Слободяник Г.І., підполковник м/с ЗСУ, д. псих .н., к. мед. н., професор кафедри медичної психології Інституту медичних та фармацевтичних наук МАУП, м. Київ
Розшук поранених військовослужбовців на полі бою.
Лікування пораненого (хворого) починається з моменту надання йому першої медичної допомоги, незалежно від того, ким воно здійснюється. Виникнення ускладнень залежить від якості та, певною мірою, від терміну надання першої медичної допомоги після поранення. У свою чергу на терміни надання медичної допомоги впливає рівень організації розшуку, збору і вивезення (винесення) потерпілих з поля бою.
Розшук поранених (уражених) – це комплекс проведених командуванням і медичною службою заходів, що проводиться з метою виявлення всіх потерпілих при обстеженні поля бою, або в осередку масових санітарних втрат. Процес розшуку починається з моменту початку бою і продовжується безперервно до виявлення всіх поранених (уражених).
Способи розшуку потерпілих обираються і змінюються залежно від бойової обстановки, а також від виду місцевості, пори року та погоди тощо.
Ділянку, на якій наступає підрозділ, поділяють на смуги спостереження. Спостерігачів інструктують про ознаки поранення бійців, а саме: під час бігу виникає миттєва зупинка, потім тіло повільно опускається у незвичній позі; падіння може супроводжуватись змахом рук, випусканням зброї. В ході бою санітари засікають місця перебування поранених і наближаються до них для надання допомоги, або доповідають санітарному інструктору роти.
Через різні обставини є необхідним додаткове виділення командуванням особового складу військ для розшуку поранених іншими способами:
- із залученням пошукових груп, яка складається із 4-5 військовослужбовців, що ретельно обстежує особливо важкодоступні місця, руїни будівель, підвали, підземні споруди, сховища тощо. Вони створюються за рахунок солдатів, виділених командуванням; бажано, щоб кожна група очолювалася санітаром або бойовим медиком. Група працює в повному складі або ланками (по 2-3 людини). Вона оглядає місцевість, обстежує різні споруди і витягує постраждалих з важкодоступних місць. Особовий склад групи оснащується всім необхідним для забезпечення ефективного розшуку в горах. Сюди входять найпростіше альпіністське спорядження, засоби освітлення та інше майно;
- способом санітарних «грабель», що дозволяє прочісувати місцевість, на якій різко обмежені можливості огляду – ліс, кущі, а також у нічний час і в сильний туман, під час хуртовин тощо. В цьому випадку виділені командиром солдати або надіслані старшим начальником медичної служби санітари розставляються на такій відстані один від одного, щоб забезпечувалися візуальний зв'язок між ними і надійний огляд місцевості. Ланцюг просувається вперед і ретельно обстежує призначену смугу. Особлива увага звертається на окопи, чагарники, воронки від снарядів і інші закриті місця, де можуть бути поранені. При виявленні потерпілого йому надають допомогу і виносять в укриття, розташоване по дорозі руху санітарного транспорту. Після позначення укриття військовослужбовці групи розшуку знову йдуть разом з ланцюгом. При розшуку поранених на сильно пересіченій місцевості санітари оглядають ділянку двічі - спочатку в напрямку від тилу до фронту, а потім уздовж фронту. Зазначений спосіб вимагає участі великої кількості санітарів і застосовується в основному після закінчення бою чи після переходу бойових дій в інший район;
- застосування механізованих засобів збирання є найбільш ефективним методом розшуку. Розшук поранених здійснюється наступним чином: в наступальному бою водій-санітар самостійно або спільно з санітаром (бойовим медиком), пересуваючись зигзагом за підрозділами, що висуваються, уважно оглядає територію в призначеної смузі, розшукує поранених, надає їм при необхідності першу допомогу і доставляє на вісь пересування медичного пункту батальйону. Для кращого огляду місцевості відстані між витками зиґзаґоподібного шляху не повинні перевищувати 300-350 м.
В ході наступу особлива увага звертається на місця, де найімовірніше можуть перебувати потерпілі (рубежі розгортання, спішування і висадки поранених, райони дозаправки бойових машин, пошкоджена техніка та місцевість навколо неї і т.і.).
В оборонному бою більш ретельно обстежуються фортифікаційні споруди (окопи, ходи сполучення, перекриття, різного роду притулку), завали, райони пожарищ і т. д.
Якщо санітарний транспорт з яких-небудь причин (інтенсивний вогонь противника, порита розривами бомб і снарядів місцевість, наявність непереборних інженерних споруд та ін.) не може наблизитися до пораненого або місця його ймовірного знаходження, машину зупиняють у перепони. Санітар, який супроводжує санітарний транспорт, оглядає «підозрілий» район, підносить пораненого (в разі його виявлення) до місця стоянки машини. Після навантаження механік-водій-санітар везе потерпілого на вісь переміщення медичного пункту батальйону, а санітар до його повернення продовжує розшук.
