Матеріал присвячений авторському міждисциплінарному курсу «Естетика Миті: Неоромантизм у Фарбах та Словах», який досліджує, як мистецтво зупиняє час через синтез живопису та поезії.
Основні акценти матеріалу:
Перехід від реалізму до неоромантизму: бунт почуттів проти прагматизму й позитивізму, пошук магії у звичайному та повернення до міфу й пристрасті.
Візуальний маніфест («Поцілунок» Густава Клімта): аналіз картини 1907–1908 років як спроби сакралізувати єдину мить кохання та перетворити її на вічність за допомогою золота, напруги жестів і мотиву краю прірви.
Поетичне втілення («Чари ночі» Олександра Олеся, 1904): розбір твору як заклику «Лови летючу мить!» (carpe diem) у поєднанні з архітектурою символів (солов'ї, ікра, весна, Фауст) та психологічним паралелізмом між станом природи й почуттями людини.
Синтез двох шедеврів: порівняння живописного та поетичного підходів до зупинення миті, де Клімт заморожує напругу на краю прірви, а Олесь закликає прожити її до дна в обіймах весняної ночі.
