ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ФАХОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІВ ЗПО ТА ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Опис документу:
У статті розкривається суть та специфіка поняття «професійна компетентність педагога»; аналізуються теоретичні аспекти розвитку професійної компетентності педагогічних працівників у процесі підвищення їх кваліфікації; розглядаються умови забезпечення ефективного розвитку їх професійної компетентності як показника професійного зростання у процесі підвищення кваліфікації.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Методична розробка

ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ФАХОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІВ ЗПО ТА ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Анотація

У статті розкривається суть та специфіка поняття «професійна компетентність педагога»; аналізуються теоретичні аспекти розвитку професійної компетентності педагогічних працівників у процесі підвищення їх кваліфікації; розглядаються умови забезпечення ефективного розвитку їх професійної компетентності як показника професійного зростання у процесі підвищення кваліфікації.

Ключові слова: професійна компетентність, конкурентоспроможність педагога, конкурентоздатність, процес підвищення кваліфікації, післядипломна педагогічна освіта.

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………

4

Основна частрина…………………………………………………………….

7

Висновки……………………………………………………………………….

15

Список використаної літератури…………………………………………

16

Вступ

Постановка проблеми. Основними тенденціями світової професійної освіти XXI століття є величезна конкуренція серед фахівців, глобалізація інформаційного обміну, технологічна та інформаційна революція, швидке старіння отриманих знань. Постійне вдосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів обумовлено зміною ролі людини в сучасному світі, новим поглядом на ідеал освіченої людини і появою нових вимог до якості людського капіталу відповідно до культурно-духовних, суспільно-економічних і технологічних трансформацій, а також численними викликами глобального, європейського, національного, регіонального та місцевого рівнів.

Високий рівень підготовки педагога – передумова розвитку особистості учня, його життєвих компетентностей і ціннісних орієнтацій. Отже, післядипломна педагогічна освіта має сьогодні не лише ліквідувати існуючі прогалини в підготовці педагога, а й працювати в напрямі його фахового зростання на випередження.

Конкурентоспроможна особистість, за визначенням В.І. Андрєєва, - це особистість, для якої характерне прагнення і здатність до високої якості й ефективності своєї діяльності, а також до лідерства в умовах змагальності, суперництва і напруженої боротьби зі своїми конкурентами [1]. Водночас актуальною для освіти сьогодення вважаємо мету професійної підготовки, а саме: формування й розвиток у структурі особистості викладача конкурентоспроможності як системотвірної ознаки фахової компетентності. Високий рівень конкурентоздатності - найважливіша вимога фахівця, який, по суті, визначає ступінь його професійної компетентності. Визначено, що значний потенціал для формування конкурентоздатних фахівців несе зміст навчання.

Формування конкурентоспроможності фахівця тісно пов'язане з педагогічними проблемами пошуку технологій, умов, механізмів цього процесу, який спрямований на розвиток особистісних якостей, реалізацію потенціалу і здібностей людини. Як зазначає О.С.Мисик, конкурентоздатність фахівця - комплексна характеристика особистості, яка здатна змінювати на краще суспільне життя і себе, аналізувати й оцінювати наслідки цих змін, доводити цінність власних думок та інновацій іншим людям [7]. В.В.Медведь наголошує, що конкурентоспроможність фахівця є багатогранною категорію, яка включає в себе широке коло складових та формується під впливом як особистісних, так і загальнонаціональних чинників. Крім того, зазначає дослідник, основні конкурентні переваги фахівця закладаються саме в системі освіти та формуються під її впливом протягом всього життя [6]. Конкурентоздатність - соціально орієнтована система здібностей, властивостей і якостей особистості, що характеризує її потенційні можливості в досягненні успіху (у навчанні, професійній та позапрофесійній життєдіяльності), що визначає адекватне індивідуальне поводження в умовах, що динамічно змінюються, забезпечує внутрішню впевненість у собі, гармонію з собою і навколишнім світом. Для формування таких соціально орієнтованих якостей особистості необхідні нові, інноваційні по своїй суті умови, які в традиційній системі освіти створити не вдається.

