Козак 1 (пише): «Пишу тобі, правнуче, у рік дві тисячі двадцять шостий. Чи ще світить сонце над вільним Дніпром? Чи не заіржавіли ваші мечі? Знай: ми стоїмо тут, щоб ви народилися вільними».
Солдат1: (пише у відповідь): «Чую тебе, прадіду. Тут, під Бахмутом і Куп'янськом, ми тримаємо той самий степ. Твоя люлька вже не димить, але наш порох такий же гарячий. Ми не впустимо прапор, який ти тримав».
Козак 1: «Бережи мову, бо в ній наша сила».
