Тема: Адаптація дитини до школи.

Опис документу:
Сценарій батьківських зборів

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема: Адаптація дитини до школи.

Мета: познайомити батьків з поняттям «адаптація»;

розкрити причини і прояви шкільної дезадаптацiї дітей;

намітити комплекс заходiв, що покращують адаптацiю дитини до навчання.

Коментар: класний керівник готує поради учням, анкети для батьків та пам’ятки.

Поради першокласнику

1. Не віднімай чужого, але і не все своє віддавай.

2. Попросили — дай, намагаються відняти — прагни захищатися.

3. Не бийся без образи.

4. Не ображайся без діла.

5. Нікому не набридай.

6. Кличуть грати — йди, не кличуть — попросися сам, це не соромно. Грай чесно.

7. Не випрошуй нічого. Двічі нікого ні про що не проси.

8. Через оцінки не плач, будь гордим. Не сперечайся з учителем через оцінку. Уроки роби сумлінно, заради знань, а не заради гарної оцінки.

9. Не ябедничай за спиною товаришів.

10. Завжди будь охайним.

11. Будь товариським, частіше кажи однокласникам: «давай дружити», «давай грати», «давай підемо додому разом».

12. Не хизуйся і не будь занадто сором’язливим: ти не кращий за всіх, але і не гірший.

13. Приходь у школу, і нехай знання будуть тобі в радість і на користь.

Що повинен знати і уміти першокласник

Учень першого класу повинен знати:

свою домашню адресу і телефон;

адресу школи;

телефон, місце роботи батьків; — шлях від дому до школи.

Учень першого класу повинен уміти:

самостійно переходити вулицю, дотримуючись правил вуличного руху;

замкнути і відімкнути двері своєї квартири, подзвонити по телефону;

самостійно зібрати портфель, орієнтуючись на розклад уроків;

самостійно одягатися за порою року та погодою;

стежити за своїм одягом, взуттям;

виконувати основні гігієнічні процедури (умитися, почистити зуби, зачесатися, мити руки перед їжею); — прибрати зі столу після прийому їжі; — користування туалетом.

Також учень повинен уміти, не відволікаючись, працювати в класі, займатися, уважно слухати вчителя та батьків, самостійно виконувати їх вказівки, голосно, чітко, не соромлячись, відповідати на запитання вчителя, уміти спланувати свій час, без нагадування і допомоги виконувати домашнє завдання.

тест «Чи готова ваша дитина до школи?»

За кожну відповідь: «майже завжди» нарахуєте 4 бали,

«іноді» – 2 бали,

«ніколи» – 0 балів.

1. Чи володіє дитина поняттями «правий/лівий», «великий/малий», «у/із»?

2. Чи здатна дитина класифікувати, наприклад: речі, що можуть котитися, і речі, що котитися не можуть?

3. Чи може дитина вгадати кінцівку нескладної історії?

4. Чи може дитина назвати більше половини алфавіту?

5. Чи виявляє дитина до чого-небудь підвищений інтерес, чи є у неї хобі?

6. Чи легко дитині відповідати на запитання дорослих? Чи виявляє увагу, коли хтось із нею розмовляє?

7. Чи може дитина пояснити призначення різних речей:

щітки, пилососа, холодильника та ін.? 8. Чи чітко дитина вимовляє слова?

9. Чи знає свою адресу і номер телефону?

10. Чи відчуває дитина себе особистістю, яка багато що може?

11. Чи здатна дитина працювати самостійно, змагатися у виконанні завдання з іншими дітьми?

12. Чи включається дитина в гру інших дітей, чи ділиться із ними?

13. Чи може дитина слухати інших, не перебиваючи?

14. Чи здатна дитина посидіти спокійно протягом 5 — 30 хвилин?

15. Чи здатна дитина зосередитися хоча би на 0 хвилин, щоб виконати одержане завдання?

16. Чи може дитина розрізняти літери і короткі слова, наприклад «з/с», «л/м», «біб/дід», «кіт/рік»? Чи спроможна вона розрізняти слова, що розпочинаються з різних звуків, наприклад, «ліс/ріс»?

