Робота з дітьми, схильними до девіантної поведінки

Опис документу:
У методичному посібнику висвітлено соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки підлітків. Розглядаються методи профілактики та корекції різних проявів девівації. Зосереджується увага на багатовимірності даної проблеми. Матеріали можуть бути використані у роботі практичних психологів, соціальних педагогів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Упорядник

К.С. Вдовиченко – практичний психолог,

спеціаліст ІІ категорії

У методичному посібнику висвітлено соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки підлітків. Розглядаються методи профілактики та корекції різних проявів девівації. Зосереджується увага на багатовимірності даної проблеми.

Матеріали можуть бути використані у роботі практичних психологів, соціальних педагогів.

Вступ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога сприймання дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль

особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у школярів, зокрема старшокласників нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх і старшокласників зробили: К.Ушинський, П.Блонський, С.Шацький, А. Макаренко, В.Оржеховська, В.Сухомлинський.

Проблемну поведінку часто називають девіантною, яка відхиляється. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це - невід'ємна частина розвитку. На практиці психологи нерідко стикаються не з тим, що відхиляється, а з дорослими, що не приймаються, відкиданими, відхилюваними, поведінкою. Це часто виявляється в повсякденній педагогічній практиці.

З позицій самого підлітка поведінка, що розглядається дорослими як що відхиляється, вважається "нормальною", відображає прагнення до пригод, завоювання визнання, випробуванню меж дозволеного. Пошукова активність підлітка служить розширенню меж індивідуального досвіду, мінливості поведінки і, отже, життєздатності і розвитку людського суспільства. З цих позицій поведінка, що відхиляється, природно і необхідно. Не випадково відзначає, що в період дорослішання важко провести межу між нормальною і патологічною поведінкою.

Аналіз спеціальної літератури дає змогу виявити основну суперечність цієї проблеми сьогодення: невідповідність традиційних методів виховання сучасній соціальній ситуації, в якій перебувають діти, що і призводить у багатьох випадках до виникнення різних девіацій.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки старшокласників є всі підстави вважати, що вивчення корекції девіантної поведінки, її діагностика у виховному процесі, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною.

Розділ І. Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема

1. Підходи до визначення девіантної поведінки.

  • Соціальний (соціально-правовий) підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. Відповідно до нього, девіантною є будь-яка поведінка, яка є небезпечною для суспільства. Наголос робиться на соціально схвалюваних стандартах поведінки, безконфліктності, конформізмі, підпорядкуванні особистих інтересів суспільним. При аналізі поведінки, що відхиляється, соціальний підхід орієнтований на зовнішні форми адаптації й ігнорує індивідуальну гармонійність, пристосованість до самого собе, схвалення себе і відсутність так званих психологічних комплексів і внутрішньоособистих конфліктів.

З юридичної точки зору, поняття „поведінка, що відхиляється" включає в себе всі дії, що суперечать прийнятим на даний час правовим нормам і заборонені під загрозою покарання.

Щодо підлітків, то поняття „поведінка, що відхиляється" зазвичай ототожнюється з поняттям „дезадаптація", проявами якої є знижена успішність, хронічна чи виражена неуспішність в життєво важливих сферах (сім'ї, міжособистісних стосунках, здоров'ї), конфлікти з законом, ізоляція.

Досвід співпраці з педагогами та учнями дозволяє говорити про наступні найбільш поширені поведінкові відхилення, що поєднуються з шкільною дезадаптацією: дисциплінарні порушення, прогули, агресивну поведінку, куріння, хуліганство, регулярне вживання психоактивних речовин (алкоголь, наркотики), сексуальні девіації, бродяжництво, скоєння злочинів. Останнім часом спостерігається поява нових форм девіантної поведінки, пов'язаних з комп'ютерними іграми та релігійними сектами.

  • Психологічний підхід на відміну від соціального розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньоособистісним конфліктом, деструкцією і саморуйнуванням особистості. Тобто, суттю девіантної поведінки слід вважати блокування особистісного зростання і навіть деградацію особи, що є наслідком, а іноді і метою поведінки, що відхиляється. Девіант, відповідно до даного підходу, усвідомлено або неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, позбавити себе унікальності, не дозволити собі реалізувати наявні завдатки.

  • У рамках психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як такі особливості особистості, що сприяють формуванню певних психічних розладів і захворювань. Під девіаціями часто розуміються ті, що не досягли патологічної вираженості через різні причини відхилення поведінки, тобто ті “психічні розлади”, які не повною мірою відповідають загальноприйнятим критеріям для діагностики симптомів або синдромів. Розладом є стійка дисоціальна, агресивна поведінка. Така поведінка повинна значною мірою порушувати вікові соціально очікувані норми, тому її прояви повинні бути більш важкими, ніж звичайний дитячий непослух чи підлітковий бунт; окрім цього, цей поведінковий патерн повинен бути стійким.

  • Відповідно до етнокультурного підходу, девіації слід розглядати крізь призму традицій того або іншого співтовариства людей. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одній етнокультурній групі або соціокультурному середовищі, можуть істотно відрізнятися від норм інших груп людей. Передбачається, що діагностика поведінки людини, що відхиляється, можлива лише у випадках, якщо її поведінка не узгоджується з нормами, прийнятими в її мікросоціумі або вона проявляє поведінкову ригідність і не здатна адаптуватися до нових етнокультурних умов (наприклад, у випадках міграції).

  • Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей і норм. Поведінка, не відповідна віковим шаблонам і традиціям, може бути визнана такою, що відхиляється. Це можуть бути як кількісні відхилення, відставання або випередження вікових поведінкових норм, так і їх якісні інверсії.

  • Гендерний підхід виходить з уявлення про існування традиційних статевих стереотипів поведінки, чоловічому і жіночому стилі. Девіантною поведінкою в рамках даного підходу може вважатися гіперрольова поведінка і інверсія шаблонів гендерного стилю. До гендерних девіацій можуть відноситися і психосексуальні девіації у вигляді зміни сексуальних переваг і орієнтації.

  • Професійний підхід в оцінці поведінкової норми і девіацій базується на уявленні про існування професійних і корпоративних стилів поведінки і традицій. Мається на увазі, що професійне співтовариство диктує його членам вироблення строго певних патернів поведінки і реагування в тих або інших ситуаціях. Невідповідність цим вимогам дозволяє відносити таку людину до девіантів.

2. Причини виникнення відхилень у поведінці підлітків.

В залежності від того чи іншого психологічного напрямку, виділяють наступні причини виникнення відхилень у поведінці підлітків.

Так, представники гуманістичної психології (Г. Олпорт, В. Меде, А. Маслоу, К. Роджерс) стверджували, що поведінка людини змінюється внаслідок впливу на неї інших людей. Відхилення у поведінці виникають як наслідок втрати дитиною узгодженості із своїми власними почуттями і неможливістю знайти зміст і самореалізацію у відповідних умовах виховання.

Біхевіористи (Дж. Уотсон, Б. Скіннер) зазначали, що вся поведінка зумовлена поєднанням позитивних та негативних стимулів. Акцент у виникненні асоціальної поведінки робиться на неадекватному соціальному научінні.

Відповідно психоаналізу 3. Фрейда, поведінка людини визначається вродженими потягами та інстинктами. Агресивна енергіяпостійно накопичується в індивіда, потребуючи вивільнення (асоціальна поведінка) або трансформації (сублімація). Неофрейдисти (Е. Еріксон, Г. Саллівен, К. Юнг, Е. Фромм) причини відхилень у поведінці вбачали у дефіциті емоційного контакту, приємного спілкування з матір'ю у перші роки життя.

В. Франкл, представник екзистенціальної психології, зазначав, що поведінка індивіда залежить від знайденого сенсу життя, який дає душевні сили для подолання життєвих негараздів. Нереалізованість людиною смислу свого існування породжує фрустрацію, екзистенціальний вакуум, і як наслідок асоціальну поведінку.

Таким чином, в різний період розвитку та становлення науки психології зарубіжні вчені у своїх дослідженнях намагалися пояснити джерела та причини виникнення відхилення у поведінці.

В. Менделевич вважає, що тип девіантної поведінки залежить від різновиду взаємодії людини з навколишньою дійсністю і, виходячи з цього, виділяє окремо типи і форми девіантної поведінки: типи девіантної поведінки: деліквентний, аддиктивний, патохарактерологічний, психопатологічний та тип поведінки на основі гіперздібностей людини. Клінічними формами девіантної поведінки є агресивна поведінка, аутоагресивна поведінка, зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності, порушення харчової поведінки, сексуальні девіації, надцінні психологічні захоплення, надцінні психопатологічні захоплення, характерологічні и патохарактерологічні реакції і розлади особистості, комунікативні девіації, аморальна поведінка, неестетична поведінка.

Девіантна поведінка - система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:

правові;

моральні;

естетичні.

Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Морально-етичні норми  це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми  цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма - це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку.

Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни)

2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін)

3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка.

3. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків

Тривожні моменти в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають сталий характер зазвичай в процесі стихійно-групового спілкування, яке відбувається в різного роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі й споруджуваних на ґрунті жорстоких законів асоціальних підліткових груп, є слідством не якоїсь генетичної схильності, споконвічної агресивності та ін., а виступає, у більшості випадків, лише як ситуація заміщення або неприйняття підлітка в світ соціально-значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання того, що їх не розуміють.

Сформована в суспільстві система виховання дітей, прийняті до них вимоги, відношення дорослих до підростаючих не враховують особливостей їхнього особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба до самостійності, самореалізації, втечі від опіки.

Підліток хоче не просто уваги, а розуміння й довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає соціальної активності підлітка - він дитина і повинен слухатися. У результаті між дорослими й підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають до девіантних форм поведінки.

Найбільш повну картину сутності девіантної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у цій мотивації грають почуття й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т.п.

Істотну роль біологічних умов у виникненні девіантної поведінки людини грає дисгармонічний розвиток. Деякі умови виховання також сприяють виникненню й закріпленню девіацій. І тут однією з найважливіших причин є авторитарний стиль виховання, при якому авторитет приписується дорослому в силу переваги його положення. Такий авторитет підкріплюється нагородами, покараннями, ляканнями. Дитина дуже скоро починає розуміти, що покарання не завжди пов'язане з її провиною, головна причина - втручання дорослого. Дитина вчиться уникати цього втручання, приховувати свої вчинки, брехати.

Сприяє формуванню девіантної поведінки відчуження батьків від дітей, конфліктні відносини між батьками, суперечливі вимоги батьків. Встановлено зв'язок між батьківськими покараннями й агресією в дітей.

У формуванні девіантної поведінки на першому місці по ступеню впливу стоїть реальне поводження батьків, потім знайомих дорослих, сімейне насильство, документальне кіно й художнє кіно.

Виділяють дві найбільш часті причини девіантності у дітей. По-перше, це острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати ушкодження. Чим сильніше агресія або девіантні відхилення в поведінці, тим сильніше страх, який за ними стоїть. По-друге, це пережита образа або щиросердечна травма, або сам напад. Часто за девіантною поведінкою стоїть незадоволена потреба в увазі, бажання відчути себе сильним або відігратися за власні образи.

