Форсована індустріалізація в радянській Україні (з кінця 1920-х до 1941 р.) — це процес прискореного будівництва промислових підприємств, що характеризувався першочерговим розвитком важкої промисловості, будівництвом великих заводів та гідроелектростанцій, а також переходом до директивної економіки. Ця політика призвела до структурних змін в економіці, зміцнення оборонного потенціалу, але супроводжувалася зниженням рівня життя населення, загостренням продовольчої проблеми та посиленням експлуатації.
Основні аспекти та наслідки
Перевага важкої промисловості: Всупереч потребам населення, основні інвестиції спрямовувались на важку промисловість, що залишило легку та харчову промисловість на другому плані.
Будівництво гігантів: В Україні було збудовано багато промислових гігантів, зокрема «Дніпрогес», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Харківський тракторний завод» та інші.
Нерівномірність розвитку: Індустріалізація відбувалася нерівномірно, з більшим розвитком Донбасу порівняно з іншими регіонами.
Директивна економіка: Було запроваджено п'ятирічне планування та директивну економіку, де держава визначала всі параметри виробництва.
Експлуатація ресурсів: Фінансування здійснювалося за рахунок селян (через «ножиці цін» та податки) та використання дешевої робочої сили, а також в'язнів ГУЛАГу.
Зміцнення оборонного потенціалу: Однією з ключових цілей було зміцнення обороноздатності СРСР.
