і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Психолого-педагогічні умови засвоєння знань

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і

мистецтва

Кафедра дошкільної і початкової освіти

Реферат на тему:

Психолого-педагогічні умови засвоєння знань

Підготувала:

Студентка 3 курсу

Групи ДО(2)

Луценко Ірина

Черкаси – 2015

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Психологічні особливості засвоєння учнями знань………………………4

2. Способи і рівні засвоєння змісту навчального матеріалу.……………….7

3. Стратегія діяльності вчителя, спрямована на дотримування під час навчання закономірностей внутрішнього процесу засвоєння знань учнями………………………...…………….…………….…………...…15

Висновок………………………………………………………………………....17

Список використаної літератури……………………………………………….18

Вступ

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. У педагогічному процесі педагогічні категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному так і у широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: Викладача використовувані ним засоби і методинавчання, учня, який працює під керівництвом вчителя на занятті та самостійно в дома, забезпечення навчального процесу наочністю та ТЗН. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя і учня. Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємозв'язаних процесів викладання і учіння. Викладання – діяльність учителя в процесі навчання що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництво роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів. Центральним в усіх теоріях навчання, учіння, навчальної діяльності є поняття «засвоєння!. Саме засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою і головним результатом навчальної діяльності ( В. Давидов). За визначенням С. Рубінштейна, процес міцного засвоєння знань є центральною ланкою процесу навчання, який не зводиться до запам'ятовування та таке опанування матеріалу, яке дає змогу вільно використовувати його в різних ситуаціях.

1. Психологічні особливості засвоєння учнями знань.

Шляхом розв'язання навчальних розумових завдань, сходження від абстрактного до конкретного, від загального до індивідуального відбувається засвоєння наукових знань.

Обравши шлях сходження від абстрактного до конкретного, діти спочатку повинні засвоїти основні поняття – складові теорії науки (навчального предмета), що дає розуміння його загальних ознак, допомагає розкриттю часткових виявів. Одночасно цей шлях, особливо для молодших школярів, повинен поєднуватися із зворотним: від конкретного до загального.

Засвоєння є процесом приймання, значеннєвої переробки, збереження отриманих знань, застосування їх у розв'язанні практичних і теоретичних завдань. Воно має складну внутрішню структуру, яка охоплює отримання нової інформації; перетворення (трансформація); пристосування інформації до розв'язання завдань, перевірку і контроль результатів [5, c. 376].

Психологічними компонентами засвоєння є:

а) позитивне ставлення до навчання, що виражається в увазі та інтересі учнів до змісту навчання. Дидактично це пов'язується з оптимальним для засвоєння навчального матеріалу учнями кожної вікової категорії темпом навчальної роботи;

б) процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом, що пов'язано з використанням наочності, ви­хованням в учнів спостережливості, при цьому наголошується на взаємозв'язку предметної, зображувальної, схе­матичної (в т. ч. символічної) та словесної наочності;

в) мислення як процес активної переробки отриманого матеріалу, осмислення і розуміння зв'язків і відношень, включення нового матеріалу в систему засвоєного учнем знання;

г) процес запам'ятовування і збереження отриманої і переробленої інформації, який залежить від ефективності запам'ятовування і збереження інформації, від конкретної установки на запам'ятовування (мета, характер використання в практиці тощо) та включення в активну власну діяльність);

ґ) необхідність зв'язку предметної, образотворчої (в т. ч. Символічної) і словесної наочності. Учень зможе засвоїти Нове поняття тільки тоді, коли в нього буде необхідна перцептивна основа – відчуття та образи, що відповідають цьому поняттю. Тому сходження від абстрактного до конкретного повинне супроводжуватися сходженням від конкретного до абстрактного. Особливо це стосується навчання у початковій школі.

Усі компоненти засвоєння формуються у двосторонньому процесі навчальної взаємодії, де вони взаємопов'язані і взаємозумовлені системою «вчитель – навчальний матеріал – учень». Ці психічні процеси взаємозалежні і взаємо-проникні. Найбільша їх ефективність зумовлюється конкретністю настанови на запам'ятовування (час, мета, характер використання у практиці тощо); включеністю учня в активну самостійну діяльність. Так, за настанови на важливість навчального правила (закону) можливість використання його у житті, у порівнянні з іншими правилами, буде зафіксоване, утримане в пам'яті міцніше, ніж коли б довільно заучувалося. У процесі засвоєння відбувається формування усіх процесів сприймання, запам'ятовування, мислення. Основними його стадіями є первинне ознайомлення з матеріалом (сприйняття); осмислення; закріплення; оволодіння (оперування матеріалом у різних умовах – на практиці, у процесі розв'язування завдань) [5, c. 376].

