Алітерація (лат. ad – до і littera – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку.
Анафора (грец. anaphora, букв. – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.
Антонімія – протилежність слів, морфем, фразеологічних одиниць і т. ін. за значенням.
Апелятивність, або деонімізація – усунення омонімічних відношень між мовними одиницями, що зумовлюється потребами мовної комунікації – прагненням до зрозумілості, уникненням семантичної плутанини.
Асиндетон (грец. asynddeton – безсполучниковість) – будова переважно поетичного мовлення, з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу.
Асонанс (франц. аssonance, від лат. assono– звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя, що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією; 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі комплексів наголошених голосних або наголошених складів, дарма, що закінчення римованих слів можуть не збігатися.