Бронетранспортери і бойові машини піхоти застосовуються для розшуку за рішенням командира, коли місцевість непрохідна для санітарного транспорту, відсутні інші засоби і є до того реальні можливості. Розшук поранених, які перебувають в бойових машинах, які втратили боєздатність або ведуть бойові дії, але не здатні пересуватися, необхідно здійснювати в тісній взаємодії з пунктом технічного спостереження роти (батальйону) і ремонтно-евакуаційної групи батальйону.
У наступальному бою потерпілих підвозять на вісь висування медичний пункт батальйону (МПБ), а в оборонному бою — в розгорнутий МПБ або на вісь його переміщення в бік тилу.
У важкодоступних для автомобільного транспорту районах (в горах, пустелях, лісисто-болотистій місцевості, взимку при глибокому сніговому покриві і т.і.) розшук краще проводити на вертольотах (при наявності) або за допомогою дронів. При цьому місцевість проглядається послідовно, ділянка за ділянкою. Висота їх польоту з метою розшуку повинна бути влітку до 200 м, взимку — близько 500 м. Пошук відбувається за квадратами у визначеному напрямку, при цьому спостерігачі уважно проглядають місцевість, дороги, яри, перевали, полонини тощо. При виявленні потерпілих вертоліт робить поряд посадку, а при неможливості її зависає в повітрі, й пораненого підіймають на борт спеціальним підіймальним пристроєм.
- методом спостереження - застосовується в разі ведення наступального бою в пішому строю на місцевості, яка добре проглядається, і в умовах, коли використовувати санітарні засоби збору не представляється можливим (інтенсивний вогневий вплив противника, в степах, пустелях, на сильно засніженій місцевості, під час бездоріжжя і т. д.).
При роботі цим методом санітар-стрілець (бойовий медик), перебуваючи в бойових порядках (або безпосередньо за ними), веде спостереження за наступаючими і запам'ятовує місця їх падіння. Крім того, він спостерігає за районами розривів снарядів в бойових порядках, пошкодженими бойовими машинами і за сигналами виклику до пораненого. У разі появи ознак, які свідчать про ймовірність поранення солдата або офіцера (неприродне падіння в ході перебіжки, тривале перебування без руху на одному місці і ін.), санітар-стрілок (бойовий медик) наближається до потерпілого, надає йому допомогу, відтягує в укриття і позначає встановленим знаком.
В обороні метод спостереження доповнюється обстеженням інженерних споруд, завалів, пошкодженої техніки і інших місць, де можуть перебувати поранені;
використання для розшуку спеціально навчених для цього собак. Метод доцільний в умовах важкопрохідної місцевості, в лісисто-болотистих місцях, у населених пунктах, у нічний час, у туман тощо. Використовують собак і для розшуку поранених у руїнах будівель, у випадку засипання землею чи снігом. Просуваючись зигзагоподібно на ділянці 200 м в глибину і 200 м по фронту, вони знаходять пораненого і сповіщають про це вожатого (принісши в пащі брінзель, прикріплений в звичайному стані до нашийника). Санітарна собака забезпечується сумкою з предметами першої допомоги. Не виключено застосування розшукових собак і на повідку.
У разі форсування військами водних перешкод розшук поранених проводять санітарні патрулі. Їх число залежить від ширини ділянки форсування. Кожному патрулю призначається сектор спостереження. У нього входять прибережна частина і водна поверхня. Виявивши пораненого в воді або на суші, патруль доставляє його до місця зосередження. Для вилучення постраждалого з води патруль повинен бути забезпечений відповідними плавзасобами (транспортер санітарний, човен, підручні плавзасоби).
Вночі розшук проводиться всіма перерахованими вище методами за допомогою приладів нічного бачення (індивідуальних або встановлених на санітарному транспорті), портативних (кишенькових, акумуляторних) ліхтарів або без них. Більш ефективним розшук стає в моменти бою, коли військами застосовуються прожектори, освітлювальні ракети, а також на місцевості, освітленій загравою пожежі. Краще, якщо район, де передбачаються нічні бойові дії, вивчається днем. У цьому випадку заздалегідь намічаються підходи до встановлених орієнтирів, місця передбачуваних укриттів, шляхи виносу (вивозу) і т. і.
У вогнищах масового ураження розшук здійснюється спеціально створюваними загонами і особовим складом підрозділів, які зазнали нападу. Для полегшення і більшої ефективності в роботі вогнище розбивається на сектори (ділянки), які позначаються орієнтирами, видимими на місцевості. Розшук проводиться, як правило, у напрямку від епіцентру до периферії або з боку вогнища, якому противник загрожує захопленням. При розшуку необхідно звертати особливу увагу на завали, згарища, зруйновані споруди.
