і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Щотижня отримуйте приємні подарунки.
Взяти участь

Самоосвіта та неперервна освіта як потреба особистості

Передплата на журнал
Бібліотека
матеріалів

«Самоосвіта та неперервна освіта

як потреба особистості»

Підготувала: директор

Мангуської ЗОШ І-ІІІ ст..№2

Терстуях С.І.

Зміст

Вступ

1. Концепція неперервної освіти у світовому контексті.

2. Методи навчання  впродовж усього  життя.

3. Самоосвіта як потреба особистості, що забезпечує інтелектуальний розвиток.

4. Саморозвиток педагога як показник суб’єктності педагога на всіх етапах його безперервної професійної освіти.

5. Вирішення основних проблем розвитку системи освіти протягом життя в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У XXI ст концепція освіти впродовж всього життя набула ключового значення. Вона є відповіддю на виклик, який кидає нам світ, де зміни відбуваються дуже швидко. Необхідність відновлювати освіту, професійну підготовку виникає кожного разу, коли людина стикається з новими явищами у професійному і особистому житті.

     

     За  останні десятиліття  кардинально  змінилася  система генерації  й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Сьогодні не можна за один раз, навіть за 5 або 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Нині щорічно обновляється близько 5 % теоретичних і 20 % професійних знань.

    

1. Концепція неперервної освіти у світовому контексті

 
У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників стає безперервна освіта. Безперервність виступає у сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення людини. Мета полягає в тому, щоб забезпечити людей будь-якого віку рівним і відкритим доступом до якісного навчання. Навчання протягом життя охоплює все цілеспрямоване навчання, формальне чи неформальне, з метою розширення знань, поліпшення навичок і компетентності .

Впровадження навчання впродовж життя необхідно для забезпечення динаміки генерування знань, посилення їх впливу на розвиток науки і техніки, економічне зростання та конкурентоспроможність. На перший план виходять питання залучення фінансових ресурсів, розширення не тільки державних джерел, а й різноманітних приватних фондів. Надання якісної освіти при обмежених фінансових ресурсах ставить питання ефективності їх використання, управління фондами, з іншого боку нагальною є потреба забезпечення доступу широкого кола людей до отримання освіти у різних формах через отримання кредитів та грантів.

Досвід розвинених країн доводить, що стара філософія освіти себе вичерпала. Сьогодні освіта вже є не підготовкою до життя, як було 40-50 років тому, а власне і є способом життя. Людина повинна постійно вчитися, і саме навчання протягом життя стає формою захисту особистості проти невизначеності та непередбачуваності у сучасному світі. Європейська Комісія об’єднала різні освітні й навчальні ініціативи в єдину Програму навчання протягом життя (Lifelong Learning Programme). Ця програма прийшла на зміну програмам професійного та дистанційного навчання, що існували до 2006року

     

     ОЕСР  відзначила, проте, труднощі в досягненні цих цілей. Існує необхідність в  усвідомленні систематичного бачення і розуміння навчання впродовж життя як розриву з традиційними підходами до освіти і навчання.Надбання основних навиків є ключовим моментом, оскільки вони повинні сприяти прагненню людей до навчання і допомагати їм розвивати свій шлях в освіті.

     Це  означає формування нових і адекватних механізмів фінансування, а також  широка зміна і оновлення викладацької діяльності.У результаті, ОЕСР визначила  п'ять основних особливостей стратегії  навчання впродовж життя:

     • визнання неформального і неофіційного (спонтанного)компонентів навчання, пов'язаних з розробкою задовільних консультативних і керівних систем;

     • розвиток основних навиків для всієї  молоді і дорослого населення з метою розвитку дійсного прагнення до навчання;

     • перспектива охоплення всього життя шляхом надання пріоритету в задоволенні потреб дітей дошкільного віку і дорослого населення;

     • результативне і ефективне керівництво  фондами з вірогідною необхідністю залучення більшого числа державних і приватних ресурсів, особливо, через введення нових стимулів;

     • питання керівництва і партнерства, яке визначає необхідність залучати і координувати діяльність різних інстанцій.