17. Чи здатна дитина розкласти по порядку (у заданій послідовності) серію картинок?

18. Чи може дитина самостійно скласти пазл із 5 елементів?

19. Чи може дитина сформулювати головну думку запропонованого малюнка, скласти стислу послідовну розповідь по кількох малюнках?

20. Чи уважно дитина слухає, коли їй читають уголос? Чи розуміє зміст того, про що їй читають?

21. Чи ставить дитина запитання про слова й інші друкарські знаки?

22. Чи вміє дитина користуватися фарбами, пластиліном, олівцями, ножицями?

Результати тесту:

0—28 балів: Рівень готовності дитини до школи особливо низький.

30—42 бали: Рівень готовності дитини до школи низький.

44—56 балів: Рівень готовності дитини до школи нижче за середній.

58—66 балів: Рівень готовності дитини до школи середній.

68—76 балів: Рівень готовності дитини до школи вище за середній.

78—86 балів: Рівень готовності дитини до школи високий.

88 балів: Рівень готовності дитини до школи особливо високий.

Пам’ятка для батьків першокласників

1. Тільки разом зі школою можна добитися бажаних результатів у вихованні і навчанні дітей. Учитель — ваш союзник і друг вашої сім’ї. Зауваження про роботу учителя висловлюйте в школі, на зборах. Не можна цього робити у присутності дітей.

2. Обов’язково відвідуйте всі заняття і збори для батьків. Якщо не зможете, повідомте про це вчителю особисто або запискою через дитину.

3. Щодня цікавтеся учбовими успіхами дитини (запитуйте: «Про що цікаве ти сьогодні дізнався на уроках?» замість традиційного: «Яку сьогодні одержав оцінку?»). Радійте успіхам, не засмучуйтесь через кожну невдачу, що сталася із сином або дочкою.

4. Регулярно контролюйте виконання дитиною домашніх завдань і надавайте їй, за необхідності, допомогу. Допомога і контроль не повинні бути муштрою, настирливим моралізуванням, що вимотує дитину. Головне — викликати у дитини інтерес до навчання.

5. Перевіряючи домашнє завдання націлюйте дитину на те, щоб вона уміла доводити правильність виконаної вправи або приклада. Частіше запитуйте: «Чому?». «Спробуй довести свою думку», «Чи можна відповісти інакше?».

6. Сприяйте тому, щоб дитина брала участь у всіх заходах, що стосуються її, проводяться в класі, в школі.

7. Старайтесь вислуховувати розповіді дитини (про себе, товаришів, школу) до кінця. Поділитися своїми переживаннями — це природна потреба дітей.

Лист-звернення дитини «До найдорожчих мені людей — моїх батьків»

  • Не псуйте мене. Я чудово знаю, що я не повинен отримувати всього, про що прошу. Я просто перевіряю вас.

  • Не бійтеся виявляти твердість щодо мене. Я віддаю перевагу цьому. Це дозволяє мені знати міру і місце.

  • Не застосовуйте силу по відношенню до мене. Інакше це навчить мене вважати, що сила — це все, що має значення. Не давайте марних обіцянок. Це підірве мою довіру до вас.

  • Не піддавайтеся на мої провокації, коли я говорю і роблю речі, які засмучують вас. Інакше я знову намагатимуся добитися такої «перемоги».

  • Не засмучуйтеся, якщо я говорю, що не люблю вас. Просто я хочу, щоб ви пошкодували про те, що зробили по відношенню до мене.

  • Не примушуйте мене відчувати себе малюком. Я компенсую це тим, що поводитимуся так, ніби я — «центр Всесвіту».

  • Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам. Якщо це відбудеться, я вимагатиму, щоб ви обслуговували мене завжди.

  • Не звертайте уваги на мої безглузді витівки. Ваша підвищена увага допоможе їх закріпити.

  • Не робіть мені зауваження у присутності інших людей. На зауваження я реагуватиму лише наодинці, без сторонніх.

