Сценарій свята "БУДЬ ПРИРОДІ ДРУГОМ"

Опис документу:
Сценарій несе в собі зміст бережливого ставлення до природи та тварин. У ньому розгортаються захоплюючі події, кожен герой відіграє важливу роль, діти і гості були у захваті. Учні: Надійшли морози, Ріки закували І березам коси Інеєм прибрали. Пухова перина Очі убирає, Біла скатертина –

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Будь природі другом

Учні: Надійшли морози,

Ріки закували

І березам коси

Інеєм прибрали.

Пухова перина

Очі убирає,

Біла скатертина –

Ні кінця.ні краю.

Снігами вкрилася земля

Метелиця гуляє,

Малює вікна морозець

Та носики щипає.

Ох, яка ж краса!

Сад увесь убрався в іній

Проти сонця він- як синій,

Гілля до землі звиса-

Ох, яка краса !

Дорога біла стелиться

І краю їй нема,

Сніжок мете. Метелиця.

Прийшла до нас зима.

Випав перший пухкий сніг

Чарівна зима настала.

Льодові мости звела,

В білий одяг одягла-

Королева снігова!

Природа спить…І все навколо

В зимових білих чарах..

Це – королева.Це – Зима

З півночі до нас примчала!

Зима: Вітаю вас! Вітаю всіх!

Мене усі чекають,

І хоч бояться морозів, все ж весело стрічають.

Ви чули казку,ніби я жорстока і презлюча?

Та це неправда, скажу вам я, душа моя співуча.

Співають в ній вітри .сніги, співають хуртовини…

Щоб ви повірили мені.,я подарую казку,

Усім ,навколо всім,на добру , довгу згадку!

(Під мелодію кружляють сніжинки)

Сніжинка 1: Зима- це наша мати.

А хмара – наша хата.

Усі ми сестри рівні,

Сніжиночки- царівни.

Сніжинка 2: Зеленому лісочку

Тепленьку тчем сорочку

І навіть кожну стежку

Вдягаємо в одежку.

Сніжинка 3: Сріблясті ми сніжинки.

Легенькі, як пушинки,

Пухнасті, ніжні дітоньки

Матінки хмаринки.

Сніжинка 4: Ми любимо літати,

Кружляти й танцювати,

Собою все довкола

Ми любим прикрашати. ( Пісня- танець сніжинок)

Зима:

Усе це приказка була, а ось і казка до нас прийшла.

Не за морями глибокими. Не за горами високими,

А на нашій рідній українській землі жили-були дід і баба в одному селі.

Бабуся була рукодільниця така- і шила, і варила, і пекла.

І ось вона діду рукавички сплела.

Рукавички теплі, м’якенькі- ніякий мороз не страшний. Зрадів дідусь,подякував бабусі а й пішов у ліс… а бабця дома сидить і порядкує…

Бабуся: У хаті мені затишно і тепло,

Хоч за вікном мороз і вітер шаленіє в димарі.

Давно вже піднялося пухке тісто,

Уже спеклись ватрушки ,пироги.

Дідусь із лісу прийде голодний,

Й онуків теж потрібно частувати.

Уже зварився в печі борщ, впріває каша,

Тож можна тепер сісти й трохи поплести.

( До хати заходять онуки..)

Онуки: Доброго здоров’я,бабусю!

Бабуся: Добридень,дорогенькі онуки!

Онук 1: А ми по вулиці йдем і чуєм- пирогами пахне.

Це бабусенька наша ,трудівниця золота,

Біля печі щось мудрує – ліпить,пече,фантазує!

Онук 2: Бублики,медівники,і ватрушки,й пироги,

Паляниці й короваї,лежні,дивні,калачі,

Паски, шишки,мандарини,жайворонки й калиту.

Хліб святий до столу!

Онук 1: А де наш дідусь?

Бабуся: Та він у ліс пішов,бо треба лосям і косулям сінця дати, покласти в годівницю грудку солі. А пташечкам підсипати насіння,хлібних крихт, зерна.

Онук 2: Я знаю ,що від браконьєрів,від людей з рушницями й сокирами ліс треба захищати. Ось послухайте історію,яка трапилась з вашим онуком:

( На сцену виходить Ялиночка)

Раз він взувся в чобітки,

Одягнувся в кожушинку,

Сам запрягся в саночки

І поїхав по ялинку.

(Хлопчик підходить до ялинки)

Ледве він зрубати встиг,

Ледве став ялинку брати,

А на нього зайчик – плиг!

Став ялинку віднімати.

