Короткий огляд матеріалу (проєкт «Слово як Зброя і Щит: Від Розстріляного до Озброєного Відродження»):
Паралель століть (1920-ті vs 2020-ті):
1920-ті (Розстріляне Відродження): Бурхливий культурний злет, європейський вектор («Геть від Москви!»), новаторство (ВАПЛІТЕ, неокласики, футуристи, театр «Березіль» Курбаса і Куліша) та трагічний фінал — фізичне знищення понад 250 митців тоталітарним режимом у 1930-х (Сандармох).
2020-ті (Озброєне Відродження): Сучасна українська література у воєнному контексті. Письменники беруть до рук зброю або стають волонтерами й документаторами («окопна правда», репортажі, фронтові щоденники, відеопоезія).
Функції слова під час війни: Слово виходить за межі естетики та стає актом спротиву: діє як документ-свідчення, інформаційна зброя, простір для терапії/зцілення та інструмент культурної дипломатії.
Ключові постаті:
Минуле: Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Михайль Семенко.
Сучасність: Сергій Жадан, Олена Стяжкіна, Артем Чех, Олександр Михед та інші.
Головна ідея: Теперішня війна — це продовження цивілізаційної дискусії 1920-х років. Але цього разу українське слово захищене зброєю, а самі творці борються за право на вільне майбутнє нації.