2. Методи навчання  впродовж усього  життя

 

     Освіта  протягом життя в усьому світі  й особливо в розвинених країнах  стає усе більш важливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:

     формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;

     неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;

     інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.

     За  цілями, що ставляться й реалізуються в системі неперервної освіти, її умовно можна поділити на три  складові:

     Перша складова системи неперервної освіти – додаткова професійна освіта – сприяє формуванню професійної основи кадрового потенціалу сучасної високотехнологічної економіки. Споживачами послуг даної частини системи неперервної освіти є соціально адаптована частина населення, яка отримує освіту послідовно на всіх її рівнях.

     Друга частина системи освіти протягом життя забезпечує різноманітним групам населення можливість адаптуватися до мінливих умов життя. Ця підсистема передбачає освіту, спрямовану на адаптацію й реабілітацію соціальних і професійних груп, не здатних самостійно пристосуватися до швидкозмінного соціального середовища. Крім того, до цієї підсистеми залучаються громадяни, що не мають в силу різних причин доступу до формальної системи професійної освіти, що створює для них загрозу десоціалізації.

       Третя складова системи освіти дорослих забезпечує задоволення різноманітних індивідуальних освітніх потреб громадян, наприклад, мовну підготовку, отримання психологічних, культурологічних та інших знань, комунікативних навичок, спеціальних умінь тощо.

     До  формалізованих структур додаткової професійної  освіти примикають різні неформальні  структури (тренінгові групи, підготовка й перепідготовка на підприємствах  тощо), які іноді діють на базі формалізованих структур, а нерідко  утворюються неформально, як правило, на короткий термін. Також до цієї системи примикає відкрита освіта в різних її формах і дистанційне навчання.

     Умовно  можна виділити чотири основних спрямованості  навчання: навчання знаннями, навчання умінням, навчання взаємодії з іншими людьми (вирішення конфліктів, розвиток комунікативних навичок, соціалізація, толерантність до інших культур і так далі) і саморозвиток, що зачіпає всі можливі сфери самовдосконалення - фізичну культуру, інтелектуальний розвиток, розвиток емоційної компетентності та естетичної сприйнятливості, нарешті, духовність.

     Таким чином, Lifelong Learning - це всебічний розвиток особистості, з одного боку, і спосіб сприяння розвитку всього суспільства, з іншого.

     Хоча  традиційне, формальне навчання є  дуже значною частиною концепції, особливе значення для неї мають такі види навчання, як самостійне і неформальне. Тобто основними є методи саморозвитку та самоосвіти, пов'язані з потребою та готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті.

     Самоосвіта - самостійний спосіб отримання знань  в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла.

    

 Шляхи самоосвіти:

  • систематичне читання і звернення до авторитетних джерел ( на паперових, електронних носіях )

  • аналіз матеріалу джерел, перевірка їх в практиці

  • прослуховування лекцій, докладів в установах, до яких особа не залучена офіційно

  • використання порад фахівців заради підвищення власних знань чи майстерності

  • дослідницька діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, праця помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.

     Самоосвіта - риса характеру наполегливих осіб, позбавлених з якихось обставин можливості отримати систематичні знання у відповідному учбовому закладі ( бідність, дискримінація за національною чи релігійною ознакою, географічна віддаленість від освітніх чи культурних центрів, фізичне каліцтво при наявності доброї пам'яті і наполегливості в отриманні знань тощо ). Самоосвіта в цих випадках ще й засіб виховання, загартування характеру, вивірка можливостей дорослішаючої особи.

     По  суті, все життя людини являє собою  неформальне навчання. Опиняючись в  самих різних ситуаціях, зустрічаючи  на своєму шляху різних людей і  зав'язуючи з ними ті чи інші відносини, долучаючись до рідної культури і вивчаючи чужі, дозволяючи різноманітність постають перед ним проблем, людина навчається. Він набуває нові цінності, установки, погляди, знайомиться з різними точками зору, відкриває для себе нові проблеми, здобуває нові знання і опановує новими вміннями. Все це у величезній мірі і складає суть безперервного навчання.