  • Не намагайтеся мене повчати в конфліктній ситуації. Я все одно нічого не почую, а якщо почую, то не стану реагувати. Поговоріть зі мною тоді, коли ваш гнів поступиться місцем здоровому глузду.

  • Не намагайтеся мене весь час повчати. Ви здивувалися б, дізнавшись, як добре я знаю, що таке «добре» і що таке «погано».

  • Не примушуйте мене вважати, що помилки, зроблені мною, це — злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не вважаючи при цьому, що я ні на що не здатний.

  • Не прискіпуйтеся до мене і не бурчіть. Інакше мені доведеться прикинутися глухим, щоб якось захиститися.

  • Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я, дійсно, відразу не зможу її пояснити. Я спробую сам собі і вам пояснити свою поведінку, але на це треба час.

  • Не забудьте, що я розвиваюся, а значить, експериментую. Таким чином я вчуся. Примиріться, будь ласка, із цим.

  • Не оберігайте мене від наслідків моїх вчинків. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.

  • Не відмахуйтеся від мене, якщо я ставлю вам прямі запитання. Інакше раптом можете виявити, що я перестав вас питати і шукаю потрібну інформацію там, де мені її пропонують.

  • Ніколи не вважайте, що вибачитися переді мною — нижче за вашу гідність. Ваше чесне вибачення і визнання своїх помилок викликає у мене теплі почуття до вас.

  • Ніколи не стверджуйте, що ви досконалі і непогрішимі.

  • Не турбуйтеся про те, що ми проводимо дуже мало часу разом. Варто потурбуватися про те, як ми з вами його проводимо.

  • Не дозволяйте моїм страхам порушувати у вас тривогу. Інакше я дійсно злякаюся. Демонструйте мені вашу мужність і хоробрість.

  • Не забувайте, що мені потрібні ваші розуміння і підтримка.

  • Ставтеся до мене так, як ставитеся до своїх друзів. Я теж хочу бути вашим кращим другом.

  • Не забувайте, ваші добрі думки і теплі побажання, які ви даруєте мені, згодом повернуться до вас сторицею.

  • Пам’ятайте, що у вас є найбільше диво на світі. Це диво я — ВаШа ДИТИНа!

Хід зборів

Бесіда.

Шановні батьки! Ваша дитина стала школярем. Серйозні зміни яким дорослі не схильні надавати великого значення, відбуваються в психологічних установках першокласників. Хлопчик Руслан, надівши новеньку форму, перетворюється на школяра, учня першого класу. Він став на новий життєвий ступінь, він належить тепер до нового колективу однолітків, великого складного організму, ім’я якому — школа. Нові обов’язки, відповідальність за виконувану справу, які постійно знаходяться під пильним контролем вчителя, батьків: «Як вчиться наш хлопчик? Звичайно, краще за всіх? Як ні? Так хіба ми цього від нього чекали!..». Надії, що не виправдалися, нові вимоги до поведінки: «Я не можу так швидко відповідати, як хоче вчителька»; «Я не хочу снідати, коли всі, мені пізніше їсти хочеться. Я не умію так довго мовчати, коли я знаю…».

Різка перебудова діяльності за змістом, формою, організацією, що вимагає не тільки постійної розумової напруги, але і «відчуття ліктя», відчуття такту, відчуття часу; нові ритми відпочинку, вольових зусиль, турботи про себе і товаришів, постійний тиск (треба робити ось те і ось так), що різко обмежує свободу вибору в рішеннях, вчинках, необхідність підкорятися строгим правилам у праці, відпочинку, грі.

Істотно міняється характер взаємостосунків із батьками. Тепер вони, як правило, будуються на діловій основі і визначаються понад усе успіхами дитини в навчанні. Батьки просто так нічого не роблять, не говорять. Все прямо або побічно пов’язується зі шкільними справами: («Ось отримаєш дванадцять, тоді і купимо тобі»; «Перестанеш отримувати зауваження на перерві, тоді і в зоопарк підемо»; «Красиво писатимеш, тоді і телевізор дивитися дозволю, а поки…».