На актуальність проблеми вказують положення, обґрунтовані філософами В.Кременем та В.Ільїним щодо того, що сучасна цивілізація входить в епоху особливого типу прогресу, специфіка якого полягає в значному посиленні нового джерела розвитку. Його сутність – нові технологіЇ виробництва і генерування знань, обробка інформації та символічна комунікація. Виникає нова антропосоціальна структура, обумовлена становленням нового способу розвитку людської цивілізації, яку по праву називають техногенною. Її характерні риси – самоорганізація, саморозвиток і креативне мислення мають винятково важливе методологічне значення для педагогічної науки. Вони безпосередньо стосуються освіти, головна мета якої – творення людини, здатної бути адаптованою в умовах життєдіяльності у ХХІ ст., протистояти новим викликам [3].

На думку академіка Н.Г. Ничкало, уміння протистояти новим викликам потребує прогностичності, інноваційності, високої професійності, глибокого бачення процесів, що відбуваються в нашому суспільстві на початку ХХІ століття. Лише в системній діяльності на всіх рівнях, органічній єдності професійно-педагогічної дії можна досягати того високого цивілізаційного рівня, якого потребує сучасна доба [10].

На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається модернізація системи професійної освіти, яка спрямовується на створення необхідних умов для інноваційного розвитку професійного навчання різних категорій населення, зокрема, у професійних навчальних закладах різних типів, форм власності та підпорядкування, на виробництві тощо; забезпечення якісної професійної підготовки кваліфікованих робітників для галузей економіки, малого й середнього підприємництва з урахуванням потреб ринку праці.

Основна частина

У своєму дослідженні ми намагаємося довести, що включатися в інноваційні процеси потрібно не тому, що це певна тенденція в освіті, а з метою оновлення навчального процесу відповідно до сучасних вимог. Модернізації мають підлягати не тільки зміст професійного навчання, матеріально-технічна база, а й система підготовки педагогічних працівників. Інновації, які кардинально змінюють, модернізують навчальний процес, не можуть не викликати змін в організації цього процесу, у підготовці педагогів до роботи в нових умовах та в управлінні даним процесом.

Ми підтримуємо думку дослідників, які вважають, що сьогодні потрібні не просто педагоги, а педагог-технолог, педагог-майстер, педагог-новатор. До цього педагога висуваються відповідні загальнопедагогічні, дидактичні, технологічні, організаційно-технічні та гігієнічні вимоги. А його професійний потенціал вибудовується з його професійної підготовки, творчості, професіоналізму та педагогічної культури. Саме вони спроможні підготувати робітника чи фахівця, який володітиме необхідними на сьогодні якостями, а саме: інтегративністю як здатністю до самостійної постановки й реалізації цілей; здатністю до співробітництва як конструктивної та доцільної взаємодії з іншими; орієнтацією на роботу в колективі, на перевагу групових форм роботи; здатністю до взаємонавчання (тобто, навчатися і навчати); розвинутим умінням оцінювати роботу як власну, так і чужу; адекватною комунікацією, тобто умінням отримувати й інтерпретувати інформацію; наявністю толерантності й навичок роботи з представниками різних культур, релігій, типів комунікацій і цінностей; розвинутим логічним мисленням; сформованими навичками вирішення проблем; умінням самостійно приймати рішення; отримувати й використовувати інформацію; пізнавальною самостійністю. Такий педагог зуміє сформувати робітника-інтелігента - фахівця, якого потребує сьогодні ринок праці.

Підготовка компетентних педагогічних кадрів у рамках підвищення кваліфікації може реалізовуватися більш інтенсивно при умові її модернізації. Певні кроки в цьому напрямі вже зроблені — перехід до особистісно зорієнтованого навчання на курсах, де реалізовано діяльнісно-компетентнісний підхід. Проте, існує проблема недостатнього рівня зацікавленості в особистісному і професійному розвитку педагогів у системі підвищеня кваліфікації .

Варто підкреслити, що потреба в зміні структури, змісту, видів навчальної діяльності, форм роботи в системі підвищення кваліфікації, яка покликана надавати реальну професійну допомогу, навчати умінню находити, засвоювати, творчо використовувати інновації в професійній діяльності, відзначається багатьма вченими. Так, за словами Л. Шевчук „для вільного просування фахівця у професійному освітньому просторі необхідно забезпечити максимальну гнучкість і різноманітність форм навчання”[14, с.10]. Важливим стає залучення кожного педагогічного працівника в активний пізнавальний процес, що передбачає застосування ним на практиці теоретичних знань, чіткого усвідомлення того, де, з якою метою і яким чином знання, які він має, можуть бути використані в навчально-виховному процесі.

