Партнерський підхід у вихованні – важлива складова формування особистості.
Соціально-економічні зміни, які відбуваються у житті нашої держави, потребують нового підходу до виховання молоді, до взаємовідносин школи та сім’ї. Труднощі виконання виховної функції значною мірою пов’язані з нівелюванням моральних, духовних, громадянських ідеалів у суспільстві.
Досягти суттєвих результатів у вихованні підростаючого покоління можливо лише спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків, родин учнів. Тому важливо, щоб батьки розуміли, що тільки спільна кропітка повсякденна робота з дітьми дасть успішні результати.
У всі часи – функції сім’ї складалися навколо головної – виховання дітей. Через цю визначальну функцію людством прокладались шляхи підтримки основ економіки, культури, етики, збереження і відтворення народних звичаїв.
Сім'я - це те первинне середовище, де людина повинна вчитися творити добро. Сім'я щодня, щогодини, доторкається до духовного життя шкільного колективу; школа не може обійтися без сім'ї, моральна культура колективізму в стінах школи в багатьох відношеннях є плодами тих квіток, які квітнуть у сім'ї».
В.О.Сухомлинський
Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства.
Сім'я не є ізольованим мікросередовищем: різноманітні чинники впливають на її виховну функцію і з'єднують із суспільством. Лише при цілеспрямованій взаємодії педагогів і батьків, їх продуктивній співпраці, яка передбачає рівність сторін, взаємну доброзичливість і повагу, можна здійснити рішучий поворот до особистості дитини, створити сприятливі умови до її самовизначення, самореалізації та розвитку. Згадаймо слова
В. Сухомлинського: "Пора і батькам, і вчителям глибоко усвідомити, що ні школа без сім'ї, ні сім'я без школи не можуть упоратися з найтоншими, найскладнішими завданнями становлення людини" .
Організовуючи роботу з батьками, я часто спиралась на педагогічний досвід В. Сухомлинського та проводила її у двох напрямках: з одного боку – це робота вчителя, а з іншого – виховання у родині.
Проведена робота засвідчила, що в процесі вирішення завдань виховання школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім’ї, громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати. Досвід доводить, що ні школа, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність справжнього виховання школярів.
Для поліпшення виховної роботи в класі я ставлю завдання об’єднати батьків і вчителя загальною метою, активізувати їхню рефлексивну активність, сприяти перетворенню сім’ї із стихійного в керований фактор.
Основною метою роботи вчителя в співпраці з батьками є : скоординувати сили педагогів та батьків для забезпечення необхідних умов для розвитку виховних систем у рамках освіти, упорядкування їх з діяльності, що сприяють розвитку особистості, її індивідуальному самовизначенню в соціумі, духовно-моральному формуванню здорової людини, громадянина, робітника - професіонала, згідно з метою з завданнями виховання; забезпечення гармонії взаємин школи і родини для створення максимально сприятливих умов розвитку дитини.
Як вчитель та класний керівник, я постійно цікавлюся проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчаю позитивний досвід, підмічаю найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукаю причини цих недоліків. Проводжу виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, даю поради щодо сімейного і громадського виховання. Адже, на мою думку, "самеу сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості".
В.О.Сухомлинський, розмірковуючи над виховним впливом сім'ї, зазначав: "Виховує, звичайно, сім'я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім'ї" .
Сім'я виступає середовищем, що впливає на дитину, її педагогічний потенціал зумовлений різними чинниками, зокрема готовністю батьків до виховання дитини, рівнем загальної та педагогічної культури, ступенем взаємоузгодженості дій батьків у питаннях виховання.
Працюючи з батьками, до плану своєї роботи включаю:
1.Проведення батьківських зборів, дискусій, тренінгів, обмін досвідом виховання, консультації, (орієнтовні теми: „Традиції, обряди, звичаї – що це?”, „Роль сім’ї в вихованні дітей”, „Я та історія моєї родини”).
Батьківські збори " Роль сім'ї у вихованні дитини "
2.Надання консультацій, рекомендація педагогічної літератури, бесіди, розповіді, складання плану виховної роботи, розробка сценарію сімейного свята тощо.
3. Організація спільної діяльності: проведення свят, ярмарків; прикрашення залу, класу до свята; спільна краєзнавча робота, виготовлення „Родовідного дерева”, „Родинного альбому”; конкурси, змагання, ігри, екскурсії, добротворча діяльність тощо.