     Lifelong Learning непредставімо без особистої  мотивації кожного учня. Концепція  передбачає, що навчання відбувається  добровільно, і ніхто, крім  самої людини, не несе за нього  відповідальності. Тому дуже велику важливість мають особистісні риси кожного - можливо, тільки потенційного - студента, і головне - його бажання вчитися. Цікаво, що причин матеріального характеру недостатньо, щоб змусити людей вчитися. Необхідно, щоб їм був приємний і цікавий сам процес навчання, а не тільки його можливі результати.

     Причини, по яких люди вчаться, дуже різноманітні, і при цьому тих, що пов'язані  з професією чи бажанням поліпшити  свій добробут, не так уже й багато. Люди вчаться, щоб поглибити свій професіоналізм або почати власну справу, - але при цьому нітрохи не рідше навчання потрібно їм для того, щоб розширити свій кругозір і поглибити знання, щоб познайомитися з новими людьми, увійти в ті чи інші спільноти, або просто щоб стати впевненіше в собі і розвинути у своєму характері бажані риси та якості.

     А оскільки справа йде саме так, і в  силу того, що кожен сам відповідальний за безперервне навчання, то воно відбувається в переважній більшості випадків за рахунок самих учнів, за мінімальної  підтримки держави.

     І ще одна відмітна риса Lifelong Learning, як уже  згадувалося вище, полягає в тому, що воно відкрите для всіх, незалежно  від віку учнів.

     Відмінності Lifelong Learning від традиційного навчання

Lifelong Learning

Традиційне  навчання

Учням тільки вказують на джерела знань

Джерело знань - учитель 

Люди  вчаться на практиці

Учні отримують  знання від вчителя

Люди  вчаться в групах та один у одного

Учні самостійно працюють

Оцінювання  потрібно для того, щоб визначити  потрібну стратегію навчання та можливі шляхи майбутнього навчання

Для оцінки прогресу в навчанні пропонуються контрольні завдання, і на підставі результатів  учням дозволяється просунутися  далі

Люди  навчаються за індивідуальними планами

Усі учні зобов'язані  вчитися по одній і тій же програмі

«Викладачі» і самі вчаться протягом усього життя

Вчителі проходять  підвищення кваліфікації, у тому числі  цільове 

Все своє життя люди можуть вчитися

Хороших учнів  відрізняють; у них з'являється  можливість продовжити освіту

Результати  навчання переносяться в роботу і життя

 

 

     Таким чином, безперервне  навчання є  абсолютно  нова педагогічна модель. Вчителі  у  ній  грають роль фасилітаторів, а середовищем навчання вважається все життя людини, вся культура, з якою він стикається. При цьому  навчання здебільшого відбувається в процесі практики, а не пасивного «вбирання» знань.

3. Самоосвіта як потреба особистості, що забезпечує інтелектуальний розвиток.

Суспільство завжди пред'являло і буде пред'являти до вчителя найвищі вимоги. Для того щоб вчити інших, потрібно знати більше, ніж всі інші. І ці знання не повинні обмежуватися предметом і методикою його викладання. Учитель повинен бути в курсі передових технологій, мати знання в різних сферах суспільного життя, орієнтуватися в сучасній політиці, економіці та інше. І має вчитися всьому постійно, тому що сама його робота пов'язана з постійним оновленням. Щороку до педагогів приходять нові діти, що несуть із собою новий етап розвитку суспільства. І саме педагог перший стоїть на порозі завтрашнього дня.

З психологічної точки зору працівникові освіти необхідно постійно займатися самоосвітою, адже педагоги:

1) це фахівці, завдання яких повідомляти істину, яку вони нерідко інтерпретують відповідно до своїх поглядів, що склалися за десять і більше років до моменту її повідомлення;

2)мають обмежені в порівнянні з учнями часові можливості для отримання інформації;

3) мають порівняно обмежене коло спілкування зі своїми однолітками і нерідко обмежене професійними інтересами середовище спілкування.

