Типи віктимності і психологія жертви

Опис документу:
Стаття розповідає про віктимність як природну якість, що активується в процесі соціалізації і, в залежності від особистої психології, може бути трьох типів. Прикладний характер статті в необхідності вміти їх розрізняти і спілкуватися з ними.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Сіроцінська Юлія Володимирівна

бібліотекар, вчитель хімії Свидівоцької

загальноосвітньої школи I-III ступенів

Черкаської районної ради Черкаської області

Типи віктимності і психологія жертви

Головне завдання цивілізації –

навчити людину мислити.

Т. Едісон

Стаття розповідає про віктимність як природну якість, що активується в процесі соціалізації і, в залежності від особистої психології, може бути трьох типів. Прикладний характер статті в необхідності вміти їх розрізняти і спілкуватися з ними.

Людина – істота суспільна, і кожен проходить свій шлях соціалізації, починаючи з сім'ї. Вибоїни на ньому ведуть до створення неправильного образу соціальної реальності. Депривація в юному віці в плані спілкування з ровесниками, уваги рідних, любові, дружби, близьких стосунків, реалізації творчого потенціалу, стабільності цілісних меж особистого простору і т. п. деформує психіку. Людина опиняється у фрустрації – марні надії, невиправдані сподівання і очікування. З цим вона живе далі, не помічаючи,як активується її віктимність. Ця якість притаманна всім, але активація йде в рамках системи «людина - середовище». Віктимність - це можливість стати жертвою, тобто проявити слабкість і покору. Це лежить в основі виживання тварин, як і активна боротьба. Дехто обирає цю роль за головну в житті. Нащо боротися, напружуватися, бути відповідальним, доводити щось до кінця і виконувати обіцянки? Неможливість контролювати негатив навколо, особиста невдоволеність життям викликають байдужість до будь – чого, навіть того, на що можна вплинути. Це вивчена або набута безпорадність – стан, при якому індивід не робить спроб покращити щось, маючи таку можливість. Доказом є експерименти американського психолога, засновника позитивної психології, Мартіна Селігмана. Суть в тому, що за період вимушеної безпорадності індивід втрачає віру в свої сили і вже навіть фізичний біль не змушує його щось міняти. Зявляються: апатія, замкненість, комплекси, тривога, залежність, інтолерантність (всі навколо апріорі небезпечні), підсвідома приреченість (і фрази «ні», «нічого», «звісно ж, ні»), тотальна недовіра (і до похвали, яка розцінюється як іронія). Все це корелює з інфантильністю, конформізмом і резистентністю: відсутністю волі, підлаштовуванням і невмінням справлятися зі стресами. Ці риси змушують щось робити лише за наявності сильної авторитетної особистості, в інші моменти віктимові легше рухатися за течією, проявляючи покору всім обставинам. Так формується відповідне реноме про людину, що впливає на стосунки з іншими, а це - на самооцінку. Деформація особистісного профілю та деструкція соціальної адаптації продовжуються. Перебільшена віктимність – серйозний психологічний злом, а віктими – психічно нездорові люди (часто з кількома залежностями), які потребують професійної допомоги. Iснує безліч індикаторів віктимності, та всі значні віктимогенні дефекти викликані малою групою субєктивних детермінант: біофізичних (вік, стать, здоров'я) і психологічних (соціальна дезадаптація через національність, віру, матеріальний статус, професійну приналежність). Так як все це підсилює віктимність, підсилює і всі її симптоми: фрустрацію, комплекси, замкненість, залежності. В різному віці оцінка себе і своїх можливостей відбувається по – різному (і не завжди адекватно) у представників кожної статі. Усвідомлення появи слабкостей і неспроможностей веде до роздратованості, тривоги і закомплексованості. Зациклюючись на них, людина не буде перейматися чиїмись проблемами. Логічного зв’язку немає, але залежність є. I це теж варто враховувати. Ще один момент - найсильніші прагненнями людини від природи - творити і знищувати. З першого випливають творчість і статеві стосунки, одним словом – лібідо. З другого - ненависть і вбивство (в тому числі і суїцид, якщо ненависть направлена проти себе через неприйняття чогось в собі). Таке прагнення називається мортідо і проявляється в результаті подавлення реалізації лібідо. Додамо: матеріальні проблеми, можливо переїзд до іншої країни (зміна традицій і менталітету) , особливості зовнішності (риси обличчя, зріст) і отримаємо типового віктими. Він всього боїться: мати і виражати власну думку, суперечити діям не завжди правого неформального лідера, дотримуватися даного в розгубленості слова; він обманює задля уникнення конфлікту (говорить те, що людина хоче почути) , ігнорує рамки ввічливості, аби зайвий раз ні з ким не вступами в комунікацію; його мрійливо – романтична елегійність може швидко змінитися на розпач від найменшого розчарування в людині. Це меланхолік із комплексом серйозних психічних проблем. Умовно – це «віктими - зайці», бо в основі поведінки страх.

