Правила складання індивідуальних програм
+1. Принцип різноманітності засобів оздоровчого тренування, що передбачає використання різноманітних фізичних вправ та їх специфічний уплив на організм людини.
2. Принцип поступовості збільшення інтенсивності та обсягу навантажень, що полягає в оздоровчому ефекті рухової активності середньої інтенсивності (хвилеподібна, прямолінійна та ступінчаста форми підвищення навантажень у межах одного заняття, від заняття до заняття, щотижнево).
3. Принцип систематичності оздоровчих тренувань, що проголошує необхідність регулярних (не менше ніж тричі на тиждень) занять фізичними вправами.
4. Принцип індивідуальності оздоровчих тренувань, що виявляється у визначенні максимально допустимих та оптимальних фізичних навантажень залежно від віку, фізичної підготовленості та індивідуальних особливостей людини.
Методика складання індивідуальної програми
1. Визначення мети і завдань самостійних занять (оздоровчі, рекреаційні, професійно-прикладні, лікувальні або тренувальні).
2. Визначення спрямованості та організаційних форм самостійних занять (ранкова гігієнічна гімнастика, вправи впродовж дня, самостійні тренувальні заняття), що залежать від віку, статі, стану здоров’я, рівня фізичної (спортивної) підготовленості.
3. Визначення засобів впливу (фізичні вправи, масаж, дотримання гігієнічних вимог упродовж заняття, загартовування) і методики їх впровадження.
4. Визначення режимів роботи (обсяг та інтенсивність фізичного навантаження, засоби його контролю).
5. Визначення гігієнічних складових оздоровчої програми (раціональне харчування; гігієна тіла, одягу, взуття; загартовування).
Під час складання індивідуальних програм занять фізичними вправами необхідно враховувати суму оздоровчих, загальнозміцнювальних і розвивальних впливів системи спеціально дібраних фізичних вправ, що впливають на формування опорно-рухового апарату, допомагають позбутися
функціональної нестачі та підвищити рівень фізичної підготовленості.
Основи методик розвитку сили, витривалості, гнучкості, швидкісно – силових якостей, спритності
Розвиток сили
Сила — це здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок активних м'язових зусиль.
Під час розвитку сили слід мати на увазі, що м'язи можуть проявляти силу в таких режимах роботи:
у статичному (ізометричному) режимі (м'яз під час збудження не скорочується); такі умови виникають, наприклад, у деяких статичних положеннях тіла, нерухомому утриманні вантажу, у спробах підняти непосильну вагу та ін.;
у динамічному (ауксотонічному) режимі (робота виконується як за зменшення, так і за збільшення довжини м'яза).
Основні методи розвитку сили:
метод повторних зусиль — вправи виконують зі звичайною швидкістю без обтяжень, з обтяженнями або з подоланням опору партнера до вочевидь вираженого стомлення тих м'язів, що беруть участь у роботі, але не більше ніж 10—12 разів, до відмови, тому що тренувальний вплив досягається тільки в останніх повтореннях, коли до роботи залучаються нові рухові одиниці;
метод максимальних зусиль — вправи виконують не більше ніж двічі— тричі з одночасним включенням найбільшої кількості рухових одиниць, максимальною частотою ефекторних імпульсів, синхронним ритмом активності рухових одиниць;
метод динамічних зусиль — максимальне напруження створюється за рахунок переміщення будь-якого невеликого обтяження з граничною швидкістю: вправу необхідно виконувати максимальну кількість разів за певний невеликий проміжок часу (приблизно 10 с);
метод ізометричних зусиль — досягнення максимального напруження м'язів у статичних вправах, у динамічних вправах із зупинками та утриманням статичних положень на 5—6 с;
комбінований метод — застосування всіх згаданих вище методів за коловою системою у такій послідовності: методи динамічних зусиль — максимальних зусиль — ізометричних зусиль — повторних зусиль. На кожному місці занять слід виконувати не менше ніж 2—3 вправи з інтервалом відпочинку 20—60 с, а під час переходу до наступного місця — пауза 2—3 хв.
Як засоби розвитку силових здібностей використовують:
вправи із зовнішнім суворо дозованим обтяженням (вага снарядів, тренажери);
вправи із зовнішнім не суворо дозованим обтяженням (опір партнера, опір пружних предметів або умови середовища);
вправи із обтяженням вагою власного тіла або самоопором (гімнастичні силові вправи, легкоатлетичні стрибкові та метальні вправи, вправи з подоланням перешкод та ін.).
Кількісно силові можливості можна оцінити у два способи. Перший спосіб заснований на використанні динамометрів (найпоширеними є кистьовий і становий). За їх допомогою можна оцінити силу в певний момент м'язового напруження всіх м'язових груп у стандартних завданнях і за статичних, і динамічних умов.
Другий спосіб оцінювання силових здібностей здійснюють за допомогою спеціальних контрольних вправ-тестів. Види контролю над силовими здібностями:
прямий (максимальна сила визначається за найбільшою вагою, яку може подолати студент у простому русі, що не залежить від рівня технічної майстерності);
непрямий (використання контрольних випробувань швидкісно-силових здібностей і силової витривалості. Критеріями їх оцінювання є дальність кидків, метань або стрибків, кількість підтягувань та ін.)
Наприклад, дальність метання снаряда вагою 60—100% від максимально можливого для учня характеризує його силові здібності, а дальність метання снаряда вагою до 25 % від максимально можливого — швидкісні.