У результаті нерідко картина світу, що є у педагога, може не відповідати реаліям, що змінилися, а отже, й істотно розходитися з картиною світу, що сприймається його учнями. Тому самоосвіту вчителя слід розуміти двояко: з одного боку, як постійне поповнення професійної і загальнокультурної інформації, з іншої – як постійне оновлення індивідуального соціального досвіду в найширшому плані.

Самоосвіта – це становлення особистої нестандартності, оригінальності (діти не люблять нецікавих людей). Добитися успіху може лише той педагог, який постійно знаходиться на сучасному рівні знань, обізнаний з новими тенденціями життя. Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності.

Отже, самоосвіта – це освіта, яку отримують в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному закладі.

Процес самоосвіти починається із усвідомлення людиною напрямків роботи, які визначатимуть напрями її самоосвітньої діяльності. Такими напрямками можуть бути:

Професійний (предмет викладання)

Психолого-педагогічний (орієнтація на учнів та батьків)

Психологічний (імідж, спілкування, мистецтво впливу, лідерські якості та ін)

Методичний (педагогічні технології, форми, методи і прийоми навчання)

Інтелектуальний (поповнення загальноосвітніх знань)

Інформаційно-комп'ютерні технології (ознайомлення, оволодіння, удосконалення навичок роботи з новими технологіями)

Духовний (мистецтво театральне, образотворче, вокальне, танцювальне, фотографування, відео зйомка)

Охорона здоров'я і спорт (розвиток фізичної форми).

Як правило, педагоги розуміють необхідність самоосвіти і успішно її реалізують. Суб'єктивні мотиви при цьому зазвичай формуються в результаті усвідомлення проблем, що виникають перед вчителем в педагогічній діяльності.

Найчастіше формуються такі мотиви:

* бажання вчити і виховувати учнів відповідно до останніх досягнень науки;

* потреба вдосконалювати свою майстерність;

*відповідальність за улюблену справу.

Самоосвіта передбачає належну організацію, тому для забезпечення цілеспрямованості і продуктивності необхідно сформувати Програму самоосвіти.

Виникнення програми самоосвіти педагога – це результат усвідомлення ним невідповідності між ідеальною моделлю педагогічної діяльності, що сформувалася під впливом зовнішніх вимог і суб'єктивних уявлень про неї, і його оцінкою своєї готовності до реалізації моделі.

Програма самоосвіти включає вдосконалення низки знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, знайомство з новими тенденціями і явищами культурного життя (відповідно до особистих потреб).

Особливо важливе місце займає поповнення знань з предмета, що викладається, і знайомство з новітніми даними відповідної науки, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і умінь, що можливо лише при ознайомленні з відповідною сучасною літературою і регулярному читанні періодичних видань.

Конкретний зміст і форми самоосвіти педагога залежать від багатьох обставин: віку, педагогічного стажу, місця проживання, предмету, що викладається, індивідуальних інтересів і захоплень, віку і рівня підготовленості учнів, з якими вчитель працює, атмосфери педагогічного колективу тощо.

Самоосвіта педагога – необхідна умова ефективності його діяльності. Найвагомішою передумовою для ефективності самоосвіти людини є наявність у людини умінь самостійної пізнавальної діяльності.

4. Саморозвиток педагога як показник суб’єктності педагога на всіх етапах його безперервної професійної освіти.

Саморозвиток - це усвідомлений і керований особистістю процес, в результаті якого відбувається удосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій людини, розгортання її індивідуальності. Процес саморозвитку не має меж, як немає меж досконалості людини.