Він – сюди, зайчик – туди…

Зайчик: Не віддам нізащо!

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!

І цяцьками можна гратись:

Порубаєте ліси –

Ніде буде і сховатись.

А у лісі крізь вовки,

І ведмеді, і лисиці,

І ворони, і граки,

І розбійники-синиці.

Онук 2: Страшно стало…

Онук 2: Ой,пусти!

Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости,

Я не буду більш ніколи!

Онук 1: Низько –низько він зігнувсь,

Іще нижче скинув шапку…

Зайчик весело всміхнувсь

І подав сіреньку лапку.

Бабуся: Зайці в нас - справжні молодці!

Як підеш ти до лісу,то незабудь їм по морквинці взяти –

Гостинчика сіреньким дати.

Ялиночка 1: Я в лісі народилася,у лісі і живу.

Свої зелені рученьки до сонечка тягну.

Дарує мені дощик намистечко з краплинок,

А заметіль пухнасту шубку із сніжинок.

Ялиночка 2: До мене прибігають зайчики ховатись,

Дарую рудим білочкам смачні великі шишки,

А грибникам в корзину грибочків дам я трішки.

(Ялиночка побачила хлопчика з сокирою і злякалася)

- Але боюсь я дуже з сокирами людей!

Онук 2: Ялиночки ,красунечки, пробачте мене,будь ласка.

Я зрозумів і я жалкую,що злякав Вас дуже.

Дерев я не зрубаю-хай стоять!

Давайте будемо разом природу захищать!

Онук 1: Вдягнувшись тепліше,

Морозяним ранком

Сьогодні я вийшов

І став на ганку.

- Як гарно навколо!

Все вкрилось кругом

Пухнастим та чистим

Блискучим сніжком.

Зима: З лісосмуг,де свищуть сніговиці,

Де не стало корму і тепла,

Перебрались лагідні пташини

У садок до нашого села.

В завірюху, ожеледь,морози

Стукають синиці у вікно,

З горобцями ділять на дорозі

Крихту хліба мерзлу і зерно.

Онук 2: Пригощав, я, пташок із годівниці

І почав я врешті відчувать,

Що для когось крихта - це дрібниця,

А для пташки – жить чи замерзать.

Ось на гілку горобці присіли.

Далі вже немає сил летіть.

А вітрюга зленний дме щосили,

А мороз лютішає щомить!

Горобчик 1: Я маленький хлопчик,

Звуть мене горобчик.

Змерз я дуже, зголоднів,

Крильця опустив.

Горобчик 2: Влітку тепло так було,

Комашні доволі!

Взимку снігом занесло

Сад і ліс, і поле…

Горобчик 1: Злий мороз пройма наскрізь,

Пір’ячко не гріє,

Далі сил нема летіть,

Тут мабуть і згину

Горобчик 2: Хоча б одне зернятко

Знайшлося для початку…

Цвір – цвір- цвір!

Голоден я, мов звір!

Горобчик 1: А я і ще звіріший…

І ще я голодніший

Та їжі не шукаю,

Бо силоньки немаю

Горобчик 2: Хоча б одне насіння

Вкотилося під каміння…

Цвір-цвір-цвір!

Який порожній двір!

Горобчик 1: А що ось там лежить?

Знайшов! Зернятко є!

Горобчик 2: Це я знайшов! Моє!

Горобчик 1: То спробуй лиш - та й забери!

Горобчик 2: І заберу! Зерно моє!

(Починають битися. Танок «Горобці-розбишаки». На подвіря виходить квочка з курчатами. Танок «Веселі курчата»)

Квочка: Кво-кво-кво!

Це горобці: Цвірко і Неробко

Затіяли дзьобку!

1 курча: А за що, ціп-ціп?
може, знайшли хліб?

(Сцена горобця і пташок)

2 курча: А за що,ців-ців,

Б’ються горобці?

1 курча: Може, щось, цяв-цяв,

Хтось у когось взяв?...

Квочка: Кво-ку, кво-ку, кво-ку!

Кинем оком збоку…

Ось вони, двійко зерняток.

Якраз для своїх курчаток.

Ціп-ціп! Цяв-цяв! Ців-ців!

Що нам до горобців!

Дзьобайте!

Курчата (дзьобають): Дзьоб! Дзьоб! Дзьоб!

(Горобці набундючено)

Горобець 1: А я тебе дзьобом в лоб!

Горобець-2: А я тебе дзьобом-гуп!

Горобець 1: Добридень Вам, тітко Квочко! Ми…

Горобець 2: Я-я-я!