Часто в ході таких заходів батьки вперше бачать свою дитину, яка танцює, розповідає вірші, граючи якусь роль. Більшість батьків це радує, розчулює, викликає нове бачення своєї дитини і, мабуть, нове, більш тепле до неї ставлення. Виникає і подяка до тих, хто працює з дитиною, а врешті-решт – це сприяє об'єднанню зусиль школи й батьківської громадськості.
У ході роботи з батьками стараюся виявити виховні можливості сім’ї у формуванні патріотичних почуттів школярів. З цією метою встановлюю зв’язок з усією родиною, виявляю рівень її загальної педагогічної культури, моральні цінності, ставлення до патріотичного виховання, знайомлюся з досвідом сімейного виховання та домовляюся про дотримання єдиних вимог у вихованні. Прагну зацікавити їх корисними порадами щодо ефективного розвитку та виховання дітей. Така робота викликала задоволення серед батьків, залучала їх до співпраці.
При плануванні роботи з батьками намагаюся враховувати результати їх анкетування і спостережень за дітьми. Також роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, що носять різні назви - батьківські комітети, ради, комісії. Кожне з таких об'єднань має свій статут, яким визначаються головні напрямки діяльності, права й обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний план спільної діяльності родини, школи і громадськості.
«Коли школа, громада, батько та мати виступають в єдності – це справжнє навчання дітей мудрості, любові, гармонії доброти, ласки і вимогливості».
В.Сухомлинський
Але не потрібно зупинятися на досягнутому, потрібно перебувати в постійному пошуку нових, нетрадиційні форми роботи з сім'ями для підвищення ефективності навчально - виховного процесу учнів.
Позитивним результатом співробітництва для вчителя є підвищення поваги з боку батьків і суспільства, покращення міжособистісних взаємовідносин з ними, підвищення авторитету в очах дітей, батьків і шкільної адміністрації, підвищення задоволеності своєю працею. Для батьків позитивним результатом є підвищення самооцінки й самосхвалення, краще знання шкільних програм, впевненість у тому, що при навчанні враховуються думки батьків і їх побажання, відчуття своєї значущості в школі, схвалення ролі, яку вони відіграють у навчанні дітей, підвищення їхньої батьківської компетентності і одержання схвалення своєї ролі батьків в укріпленні сім'ї і покращенні спілкування з дітьми в цілому і в школі окремо.
Суттєву користь у вихованні принесла діяльність батьків під час літніх канікул. Слід звернути увагу на те, що робота з патріотичного виховання впродовж літа призупинялась. Тому були розроблені спеціальні завдання на літо. Ця робота узгоджувалася з учителями та включала: екскурсії по рідних місцях; виконання трудових доручень, допомога старшим у родині; читання оповідань, казок, вивчення українських народних пісень, участь у державних святах (День Конституції України – 28 червня, День Незалежності України – 24 серпня.
Перспективи подальшого розвитку даного напрямку роботи я бачу в таких основних завданнях родинно-сімейного виховання, які можна з впевненістю віднести до завдань шкільно-сімейного виховання:
• виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймання дитини, її самореалізації;
• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;
• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
• включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і непотворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій.
З вищесказаного слід зробити висновок, що процес збагачення патріотичними почуттями буде результативнішим, якщо в ньому приймають активну участь і школа, і сім’я, коли колектив учителів і батьків об’єднує чітке розуміння мети й завдань виховання, органічний взаємозв’язок виховання в школі і родині, постійний контакт учителів і батьків, творча та активна участь батьків у житті навчального закладу тощо.
Аналізуючи педагогічну спадщину, досвід роботи видатного педагога
В. Сухомлинського, можна стверджувати, що його погляди, ідеї значною мірою актуальні для сучасної української школи, а розроблена ним система шкільно - сімейного виховання спрямована в наше сьогодення і майбутнє.
Творча спадщина В.О.Сухомлинського переконує нас у різноманітності педагогічних підходів до формування особистості учня. Нині, у період активних пошуків ефективних методів виховання гуманістичних цінностей, практична діяльність Василя Олександровича є надійним помічником у вирішенні цих важливих завдань.
Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського допоможе вчителям і батькам виховати гуманну людину, знайти такий спільний духовний інтерес, таку діяльність, щоб дитина відчула у вихователеві людину і потяглася до людського.
