Наприкінці XIX ст. у провідних західноєвропейських країнах загострилася невідповідність традиційної педагогіки новим суспільно-економічним умовам. Для оснащених найновішою технікою підприємств потрібні були робітники нового типу. Традиційна школа, яка загалом була школою учіння, орієнтувалася на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що їх давала школа, були вкрай обмеженими й догматичними, методи навчання не спонукали учнів до самостійного мислення.