Горобець цвірко:

Отам на горбочку

Знайшли собі кілька зерняток.

Квочка: Якраз для моїх курчаток.

Горобець 2: Це ж як так? Зернятка наші!

Квочка: Можливо,і Ваші, та каші

Ви з них не зуміли зварити.

Це нам пощастило зробити.

Курчата: І поки дурненькі бились ,

Розумні собі поживились.

Квочка: Якби Ви горобчики любі,

Хоч трохи щось мали в чубі,

То зараз були б Ви ситі,

А не голодні та биті.

Видно, не було кому Вас вчити,

Складно у світі без розуму жити.

Горобець 2:

Ти мені не указ і не уряд!

Вчи своїх нерозумних курят.

Браконьєр: От не даром вийшов я з дому,

Хоч і відчуваю втому.

Думав: Де мені якусь здобич взяти?

А тут стільки пташеняток!

Зараз стрельну, раз чи два,

Аж хмеліє голова!

Таке щастя і так швидко

(виходить Фауна)

Фауна: Не вбивайте, не чіпайте,

Я благаю Вас, благаю.

З кожним днем моє все царство

Гине й просто вимирає

Браконьєр: Звідки ти, красуня мила?

Чому так заголосила?

Фауна: Я-Фауна донька Природи

Тварин і птахів захищаю,

Коли їм весело-сміюся

А в горі сльози проливаю.

Дарунок цей матуся дала

Щоб їх усіх я захищала

Але не можу захистити,

Коли всі будуть так чинити.

Браконьєр: То що, тобі, цих птахів шкода,

Яка ж тобі від них нагода.

Фауна: Усі ці мешканці-то діти.

То як мені без них радіти?

Коли б у Вас дитя забрали

Чи не було б для Вас утрати?

Подумайте, бо Ви ж- людина,

Де совість й розум воєдині.

І що загубиш у житті

Ніколи не повернеш, ні!

Браконьєр: Коли ти так, красуню, просиш

Не можу я відмовить, ні

Нехай ростуть ці птахи

І тішать нас всіх на Землі.

Горобець 1: Якби Ви нас приручили…

Та хоч трохи розуму навчили…

Квочка: Вибачте сердешні, та не зможу:

Он де, скільки курчаток воджу.

Поки всіх доведу до ума,

чи не забудусь його сама…

Горобець 2: Мабуть добре розумними бути

Це ж і їжу легше добути:

Як тут бути нам, що робити?

Вже не хочемо без розуму жити.

Горобець 1: Чуєш, Сова озвалася в гайочку!

Давай махнемо крилом на квочку!

Летимо у гай наш, в дупло до найстарішого дуба

Де Сова живе, вчена і мудра дуже.

Сова: Пугу-гу! Пугу-гу!

Слава тобі, ноче!

Сова їсти хоче!

Ви чого тут опинились?

Чим же я Вам знадобилась?

Горобець 2: Ми хотіли б Вас попросити нас розуму навчити.

Сова: Як не мала б я власних турбот,

Той чужих не бажала б – от!

Не на те я мудра дуже,

Щоб навчати Вас розуму, друже!

Бо хто яким вродився,

Таким і залишився.

На тім здорові будьте,

Поради не забудьте:

Покіль біди не знатимете,

То й розуму не матимете!

Горобець 1: Ой, холодно, як зябко,

Дуже змерзли в мене лапки,

Скрізь глибокий сніг лежить.

Горобець 2: Що нам їсти, що нам пить?

Як нам зиму пережить?

(обидва горобчики жалісно плачуть. З’являється білочка)

Білочка 1: Я білочка пухнаста,

Дбайлива господинька,

На зиму назбирала я

Горішків цілу скриньку!

Білочка 2: Морози не страшні мені,

Ні буйнії вітри,

Бо затишно і тепло

У мене у дуплі.

Білочка 1: Я бачила сьогодні

Дідусь у лісі йшов

Загубив він рукавичку

І далі пішов .

Білочка 2: Чую я, що плаче хтось на дворі.

Треба йти на допомогу, бо мороз тріщить

Ой, погляньте – це малі горобчики,

Треба їх в дідусеву рукавичку запросить.

Горобець 1: Пожалійте нас, дуже просим,

Свої ноги погріти дуже хочем,

Горобець 2: І хвостів ми своїх не відчуваєм,

Упустіть у рукавичку, ми благаєм!

Білочка: Ой, горобчики маленькі, рукавичка вас зігріє,

Від морозу і вітриська заховать зуміє.

