Типи віктимності і психологія жертви

Сіроцінська Юлія Володимирівна

бібліотекар, вчитель хімії Свидівоцької

загальноосвітньої школи I-III ступенів

Черкаської районної ради Черкаської області

Типи віктимності і психологія жертви

Головне завдання цивілізації –

навчити людину мислити.

Т. Едісон

Стаття розповідає про віктимність як природну якість, що активується в процесі соціалізації і, в залежності від особистої психології, може бути трьох типів. Прикладний характер статті в необхідності вміти їх розрізняти і спілкуватися з ними.

Людина – істота суспільна, і кожен проходить свій шлях соціалізації, починаючи з сім'ї. Вибоїни на ньому ведуть до створення неправильного образу соціальної реальності. Депривація в юному віці в плані спілкування з ровесниками, уваги рідних, любові, дружби, близьких стосунків, реалізації творчого потенціалу, стабільності цілісних меж особистого простору і т. п. деформує психіку. Людина опиняється у фрустрації – марні надії, невиправдані сподівання і очікування. З цим вона живе далі, не помічаючи,як активується її віктимність. Ця якість притаманна всім, але активація йде в рамках системи «людина - середовище». Віктимність - це можливість стати жертвою, тобто проявити слабкість і покору. Це лежить в основі виживання тварин, як і активна боротьба. Дехто обирає цю роль за головну в житті. Нащо боротися, напружуватися, бути відповідальним, доводити щось до кінця і виконувати обіцянки? Неможливість контролювати негатив навколо, особиста невдоволеність життям викликають байдужість до будь – чого, навіть того, на що можна вплинути. Це вивчена або набута безпорадність – стан, при якому індивід не робить спроб покращити щось, маючи таку можливість. Доказом є експерименти американського психолога, засновника позитивної психології, Мартіна Селігмана. Суть в тому, що за період вимушеної безпорадності індивід втрачає віру в свої сили і вже навіть фізичний біль не змушує його щось міняти. З’являються: апатія, замкненість, комплекси, тривога, залежність, інтолерантність (всі навколо апріорі небезпечні), підсвідома приреченість (і фрази «ні», «нічого», «звісно ж, ні»), тотальна недовіра (і до похвали, яка розцінюється як іронія). Все це корелює з інфантильністю, конформізмом і резистентністю: відсутністю волі, підлаштовуванням і невмінням справлятися зі стресами. Ці риси змушують щось робити лише за наявності сильної авторитетної особистості, в інші моменти віктимові легше рухатися за течією, проявляючи покору всім обставинам. Так формується відповідне реноме про людину, що впливає на стосунки з іншими, а це - на самооцінку. Деформація особистісного профілю та деструкція соціальної адаптації продовжуються. Перебільшена віктимність – серйозний психологічний злом, а віктими – психічно нездорові люди (часто з кількома залежностями), які потребують професійної допомоги. Iснує безліч індикаторів віктимності, та всі значні віктимогенні дефекти викликані малою групою суб’єктивних детермінант: біофізичних (вік, стать, здоров'я) і психологічних (соціальна дезадаптація через національність, віру, матеріальний статус, професійну приналежність). Так як все це підсилює віктимність, підсилює і всі її симптоми: фрустрацію, комплекси, замкненість, залежності. В різному віці оцінка себе і своїх можливостей відбувається по – різному (і не завжди адекватно) у представників кожної статі. Усвідомлення появи слабкостей і неспроможностей веде до роздратованості, тривоги і закомплексованості. Зациклюючись на них, людина не буде перейматися чиїмись проблемами. Логічного зв’язку немає, але залежність є. I це теж варто враховувати. Ще один момент - найсильніші прагненнями людини від природи - творити і знищувати. З першого випливають творчість і статеві стосунки, одним словом – лібідо. З другого - ненависть і вбивство (в тому числі і суїцид, якщо ненависть направлена проти себе через неприйняття чогось в собі). Таке прагнення називається мортідо і проявляється в результаті подавлення реалізації лібідо. Додамо: матеріальні проблеми, можливо переїзд до іншої країни (зміна традицій і менталітету) , особливості зовнішності (риси обличчя, зріст) і отримаємо типового віктими. Він всього боїться: мати і виражати власну думку, суперечити діям не завжди правого неформального лідера, дотримуватися даного в розгубленості слова; він обманює задля уникнення конфлікту (говорить те, що людина хоче почути) , ігнорує рамки ввічливості, аби зайвий раз ні з ким не вступами в комунікацію; його мрійливо – романтична елегійність може швидко змінитися на розпач від найменшого розчарування в людині. Це меланхолік із комплексом серйозних психічних проблем. Умовно – це «віктими - зайці», бо в основі поведінки страх.