Ці та інші погляди вчених та педагогів орієнтують заклади післядипломної педагогічної освіти на забезпечення змісту, форм, методів, технологій та засобів підвищення кваліфікації педагогічних працівників у сучасних умовах.

Проте за стрімких змін у системі освіти, організація процесу навчання в системі підвищення кваліфікації – задача складна за багатьма факторами: циклічність навчання, неоднорідний склад слухачів за віковими, фізіологічними та психологічними характеристиками, стаж роботи, загальна культура, рівень професійної підготовки тощо. Однак сьогодні у навчанні використовуються переважно методи традиційної педагогіки, яка не в змозі запропонувати ефективні технології навчання дорослих з адекватним урахуванням специфіки освіти саме цієї категорії слухачів. Процес навчання має носити пролонгований характер; бути індивідуалізованим, тобто зорієнтованим на інтереси та потреби конкретної людини; практико орієнтованим; будуватися за принципом, коли доросла людина розглядається як суб’єкт освітньої діяльності з її правом на вибір змісту освіти, з її очікуваннями отримати в ході навчання способи позитивної самореалізації, покращити соціальне самопочуття, набути впевненість у досягненні своєї мети – професійній самореалізації.

Звідси виникає потреба визначення та ґрунтовної ідентифікації професійної компетентності педагога, сформованість якої визначає сутність повноцінної педагогічної діяльності.

В. Паржницький, досліджуючи впровадження інноваційних технологій у навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів, дійшов висновку, що якісна підготовка конкурентоспроможних робітничих кадрів потребує творчого підходу педагогічних кадрів професійно-технічних навчальних закладів до вибору змісту, форм, методів та засобів навчання, максимального використання досягнень сучасної педагогічної науки, нових педагогічних технологій. Модернізація професійного навчання неможлива без актуалізації питання повного управління навчальним процесом, відтворення всіх навчальних дій, корекції навчального процесу, оперативного зворотного процесу з метою отримання гарантії досягнення запланованих результатів, виражених у діях тих, хто вчиться та послідовній орієнтації педагога на чітко сформульовані цілі навчання [11, с.63].

Конкурентноспроможність будь-якої держави на світовому ринку та якість життя її населення напряму залежить від рівня професійної підготовки кадрів. Одним із провідних світових лідерів у сфері підготовки кваліфікованих кадрів на сьогодні виступає Європейський Союз, який завдячує цьому дуальній системі професійної освіти і навчання. Визначаючи стратегію розвитку Державного професійно-технічного навчального закладу «Сумський центр професійно-технічної освіти», дотримуємось одного з найважливіших законів управління: функція народжує орган, спонукає до структурних перетворень. Перехід на дуальну форму навчання – це реакція на потреби часу. Відчувши потребу суспільства у фахівцях нового покоління, які б чітко реагували на безперервні зміни на ринку праці, і, маючи високу професійну кваліфікацію, поєднувати у собі якості відповідального робітника і здібного організатора, керівника, ми приєдналися до експерименту з організації навчально-виробничого процесу з елементами дуальної форми навчання «Розвиток публічно-приватного партнерства у сфері професійної освіти з використанням технологій стратегічного менеджменту», який має багато потенційних можливостей, працює на перспективу. Модернізована, у даному випадку, професійна підготовка майбутніх фахівців дасть позитивні результати. Задоволення нагальних і перспективних потреб виробництва у кваліфікованих фахівцях, рівень підготовки яких відповідав би вимогам науково-технічного, соціального прогресу, які б були професійно мобільними, мали різнобічні професійні і загальноосвітні знання, уміння та навички є результатом ліцензування нових професій.

Педагогічний колектив Державного професійно-технічного навчального закладу «Сумський центр професійно-технічної освіти» не стоїть осторонь інновацій освіти. Варто відзначити, що протягом останніх років у закладі триває інтенсивне переосмислення підходів до організації процесу навчання, колектив долає стереотипи педагогічного мислення, здійснює глибинні системні перетворення. Педагогічні працівники закладу експериментують, апробують та успішно впроваджують нові ідеї, технології, методики. Усвідомлення того, що викладач є організатором освітнього процесу, метою якого є пробудження й підтримання прагнення дітей до пізнання, спонукає педагогів закладу шукати шляхи підвищення інтересу учнів до навчання, урізноманітнюючи його зміст, форми та прийоми шляхом використання інновацій.