Відповідно до цієї моделі процес засвоєння складається з таких етапів:

1) ознайомлення, під час якого учні отримують необхідні роз'яснення про цілі дії, їм показують, на що необхідно орієнтуватись, як її слід виконувати, у них виникає необхідна мотивація;

2) матеріальна (матеріалізована) дія, тобто виконання її в матеріальній, розгорнутій формі. Це сприяє освоєнню учнями змісту дії (складу операцій, правил виконання), об'єктивному контролю вчителя за виконанням кожної операції;

3) зовнішнє мовлення, у процесі якого всі елементи дії реалізуються в усному чи писемному мовленні. На цьому етапі відбувається узагальнення дії, яка ще не є автоматизованою, «згорнутою».

4) зовнішнє мовлення, під час якого дія виконується у формі проговорювання «про себе». З дією продовжують відбуватися зміни у напрямі узагальнення і згортання;

5) виконання дії у формі внутрішнього мовлення, внаслідок чого вона максимально згортається і автоматизується.

Сприймання матеріалу пов'язане з його осмисленням^ яке випереджує сприймання, включається в нього, надбудовується над ним. Осмислення – другий етап сприймання, який входить у перший і є основою третього – запам'ятовування, що виступає не тільки постійним осмисленням, включенням у нові значеннєві зв'язки, але переосмисленням цього матеріалу. Головне, щоб постійно відбувалося не тільки «повторювальне», але й вільне відтворення навчального матеріалу.

Важливим етапом засвоєння є застосування навчального матеріалу на практиці, коли оволодіння знаннями спрямоване вже не на навчання, а на практичну мету.

Основними характеристиками засвоєння є:

а) міцність (незалежність використання засвоєних знань і вироблених умінь від часу, різноманітність ситуацій та умов їх застосування). Вона суттєво залежить від си­стемності, смислової організації сприйнятого навчального матеріалу, його особистісної значущості і того емоційного відгуку, який цей матеріал викликає в учня. Якщо навчальний матеріал, його сприймання, запам'ятовування викликає почуття радості, задоволення, то це створює психологічні передумови для ефективного засвоєння, краще засвоюється те, що включене в діяльність і спрямоване на використання в майбутній практиці;

б) керованість (активність учня у засвоєнні) та особистісна зумовленість засвоєння (зворотний вплив засвоєння на формування особистості школяра: нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо);

в) узагальненість на рівні принципу, програми (розуміння учнем основного правила, закономірності, основної стратегії дії) і способу дії (розуміння шляху її здійснення);

г) готовність (легкість) актуалізації знань, повнота і системність. Характер дій свідчить про всі характеристики засвоєння, які можуть бути не тільки безпосередніми, але й опосередкованими через дії.

Характер засвоєння залежить від вікових можливостей учнів, використовуваних засобів, співвідношення репродуктивних і продуктивних дій, здатності узагальнювати [6, c. 559].

2. Способи і рівні засвоєння змісту навчального матеріалу.

Засвоєнню притаманна складна внутрішня структура, яка містить кілька компонентів(ступенів, фаз).

Так, до психологічних компонентів засвоєння, на думку С. Рубінштейна, М. Левітова, належать:

  • позитивне ставлення до учнів;

  • безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом;

  • мислення як процес активного опрацювання отриманого матеріалу;

  • запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації [4, с.59].

В. Крутенький інтерпретував зазначені психологічні компоненти з позиції дидактики і визначив психічні стани, якими ці компоненти виражаються [2, с.29].Так позитивне ставлення проявляється в увазі учнів, їхньому інтересі до змісту навчання. Чуттєве ознайомлення з навчальним матеріалом пов'язане з використання наочності та використання в учнів спостережливості. При цьому на взаємозв'язку предметної, зображувальної, схематичної (включаючи символічну) та словесної наочності. Мислення розглядається в термінах осмислення і розуміння всіх зв'язків і відношень, включення нового матеріалу в систему яка вже є в досвіді учня. Ефективність запам'ятовування і збереження матеріалу інформації залежить від конкретності установки на умови запам'ятовування (мета, характер використання у практиці тощо) та включення в активну власну діяльність (П. Зінченко) [1, с.212].