Басс указав на ряд факторів, від яких залежить сила девіантних проявів.

По-перше, це частота й інтенсивність випадків, у яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований. Індивіди, які одержували багато гнівних стимулів, будуть більш імовірно реагувати агресивно, та з проявами девіантності у поведінці, чим ті, які одержували менше таких стимулів.

По-друге, це часте досягнення успіху шляхом девіантної поведінки, що, на думку Баса, приводить до сильних атакуючих звичок. Успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення, зниження девіантної поведінки) і зовнішнім (усунення перешкод або досягнення винагороди). Тенденція, що виробилася, до атаки може унеможливлювати для індивіда розрізнення ситуацій, які провокують і не провокують у нього девіантну поведінку.

4. Акцентуації характеру і девіантна поведінка

Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних впливів («місця найменшого опору» в структурі акцентуацій, так звані «негативні» властивості акцентуацій) при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших («позитивні властивості» акцентуацій характеру)

Акцентуації характеру, як правило, з часом компенсуються. І лише при складних психогенних ситуаціях, які тривалий час впливають на "слабку ланку» характеру, можуть не тільки стати ґрунтом для гострих афективних реакцій, неврозів, але і з'явитися умовою формування психопатичного розвитку. Поняття «акцентуація характеру», можна зобразити у вигляді малюнка, де поняття «особистість» представлено у вигляді кола з розмитим краєм, так як межі норми важко визначити. За межами норми в силу дії ряду факторів, які будуть описані нижче, йде порушення в розвитку особистості.

Оскільки акцентуації характеру межують з відповідними видами психопатичних розладів, їх типологія базується на детально розробленої в психіатрії класифікації психопатій, відбиваючи, однак і властивості характеру психічно здорової людини. Такий типологічний підхід, відповідно до якого допускається перехід від клінічних типів психопатій до аналізу, «варіантів норми», критикується у вітчизняній психології, так як за ним, на думку С.Л. Рубінштейна, приховано уявлення про характер як про конституційно запрограмованої статичної структурі.

Виділяють два ступені акцентуації характеру:

  • явна акцентуація (крайній варіант норми);

  • прихована акцентуація (звичайний варіант норми).

Явна акцентуація відрізняється наявністю виражених рис певного типу характеру. Спостереження за поведінкою підлітка серед однолітків, відомості отримані від його близьких, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника дозволяють розпізнати цей тип акцентуацій. Акцентуйовані риси характеру зазвичай добре компенсуються, хоча в пубертатному періоді вони загострюються і можуть обумовлювати тимчасові порушення адаптації, з'являтися відхилення в поведінці.

Підлітки даної категорії - це «важкі» підлітки.

Прихована акцентуація відрізняється тим, що в звичайних умовах риси певного типу характеру виражені слабо або не видно зовсім. Навіть при тривалому спостереженні і детальному знайомстві з біографією дуже важко буває скласти чітке уявлення про певний характер. Проте риси цього типу яскраво виступають, часом зовсім несподівано для оточуючих, під впливом деяких ситуацій або психічних травм, (але тільки тих, які пред'являють підвищені вимоги до місця найменшого опору).

Прояв в подібному випадку акцентуйованих рис, як правило, не призводить до помітної дезадаптації або вона буває короткочасною.

Акцентуації характерів більшості типів саме в підлітковому віці найвиражені, що, як правило, не перешкоджає задовільною соціальної адаптації. До кінця підліткового періоду прояви акцентуації можуть згладитися або бути компенсовані настільки, що, крім як за особливих обставин, не виявлятися зовсім. Явні ж акцентуації після підліткового віку, можуть стати прихованими. Але підлітки з явними акцентуациями складають групу «підвищеного ризику»: вони податливі до певних згубним впливам середовища або психічних травм. Якщо психологічний удар припаде до «слабкому місцю» даного типу акцентуації, то відповідні риси характеру можуть проявитися зовсім в іншому світлі і загостритися до психопатичного рівня. Однак зміна травмуючої обстановки, згладжування слідів психічної травми, вирішення конфліктної ситуації поверне все в звичні стану.

На відміну від цього, нерозв'язана конфліктна ситуація, що триває тривала психічна травматизація «місця найменшого опору» тягнуть за собою повторення психопатичних реакцій і переростання їх в психопатії. Іноді в подібних випадках мають місце і основні афективні реакції, що виникають у відповідь на індивідуально-значимі психічні травми і психологічно важкі ситуації. Такі реакції короткочасні (не більше доби). Афект розряджається агресією на оточуючих, аутоагрессией (агресією по відношенню до самого себе), втечею від аффектогенной ситуації або розігруванням бурхливих сцен.

У підлітковому віці найбільш частими порушеннями на тлі акцентуацій характеру бувають так звані транзиторні непсихологічні девіації - деліквентність, алкоголізація, наркоманія, бродяжництво, суїцидальну поведінку. Зміна обстановки на більш сприятливу, як правило, усуває ці порушення.

Питання про те, що є першопричиною виникнення аномалій характеру, сталі предметом суперечок учених з перших кроків зародження вчення про психопатії. В.М. Бехтерєв (1886) вважав, що причинами можуть бути як несприятлива спадковість, так і важкі моральні умови, неправильне виховання, поганий приклад батьків, важкі загальні захворювання.

Акцентуації характеру можуть лежати в основі формування девіантної поведінки у дітей та підлітків.

Типи акцентуацій зі сторін властивих їм тих чи інших форм девіантної поведінки:

Нестійкий тип.

З дитинства ці діти неслухняні, непосидючі, всюди лізуть, але при цьому боягузливі, бояться покарань, легко підкоряються іншим дітям. Відразливі риси: безвольність, тяга до порожнього час проводження і розвагам, балакучість, хвастощі, угодовство, лицемірство, боягузтво, безвідповідальність. «Слабка ланка» цього психотипу: бездоглядність, безконтрольність, які іноді призводять до серйозних наслідків. Цьому типу властиві такі види девіантної поведінки як кримінальний (крадіжки, хуліганство), адитивна поведінка.

Циклоїдний тип.

У дитинстві мало відрізняється від своїх однолітків періодами може бути незвичайно гучним, бешкетною, постійно щось робити, а потім знову стає спокійною і керованим дитиною. Під час спаду важче стає, і жити, і вчитися, і спілкуватися Компанії починають дратувати, ризик і пригоди, розваги і контакт втрачають свою колишню привабливість.

«Слабка ланка» цього психотипу: емоційне відкидання з боку значущих для нього людей і корінна ломка життєвих стереотипів.

Цьому типу властиві такі види девіантної поведінки:

1 фаза: кримінальне (правопорушення, хуліганство), адитивна поведінка.

2 фаза: суїцидальна поведінка (у дитини виникає думка про власну нікчемності).

Гіпертимний тип.

Підлітки, що відносяться до цього психотипу, з дитинства відрізняються великою галасливістю, товариськістю, схильні до пустощів. У них немає сором'язливості, ні боязкості перед незнайомими людьми, їм не вистачає почуття дистанції у відношенні з дорослими. Негативні риси: легковажність, готовність на ризик, грубість, схильність до аморальних вчинків. «Слабка ланка» цього типу не переносить одноманітності, монотонної праці, що вимагає ретельного і кропіткої роботи, або різного обмеження спілкування, його пригнічує самотність або вимушене неробство. Цьому типу властиво кримінальна поведінка (схильність до ризику, пошук нових відчуттів, авантюризм).

Лабільний тип.

Діти здатні занурюватися в похмурий настрій через неласкаво слова, непривітного погляду, а приємні слова, хороша новина може підняти настрій. Для цього типу характерний крайній мінливість настрою, який міняється дуже часто і надмірно різко від незначних приводів. Також властиві такі риси як запальність, войовничість, схильність до конфліктів. Для цього типу характерно адиктивна поведінка (віддає перевагу ейфорійні засоби), суїцидальна поведінка.

Астенічний тип.

З дитинства дитина часто вередує, плаче, боїться всього, його швидко стомлює навіть невелика кількість людей, тому прагне до самоти. У таких підлітків явно занижена самооцінка, не можуть при необхідності постояти за себе. «Слабка ланка»: раптові афективні спалахи через сильну стомлюваності і дратівливості. Для цього типу характерні такі види поведінки: афективний (різкі спалахи руйнівності), аутичний (його стомлює суспільство людей, він прагне до самоти).

Сентизивний тип

Дитина боїться, боїться самотності, темряви, тварин. Уникає активних і галасливих однолітків. Для цього типу характерно мстивість, полохливість, замкнутість, схильність до самозвинувачення й самоприниження, розгубленість у важких ситуаціях, підвищена уразливість і конфліктність на цьому ґрунті. Для цього типу характерні такі види поведінки як: аутичність (замкнутість, прагнення до усамітнення), суїцидальність.

Психоастенічний тип

У дитинстві виникають різні фобії - страх незнайомих людей, нових предметів, темряви, страх залишитися одному будинку або за зачиненими дверима. Схильність до нескінченних міркувань, наявність нав'язливих ідей, побоювань.

Шизофренічний тип

Діти люблять грати одні, уникають шумних дитячих забав, вважають за краще суспільство більш старших хлопців. Емоційно холодні, майже не висловлюють ніяких емоцій, байдужі до чужої біди, можуть бути навіть жорстокими. «Слабка ланка» не переносить ситуацій, в яких потрібно встановлювати неформальні емоційні контакти, і насильницьке вторгнення сторонніх людей у ​​його внутрішній світ. Цьому типу характерні такі види поведінки: суїцидальна і адиктивна.

Епілептоїдний тип.

Для дітей цього типу властиві злобна реакція на тих, хто спробує оволодіти їх власністю, проявляється надмірна вимогливість, що приводить до дратівливості у зв'язку з поміченим непорядком. «Слабка ланка» практично не переносить підпорядкування і бурхливо повстає проти утиску своїх інтересів. Для цього типу характерні такі види поведінки як демонстративний суїцид і самоушкодження (як форма місця), адиктивна поведінка (сильно пияцтво), кримінальне, деліквентна.

Паранояльний тип.

Діти цього прагнуть, у що б то не стало, досягти бажаного, характерна агресивність, руйнівність, гнівливість, яка проявляється тоді, коли щось або хтось опиняється на шляху до досягнення поставленої мети; відсутність душевності у відносинах з людьми, авторитарність, надзвичайно честолюбні. Цьому типу характерно таку поведінку як агресивне.

Істероїдний тип.

Діти цього типу прагнуть до загального увазі і замилування. Виявляється здатність до інтриг і демагогії, брехливість і лицемірство, задерикуватість і відчайдушність, необдуманий ризик. «Слабка ланка» нездатність переносити удари по егоцентризму, викриття його вигадок, а тим більше їх висміювання, що може призвести до гострих афектних реакцій і суїциду.

Гіпотимний тип.

Діти цього типу майже завжди мляві, ображені на всіх, на обличчі часто виражене невдоволення. Вони уразливі, ранимі, схильні шукати у себе нездужання, часто впадають в апатію, виявляються сумні думки. Для цього типу характерно аутична поведінка.

