але й на найвищому рівні. На каву запрошують із 17.00 до 19.00. Чай влаштовується між 16.00 й 18.00, як правило, для жінок, але можна запрошувати гостей й пізніше - до 20.00. Традиція пити чай у цей час існує не тільки в нашій країні, англійці також вірні своїй традиції пити п'ятигодинний чай (five о'сlоск tеа). При цьому гостеві пропонується дійсно лише чашка чаю (індійського - з молоком, китайського - з лимоном). З варенням чай п'ють тільки в Росії. До речі, молоко ніколи не наливають у порожню чашку, а лише в наповнену чаєм.

Дружина міністра закордонних справ запрошує "на чай" дружин послів та інших жінок. Така форма прийому використовується і при нанесенні прощальних візитів дружинами глав дипломатичних представництв дружині міністра закордонних справ.

Для «чаю» накриваються один або кілька столів з урахуванням кількості запрошених. До кави або чаю подають маленькі декоративні бутерброди, пиріжки, солодке й солоне печиво, здобні булочки, кекси, солоні або солодкі торти, фрукти, десертне вино. На стіл можна поставити коробки шоколадних цукерок, вершки чи морозиво, лимон.

Для кавового або чайного стола підбирають кольорові скатертини і кольорові серветки ручної роботи. Середину стола покривають вузькою доріжкою, на яку ставлять тарілки з бутербродами, кондитерськими виробами, фруктами. Посуд для кожного гостя розміщують на маленькі серветки.

Сервірується стіл у такий спосіб: на блюдці ставиться чашка й кладеться чайна (або кавова) ложечка, ліворуч від неї - маленька тарілочка та маленький ножик, якщо будуть запропоновані підсмажені скибочки хліба або булки, на які намазують масло, мармелад або кладуть шматочок сиру. Ніж кладуть праворуч від тарілки, лезом до неї, ліворуч - невелика серветка. Вершки, цукор, чайник або кавник, як правило, ставляться на стіл. Не прийнято просити другу чашку, поки інші не одержали першу. Після того, як ви розмішали цукор у каві або чаї або закінчили десерт, вийміть ложку із чашки або вазочки й покладіть поруч на блюдечко. Ознакою поганого тону вважається, якщо гість залишає в склянці або чашці чайну ложку.

Перед кавою можна подати гарячу закуску або салат. Подають салати в келихах або скляному посуді на ніжках. До кавового стола рекомендується подавати також соки, мінеральну воду. Склянки для мінеральної води не сервірують для кожного гостя окремо, а ставлять групами в одному або декількох місцях. На стіл кладуть пробочник. До кавового й чайного стола подають тости, різне печиво, оладки з начинкою, омлети.

Форма одягу - повсякденний костюм або сукня.

У міжнародній практиці усе рідше зустрічається прийом типу "жур фікс". Дружина міністра закордонних справ або дружина посла призначає на весь сезон день і годину кожного тижня, коли вона очікує гостей. На початку осінньо-зимового сезону один раз розсилається запрошення, дійсне на весь період, якщо не буде особливого повідомлення. Цей прийом називають іноді "середами", «четвергами», «п’ятницями», за формою і змістом він такий же, як і "чаї".

Обід - це найбільш почесний вид прийому. Він звичайно починається в проміжку між 19.00 й 21.00.Стіл накривають білими скатертинами. Накрохмалені білі серветки кладуть на тарілочки для хліба.

Дипломатичні прийоми.

Столи ставлять у вигляді букви «П» або «Т» Почесні місця за урочистим столом завжди обернені лицем до вхідних дверей або, якщо це можливо, до вікон, що виходять на вулицю. Стіл прикрашають квітами й маленькою холодною закускою з декоративними овочами.

Вибір холодних закусок невеликий - по одному рибному і м'ясному блюду та овочеві салати. Після закусок подають бульйон з грінками, потім - м'ясне блюдо. Можуть бути дві гарячі страви, одна з них рибна, котра подається перед гарячим м'ясним блюдом з по-різному приготовленими овочами. Обід закінчують десертом, до якого забирають весь посуд, столові прилади й чарки, які були призначені для попередньої їжі.

На десерт можна подавати желе, креми, різні солодкі страви, ягоди з вершками. Якщо солодке подають у загальному посуді, то стіл сервірують відповідним посудом і десертними або чайними ложками. Солодке порціями ставлять з правого боку перед гостем. На закінчення подається чай або кава.

Спиртні напої ті ж, що й на сніданку. Перед обідом гостям пропонуються аперитиви.

Вечеря починається в 21.00 і пізніше. Від обіду відрізняється лише тим, що на вечері, як правило, не подають суп. Інколи, особливо під час візиту глави держави або іншої високоповажної особи, для гостей влаштовується коктейль (уже не з метою подання нових закусок, а скоріше задля забезпечення можливості провести бесіду). Форма одягу вказується в запрошенні - темний костюм, смокінг або фрак для чоловіків; вечірня сукня - для жінок.

Крім основних видів прийомів, існують і їхні різновиди.

Іноді практикується такий неформальний вид прийому як бранч (brunch). Він проводиться між сніданком і ланчем (звідси й назва - перша буква взята від «breakfest» - сніданок, інша частина слова утворена від «lunch»). Переважно у вихідні дні й на нього часто запрошують друзів з сім'ями. Це гарна можливість ближче познайомитися з колегами або партнерами у вільній, дружній обстановці. За характером проведення бранч близький до сніданку або легкого ланчу й складається по суті з тих же блюд. Можна подати по-різному приготовані яйця, бекон, сосиски, тушковане м'ясо, рибу, млинці, тушковані томати, булочки, масло. Пропонуються кава, чай, соки, прохолодні напої у великій кількості. Може бути подане вино.

Меню й організаційні моменти при проведенні бранча повинні бути по можливості спрощені так, щоб господарі значну частину часу могли провести разом з гостями.

Шашлик (барбекью). Цей неформальний і улюблений багатьма вил прийому проводиться на відкритому повітрі, часто в саду заміського будинку, на дачі. На нього також можна запросити гостей з сім’ями. Для готування шашлику переважно використовується яловичина (вирізка) або баранина, або свинина, яку попередньо маринують. У різних країнах традиції готування м'яса на вогні значно відрізняються. Часто замість шампурів використовують мангал, причому одночасно смажать шматки різного виду м'яса, курки, сосиски. М'ясо й курка посипаються спеціями.

Сам процес розведення вогню й готування м'яса становить частину загального ритуалу, яким зайнятий господар. Це чудова нагода для господині побути із гостями, не турбуючись про готування страв. Поки готується м'ясо, гості мають можливість відпочити на повітрі. У цей час пропонують напої (пиво, вино, кока-кола, мінеральна вода тощо) Поруч кладуть солоне печиво, горішки, сирі овочі, сервіровані із соусами зі сметани чи гірчиці. При холодній погоді за 20-30 хвилин до того, як шашлик приготується, гостям може бути запропонований чашка гарячого супу. Саме м'ясо сервірується зазвичай з різноманітними томатними соусами. До нього подаються відварні або печені овочі. Свіжі фрукти ідеально підходять на десерт. Форма одягу на барбекю або шашлик - найпростіша. Допускаються штани для жінок, светри і навіть джинси чи шорти. Кількість запрошених, звичайно, не дуже велика.