Як зазначив С. Рубінштейн, правильне трактування компонентів засвоєння потребує розуміння того, що всі вони формуються у двобічному процесі навчання, де взаємопов'язані та взаємозумовлені вчитель, учень і навчальний матеріал. С. Рубінштейн наголошував також на взаємозалежності та взаємопроникненні цих психічних процесів у засвоєння.

Розрізняють (С. Рубіштейн) такі стадії (етапи) процесу засвоєння:

  • початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні;

  • осмислення;

  • спеціальна робота, пов'язана із закріпленням матеріалу;

  • опанування матеріалу – можливість оперувати ним у різних умовах [4, с.60].

Ця схема є загальною стратегією засвоєння. Доцільно співвідносити її з однією з розроблених у психолого – дидактичній площині конкретною моделлю поетапного управління формуванням розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна).

Відповідно до цієї моделі розрізняють п'ять етапів у процесі засвоєння.

  1. Ознайомлення. На цьому етапі учням роз'яснюють цілі дії, те, на що треба орієнтуватись при виконанні дії, як довільно її виконувати, а також формують у них необхідну мотивацію.

  2. На етапі матеріальної (матеріалізованої) дії остання виконується у зовнішній, матеріальній та розгорнутій формі. Це допомагає учням засвоювати зміст дії (склад її операцій, правила виконання), а вчителю здійснювати об'єктивний контроль за виконанням кожної операції.

  3. На етапі зовнішнього мовлення всі елементи дії подаються у формі усної чи письмової мови. Відбувається подальше узагальнення дії, проте вона ще не стає автоматизованою, «згорнутою».

  4. На етапі зовнішнього мовлення про себе дія виконується у формі проговорювання про себе. Далі дія змінюється у напрямку узагальнення і згортання.

  5. На етапі внутрішнього мовлення дія максимально згортається і автоматизується.

Внутрішній процес засвоєння знань включає три взаємопов'язані етапи (стадії).

На першій стадії відбувається сприймання, осмислення і запам'ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань.

На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ.

На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок.

Тобто, для того, щоб оволодіти новим матеріалом учневі необхідно здійснити повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення, запам'ятовування, виправлення при застосуванні теорії на практиці, повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь, навичок.

І етап. Засвоєння теоретичних знань. Засвоєнням знань називається навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на свідоме і міцне оволодіння знаннями, способами виконання навчальних дій.

Сприймання – це відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття. Результатом сприймання є формування уявлень як нижчої форми знань: у свідомості людини зберігаються лише зовнішні образи сприйнятих предметів і явищ, проте не розкривається їх сутність. Діти можуть запам'ятати розмір, колір, особливості окремих частин. Проте ці уявлення не завжди чіткі і виразні, часто відображаються неістотні, змінні ознаки. В уявлення фіксуються лише зовнішні, властивості (образи предметів). А в навчанні необхідно розкрити сутність предметів і явищ.

Вищим ступенем розуміння є осмислення. В загальному плані осмислення – це розумова діяльність, в процесі якої людина розкриває сутність предметів і явищ, що підлягають вивченню.

Процес осмислення складається з таких розумових операцій (дій) :

  1. аналіз сприйнятих, зафіксованих в уявленнях зовнішніх властивостей і ознак предметів та явищ, що підлягають вивченню;

  2. логічне групування ознак і властивостей предметів та явищ, що вивчаються, і виділення з-поміж них найсуттєвіших, найбільш загальних;

  3. розумове осягнення суті предметів і явищ, що підлягають вивченню, формування теоретичних понять, узагальнюючих висновків, правил;

  4. перевірка обґрунтованості й достовірності зроблених теоретичних висновків.

Результатом осмислення є розуміння матеріалу, що вивчається, утворення відповідних понять. Розуміння – мислительний процес, спрямований на виявлення рис, властивостей і зв'язків предметів, явищ, і подій дійсності. Поняття – це форма наукового знання, в якому розкривається суть пізнаних предметів і явищ, що виражається у вигляді законів, правил, висновків та інших теоретичних узагальнень. Психологи виділяють два види осмислення – первинне і наступне. Якщо новий матеріал легкий, не має складних понять, достатньо одного первинного сприймання і осмислення для того, щоб добре його зрозуміти. Проте в більшості випадків учні повинні крім поверхового сприйняття здійснювати його наступне, глибше осмислення.