Другий тип віктимності – «жертовне ягня». Часто це флегматики. Вони не усвідомлюють свого статусу, вважаючи, що все роблять правильно; повністю приймають на себе весь тягар своєї ролі, стаючи уособленням абсолюту жертовності. Протилежно першому типу, вони беруть на себе всі можливі обов’язки - висока емпатія дозволяє інтерпретувати чужу проблему як власну. При цьому втрачається сенс життя і здоров'я. Важливими все більше стають покладені на себе власноруч чужі обов’язки, решта відкидається на другий план. Це впливає на стосунки з близькими, викликаючи або конфлікти, або ігнорування через неможливість переконати віктима в зайвості його гіпердій. Він вперто не бажає поглянути в вічі проблемі власного емоційного вигорання на поприщі марних справ. Саме в них він щиро вбачає сенс. Щоб уникнути когнітивного дисонансу між знанням «це потрібно зробити» і розумінням «воно того не варте», людина починає застосовувати ситуативну каузальну атрибуцію –інтерпретацію своїх дій шляхом приписування їм вагомих причин. Простіше кажучи – виправдовує себе вищим добром і відсутністю іншого виходу. Зупинитися стає неможливо через нові обов’язки і все більше прикладання неоцінених зусиль. Не треба бути візіонером і вангувати, аби дійти висновку, що все це вестиме до ще більшого емоційного вигорання, зниження вітальності, розвитку інерційного алгоритму життя і просто блекауту.

Третій тип віктимів – соціопати. Відмінності від психопатів: відсутність відповідної спадковості; менша заглибленість у власний світ; вчинки не детально продумані, а імпульсивні; мислення не дедуктивне, а індуктивне. (Різновид психопатії - мізантропія з елементами параноїдальної шизоїдності.) Соціопатія стала трендовим поняттям, яке інвазує свідомість молоді. Що лежить в його основі? На кого ж намагається рівнятися сучасне покоління? Зробімо короткий інсайт. Девіантність поведінки соціопата має те ж саме коріння: компроміси з собою, труднощі взаємодії з іншими, залежність від соціальної системи правил, плекання марних надій і перечіпання через чиїсь байдужість і несправедливість. Однак дехто обирає не інфантилізм чи жертовність, а бунт: відстороненість від соціальних норм; наявність твердих переконань (які йдуть всупереч загальноприйнятим); знижена емпатія, відповідно і відчуття жалю, сорому, совісті; розвинене вміння маніпулювати; задоволення лише особистих потреб; аполітичність; атеїзм; покладання лише на власні сили; відсутність друзів і прив’язаностей. Дуже рідко соціопат проявляє глибокий інтерес з її елементами, така людина має чимось глибоко його вразити. Добро і зло він розрізняє, та не завжди зацікавлений в їх розмежуванні. Власне, соціопат – «дитя» вайбу навколо, дзеркало суспільства, що відображає ставлення оточення і відбиває його елементи назад: неувагу, егоїзм, аморальність і т.п. Фокус в тому, що відбиття йде на всіх. Соціопати є двох видів: соціалізовані (латентні) і активні. Формальне оточення латентів не знає їх думок, бо вони не хочуть псувати свій соціальний статус конфронтаціями. Вони легко комунікують, проявляючи сангвінізм. Неформальне ж оточення (за межами роботи і сім’ї), знає їх іншими. Це подвійне життя: в одному - виживання, в іншому - самореалізація. Гібридність існування в двох системах цінностей зумовлена розщепленням розуміння соціуму, його цінностей і свого місця в ньому.

