Шляхи формування комунікативної компетентності молодших школярів у навчальній діяльності

Опис документу:
У статті йдеться про шляхи формування і розвиток комунікативної компетентності учнів початкових класів, актуальність питання з позиції сьогодення. Пропонується вашій увазі, окреслені різноманітні методи і підходи до розвитку у дітей комунікативної компетентності, виділені механізми процесу їх формування, форми і методи залучення учнів до творчої діяльності.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Шляхи формування комунікативної компетентності

молодших школярів у навчальній діяльності

У статті йдеться про шляхи формування і розвиток комунікативної компетентності учнів початкових класів, актуальність питання з позиції сьогодення. Пропонується вашій увазі, окреслені різноманітні методи і підходи до розвитку у дітей комунікативної компетентності, виділені механізми процесу їх формування, форми і методи залучення учнів до творчої діяльності.

Початкова школа – це перший освітній рівень, який закладає фундамент загальноосвітньої підготовки школярів. З огляду на це важливим стає питання вибору методів і технологій, які б максимально сприяли соціалізації учнів, адаптували їх до умов сучасного життя. Сучасний етап розвитку суспільства висуває певні вимоги до особистості. Суспільство потребує людей, здатних до критичного мислення, до самостійного ухвалення рішень, людей комунікабельних, здатних до співпраці, яких можна характеризувати як креативних особистостей.

Саме це зумовлює розглядати питання про шляхи формування комунікативної компетентності молодших школярів у навчальній діяльності.

Сьогодні вчитель початкової школи повинен не тільки давати знання, уміння, навички, а, в першу чергу створювати передумови для розвитку учня як гармонійної особистості, спроможної успішно навчатися в основній школі. Своїм кредо вважаю вислів В. О. Сухомлинського: «Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, - це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його здійсненні – ключ до тієї педагогічної мудрості, опанування якої робить нашу працю творчою».

Комунікативна компетентність – це здатність вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено спілкуватися. Вона передбачає комплексне застосування мовних і немовних засобів, уміння змінювати глибину і коло спілкування, а також вміння інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії і є результатом досвіду спілкування між людьми.

Проблему вивчення комунікативної компетентності досліджували багато педагогів і психологів. Педагогічні і методичні сторони цього питання розробляли педагоги: К.Ушинський, В.Сухомлинський, В.Бадер, О.Біляєв, Т.Ладижинська, Л.Мацько, О.Хорошковська, М.Вашуленко. Психологічні аспекти проблеми формування комунікативної компетенції відображені у працях Л.Виготського, М Жинкіна, І.Синиці, Л.Щерби.

Поняття «комунікативна компетентність» детально аналізується в роботах Ю.Ємельянова. Він тлумачить, що комунікативна компетентність це вища здатність особистості, яка дає змогу розв’язувати проблеми, що виникають у різних життєвих ситуаціях, це конгломерат знань, мовних та позамовних умінь і навичок спілкування, набутих особистістю під час природної соціалізації, навчання та виховання.

Комунікативна компетентність – здатність вступати в комунікацію з метою порозуміння.( за Л. Гузєєвим ).

Актуальність проблеми обумовлена тим, що одним із найважливіших завдань удосконалення якості української освіти є формування особистісної готовності дітей до активного життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Нині початкова школа – це школа самореалізації й само-активізації особистості, а завдання вчителя – не лише дати учням певний обсяг знань і вмінь, а й навчити їх спілкуватися, сформувати людину, здатну творчо мислити, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, мати свою позицію, брати на себе відповідальність, адаптуватися до умов життя, здатну до мобільності, швидкої зміни соціальних ролей, тобто бути людиною компетентною. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Комунікативна компетентність містить оволодіння мовами та способами взаємодії з людьми, навички роботи в групі. Учень має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію тощо.

Мета цієї публікації полягає у тому, щоб визначити шляхи формування комунікативної компетентності молодших школярів у навчальному процесі.

