Посилене пограбування Індії Англією під час Першої світової війни тяжко відобразилося на становищі робітників міста і села. Економічне становище ще більш ускладнилося після двох неврожайних років (1919 і 1921). Підйом національно-визвольного руху почався в 1918 р. з виступів робочого класу в Бомбеї, Мадрасі, Канпурі. Під час виступів почали виникати профспілки.
Перша профспілка виникла у Мадрасі у 1918 р. В Ахмадабаді під керівництвом М. К. Ганді біла утворена Асоціація робітників-текстильників. Лютнева революція в Росії вразила індійських націоналістів та надихнула їх на посилення визвольної боротьби. В аллахабадській газеті від 24 березня 1917 р підкреслювалось, що Російська революція підтвердила, що немає в світі сили, яку б не переміг націоналізм. Сільське населення дізналося про революцію в Росії від демобілізованих солдат, що повернулись з Європи.
Ще в березні 1919 р. в більшості міст Пенджабу почалися антианглійські мітинги і демонстрації. Після цього в деяких крупних центрах провінції - в Лахорі, Гуджранвалі хартали та мітинги переросли у збройний протест, в якому приймали участь робітники, зокрема залізничники. Колоніальні власті в Пенджабі на чолі з губернатором О`Двайером і командуючим військами Дайером прийняли рішення про жорстоке придушення повстання. Для цього ще 9 квітня в Пенджаб були викликані військові загони. 13 квітня на головному майдані в Амрітсарі було вбито 1 тис. і поранено 2 тис. беззахисних демонстрантів.