Для дитини, особливо такої, яка не росла в дитячому саду, зустріч із класним колективом — серйозне етичне випробування. Добра, чуйна, контактна, весела дитина зазвичай потрапляє в число лідерів або улюбленців усього дитячого колективу. Тиха, скромна, сором’язлива не завжди відразу отримує визнання серед товаришів. Егоїстична, така, що знає свою перевагу в силі або ще в чомусь відразу ж шукає тих, ким їй хочеться командувати. Вона то привертає до себе однокласників, то відштовхує окремих із них, привносячи у відносини нездорову заздрість, підлабузництво, несправедливість. Цей стиль неорганізованих міжособових контактів не повинен пройти повз увагу батьків, бо він впливає на формування такої необхідної якості, як відчуття товариства.

Допомогти першокласнику знайти радість у новому для нього житті — це не тільки хвилюватися за його учбові успіхи у навчанні. Це, перш за все, допомога в становленні здорових відносин між дітьми.

Отже, вступ до школи — серйозне випробування для дітей. Нове оточення, нові вимоги, а скільки всього потрібно уміти робити — уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, уміти відповідати на запитання. а бажання побігати, пограти, повеселитися треба пригнічувати.

Виникає відчуття відповідальності, обов’язку, а разом із ним — страх «бути не тим, про кого добре говорять, кого цінують і люблять», страх зробити не те і не так, бути осудженим, покараним. Діти, які не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з однолітками, невпевнені в собі, бояться не виправдати надій своїх батьків.

Якщо зі всім цим дитина справляється, і все у неї йде добре — вона радісна, захоплена, вірить у свої сили (повна адаптація). Якщо ж ні — інтерес до навчання швидко проходить, успіхів немає, отже, нічому радіти як дитині, так і батькам.

Уci дiти шестирiчного вiку зазнають труднощiв під час адаптації до нових умов навчання й виховання. Розглянемо, що розуміють під адаптацією взагалі.

Адаптацiя (вiд лат. adapto — пристосувати) — пристосування органiзму, особистостi, їх систем до характеру окремих впливiв або до змiн умов життя в цiлому.

Залежно вiд того, в яких умовах i на якiй основi здiйснюється пристосування людини до певного середовища, розрiзняють такі види адаптацiй: фiзiологiчна (взаємодiя рiзних систем органiзму); бiологiчна (змiни в обмiнi речовин i функцiях органiв), психологiчна (пристосування до взаємин у новому колективi).

Крiм того, в процесi рiзних типiв дiяльностi адаптацiя набуває особливої форми: iндивiдуальної, групової, суспiльної. У цих формах видiляють зовнiшнi та внутрiшнi (особистiснi) умови ацаптацiї. До перших вiдносять параметри навколишнього середовища, а до других iндивiдуальнi характеристики людини, що заслуговують найбільшої уваги. Характеризуючи особистiснi фактори адаптацiї, переважно враховують таку властивiсть, як активнiсть. Вона полягає у здатностi людини зберегти себе, перебудовуючи свою природу вiдповiдно до нового оточення. Саме активнiсть є критерiєм для видiлення адаптативної поведiнки.

Отже, активнiсть адаптації полягає не тiльки у пристосуваннi органiзму до нових умов, а, головне,— у виробленнi способiв поведiнки, що допомагають долати труднощi.

Психологи виділяють чотири типи поведiнки:

1. Особистiсть, яка активно адаптується. Для неї характерне позитивне ставлення до рiзних сфер соцiального оточення, iніцiативнiсть.

2. Особистiсть, яка пасивно адаптується. У неї низьке почуття особистiсної соцiальної значущостi.

3. Особистiсть, яка конфлiктно адаптується, характеризується емоцiйно суперечливим оцiночним ставленням до рiзних сфер соцiального оточення.

4. Особистiсть, яка не адаптується, внутрiшньо не сприймає своєї ролi, не опановує рольових вимог.