Пікнік. Проводиться на відкритому повітрі за містом у денний час. Їжу готують заздалегідь і добре впаковують у кошики, переносні холодильники, коробки. На пікніку можна користуватися пластиковим посудом. Для розсадження гостей і розміщення страв використовуються складні столи й стільці (у багатьох країнах їх можна взяти на прокат). Добре взяти із собою великі парасолі. При проведенні пікніка варто врахувати проблему транспорту: як будуть доставлятися продукти? Чи зможуть гості без проблем знайти місце пікніка?

Меню пікніка може бути різноманітним і включати в себе закуски (паштети, салати); холодний або гарячий суп, основна страва, яке доставляється в термосах (наприклад, яловича вирізка, запечена свинина або смажене курча), десерт (можуть бути фрукти, тістечка).

Пікнік проводиться в теплу пору року, тому одяг - легкий, літній, але трохи нарядний, ніж при проведенні «шашлику», і виключати, наприклад, джинси.

Келих вина з сиром (Сhееsе апd wink раrґу). Цей вид прийому був особливо популярний в 1970-ті роки, особливо серед молоді. Але і зараз запрошення на келих вина із сиром є досить поширеним, більше того, знову стає модним. Такий прийом відносно простий і дешевий. З іншого боку, він дозволяє господарю виявити винахідливість у підборі різних вин і сирів, а гостям дає можливість, почавши бесіду з обговорення смаку сортів сиру, які вони куштують, або вин, легко познайомитися один з одним. Ви можете запропонувати гостям й інші закуски, але сир все-таки повинен домінувати. Сир краще класти великими шматками, інакше він швидко висохне. Не забудьте подати сирні ножі, щоб гості могли його розрізати. Ідеально, якщо до кожного шматка сиру буде свій ніж. Сир повинен бути кімнатної температури. До нього подають різні хлібці, поруч ставлять масло. Добре, якщо на столі будуть також свіжі і сухі фрукти та горіхи. Можна подати мариновані овочі, блюда з редисом, оливки. Якщо ви вирішили не обмежуватися тільки сиром, то запропонуйте гостям різні види паштетів, фаршировані яйця тощо.

При організації цього прийому буфетний стіл або столи краще розташувати в центрі приміщення. Взагалі ж, прийом "келих вина з сиром" надає широкі можливості для вашої фантазії, як розташувати сири і як прикрасити стіл. Наприклад, можна, використовуючи скатертини і серветки в клітинку, темні й світлі дерев'яні дошки тощо, оформити стіл у «сільському стилі» (соuntru style), а можна навпаки - за допомогою кришталевого посуду, білих накрохмалених скатертин зробити все у вишуканому, витонченому стилі. Фрукти, особливо виноград, овочі, листочки петрушки і салат служать гарним декоративним матеріалом при оформленні стола. Вони повинні бути добре вимиті й витерті, виглядати свіжими до кінця прийому.

Підготовка та проведення дипломатичних прийомів.

Організація прийомів.

Кожен із прийомів складається з двох частин. Перша - зустріч, вітання і збір гостей, приватні й загальні розмови, попереднє ознайомлення запрошених з їхніми місцями за банкетним столом, аперитиви (напої для угамування спраги). Друга - бенкет за столом з повним обслуговуванням, або фуршет. Для проведення прийомів та банкетів необхідно мати два суміжних зали: один - для прийому і збору гостей, інший - для бенкету. У залі для прийому і збору гостей (його називають ще аванзалом) ставлять декілька крісел, круглий столик, на який кладуть сигарети (в пачках або сигаретницях), сірники, сигари в коробках, ножиці для зрізання кінців сигар, попільнички, ставлять канделябри з запаленими свічками. Приміщення прикрашають свіжими квітами в корзинах аби високих вазах. Для ознайомлення гостей з їхніми місцями за столом в аванзалі на видному місці ставлять зменшений макет основного столу, на яком) розміщують картки з зазначеними прізвищем, ім'ям та по батькові кожного гостя в тому порядку, що відповідає місцям за бенкетним столом. У центрі столу кладуть стрілку, яка показує напрямок, в якому розташований стіл і послідовність розміщення місць, починаючи від вхідних дверей. Якщо бенкет одночасно проводиться у кількох залах, у кожному з яких є по кілька столів, рекомендується інша система попереднього ознайомлення гостей з їхніми місцями. В аванзалі на стенді, розміщеному на видному місці, вивішують список учасників прийому, зазначають прізвище, ім'я та по батькові кожного з них, номер залу або його назву, номер стола і місця. Тут же на стенді гості зможуть ознайомитися зі схемою розташування бенкетних залів, столів у кожному з них та номерний своїх місць.

Перед запрошенням гостей до бенкетного залу в аванзалі їм пропонують аперитиви для збудження апетиту. Із безалкогольних напоїв пропонують соки, мінеральні столові води, газовану воду або охолоджену воду з льодом. Солодку воду не подають, бо вона знижує апетит.

Кращими соками для аперитиву вважають лимонний, грейпфрутовий, гранатний, виноградний (із несолодких сортів винограду). Із вино-горілчаних напоїв як аперитив пропонують вермут (вважається, між іншим, кращим напоєм для аперитиву), шампанське (сухе або напівсухе), природні натуральні вина — біле або червоне, а також коньяк і горілку.

Розрізняють три види аперитиву: одинарний, комбінований і змішаний. Одинарним називається аперитив, який має лише один вид напою, наприклад, тільки вермут або шампанське. Комбінований - два і більше видів напоїв, розлитих у чарки, келихи, стопки, вино, коньяк або горілки у відповідних чарках. Змішані аперитиви - це спеціально приготовані суміші різних напоїв, наприклад несолодкі коктейлі.

Аперитиви подають гостям на невеликих підносах, накритих серветками. Часто до них як закуску пропонують нарізаний шматочками лимон, маслини, мигдаль чи інші горішки. Нерідко під кінець прийому гостям подають коктейль або аперитив, а потім каву.

Прихід на прийом

Організатор прийому зустрічає гостей у вестибюлі, вітається з кожним запрошеним, знайомиться. Проводжає гостей до гардеробу, допомагає дамам знімати пальта, а потім веде їх до основного залу. Організатор прийому знайомить гостей зі своїми співробітниками уже тоді, коли запрошені сідають за стіл. При знайомстві кожен з представлених вітає гостей кивком голови.

На великому офіційному прийомі (сніданок, обід, вечеря) з численним обслуговуючим персоналом чітко дотримуються визначеного часу початку і закінчення прийому. Високо цінується точність приходу на початок прийому.