Другий тип віктимності – «жертовне ягня». Часто це флегматики. Вони не усвідомлюють свого статусу, вважаючи, що все роблять правильно; повністю приймають на себе весь тягар своєї ролі, стаючи уособленням абсолюту жертовності. Протилежно першому типу, вони беруть на себе всі можливі обов’язки - висока емпатія дозволяє інтерпретувати чужу проблему як власну. При цьому втрачається сенс життя і здоров'я. Важливими все більше стають покладені на себе власноруч чужі обов’язки, решта відкидається на другий план. Це впливає на стосунки з близькими, викликаючи або конфлікти, або ігнорування через неможливість переконати віктима в зайвості його гіпердій. Він вперто не бажає поглянути в вічі проблемі власного емоційного вигорання на поприщі марних справ. Саме в них він щиро вбачає сенс. Щоб уникнути когнітивного дисонансу між знанням «це потрібно зробити» і розумінням «воно того не варте», людина починає застосовувати ситуативну каузальну атрибуцію –інтерпретацію своїх дій шляхом приписування їм вагомих причин. Простіше кажучи – виправдовує себе вищим добром і відсутністю іншого виходу. Зупинитися стає неможливо через нові обов’язки і все більше прикладання неоцінених зусиль. Не треба бути візіонером і вангувати, аби дійти висновку, що все це вестиме до ще більшого емоційного вигорання, зниження вітальності, розвитку інерційного алгоритму життя і просто блекауту.

Третій тип віктимів – соціопати. Відмінності від психопатів: відсутність відповідної спадковості; менша заглибленість у власний світ; вчинки не детально продумані, а імпульсивні; мислення не дедуктивне, а індуктивне. (Різновид психопатії - мізантропія з елементами параноїдальної шизоїдності.) Соціопатія стала трендовим поняттям, яке інвазує свідомість молоді. Що лежить в його основі? На кого ж намагається рівнятися сучасне покоління? Зробімо короткий інсайт. Девіантність поведінки соціопата має те ж саме коріння: компроміси з собою, труднощі взаємодії з іншими, залежність від соціальної системи правил, плекання марних надій і перечіпання через чиїсь байдужість і несправедливість. Однак дехто обирає не інфантилізм чи жертовність, а бунт: відстороненість від соціальних норм; наявність твердих переконань (які йдуть всупереч загальноприйнятим); знижена емпатія, відповідно і відчуття жалю, сорому, совісті; розвинене вміння маніпулювати; задоволення лише особистих потреб; аполітичність; атеїзм; покладання лише на власні сили; відсутність друзів і прив’язаностей. Дуже рідко соціопат проявляє глибокий інтерес з її елементами, така людина має чимось глибоко його вразити. Добро і зло він розрізняє, та не завжди зацікавлений в їх розмежуванні. Власне, соціопат – «дитя» вайбу навколо, дзеркало суспільства, що відображає ставлення оточення і відбиває його елементи назад: неувагу, егоїзм, аморальність і т.п. Фокус в тому, що відбиття йде на всіх. Соціопати є двох видів: соціалізовані (латентні) і активні. Формальне оточення латентів не знає їх думок, бо вони не хочуть псувати свій соціальний статус конфронтаціями. Вони легко комунікують, проявляючи сангвінізм. Неформальне ж оточення (за межами роботи і сімї), знає їх іншими. Це подвійне життя: в одному - виживання, в іншому - самореалізація. Гібридність існування в двох системах цінностей зумовлена розщепленням розуміння соціуму, його цінностей і свого місця в ньому.

