САМОВИХОВАННЯ У ЖИТТІ ДИТИНИ

Самовиховання - це процес засвоєння людиною досвіду попередніх поколінь за допомогою внутрішніх душевних факторів, що забезпечують розвиток. Виховання, якщо воно не насильство, без самовиховання неможливо. Їх слід розглядати як дві сторони одного і того ж процесу. Здійснюючи самовиховання, людина може самоосвічуватися, що природно, не може не відбиватися на творчій діяльності людини. Прагнення до досконалості через терни ліні, призводять до високих творчими результатами.
Виховання і самовиховання особистості багато в чому зводиться до поступового формування готовності реагувати на будь-що належним чином, іншими словами, до формування установок, корисних для людини і для суспільства. Вже в ранньому дитинстві батьки свідомо й несвідомо формують зразки поведінки, установки: «Не плач - ти чоловік», «не брудниться - адже ти дівчинка» і т.п., тобто дитина отримує еталони «хорошого - поганого». І до того віку, коли ми починаємо себе усвідомлювати, ми знаходимо у себе в психіці масу закріпилися почуттів, думок, поглядів, установок, які впливають і на засвоєння нової інформації, і на ставлення до навколишнього. Ці часто неусвідомлювані установки діють на людину з величезною силою, примушуючи сприймати і реагувати на світ в дусі установок, засвоєних із дитинства.
У понятті «самовиховання» педагогіка описує внутрішній духовний світ людини, його здатність самостійно розвиватися. Зовнішні чинники - виховання - лише умови, засоби їх пробудження, приведення в дію. Ось чому філософи, педагоги, психологи стверджують, що саме в душі людини закладені рушійні сили його розвитку. У процесі виховання необхідно спонукати підлітка до здійснення самовиховання.
Сама дитина активний вже з народження, він народжується зі здатністю до розвитку. Він не посудина, куди «зливається» досвід людства, він сам здатний цей досвід набувати і творити щось нове. Тому основним душевним чинником розвитку людини є самовиховання.
Самовиховання - діяльність людини, спрямована на зміну своєї особистості у відповідності з свідомо поставленими цілями, сформованими ідеалами і переконаннями. Самовиховання передбачає певний рівень розвитку особистості, її самосвідомості, здатності до її аналізу при свідомому зіставленні своїх вчинків з вчинками інших людей. Ставлення людини до своїх потенційних можливостей, правильність самооцінки, вміння бачити свої недоліки характеризують зрілість людини і є передумовами організації самовиховання.
Самовиховання передбачає використання таких прийомів, як самообязательство; самозвіт; осмислення власної діяльності та поведінки; самоконтроль.