Пізнє прибуття і ранній відхід (без поважних причин) розглядаються як бажання гостя підкреслити напружені (вимушені) стосунки з організаторами вечора. Якщо прийом діловий, то грубим порушенням етикету вважається прихід співробітників фірми, представництв тощо пізніше за свого керівника.

У тих випадках, коли організовано прийом з розміщенням за столом, слід врахувати, що для збору гостей відведено приблизно 30 - 35 хвилин (у цей час подається коктейль), після чого усі сідають за стіл.

У випадку, коли в запрошенні двічі зазначено час, наприклад 20.00 - 20.30, то мається на увазі: напої будуть о 20.00, а вечеря - о 20.30. Більше ніж на 10 - 15 хвилин спізнюватися на прийом не прийнято.

Якщо у вас виникає сумнів щодо часу початку прийому, не соромтесь уточнити його заздалегідь у господаря.

Якщо прийом менш офіційний, то той, хто спізнився, в першу чергу повинен підійти до господині і вибачитися. Господиня при цьому залишається сидіти. Якщо запізнилася жінка, то вона лише обмінюється рукостисканням, щоб не примушувати чоловіків, що сидять за столом, вставати з місць. Гостю, який запізнився, пропонують ту страву, яку в момент його прибуття подають решті присутнім. Звичайно, якщо це десерт, то господиня попросить принести йому ще й гарячу страву.

Якщо вас запросили на коктейль або фуршет, то в запрошенні той вказують години початку і закінчення. Гості можуть у такому випадку приходити і відходити будь-коли в межах зазначеного часу.

Як подавати страви

Добре підготовлений і у деталях продуманий прийом може бути затьмарений некваліфікованим обслуговуванням. До обслуговування прийому залучають досвідчених метрдотеля й офіціантів. Вони без підказок повинні знати, коли, що і як подати, що й коли забрати, з кого починати подання блюд і ким закінчувати, як поводитися, коли проголошують тости. Коротко кажучи, вони повинні забезпечити бездоганне проведення прийому від початку до кінця.

Існує три основні методи подання страв. Перший з них припускає що страва сервірується на кухні й подається гостеві вже готовою. Так наприклад, робиться в ресторанах.

Другий метод - французький (вважається найбільш офіційним). Тут в обов'язковому порядку потрібна допомога офіціанта. Офіціант підходить до гостя з правого боку і, тримаючи сервіровану ложку в правій руці, а страву - у лівій, кладе частину їжі на тарілку гостя. Із цього ж боку офіціант підносить пляшку вина. Причому, коли наливає вино, він повинен тримати пляшку так, щоб гість бачив етикетку. Якщо ж гостеві пропонується самому покласти страву собі на тарілку, то офіціант підносить до нього блюдо зліва.

Нарешті, є ще третій метод - сімейний. У цьому випадку господиня розносить гарнір, а господар ріже й роздає м'ясо. У цьому випадку прийом носить найменш офіційний характер.

Іноді під час обіду окремою стравою подається сир. Французи дотримуються думки, що сир варто подавати перед десертом. В інших країнах, наприклад, в Англії, його подають після десерту. Деякі взагалі уникають окремої сирної страви, вважаючи, що це перевантажує меню. У Голландії сир взагалі розглядається як основна страва на сніданок або ланч.

Правила етикету в різних країнах світу.

Головне правило поведінки в чужій країні, це - відчувати себе гостем і вести відповідно, поважати господарів і гідно представляти свою батьківщину. По вашій поведінці, манерам, зовнішньому вигляду судитимуть про вашу країну, тому слід бути делікатними і ввічливими.

Пам’ятайте, що такт, сердечне відношення, посмішка цінуються в будь-якій країні. Якщо ви знаходитесь с особистим візитом ніколи не забувайте, що ви - представник іншої країни.

В той же час не намагайтеся з ходу судити про жителів іншої країни і не квапитеся з виводами. Те, що здасться вам дивним, може виявитися звичним для цієї країни. А то, що прийняте і вважається звичайним у вашій країні, може бути недосконале в іншій, і, не знаючи традицій і звичаїв, можна випадково образити представника іншої країни або самому попасти в неприємну ситуацію.

У багатьох країнах уважно стежать за дотриманням формальностей і хворобливо реагують на їх порушення. Від вашої поведінки деколи може залежати і саме ваше перебування в іншій країні. Тому, вирушаючи за кордон, познайомтеся, хоч би у загальних рисах, із звичаями і характерними особливостями тієї країни, яку ви хочете відвідати.

Англія. Дотримання формальностей - це стиль життя англійців. Британці в першу чергу звертають увагу на деталі. Навіть коли писатимете листи, строго дотримуйте всі тонкощі. Ні в якому разі не звертайтеся до кого-небудь по імені, якщо ви не отримали від нього спеціального на те дозволу. Знатися на титулах і званнях вельми поважно, але ніколи не нагороджуйте почесним титулом самого себе.

Британці досить строго дотримують процедуру знайомства. При знайомстві з англійцями дуже поважно, кого першим представлять. Наприклад, в службовій обстановці пріоритет буде відданий клієнтові, оскільки він - обличчя важливіше. Одяг ділових людей в Англії відрізняється строгістю, жінки на службі носять костюми або плаття, чоловіки - костюми і галстуки. При вході в будівлю рукавички прийнято знімати. Говорити з англійцем про справи після закінчення робочого дня вважається поганим тоном. Для нього всі розмови про роботу припиняються із закінченням робочого дня. Це правило діє і під час вечері з вашим діловим партнером. Англійці дуже серйозно відносяться до правил поведінки за столом. Тому ознайомтеся і постарайтеся дотримувати правила, прийняті в цій країні.

  • Ніколи не кладіть руки на стіл, тримаєте їх на колінах.

  • Ножі і вилки не знімайте з тарілок, оскільки підставки для ножів в Англії не вживаються.

  • Не перекладайте прилади з однієї руки в іншу. Ніж повинен знаходитися весь час в правій руці, вилка - у лівій; їх кінці звернені до тарілки.

Оскільки різні овочі подаються одночасно з м'ясними блюдами, наколюйте па виделку маленький шматочок м'яса і за допомогою ножа накладайте на нього овочі.

Не звертайтеся за столом до незнайомих людей, якщо ви їм не представлені.

Не цілуйте руку жінці і не тисніть руки чоловікам. Не робіть публічно таких компліментів, як: «У вас красиве плаття». Це буде розцінено як найбільша безтактність.

За столом не прийнято розмовляти з окремими людьми. Всі повинно слухати того, хто говорить, і ви, у свою чергу, говорите так, щоб бути почутим всіма.

Якщо ви запрошені на обід, то обов'язково повинні з'явитися в смокінгу, а на офіційний вечір - у фраку.

«Бажаючи уславитися джентльменом, ніколи не виголошуєте цього слова: шотландців і ірландців називайте «британцями», але ні в якому разі – «англійцями».

У ресторані чайові непомітно кладуть під край тарілки.