Конформний тип.

Для дітей цього типу характерно: несамостійність, безвілля, майже повна відсутність критичності як щодо себе, так і свого найближчого оточення, що може послужити причиною аморальної поведінки. «Слабка ланка» не переносить крутих змін, ламання життєвого стереотипу. Позбавлення звичного оточення може послужити причиною реактивних реакцій. Для цього типу характерна кримінальна та делікветна поведінка (групові правопорушення), адиктивна.

Таким чином, кожному типу характеру відповідає певний вид чи види девіантної поведінки. Знаючи типи характеру, психологічні особливості кожного з них, форми девіантної поведінки, до яких вони схиляються і провокують причини, соціальний педагог зможе набагато більш ефективно будувати і профілактичну, і корекційну роботу. А, отже, зростуть шанси допомогти «важким» підліткам.

Розділ ІІ.

Психологічна допомога підліткам, які виявляють порушення поведінки

Серед різних методів корекції і терапії девіантних форм поведінки у підлітків перевага надається груповій психотерапії. Працювати з підлітками 12-15 років найскладніше, проте такі групи мають високий терапевтичний потенціал, оскільки в цьому віці група однолітків грає виняткову роль в житті підлітка, а самі вони зазнають значні труднощі, пов'язані з імпульсивністю, статевим дозріванням, конфліктними взаєминами з дорослими.

Багато психотерапевтів, розуміючи, що підлітки, які виявляють порушення поведінки, — жертви сімейної ситуації (наприклад, сім'я з алкогольними проблемами), вважають, що, якщо в сім'ї не відбудеться терапевтично значущих змін, підліткові важко надати довготривалу допомогу. Разом з тим “важкий” підліток може сам багато що зробити для себе. Він відчуває глибокі переживання, якими йому важко поділитися зі своєю сім'єю. Йому потрібна підтримка, щоб виразити почуття тривоги, самотності і страху, пов'язаного з сексуальними проблемами. Крім того, підлітку потрібно показати, яким чином він може брати на себе відповідальність за своє власне життя.

  1. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою

При наданні психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою рекомендується використовувати наступні способи:

Інформування.

Розширення (зміна, коректування) інформованості дитини, підвищення його психологічної письменності в області обговорюваних питань за рахунок прикладів з буденного життя, звернення до літературних джерел, до наукових даних, до досвіду інших людей.

Метафора (метод аналогій).

Суть методу полягає у використовуванні аналогій - образів, казок, притч, випадків з життя, прислів'їв, приказок - для ілюстрації актуальної ситуації (теми, питання). Метафора робить непрямий вплив на установки, стереотипи, думки людини, дозволяє поглянути на ситуацію як би із сторони. Завдяки цьому знижується суб'єктивна значущість проблеми, зникає помилкове відчуття її унікальності. Крім того, вдається розрядити напружену атмосферу консультування.

Встановлення логічних взаємозв'язків.

Психолог разом з дитиною встановлюють послідовність подій, виявляють вплив внутрішніх (суб'єктивних) чинників на те, що відбувається і їх взаємозв'язок. Даний спосіб дозволяє розширити і уточнити розуміння проблеми.

Проведення логічного обґрунтування.

Даний спосіб дозволяє відсортувати варіанти рішення актуальної життєвої задачі за рахунок логічного аналізу, очевидного результату (ефективність) різних шляхів рішення.

Саморозкриття.

Психолог побічно спонукає консультованого "стати самим собою". Він ділиться власним особистим досвідом, виражає терпиме відношення до різних висловів, відчуттям дитини.

Конкретне побажання.

Побажання може містити рекомендацію спробувати який-небудь конкретний чин дії при рішенні актуальної задачі. Такі побажання не повинні знижувати відповідальність підлітка. Він сам ухвалює рішення, оцінює прийнятність пропонованих способів, планує кроки для їх реалізації.

Парадоксальна інструкція.

Для того, щоб викликати відчуття протесту і активізувати дитину, можна запропонувати йому продовжувати робити те, що він робить. Хай повторить свої дії (думки, вчинки) принаймні три рази.

Переконання.

Даний спосіб доцільно використовувати на фоні урівноваженого емоційного стану. Переконання можна застосовувати за наявності у підлітка розвинутого образного і абстрактного мислення, стійкості уваги. Психолог, використовуючи зрозумілі підлітку аргументи, дозволяє йому переконатися (затвердитися) в правильності певних прийомів, думок і т.п.

Емоційне зараження.

При встановленні довірчих відносин психолог стає зразком для емоційної ідентифікації. За рахунок цього він може поміняти (відкоректувати) емоційний стан дитини, заражаючи його власним емоційним настроєм.

Допомога у відреагуванні неконструктивних емоції

Застосування даного способу актуально при гострих емоційних станах. Відреагування може виражатися у формі сміху, зліз, вимови, активної дії (бути схожим, постукати, побити подушку, потопати ногами, намалювати, покреслити, написати).

Відреагування дозволяє зняти (розрядити) напругу, викликану негативною емоцією. Психолог уважно спостерігає, співчуває, розуміє, але не приєднується до відчуттів консультованого.

Релаксації.

Потрібно навчити дитину різним способам розслаблення, досягнення внутрішнього спокою і комфорту. Релаксація може здійснюватися у формі медитації, аутотренінгових і вправ релаксацій.

Підвищення енергії і сили.

Цей спосіб потрібно застосовувати, коли дитина відчуває себе знесиленим, "вичавленим", демонструє відсутність сил (енергії). Конкретні рухові вправи, перевтілення, уявне "підключення" до різних джерел енергії - ці прийоми дозволяють підвищити активність і працездатність консультованого.

Переоцінка.

Переоцінка негативних відчуттів і думок дозволяє виробити новий погляд на ситуацію - "змінити рамку". Переоцінка включає виявлення негативних переживань (думок, образів), їх фіксацію, пошук позитивного (трансформацію в позитивне), концентрацію на позитивному і об'єднання позитивного з негативним з метою зміни (переоцінки) негативу.

Домашнє завдання.

Як домашнє завдання даються різні дії, про які домовляються психолог і консультований. Це можуть бути спостереження, відстежування результатів, опробування нових способів.

Позитивний настрій.

Позитивний настрій дозволяє укріпити віру дитини в свої можливості по дозволу виниклого утруднення, він концентрує свідомі і підсвідомі сили для досягнення поставленої мети.

Рольове програвання.

Даний спосіб припускає моделювання різних реальних і ідеальних ситуацій для тренування (відробітки) нових способів поведінки.

Аналіз ситуацій.

В ході консультування можна проводити сумісний аналіз як реальних життєвих ситуацій дитини, так і ситуацій з життя інших людей, включаючи приклади з літературних творів. Разом з інформуванням це допомагає підвищити психологічну письменність, а також розвинути навики використовування психологічної інформації при аналізі ситуацій.

Внутрішні переговори.

Можуть використовуватися для усунення внутрішніх конфліктів дитини. Вони припускають виявлення конфліктуючих сторін (субосіб), їх найменування і здійснення діалогу між ними. Психолог може допомогти дитині усвідомити конфліктуючі сторони і організувати внутрішні переговори, що ведуть до компромісу. Після спеціальних тренувань дитина навчається підключати до переговорів свого Творця - мудру творчу силу, яка є у кожної людини. Це допомагає знаходити не тільки компроміси, але і нові оригінальні рішення.

Трансформація особистої історії.

Задача трансформації - цілеспрямоване занурення у власну історію для уявного завершення суб'єктивно незакритих подій минулого життя, для зміни нав'язаних програм і сценаріїв. Подібні уявні дії сприяють також зняттю напруги, створюваної ефектом незакінченої дії. Якщо не можна змінити реальні події життя, то можна змінити відношення до них. В тих випадках, коли підліток страждає від думок, що він не сказав або не зробив чогось, можна запропонувати йому зробити це, актуалізувавши відповідну ситуацію в ході психологічної роботи (в або реально думках в ігровій моделі).

Цілеспрямованість.

Пошуком нової життєвої мети і значень варто зайнятися, якщо дитина відчуває спустошеність, у нього мала цінність власного існування, він хоче змінити своє життя, але не знає, в якому напрямі рухатися. Для цілеспрямованості можна використовувати як раціональні техніки, так і творчу уяву.

Наповнення значенням "буденних життєвих подій".

Цей спосіб припускає роботу по підвищенню значущості подій, що відбуваються, наповненню значенням виконуваних дій {пригадайте, як Тому Сойер зміг перетворити на задоволення скучне фарбування забору). Така робота має велике значення для дитини, якій життя здається скучним, всі заняття - нецікавими.

Соціальні проби.

Освоєння дитиною різних конкретних дій як в спеціально запланованих життєвих ситуаціях, так і в ігрових процедурах. Таке навчання дозволяє дитині краще зрозуміти власні можливості, пройти своєрідне соціальне гартування, освоїти нові форми і способи поведінки.

Надання допомоги у пошуках ідентичності.

Така допомога вельми актуальна для підлітків, які болісно шукають відповідь на питання "Хто я насправді?" Тут потрібні дії, спонукаючи консультованого до самопізнання, до осмислення власних вчинків.

Зосереджене мріяння.

Наведемо як приклад методику "Зосереджене мріяння". Її реалізація здійснюється в декілька кроків.

1. Складання проекту бажаного майбутнього. Для цього можна використовувати запис всіх бажань без критики і обмежень протягом 10-15 хвилин; складання фільму про власне життя з фіксацією ряду кадрів з бажаного майбутнього; "подорож" на машині часу в своє майбутнє; уявна подорож в "особливе місце", де можна поговорити з мудрецем і почути його повчання, і т.д.

2. Визначення тимчасової сітки. Якщо все, що виділено на першому етапі, відноситься до завтрашнього дня, слід подумати про ближню перспективу; якщо мета відноситься до віддаленого часу, слід подумати про найближчі кроки їх реалізації.

3. Вибір найважливішої мети і цінностей, обгрунтовування їх важливості.

4. Перевірка сформульованої мети і цінностей на позитивність, конкретність, досяжність, ясність, етичність.

5. Складання списку ресурсів для досягнення мети.

6. Складання списку обмежень шляху до мети.

7. Складання покрокового плану досягнення мети. Конкретні дії, вправи і процедури, які

вибирає психолог для надання психологічної підтримки, завжди ситуативні. Вони обумовлені, перш за все, індивідуальними характеристиками підлітка і направлені на його соціалізацію за рахунок усунення причин, перешкоджаючих дозволу актуальних життєвих задач.