 Основою формування професійної компетентності педагогічного працівника закладу освіти має стати андрагогічний підхід, який передбачає взаємодію тих, хто навчається, на всіх етапах процесу навчання, враховує психологічні особливості та професійний досвід, націлює на розвиток творчості, сприяє її проявленню не тільки в період навчання, але і в подальшій професійній діяльності. Такий підхід до навчання в системі підвищення кваліфікації дозволяє кожному спеціалісту окреслювати власну освітню траєкторію, формувати свою особисту позицію через самоаналіз, самооцінку, самоорганізацію в подальшій професійній діяльності, усвідомлено прагнути до саморозвитку та професійного самовдосконалення.

 Формування та розвиток професійної компетентності педагогічних працівників у ході навчання в системі підвищення кваліфікації має розглядатися як цілісний процес їх особистісного і професійного зростання. Догматичний тип навчання, лекційна форма проведення занять, відсутність зв’язку з життям, орієнтацій на засвоєння готових знань вже не відповідають очікуванням дорослої людини, яка свідомо налаштована на професійне зростання. Досвід свідчить, що навчання, орієнтоване на формування та розвиток професійної компетентності спеціаліста, здійснюється ефективно лише за умови налагодження в навчальній групі продуктивного взаємозв’язку між викладачем та слухачами, позитивного психологічного клімату, рівноправного партнерства, побудованого на діалозі, спільній розвивальній діяльності.

 Пріоритетними методами навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників стають інтерактивні методи, які головну увагу приділяють практичному закріпленню набутих знань, умінь і навичок. Сьогодні найбільш поширеними є такі методи активного навчання, як тренінги, навчальні групові дискусії, ділові ігри,  програмоване навчання. Вони сприяють формуванню ефективних навичок ділового спілкування, міжособистісної взаємодії і тим самим підвищують загальну компетентність вчителя.

Розвиток професійної компетентності педагога, як і спеціаліста іншої галузі, відбувається за індивідуальною траєкторією, що залежить у великій мірі від особистих якостей педагога: вольової сфери особистості, особливостей характеру, темпераменту, акцентуацій, потреб, рівня готовності педагога до впровадження змін у педагогічному процесі тощо.

Важливою умовою забезпечення ефективного розвитку професійної компетентності педагогічного працівника як показника професійного зростання у процесі підвищення кваліфікації є проектування освітнього процесу на основі:

  • організації навчання на основі діяльнісного підходу (тренінги, ділові ігри, диспути, дискусії, діалоги, використання новітніх технологій);

  • орієнтації навчальних модулів програми курсового підвищення кваліфікації на конкретну кваліфікаційну категорію спеціалістів;

  • використання конкретних педагогічних ситуацій як метод відпрацювання ключових компетентностей;

  • формування груп з максимальним урахуванням запитів щодо висвітлення окремої проблематики;

  • використання різних форм проходження курсового підвищення кваліфікації (очна, заочна, індивідуальна, пролонгована);

  • здійснення системи навчальної роботи з кадрами на місцях (консультування, проведення семінарів-практикумів, теоретичних семінарів);

  • організація виїзних практичних занять, практики та практикумів, де слухачі набувають практичного досвіду, реалізуючи власні потреби.

Таким чином, компетентнісний підхід полягає в зміщенні акценту з накопичування знань, умінь і навичок на формування й розвиток у слухачів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки у ситуаціях педагогічної діяльності. У процесі підвищення кваліфікації педагогічних працівників на сучасному етапі особливе місце посідає стратегія розвитку особистості педагога; його професіоналізм, готовність і уміння створити таку атмосферу, яка забезпечувала б розвиток критичного мислення, творчості, виховувала б соціально відповідальних людей.

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки визначені пріоритетні напрями розвитку освіти загалом і системи підвищення кваліфікації зокрема, серед яких відзначимо такі: оптимізація мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань; удосконалення механізму формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів відповідно до реальних потреб економіки, регіональних ринків праці, запитів суспільства; удосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації інженернопедагогічних працівників професійно-технічної освіти на базі вищих навчальних закладів і профільних ЗП (ПТО) [8]. У системі професійно-технічної освіти найбільш поширеними формами підвищення кваліфікації педагогічних працівників є: теоретичне підвищення кваліфікації з професії, предмета, психолого-педагогічної та методичної підготовки шляхом індивідуального чи курсового навчання в закладах післядипломної освіти; підвищення кваліфікації для одержання відповідного кваліфікаційного рівня шляхом стажування в умовах виробництва, навчання в навчально-практичних центрах; підвищення кваліфікації для опанування новітніми технологіями виробництва (стажування). Підвищення кваліфікації – це навчання після отримання працівником загальної освіти, направлене на послідовну підтримку та вдосконалення їх професійних та економічних знань та навичок.

Існують такі форми підвищення кваліфікації:

  • Внутрішня (в рамках організації, на робочому місці чи за його межами) та зовнішня (в навчальних закладах, спеціальних центрах).

  • Організаційна та неорганізаційна (самонавчання).

  • Професійна чи проблемно-орієнтована (по вимозі), що направлена на відпрацювання необхідної організації поведінки.

  • Побудована на стандартних чи спеціальних (загальних, конкретних) програмах.

  • Така, що призначається для конкретних цільових груп (керівників чи спеціалістів), або для всього персоналу.

Підвищення кваліфікації ми розглядаємо як цілеспрямовану, науково обґрунтовану і спеціально організовану діяльність із нарощування професійних компетенцій, серед яких однією з найважливіших вважаємо розвиток педагогічної майстерності викладачів ЗП (ПТО). Це не лише дозволить одержати відповідний кваліфікаційний рівень, але й забезпечить комплексне набуття педагогічними працівниками професійних компетенцій із метою розширення можливостей їхньої фахової діяльності. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників впродовж усього життя є ключовою умовою розвитку їх професіоналізму, оскільки таким чином вони постійно розвивають набуті знання, вміння, навички, власні здібності, підвищують свій професійний рівень, поповнюючи практичний досвід, намагаються встигати за всіма змінами в суспільстві, швидко адаптуються до нових вимог, які постають перед нею, і в кінцевому підсумку отримують високий рівень професійної компетентності, що забезпечується високим рівнем педагогічної майстерності.

Неперервне підвищення кваліфікації та зростання фахової майстерності педагогів ЗП (ПТО) у сучасних умовах реформування освітньої галузі набуває особливої актуальності. Воно має спрямовуватися не лише на вдосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, систематичне покращення рівня ефективності їхньої професійної діяльності з метою підвищення результативності та якості навчально-виховного процесу шляхом упровадження нових освітніх технологій, розвитку мотивації до свідомої самостійної діяльності з професійного й особистісного зростання, а й на розвиток педагогічної майстерності як показника найвищого кваліфікаційного рівня викладача ЗП (ПТО)

Сучасні програми підвищення кваліфікації ставлять за мету навчити педагогічних працівників самостійно думати, вирішувати комплексно проблеми, працювати командою. Вони дають нові знання і формують бажання вчитись. Завданням підвищення кваліфікації є забезпечення ефективного виконання нових завдань; підвищення гнучкості педагогічних колективів до управління і придатності їх до інновацій. Особливого значення набуває перегляд існуючої системи атестації педагогів в Україні, яка здебільшого є формальною процедурою, де основним критерієм виступає стаж роботи, інші критерії є досить умовними. Трапляються лише поодинокі випадки щодо повторної атестації педагогів або зниження категорійності.

Висновки

Отже, спрямованість освітнього процесу на створення умов для підвищення кваліфікації педагога та забезпечення його конкурентоздатності є стратегічним завданням післядипломної педагогічної освіти. Держава забезпечує умови відносно підвищення престижу, професійного, культурного зростання та соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників. Професійна компетентність педагога – складний комплекс, який включає професійні знання, вміння, навички, готовність до діяльності та цілий ряд професійно важливих особистісних якостей.

Процес розвитку професійної компетентності педагогічних працівників є цілісним і водночас динамічним, оскільки передбачає адаптивність у підходах до змісту та вибору форм і методів у організації навчального процесу. Органічною складовою розвитку професійної компетентності педагогічних працівників у процесі підвищення їх кваліфікації є особистісне та практичне спрямування навчання в системі підвищення кваліфікації на основі андрагогічного підходу. Результатом навчання в системі підвищення кваліфікації є динаміка фахової компетентності, яка виражається в прирості знань, умінь, навичок, досвіду особистісного саморозвитку, творчої діяльності, емоційно-ціннісних відносин, ціннісно-світоглядної спрямованості.

Список використаної літератури

  1. Андреев В.И. Конкурентология / В.И. Андреев. - Казань: Центр инновационных технологий, 2004. - 468 с.

  2. Концепція розвитку неперервної педагогічної освіти. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : pudzmcfr.blogspot.com/2012/09/blog-post_11.html

  3. Кремень В.Г. Освіта і суспільство в парадигмі синергетичного мислення / В.Г. Кремень // Педагогіка і психологія. – 2012. - № 2(75). – С. 5-11

  4. Купрієвич В.О. Удосконалення інформаційно-комунікаційної компетентності у підвищенні кваліфікації керівника професійного навчального закладу / В.О.  Купрієвич // модернізація змісту професійної освіти – умова підготовки конкурентоздатного фахівця нової формації: зб. матеріалів конференції /ред. Г.Л. Губарєв (голова) [та ін.]. – Житомир: вид. О. О. Євенок, 2017. – 388 с. – С. 175– 179.

  5. Купрієвич В.О. Дистанційне навчання в системі підвищення кваліфікації як засіб професійного самовдосконалення керівників професійно-технічних навчальних закладів /В.О. Купрієвич.// післядипломна освіта в Україні. 2017. - № 1. - С. 94–97.

  6. Медведь В.В. Основи формування конкурентоспроможності фахівця: чинники, складові, критерії / В.В. Медведь // Теорія та методика управління освітою: електронне наукове фахове видання. - 2011. - №7 [Електронний ресурс]. - URL: http://umo.edu.ua/katalog/545-elektronne-naukove-fahove-vydannja-qteorija-ta - metodyka-upravlinnja-osvitojuq-vypusk-7-2011.

  7. Мисик О. С. Теоретичні засади педагогічної інноватики /О. С.Мисик // Професійна підготовка педагогічних кадрів в умовах інноваційної перебудови української національної освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку: Матеріали Міжвузівської науково-практичної конференції (11 жовтня 2007 р.). – Хмельницький: ХГПА, 2007. – 309 с.

  8. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf

  9. Ніколенко Л. Т. Особистісно орієнтована освіта та шляхи її реалізації в системі підвищення кваліфікації / Л. Т. Ніколенко // Учебные записки. – 2005. – №3. – С. 23-27.

  10. Ничкало Н. Педагогічна інноватика у профтехосвіті / Н. Ничкало // Професійно-технічна освіта. – 2007. – №3. - С. 69-71.

  11. Паржницький В. В. Інноваційні педагогічні технології та шляхи впровадження їх у навчальний процес ПТНЗ / В.В. Паржницький // Професійно-технічна освіта: інноваційний досвід, перспективи: Науково-методичний збірник / Упорядник Н. І. Бугай. – Вип. 1. – К., 2005. – 236 с.

  12. Сергеєва Л.М. Механізми управління конкурентоспроможністю професійно-технічного навчального закладу / Л.М.Сергеєва // Культура цільового управління в національній системі освіти: гуманістичний контекст: кол.моногр. / О.Л.Ануфрієва, Т.І. Бурлаєнко, Г.А.Дмитренко, Н.А.Зінчук, Л.М. Сергеєва [та ін.].; за заг. ред. Г. А.Дмитренка, В. В. Олійника //Луцьк: Вежа-Друк. 2017. С. 245–254.

  13. Сергеєва Л.М. Конкурентоздатність як ознака професійної компетентності педагога /Л.М. Сергеєва. // Теорія та методика управління освітою : Електронне наукове фахове видання – К., 2015 – № 2 (16). – Режим доступу до журн. :http://tme.umo.edu.ua/

  14. Шевчук Л. І. Методологічні основи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників у системі професійної освіти : посібник для керівників, педагогічних працівників професійної освіти / Л. І. Шевчук. – Хмельницький (видавець А. Цюпак). – 2006. – 178 с. 

  15. Форми та зміст курсового підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів професійно-технічної освіти. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : hmnmc.km.ua/userfiles/КПК%20.doc.

  16. Управління розвитком професійного навчального закладу: праксеологічні засади : навч. посібн. / За наук. ред. Л. М. Сергеєвої, Т. О. Лукіної. / Л. М. Сергеєва, Т. О. Лукіна, Ю. С. Красильник, О. В. Пащенко, Т. І. Стойчик, В. О. Купрієвич. – Київ : Видавництво Ліра-К, 2017. – 124 с.- авторські: с. 33-43.

17

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
4
міс.
2
6
дн.
0
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!