Оволодіння новим матеріалом не зводиться лише до його розуміння інформування наукових понять. Виучуваний матеріал потрібно не лише розуміти, а й зберігати в пам'яті, уміти вільно і логічно його відтворювати.

Органічною частиною навчально-пізнавальної діяльності учнів є запам'ятовування матеріалу. Воно базується на глибокому і всебічному розумінні засвоєних знань.

Запам'ятовування часто здійснюється шляхом повторення – відтворення вивченого матеріалу. При цьому воно може бути пасивним, коли учень сприймає те, що і сприймав раніше, чи активним, коли учень самостійно відтворює знання: переказує вголос чи про себе, дає усні відповіді на питання підручника, складає план прочитаного, тези тощо.

З точки зору часу, який виділяється на запам'ятовування, виділяють запам'ятовування концентроване, яке здійснюється за одним присідом, і розосереджене, коли засвоєння навчального матеріалу здійснюється декількома прийомами і розосереджується в часі. При концентрованому запам'ятовуванні знання переходять оперативну, короткотривалу пам'ять і швидко забуваються. Розосереджене запам'ятовування сприяє переведенню знань у довготривалу пам'ять. Саме тому використання учнями прийомів розосередженого запам'ятовування є результативнішим.

Важливою умовою забезпечення знань учнів є запам'ятовування не лише як відтворюючої діяльності, а як діяльності, в якій розкриваються і осмислюються нові деталі виучуваного матеріалу – деталі, які за первинного сприймання не помічалися. Значимим при цьому є наведення власних прикладів і фактів, вироблення умінь передавати матеріал своїми словами, осмислення його світоглядної, моральної, естетичної, екологічної спрямованості.

Суттєвою умовою успішного запам'ятовування є його довільність, що спричиняє мобілізацію вольових зусиль учня з метою міцного засвоєння навчального матеріалу.

Правильна організація процесу запам'ятовування дозволяє домагатися засвоєння теоретичного матеріалу школярами, попереджає його механічне зазубрювання, сприяє глибшому осмисленню знань, розвиває мислення, пам'ять, морально-вольові якості [6, c. 559].

2 етап. Організація вправ на застосування знань на практиці та формування умінь і навичок. Важливість даного етапу в процесі оволодіння новим матеріалом виявляється не тільки в тому, що знання потрібні людині для практичної діяльності та її духовного розвитку, а в тому, що формування практичних умінь і навичок сприяє глибшому осмисленню матеріалу, який вивчається, розвитку кмітливості та творчих здібностей. Наприклад, за допомогою вправ учні виробляють навички осмисленого і виразного читання, грамотного письма, уміння розв'язувати задачі з математики, орієнтуватися по карті при вивченні географії та історії.

Для організації вправ суттєве значення мають два положення:

  • довиконання тренувальних вправ учні можуть приступати лише тоді, коли вонидобре опанували теорію, осмислили і засвоїли знання;

  • процесзастосування засвоєних знань на практиці має труднощі, пов'язані з тим, щозагальне проявляється у великій різноманітності конкретного, колисформоване правило, висновок чи закон учень повинен застосувати в новійситуації.

У сучасній дидактичній системі вправ перші завдання мають репродуктивний характер. Вони спрямовані на актуалізацію (оживлення) раніше набутих знань, чуттєвого і практичного досвіду, на які повинно опиратися засвоєння нових навичок і умінь. Вони виконуються за допомогою вчителя. Перехід до наступних видів вправ передбачає постійне наростання труднощів і складності завдань, підвищення самостійності учнів у їх виконанні і творчий підхід до їх вирішення.

Усе це необхідно врахувати, організовуючи заняття, на яких виробляються уміння і навички застосування засвоєних знань на практиці.

3 етап . Повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою поглиблення знань та удосконалення практичних умінь та навичок.

Вихідною основою стадії повторення, узагальнення і систематизації є положення про те, що пізнання є не прямою, а кривою лінією, яка безмежно наближається до спіралі.