Істотними характеристиками саморозвитку педагога є:

- внутрішній процес самозміни особистості під впливом власних протиріч, вищий рівень саморуху;

- спосіб реагування людини на вплив соціального середовища;

- вияв активності, яка визначається здатністю здійснювати особистісні вибори на основі пізнання себе;

- свідома якісна зміна самого себе і власної діяльності;

- сублімація креативної діяльності педагога, що реалізується безпосередньо в його професійній діяльності, що в свою чергу, направлена на особистісний, інтелектуальний і діяльнісний розвиток дитини, одночасно функціонуючи як основа самовдосконалення педагога й учня в їх взаємодії

погляд людини на себе, заснований на минулому досвіді, даних теперішнього й очікування майбутнього;

- свідома діяльність людини, спрямована на якомога більш повну реалізацію себе як особистості.

Саморозвиток припускає наявність ясно усвідомлених цілей діяльності, ідеалів і особистісних установок.

Розвиток особистості полягає не лише у побудові вищих її рівнів, а й у послабленні існуючих структур, які виражають стереотипізовані установки і форми поведінки.

Активно практикуючі педагоги – це люди, які змотивовані на постійний саморозвиток і зацікавлені в у набутті нових професійних знань і вмінь. Саме ця якість є передумовою для створення педагогом своєї програми професійного зростання, орієнтуючись на перспективи у саморозвитку (зону найближчого розвитку).

Програма професійного зростання в певній послідовності відображає ступені (рівні) професійного розвитку педагога і прийоми якісного перетворення під час переходу із сходинки на сходинку. Існує 3 рівні професійного зростання педагога:

І рівень – імітаційний.

Педагог використовує методичні рекомендації, розроблені методистами, вченими, фахівцями-практиками. На цьому рівні, як правило, працюють педагоги-початківці.

ІІ рівень – пошуковий.

На цьому рівні педагог використовує методичні рекомендації, розроблені методистами, вченими, фахівцями-практиками і прийоми із власного досвіду.

ІІІ рівень – дослідницький.

Вчитель на основі наявного досвіду і результатів пошуково-експерементальної роботи створює авторську методику навчання і виховання дітей, орієнтуючись на педагогічний супровід інтелектуального розвитку дітей.

Такий вид діяльності характерний для педагога-дослідника, який прагне до інтеграції формальної, неформальної та інформальної освіти - діти навчаються за індивідуальними програмами.

5. Вирішення основних проблем розвитку системи освіти протягом життя в Україні

Забезпечення якісної освіти впродовж життя має важливе значення для подальшого розвитку України.

Об’єктивна необхідність зазначено обумовлюється в сучасних умовах розвитку економіки України такими обставинами:

1. У зв'язку з швидкими змінами в усіх сферах знань працюючим необхідно постійно розширювати свій світогляд, підвищувати рівень майстерності, навичок, оскільки зміна ідей, знань, технологій відбувається скоріше, ніж зміна покоління людей.

2. Існує нове джерело нерівності між людьми – люди, що не навчаються та періодично або безперервно не підвищують свою майстерність, є неконкурентними на ринку праці; а оскільки ринок праці постійно звужується, працівники повинні пристосовуватися до його тенденцій і навчатися усе активне життя.

3. Вартість отримання освіти з часом знижується, у той же час росте вартість додаткового вкладання коштів у підвищення компетентності та майстерності, і це вимагає перегляду моделі фінансування освіти.

Сьогодні в Україні освіта перебуває у складному становищі, їй не вдалося уникнути наслідків економічної кризи. Трансформація системи освіти в Україні вимагає послідовних дій для якісного та комплексного поліпшення з метою досягнення реальної відповідності сучасним вимогам. Концептуальні основи для такої роботи вже визначені у Національній доктрині розвитку освіти. Головне завдання полягає у тому, щоб забезпечити реальну, а не декларовану пріоритетність освіти.

Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначене як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти.

     

       На всіх рівнях необхідні подальші дослідження в різних областях, включаючи правові і регуляторні механізми, навчальні плани, доступ, ресурси, бюджети, витрати, підтримку студентів, партнерство і забезпечення якості.

     Вже затверджена галузева Концепція розвитку непервної педагогічної освіти та Програми розвитку в Україні системи освіти протягом життя, в яких визначені наступні ключові моменти:

  1. Визначення моделей для оцінки й визнання попереднього навчання.