  1. Послідовність роботи щодо зміни поведінки

Кроки психологічної допомоги особистості :

  • початковий етап, на якому людині надається впевненість у тому, що вона звернулася туди, де її зрозуміють і підтримають;

  • уточнюючий етап, на якому відбувається уточнення запиту на основі безумовного прийняття особистості людини, котрій надається допомога, її внутрішніх переживань (зрозуміло, що прийняття не обов'язково означає позитивну оцінку, це просто визнання того, що є); безоцінного ставлення (відсутність оцінок поведінки і особистості клієнта); емпатії (розуміння внутрішнього світу людини, співпереживання їй);

  • діагностичний етап, що полягає у допомозі клієнту оволодіти проблемою, сформувати об'єктивну і ясну картину подій;

  • власне психотерапевтична робота, спрямована на мобілізацію всіх ресурсів клієнта, встановлення і підтримку всіх здорових, позитивних якостей особистості з тим, щоби сприяти підвищенню самооцінки, впевненості у собі; водночас встановлюється коло близьких і друзів, які могли б допомогти;

  • прийняття рішення, що передбачає спільне відпрацювання варіантів розв'язання проблеми; усвідомлення і прийняття клієнтом оптимального варіанта її вирішення; спільне складання плану дій, спрямованого на подолання критичної ситуації;

  • заключний етап, спрямований на підтримку і максимальне схвалення рішення клієнта.

Сучасними дослідниками (І. Кузнецова) пропонується така послідовність кроків по зміні поведінки, що відхиляється. Їх реалізація зажадає застосування розглянутих вище правил взаємодії і способів роботи.

1. Відновлення у дитини позитивного самосприйняття, його довір'я до себе і до світу.

2. Аналіз проблеми, операціоналізація її проявів, виявлення провокуючих джерел і причин.

3. Постановка позитивної мети, опис бажаної поведінки.

4. Побудова кроків зростання: опис конкретних досягнень через день, тиждень, місяць.

5. Уточнення параметрів бажаного результату (одночасно з позитивним програмуванням) через докладні відповіді на питання: "Як я взнаю, що я досяг результату?", "Як інші взнають, що я досяг результату?", "Як я доведу скептику, що досяг результату?" і т.п.

6. Визначення союзників - тих, хто допоможе досягти поставленої мети.

7. Опрацьовування можливих рецидивів старої поведінки з використанням стратегії усунення рецидивів.

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає організацію спеціальної роботи психолога з девіантами, спрямовану на:

  • розхитування і руйнування девіантних настанов, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;

  • розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно спрямованих угрупованнях;

  • навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;

  • розвиток інтересу і здатності до творчості;

  • оптимізацію позитивного досвіду, створення і закріплення зразків позитивної поведінки.

Власне психологічна допомога особистості здійснюється за такими напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

Психодіагностика при цьому є допоміжним засобом, що вирішує проміжні практичні завдання.

  1. Психологічна корекція девіантної поведінки

Функції корекційної роботи

Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій;

  • виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);

  • компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);

  • стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);

  • коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);

  • регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю). При цьому можна виділити такі етапи профілактично-корекційної роботи: формулювання проблеми, висування гіпотези про причини девіацій, діагностичний етап для перевірки і уточнення гіпотези, вибір адекватних методів і технологій надання психологічної допомоги особистості, складання програми та її реалізація, контроль за ходом реалізації програми і, за необхідності, внесення до неї коректив.

Виділяють декілька підходів до надання психологічної допомоги особистості в профілактиці і корекції девіантної поведінки відповідно до напряму психологічної науки.

Так, зокрема, гештальтпсихологія і тілесно-орієнтована терапія спрямовані, насамперед, на подолання "внутрішнього розколу" між тілесним і духовним, формування почуття довіри поняттям "тут" і "тепер". Екзистенціальний підхід передбачає сприяння особистості у переосмисленні екзистенціальної ізоляції, підкресленні цінності й розмаїття світу, створенні привабливої життєвої перспективи, осмисленні сенсу життя. Поведінкова психологія розглядає способи встановлення адекватних контактів з іншими людьми через навчання відповідним засобам соціальної поведінки, зокрема, через тренування входу до певної ролі і виходу з неї тощо, детальне відпрацювання поведінкових реакцій. Інтеракціоністський підхід фокусується на прагненні людини поділити своє життя з іншими у пошуках вирішення соціальних ситуацій через гру певних ролей, забезпечення гнучкості їх меж за допомогою інших людей. У вітчизняній психолого-педагогічній науці відомі давні традиції профілактики і корекції девіантної поведінки через створення спеціального розвивально-виховного середовища (А. Макаренко, Т. Шацький та ін.).

Профілактика девіантної поведінки нерозривно пов'язана з процесом соціалізації особистості і залежить від таких умов, як комплексність (проведення спільних заходів не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей її оточення), своєчасність (надання допомоги на ранніх етапах виникнення схильності до девіантної поведінки), пріоритет превентивності соціальних проблем, прогностичність (спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвих планів без девіантної поведінки).

Форми та методи корекції девіантної поведінки

Форми:

1. Комплексні консультування спеціалістів на основі даних соціально-психологічної, психолого-педагогічної діагностики як окремих учнів, так і класу в цілому, а також батьків.

2. Оздоровлення психосоціального середовища дитини.

3. Просвітницька діяльність у питаннях навчання та виховання, статєвовікової специфіки соматичного та психологічного розвитку старшокласників, напряму на підвищення рівня комплексної взаємодії ”дитина – дорослий”.

4. Попередження психологічних перевантажень у процесі навчання, яке негативно впливає на психіку старшокласника.

5. Проведення спеціального загартування старшокласників з метою підготовки їх до стресових ситуацій, навчання їх раціональних засобів зняття психоемоційних перевантажень у проблемних ситуаціях.

6. Психолого-педагогічне вивчення та відслідкування дитини на протязі всього періоду навчання у школі, своєчасне виявлення стану учня, нервово-психічних та психосоматичних порушень.

7. Спільні семінари для учнів та їх батьків, присвячені проблемам девіантної поведінки.

8. Психолого-педагогічні практикуми для дітей та їх батьків з питань відхилень у поведінці, причин, шляхів подолання та засобів корекції.

9. Санітарно-просвітницька форма роботи.

10. Психогігієнічна та психопрофілактична форми роботи.

11. Організаційно-управлінська форма роботи.

О. Змановська називає такі форми психопрофілактичної роботи:

  • організація соціального середовища, в рамках якої передбачається соціальна реклама з формування настанов на здоровий спосіб життя; створення негативної громадської думки щодо проявів девіантної поведінки, насамперед, через засоби масової інформації; формування соціальних "зон підтримки", зокрема, через організацію і підтримку громадських організацій, молодіжних рухів та ін.;

  • інформування, що передбачає вплив на когнітивні процеси особистості для підвищення її здатності приймати конструктивні рішення щодо власної поведінки; здійснюється через організацію лекцій, бесід, групових дискусій, поширення відео- і телефільмів тощо;

  • активне соціальне навчання соціально-корисним навичкам, активізація особистісних ресурсів, що реалізується через групові тренінги, зокрема, тренінги асертивності або тренінги резистентності до негативних соціальних впливів, участь у групах спілкування і особистісного росту тощо;

  • організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, зокрема, через залучення особистості до пізнавальної діяльності, спорту, мистецтва, випробування себе у "позитивній" діяльності (подорожі, похід у гори, екстремальні види спорту тощо);

  • організація здорового способу життя, що передбачає, зокрема, розвиток екологічної культури особистості, дотримання режиму праці й відпочинку та виключає прояви надмірності;

  • мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки, яка застосовується у разі сформованої схильності до девіантної поведінки і спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.

Методи впливу

1. В інтелектуальній сфері: методи переконання та самопереконання. Методи переконання формують погляди, поняття, настанови. Методи самопереконання обумовлюють самовиховання, що означає, що старшокласник усвідомлено, самостійно у пошуку розв’язання якоїсь проблеми формує у себе комплекс поглядів.

2. У мотиваційній сфері: методи стимулювання – заохочення та покарання. Заохочення – це вираз позитивної оцінки діяльності старшокласника. Покарання – компонент педагогічного стимулювання, який попереджує небажані дії учнів, гальмує їх та викликає почуття провини перед собою та іншими людьми.

3. В емоційній сфері: метод навіювання та самонавіювання. Навіювання може бути як вербальним, так і невербальним. Навіювати – означає впливати на почуття, а через них на розум та волю людини.

4. У вольовій сфері: методи вимоги та вправ. Ці методи обумовлюють розвиток у старшокласника ініціативи, впевненості у своїх силах, наполегливості, вмінь долати труднощі за для досягнення визначеної мети; формування вмінь володіти собою (витримка, самоволодіння); вдосконалення навичок самостійної поведінки та ін.

5. У сфері саморегуляції: метод корекції та самокорекції. Метод корекції спрямовано на створення умов, при яких старшокласник зможе внести зміни у свою поведінку, у ставленні до людей. Корекція не можлива без самокорекції, без саморегулювання.

Метод дилем, його сутність у спільному обговоренні учнями моральних дилем. Дилему можуть створювати різні суб’єкти за умови, що кожна дилема:

1) стосується реального життя старшокласників;

2) є простою для розуміння; 3) є незавершеною;

4) включає два або більше питання, наповнених моральним змістом;

5) обумовлює вибір старшокласниками варіантів відповідей, акцентує увагу на головному питанні: ”Як повинен себе вести головний герой?”

6. У предметно-практичній сфері: виховні ситуації та соціальні спроби – іспити. Методи виховних ситуацій – це методи організації діяльності вихованців у спеціально створених ситуаціях, коли виникають проблеми для дитини та існують умови для самостійного їх вирішення, створюється можливість соціального випробування.

Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації.

Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадку буде ефективним за умови бажання таких змін з боку девіанта. Тому основними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію або одужання; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії.

Так, наприклад, у разі делінквентної поведінки особистості важливими завданнями психокорекційної роботи є створення саногенного середовища або "психотерапевтичних оаз", тобто груп або стосунків, вільних від деструктивних впливів, у яких прищеплюються позитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості до кримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищення здатності особистості конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно виходити з нього .

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні форми поведінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги. Такі тренінги застосовуються як для реабілітації алкоголіків і наркоманів, так і для подолання посттравматичної залежності. При цьому враховують такі психологічні механізми формування залежності, як дисоціація "розуму" і "тіла" внаслідок порушення переживання себе і своєї цілісності, з тим, щоби не відчувати фізичного чи душевного болю; екзистенціальну ізоляцію як наслідок переживання розриву між унікальним "Я" і "Іншими", що, у свою чергу може призвести до злиття, розчинення в іншому (як найрадикальніший засіб розсіювання тривоги через знищення самосвідомості, передачу контролю над своїм життям іншій людині); внутрішнє відчуття часу – проживання не в теперішньому часі, а поза ним, відсутність часової перспективи, зокрема, через відсутність передбачуваного майбутнього.

Слід зауважити, що ці тренінги спрямовані на попередження виникнення тяжких форм залежності, оскільки лікування її – сфера психотерапії, що передбачає використання медичних препаратів. Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих звичок, свідомої відмови від деструктивних форм поведінки. Відповідно вітчизняними дослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивної Я-концепції та ін.

У разі успішного лікування осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблема їх соціально-психологічної реабілітації (відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої через залежну поведінку). Ця проблема має розв'язуватися на декількох рівнях:

  • соціально-правовому (юридична підтримка, працевлаштування, розв'язання житлової проблеми та ін.);

  • медичному (протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних захворювань);

  • психологічному (активізація і розширення особистісних ресурсів, психологічна підтримка через консультування і психотерапію).

