Денисова А. М.
Вихователь ГПД
КЗШ 102
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
У статті на основі аналізу наукової літератури розглядається питання виховання естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної творчості.
Ключові слова: українська народна творчість, естетичні почуття, молодші школярі.
У народній творчості, як у краплі води, відбивається мудрість і духовний світ народу, його мораль, краса рідної мови. Видатні педагоги і письменники надавали великого значення використанню української народної творчості у виховній роботі з дітьми. К.Ушинський неодноразово вказував на те, що саме фольклор дає високохудожні зразки рідної мови, ознайомлює із життям народу, його культурою. Зрозумілість і доступність народної творчості насамперед зумовлюється тим, що її образи зв’язані з усім укладом життя, з рідною природою.
У скарбниці народної творчості можна знайти багато зразків для використання у виховній роботі з учнями молодших класів. Скільки перлин прекрасних, багатих, цікавих за змістом, яскравих мистецькою формою вона має? Це народні прислів’я, казки, приказки, загадки, колискові пісні, легенди, перекази, потішки, пісеньки-небилиці, ігри та ін.
Естетичне виховання сьогодні не можна уявити без глибокої народно-поетичної спадщини національної культури, без використання скарбниць народної творчості, розмаїття її вичерпних джерел. Розвиток фольклорного руху в Україні, який дедалі набуває все більшого поширення, відродження національної самосвідомості спонукають до оновлення змісту і форм організації педагогічної діяльності.
Українська народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народних ідеалів. У ній знайшли відображення естетичні ідеали народу, його історія, філософія, психологія, дидактика — тобто все, чим він жив, що хотів передати наступним поколінням. Народна творчість приносить радість людині, підносить її духовно. Багато педагогів, психологів минулого і сьогодення (Б.Ананьєв, Л.Божович, Ю.Борев, Л.Виготський, Е.Водовозова, І.Гончарова М.Киященко, І.Кон, Е.Михеєва, С.Русова, В.Сухомлинський, Б.Теплов, К.Ушинський, В.Ядов, та ін) визначили важливе значення української народної творчості в житті людини.
Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – усну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Вона існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо.
На естетичне виховання засобами народної творчості наголошує Л.Шинкаренко. Вона бачить завдання народної творчості в тому, щоб навчити молодших школярів відчувати і розуміти красу у різних її проявах [8].
Усна народна творчість - неоціниме багатство кожного народу, вироблений століттями погляд на життя, суспільство, природу, показник його здібностей і таланту [1]. Через усну народну творчість дитина не тільки опановує рідну мову, але і, освоюючи його красу, лаконічність залучається до культури свого народу. До того ж словесна творчість народу є особливий вид мистецтва, тобто вид духовного освоєння дійсності людиною з метою творчого перетворення навколишнього світу “по законах краси”. Витвори українського народного мистецтва через особливу форму виразу відношення до сприйнятої дійсності, через багату тематику, зміст різносторонньо впливають на дитину, вчать образно мислити, в звичайному предметі або явищі бачити незвичайне, закладають основи естетичної культури, формують пошану до результатів діяльності багатьох поколінь і уміння творчо застосовувати отриманий досвід в нестандартних ситуаціях. Під впливом різноманітних жанрів усної народної творчості відбувається естетичний розвиток дітей .
Вагоме місце у вихованні й навчанні дітей для збагачення їх естетичних вражень, формування виразної, влучної, повноцінної мови, на думку К.Ушинського, мають прислів'я й приказки. Вони розвивають у дітей відчуття звукової краси рідної мови. Прислів'я та приказки — ці золоті зернята народної мудрості, маленькі, але дорогоцінні,— служать і служитимуть справі естетичного виховання нашого народу. У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують,— словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь [7].
Важливе значення в естетичному вихованні молодших школярів належить народним казкам.
Українська народна казка – особливий жанр, талановита пам’ятка минулого, історії нашої держави. Ненав’язливо, тактовно виховує вона любов до рідної землі, до краси її природи, до рідної домівки, рідної матері, врешті – до народу. Такими є історичні казки, котрі часто перегукуються з легендами, думами. Наприклад, “Історія про славного і хороброго богатиря Іллю Муромця і Солов’я-розбійника”, “Кирило Кожум’яка”, “Іван-Побиван” та інші. За допомогою казок Леся Українка намагалася “навчити дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя” [6].
В. Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів народним казкам.
Казка, на думку В.Сухомлинського, невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем [3].
Багато уроків він проводив у спеціальній “Кімнаті казок”, щоб якомога глибше поринути з дітьми в атмосферу чарівного світу казок. Саме народній казці педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні учнів, адже усвідомлення суті моральних ідей досягається, на його думку, не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття істини і показом величі людського розуму [4].
Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення, а переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Народна казка, вважав В. Сухомлинський, - активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Народна казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки їй дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил [5].
С.Русова зазначала, що “казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що як би педагоги не намагалися вигнати казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму...” [2, с.11].
Б.Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні.
Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних почуттів, смаків та ідеалів.
Велику увагу в естетичному вихованні учнів В.Сухомлинський приділяв народній музиці. Педагог вважав, що музика є могутнім засобом естетичного виховання. Завдяки їй дитина починає чітко розуміти межі між естетичними категоріями не лише в оточуючому світі, а й у самому собі [3].
Як бачимо, видатний педагог надавав великого значення українській народній творчості в естетичному вихованні молодших школярів.
На думку К.Стеценка, музика – “один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій”. Він вважав, що одним із головних завдань музичного виховання дітей - це збудити в них “бажання краси, яка полягає у великій скарбниці української народної творчості”. Тому педагог найбільшу роль відводив народній пісні, підкреслюючи, що вона має великий вплив на розвиток духовності та музичних здібностей, естетичних почуттів і смаків[3].
Найпоширеніший жанр народної музики — пісня, органічний синтез музики й поетичного слова. З глибокої давнини вона супроводжує життя народу, широко відображаючи його світосприйняття, мораль, естетичні уподобання тощо. Народні пісні різноманітні за характером і походженням.
Як засіб естетичного виховання, народна пісня збуджує естетичні почуття, допомагає виробити естетичні смаки та ідеали, здатність до праці та творчості за законами краси, а також тісно пов’язана з моральним вихованням.
З найменшого віку дитина вступає в контакт з середовищем, реагує на різноманітні збудники - предмети, кольори, звуки. Кожен день несе нові враження, образи, події. Так починається знайомство з цікавим, новим, невідомим. Дитина пізнає світ.
"Дитина, граючи, живе і, живучи, грає". У процесі ігор, у дітей розвивається самостійність у мисленні, творчі задатки, такі життєво необхідні психічні якості, як кмітливість і винахідливість.
Вказуючи на те, що "гра має велике значення в житті людини", А.Макаренко радив проводить гру не заради гри, а щоб у процесі її у дітей виховувались і розвивались необхідні риси, особливості.
«Дітям слід давати,- говорив він, такі ігри, в яких вони активно проявляють свої зусилля, проймаються почуттям відповідальності і серйозності у виконанні правил гри». Народні музичні ігри мають свою специфіку. Завдання музичної гри сприяють активному розвитку ладового, мелодійного, гармонійного, внутрішнього, ритмічного слуху, музичної пам’яті, засвоєнню теоретичного матеріалу. Музичні ігри можуть бути суто слухові, основані на сприйманні і відтворенні, без предметного, графічного зображення. Їм бажано давати цікаві, образні назви, близькі до дитячої уяви.
Кожне виконання народної гри зі співом не тільки передбачає збереження традиції виконання, а й завжди породжує щось нове, варіаційне, що виникає на основі творчого обігрування фольклорного зразки.
Отак, граючись з дітьми, ми виховуємо у них естетичний смак, любов до народної пісні.
Таким чином, за допомогою народної гри, пісні, ми виховуємо у дітей загально-хорові навички, музично-теоретичні знання, впливаємо на естетичні почуття, погляди та смаки дітей.
Отже, українська народна творчість є одним із засобів естетичного виховання, сприяє розвитку естетичних почуттів особистості. Саме з опорою на народну творчість формуються і надалі розвиваються основні засади естетики підростаючого покоління.
Література:
Мішедченко В. Народна пісня – шлях до виховання духовності молодшого школяра / В.Мішедченко // Початкова школа. – 2012.- №2. - С.39.
Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори / Софія Федорівна Русова.– К.: Освіта, 1996. – 303 с.
Стеценко К.Г. Луна: Збірник пісень для сім’ї і школи / Кирило Григорович Стеценко. – К, 1907. – 93с.
Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / Василь Сухомлинський // Вибрані твори: у 5 т. -К.: Радянська школа, 1977.- Т. 4. – С.369-392.
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / Василь Сухомлинський // Вибрані твори: у 5 т. -К.: Радянська школа, 1977.- Т.3. – С. 5-279.
Українка Леся. Зібр. тв. : У 12 т. – Т. 10. Листи (1876–1897) / Леся Українка. – К. : Наукова думка, 1978. – 543 с.
Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори / Констянтин Дмитрович Ушинський - К.: Радянська школа, 1949. – 213 с.
Шинкаренко Л. Традиційні обряди як важливий фактор естетичного виховання / Л. Шинкаренко // Рідна школа.- 2000.- №3.- С.13-15.