Засвоєння (запам'ятовування) матеріалу, який вивчається, має концентрований характер, при якому знання переходять в оперативну, короткочасну пам'ять і швидко забуваються. Для того, щоб попередити це забування, необхідно перевести знання в пам'ять довготривалу, тобто здійснити розосереджене запам'ятовування, що також вимагає організації повторення вивченого матеріалу, а саме: кожної теми, окремих розділів навчальної програми, а також повторення наприкінці навчального року.

Під узагальненням розуміють мислене виділення якихось властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. На основі узагальнення учні засвоюють поняття, закони, ідеї, теорії, тобто окремі знання, їх системи і структури.

Систематизація – це розумова діяльність, у процесі якої знання про об’єкти, що вивчаються, організуються в певну систему за обраним принципом. Вищою формою систематизації є організація вивченого І засвоєного раніше матеріалу в таку систему, в якій би чітко вирізнялися її окремі компоненти і взаємозв'язки між ними. Наприклад, система знань про клітину передбачає розкриття структури клітини, як складної органічної системи, її елементів і взаємозв'язків між ними.

Узагальнення і систематизація є складними взаємопов'язаними процесами: ширше узагальнення спричиняє більшу кількість зв'язків та відносин і, відповідно, ширше коло знань, об'єднаних у систему.

З урахуванням ролі та місця в навчальному процесі визначають такі види узагальнення і систематизації:

  1. первинне узагальнення, яке реалізується під час сприймання і усвідомлення навчального матеріалу, в результаті якого утворюються загальні уявлення про предмети і явища;

  2. локальне узагальнення, яке здійснюється на етапі осмислення нового матеріалу, коли розкриваються причинно-наслідкові та інші зв'язки в предметах і явищах, тобто внутрішня суть об'єктів вивчення; його результатом є засвоєння окремих понять;

  3. між понятійні (поурочні) узагальнення і систематизації, коли встановлюються загальні ознаки та властивості вивчених понять, здійснюється перехід від менш загальних до більш загальних понять, об'єднання засвоєних понять у систему; його результатом є система понять;

  4. тематичні узагальнення і систематизації, що забезпечують засвоєння цілої системи понять, яка вивчалася протягом тривалого часу;

  5. підсумкові узагальнення і систематизації слугують для встановлення зв'язків та відносин між системами знань, засвоєними в процесі оволодіння усім курсом;

  6. між курсові (міжпредметні) узагальнення і систематизації здійснюються з ряду споріднених предметів, наприклад, біологічних (ботаніка, зоологія), географічних (фізична географія материків, фізична географія України), фізичних, математичних, історичних, філологічних.

Такою є система і суть навчально-пізнавальної діяльності на різних етапах оволодіння матеріалом, що підлягає вивченню. Відсутність одного з етапів, тобто порушення цілісності системи, веде до низького результату навчально-пізнавальної діяльності. Лише здійснення учнями повного циклу навчально-пізнавальних дій забезпечує глибоке і міцне оволодіння програмним матеріалом, їх розумовий і загальний розвиток, формування наукового світогляду, всебічну вихованість.

Процесу засвоєння характеризується на сам перед міцністю, під якою розуміють незалежність використання засвоєних знань і сформованих умінь від часу, особливостей ситуацій та умов.

Міцність засвоєння залежить від системності, смислової організованості навчального матеріалу, його особистісної значущості для учня і емоційного ставлення останнього.

Засвоєння завжди має особистісно зумовлений характер, який реалізується через вплив навчання на психічний розвиток особистості, формування психічних новоутворень (нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо).

Характер засвоєння залежить від вікових можливостей учнів як щодо використовуваних засобів, так і щодо співвідношення репродуктивних і продуктивних дій. Це зумовлено насамперед різним рівнем розвитку в учнів різних вікових груп такого механізму, як узагальнення [6, c. 559].

3. Стратегія діяльності вчителя, спрямована на дотримування під час навчання закономірностей внутрішнього процесу засвоєння знань учнями.

І. Ланка сприймання.

1. Намагання формувати образи вивчених об'єктів із використанням можливо більшої кількості складових вищого рівня відображення дійсності - слухових, зорових, дотикових, нюхових, смакових відчуттів.

2. Здійснювати різнобічний огляд об'єкта вивчення.

3. Сукупність усіх ознак об'єкта виявляти в процесі дій.