Активний же соціопат – агресивний, «панкуючий» віктим, що теж відчуває себе жертвою обставин, та не заляканим «зайцем» чи покірною «вівцею», а «вовком» чи «койотом»у капкані, який радше ноги собі відгризе, але звільниться. Це холерик, що не приховує незгоду, руйнує існуючі норми і встановлює свої. Форми прояву різні: гнівно - саркастичні висловлювання, андеграундні музичні смаки, субкультура, конфліктність, епатажна зовнішність різних стилів (інколи одночасно), нарцисизм, екстремальна поведінка з елементами криміналу, аморальності і вульгаре, авторитарний стиль ведення розмови і справ. Такий соціопат - «токсичний» позер, фрік і цинік, що любить вихвалятися і робити селфі. Якщо свою точку зору він і не виразить, то лише тому, що не вважає за потрібне, сприймаючи опонента за дурня, або (що дуже рідко) - за такий авторитет, в чиїх очах соціопат і сам не хоче падати. Найчастіше ж весь свій «шарм» ідіосинкратичного свегу він штовхає поперед себе, не соромлячись, а пишаючись. Реалізація хоч в чомусь, хай і в критичному (що навіть краще), тільки порадує його. Його думка «Я можу те, що іншим не під силу» вірна. Бунтуючи проти будь – яких обмежень, страхів і упереджень, він візьме відповідальність за ризик. I впорається, адже це шанс очолити натовп і самовиразитися. Яскрава (в усіх сенсах), ефектна і харизматична особистість, з великим вокабуляром, і розвиненою артистичністю, соціопат притягує погляди і розуми всіх, хто його оточує. Це такий собі артист театру і генерал армії одночасно. Одні його люблять, інші ненавидять, та байдужих немає. Розказуючи легенди зі свого життя, всіяні реалістичні подробицями, соціопат, як геніальний кравець, зшиває хайповою ниткою світ своїх фантазій і потреб зі світом навколо себе. «Пришиті» оточуючі не помічають, як починають виконувати його забаганки. Відвертий аб'юз і витончений газлайтинг з елементами френдзонингу – це інструменти маніпуляцій соціопата. «Збій» можливий при контакті з першим типом віктимності, який так невпевнений в собі, що і не виходить на спільні «стежки». Він вбачає в соціопатові надто сильну особистість, уникає його, чим унеможливлює процес маніпуляції ним. Незадоволений соціопат починає застосовувати інші інструменти впливу і з іншою метою – помсти. До таких відносяться булінг і шеймінг – основа жорсткого тролінгу. До представників другого типу віктимності соціопат відноситься критично, але не презирливо. Можливий перехід до латентності. Та, все ж, активні соціопати – небезпечна категорія. Є поняття «проблема енергосистеми». Людина – теж енергосистема, і проблема в знаходженні шляху найменшого спротиву для розрядки напруги. Електрична батарея знаходить його по ланцюгу – за секунди, ураган чи річка – за години, а людина може шукати шлях розрядки роками. Ми вміємо зберігати енергію. Iнколи це небезпечно, у випадку із активними соціопатами особливо. Треба повернутися до понять лібідо і мортідо. Якщо енергію не вдається направити в мирне русло (творчість, стосунки), вмикається механізм деструдо – міра мортідо: руйнування, насильство, вбивство. В воєнний час ті, в кому мортідо завищене, ведуть армії . Або, як казав Ернст Кречмер: «В мирні часи ми офіційно оголошуємо їх ненормальними, в неспокійні ж часи вони стають нашими правителями». Сприяє і віктимізація населення по першому типу в конкретний момент історії: конформність одних розв'язує руки іншим. Але що робити з ними в мирний час? Саджати на трон чи спалювати на вогнищі? Коли соціум не потребує радикальних лідерів, він все ж формують їх характери. Внутрішній конфлікт між лібідо і мортідо веде до актів насилля – побутового і громадського. Віктимізація більшості населення по першому типу грає роль і тут, але проявляється інакше – жертва терпить і, навіть, виправдовує насилля. Доказ - Стокгольмський синдром. Взяті в полон в 1973 – му році в Швеції працівниці банку протягом шести днів перебували в одному приміщенні з грабіжниками, а потім повели себе дивно – стали на їх захист і вийшли за них заміж. Це продиктовано віктимністю саме першого типу. Шок перейшов у захисний механізм асоціації себе з агресором: якщо його зрозуміти і не опиратися, все буде добре. Важливою є відносна лояльність, а не крайня жорстокість агресора. Знову випливають поняття когнітивного дисонансу і ситуативної каузальної атрибуції. . Щоб уникнути першого між поняттями «це погана людина» і «я маю його слухатися», заручниці обрали друге, виправдовуючи злочинців в стилі «він міг мені щось заподіяти, але ж не заподіяв». Така атракція веде або до фрустрації (коли агресор таки стає дуже жорстоким), або до симпатії (як вдячність за збережене життя). Механізм спрацьовує і в ситуаціях щоденного життя, де, йдучи від зворотного, ми виправдовуємо чиїсь неприйнятні дії.