Активний же соціопат – агресивний, «панкуючий» віктим, що теж відчуває себе жертвою обставин, та не заляканим «зайцем» чи покірною «вівцею», а «вовком» чи «койотом»у капкані, який радше ноги собі відгризе, але звільниться. Це холерик, що не приховує незгоду, руйнує існуючі норми і встановлює свої. Форми прояву різні: гнівно - саркастичні висловлювання, андеграундні музичні смаки, субкультура, конфліктність, епатажна зовнішність різних стилів (інколи одночасно), нарцисизм, екстремальна поведінка з елементами криміналу, аморальності і вульгаре, авторитарний стиль ведення розмови і справ. Такий соціопат - «токсичний» позер, фрік і цинік, що любить вихвалятися і робити селфі. Якщо свою точку зору він і не виразить, то лише тому, що не вважає за потрібне, сприймаючи опонента за дурня, або (що дуже рідко) - за такий авторитет, в чиїх очах соціопат і сам не хоче падати. Найчастіше ж весь свій «шарм» ідіосинкратичного свегу він штовхає поперед себе, не соромлячись, а пишаючись. Реалізація хоч в чомусь, хай і в критичному (що навіть краще), тільки порадує його. Його думка «Я можу те, що іншим не під силу» вірна. Бунтуючи проти будь – яких обмежень, страхів і упереджень, він візьме відповідальність за ризик. I впорається, адже це шанс очолити натовп і самовиразитися. Яскрава (в усіх сенсах), ефектна і харизматична особистість, з великим вокабуляром, і розвиненою артистичністю, соціопат притягує погляди і розуми всіх, хто його оточує. Це такий собі артист театру і генерал армії одночасно. Одні його люблять, інші ненавидять, та байдужих немає. Розказуючи легенди зі свого життя, всіяні реалістичні подробицями, соціопат, як геніальний кравець, зшиває хайповою ниткою світ своїх фантазій і потреб зі світом навколо себе. «Пришиті» оточуючі не помічають, як починають виконувати його забаганки. Відвертий аб'юз і витончений газлайтинг з елементами френдзонингу – це інструменти маніпуляцій соціопата. «Збій» можливий при контакті з першим типом віктимності, який так невпевнений в собі, що і не виходить на спільні «стежки». Він вбачає в соціопатові надто сильну особистість, уникає його, чим унеможливлює процес маніпуляції ним. Незадоволений соціопат починає застосовувати інші інструменти впливу і з іншою метою – помсти. До таких відносяться булінг і шеймінг – основа жорсткого тролінгу. До представників другого типу віктимності соціопат відноситься критично, але не презирливо. Можливий перехід до латентності. Та, все ж, активні соціопати – небезпечна категорія. Є поняття «проблема енергосистеми». Людина – теж енергосистема, і проблема в знаходженні шляху найменшого спротиву для розрядки напруги. Електрична батарея знаходить його по ланцюгу – за секунди, ураган чи річка – за години, а людина може шукати шлях розрядки роками. Ми вміємо зберігати енергію. Iнколи це небезпечно, у випадку із активними соціопатами особливо. Треба повернутися до понять лібідо і мортідо. Якщо енергію не вдається направити в мирне русло (творчість, стосунки), вмикається механізм деструдо – міра мортідо: руйнування, насильство, вбивство. В воєнний час ті, в кому мортідо завищене, ведуть армії . Або, як казав Ернст Кречмер: «В мирні часи ми офіційно оголошуємо їх ненормальними, в неспокійні ж часи вони стають нашими правителями». Сприяє і віктимізація населення по першому типу в конкретний момент історії: конформність одних розв'язує руки іншим. Але що робити з ними в мирний час? Саджати на трон чи спалювати на вогнищі? Коли соціум не потребує радикальних лідерів, він все ж формують їх характери. Внутрішній конфлікт між лібідо і мортідо веде до актів насилля – побутового і громадського. Віктимізація більшості населення по першому типу грає роль і тут, але проявляється інакше – жертва терпить і, навіть, виправдовує насилля. Доказ - Стокгольмський синдром. Взяті в полон в 1973 – му році в Швеції працівниці банку протягом шести днів перебували в одному приміщенні з грабіжниками, а потім повели себе дивно – стали на їх захист і вийшли за них заміж. Це продиктовано віктимністю саме першого типу. Шок перейшов у захисний механізм асоціації себе з агресором: якщо його зрозуміти і не опиратися, все буде добре. Важливою є відносна лояльність, а не крайня жорстокість агресора. Знову випливають поняття когнітивного дисонансу і ситуативної каузальної атрибуції. . Щоб уникнути першого між поняттями «це погана людина» і «я маю його слухатися», заручниці обрали друге, виправдовуючи злочинців в стилі «він міг мені щось заподіяти, але ж не заподіяв». Така атракція веде або до фрустрації (коли агресор таки стає дуже жорстоким), або до симпатії (як вдячність за збережене життя). Механізм спрацьовує і в ситуаціях щоденного життя, де, йдучи від зворотного, ми виправдовуємо чиїсь неприйнятні дії.

