У даній доповіді( презинтація додається) розглядаються психологічні основи визначення психоконсультування як ключового елемента системи психологічної допомоги дітям та підліткам із психічними розладами (ВПМ). Аналізується історичний розвиток психоконсультування, починаючи від ранніх філософських концепцій і до становлення експериментальної психології, зокрема внесок Зигмунда Фрейда, який заклав основи психоаналізу, та Карла Роджерса, чий клієнт-орієнтований підхід новаторським у консультуванні. Також висвітлено роль сучасних підходів, зокрема теорії соціального навчання Альберта Бандурі, у формуванні поведінкових моделей через спостереження та дослідження.
Особливо увага приділяється різним формам психологічної допомоги, зокрема індивідуальній, груповій, терапії, а також оцінці ефективності консультування та створеному підтримуючому середовищу, яке враховує вплив родини, сім’ї та громади. Розглянуто значення індивідуалізації підходів відповідно до вікових особливостей і специфіки проблем дітей та підлітків, що дозволяє забезпечити більш ефективну підтримку та адаптацію терапевтичних методів до потреби клієнтів.
Результати дослідження підтверджують, що інтеграція історичних теоретичних концепцій із сучасними методами психологічної допомоги сприяє покращенню якості консультування та підвищенню ефективності підтримки дітей і підлітків із ВПМ. Ця робота може стати основою для подальших досліджень у сфері психоконсультування та розвитку нових інтегративних підходів у психологічній практиці.