Поспішіть, у рукавичці дуже тепло.

Заходьте скоріше, буде Вам веселіше.

(На лісову галявину виходить песик, онук, внучка).

Песик: Я дідуся люблю, я хату стережу

Злодіїв я проганяю, хліб собі я заробляю.

Рукавичку дід згубив, десь в снігах її лишив.

Побіжу її знайду, дідусеві принесу.(пес шукає рукавичку)

Онук 1: Ось і рукавичка на стежці лежить.

Чогось така велика, мабуть в ній хтось сидить.

(Онук, внучка і песик заглядають до рукавички).

Онук 2: Діду, діду, в рукавичці горобчики хазяйнують!

Дідусь: Оце диво! Що ж робити?

Пес: Пожалій дідусь ти їх!

Рукавичка твоя в лісі

Стала хаткою для них!

Дідусь: Хай живе, мені не шкода

Тільки ж бабця вдома

Буде гніватись, сваритись,

Мені дорікати,

Що роботу її не поважаю,

Рукавички в ліс відношу

І там залишаю.

Що ж робитимем, Сірку?

Пес: Пожалій, дідусю!

Бабця сердитись не буде,

Вона зрозуміє,

За добро тебе похвалить,

За горобців порадіє.

Дідусь: Так, я згоден,

Рукавичку в лісі я лишаю!

Треба всім добро робити,

З малечку це знаю!

Свого дідуся науку добре пам’ятаю.

Часто ж він казав:

  • Ти живи, працюй старанно

І добро звершай,

Та нагород за це не вимагай.

Горобець 1: Марно ми по світу блукали

І розуму шукали…

Поки не зрозуміли

Діда нашого науку:

Щоб успіхи здобути,

Наполегливим слід бути,

Горобець 2: Нітрішки не лінитись,

а щодня, щодня трудитись!

Тож, працюйте всі, трудіться,

Лінь женіть і не сваріться!

Пес: Як почули внуки пташок

Одягнулись в одежини

Взяли пшона і хліба скибку,

На подвір’я вибігли швидко,

Всіх пташок нагодували.

І здалось мороз пропав:

Горобці защебетали

І пташкам всім ситно стало!

Крук: Вам пора про все забуть!

Кру-кру-кру!

Чим сидіти й розмовляти,

Краще лісом політати

Може щось смачне знайдеться,

А за тим й зима минеться.

Горобець 1: Ох, і спритний цей вже Крук,

Не сидить без діла,

Завжди всюди він літає,

Все почує і все знає!

Крук: Кру-кру-кру

Поки ви отут журились

Я смачненько поживився!

Там пшениця і пшонце,

І свіженькеє сальце.

Там щодня змітають сніг,

Їжі вистачить на всіх.

Там прекрасні годівнички.

Хтось з Вас хоче поживиться?

Горобець 2: То чого ми сидимо

Гей, друже, не спіши,

Нам дорогу покажи! (пташки відлітають)

Сніжинка 1: Недавно ще зима була

Летів сніжок чудовий

Пора весняна вже прийшла

У край мій веселковий.

Сніжинка2: Скоріш люба весно до нас прибувай,

Щоб знову озвавсь соловейками гай,

Щоб знов зеленіли зелені лани,

Від сонечка сил набирались вони.

Сніжинка 3: Сонечко, сонечко,уставай,

Весну красну дівоньку розбуджай,

Хай встає, прокидається у ліску

Розливає усмішку золоту.

(заходить весна)

Сніжинка 4: Весно паняночко, де ти зимувала?

Що так довго, та й без тебе

Земля сумувала?

Весна: Зимувала у садочку

та під снігом в холодочку,

Я зелень пряла,

Землю в траву вдягала.

Я- Весна

Іду до Вас тоді, коли ще сплять земля і трави

І світ навколо зовсім не цікавий.

Але устане сонечко, земельку зігріє,

І тоді навколо все повеселіє.

Баба: Як тільки нас весна-красна почула,

Із півдня вітром до нас війнуло,

Прилинув березень у цій порі,

Озвалися журавлики вгорі.

Весна: До блакитного простору, всі підіймем очі вгору

Там, в небесній вишині линуть з вирію птахи

І курличуть, і співають, бо надію вони мають

Що у ріднім краї їх радо стрічають.

(Прилітає журавель і заходить Фауна)

Фауна: Звідки в тебе пташечко мала,

Стільки сили, віри і тепла?

Журавель: Рідний край дарує їх мені,

Віхоли для мене не страшні

Фауна: Журавлику, журавель, де ти зимував?