4. Формувати уяву про нього спочатку на основі цілісного розгляду, єдності всіх його рис, а вже згодом - на основі окремих фрагментів, загалом дотримуючись такої логіки пізнання: первинний синтез - аналіз - вторинний синтез.

5. Структурувати об'єкт вивчення, зважаючи на те, що чим простішою г структура, тим швидше відбувається процес ідентифікації та розпізнавання.

6. Для виховання структурності об'єкта виявляти, що в його образі є центральною частиною, а що периферійною - тлом, зважаючи на те, що тло завжди менш структуроване.

7. Розвивати уяву школярів для "домальовування" образів виучуваних об'єктів, сформованих на основі спрощених схем та моделей.

8. З метою коригування результатів сприймання об'єкта вивчення у бік стабільності створювати його еталонний образ на основі найтиповіших рис.

9. Новостворені образи об'єктів та предметів вивчення співвідносити з відповідним класом еталонних образів, які несуть у собі досвід людської діяльності. Надзвичайно важливо при цьому спиратися на досвід самої дитини.

10. Розгортати передавання від педагога до учня особистісних смислів понять у відповідно створеній естетичній атмосфері, яка забезпечує емоційну присутність.

ІІ. Ланка осмислення і розуміння.

1. Збагачення первинних образів об'єктів навчального пізнання за рахунок розкриття їхніх істотних ознак, якостей, рис у процесі переходу від розгляду у компонентно-структурній площині до розгляду у функціональній площині.

III. Ланка узагальнення

1. На основі збагачених цілісних образів розпочинати формулювання теоретичних понять, ідей, законів, теорій, закономірностей.

2. Поглиблювати розуміння об'єкта навчального пізнання на основі встановлення його зв'язків з навколишніми фрагментами реальної дійсності та із загальним образом світу, використовуючи історичну площину розгляду.

3. Визначити синергетичні особливості динаміки об'єкта за умови, якщо він розвивається як нестабільна складно-організована система.

4. Дотримування такої послідовності узагальнень: локальні - часткові - поурочні - тематичні, підсумкові – міжпредметні.

IV. Ланка закріплення.

1. Первинне, поточне та узагальнювальне повторення.

2. Використання здобутих знань на практиці та у творчих завданнях.

3. Ініціювання вчителем процесів відтворювання та згадування об'єктів навчального пізнання за рахунок відновлення місця вивченого в системі смислових зв'язків пам'яті учня та за рахунок створення ситуацій, у яких здобуті учнями знання стають покликаними новими мотивами, цілями, операціями їхньої діяльності [3, c. 496].

Висновок

Важливе значення має засвоєння знань наукових і навчальних текстів, особливо в сучасних умовах коли більша частина навчального матеріалу виноситься на самостійне опрацювання.

Отже, знання виконують такі функції:

Перша функція – знання дають загальні уявлення про ті сторони дійсності, яких вони стосуються (наприклад, загальну картину держави і права).

Друга функція – знань в тому, що вони є основою формування людини до пізнавальної дійсності.

Третя функція – знання є основою для дії або для визначення напрямку способів дії. (як треба діяти або не діяти).

До важливих характеристик засвоєння навчальної діяльності належить і готовність актуалізувати знання в їх повноті та системності, а також дії, характер яких свідчить про засвоєння знань.

Список використаної літератури:

  1. Лозова В. І., Москаленко П. Г., Троцько Г. В. Педагогіка: Навч. - метод. посібник. – К., 1993.

  2. Мартиненко С. М. Загальна педагогіка: навч. посіб. / С. М. Мартиненко, Л. Л. Хоружа. – К. : МАУП, 2002. – 176 с. – Бібліогр.: С. 171–172.

  3. Пальчевский С. С. Педагогіка: Навч. посіб. 2-е вид./ С. С. Пальчевський. – К.: Каравела, 2008. – 496 с.

  4. Педагогика: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. Ю. К. Бабанского. – М.: Просвещение, 1983. – 608 с.

  5. Сергєєнкова О. П. Вікова психологія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. П. Сергєєнкова, О. А. Столярчук, О. П. Коханова, О. В. Пасєка. - К. : Центр учбової літератури, 2012. – 376 с.

  6. Фіцула, М. М. Педагогіка [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2005. - 559 с.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Мовленнєва майстерність педагога Нової української школи. Вербальний і невербальний імідж»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти