Сьогодні о 18:00
Кабінет психолога:
«
Здатність до саморегуляції – основа духовного розвитку. Нові інструменти й підходи
»
Взяти участь Всі події

Толерантне ставлення до дітей з особливими освітніми проблемами»

Психологія

17.03.2020

428

21

0

Опис документу:
Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Тема : Толерантне ставлення до дітей з особливими освітніми проблемами»

Практичний психолог

Комунальної установі «Інклюзивно-ресурсний центр»

Мелітопольської міської ради Запорізької області

Поділова Олеся Павлівна

Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.

Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття. Під час своє професійної діяльності, щодня взаємодію з дітьми, які мають особливі освітні потреби та їх батьками і одна з основних проблем, це не прийняття цих дітей оточенням. І саме тому я хотіла б розкрити це дуже хвилююче питання, як для мене так і для всього суспільства: «Толерантне відношення до дітей, які мають порушення психо-фізичного розвитку». Ця проблема є актуальною в теперішній час.

Розглядаючи стандарти НУШ, невід’ємною частиною є інклюзивне навчання, яке набирає максимальних обертів в нашій країні, тому що, нажаль, постійно зростає кількість дітей з особливими освітніми потребами. Основною метою є надати можливість дітям розвиватися, спілкуватися з однолітками, тим самим набиратися життєвого досвіду, і хоч на якийсь відсоток жити повноцінним життям.

Але чи готове наше суспільство прийняти цих дітей? Працюючи практичним психологом інклюзивно-ресурсного центру багато чую, негативних відгуків від батьків, педагогів і взагалі повз прохожих людей: «Вони заважають іншим дітям під час навчання», «Вони нас затримують», які самі говорять про себе. І кожна дитина, її мати відчуває на собі оцінюючі погляди, в яких більше критики, ніж співчуття. Батьки поступово втрачають надію, шанс дитини на суспільне життя, а хоча все має бути інакше. Кожен думає лише про себе і не цікавиться життям інших.

Давайте замислимося на хвилинку, і подивимося з іншого боку, іншими очима:

«Кожна мати, чекаючи на немовля, будує плани на його майбутнє. Уявляє, як її дитинка зробить перші кроки, промовить перше слово «мама», піде в дитячий садочок, школу, навіть ким стане в майбутньому. І наче все так і має бути, але раптом, наче злий чаклун помахом руки все змінює, незважаючи на всі плани. І мати розуміє, що її дитина, не така як усі, вона «особлива»... і саме тоді починається її «особливе батьківство», а саме: «… не звертати увагу на критикуючи погляди оточуючих, намагатися не чути коментарі на вулиці, а вчитися лише любити та сподіватися, що все раптово зміниться…і буде як у мріях – піде, заговорить, садочок, школа.., але ні. Ніхто не хоче опинитися на їх місці, але кожен з нас може допомогти, підтримати, боротися самотужки дуже важко. Замисліться….Будь ласка.»

Ще два роки тому, ці діти були відокремлені і самотні. Тільки уявіть, як можна жити, коли ти сам, не маєш змоги спілкуватися не з ким окрім матусі, а іноді навіть обмежений від навколишнього. Наче пташка в закритій клітці.

Завдяки сьогоднішній реформі і інклюзивному навчанні, яке є наче ниточкою допомоги, діти з порушеннями психо-фізичного розвитку, як і всі діти України, мають змогу навчатися та здобувати досвід контактуючи з іншими дітьми. А однолітки, в оточенні яких є «особливі діти» починаючи з раннього дитинства, сприймають їх, звикають до їх стану і вчаться допомагати їм, спілкуються та граються не зважаючи на особливості. Дружба дає дітям відчуття приналежності, а також пробуджує палітру позитивних почуттів. Діти з ООП почуваються більш впевненими, і можуть зробити якісь, нехай навіть невеличкі, але прогресивні кроки вперед відчуваючи підтримку не лише батьків, а й друзів. Адже для щастя кожного потрібно не так багато.

Формування толерантного ставлення до дітей з ООП починається з дорослого (батьків, вихователів, вчителів, викладачів, сусідів тощо). Саме нам, дорослим, потрібно переосмислити відношення до «особливих» дітей, а в майбутньому дорослих. Позитивна або справжня толерантність завжди викликана мотивами співчуття, симпатії та турботи.

У дитячих колективах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, педагоги мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти формуванню дружніх стосунків між дітьми. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я, статі, раси, походження та інших чинників, повинні мати однакові права й можливості. Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вчитель(вихователь) та інші дорослі у дитячому колективі ставитимуться до всіх дітей з повагою, діти діятимуть аналогічно. Якщо ж вони бачитимуть грубе або неуважне критичне ставлення дорослих один до одного та до вихованців, ймовірно, що вони наслідуватимуть це під час взаємодії з однолітками.

 Педагоги мають сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми природним шляхом через ігри, вправи, розваги. Тому стандарти НУШ пропонують почати навчання з єднання та позитивних емоцій за допомогою ранкових зустрічей, хвилинок емоційного розвантаження.