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини – "шкільного неврозу"), погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином, зокрема, через роль "класного блазня" або поведінку "луддита", який псує зошити відмінників та меблі, б'ється) тощо. Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами. При цьому слід урахувати, що педагоги, часто не помічаючи цього, роблять більше зауважень "важким" дітям, ніж "нормальним", оцінка дається не окремому вчинку, а особистості загалом, до оцінювання нерідко підключається увесь клас. Тому передумовою успішної профілактичної роботи є психологічне консультування педагогів і батьків щодо змісту, особливостей прояву і чинників девіантної поведінки, а також специфіки взаємодії з девіантами.

Профілактика відхилень у поведінці молодшого школяра як суб'єкта спілкування можлива у груповій роботі з дітьми, яка здійснюється в 3 етапи:

  • орієнтувальний (дає можливість, з одного боку, виявити стереотипні поведінкові реакції учасників, а з іншого – згуртувати групу, створити почуття безпеки і захищеності);

  • реконструктивний (створення нових форм поведінки і накопичення нового досвіду спілкування на основі задоволення потреб у безпеці і прийнятті-визнанні, що відбулося на першому етапі);

  • закріпляючий (сприяння розвитку навичок довільного управління діяльністю і поведінкою, а також – закріпленню набутих конструктивних навичок взаємодії з іншими).

Корекційна програма для важковиховуваних учнів

(за Клюге)

Вихідний рівень

Не готовий до навчального процесу, відсутня готовність до співпраці в рамках спільних програм, демонстрація диссоціальної поведінки у педагогічних ситуаціях (відсутність згоди з пропозиціями педагога, обхід навчальних завдань, відмова від контакту з педагогом, ігнорування необхідності допомагати оточуючим)

Мета роботи

Прищепити готовність до навчання, соціальну здатність до групової активності в шкільно-педагогічних ситуаціях

Просвітницька програма

Зміст

Зниження вимог до школяра, поки вони не відповідатимуть його реальному рівню, зміна педагогічного настановлення з "орієнтованого на викладання" на "орієнтоване на учня"; сприяння індивідуальній роботі, розвитку інтересів, дозвіл (на перших етапах) на відвідування уроків тільки 2 години на добу, виконання тільки одного навчального завдання

Принципи

Поступовість, рух уперед малими кроками, увага до ручної роботи, орієнтація на самодіяльність учня

Форма

Індивідуальна робота з учнями

Засоби

Словесна інформація, робоча карта, ігри і книги

Стиль

Спрямований на учня

Виховна робота

Зміст

Підготовча групова фаза, створення товариських контактів, обмеження вульгарного стилю спілкування, організація вільного часу в класі, спеціальні форми заохочення кожного, організація допомоги кожному в будь-який час

Спеціальна форма

Пошук власного приміщення для групових занять, груповий тренінг, окремі педагогічні заходи, спільне проведення дозвілля і т.п.

Засоби

Пізнавати, виправлятися, повторювати позитивні елементи поведінки

Стиль

Переважно партнерський

Особлива увага при цьому має бути приділена психологічній освіті та психологічному консультуванню батьків і педагогів для попередження шкільної дезадаптації учнів, виникнення "шкільних" неврозів тощо.

Корекційна програма, що створена німецьким дослідником Клюге, орієнтована на найскладніших учнів масової школи, які за характеристиками соціальної поведінки перебувають у "групі ризику". Переваги цієї програми полягають у тому, що в ній пропонується проведення тренінгу, розрахованого на досить тривалий проміжок часу, який передбачає і психологічну, і педагогічну корекцію (див. таблицю).

При цьому педагог задає систему суспільних цінностей, моральних ідеалів, визначає напрям, змістовні "перспективні лінії" розвитку, як їх називав А. Макаренко. Разом з тим, педагог, на нашу думку, за необхідності може використати такі методи корекції негативних рис характеру, як метод "вибуху" і метод "реконструкції" характеру" . Психолог забезпечує формування і оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів.

Н. Максимова зазначає, що однією з найефективніших форм роботи з підлітками, схильними до девіацій у поведінці, є групові психокорекційні заняття, на яких членами групи і ведучим розігруються складні для присутніх дітей ситуації. Внаслідок цього, як зазначає автор, "виникає можливість обговорювання шляхів розв'язання проблеми найвідповіднішою мовою – мовою реальної поведінки". Адже підліток неодноразово спостерігає відтворення в різноманітних варіантах важкої для нього ситуації, внаслідок чого зростає його здатність об'єктивного її сприймання і розпізнавання в реальному житті, засвоєння адекватних способів поведінки. Важливо тільки, щоби такі підлітки не сприймали інших членів групи як засіб для досягнення своїх цілей, а вчилися їх слухати і розуміти та співпрацювати з ними. При індивідуальній роботі з підлітками дітей слід орієнтувати на усвідомлення і уточнення цілей їх діяльності, навчити ставити ті реальні цілі, що повною мірою дозволять їм реалізувати себе як особистість у позитивно спрямованій діяльності, навчити різноманітним засобам самоконтролю, розпізнавання ситуацій, що адресовані "слабким місцям" підлітків для досягнення накреслених цілей, навчити сприймати іншу людину як партнера тощо .

Ю. Клейберг при цьому наводить такі прийоми корекційно-виховного впливу на підлітків-девіантів:

  • зниження вимог до підлітка до досягнення ним соціальної та психологічної адаптації;

  • залучення до колективних видів діяльності, стимулювання розвитку творчого потенціалу, самовираження;

  • організація ситуацій успіху, розробка відповідних заходів для заохочення;

  • демонстрація і роз'яснення позитивних зразків поведінки (через особистий приклад, образи з художньої літератури, періодики, біографій видатних людей) тощо.

Такий підхід сприятиме поступовій орієнтації підлітка на самовиховання як важливий чинник попередження девіантної поведінки в майбутньому.

девіантний корекція профілактика інтервенція

Практична значущість корекційних програм:

1. Розробка корекційних програм профілактичної допомоги дозволить девіантним старшокласникам успішно адаптуватися в співтоваристві, виключити можливість рецидиву такої поведінки.

2. Знання напрямів і способів корекції девіантної поведінки дозволить вирішувати внутрішні і міжособові конфлікти, будувати відповідним чином виховну роботу, направляти її на навчання адекватним способам реагування і поведінки.

3. Облік внутрішньої позиції старшокласника, облік його індивідуально-психологічних особливостей дозволить підібрати ефективні методи впливу на нього, розкрити резерви поведінки, можливі форми спілкування, пом’якшити негативні реакції, а також вжити профілактичних заходів для зниження ризику девіантної поведінки.

4. Реалізація даної програми розрахована на довгострокову профілактичну роботу. Вона складається з ряду етапних програм, що розраховані на короткі терміни і мають конкретні цілі і завдання. Робота фахівців в рамках програми проводиться в груповій і індивідуальній формі.

Етапи проведення тренінгу: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап (організаційний).

Робота цього етапу починається ще задовго до запрошення до участі в таких групах старшокласників.

На цьому етапі:

1. Психолог вивчає особисту справу, психолого-педагогічну карту і медичну карту дитини.

2. Розмовляє з класним керівником, психологом того навчального закладу, де навчається старшокласник, з метою з’ясування особистісних особливостей і форм поведінки його у школі.

3. Разом з медичним працівником визначає можливі відхилення у фізичному розвитку у результаті перенесених ним захворювань і яким чином вони могли вплинути на становлення особистісних рис.

4. Розмовляє з батьками старшокласника і з’ясовує особливості поведінки в побуті, особливості сімейного виховання, заручається згодою батьків на участь їх дитини в роботі групи оптимального педагогічного впливу.

5. Особисто знайомиться з учасником групи, проводить ознайомлювальну бесіду і відзначає для себе особливості його поведінки.

6. Аналізують разом із психологом групи отримані результати і виробляють програму роботи групи оптимального педагогічного впливу.

Основний етап

(безпосередня робота з старшокласниками)

1. Робота з реалізації програми групи.

2. Моніторинг роботи групи, внесення необхідних змін івиправлень.

3. Моніторинг зміни поведінки.

Заключний етап

1. Аналіз отриманих результатів за підсумками роботи групи.

2. Рекомендації педагогам шкіл і батькам щодо подальшої роботи з старшокласником.

3. Індивідуальні рекомендації безпосередньо учасникам групи.

Додаток 1

Алгоритм роботи практичного психолога з важковиховуваними дітьми та учнями «групи ризику»

  1. Виявлення дітей та учнів, схильних до правопорушень, вживання алкогольних напоїв, наркотичних та психотропних речовин, схильних до бродяжництва та жебрацтва, проявів жорстокості та насилля, які мають проблеми в поведінці, ознаки емоційних розладів, схильні до аутоагресивної, самоушкоджуючої або суїцідальної поведінки та мають труднощі в навчанні і вихованні.

  2. Визначення причин труднощів дітей та учнів різних категорій "групи ризику", індивідуальна діагностика „важковиховуваних”.

  3. Корекційно-відновлювальна і розвивальна робота з учнями вищезазначених категорій (індивідуальна /групова).

  4. Просвітницька робота з педколективом навчального закладу з питань взаємодії педагогів і працівників психологічної служби у профілактиці злочинності та проявів насилля серед учнівської молоді, попередження дитячої безпритульності і бездоглядності, вживання алкоголю, наркотиків та психотропних речовин, важковиховуваності дітей та учнів.

  5. Просвітницька робота з сім'ями важковиховуваних дітей (консультації, відвідування вдома).

  6. Взаємодія з адміністрацією навчального закладу у профілактиці негативних явищ у дитячому та учнівському середовищі (рада профілактики, малі педради тощо).

  7. Взаємодія з інспекцією у справах неповнолітніх, соціальною службою та іншими організаціями з питань профілактики злочинності та проявів насилля серед учнівської молоді, попередження дитячої безпритульності і бездоглядності тощо .

Додаток 2

ОРІЄНТОВНІ БЕСІДИ З ПІДЛІТКАМИ

Бесіда «Настрій»

1. Що означає «добре почуватися»?

2. Як ти дізнаєшся, який у тебе настрій?

3. Коли в тебе переважає хороший настрій?

4. Від чого твій нас грій псується?

5. Як ти зараз почуваєшся? Чому?

Бесіда «Бажання»

1. Чого тобі найбільше хочеться?

2. Чи здійсненне це бажання? Чому?

3. Що ти відчуватимеш, якщо воно справді здійсниться? Чому?

4. Від кого залежить здійснення цього бажання?

5. Чого ти найбільше не хочеш? Чому?

6. Що ти можеш зробити, щоб небажане не трапилося?

Бесіда «Любов»

1. Що означає «любити»?

2. Як упізнати людину, яка любить?

3. Кого ти любиш? Чому?

4. Хто любить тебе? Чому?

5. Як ти дізнаєшся про те, що тебе люблять?

6. Чи любиш ти себе? За що саме?

7. Чим ти собі не подобаєшся?

