Головна суть та філософія заняття з не мовленнєвою дитиною полягає не у змушуванні вимовити конкретне слово, а у створенні потреби та можливості для комунікації.
Глобальний сенс такої роботи ділиться на 4 ключові складові:
1. Перехід від пасивності до комунікативного акту
Не мовленнєва дитина часто живе в ізоляції: вона або плаче, коли щось потрібно, або бере дорослого за руку і використовує його як «інструмент».
Зміст заняття: Навчити дитину усвідомленій взаємодії «Ти — мені, я — тобі». Дитина має зрозуміти: «Я можу вплинути на дорослого своїм поглядом, жестом чи звуком, і отримати те, що хочу».
2. Створення «бази» (фундаменту) для мовлення
Мовлення — це верхівка айсберга. Воно не з'явиться без міцної основи.
Зміст заняття: Сформувати передумови мови, без яких звуки не мають сенсу:
Зоровий контакт (вміння дивитися в очі та на губи дорослого).
Вказівний жест (базовий крок до першого слова).
Наслідування (здатність повторювати спочатку рухи тіла, потім рухи губ, і лише потім — звуки).
Слухова увага (вміння виділяти голос людини серед інших шумів).
3. Емоційне розгойдування та подолання мовленнєвого негативізму
Часто діти відмовляються говорити, бо від них постійно вимагають: «Скажи! Повтори!». Це викликає протест.
Зміст заняття: Перетворити процес спілкування на захопливу гру. Коли дитина перебуває на піку емоційної радості (під час лоскоту, падіння вежі, мильних бульбашок), контроль мозку слабшає, і звук вилітає мимоволі (на рівні рефлексу та емоцій: «Ой!», «Бах!», «Ух!»).
4. Накопичення «розуміння» світу
Дитина не може сказати слово, якщо вона не розуміє його значення.
Зміст заняття: Перевести назви предметів та дій із повного неусвідомлення в пасивний словник. Дитина спочатку вчиться ідеально розуміти мову дорослого, розрізняти схожі предмети, і лише потім цей багаж переходить в активне мовлення.
Ви повинні на занятті — дати дитині доступний для неї інструмент спілкування (хай поки що це буде жест чи просте «А!», але це вже буде діалог) та розпалити інтерес до людського спілкування.
