Любов Миколенко
Сова і Дятел
В одному темному-темному лісі, в чарівній країні Мудригелії жила велика Сова (Який перший звук у слові Сова?) і звали її Мудриля. Вдень вона сиділа нерухомо, тихенько спала, або дрімала і могла всіх підпускати до себе близько, щоб не привертати увагу інших птахів. Ніхто ніколи, жодного разу, не бачив, щоб вона пила воду. Можливо, вона задовольнялася водою, яку отримувала з тваринною їжею.
Але наша сова Мудриля часто сиділа під проливним дощем – так вона доглядала за своїм пір’ям.
А поряд, на сусідньому дубі, жив-був дятел і звали його Тарабанко. В нього було строкате чорно-біле оперення, а на голові та інших частинах тіла червоні та жовті відмітини. Він був дуже унікальний, але постійно відчував голод. Пов’язано це було з його надзвичайно високою працьовитістю. Під час добування їжі з під кори дерев він наносив удари з величезною швидкістю і застосовував наскільки величезну силу, що якби людина зазнала хоча б один такий удар, то вона відразу ж отримала серйозну травму. У нього був дуже довгий язик з клейким покриттям, який допомагав йому без проблем діставати комах з вузьких отворів. Оскільки дятлові постійно хотілося їсти він цілий день голосно стукав по корі дерев, добуваючи собі їжу, а в якості опори використовував клиноподібний хвіст.
Напрацювавшись добре вдень, з настанням ночі, наш дятел залітав у своє дупло і засинав міцним сном. А Сова Мудриля в цей час прокидалася і довго сиділа на своєму дубові, дивлячись навколо великими круглими очима, які розташовані не з обох боків голови, як у інших птахів, а попереду. Мудриля не могла ними рухати і обертати. Її очі були нерухомі і весь час спрямовані вперед. Зате голова була дуже рухлива – Сова могла легко крутити нею в різні сторони. А з боків голови у неї росли пучки з пір’я, які нагадували вушка. Багато всього мудрого передумувала сова за ніч. Вона добре бачила у темноті, мала дуже чуйний слух, а політ майже беззвучний. Завдяки цим якостям, її полювання майже завжди було успішне. Вполювавши багато здобичі і добре наївшись, коли вставало Сонечко (Який перший звук у слові Сонечко?), умите ранковою росою, Сова закривала свої округлі очі і солодко засинала.
Та із сусіднього дерева знову починав долинати дзвінкий стукіт Дятла, відлуння від якого котилося по всьому лісу. Він постійно стукав і стукав, не переживаючи за свої очі, в які могли б потрапити дрібні тріски. Справа в тому, що за мить до наближення до дерева повіки його прикривалися, що сприяло безпеці очей нашого Тарабанка. А так голосно він стукав ще й для того, щоб заявити свої права на цю територію і йому було байдуже, що Сова Мудриля поряд солодко спала.
Одного разу Мудриля і Тарабанко вирішили поговорити та дійти згоди, як же їм дружно жити, не заважаючи один одному. Сова пропонувала Дятлові гуляти разом з нею вночі, та добувати їжу, а Дятел хотів, щоб Сова, разом з усіма птахами вночі лягала спати, а з ранішнім Сонечком прокидалася. Довго вони вели бесіду та так і не дійшли згоди.
Потім Сова поміркувала цілу ніч свої мудрі думи, не даремно ж її називають символом мудрості у нас, та і прийняла рішення: як настане ранок і Сонечко вигляне із за хмарки Сова полетить до нього та й домовиться про все. Вона запропонує, щоб Сонечко завжди жило у своїй хатинці за нічною хмаркою, а надворі було і вночі темно і вдень темно. Та Сонечко не погодилося. Воно хотіло щодня гуляти по небосхилу та осявати все живе на цій землі.
Розсердилась тоді Мудриля.
Сова сонце відкусила в букву «С» перетворила .
Затьмарилось Сонечко та й почало журитися, а всі лісові птахи швидко полинули до нього і повернули йому відкушений шматочок. Так залишилося все в лісі і сьогодні. Сова харчується та мудрі думи думає вночі, а вдень лягає спати, а всі інші птахи голосним співом вітають тепле сонечко та прийдешній день.
Любов Миколенко
Як Травневий жук спортом займався
В одному тихому, ошатному лісі, в якому було багато-багато кремезних дубів, жив-був міцний жук-олень (Який перший звук у слові Жук?), і звали його Рогач. А назвали його так тому, що його голову прикрашали великі мандибули і вони були схожі на роги справжнього оленя. Живився він соком, який витікав з пошкоджених стовбурів дерев, переважно дубів, рідше – буків або беріз. Він вмів дуже добре літати і здійснював свої польоти на великій висоті.
А поряд з ним, у тому ж лісі, жив травневий жук (Який перший звук у слові Жук?). Звати якого було Хрущ. Він часто спостерігав, як з кінця весни і до середини літа жук-олень здійснює свій політ. Хрущ мав видовжено-овальне тіло, червоно-бурого кольору, а голова в нього була світло-бура. На його голові не було великих мандибулів, як у жука-оленя, а були лише невеликі вусики, зовсім не міцні та ще й поділені на десять частинок. Живився травневий жук листям деревних і чагарникових рослин, пошкоджуючи їх.
Ось, одного разу, з настанням весняного тепла, коли вже розпустилося листя на деревах, вирішив Хрущ погуляти-політати. В лісі було надвечір’я, адже хрущі літають найбільше ввечері. І раптом наш травневий жук побачив двобій жуків-оленів. Він тихенько причаївся на листочку дерева і почав спостерігати. Жуки в бою використовували свої мандибули. Кожен з них намагався обхопити супротивника мандибулами і перекинути його на спину. Переможцем виявився наш жук-олень, а переможений таким чином жук, перевернувшись в нормальне положення, покинув місце двобою. І зрозумів Хрущ, чому ж такий жук-олень сильний. Не даремно ж жуки-олені занесені навіть до Червоної книги України, знищення їх і місць їхнього існування заборонено. Адже наш жук-олень багато рухався, спираючись на задні лапи, високо і довго літав, вправляючи свої крила. Так він займався спортом.
І вирішив хрущ щодня робити спортивні вправи, щоб стати таким же сильним. І почав він походжати в лісі по доріжці, уважно глянув навкруги і став на задні ніжки. Щоб не замерзли ніжки вмить, напевно взутись треба. Почав зарядку він робить і поглядать на небо. Спочатку вправо повернувся, потім трішки пострибав, потім вліво нахилився, далі лапками махав.
Жук наш раптом зупинився
на сонечко подивився
й в букву «Ж» перетворився
А жук-олень, пролітаючи мимо, почав милуватися буквою «Ж» на доріжці. Поруч проходила казкова Фея-чарвниця, розмахуючи своєю чарівною паличкою. І ледь вона доторкнулася нею до букви «Ж», то ця буква знову перетворилася у травневого жука і тоді Фея сказала: « Щоб всі пам’ятали, що у слові «ЖУК» перша буква «Ж», віднині всі жуки будуть промовляти лише жу-жу-жу».Ось так і по сьогодні, коли літають жуки чути жу-жу-жу і всі зразу пригадують букву «Ж».