8. Кого ти не любиш? Чому?

9. Хто не любить тебе? Чому?

10. Чи можна прожити без любові?

11. Чим відрізняються почуття прихильності, симпатії, товариськості, закоханості, любові?

Бесіда «Час життя людини»

1. Як ти гадаєш, до якого віку ти доживеш?

2. Що важливе сталося з тобою, коли ти був маленьким? З Що цікаве відбулося з тобою сьогодні?

4. Які приємні (неприємні) події можуть статися з тобою:

Найближчим часом?

Коли закінчуватимеш школу?

Коли будеш дорослою людиною?

Коли станеш старим?

Бесіда «Цінність життя»

1. Чи задоволений ти своїм життям? Чому?

2. Що в житті для тебе найдорожче?

3. Чи є в тебе особисті плани? Які саме?

4. Що в житті залежить від тебе?

5. Чого ти домігся власними силами?

6. Що необхідно для перемоги?

7. Чи хороша ти людина? Чому ти так вважаєш?

8. Чим ти особливий?

9. Чим ти схожий на інших?

10. Що ти зробив на совість?

Додаток 3

Документація практичного психолога по роботі

з учнями «групи ризику»

та учнями, які стоять на внутрішньому обліку в навчальному закладі

Проведена робота з „важковиховуваними” дітьми та учнями «групи ризику» повинна відображатися у журналах щоденного обліку роботи, корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи, протоколах індивідуальних та групових консультацій (для батьків, учнів, педагогів), індивідуальних картках психологічного/ соціально-педагогічного супроводу.

Обов’язковими є папка «Індивідуальні картки дітей/учнів, які стоять на внутрішньому обліку школи , дітей групи ризику», папка «Методичні матеріали для роботи з дітьми / учнями, які стоять на внутрішньому обліку»

Папка „ Індивідуальні картки дітей/учнів, які стоять на внутрішньому обліку школи” повинна бути окремо у практичного психолога, окремо у соціального педагога.

Матеріали зберігаються до досягнення „важковиховуваними” учнями 18 років.

Зміст папки

Індивідуальні картки дітей/учнів,

які стоять на внутрішньому обліку школи”

1. Список дітей/учнів, які стоять на внутрішньому обліку, затверджений директором школи (окремо по різних категоріях: схильних до правопорушень, вживання алкогольних напоїв, наркотичних та психотропних речовин, схильних до бродяжництва та жебрацтва, проявів жорстокості та насилля, мають проблеми в поведінці, ознаки емоційних розладів, схильні до аутоагресивної, самоушкоджуючої або суїцідальної поведінки, мають труднощі в навчанні і вихованні, „неблагонадійні сім’ї” тощо).

2. План роботи практичного психолога/соціального педагога з вищезазначеними категоріями дітей/учнів (витяг з річного плану).

3. Індивідуальні картки психологічного супроводу дитини/учня - для практичного психолога; індивідуальні картки соціально-педагогічного супроводу дитини/учня - для соціального педагога (за єдиним зразком, що додається). До індивідуальних карток обов’язково додаються:

3.1. Індивідуальний план роботи з кожною дитиною/учнем вищезазначених категорій.

3.2. Протоколи діагностичного обстеження важковиховуваних (обов’язково вказати прізвище, ім’я, по-батькові учня/дитини, назву методики, дату проведення діагностування, результат, висновки та рекомендації), бланки з відповідями дитини/учня ( зразок додається).

3.3. Облік проведеної роботи з учнями/дітьми, які стоять на внутрішньому обліку в навчальному закладі, фіксується у відповідних фахових журналах.

Зміст папки

Методичні матеріали для роботи з учнями,

які стоять на внутрішньому обліку та учнями «групи ризику»”

1. Психодіагностичні методики ( підбір психодіагностичних методик здійснюється відповідно до типу важковиховуваності учнів).

1.1.Александровська Е.М., Гільяшева І.Н. „Модифікований варіант

особистісного опитувальника Кетелла Р. ( форма „Д”) 12– РF, 14 – РF”.

1.2.Ануфрієв О., Костроміна С. „ Мотивація навчання”.

1.3.Айзенк „Тип темпераменту”.

1.4.Басс А., Дарк А. „Дослідження показників і форм агресії ”.

1.5.Бернс Р., Кауфман С. „Кінетичний малюнок сім’ї”.

1.6.Бойко В.В „Визначення інтегральних форм комунікативної

агресивності особистості”

1.7.Варга А.Я., Столін В.В. „Методика діагностики батьківського

ставлення”.

1.8.Кетелл Р. „Особистісний опитувальник ” „16 – РF”.

1.9.Коломінський М.С. „Соціометричне дослідження”.

1.10.Лічко А.Е. „Патохарактерологічний діагностичний опитувальник”.

1.11.Люшер М. „Кольоровий тест” (проективна методика).

1.12.Методика, розроблена Вологодським центром гуманітарних досліджень і консультувань „Розвиток” „Схильність до делінквентної поведінки”.

1.13.Морено Дж. „Соціометрія”.

1.14.Овчарова Р.В. „Приблизна схема аналізу особливостей та недоліків сімейного виховання учнів”.

1.15.Овчарова Р.В. „Типовий сімейний стан”.

1.16.Овчарова Р.В. „Експертна діагностика соціально-педагогічної занедбаності дітей”.

1.17.Спілберг Ч. „Шкала особистісної тривожності”.

1.18.Стреляу Я. „Характеристика типу нервової діяльності”(адаптація Н.Р.Данилової, Ф.Г. Шмелева )

1.19.Філліпс „Визначення рівня шкільної тривожності”.

1.20.Ейдеміллер Е.Г. „Аналіз сімейного виховання” (АСВ): опитувальник АСВ для батьків дітей віком 3-10 років, опитувальник АСВ для батьків підлітків віком від 11 до 21 року.

2. Корекційно-відновлювальні, розвивальні, просвітницькі та інформаційні матеріали (програми тренінгів, конспекти занять, виступів тощо ) за напрямками:

2.1. Формування та розвиток характерологічних особливостей особистості учнів.

2.2. Тренінги модифікації поведінки.

2.3. Мотивація та саморегуляція.

2.4. Корекційна робота практичного психолога/соціального педагога з аутичною дитиною.

2.5. Корекційна робота з агресивними учнями.

2.6. Робота з тривожними учнями.

2.7. Корекційна робота з дітьми з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю.

2.8. Просвітницькі матеріали (для учнів, батьків, педагогів) з питань профілактики важковиховуваності, злочинності та проявів насилля серед учнівської молоді, профілактики вживання дітьми та підлітками алкогольних напоїв, наркотичних та психотропних речовин попередження дитячої безпритульності і бездоглядності, аутоагресивної поведінки, самоушкоджуючої та суїцідальної поведінки.

Додаток 4

Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики

важковиховуваного учня (учениці)

(за Овчаровою Р.В.)

  1. Стан здоров’я і розвиток учня.

1.1.Загальна оцінка стану здоров’я учня.

(за даними медичної картки)

1.2.Ознаки підвищеної нервозності (відсутні; підвищена втомлюваність, понижена працездатність; подавлений настрій; підвищена збудливість; спалахи гніву; агресивне ставлення до однолітків, учителів; уникнення контактів, спільних справ, схильність до руйнівних дій, садизм, інші вияви).

1.3.Шкідливі звички (палить, вживає спиртні напої, вживає токсико - наркотичні речовини; вказати епізодично чи систематично).

1.4.Перебуває на диспансерному обліку і з приводу чого.

  1. Психологічна атмосфера сім’ї (сприятлива, несприятлива, вкрай несприятлива).

2.1.Дані про батьків (освіта, професія, місце роботи).

2.2.Інші члени сім’ї .

2.3.Тип сім’ї (благонадійна, неблагонадійна: педагогічно-некомпетентна/ морально неблагонадійна / конфліктна).

2.4.Характеристика взаємин батьків з дитиною (сімейний диктат, гіперопіка, потурання, інше ).

2.5.Організація режиму праці та відпочинку (які обов’язки виконує в сім’ї, чи дотримується режиму дня, хто і якою мірою контролює виконання домашніх завдань, як організовано дозвілля дитини).

  1. Особливості навчальної діяльності

3.1.Успішність учня.

3.2.Ставлення до навчання (позитивне, нейтральне, байдуже, негативне).

3.3.Інтелектуальні можливості учня (високі, середні, низькі).

3.4.Мотиви навчання (пізнавальний інтерес до предметів; усвідомлення необхідності навчальної діяльності; прагнення одержати оцінку, схвалення дорослих; уникнення покарань, намагання утвердитися серед однокласників тощо).

  1. Ставлення до колективу класу.

4.1.Позиція учня в класі

(лідер, прийнятий, відторгнений, ізольований).

4.2.Характер стосунків з однокласниками

(з ким частіше спілкується, дружить).

4.3.Взаємини з іншими однокласниками

(ділові, виважені, рівноправні, дружні, теплі, конфліктні, агресивні, байдужі, відчужені, ні з ким не спілкується).

4.4.Манера, стиль спілкування з оточуючими

(домінантний стиль: упевнений у собі, прагне нав'язати свою думку, безапеляційно перебиває співрозмовника, але не дозволяє робити цього із собою, майже ніколи не визнає своєї неправоти; недомінантний стиль: сором'язливий, поступливий, легко визнає власні помилки, потребує постійної підтримки в розмові; екстравертований стиль: постійно націлений на спілкування, легко контактує, допитливий, відкритий, уважний до оточуючих; інтровертований стиль: замкнутий, уникає контактів, надає перевагу діяльності, в розмові небагатослівний).

4.5.Ставлення до громадської думки

(активно-позитивне: намагається виправити недоліки, врахувати зауваження; пасивно-позитивне: з розумінням сприймає критику, погоджується з висловленими зауваженнями, але недоліки не виправляє; байдуже: не реагує на критику, не змінює поведінку; негативне: сперечається, не погоджується із зауваженнями).

  1. Ставлення до фізичної праці

(позитивне: працелюбний, надає перевагу фізичній праці, а не розумовій, має «золоті руки»; байдуже: не розглядає фізичну працю як цікавий вид діяльності, не відмовляється від трудових справ, але виконує абияк; негативне: лінивий, до трудових доручень ставиться зневажливо).

5.1.Ставлення до громадського майна (бережливе, господарське, байдуже, демонстративно зневажливе, навмисно псує).

  1. Спрямованість інтересів.

6.1.Проявляє інтерес до діяльності (фізичної, розумової, трудової, технічної, громадської, суспільно-політичної, організаторської, художньої, спортивної).

6.2.В яких гуртках, секціях, клубах працює.

6.3.Культурно-естетичний світогляд (як часто відвідує театри, виставки, музеї; які має читацькі інтереси: книг не читає, читає епізодично, читає систематично, перевагу надає художньо оформленим молодіжним журналам; скільки часу проводить біля телевізора: які передачі дивиться систематично, з ким обговорює зміст телепередач).