Підсумуємо. Сімейна соціалізація – детермінанта розвитку самосвідомості, а депривація веде до віктимності. Її перший тип – конформність і інфантилізм, другий – шлях до емоційного вигорання, третій – соціопатія: дуалістичне існування або виклики суспільству і історії, що веде до фізичного чи психологічного знищення. Надуманість багатьох правил соціалізації ламає особистості. Ціна існування суспільства – знищення індивідуальності. Суспільство саме породжує тиранів і просто безвідповідальних людей. В мирний час воно живе з ними, не знаючи про їх внутрішні конфлікти. Або не бажаючи знати. Зрештою, зламані особистості, як зламані кістки, зростаються, але не завжди правильно. Так, відлік цінностей і засобів їх досягнення починається по іншій системі. Такі «уламки» суспільства стають «бомбами сповільненої дії». I інколи вони вибухають. Резонанс корелює із вкладеним в них суспільством «зарядом».

Література:

1. Эрик Берн. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных, М.: Эксмо – Пресс, 2006.

2. Селигман, Мартин. Helplessness: On Depression, Development, and Death. – San Francisco: W. H. Freeman, 1975. – ISBN 0-7167 – 2328 – Х.

3. Альфред Шютц: Смысловая структура повседневного мира: очерки по феноменологической социологии. Перевод на русский язык: А.Я. Алхасов, Н. Я. Мазлумянова. – М., 2003//Электронная публикация: Центр гуманитарных технологий. – 26.03.2012. URL: https://gtmarket.ru/laboratory/basis/5584/5586.

4. Л.Г. Почебут, Социальная психология толпы, СПб., 2004.

5. Кречмер Э. Строение тела и характер. Перевод со 2 – го немецкого издания Г. Я. Тартаковского под редакцией П.Б. Ганнушкина. (М. – П.: Госиздат, 1924. – Серия «Современные проблемы естествознания». Книга 18)

6. Познышев С. В. Криминальная психология. Преступные типы. – М.: Изд во Юрайт, - с.

7. Стаут М. Социопат по соседству. Люди без совести против нас. Как распознать и противостоять. – М.: Изд во Бомбора, 2017. – с.

8. Фоминых Е.С. Психологический мир виктимной личности// Научно – методический электронный журнал «Концепт». – 2013. – Т.3. – с.1496 – 1500. – URL:http:// e – concept.ru/2013/53302.htm.

9. Ясперс К. Общая психопатология. – М.: Практика - с.

10. Роменец В.А., Маноха И.П. История психологии ХХ века. – Киев, Лыбидь, 2003.

Терміни і поняття

1. Депривація – лат. deprivatio – позбавлення. Позбавлення психофіз. і соціальних потреб.