Ніколи не починайте говорити про справу, поки не замовлені блюда, якщо, звичайно, хто-небудь з ваших партнерів сам не заведе розмову на цю тему.

Якщо ви хочете дати знати офіціантові, що закінчили їду, покладете ніж і вилку паралельно. Якщо ж ви просто робите перерву в їді, покладете ніж з вилкою навхрест.

У Англії багато що вирішується за чаєм. Його подають пополудні. В першу чергу чай пропонується гостю

Перш ніж налити чай, покладете на чашку ситечко, налийте чай, а потім покладете ситечко спеціальну миску. Туди ж витрушуються чаїнки. Якщо чай дуже міцний, можна розбавити його гарячою водою.

Чай п'ють чорним або з молоком і з однім - двома шматочками цукру; з вершками чай пити не прийнято. Часто до чаю подають сендвічи, наприклад, з крес-салатом або огірком. Їх беруть прямо руками.

Після чаю і сендвічей вам можуть запропонувати "ськон", особливого роду маленький солодкий хлібець з родзинками. До нього подають масло і джем, які ви повинні узяти на свою тарілку. Ськон розрізують навпіл і намазують маслом або джемом лише ту частину, яку збираються відкусити.

Чаювання може закінчуватися чарочкою шеррі, якою відзначають знайомство, що відбулося.

Бізнесмени Великобританії вважаються одними з найкваліфікованіших на діловому світі Заходу. Англійці дуже ретельно аналізують ситуацію, що складається на ринку. Вони люблять складати короткострокові і середньострокові прогнози. Англійські підприємці вважають за краще укладати контракти, які принесуть прибуток в найближчому майбутньому, і, навпаки, дуже неохоче йдуть на витрати, які окупляться лише через декілька років.

Ось найбільш типовий портрет англійського бізнесмена: вишколений, ерудована людина, в якій поєднуються висока підготовка і політичний інфантилізм. Коло його інтересів дуже широкий: від літератури і мистецтва до спорту. У англійському бізнесі існує певний ритуал ділового спілкування, тому, аби досягти успіху, зважайте чисто на англійську специфіку.

Якщо англійський партнер запросив вас на ланч, то ви не повинні відмовлятися і ні в якому випадку спізнюватися. На знак пошани обов'язково поцікавтеся, який час має в своєму розпорядженні ваш партнер.

Підтримуйте стосунки з людьми, з якими ви вели колись переговори. Привітайте з днем народження і з іншими святами. Надаючи таким чином увагу, ви уславитеся людиною вихованою і ввічливою. Діловими дарунками для англійців можуть бути календарі, записники, запальнички, фірмові авторучки, а на Різдво - алкогольні напої. Будь-які інші дарунки з вашого боку будуть розцінені як тиск на партнера, і довіра до вас буде підірвана.

Перед початком переговорів слід з'ясувати структуру ринку просувного вами товару і отримати відомості про фірму, з якою ви збираєтеся співробітничати. Переговори краще всього починати з розмови про погоду, спорті і тому подібному.

Постарайтеся розташувати до себе ваших партнерів і лише після цього приступайте до обговорення справ.

Франція. Яким ви уявляєте собі типового француза? Отаким героєм-любовником, в перервах між поєдинками і романами що поїдає у великій кількості жаб. Повинні вас розчарувати, французи не зовсім такі, а точніше - зовсім не такі. Французам властивий крайній націоналізм. Вони хворобливо реагують на використання англійської або німецької мови під час ділових зустрічей і самі з небажанням вивчають яку-небудь іноземну мову. Французи гордяться своїми національними традиціями. Одним з головних «плюсів» вважається французька кухня, яка складає предмет національної гордості. Якщо, знаходячись у Франції, ви почнете розхвалювати яке-небудь блюдо або напій, це буде лише вітатися.

Залишати їду на тарілці не прийнято, а якщо вам захочеться підсолити блюдо за своїм смаком, знайти це може бути розцінено неповага до господаря.

Що стосується спиртних напоїв, то треба відмітити, що хороше вино є супутником трапези навіть тоді, коли француз обідає один. Культура вжитку спиртних напоїв передбачає перед обідом чарку аперитиву (портвейну, анісового лікеру або віскі з содовою), під час обіду – три - чотири келихи вина (біле - під рибу і морепродукти, червоне - під м'ясо і сир), а після десерту або кави - фруктову горілку, міцний лікер або коньяк. Головною вимогою у вживанні алкоголю є помірність.

Французи привітні, балакучі, обачливі і бережливі. Вони легко закипають, ображаються і ніколи не прощають зверхнього відношення, навіть в дрібницях. Відмінною рисою французів є те, що, не дивлячись на товариськість, вони вважають за краще працювати поодинці.

Французи часто люблять посперечатися, дуже емоційні, їх темперамент відбивається не лише в розмові, але і в міміці і жестах. Люблять судити інших, але в той же час критику в свою адресу сприймають хворобливо. Якщо ви знаходитеся у Франції, то ніколи не забувайте про це.

У Франції велике значення надають різним формам ввічливості. Француз, приймаючи вас у себе удома, в дверях завжди пропустить вас вперед, при цьому ви не повинні дякувати йому за це.

Загальноприйняте звернення до чоловіків – «мсьє», до незамужнім жінок – «мадемуазель», до заміжніх жінок – «мадам». На роботі до всіх жінок без виключення прийнято звертатися «мадам». Звернутися по імені можна лише в тому випадку, якщо вам це дозволили.

До традиційних вітань («здрастуйте"» «добридень» і так далі) слід додавати «мсьє», «мадам» або ім'я власне. У Франції, як і скрізь, при діловому знайомстві слід вручити свою візитну картку, але,

оскільки тут надається особливе значення рівню вашої освіти, рекомендується вказати на

картці закінчене вами вищий учбовий заклад, особливо якщо воно користується хорошою репутацією. Якщо з французького боку на зустрічі присутні декілька чоловік, візитна картка вручається обличчю, що займає більш високе положення. Вимоги до зовнішнього вигляду ділової людини у Франції в основному ті ж, що і в інших європейських країнах, але є одне важливе правило: одяг має бути високої якості, з натурального матеріалу. Виключите з вашого гардероба всю синтетику.

У Франції багато важливих рішень приймаються за обіднім столом. Ділові прийоми міг) бути у формі коктейлю, сніданку, обіду або вечері. Про справи прийнято говорити лише після того як подадуть каву. Французи не люблять з ходу обговорювати питання, яке цікавить їх більш всього, до нього личать поступово, після довгої розмови на різні нейтральні теми, як би побіжно. Найбільш відповідними темами для застільної бесіди можуть бути спектаклі, виставки, книг: туристичні пам'ятки міста і країни. Високо цінується в співбесіднику знання мистецтва, особливо французького. Французи бувають вдоволені інтересом, що проявляється до і країні і її культурній спадщині. Але слід остерігатися піднімати питання віросповідання, особисті проблеми, положення на службі, доходи і витрати, обговорювати сімейний стан, політичні прихоті. Якщо вас запросили на вечерю - це особлива повага. Прибути на вечерю слід на чверть години не пізніше призначеного часу, принісши з собою дарунки: квіти (лише не білі і не хризантема, яка у Франції вважається символом скорботи), пляшку шампанського, коробку шоколадних цукерок.

Німеччина. Німці, як і французи, обачливі і бережливі, надійніші і пунктуальніші, не поступаються французам у відчутті гумору і щирості. Добре відомі такі риси німецької вдачі, як працьовитість, старанність і раціональність, любов до організованості та порядку. Вони педантичні і скептичні, відрізняються серйозністю, стриманістю. Їм властиві вільний образ думок і величезна цивільна мужність.

Як і французи, німці гордяться своєю країною, її національними традиціями, поважають історію. У Германії при знайомстві першим належить назвати того, хто знаходиться на вищому службовому рівні. У офіційній обстановці використовується слово «представляти» «Гер Шмідт, я хочу представити фрау…». У інших ситуаціях говорять: «Гер Шмідт хочу познайомити вас з фрау...». Менш значну особу належить представляти більш значному. У Германії прийнято називати титул кожного, з ким ви розмовляєте. Тому слід ще до початку переговорів уточнити всі титули ділових партнерів. Якщо титул невідомий, то можна звертатися так: «Негг Dоктог». Помилка тут мінімальна, слово «доктор» вживається в країні досить широко. Коли розмовляєте з німцем, не тримаєте руки в кишенях - це вважається верх неповаги. Заміжній жінці додається, титул її чоловіка.

Німці мають звичку розписувати як ділове, так і приватне життя по днях і по годиннику. Пунктуальність і строга регламентація позначаються скрізь. Особливу увагу в Германії звернуть на вашу пунктуальність.

Чайові в ресторані або кафе можна не давати - вони вже закладені у вартість вашого обіду або вечері. Але якщо ви все-таки хочете їх дати, то округлюйте розмір чайових до повної суми.

Головна їжа - обід. Школярі і ті, що багато працюють щодня ходять обідати додому на годину – півтори. Для ділових зустрічей найчастіше використовують обід. За столом німці тримають виделку постійно в лівій руці, а ніж - у правій. Ніколи не прибирайте руки із столу. Коли американець не користується ножем, він ліву руку кладе на коліна. Але якщо ви їсте по-європейськи, обидва зап'ястя повинні торкатися столу. Наші бізнесмени зазвичай приїжджають з дарунками, але чекати у відповідь презентів не варто, тут вони при діловому спілкуванні не прийняті. Відмітна особливість німців вести справи - це висока міра офіційності. Німці дуже стримані і прихильні до дотримання форми, тому вони часто здаються недружелюбними. Всі зустрічі призначаються завчасно. У Германії не можна зачіпати тему Другої світової війни.

Німці одягаються строго. Від чоловіків не вимагається неодмінно темний костюм, як в інших країнах, але брюки для жінок все одно виключаються. Всі магазини закриваються в 17г. 30хв, а в суботу - опівдні. Раз на місяць, в так звану "довгу суботу", магазини працюють до двох годин.

Італія. Багато хто вважає, що італійці за темпераментом схожі на росіянах, але ділових італійців частіше всього відрізняє визначена стриманість і манірність.

У діловій обстановці ви представляєтеся, називаючи лише прізвище. Представники ділових кіл Італії консервативні і одягаються строго. Відносно дарунків існують різні правила, не дозволяється дарувати на Різдво - пляшку коньяку або що-небудь в цьому дусі. Коли ви прилетіли в італійський аеропорт, не несіть самі свою валізу. Якщо вас не зустріли, подзвонить своїм партнерам. Після 18.30, а також у вихідні і святкові дні, вартість розмов удвічі дешевша. Не намагайтеся самі зупиняти вільне таксі. Якщо ви в готелі, попросите портьє викликати таксі - воно прибуде через декілька хвилин. Якщо ви на вулиці, зайдіть в найближче кафе і звернетеся до його господаря. Такого роду послуги виявляються безкоштовно або за дуже помірну плату. Сідаючи в таксі, займайте заднє сидіння. Тут не прийнято сидіти поряд з водієм. Платите строго по лічильнику або трохи більше, але не набагато - італійці не поважають тих, хто витрачає гроші без необхідності. У поїзді зробіть своєму сусідові чисто символічну пропозицію разом з вами перекусити. Утримуйтеся від прийняття такого ж запрошення попутників. У знайомих спочатку справляються про здоров'я дітей, а вже потім про їх власний.

Японія. Все життя японців насичене багатообразними церемоніями і підпорядковане строгому протоколу. При знайомстві вони обмінюються візитними картками. Отримавши вашу картку, японець насамперед погляне, в якій компанії ви працюєте і яку посаду обіймаєте. Він визначить статус вашої фірми по відношенню до власної і на основі цього вибере лінію поведінки. Візитна картка в Японії - ваше «обличчя», ваше «друге я», тому поводитися з нею треба дуже акуратно. Якщо ви вручите японцеві пом'яту, брудну візитну картку (хай і вибаченнями), то його думка про вас буде зовсім не найвищою. Краще всього тримати візитки в спеціальному гаманці, де для кожної картки передбачена своя кишеня. На одній стороні вашої візитки має бути надрукований текст на англійському, а на іншій стороні - на японській мові. Коли ви хочете піднести японцеві невеликий дарунок, то на знак глибокої пошани вручайте його двома руками. Особливо це поважно при зустрічі з людиною, яке займає високе положення. Якщо ваш співбесідник займає нижче положення, ніж ви, то краще приймати у нього візитку однією рукою, інакше ви можете його збентежити. Отримавши картку, уважно прочитайте, що на ній написане. Якщо ви нашвидку пробіжите очима по картці, тим самим підкреслите незначність для вас власника візитки. У відповідь ви обов'язково повинні дати свою візитку, інакше це може образити вашого японського партнера. У Японії треба бути украй ввічливим. Перш ніж увійти до японського будинку, треба роззутися. При привітанні японці низько кланяються. Тут не прийнято сидіти, поклавши ногу на ногу: це є ознакою того, що думки і вислови співбесідника вас не цікавлять.

При знайомстві з японцями треба називати повне ім'я і прізвище. Слово «пан» у Японії замінює приставка «сан» в кінці слова.

Японські бізнесмени вважають за краще налагоджувати ділові контакти не за допомогою телефонних дзвінків або листів, а через посередника. При цьому посередник має бути добре відомий обом сторонам. При успішному завершенні справи посередник має бути нагороджений матеріально або йому

повинна бути надана зустрічна послуга. Японці дуже педантично відносяться до всього, що стосується їх соціального положення. Вони вважають, що люди можуть спілкуватися лише в тому випадку, якщо вони займають приблизно рівне положення на діловому світі або суспільстві. Якщо японський підприємець спілкуватиметься з нижчестоящими, він впустить свій авторитет в очах інших підприємців.