Таким чином, змiни умов життя зумовлюють змiни поведiнки, а це для шестирiчного першокласника є досить важким завданням i часто стає причиною розвитку адаптацiйного синдрому.

«Адаптацiйний синдром (вiд грец. syndrome — збiг) — сукупнiсть адаптацiйних реакцiй органiзму людини, якi мають загальний захисний характер i виникають у вiдповiдь на значний за силою i тривалiстю несприятливий вплив».

У рядi випадкiв вiн може негативно позначитися на станi здоров’я дитини, оскільки тягне за собою перебудову функцiонування всiх систем органiзму, що у деяких дiтей вiдбувається довго i болiсно. Неадекватно i навiть парадоксально поводяться бiльшiсть дiтей у перiод адаптацiї. Однi стають непосидючими, галасливими, iншi, навпаки, — несмiливими, плаксивими. Трапляються труднощi i психологiчного характеру: почуття страху, негативне ставлення до навчання, учителя, комплекс невпевненостi у своїх можливостях тощо. Такi змiни в органiзмi першокласника деякi зарубiжнi вченi називають «адаптацiйною хворобою», «шкiльним шоком», «шкiльним стресом».

Дiйсно, навчання вимагає вiд дошкiльника мiцногo психофiзичного здоров’я, здатностi до складної розумової дiяльностi, високої працездатностi, певного обсягу предметних знань, умiнь та навичок, розвинених морально-виховних якостей та пiзнавальної активностi. Вiд того, як дитина пiдготовлена до школи, залежить успiшнiсть її адаптації, входження в режим шкiльного життя, навчальнi успiхи, психологiчне самопочуття. Вiд цього iстотно залежить життя людини не тiльки в стiнах школи, а й поза ними.

Прямої вiдповiдностi мiж запасом знань дитини i загальним рiвнем розвитку її психiки, що забезпечує готовнiсть до шкiльного навчання, немає. Дитина може мати досить широке коло уявлень про навколишнє життя, володiти певним запасом знань i, разом із тим, виявитись безпомiчною перед рiзноманiттям шкiльних вимог. У дослiдженнях психологів виявлено три рiвнi адаптації дiтей до школи.

Які передумови успішної адаптації до школи?

1. Розумова, інтелектуальна готовність.

У 6 років дитина повинна мати елементарні пізнання про навколишню дійсність, про простір, час, живу і неживу природу. Вона повинна уміти узагальнювати, класифікувати, виділяти головне, другорядне. У малюка з’являється жага до знань, ігри і розваги йдуть на другий план, посилюється допитливість (дитина ставить більш філософські питання або такі, що стосуються певних наук, ніж життєві). Дитина вже цікавиться не лише кінцевим результатом виконаної роботи, але і способами її виконання, уміє сама оцінювати свою роботу. Також у неї повинні бути розвинені довільна пам’ять і мова.

2. Емоційно-соціальна готовність.

Щоб успішно займатися в школі, дитина повинна бути готовою до ролі учня, який має свої права і обов’язки. Це уміння володіти собою і підкоряти свої бажання необхідності (довільна поведінка) — дитина поступово втрачає свою зворушливу безпосередність. Велике значення має уміння налагоджувати контакт із однолітками, уміння поступатися і захищатися, підкорятися загальним правилам і обстоювати свою думку. У дитини повинна бути емоційна незалежність, яка розвивається (або пригнічується) із Вашою допомогою. Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не лише зовнішньою стороною (зошити, підручники, красивий ранець), але і можливістю отримати нові знання, знайти друзів.

Високий рiвень адаптації — першокласник позитивно ставиться до школи, сприймає адекватно поставленi вимоги, навчальний матерiал засвоює легко, глибоко й повно.

Середнiй рiвень адаптацiї — першокласник позитивно ставиться до школи, вiдвiдування занять не викликає у ньогo негативних переживань, дитина засвоює основний змiст навчальних програм, розумiє навчальний матерiал, якщо вчитель викладає його детально i наочно.