Комунікативна компетентність містить три складові: мовну, мовленнєву й соціокультурну. Їх зміст розкрито в Державному стандарті початкової загальної освіти й в навчальній програмі з української мови для 1-4 класів.

Комунікативна компетенція – комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально – побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, засвоєння мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування. Розвивати мову дитини, на думку К.Д.Ушинського – це майже те ж, що розвивати її мислення, тому що мова тісно пов’язана з думкою.

Головна мета мовного навчання в початковій школі – формування в учнів комунікативної компетенції, базою якої є комунікативні вміння, сформовані на основі мовленнєвих умінь і навичок.

З приходом дитини до школи функції мовлення розширюються. Воно стає засобом засвоєння і передавання знань, формування особистості. Тому набутих у дошкільному віці мовленнєвих умінь уже недостатньо для вираження нових понять, думок, почуттів. Їй бракує словникового запасу. Крім того, у школі доводиться давати розгорнуті відповіді, зв’язко висловлюватися перед учителем, класом. І, що найскладніше, треба вміти висловлювати свої думки в письмовій формі. Зазначені вміння стають для школяра життєво необхідними.

Мета розвитку комунікативної компетентності – формування культури усного та писемного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження.

Вважаю, що одним із ефективних засобів цілеспрямованого впливу на формування комунікативних компетентностей школярів є використання на уроках системи пізнавальних завдань, у основі яких – виконання розумових дій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналогія, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, класифікація.

Сформувати й розвинути комунікативну компетентність учнів мені допомагає система вправ, творчих завдань, спрямованих на формування вміння слухати й говорити. Виконуючи їх, діти вчаться вести дискусію, змагатися, співпрацювати, будувати діалог, складати вірші, казки, загадки. Кожна дитина має змогу розкрити свої пізнавальні, творчі можливості, нахили, подолати окремі вади: замкненість, розгубленість, скутість. Використання цих вправ і завдань роблять процес навчання учнів цікавим та невимушеним.

Назвемо складові комунікативної компетентності:

  • добре володіння усним та писемним мовленням;

  • уміння формулювати власну точку зору;

  • уміння доводити власну позицію;

  • уміння адаптуватися у мовному середовищі;

  • адекватне ставлення до критики;

  • уміння презентувати свій продукт;

  • культура мовлення;

  • уміння користуватися довідковою літературою;

  • здатність на відтворення інформації з елементами логічного опрацювання матеріалу (виділення головної думки, встановлення зв’язку між відомим і новим).

Джерелом розвитку комунікативної компетентності є:

  • трансляція комунікативних умінь у процесі міжособистісної дії з іншими людьми;

  • оволодіння культурною спадщиною;

  • спостереження за поведінкою інших людей в процесі комунікації;

  • програвання в уяві комунікативних ситуацій.

Початкова школа розкриває широкі обрії для формування комунікативної компетентності молодших школярів.

Розвивати комунікативно-мовленнєві здібності учнів можна, створюючи на кожному уроці умови для спілкування. Уроки української мови, літературного читання, розвитку зв’язного мовлення надають великі можливості для ознайомлення учнів з найважливішими правилами усного та писемного мовлення і спілкування, практичного засвоєння формул ввічливості, що виховують мовну культуру, інтелігентність, вишуканість мовця. В процесі уроків застосовую такі шляхи формування комунікативної компетентності:

  • створення мовленнєвих ситуацій;

  • виконання групових завдань, завдань у парах;

  • розв’язування проблемних ситуацій;

  • застосування методу евристичної бесіди;

  • застосування інтерактивних технологій навчання;

  • організація роботи учнів з навчальною, художньою, довідковою та енциклопедичною літературою та ін..;

  • залучення учнів до оцінювання результатів виконаних завдань їхніми однокласниками;

  • виконання творчих завдань, спрямованих на активізацію, уточнення та збагачення словникового запасу учнів.