Японці при першій зустрічі з'ясують, чи гідна ваша фірма вести переговори і яку посаду ви в ній займаєте. Якщо ви обіймаєте дуже високу посаду, а в переговорах повинні брати участь нижчі чини, то японці визнають, що ваша фірма не котирується на діловому світі. Тому вам треба заздалегідь взнати рівень представництва з японського боку і забезпечити такий же рівень з своїй. Якщо з якої-небудь причини ви не можете вчасно прибути на переговори, обов'язково попередите про це японських партнерів. Японці дуже пунктуальні і не люблять запізнень. Призначивши вам зустріч, японець обов'язково прийде за дві хвилини до вказаного часу. Говорити про роботу після закінчення робочого дня в Японії не забороняється. Якщо японський партнер під час переговорів киває головою в той час, коли ви говорите, не слід розцінювати це як знак згоди. Це означає, що він зрозумів вас. Взагалі японці завжди уважно вислуховують свого партнера, не перебивають його і не роблять зауважень. Спілкуючись з японцями, ніколи не гарячитеся. Навіть якщо ви нервуєте, постарайтеся зовні залишатися спокійним. І останнє, прагніть уникати розмов про Другу світову війну.

США. Приїхавши в Сполучені Штати, ніколи не забувайте про так звану "американську мрію". Найбільша американська цінність, яка дійсно заслуговує на увагу - це індивідуальна свобода. Американці просто схиблені, в хорошому сенсі слова, на недоторканості своєї особи. Вони постійно відстоюють свої права в суді і не дадуть нікому образити себе безкарно. Американці також дуже цінують працьовитість, ощадливість, заповзятливість, тверезість мислення самовдосконалення і прагматизм. Для американського ділового етикету характерні утилітаризм, зневага до дрібниць, ясність і простота в спілкуванні. Якщо ви хочете досягти успіхів на американському діловому світі, вам доведеться дотримуватися певних правил, вивчити всі тонкощі американського бізнесу. Самі американці вважають, що вони прекрасно знаються на бізнесі будь-якої країни. Але при ділових зустрічах вони не повідомлятимуть всю інформацію, хоча самі чекатимуть від вас ведення бізнесу.

У ділових листах, так само як і на переговорах, обов'язково повідомите назви організацій або імена людей, які представили вас партнерові. На переговорах ви повинні дуже чітко сказати, хто ви, яку фірму представляєте і чому партнерові вигідно співробітничатиме з вами. Якщо така інформація не буде дана, американці швидше за все перервуть переговори, оскільки порахують їх непродуктивними.

Під час переговорів звертайте увагу на мету ваших партнерів. Якщо ви можете надати хоч якусь допомогу в досягненні цих цілей, то ви їх точно зацікавите. Але ваші пропозиції не мають бути абстрактними і розмитими. Американці «клюнуть» лише на реальних і конкретні проекти.

У американській делегації ви не зустрінете людину, яка погано обізнана або некомпетентна в тих питаннях, по яких ведуться переговори. Для американців характерна самостійність тому вони дуже легко приймають рішення. При укладенні контракту американці проявляють велику напористість і агресивність, оскільки вони вважають, що володіють сильнішою позицією, ніж їх майбутні партнери.

Південна Корея. Корейці - нація горда, і тому вони хворобливо сприймають будь-яке посягання на свою гідність. Корейці гостинні і владнують своїм гостям незвичайно теплі прийоми. Як і в Японії, не слід налагоджувати ділові контакти без посередника. При зустрічі з корейським підприємцем обов'язково вручите йому свою візитну картку. У корейців прийнято звертатися до ділового партнера за посадою або по прізвищу. Зазвичай, по корейських традиціях, першою на візитах картках пишеться прізвище, а потім ім'я, хоча буває навпаки. Тому, аби не заплутатися, краще всього особисто уточнити у вашого співбесідника його прізвище. Зі свого боку ви теж повинні чітко назвати своє прізвище і ім'я. Велике значення в Південній Кореї має наявність родичів або друзів серед високопоставлених чиновників. Величезна увага приділяється питанням етикету. Для чоловіків і жінок, що займаються підприємницькою діяльністю, обов'язковий строгий діловий костюм. Палити у присутності старших за віком або посади не обійняло.

Китай. Перш ніж призначити переговори з китайськими партнерами, за 3-4 тижні до відрядження направте їм детальний опис ваших пропозицій, оскільки китайці ніколи не приймуть рішення без досконального вивчення всіх аспектів, а важливі рішення приймаються колегіально. Китайці надають велике значення неформальним стосункам з іноземними партнерами. Перед тим як приступити до обговорення ділових питань, вони обов'язково поцікавляться вашим родинним положенням здоров'ям і тому подібним. Після ділової зустрічі вас напевно запросять в ресторан, де умовлять спробувати яку-небудь екзотичну страву. Якщо навіть ви і не готові до цього, постарайтеся з'їсти хоч би маленький шматочок. Одягу в Китаї не надають великого значення. Костюм з галстуком обов'язковий лише на офіційних прийомах. Якщо ви хочете вручити китайському партнерові невеликий сувенір, краще зробіть це після укладення оборудки і не певній особі, а всій організації, оскільки в Китаї забороняється приймати особисті дарунки. На візитній картці, яку ви вручаєте китайському підприємцеві, на зворотному боці мають бути обов'язково надруковані реквізити вашої фірми по-китайськи. Китайці - дуже вдячні люди. Якщо ви надасте їм хоч би маленьку послугу, вони обов'язково віддячать вам.

Мусульманські країни Близького і Середнього Сходу. Для мусульманських країн характерні загальні правила етикету, обумовлені релігійними віруваннями. П'ять раз на день в мусульманських країнах робота уривається для здійснення молитви (намазу). Якщо ви не мусульманин, то вам не обов'язково молитися, але ви повинні з повагою відноситися до вашого мусульманського партнера і не призначати ділові зустрічі на якийсь час, що доводиться на молитви.

Під час рамадана (священного свята) дев'ятого місяця ісламського календаря, робота припиняється опівдні. Четвер і п'ятниця у мусульман - вихідні дні. Заходячи в будинок до мусульманина, не дивуйтеся, якщо він розцілує вас в обоє щоки - такий національний звичай. Більш того, ви повинні відповісти тим же і теж вітати його поцілунком. Пам'ятаєте про те, що мусульмани не їдять свинину і не вживають алкоголь. У Пакистані і деяких інших ісламських країнах їдять руками, вірніше, користуються лише правою рукою. Ліва вважається настільки нечистою, що якщо нею навіть торкнутися їжі, то господар тут же накаже віднести страву зі столу. Проте, що на судину з водою це не поширюється. На Близькому Сході недопустимі зверхні вислови про жінок (гарем тут вважається почесною і святою справою, а жінка, як дружина і мати, оточена особливими почестями, не дивлячись на те що їй не дозволяється сідати за один стіл з гостями). Не вважайте ісламську культуру нижче за інші культури. Це буде сприйнято як груба образа. У країнах Південно-східної Азії уникайте галасливої, фамільярної поведінки. «У мусульманських країнах краще не зачіпати політики, і релігії. Коли вам призначили ділову зустріч, то ви обов'язково повинні прийти вчасно, а господар може дозволити собі небагато запізнитися. Як і в Китаї, на одній стороні візитки друкується текст англійською мовою, а на іншій - на місцевій мові.