  1. Особливості нерегламентованого спілкування (скільки часу проводить у дворі, коли ввечері повертається додому; з ким дружить, який вплив вони мають; місце спілкування поза домом, постійне чи випадкове: кафе, дискотеки, під'їзд; зміст спілкування поза домом: робота з технікою, відвідування відеосалонів, гра на гітарі, прослуховування музичних творів, розмови на різні теми, комп'ютерні ігри, безцільне проведення часу, випивки, паління, азартні ігри).

  2. Самооцінка особистості.

8.1.Рівень самооцінювання

(адекватний: реально оцінює свої позитивні та негативні риси, можливості і досягнення;

завищений: некритичний до себе, перебільшує досягнення;

занижений: занадто самокритичний, недооцінює свої можливості та якості).

8.2.Яких рис характеру хотів би набути?

  1. Особливості поведінки

9.1.Позитивні вчинки (як часто учень їх здійснює, можливі мотиви їх здійснення)

9.2.Негативні вчинки

(їх прояв: епізодично, систематично;

їх характер: грубість, бійки, пропуски уроків, запізнення на уроки, порушення дисципліни в класі, відмова виконувати вимоги, не працює на уроках).

9.3.Правопорушення учня (крадіжки, побиття молодших і слабших, вимагання грошей, жорстоке поводження з тваринами, прояв садистських нахилів, хуліганство).

9.4.Ставлення до своїх вчинків (байдуже, стурбоване, з наміром виправдати, засуджує).

9.5.Як сприймає педагогічний вплив (байдуже, з вираженою протидією, намагається виконувати вимоги).

9.6.Чи перебуває на обліку в правоохоронних органах.

Додаток 5

КАРТА ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСОБИСТОГО РОЗВИТКУ

ПІДЛІТКА

I. Загальні відомості про дитину

1. Анкетні дані:

1) прізвище, ім'я;

2) дата народження;

3) клас.

2. Відомості про особливості функціонування нервової

системи:

1) швидко стомлюється;

2) стомлюється після тривалого навантаження; невтомний;

3) швидко переходить від радості до смутку без видимої причини; адекватна зміна настроїв; стабільний у прояві настрою;

4) переважає збудження; збудження і гальмування урівноважені; переважає гальмування.

3. Успішність:

1) відмінна, хороша, задовільна, незадовільна.

II. Відомості про сім'ю і взаємостосунки у ній

1. Склад сім'ї:

1) повна;

2) один з батьків;

3) така, що розпалася.

2. Взаємостосунки батьків між собою:

1) поважні;

2) напружені;

З) конфліктні.

3. Взаємостосунки батьків з дитиною:

1) довірливо-поважні;

2) авторитарні;

3) конфліктні.

III. Прояв особистих якостей у поведінці дитини

А. Спрямованість інтересів:

1) на навчальну діяльність;

2) на трудову діяльність;

3) на художньо-естетичну діяльність;

4) на досягнення в спорті, туризмі;

5) на відносини між людьми.

Б. Ставлення до справи.

1. Активність:

1) бере активну участь у всіх суспільних справах, незважаючи на власний час;

2) бере активну участь у суспільних справах, але прагне не витрачати на це свого вільного часу;

3) не проявляє активності у суспільному житті, але доручення виконує;

4) рідко бере участь в суспільних справах; відмовляється брати участь суспільних справах.

2. Працьовитість:

1) будь-яку роботу учень завжди виконує охоче, шукає роботу сам і прагне зробити її добре;

2) як правило, охоче береться до роботи, прагнучи виконати її добре;

3) рідко охоче береться до роботи;

4) найчастіше прагне ухилитися від будь-якої роботи;

5) завжди ухиляється від виконання будь-якої справи.

3. Відповідальність:

1) завжди добре і своєчасно виконує будь-яку доручену йому справу;

2) у більшості випадків добре і своєчасно виконує доручену йому роботу;

3) часто не виконує своєчасно (або виконує погано) доручену йому справу;

4) дуже рідко виконує доручену йому справу;

5) ніколи не доводить до кінця доручену йому справу.

4. Ініціативність:

1) виступає таким, що зачинає багато справ, не прагнучи одержати за це ніякого визнання;

2) досить часто виступає таким, що зачинає нові справи;

3) рідко сам починає нову справу;

4) майже ніколи сам не починає нову справу;

5) ніколи не виступає таким, що зачинає які-небудь справи.

5. Організованість:

1) завжди правильно розподіляє свою роботу за часом і виконує її згідно плану;

2) у більшості випадків правильно розподіляє і своєчасно виконує свою роботу;

3) уміє правильно розподіляти і своєчасно виконувати свою роботу, тільки якщо за кожен її етап треба звітувати;

4) найчастіше не уміє правильно розподіляти свою роботу за часом;

5) не вміє розподіляти свою роботу за часом, витрачає час дарма.

6. Допитливість:

1) постійно активно шукає щось нове в різних галузях науки і культури;

2) у більшості випадків зацікавлений отримати нові знання з

різних галузей науки і культури;

3) рідко прагне дізнатися щось нове; як правило, цікавиться однією обмеженою галуззю знань;

4) як правило, не виявляє зацікавленості в придбанні нових знань; байдужий до будь-яких нових знань.

7. Акуратність:

1) завжди тримає свої речі в ідеальному порядку. Завжди охайний, підтягнутий – і за партою і біля дошки. Береже суспільне майно, прагне привести його в порядок;

2) тримає в належному порядку власні і позичені йому речі (книги, конспекти), допомагає упорядковувати суспільне майно (парти, інвентар і т.п.), швидше з обов'язку;

3) не проявляє прагнення до підтримки порядку навколо себе. Іноді приходить в школу неохайно одягненим. Байдужий до тих, хто псує суспільне майно;

4) часто не піклується про свій зовнішній вигляд, стан своїх книжок, речей, не береже суспільне майно, навіть псує його;

5) абсолютно не піклується про те, щоб тримати, свої речі в належному порядку, завжди неохайний. При нагоді, не замислюючись, псує суспільне майно.

В. Ставлення до людей.

8. Колективізм:

1) завжди проявляє турботу про знайомих і незнайомих людей, старається надати їм допомогу і підтримку;

2) схильний проявляти турботу про незнайомих людей, якщо це не заважає його особистим планам і справам;

3) нерідко проявляє байдужість до чужих справ і турбот, якщо це не зачіпає його особисто;

4) як правило, байдужий до турбот інших, за своєю ініціативою нікому не допомагає;

5) вважає зайвим проявляти турботу про незнайомих членів суспільства, живе під девізом: «Не лізє не в свою справу».

9. Чесність, правдивість:

1) завжди правдивий з батьками, вчителями, товаришами;

2) майже завжди правдивий з батьками, вчителями, товаришами;

3) часто говорить неправду ради власної вигоди;

4) майже завжди говорить неправду, якщо йому це вигідно;

5) схильний завжди говорити неправду.

10. Справедливість:

1) активно бореться з тим, що вважає несправедливим;

2) не завжди бореться з тим, що вважає несправедливим;

3) рідко виступає проти того, що вважає несправедливим;

4) не добивається справедливості;

5) абсолютно байдужий до проявів несправедливості.

11. Безкорисливість:

1) у своїх вчинках завжди керується міркуваннями про користь

справи або інших людей, а не про власну вигоду;

2) майже завжди керується міркуваннями про користь справи або інших людей;

3) рідко керується в своїх вчинках міркуваннями користі справи, а не про власну вигоду;

4) у вчинках часто керується міркуваннями власної вигоди;

5) як правило, завжди керується міркуваннями власної вигоди.

12. Товариськість:

1) завжди охоче вступає в контакт з людьми, любить працювати і відпочивати з іншими;

2) як правило, із задоволенням спілкується з людьми;

3) прагне спілкуватися з обмеженим колом людей;

4) віддає перевагу індивідуальним формам роботи і відпочинку;

5) замкнутий, нетовариський.

13. Відчуття товариства:

1) завжди допомагає товаришам у важкій роботі і у важкі хвилини життя;

2) як правило, допомагає товаришам;

3) допомагає товаришам, коли його просять;

4) дуже рідко допомагає товаришам; якщо його попросять, може відмовити в допомозі;

5) ніколи не допомагає товаришам в роботі, в скрутні хвилини життя.

14. Чуйність:

1) завжди співчуває іншим, товариші часто діляться з ним своїми турботами;

2) щиро співчуває іншим, якщо не дуже заклопотаний власними думками;

3) заклопотаний власними почуттями настільки, що це заважає розділити почуття інших людей;

4) майже не вміє співчувати іншим;

5) абсолютно не вміє співчувати іншим, товариші не люблять ”позичати” у нього.

15. Ввічливість, тактовність:

1) всі його вчинки і слова свідчать про пошану до інших людей;

2) майже завжди проявляє належну пошану до інших людей;

3) часто неввічливий і нетактовний;

4) часто неприпустимо різкий, грубий; нерідко затіває сварки;

5) завжди різкий, невитриманий як у спілкуванні з ровесниками, так і зі старшими. У сварці ображає інших, грубить.

Г. Ставлення до себе.

16. Скромність:

1) ніколи не виставляє напоказ своїх достоїнств, заслуг;

2) іноді на прохання товаришів розповідає про свої дійсні досягнення, достоїнства;

3) сам розповідає про свої дійсні досягнення, достоїнства;

4) часто хвалиться ще незробленим або тим, в чому він брав дуже малу участь, до чого має мало відношення;

5) хвалиться навіть незначними досягненнями, перебільшеними достоїнствами.

17. Упевненість у собі:

1) ніколи не радиться з іншими, не шукає допомоги, навіть тоді, коли це слід було б зробити;

2) всі завдання, доручення виконує без допомоги інших. Звертається по допомогу тільки у разі потреби;

3) деколи, виконуючи важке завдання, звертається по допомогу, хоча міг би справитися сам;

4) часто при виконанні завдань, доручень просить допомоги, підтримки інших, навіть якщо сам може справитися;

5) постійно, навіть у простих справах, потребує схвалення і допомоги інших.

18. Самокритичність:

1) завжди з увагою вислуховує справедливу критику і настирний у виправленні власних недоліків;

2) у більшості випадків правильно реагує на зауваження;

3) іноді прислуховується до зауважень, враховує їх;

4) до критичних зауважень ставиться неуважно, не виконує їх;

5) відкидає будь-які зауваження, не бажає визнавати помилки, нічого не робить для їх виправлення.

19. Уміння розраховувати свої сили:

1) завжди реально оцінює свої сили, обирає завдання з якими може впоратися сам;

2) як правило, правильно співвідносить свої можливості та складність завдання;

3) іноді бувають випадки, коли учень не співвідносить свої можливості і складність завдання;

4) у більшості випадків не вміє порівнювати свої сили і труднощі справи;

5) майже ніколи не уміє правильно порівнювати свої сили і труднощі завдання, справи.

20. Прагнення до успіху:

1) завжди і у всьому прагне бути першим (у навчанні, спорті і т.п.), настирливо цього добивається;

2) прагне бути в числі перших у багатьох галузях, але особливу увагу приділяє досягненням в якій-небудь одній галузі;

3) прагне чогось одного, особливо там, де його щось цікавить, хоча досягти успіху та визнання;

4) дуже рідко прагне до успіху в якій-небудь діяльності, легко задовольняється своїм положенням «середняка»;

5) ніколи не прагне в чому-небудь бути першим, одержує задоволення від самої діяльності.