Для розвитку усного спілкування використовую такі методи:

  • - розігрування діалогу, монологу;

  • - інсценування казок;

  • - усний опис картини;

  • - проведення нестандартних уроків, сюжетно-рольових ігор;

  • - розширення словникового запасу школярів через роботу зі словниками;

  • - складання словосполучень та речень, відновлення деформованого тексту;

  • - використання інтерактивних технологій: «Мозковий штурм», «Мікрофон», тощо;

  • - здійснення перекладів текстів, паралельне використання двох мовних систем;

  • - проведення бібліотечних уроків, підтримання постійного зв’язку з бібліотекою.

Для розвитку уміння спілкуватися письмово можна використати такі завдання:

  • - написання запрошень, привітань, оголошень;

  • - листування з ровесниками;

  • - написання твору;

  • - складання пам’яток щодо адекватного спілкування і відпрацювання їх із дітьми з використанням конструкції «Я вважаю», «Перепрошую», «Я певен» тощо та пам’яток:

Пам’ятка

«Формули мовленнєвого етикету»

  1. Обов’язково вживати в діалозі ввічливі слова: будь ласка, шановний, дякую, вдячний, спасибі, прошу, будьте ласкаві, тощо.

  2. Уживати українські слова-звертання (кличний відмінок) зі словами: пане, пані, добродії, шановний.

  3. Дотримуватись норм літературної мови.

  4. Тон голосу під час ведення діалогу повинен бути емоційним, доброзичливим.

  5. Користуватися жестом, мімікою відповідно до змісту розмови.

Пам’ятка

«Правила спілкування»

  1. Уважно, зацікавлено і доброзичливо вислуховуй запитання співрозмовника.

  2. Не перебивай співрозмовника ані словом, ані жестом, ані мімікою.

  3. Перш ніж підтримати розмову, поміркуй над питанням, подумки сформулюй речення (відповідь чи питання), а потім говори чітко і виразно.

  4. Дотримуйся норм мовленнєвого етикету, літературної мови, користуйся алгоритмами, що пропонує вчитель.

Пам’ятка

«Правила розмови по телефону»

  1. Привітатися. Звернути увагу на форму звертання.

  2. Відрекомендуватися. Назвати причину дзвінка.

  3. Запитати те, про що необхідно дізнатись.

  4. Подякувати за здобуту інформацію.

  5. Попрощатись.

Пам’ятка

«Правила, які слід дотримуватися під час інтерв’ю»

  1. Привітатися. Звернути увагу на форму звертання.

  2. Відрекомендуватися. Назвати тему інтерв’ю.

  3. Повідомити ім’я особи, в якої береться інтерв’ю.

  4. В мовленні використовувати ввічливі слова.

  1. Відповіді повинні бути повними.

  2. Подякувати за здобуту інформацію.

  3. Попрощатись.

Запорукою формування у молодших школярів комунікативної компетентності є створення такої атмосфери в системі «учитель-учень», «учень-інші учні», яка б сприяла позитивному спілкуванню, стимулювала мовленнєву діяльність учнів. Треба позбутися стресово-утворюючих факторів. Важливо, щоб діти розуміли, що вони просуваються вперед, бачили позитивний результат, відчували задоволення від власного успіху і успіху тих, хто поруч. Особливий статус відводиться таким формам роботи:

  • навчальний діалог;

  • монологічна промова;

  • словесна творчість і фантазування;

  • рольові ігри;

  • інсценування;

  • пошукова робота з різними джерелами інформації;

  • творчий переказ;

  • інтерактивні вправи: «мозковий штурм», «навчаючи-вчуся», «ток-шоу», «інтерв’ю», «дерево рішень», «акваріум», «карусель»;

  • гра «Коректор» - виправлення мовних помилок героя;

  • співпраця в парах і групах.

Діалог і монолог – форми мовленнєвої діяльності. Але діалог є основною, домінуючою формою мовлення, адже використовується на рівні побутового і громадського спілкування (у сім’ї, школі, бібліотеці, магазині, на вулиці тощо).

