Вступ.
Дошкільне дитинство є періодом первинного складання особистості, періодом розвитку особистісних механізмів поведінки. Відокремлення дитини від дорослого наприкінці раннього віку призводить до нових взаємин дошкільника з ним та до нової ситуації розвитку. Вперше дитина виходить за межі свого сімейного кола і встановлює нові стосунки з більш широким світом дорослих людей.
Спілкування дитини з дорослим ускладнюється і набуває нової форми та нового змісту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спільної діяльності з ним. Завдяки мовленнєвому розвитку значно розширюються можливості спілкування з оточуючими. Відтепер дитина може спілкуватися з приводу не лише безпосередньо предметів, які сприймаються, але й уявлюваних предметів, які відсутні в конкретній ситуації взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, який виходить за межі ситуації, що сприймається.
Провідний для цієї форми мотивів спілкування – пізнавальний. Дорослий починає виступати перед дитиною у новій якості – як джерело нових знань, як ерудит, який здатний зняти сумніви та відповісти на питання. Для старших дошкільників характерно прагнення не лише до доброзичливості та уваги дорослого, але й до взаєморозуміння та співстраждання. Соціальна ситуація розвитку дошкільника не обмежується його контактами з оточуючими дорослими. Крім реальних оточуючих дитину дорослих у житті і у свідомості дошкільника з’являється ще один – ідеальний дорослий. Він є ідеальним тому, що: 1) існує лише у свідомості дитини як ідея, а не як конкретна ідеальна людини; 2) втілює у собі досконалий образ якої-небудь загальної функції: дорослий - батько, лікар, продавець і т. п. Дошкільник хоче бути таким, як цей ідеальний дорослий. Його головна потреба – бути членом дорослого суспільства. Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв’язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є провідною діяльністю дошкільника.
Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти "як дорослий". Цей мотив підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік – період інтенсивного засвоєння людських взаємин – норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих. Крім дорослого в соціальній ситуації розвитку дитини в дошкільному віці важливу роль починають відігравати однолітки. Спілкування і взаємини з іншими дітьми стає не менш значущим для дитини, ніж її взаємини з дорослими.
Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці ускладнюється. Доросла людина залишається центром життя дитини, але взаємини з нею суттєво змінюються: дитина вступає у взаємини з більш широким соціальним світом. Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов’язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості дошкільника. Розвиток пізнавальної і особистісної сфери дитини.
На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. Найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система психічних функцій, в центрі якої стає пам’ять (на думку Л.С.Виготського). Пам’ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси: Мислення: міркувати - згадувати, тобто спиратися на свій попередній досвід або змінювати його. Мислення перестає бути наочно-дійовим – дитина може встановлювати прості причинно-наслідкові взаємозв’язки між подіями та явищами, стає наочно-образним, починає розвиватися словесне мислення.
