Проблема викладача - його професіоналізму, світоглядної культури, духовно-морального обличчя - одна з найактуальніших у педагогіці й філософії освіти. І це зрозуміло. Адже саме від викладача, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і в позанавчальний час.
Для того, щоб бути привабливим і ефективним, особистість викладача має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації. Відповідь на вимоги часу якраз і визначає основні напрямки формування та розвитку особистісних характеристик сучасного викладача. Серед них, зокрема, слід виокремити: поглиблення і розширення наукового світогляду викладача; підвищення його загальної культури - політичної, моральної, естетичної; постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості; кристалізацію вольових якостей; підвищення педагогічної майстерності; поглиблення органічного зв'язку викладача з життям, соціальною практикою; утвердження активної життєвої позиції.
Сукупність професійно обумовлених вимог до викладача визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. В її складі виділяють, з однієї сторони, психологічну, психофізіологічну готовність, а з іншої - науково-теоретичну і практичну підготовку (підготовленість) як основу професіоналізму.
Впливаючи на особистість учнів і взаємодіючи з ними, викладач постійно доторкується до внутрішнього духовного світу студента. Це момент дотику надзвичайно відповідальний, вимагає від педагога, крім глибоких професійних знань та вмінь, демонстрації високої моральної культури, моралі, тактовності. Отже, викладач був і буде головною постаттю у навчально-виховному процесі. Викладачю XXI століття повинні бути притаманні професійна компетентність, інтелігентність, духовність. Сучасний педагог повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі і доброго серця.