Культурне діалогічне мовлення – невід’ємна складова комунікативної компетентності молодших школярів, що передбачає не тільки збагачення словникового запасу учня формами мовного етикету, синонімами, антонімами, образними словами тощо, а й набуття вміння варіювати інтонації відповідно до мовленнєвої ситуації. Діалогічне мовлення формується у процесі розмови двох партнерів, його не планують заздалегідь, у якому напрями йтиме розмова. Кожен із партнерів діалогу висловлює своє ставлення до предмета розмови чи до позиції другого партнера за допомогою слів та позамовними засобами спілкування (міміка, інтонація, сила голосу, жести тощо ). В процесі формування діалогічного мовлення цінним є бесіди такого змісту:

- З якими людьми вам приємніше розмовляти – усміхненими, доброзичливими, ввічливими чи сердитими, грубими?

- Намагайтеся бути такими, щоб з вами приємно було спілкуватися.

- За допомогою яких слів можна продемонструвати свою вихованість, ввічливість, добре ставлення до інших людей?

Під час такої бесіди я знайомлю учнів з такими групами слів:

  • Вітання доброго дня, доброго вечора, доброго ранку, здрастуйте, привіт.

  • Вибачення – пробачте, вибачте, перепрошую.

  • Прощання до побачення, всього доброго, на все добре, на добраніч.

  • Подяка – спасибі, дякую, дуже вдячний.

  • Проханнябудь ласка, якщо ваша ласка.

Однією із складових комунікативної компетентності є уміння долати комунікативні бар’єри , які виникають при відсутності розуміння ситуації спілкування або носять психологічний характер. Тому молодших школярів необхідно вчити інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Доцільно знайомити дітей з «каталогом жестів» і «словником тілорухів». Важливий і візуальний контакт: частота обміну поглядами, тривалість погляду, уникання його. Учні при монологічній промові часто дивляться на підлогу або у вікно. На все це треба звертати увагу. Мова завжди є дзеркалом самосвідомості людини. Слово формує особистість дитини, розкріпачує і спонукає до співтворчості.

Важливим для формування у дітей комунікативних умінь є досвід творчої діяльності. Набувається він при складанні власних оповідань, віршів, казок, легенд, описів, етюдів, есе. Із цих творів складається «Книга творчості класу». Такі висловлювання учнів потребують самостійності у визначенні змісту і доборі мовних засобів. Вони не повинні будуватися на основі всебічно підготовленого мовного матеріалу , що добирається вчителем на основі його власного бачення змісту.

Якість есе неминуче буде недостатньою, але цінувати тут слід , насамперед, зміст, готовність сказати щось іншим, висловити свою думку, взяти участь в обговоренні. Есе – це засіб самовираження дитини.  Учні залюбки вдаються до такого «вільного письма» тому, що воно є засобом самопізнання і взаєморозуміння, тобто активним видом мовленнєвої діяльності.

Широкі обрії для формування у дітей комунікативної компетентності розкривають уроки роботи з дитячою книжкою ( уроки позакласного читання ). Коли учень розуміє , що в його товаришів і вчителя перед очима той самий текст , що і в нього , то читання вголос він вважає нудним. А читання з комунікативною метою – з метою донести до слухачів зміст незнайомого для них тексту , зацікавити їх – стимулює його застосовувати засоби виразності: звукові ( сила голосу, висота, тембр, мелодія голосу, тон , темп мовлення , паузи) і візуальні ( поза, жести, міміка, погляд). У дітей формується інтерес до їхнього власного мовлення.

Сприятливими для розвитку комунікативних здібностей вважають інсценування, які є різновидом рольової гри. Якщо ролей на всіх не вистачає, декількох учнів можна призначити на роль суфлерів, а іншим, особливо тим, що мають порушення у звуковикові, доручити озвучувати явища природи.