21. Самоконтроль:

1) завжди ретельно зважує свої слова і вчинки;

2) не завжди ретельно контролює свої слова і вчинки;

3) переважно чинить необдумано, розраховує на «везіння»;

4) майже завжди чинить необдумано, недостатньо ретельно контролює себе;

5) постійно чинить необдумано, з розрахунку на везіння.

Д. Вольові якості.

22. Сміливість:

1) завжди вступає у боротьбу, навіть якщо супротивник сильніший за нього самого;

2) у більшості випадків вступає у боротьбу, навіть якщо супротивник сильніше за нього;

3) не завжди може примусити себе вступити в боротьбу з супротивником сильніше за нього самого;

4) в більшості випадків відступає перед силою;

5) завжди відступає перед силою, боїться.

IV. Рішучість:

1) завжди самостійно, без коливань ухвалює відповідальне рішення;

2) у більшості випадків без коливань ухвалює відповідальне рішення;

3) іноді коливається перед відповідальним рішенням;

4) рідко наважується ухвалювати яке-небудь відповідальне рішення;

5) не в змозі самостійно ухвалити яке-небудь відповідальне рішення.

24. Наполегливість:

1) завжди добивається виконання наміченого, навіть якщо ,потрібні додаткові зусилля, не відступає перед труднощами;

2) як правило, прагне виконати намічене, навіть якщо при цьому зустрічаються труднощі;

3) доводить до кінця задумане лише тоді, якщо труднощі його виконання незначні або потрібні короткочасні зусилля;

4) дуже рідко доводить до кінця задумане, навіть якщо стикається з незначними труднощами;

5) зіткнувшись з труднощами, відразу ж відмовляється від спроб виконати намічене.

25. Самостриманість:

1) завжди уміє подавити небажані емоційні прояви;

2) як правило, уміє справитися зі своїми емоціями;

3) деколи не уміє справитися зі своїми емоціями;

4) часто не може подавити небажані емоції;

5) погано володіє своїми почуттями, легко впадає у стан розгубленості, пригніченості і ін.

Е. Становище дитини у дитячому колективі.

26. Авторитет у класі:

1) має безумовний авторитет практично серед усіх своїх однокласників: його поважають, зважають на його думку, довіряють відповідальні справи;

2) має авторитет серед більшості однокласників;

3) має авторитет тільки у частини однокласників;

4) має авторитет в окремих учнів;

5) у класі авторитету не має.

27. Симпатії:

1) є улюбленцем класу, йому прощаються окремі недоліки;

2) у класі хлоп'ята відносяться до нього з симпатією;

3) користується симпатією тільки у частини однокласників;

4) користується симпатією у окремих хлоп'ят;

5) у класі його не люблять.

28. Авторитет у позашкільних об'єднаннях:

1) є визнаним авторитетом у якому-небудь позашкільному об'єднанні (спортшкола, музшкола, клуб, дворова компанія);

2) має авторитет у більшості підлітків якого-небудь позашкільного об'єднання (спортшкола, музшкола, клуб...);

3) має авторитет у окремих членів позашкільних об'єднань (у спортшколі, у клубі...);

4) є членом якого-небудь позашкільного об'єднання, але авторитету там не має (спортшкола, клуб...).

29. Прояви агресії:

1) використовує фізичну силу проти однолітків і інших осіб (постійно, ситуативно, рідко);

2) характеризується вибухами люті, що виявляється в крику, тупанні ногами і ін. (постійно, ситуативно, рідко);

3) злісно жартує, розпускає плітки (постійно, ситуативно, рідко);

4) при щонайменшому збудженні проявляє грубість, різкість (постійно, ситуативно, рідко);

5) агресивність виявляється через погрози, лайку, ворожі вигуки (без застосування фізичної сили) (постійно, ситуативно,

рідко).

Додаток 6

Зразок протоколу діагностичного обстеження

Учня __________________________ ____ групи

Дата проведення ___________________________________________

Назва методики, опитувальника______________________________

Автор методики___________________________________________________

Мета ________________________________________________________________

Бланк для відповідей (додається)

Обрахунок даних_____________________________________

__________________________________________________________

__________________________________________________________

__________________________________________________________

Аналіз та інтерпретація даних _______________________________

_________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________

__________________________________________________________

Висновок ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендації________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Додаток 7

Коди складної життєвої ситуації

(відповідно до спільного наказу Міністерства освіти і науки України від 14 червня 2006 р. № 1983/388/452/221/556/596/106 „Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах”, зареєстрованого в Мін’юсті України 12 липня 2006 р. за № 824/12698 та наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 р. № 864 „Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами”.

01 – інвалідність батьків або дітей;

02 – вимушена міграція;

03 – наркотична або алкогольна залежність одного з членів сім’ї;

04 – перебування одного з членів сім’ї у місцях позбавлення волі;

05 – важковиховуваність дитини, девіантність;

06 – насильство в сім’ї;

07 – безпритульність;

08 – сирітство;

09 – складні стосунки в сім’ї, психологічний розлад;

10 – відсутність житла або роботи;

11 – бездоглядність;

12 – виникнення ризику для здоров’я та життя (зокрема, проживання на екологічно забруднених територіях, в районі епідемії, антисанітарних умовах тощо);

13 – інше (дописати).

Додаток 8

______________________________

Назва навчального закладу

ІНДИВІДУАЛЬНА КАРТКА

ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

УЧНЯ/ВИХОВАНЦЯ _____ групи

_________________________________________________

(Прізвище, ім'я та по-батькові )

Дата народження ___________________________

Домашня адреса_____________________________

Телефон (дом., моб )_________________________

Розпочато______________________________________________

Закінчено _______________________________________

(вказати, з яких причин)

Від кого, коли і з якого приводу надійшов запит на психологічний супровід дитини (№ протоколу, дата педради, рішенням якої учня поставлено на облік) _________________________________________________________________________________

Відомості про батьків (опікунів) прізвище, ім’я, по-батькові; місце роботи, контактний телефон. Якщо не працюють, вказати причину: інвалід/ пенсіонер / домогосподарка / безробітний . Якщо обоє батьків працюють за кордоном, вказати, хто займається доглядом та вихованням дитини на цей момент: бабуся (дідусь) / тітка (дядько) / знайомі тощо (вказати контактний телефон).

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Категорія сім'ї ( повна /неповна; з матір'ю, з батьком, рідні батьки /опікуни; сприяє гармонійному психічному і фізичному розвитку /неблагополучна; дитина -сирота/напівсирота _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Кількість дітей у сім'ї (1/2/3/4 і більше) _________________________________

Код життєвої ситуації (01-13)________________________________________

Соціально-побутові умови (акти обстеження житлово-побутових умов додаються) Соціальні пільги, якими користується дитина _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Дані про особливості перебігу психофізіологічного розвитку дитини Відомості від батьків (проходження вагітності, пологів, дані про захворювання дитини в перший рік життя; особливості історії розвитку дитини (наявність психічних травм, важливих змін у житті дитини, важкихзахворювань)____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Взаємини дитини з батьками та іншими дітьми в сім’ї :

(з ким із членів сім'ї більше спілкується, до кого більше звертається по допомогу чи пораду; із ким найчастіше виникають конфлікти)

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Типові конфлікти та шляхи їх вирішення____________________________

_________________________________________________________________________________________

Методи заохочення та покарання в сім'ї_____________________________________

____________________________________________________________________________________________

Оцінка батьками поведінки дитини (добрий, слухняний, різкий, впертий, образливий)__________________________________________________________________________

Що викликає стурбованість батьків у поведінці та навчанні дитини

___________________________________________________________________________________________

Інформація від педагогів:

Що викликає занепокоєння у навчанні і вихованні учня _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Що турбує у поведінці учня ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Соціальні показники (витяг з індивідуальної картки соціально – педагогічного супроводу: рівень соціальної адаптації, соціальні шкідливості, відхилення в соціальній поведінці ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Стосунки з однолітками ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Психологічні показники (тип темпераменту; особливості характеру, його акцентуації; загальний рівень психічного розвитку; особливості пізнавальних процесів, професійні інтереси, схильності, здібності, особливості поведінки, тип відхилень у поведінці тощо)________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________

Облік проведеної роботи :

Дата

Вид роботи

Зміст роботи

Примітка

Результати і висновки спостережень, протоколи консультацій учнів/вихованців, батьків, педагогів, протоколи психодіагностичного обстеження учня/вихованця, оформлені за відповідною формою, вкладаються в індивідуальну картку психологічного супроводу. Проведена робота фіксується у відповідних журналах.

Література:

  1. Клейберг Ю. Психология девиантного поведения .М., 2001.

  2. Корнилова Т., Григоренко Е., Смирнов С. Подростки групи риска.СПб.,2005

  3. Макарычева Г.И. Коррекция девиантного поведения – СПб.: Речь, 2007

  4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога-М.:ТЦ Сфера, 2004.

  5. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования- М:ТЦ „Сфера”.2000.

  6. Перрон Р. Трудний ребенок : что делать?-Питер. 2004.

  7. Райгородский Д.Я. Диагностика семьи. -Самара : Издательский дом БАЙРАХ, 2004

  8. Римская Р. Практическая психология в тестах, или как научиться понимать себя и других-М.: АСТ ПРЕСС, 1997.

  9. Рогов.Е.И. Настольная книга практического психолога-М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999

  10. Шапарь В.Б. Практическая психология. Психодиагностика отношений между родителями и детьми-Д:Феникс. 2006.

  11. Шендеровський К., Ткач Г. Професія соціальний працівник – К.: Главник О., 2006

Вступ …………………………………………………………………………………………………………

3

Розділ І. Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема

  1. Підходи до визначення девіантної поведінки………………………………..

4

  1. Принципи виникнення відхилень у поведінці підлітків………………….

6

  1. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків………

7

  1. Акцентуації характеру і девіантна поведінка………………………………

9

Розділ ІІ. Психологічна допомога підліткам, які виявляють порушення поведінки

  1. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантної поведінки…………………………………………………………………..

15

  1. Послідовність роботи щодо зміни поведінки……………………………

19

  1. Психологічна корекція девіантної поведінки…………………………….

21

Додатки

  1. Алгоритм роботи практичного психолога з важковиховуваними дітьми та учнями «групи ризику» ………………

31

  1. Орієнтовні бесіди з підлітками ……………………………………………………….

32

  1. Документація практичного психолога по роботі з дітьми «групи ризику»……………………………………………………………………………………………….

33

  1. Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики важковиховуваного учня ………………………………………………………………….

36

  1. Карта характеристики особистого розвитку підлітка ...............

38

  1. Зразок протоколу діагностичного обстеження…………………………….

45

  1. Коди складної ситуації ……………………………………………………………………..

46

  1. Зразок індивідуальної картки психологічного супроводу учня……….

47

Література ……………………………………………………………………………………………….

51

Зміст

57

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
2
міс.
0
1
дн.
1
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!