Підсумуємо. Сімейна соціалізація – детермінанта розвитку самосвідомості, а депривація веде до віктимності. Її перший тип – конформність і інфантилізм, другий – шлях до емоційного вигорання, третій – соціопатія: дуалістичне існування або виклики суспільству і історії, що веде до фізичного чи психологічного знищення. Надуманість багатьох правил соціалізації ламає особистості. Ціна існування суспільства – знищення індивідуальності. Суспільство саме породжує тиранів і просто безвідповідальних людей. В мирний час воно живе з ними, не знаючи про їх внутрішні конфлікти. Або не бажаючи знати. Зрештою, зламані особистості, як зламані кістки, зростаються, але не завжди правильно. Так, відлік цінностей і засобів їх досягнення починається по іншій системі. Такі «уламки» суспільства стають «бомбами сповільненої дії». I інколи вони вибухають. Резонанс корелює із вкладеним в них суспільством «зарядом».

Література:

  1. Эрик Берн. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных, М.: Эксмо – Пресс, 2006.

  2. Селигман, Мартин. Helplessness: On Depression, Development, and Death. – San Francisco: W. H. Freeman, 1975. – ISBN 0-7167 – 2328 – Х.

  3. Альфред Шютц: Смысловая структура повседневного мира: очерки по феноменологической социологии. Перевод на русский язык: А.Я. Алхасов, Н. Я. Мазлумянова. – М., 2003//Электронная публикация: Центр гуманитарных технологий. – 26.03.2012. URL: https://gtmarket.ru/laboratory/basis/5584/5586.

  4. Л.Г. Почебут, Социальная психология толпы, СПб., 2004.

  5. Кречмер Э. Строение тела и характер. Перевод со 2 – го немецкого издания Г. Я. Тартаковского под редакцией П.Б. Ганнушкина. (М. – П.: Госиздат, 1924. – Серия «Современные проблемы естествознания». Книга 18)

  6. Познышев С. В. Криминальная психология. Преступные типы. – М.: Изд во Юрайт, - с.

  7. Стаут М. Социопат по соседству. Люди без совести против нас. Как распознать и противостоять. – М.: Изд во Бомбора, 2017. – с.

  8. Фоминых Е.С. Психологический мир виктимной личности// Научно – методический электронный журнал «Концепт». – 2013. – Т.3. – с.1496 – 1500. – URL:http:// econcept.ru/2013/53302.htm.

  9. Ясперс К. Общая психопатология. – М.: Практика - с.

  10. Роменец В.А., Маноха И.П. История психологии ХХ века. – Киев, Лыбидь, 2003.

Терміни і поняття

  1. Депривація – лат. deprivatio – позбавлення. Позбавлення психофіз. і соціальних потреб.

  2. Фрустрація – лат. frustratio – обман, невдача, марні очікування і сподівання; стан розпачу.