Ранкова зустріч – це зустріч кожної дитини на початку дня з педагогом та однолітками. Сидячи в колі один проти одного, кожна дитина вдумливо і поважно вітається з іншими дітьми, після чого впродовж короткого часу ділиться власним досвідом зі своїми товаришами. Вітання з використанням не тільки вербальних а й тактильних контактів є дуже важливим моментом в усвідомлені своєї приналежності до колективу, оскільки діти мають змогу відчути один одного на дотик, що значно зближує їх.

Наприклад:

Знайомство.

Мета: знайомство дітей один з одним та з педагогом, створити позитивну психологічну атмосферу в дитячому колективі, полегшення адаптації.

Добрий день, любі діти! Я рада вас вітати в нашому колективі (класі, групі). Ми разом, щодня дізнаватимемося багато нового й цікавого. Тут ви зустрінете багато друзів, отримаєте відповіді на різні запитання. Подивіться довкола, як багато дітей у класі (групі). Можливо, ви ще не всі одне одного знаєте. А спілкуватися з людиною, якщо ти не знаєш її імені, дуже важко. Тому нам потрібно знати всіх дітей у нашому колективі (класі, групі). Отже, познайомимося. — Я ваш вихователь ( учитель). Мене звати... Коли я скажу: «Три-чотири!» — кожен вигукне своє ім’я. (Діти вигукують імена.) — Ой-ой-ой! Ніби голосно кричали, а я жодного імені не розчула. А ви? Нумо спробуємо інакше. Якщо не вийшло голосно, скажемо свої імена пошепки. (Діти шепочуть.) — Знову щось не те... Ніхто не кричав, а все одно нічого незрозуміло. А ви багато імен почули? Теж ні? Напевно, справа в тому, що всі говорять водночас. Разом добре працювати, весело гратися, співати пісень, а ось відповідати — не можна. Коли відразу всі говорять, то нічого незрозуміло. Отже, спробуймо називати свої імена по черзі.

Вітання за допомогою опорних схем.

Педагог пропонує дітям самостійно обрати схему, за допомогою якої він буде вітатися з усіма учасниками навчально – виховного процесу. Це формує у дитини право самостійного вибору, сприяє більш комфортному емоційному стану під час взаємодії. Дитина не відчуває дискомфорту, якщо має мовленнєві порушення. А участь в цьому моменті педагога, дає змогу власним досвідом показати свою любов до дітей, налагодити психологічний клімат в дитячому колективі.

Вітання за допомогою віршованого тексту

Мета: налаштувати на активну взаємодію.

Хід вправи: Треба в коло нам ставати (діти стають в коло)

Ігри різні починати.

Ви своє ім’я назвіть –

Руку дружби простягніть (діти по черзі називають своє ім’я, беруться за руки, утворюючи коло).

Ці вправи можуть виконувати і батьки вдома з усіма членами родини, додаючі ще багато лагідних слів.

Під час організації навчально-виховного процесу можна використовувати більше завдань на групову взаємодію, які сприятимуть згуртованості дитячого колективу і викликатимуть позитивні емоції, сприятимуть розвитку діалогічного мовлення, розвиватимуть вміння домовлятися один з одним, вирішувати прості проблемні ситуації . Не намагайтеся силувати дітей до дружби, а покажіть своє позитивне ставлення, оскільки такі взаємини мають розвиватися природно.

Вчинки говорять більше за слова. Зважаючи на це, важливо зосередити увагу на забезпеченні рівних можливостей усім дітям. Також необхідно, щоб усі діти відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належності надзвичайно важливе.

Статистика невтішна, кількість таких дітей постійно зростає, і нам потрібно прийняти цей факт. Дітей, що потребують корекції фізичного або розумового розвитку, в Україні понад 1 млн., що становить 12% від загальної кількості дітей у країні. Велика відповідальність лягає на плечі практичних психологів, педагогів, батьків і всьому українському суспільству – прийняти, допомогти, поважати, а не відвернутися, адже ніхто не винен в тому, що ця дитина народилася не така як усі, вона народилася «особливою». І ніхто ніколи не хотів би відчути на собі те особливе батьківство. Будьте толерантні по відношенню до всіх хто вас оточує. Робіть людям добро і воно неодмінно повернеться до вас .

Додаток

Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є

  • Головне - дитина, а не її інвалідність.

  • Розмовляючи з дитиною з інвалідністю, звертайтесь безпосередньо до неї, а не до супроводжуючої її особи або перекладача жестової мови, який присутній при розмові.

  • Коли Ви знайомитесь з дитиною яка має порушення психо- фізичного розвитку, і хочете привітати її потиском руки, зробіть це невимушено.

  • Коли Ви хочете запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна.

  • Розмовляючи з дитиною, яка пересувається на візку, намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову.

  • Розмовляючи з дитиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки дитина закінчить фразу. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.

  • Розмовляючи з дитиною з порушенням зору, обов`язково назвіть себе і тих людей, які прийшли з Вами. Якщо Ваша розмова проходить в групі, не забувайте пояснити до кого Ви на даний час звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані.

  • Щоб звернути на себе увагу дитини з порушенням слуху помахайте рукою, або доторкніться до неї. Говорячи з нею, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губам. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п)

  • Не забороняйте дитині задавати питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити ставлення до людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.