Низький рiвень адаптацiї — першокласник негативно або iндиферентно ставиться до школи, нерiдко скаржиться на стан здоров’я, у нього домiнує пригнiчений настрiй, спостерiгається порушення дисциплiни, навчальний матерiал дитина засвоює фрагментарно.

Кожен першокласник має свiй iндивiдуальний бар’єр психологiчної адаптацiї до зовнiшнiх впливiв. Важливо, щоб учитель своєчасно й точно визначав рiвень адаптації дитини до школи, а також фактори, якi впливають на цей процес. Таким чином, можна вберегти її вiд небажаних вчинкiв, i вiд того, щоб вона не вiдставала в навчаннi чи не втратила взагалi iнтересу до нього.

Термін «шкiльна дезадаптацiя» вживається тодi, коли спостерiгаються вiдхилення у навчальнiй дiяльностi дiтей.

Ознаки дезадаптації

Підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність (дитина грає роль підлабузника серед однолітків, вибирає в друзі старших дітей, підлабузнюється перед вихователями, вчителями, прагне їм догодити, надмірно ввічлива), низька самооцінка.

Прояви дезадаптації:

а) вiдставання вiд програми;

б) швидка втомлюванiсть;

в) недисциплiнованiсть;

г) невмiння будувати вiдносини з однолiтками та дорослими;

д) пiдвищена тривожнiсть, плаксивiсть;

е) глибокий спад працездатностi наприкiнцi дня;

є) неадекватна поведiнка;

ж) неуспiшнiсть у навчаннi.

Причини дезадаптацї:

  • перехiд до статусу школяра — найскладнiший, переломний для дошкiльника етап;

  • невiдповiднiсть можливостей дитини вимогам шкiльного середовища;

  • рiзка змiна способу життя;

  • школа для дитини — стресогенний фактор (дорога до школи, навантаження, вiдсутнiсть iгрових кiмнат);

  • неможливiсть повного розслаблення протягом перебування дитини в школi;

  • часто батьки при дiтях дають негативну оцiнку школi;

  • поганий стан здоров’я;

  • вiдсутнiсть емоцiйної пiдтримки з боку педагогiв та батькiв;

  • неправильне педагогiчне спiлкування породжує в дитинi емоцiйну напруженiсть, страх, невпевненiсть, послаблює увагу, пам’ять, знижує працездатнiсть.

Можливі несприятливі наслідки дезадаптації.

Небажання вчитися, відвідувати школу; низька успішність; проблеми в спілкуванні із однолітками; закріплена висока тривожність у поєднанні із неадекватною самооцінкою; може розвинутися невроз, який необхідно лікувати за допомогою психолога, психіатра.

Рівень самооцінки можна виявити за допомогою тестів малюнків: вони інформативні як в дошкільному віці, так і в початковій школі. Можна попросити намалювати людину, сім’ю, неіснуючу тварину. Ці методики поряд з іншими показниками допомагають оцінити соціальне благополуччя дитини, рівень її самооцінки. Низька самооцінка — маленька фігурка, розташована не по середині аркуша, а з краю, погано промальовані деталі, або використання темних кольорів, штрихування. Про адекватну самооцінку говорить фігура, що добре промальована, розташована в центрі аркуша, добре промальовані частини одягу, досить довгі руки і ноги.

Література:

  1. Амонашвілі Ш.О. Школа життя. - Хмельницький: Подільський культурно-просвітительський центр ім. М.К. Реріха, 2002. - 169.

  2. Корнієнко С.М, Коблюк Я.П. Батьківські збори у початкових класах: Навчально-методичний посібник. - Тернопіль, 1995. - С.64.

  3. Ревіна О. Батьківські збори “Дослідницька лабораторія” //Початкова освіта. - 2009 р. - №42 — С.14-17.

  4. Психолог на батьківських зборах / Упоряд. О. Главник — К.; Редакції загальнопедагогічних газет, 2003. - 112 с.- (Бібліотека “Шкільного світу”).

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
1
міс.
1
9
дн.
1
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!