Комунікативний підхід варто застосовувати і до переказу. Навчальний переказ , побудований за традиційною для школи методикою , не трапляється в житті. А непідготовлений переказ ( прочитаної книги, почутої історії, переглянутого фільму) відповідає   моделі природного використання мови в комунікативних цілях. Переказувати можна уявному молодшому братику, мамі « по телефону», казковому гостю , присутньому на уроці. У різних випадках переказ повинен звучати по-різному з урахуванням особливостей кожного із слухачів.

Комунікативне використання мовлення на уроках реальне лише за умови використання роботи в парах і в групах. Наприклад, при відновленні деформованого тексту з використанням прийому «мозаїка», де кожен переказує , пояснює для інших зміст «свого» уривка. Це навчає школярів орієнтувати своє мовлення на співрозмовника, формує уміння спокійно і доброзичливо слухати.

Максимальна мовленнєва активність дітей досягається, коли ніщо не відволікає їх увагу. Тому при мовленнєвій діяльності не слід використовувати технічні засоби. Вони гальмують мовленнєву активність.

Коли дитина щось розповідає, не можна порушувати послідовність викладання думки, виправляючи її. Повторити слово в правильній граматичній формі , або виправити іншу помилку слід після розповіді. Якщо в учня часто зустрічається помилка в одному й тому ж слові, можна запропонувати йому скласти розповідь з цим словом. Робота над виправленням помилок розвиває у дітей слухову увагу і формує у них чуття мови.

Важливо прищеплювати молодшим школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні формул мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення,щоб дати можливість висловитися іншому; а також в умінні висловити критичне зауваження у такій формі, щоб нікого не образити.

Особлива увага в початкових класах приділяється збагаченню словникового запасу дітей. Існують такі джерела збагачення активного словника:

  • література – підручники, словники, довідники, художні й науково-пізнавальні твори;

  • екскурсії в природу – милування, спостереження, природні явища, праця людей, діяльність дітей;

  • зустрічі з різними людьми – цікаві зустрічі; родинні, народні, державні, міжнародні свята; музеї, виставки, бібліотеки, екскурсії;

  • наочність – картинні словники, сюжетні малюнки, ілюстрації.

Таким чином, у процесі становлення особистості розвиток комунікативної компетентності має декілька джерел: засвоєння культурної спадщини, спостереження за поведінкою інших людей, програвання в уяві комунікативних ситуацій. Сучасний стан суспільних процесів дозволяє констатувати той факт, що природне формування комунікативної компетентності не відповідає вимогам соціальної дійсності. Цю проблему дозволяє вирішити цілеспрямоване формування комунікативної компетентності в навчально-виховному процесі. Формування комунікативної компетентності відкриває нові можливості в розв’язанні проблем особистісного та професійного зростання людини, вимагає не просто відповідних знань, а й уміння застосовувати свої знання в практичній діяльності.

Література

  1. Бех І. Д. Виховання особистості. У 2-х книгах. – К.: Либідь, 2003

  2. Бобчук О. Знання про текст як система орієнтирів у побудові висловлювань різних типів \\ Початкова школа. 2002. - № 4.

  3. Вашуленко М.С. Методика навчання української мови в початковій школі. – Київ., 2010. – с. 336 – 341.

  4. Єрмаков І. Г., Пузіков Д. О. Життєві компетенції особистості. Практично зорієнтований посібник. – Донецьк: Каштан, 2007.

  5. . Цепова І.В. Розвиток навичок мовленнєвої діяльності молодших школярів: аудіювання, говоріння. - Харків: Ранок, 2008. – с. 122 – 124.

  6. Державний стандарт початкової загальної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.mon.gov.ua /newstmp/2011/20_04/12/.

  7. Пентилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості у євроінтеграційному контексті / М.Пентилюк // Українська мова та література в школі. – 2010. - № 2. – С.2-8.

  8. .Коваль Г.К. Методика навчання української мови. - Тернопіль: Астон, 2008. – 232 с.

13

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
1
міс.
1
6
дн.
0
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!