Туреччина. Турки дуже люблять отримувати і дарувати дарунки. Будь-яка ділова зустріч починається для них з вручення невеликих сувенірів, як правило, це таблички і емблеми своєї фірми. Перед діловою розмовою в Туреччині проводиться «сохбет» - бесіда за чаєм з тістечками, яка в разі укладення успішного контракту плавно перетікає в грандіозний обід.

У арабських країнах віддають перевагу каві без цукру, дуже міцній, з великою кількістю кардамону. Якщо ви вип'єте чашку кави і віддасте її господареві, він тут же наллє в неї ще. І так продовжуватиметься до тих пір, поки ви один не вип'єте всю каву з одного кавника. Якщо ж ви не хочете більше пити, то покачайте чашкою з одного боку в інший або переверніть її вверх дном. Коли перед кавою пропонують прохолодні напої, це означає, що зустріч добігає кінця. Під час бесіди араби часто ставлять питання відносно вашого здоров'я і здоров'я вашої сім'ї. Прагніть відповідати на них коротко і не задавати партнерам подібних питань.

Австралія. Прилетівши до Австралії, перш ніж пройти митний контроль, викиніть привезені з собою консерви, булки, бутерброди, кісточки фруктів у великі сміттєві баки, розташовані перед митними стійками. Якщо ви не виконуєте цю пораду, вас можуть оштрафувати на 50 000 доларів. Австралійці - спортивна нація, тому якщо ви почнете говорити про спорт, вони з радістю підтримають розмову. Ще одна улюблена тема бесіди - це відпочинок. Як і росіяни, австралійці люблять спиртні напої. Їх вина змагаються за якістю з французькими, тому, спробувавши австралійського вина, не забудьте зробити комплімент. Прямуючи в гості до австралійців, захопите невеликий сувенір. Австралійці не надають великого значення одягу і одягаються просто.

Ірландія. В Ірландії вважають за краще одягатися дуже просто, тому, вирішивши відвідати цю країну, не беріть з собою вишукані вбрання і дорогі шуби. Прямуючи до Ірландії з діловим візитом, слід знати, що ірландці, на відміну від німців і англійців, необов’язкові. Вони можуть запізнитися на ділову зустріч, але ви не повинні виражати із цього приводу своє невдоволення. До речі, ділові зустрічі прийнято призначати в барах. Якщо ви зловили таксі, сідаєте на переднє сидіння. Сісти на заднє сидіння - це означає образити водія. У Ірландії все таксі належать частним власникам. У ірландських магазинах зі всіх покупців стягується 10%-ний податок, але вам, як іноземцеві, ці гроші будуть повернені. Не забудьте попросити у продавця особливий поворотний чек і потім пред'явите його спеціальній службі в аеропорту.

Фінляндія. Якщо ваш діловий партнер - фін, вам потрібно знати, що багато ділових питань тут вирішують в ресторані або в сауні. Фінам властива надійність, чесність, пунктуальність і педантичність. Фіни просто обожнюють свята, особливо Новий рік і Різдво. Але якщо ви хочете піднести дарунок своєму фінському другу, не купуйте предмети розкоші. Дарунок має бути недорогим. Невербальна мова різних народів, окрім спеціальних правил поведінки, в кожній країні існує своя мова жестів. У Голландії поворот вказівного пальця в скроні означає, що хтось сказав дотепну фразу. Кажучи про себе, європеєць покаже рукою на груди, а японець - на ніс. У деяких африканських країнах сміх означає подив. Жест «нуль», утворений великим і вказівним пальцями, в США означає, що все йде добре, в Японії - гроші, а в Португалії вважається непристойним. У Росії підняті брови означають здивування, в Германії - захоплення, в Англії - вираження скептицизму. Коли француз або італієць стукають себе пальцем по голові, це означає, що вони вважають ідею безглуздою. Якщо британець або іспанець тьопне себе долонею по лобу, цим він покаже тим, хто оточуює, що задоволений собою. Тим же самим жестом німець виразить своє крайнє обурення по відношенню до кого-небудь. Коли голландець стукає собі по лобу, витягнувши при цьому вказівний палець, це означає, що ваша ідея йому сподобалася, але він вважає її злегка божевільною. Коли француз чимось захоплений, він сполучає кінчики трьох пальців, підносить їх до губ і, високо піднявши підборіддя, посилає в повітря ніжний поцілунок.

Якщо він потирає вказівним пальцем підставу носа, це означає, що він не довіряє тому, про кого говорять. Італієць виражає недовіру, постукуючи вказівним пальцем по носу. Цей же жест в Голландії означає, що говорить або той, про кого говорять, знаходиться в стані алкогольного сп'яніння. Рух пальця з одного боку в інший в США і Італії означає легке засудження або загрозу, в Голландії - відмова. У арабських країнах піднятий догори великий палець вважається проявом непристойної поведінки. Непристойною вважається також жестикуляція руками або на пальцях. У країнах Близького Сходу гроша або дарунки протягують лише правою рукою, якщо це зроблять лівою, то тим самим завдадуть образи співбесідникові. У Алжирі або Єгипті арабський жест кликання схожий з нашим жестом прощання. При спілкуванні дуже поважно враховувати відстань між співбесідниками. Відстань до одного метра вважається інтимною. Спілкування на такій відстані прийняте лише між близькими людьми і друзями. Відстань від одного до двох з половиною метрів вважається офіційними. Якщо воно порушується, людина починає неловко себе почувати. Відстань від трьох метрів і далі вважається «відстанню байдужості"» Це улюблена відстань начальників. На такій відстані легко віддавати накази і розпорядження. Якщо ви хочете добитися чого-небудь від вашого начальника, то наблизьтеся до нього на 1,5метра і прагніть зберігати цю дистанцію.