Журавель: Я в далекім краю,

і казковім гаю

Довго-довго всю зиму

Літав, мандрував.

Фауна: Розкажи журавель,

Як на дальній землі зимував?

Журавель: Я в далеких краях

Та в казкових гаях

Все по рідних краях

Та по рідних полях сумував.

Ялинка 1: Упали з неба промінці,

Ураз прокинувся ліс тінистий…

А на гілках-шпаки, синиці

Пісні заводять голосні,

І щиро дякують весні.

Ялинка 2: Весна чарівниця, неначе цариця,

Наказ свій послала, щоб краса встала.

І проліски, й травка, й зелена муравка,

Всі квіти весняні, веселі, кохані,

З-під листя виходять голівки підводять,

Од сну зимового до сонця ясного.

Пролісок 1: Я-перша квіточка весни,

Я-перший ніжний цвіт.

Пережила зимові сни

і знов прийшла на світ.

Пролісок 2: У мене очі голубі,

Такі як неба синь.

Росту між кленів, між дубів,

Люблю я сонце й тінь.

Пролісок 3: Зелені рученьки мої,

Листочками зовуть.

Я так люблю ліси й гаї,

Живу я здавна тут.

Пролісок 4: Я вірю: люблять всі мене, як весну золоту,

Бо знають, що зима мине, коли я зацвіту.

Браконьєр: Ну а це що за природа?

Серед лісу, серед льоду?

Зима ще не встигла піти –

А вони взялися цвісти.

Квітів я нарву в пакети,

Дома пороблю букети,

Віднесу їх на базар

І отримаю навар!

Ой, розумний я купець,

Ой, хлопчина молодець!

Ану, квіточко маленька,

Йди мені до рук швиденько!

Не вагайся, йди хутчіш

У пакет великий мій.

Флора: Постривай лишень, чекай!

Жодну квітку не чіпай!

Як посмів, тебе питаю,

Рвати цвіт, що розцвітає?

Не для тебе тут у лісі

Квітнуть проліски взялися.

Та яке ж ти право маєш,

Що красу таку зриваєш?

Я – Флора Королева,

Родом з лісу царя Лева.

І тварину, і людину

Покараю за провину.

Щоб надалі ти не смів

Нищити красу лісів.

Браконьєр: Ти прости мене,Богине,

Я від нині неупинно

Берегтиму пильно ліс,

Щоб він квітами заріс.

І допоки жити буду,

Берегтиму квіти всюди.

Пролісок 1: Перші квіти розцвітають на землі,

Сині проліски привітно зводять вінчики малі.

Просим Вас, не ображайте, не ламайте, не топчіть,

Хочем довго, довго жить.

Пролісок 2: Ми- підсніжники ніжні,

Такі білосніжні.

Послухай, як ніжно дзвенить голосок.

Не треба зривати наших квіток!

Пролісок 3: Не рвіть трави товсті жмути,

Не рвіть в букети квіти,

Все, що навколо бачиш ти,

Все жить повинно і рости!

Пролісок 4: В квітковій країні будь гостем бажаним,

Ти в ній і кохання і радість знайдеш.

Але ж це тоді, як ти сам бездоганний-

Нікому ніколи життя не псуєш.

( квіти танцюють)

Весна: Бережіть природу, люди!

Не травмуйте, не гудіть!

Хай краса її повсюду

Не згасає ні на мить.

Друзі! Природу бережіть!

ВСІ

Природо рідна, всі ми твої діти,

Про тебе дбати мусимо весь час,

Щоб все жило, щоб все цвіло довкола

Й не соромно тобі було за нас.

Природо! Ти – наш другий дім,

Колиско мила, берегине славна.

Щоб нам у ньому затишно було,

Зусиль прикласти треба нам немало.

Весна іде, і нас вона зове

Світанки сині в поле зустрічати.

Та правило святе повинні знати ми:

Що треба все садить, а не ламати.

Коли зустрінеш ти комашку десь –

Ступай легенько, щоб її не затоптати.

Якщо ж не ми, то хто ж у цім житті

Малих істот цих буде захищати?

Калину посади ти під вікном своїм,

До неї птахи будуть прилітати.

Повір, мій друже, з вдячністю вони

Для тебе будуть весело співати.

Всі разом: Зупинімось, останній є шанс,

Ця планета не тільки для нас!

22

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Формування навчальної мотивації в учнів. Теорія і практика»
Черниш Олена Степанівна
72 години
790 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.