В основі цього есею — деконструкція, тобто практика руйнування стереотипів. Виклад іронічний, але водночас у міру пафосний, стилізовано науковий, принаймні в перших трьох частинах (усього їх чотири). Починає автор із висвітлення Шевченкової «агіографії»: стверджує, що в українців національний поет існує переважно в житійних стереотипах та в ритуальних публічних практиках.