2. Фрустрація – лат. frustratio – обман, невдача, марні очікування і сподівання; стан розпачу.

3. Віктимність – лат. victima – жертва, віктим – індивід з активованою віктимністю.

4. Конформізм (конформність) – лат. conformis – згідний. Некритичне сприйняття речей навколо, підлаштовуваність.

5. Детермінанта – лат. determinatio – обмеження; те, що визначає.

6. Лібідо – лат. libido- жадання.

7. Мортідо – лат. mors – смерть.

8. Когнітивний дисонанс – внутрішній психологічний конфлікт через зіткнення у свідомості суперечливих думок, знань, ідей.

9. Каузальна атрибуція – лат. causa – причина, attributio – приписування.

10. Дедукція – лат. deductio – виведення; метод мислення і виведення висновку шляхом переходу від загального до деталей.

11. Індукція – лат. inductio – наведення; метод мислення шляхом наведення уваги і її переходу від деталей до загального. Узагальнююче, поверхневе мислення.

12. Інвазія – лат. invasio – напад, нашестя.

13. Вайб – англ. vibe – атмосфера. Емоційний стан, атмосфера навколо людини.

14. Панк – англ. перен.розм. – поганий. Радикальна субкультура 70 – х, що виникла на противагу хіпі, коли молодь зрозуміла, що мирно нічого не зміниш і війну не зупиниш. Їх девіз з слова «Do it yourself» - «Зроби це сам». Соціопати додають ще з слова - «Або змусь іншого».

15. Вульгаре (вульгарність) - лат. vulgus – натовп, скупчення звичайних людей без вихованості, вишуканості і благородства (протилежно до демосу – народу, що творить владу та має манери, позицію і смак). Нині: грубість, непристойність, безтактність, відсутність смаку.

16. Фрік – англ. freak – виродок. Людина, що відрізняється яскравим, незвичайним, екстравагантним зовнішнім виглядом, зухвалою поведінкою, неординарним світоглядом, відмовою від соціальних стереотипів.

17. Ідіосинкратичний – грец. іdios – особливий, своєрідний, незвичайний; synkrasis – змішування. Дуже особливий, індивідуальний.

18. Свег – агнл. стиль.

19. Вокабуляр – лат. voca – назва, слово, англ. vocabulary – cловник. Набір слів, якими володіє людина (словниковий запас).

20. Аб'юз – англ. to use – використовувати; юзати – сленгове, коритуватися (юзер - користувач). Жорстоке поводження, використання.

21. Газлайтинг – від англ. назви п’єси «Газове світло» - «Gas light». Форма психологічного насилля шляхом змушування сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності; маніпулювання для виставлення людини ненормальною задля особистої вигоди, помсти.

22. Френдзонинг – англ. friend zone – зона дружби. Ситуація, коли один закоханий в іншого, а той його сприймає лише як друга, але може це використати задля особистої вигоди.

23. Шеймінг – англ. shaming – соромити, shame – сором. Публічна критика, приниження.

24. Тролінг – англ. trolling – ловля риби на блешню (блесну) – штучну приманку. Провокативне знущання.

25. Деструдо – лат. destructio – руйнування.

26. Атракція – лат. attractio – привернення, притягування. Позитивна установка на об' єкт.

Першоджерела

1. Ерік Берн – американський неофрейдист.

2. Мартін Селігман – американський психолог, засновник позитивної психології.

3. Альфред Шютц – австрійський соціолог, засновник феноменологічної соціології.

4. Почебут Людмила Георгіївна – соціолог, психолог.

5. Ернст Кречмер – нім.психіатр, засн. типології тілобудови і зв’язку з псих. хворобами.

6. Познишев Сергій Вікторович – юрист, кримінал.психолог, фахівець з псих.жертви.

7. Марта Стаут – американський психолог, автор книг.

8. Фоміних Катерина Сергіївна – психолог, автор статей.

9. Карл Ясперс – нім.психіатр, основоп.екзистенціалізму (філ-я унікал-ті буття людини).

10. Роменець Володимир Андрійович – вчений, доктор технічних наук, професор.