Діловий етикет - результат тривалого відбору правил і форм найбільш доцільної поведінки, яка сприяла успіху в ділових стосунках. Встановлення міцних ділових стосунків із зарубіжними партнерами зобов'язало знати діловий етикет. Можна нагадати, коли встановлювалися торгівельні зв'язки з середньовічною Японією, яка до відомої епохи Мейдзі була майже наглухо закритою для решти світу. Комерсант, купець, прибулий в країну висхідного сонця для встановлення ділових зв'язків, представлявся імператорові. Процедура вистави була настільки принизливою, що не кожному зарубіжному гостю вона була під силу. Іноземець повинен був від дверей приймальні зали повзти на колінах до відведеного йому місця, а після прийому так само, задкуючи як рак, покинути своє місце і сховатися за дверима. Але як і в ті давні часи, так і зараз, правила ділового етикету допомагають зближенню економічних і фінансових інтересів торгівельних людей, бізнесменів. Прибуток був і залишається вищим за всі відмінності національного характеру, віросповідання, соціального положення, психологічних особливостей. Ці відмінності підкорялися етикету країни, що цікавить бізнесмена. Підпорядкування правилам гри визначальної сторони створювало основу для успіху операції. Етикет має не лише історичні, географічні , а й етнографічні особливості. Так, в Англії 16 століть в роки правління Генріха VII етикет вимагав, аби "гість, що прийшов на обід, поцілував хазяйку, господаря, їх дітей, а також домашніх тварин". Так, наприклад, в Туреччині прийнято приймати гостей в лазні, а в Японії - постійно вибачатися перед гостями, що нічим пригостити гостей (хоча стіл ломиться від явств), що на Сході суп подають в кінці їди (обіду), а ввічливість англійців виявляється в точності, що доходить до педантизму, в Латинській Америці розмови про жару є поганим тоном. Спілкування починається з вітання, різноманіття форм вітань не піддаються всебічному опису і класифікації Форми вітання всілякі. Про плем'я масаї розповідають, що перед тим, як вітати один одного, вони плюють на руки. Житель Тібера, знімав капелюх, висовував мову, а ліву руку тримав за вухом, якби прислухаючись. Люди з племені маорі торкаються один до одного носами. У Англії, жінка на вулиці, як правило, перша вітає чоловіка, оскільки їй представляється право вирішувати, чи бажає вона публічно підтвердити своє знайомство з даним чоловіком чи ні. Європейці при вітанні підводять капелюх і злегка кланяються. У японців існує 3 види уклонів: низький, середній, легкий (з кутом 150). Норми і правила етикету часто викликають різного роду розбіжності. Так, російський письменник Купрін був противником такої форми вітання як цілування жіночих рук. Проте, відомо, що наприклад, польський етикет визнає таку форму вітання пані. Етикет наказує як прощатися. Якщо суспільство багаточисельне, можна ні з ким, окрім господарів не прощатися. Це усюди окрім Англії називається «піти по-англійськи», а в Англії – «піти по-французьки». Що стосується відстані між тими, що говорять, то, як правило, партнери рівного статусу спілкуються на ближчій відстані, ніж начальник і підлеглий. Жителі країн Латинської Америки встановлюють дистанцію спілкування ближчу, ніж жителі країн Північної Європи. Відстань між тими, що говорять зменшується з півночі Європи на південь (така ж закономірність була відмічена і для Північної і Південної Америки). Якщо для жителя Великобританії приємна, природна відстань - 1,5-2метра, то для жителя Греції вистачає 1м. Американці і англійці розташовується збоку від співбесідника, тоді як шведи схильні уникати такого положень. Інститут гостинності існував в дуже схожій формі у самих різних народів світу: у древніх германців і євреїв, у арабів і австралійців, - індійців і народів Півночі. Вражаючі збіги в ритуалі прийому гостя у народів, віддалених один від одного в часі і просторі, звичайно, не можуть бути випадковими, вони свідчать про стійкість деяких глибинних структур ритуалу, його семантичних мотивацій. У якутів проїжджий міг у будь-який час зайти в будинок, розташуватися там, пити чай, варити їжу або ночувати. Навіть неприємну йому людину господар не смів видалити зі свого будинку без досить поважних причин. Чукчі стверджували, що господар повинен зберегти шанобливе відношення до гостя, навіть якщо той його поб'є. Класичною країною гостинності по праву вважається Кавказ. Це обумовлено устроєм кавказьких горців, збереженням високо рітуалізованної рицарської культури, а також географічною ізольованістю, сприяючій консервації архаїчних рис побуту. В той же час гостинність народів Кавказу не є чимось абсолютно винятковим, воно знаходить безліч паралелей в інших регіонах, зокрема в. слов'янських народів Балканського півострова. «Саме право абсолютно незнайомої людини зупинитися як гість в будь-якому будинку і безумовний обов'язок господаря надати йому найпривітніший прийом і надати все необхідне», - пише дослідник культури В.К.Гарданов. Дотримання законів гостинності вважалося одним з найбільш важливих обов'язків людини. Воно строго контролювалося звичайним правом. Так, наприклад, в Осетії за їх порушення скидали із зв'язаними руками і ногами в річку з високого обриву. При зіткненні обов'язків гостинності із зобов'язаннями кровної помсти перевага віддавалася першою. На Північному Кавказі кожен горець мав спеціальне приміщення для гостей (так звана кунацька). У спроможних людей це міг бути окремий будинок, в менш багатих - частина житлового будинку, що збігалася з чоловічою половиною. Гостьовий будинок був також своєрідним клубом, де збиралася молодь, виконувалися музика і танці, відбувався обмін новинами і т.д. У деяких адигейських дворян і князів стіл в кунацькій був постійно накритий в очікуванні випадкового гостя, і блюда змінялися тріади в день. Кабардинці тримали в кунацькій піднос з м'ясом, пастою і сиром, і називалося це "їжа того, хто прийде". Подобні звичаї існували і у слов'ян. У «Життєписі Оттона Бамбергського» (ХП вік) розповідається про балтійських слов'ян. "Що особливо викликає здивування - їх стіл ніколи не стоїть порожнім, ніколи не залишається без явств, але кожен батько сімейства має окремий будинок, охайний і чесний, призначений лише для задоволення. Тут завжди знаходиться стіл з різними напоями і стравами: приймаються одні, зразу ставляться інші. Звичай тримати на столі постійно хліб і сіль був ще в XIX столітті майже повсюдним у східних і західних слов'ян. У багатьох народів старовини іноплемінник, чужоземець був істотам абсолютно безправним і його можна було безкарно пограбувати або навіть убити. У протиріччі з цим, здавалося б, знаходиться інститут гостинності і відношення до гостя як сакральної фігури.

Ритуал гостинності можна представити як діалог двох сторін, які вступають в спілкування. Господар не лише бере на себе турботу про гостя, але і зобов’язується захищати його нарівні з членами своєї родини. У самих різних традиціях обов'язковий, примусовий характер має трапеза, і гість не може відмовитися від неї, аби не образити господарів. У цьому одна з відмінностей традиційних звичаїв від сучасних європейських, згідно яким людина вольна є те і стільки, що і скільки йому хочеться. Нагодувати гостя -це обов'язок господаря, так він надає честь гостю і в теж час утримує свою честь демонстрацією щедрості. Спільна трапеза є серцевиною і зосередженням ритуалу гостинності. Це випробування століттями засіб залучити прибульця до будинку, зробити його "своїм". У теж час гуляння наочна модель колективу, його ідеальний образ, перекладений мовою застільного простору. Хороші манери служать благородною оправою дійсної моральності, але не є достатньою підставою, аби судити про людину по суті його достоїнств. Хороші манери, стиль поведінки, делікатність, тактовність не формуються самі по собі. Велике значення тут мають соціальне середовище, в якій живе людина.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.