Після виявлення уражених і надання першої допомоги їх виносять або вивозять на встановлені місця або рубежі.
Важливу роль в цих діях мають водії-санітари, вони повинні
– добре володіти навичками керування санітарним транспортом в будь-яких умовах його застосування, здійснювати дрібний ремонт наданої їм техники;
– дотримуватися правил дорожнього руху;
– знати правила розміщення поранених та хворих в санітарному транспорті;
– вміти безпосередньо здійснювати завантаження/розвантаження поранених та хворих в/з санітарного транспорту;
– керувати процесом завантаження/розвантаження поранених та хворих в/з санітарного транспорту;
– контролювати запас комплекту медичного майна санітарного транспорту;
– володіти основними заходами надання першої медичної допомоги та вміти практично застосовувати їх на практиці;
– знати маршрут (шляхи) евакуації, розташування медичних пунктів, медичних рот, військових польових пересувних госпіталів, лікувальних закладів госпітальних баз.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
.
1. Бадюк М. І., Рудинська С. М., Микита О. О. , Фурдик В. Д., Ковида Д. В. Обґрунтування організації підготовки військовослужбовців із надання домедичної допомоги у Збройних Силах України. Україна. Здоров’я нації: науково-практ. журнал. 2016. № 4/1 (41). С. 18–23.
2. Березан С., Ротчук С. Тактична медицина для підрозділів спеціального призначення. ПП “МВЦ “Медінформ”. К., 2016. 146 с.
3. Військово-медична підготовка. Під редакцією М. І. Бадюка.. К.: “МП Леся”, 2007.
4. Котуза А. С., Кравченко О. В., Серебряков О. М., Левченко Е. В. та ін. Організація роботи та оснащення медичної роти механізованої (танкової) бригади: навч. посіб. К.: УВМА, 2008, 90 с.
5. Курс першої медичної допомоги он-лайн. Тактична медицина (NEV!) URL: http://1staidplast.org.ua/tccc-тактична медицина (дата звернення: 27.03.2020).
6. Медичне забезпечення антитерористичної операції: науково-організаційні та медико-соціальні аспекти: збірник наукових праць / за заг. ред. Академіків НАН України Цимбалюка В. І. та Сердюка А. М. К.: ДП “НВЦ “Пріоритети”. 2016. 316 с.
7. Нікітюк О. В., Андрейко Я. Т., Слободяник Г. І., Копичко Н. М. Формування особистості майбутніх фахівців системи охорони здоров’я в процесі навчання за програмою підготовки офіцерів медичної служби запасу. Новітні чинники формування особистості майбутніх фахівців системи охорони здоров’я: мат. XVIII Міжнар. наук. конф., м. Київ, 21 березня 2018 р., К,:КМУ, 2018. С. 127–131
8. Нікітюк Олександр, Слободяник Геннадій, Копичко Наталія. Роль військово- медичної підготовки (тактична медицина) військовослужбовців для своєчасного надання домедичної допомоги військовослужбовцям на полі бою (за досвідом АТО). Війна на Донбасі. 2014–2018 рр.: зб. наук. праць за матеріалами ІV Всеукр. наук. війск.істор. конф. 11 квітня 2019 р. / Нац. військово-історичний муз. України. К., 2019. С. 112–116.
9. Організація медичного забезпечення військ : підруч. для студентів вищих медичних закладів освіти України ІІІ– ІV рівнів акредитації. за ред. проф. В. В. Паська. К.: МП “Леся”, 2005. 430 с. проведення бойових дій ( АТО, ООС). Книга-посібник. КПДЮ. К., 2019. 80 с.
10. Слободяник Г. І., Нікітюк О. В., Діденко Л. В., Ігнатіщєв М. Р. Військова медична служба та її структурна реорганізація на сучасному етапі надання медичної допомоги у ЗСУ. Новітні чинники впливу на розвиток особистості 396 майбутніх фахівців системи охорони здоров’я: матер. XІХ Міжнар. наук. конф., Київ, 20 березня 2019 р., К.:КМУ, 2019. С. 160–163.
11. Слободяник Г. І., Нікітюк О. В. З досвіду організації медичного та кадрового забезпечення військової частини А2227 (40 окремої артилерійської бригади). Війна на Донбасі. 2014–2018 рр.: зб. наук. праць за матеріалами ІІІ Всеукр. наук. військ.-істор. конф., 19 квітня 2018 р. / Нац. військово-історичний муз. України. К., 2018. С. 198–203.
12. Слободяник Г.І., Нікітюк О.В., Халабуда О.А. Організація медичної служби на прикладі 48 Окремого стрілецького батальйону 72 ОМБр під час бойових дій ( лютий-травень 2022 року). Всеосвіта. Свідоцтво № DM126924. К., - 2024. – 6 с.