  3. Віктимність – лат. victima – жертва, віктим – індивід з активованою віктимністю.

  4. Конформізм (конформність) – лат. conformis – згідний. Некритичне сприйняття речей навколо, підлаштовуваність.

  5. Детермінанта – лат. determinatio – обмеження; те, що визначає.

  6. Лібідо – лат. libido- жадання.

  7. Мортідо – лат. mors – смерть.

  8. Когнітивний дисонанс – внутрішній психологічний конфлікт через зіткнення у свідомості суперечливих думок, знань, ідей.

  9. Каузальна атрибуція – лат. causa – причина, attributio – приписування.

  10. Дедукція – лат. deductio – виведення; метод мислення і виведення висновку шляхом переходу від загального до деталей.

  11. Індукція – лат. inductio – наведення; метод мислення шляхом наведення уваги і її переходу від деталей до загального. Узагальнююче, поверхневе мислення.

  12. Інвазія – лат. invasio – напад, нашестя.

  13. Вайб – англ. vibeатмосфера. Емоційний стан, атмосфера навколо людини.

  14. Панк – англ. перен.розм. – поганий. Радикальна субкультура 70 – х, що виникла на противагу хіпі, коли молодь зрозуміла, що мирно нічого не зміниш і війну не зупиниш. Їх девіз з слова «Do it yourself» - «Зроби це сам». Соціопати додають ще з слова - «Або змусь іншого».

  15. Вульгаре (вульгарність) - лат. vulgus – натовп, скупчення звичайних людей без вихованості, вишуканості і благородства (протилежно до демосу – народу, що творить владу та має манери, позицію і смак). Нині: грубість, непристойність, безтактність, відсутність смаку.

  16. Фрік – англ. freak – виродок. Людина, що відрізняється яскравим, незвичайним, екстравагантним зовнішнім виглядом, зухвалою поведінкою, неординарним світоглядом, відмовою від соціальних стереотипів.

  17. Ідіосинкратичний – грец. іdios – особливий, своєрідний, незвичайний; synkrasis – змішування. Дуже особливий, індивідуальний.

  18. Свег – агнл. стиль.

  19. Вокабуляр – лат. voca – назва, слово, англ. vocabularycловник. Набір слів, якими володіє людина (словниковий запас).

  20. Аб'юз – англ. to use – використовувати; юзати – сленгове, коритуватися (юзер - користувач). Жорстоке поводження, використання.

  21. Газлайтинг – від англ. назви пєси «Газове світло» - «Gas light». Форма психологічного насилля шляхом змушування сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності; маніпулювання для виставлення людини ненормальною задля особистої вигоди, помсти.

  22. Френдзонинг – англ. friend zone – зона дружби. Ситуація, коли один закоханий в іншого, а той його сприймає лише як друга, але може це використати задля особистої вигоди.

  23. Шеймінг – англ. shaming – соромити, shame – сором. Публічна критика, приниження.

  24. Тролінг – англ. trolling – ловля риби на блешню (блесну) – штучну приманку. Провокативне знущання.

  25. Деструдо – лат. destructio – руйнування.

  26. Атракція – лат. attractio – привернення, притягування. Позитивна установка на об' єкт.

Першоджерела

  1. Ерік Берн – американський неофрейдист.

  2. Мартін Селігман – американський психолог, засновник позитивної психології.

  3. Альфред Шютц – австрійський соціолог, засновник феноменологічної соціології.

  4. Почебут Людмила Георгіївна – соціолог, психолог.

  5. Ернст Кречмер – нім.психіатр, засн. типології тілобудови і зв’язку з псих. хворобами.

  6. Познишев Сергій Вікторович – юрист, кримінал.психолог, фахівець з псих.жертви.

  7. Марта Стаут – американський психолог, автор книг.

  8. Фоміних Катерина Сергіївна – психолог, автор статей.

  9. Карл Ясперс – нім.психіатр, основоп.екзистенціалізму (філ-я унікал-ті буття людини).

  10. Роменець Володимир Андрійович – вчений, доктор технічних наук, професор.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.


Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!