  2. Зв’язок національних моделей для визнання попереднього навчання з європейською структурою кваліфікацій, збільшення порівнянності й прозорості.

  3. Створення критеріїв та механізмів визнання й утвердження неформальних видів освіти в навчальній та професійній діяльності.

  4. Визначення основних навичок і ключових компетенцій. Скорочення істотних розходжень з країнами ЄС у сфері основних навичок і ключових компетенцій.

  5. Підготовка персоналу для системи навчання протягом життя за наступними напрямами діяльності:

    • викладання;

    • управління;

    • науково-аналітичне забезпечення;

    • використання новітніх технологій;

    • планування навчальних програм;

    • підтримка (технічна, адміністративна, організаційна).

Висновок

 

     Для держави і суспільства безперервна  освіта стає провідною сферою соціальної політики, механізмом відтворення професійного і культурного потенціалу, умовою розвитку суспільного виробництва.

     Для кожної людини безперервна освіта повинна стати процесом формування і задоволення її пізнавальних запитів, духовних потреб, розвитку здібностей в різних навчальних закладах, за допомогою різних видів і форм навчання, а також шляхом самоосвіти і самовиховання.

     Центральною ідеєю безперервної освіти є розвиток людини як особистості, суб'єкта діяльності і спілкування впродовж всього його життя. Ця ідея, усвідомлена суспільством, стає системотворчим чинником безперервної освіти.

     В основі функціонування безперервної освіти лежать принципи, що визначають її специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відвертості, безперервності.

     Концепція навчання вродовж життя сьогодні вже стала реальністю, а в майбутньому її значення буде постійно зростати. Термін LLL означає новий підхід до навчання впродовж життя людини у різноманітних формальних та неформальних ситуаціях.

     Концепція навчання вродовж життя зорієнтована на людину у контексті забезпечення її зайнятості та активної громадянської позиції. В цьому смислі навчання впродовж життя орієнтується на попит ринку праці, а не на пропозиції з боку системи професійної освіти.

     LLL передбачає навчання як у межах,  так і поза межами системи  формальної освіти. Це означає,  що основним ключовим вмінням  стає здібність людини здійснювати  пошук нових знань та розвивати нові компетенції без підтримки з боку формальної освіти.

     Подальший розвиток концепції навчання впродовж життя передбачає пошук нових способів мислення в рамках системи освіти.

Список  використаної літератури

 
   

  1. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України". N 199/2004, 17.02.2004 р.

  2. Making a European area of lifelong learning a reality. – http://ec.europa.eu/education/

  3. European Employment Strategy. – http://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=101&langId=en.

  4. Quality Report on the European Union Labour Force Survey 2007. – http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-RA-09-015/EN/KS-RA-09-015-EN.PDF

  5. Adult education trends and issues in Europe. – http://ec.europa.eu/education/pdf/doc268_en.pdf

  6. Тетяна Левченко «Концепція неперервної освіти у світовому контексті»

  7. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ “Видавництво «Політехніка»”, 2003. – 200 с.

  8. Основні засади розвитку вищої освіти у контексті Болонської декларації / За редакцією В.Г. Кременя. Авторський коллектив М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук , В.В. Грубінко , І.І.

  9. Бабін. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 147 с.

  10. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Болонья – Саламанка – Прага – Берлін) / Упорядники М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук , В.В. Грубінко , І.І. Бабін. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 52 с.

  11.  М.Ф. Степко, Б.В. Клименко, Л.Л. Товажнянський «Болонський процесс і навчання впродовж життя» - Харків, 2004.

  12. http://www.smart-edu.com/index.php/obschie-tendentsii/lifelong-learning-–-obuchenie-na-protyazhenii-vsey-zhizni.html

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Самоосвіта та неперервна освіта як потреба особистості
  • Додано
    23.02.2018
  • Розділ
    Педагогіка
  • Тип
    Стаття
  • Переглядів
    7276
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер материала
    DJ916704
Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання