Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років

Прочитайте та законспектуйте поданий навчальний матеріал.

1. Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років

Як європейські, так і українські митці цієї доби розвивалися під гаслами новаторства, творення «мистецтва майбутнього», яке відповідає духові часу, його ритмові, а отже, «справі революції», що принесла свободу народу. В такій атмосфері формувався мистецький напрям авангардизм.

Авангардизм (франц. avant-garde — передня лава) — тип художнього мислення і спосіб зображення дійсності, який виник у перші десятиліття XX століття, підкреслюючи експериментальні, новаторські пошуки у мистецтві.

Головні ознаки авангардизму: відмова від реалістичного змалювання світу, заперечення традиційних форм художнього зображення, суб'єктивізм, прагнення до застосування незвичайних, навіть антиестетичних виражальних засобів.

Мав різні напрями: футуризм акцентував увагу на мовотворенні, експресіонізм — на емоційності, безпосередності сприйняття, сюрреалізм — на підсвідомості, кубізм — на геометричних формах.

До авангардистів належали французи Гійом Аполлінер, Луї Арагон, Поль Елюар, росіяни Володимир Маяковський, Велі мир Хлєбніков, Ігор Северянін, українці Михайль Семенко, Валер'ян Поліщук та інші. Серед художників авангардистами були Пабло Пікассо, Джакомо Балла та інші.

Найвидатнішим різьбярем-кубістом був українець Олександр Архипенко, про якого видано монографії всіма мовами світу.

Помітним явищем в Україні була літературно-мистецька група «Авангард» (1926—1930), яку очолив поет Валер'ян Поліщук. До неї увійшли Гео Коляда, Раїса Троянкер, Леонід Черное та інші. Поліщук назвав авангардизм «конструктивним динамізмом, або спіралізмом, оскільки, на його погляд, нове мистецтво розвивається ніби по спіралі. У деклараціях авангардисти проголосили «тісний зв'язок мистецтва з індустріалізацією», відкидаючи міщанство, просвітництво, хуторянство як «пережиток минулого» у творчості. Вони сповідували «європеїзм у художній поетиці», яка зводилася до культу форми: їх цікавило не стільки змістове наповнення твору, скільки формальна організація тексту.

В альманасі «Авангард» брали участь українські митці (Олександр Сорока, Микола Майський, Леонід Чернов, Раїса Троянкер), російські (Ігор Сельвінський, Кор ній Зелінський) і німецькі (Ио ганнес Бехер), що мало засвідчити європейськість авангарду. В річищі авангардизму писали твори Майк Иогансен, Олекса Близько та інші. Представники українського авангарду сповідували такі ідеї: у мистецтві головним є не зміст, а форма, покликана вразити, розбудити свідомість читача, його швидку реакцію. Важливим для твору є незвичайність, яскравість змальованих героїв, їхня виняткова поведінка, незвичайний спосіб мислення. Авангардисти добирали засоби творення картини світу, що негайно впливали на читача, глядача чи слухача. Вони йшли на порушення форми, естетизуючи не тільки позитивне начало, а й змальовували негативне, неестетичне у житті, щоб у такий спосіб уразити публіку, викликати певну незгоду чи сприйняття явища.

Значний внесок у європеїзацію української літератури здійснили футуристи, представники одного із напрямів авангардизму. Футуризм(латин. futurum — майбутнє) був відгалуженням модернізму, ставши одним із напрямів авангардизму. Його представники заявляли, що творять «мистецтво майбутнього», заперечуючи його суспільну функцію та ідейний намір митця, і ставили за мету розміщанення людини та доби.

Маніфест футуристів написав італійський поет Філіппо Марінетті, оприлюднивши його у паризькій газеті «Фігаро» 1909 року. Він заперечував класичну спадщину, закликав митців поривати з традиціями, стверджуючи, що нова доба вимагає створення нового типу людини, позбавленої моральних страждань, ніжності, любові. Такі ідеї підхопили француз Гійом Аполлінер, росіянин Володимир Маяковський, українець Михайль Семенко та інші. Футуристи інтенсивно розробляли тему індустріального пейзажу та урбаністичні мотиви. Оновлюючи виражальні засоби мистецтва слова, вони прагнули «випустити слова на волю» (Михайль Семенко), звільнити вірш від збігу фрази та віршованого рядка, щедро творили нові слова. Замість впровадженої романтиками, символістами та імпресіоністами евфонії (милозвучності), вони вводили в поезію дисонанси (різноголосність), застосовували вільні асоціації. Все це мало, на їхній погляд, передати ритми нової доби.

«Королем футуропрерій» називали Гео (Григорія) Шкурупія (1903—1937). У його першій збірці «Психетози» (1922) переважала модерністська урбаністична лірика. Поет залюбки використовував верлібр, дисонансні й несподівані рими, не визнавав розділових знаків, вважаючи це ознакою «революційності». У поезії «Семафори» Гео Шкурупій змалював скривавлену й спалену рідну країну. Він персоніфікував семафори, що «руки простягнули до неба з одчаю». Його «я» злилося з колективним «ми», тобто тими, хто бачить майбутнє: «/ тільки ми бадьорими руками, / зриваючи м'яту й руту / пісень / йдемо по залізних шляхах! // Тільки нам одкрито / семафори в майбутнє!..»

Друга збірка «Барабан» (1923) відбила сподівання митця на оновлення життя, його віру в духовну силу людини нової доби. Водночас це була маніфестація розриву з традиціями й канонами, навмисне, без естетичних потреб нагнітання прозаїзмів, епатаж читачів незвичним словом і ламанням класичних строф. У збірках «Жарини слів» (1925), «Для друзів, поетів, сучасників вічності» (1929) особливо цікавою є мариністична лірика. Тут Гео Шкурупій — неоромантик, що прославляє морські мандри і пригоди («Пісня зарізаного капітана»). Трагічно завершилося життя поета: його в грудні 1934 року було заарештовано і розстріляно 25 листопада 1937 року на Соловках. Найпомітнішим з-поміж футуристів був організатор цього руху Михайль Семенко.

2. Поет-футурист М. Семенко – сміливий експериментатор

31 грудня 1892 року народився Михайль Семенко – видатний український поет-футурист, неординарний і контраверсійний представник “розстріляного відродження”.

Батько Михайла Семенка — Василь на момент народження сина працював волосним писарем, в подальшому ж став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом починає футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу.

Зі своєю першою дружиною Лідією, Михайль Семенко познайомився у Владивостоці де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилась 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень.

Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину.

Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.

Загибель

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р. Михайль Семенко провів у Києвi творчий вечiр. Оскільки він постійно мешкав у Харковi і часто бував у Києві, було пiдготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в «активнiй контрреволюцiйнiй дiяльностi». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украïнi за допомогою нiмецьких фашистiв. Надломлений морально та фiзично Михайль Семенко, як свiдчать протоколи допитiв 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зiзнався» у всiх звинуваченнях. Зiзнання були написані пiд диктовку уповноваженого Акiмова на iм'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р. 23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Того дня Cеменка було страчено разом з іншими українськими письменниками. Михайль Семенко був реабілітований посмертно.

Творчість

Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, 
О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

1918 року Cеменко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922—1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924—1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910—1922 років, 1925 — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 — (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадимм Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова генерація» з журналом цієї ж назви (1927—1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х pоків визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

Значення творчості

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929—1931). 1985 року видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій.

Вплив на сучасну українську літературу

Михайль Семенко був штучно вилучений з історії літератури (див. покоління Розстріляне відродження), проте через покоління мав вплив на письменників сучасної літератури. Серед старшого покоління це — Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш «Тиждень»). Серед молодих авторів одним зі своїх улюблених поетів його називають Сергій Жадан, Олег Коцарев та Любов Якимчук (поема про Михайля Семенка «Тов. Дим» зі збірки «Мода»).

3. Урбаністичні мотиви його лірики, їхня змістова новизна, ламання класичної форми («Бажання», «Місто», «Запрошення»)

Футуристичний етап творчої еволюції М. Семенка започатковано ще в його маніфестах-передмовах до збірок "Дерзання" та "Кверо-футуризм" (1914). Семенко безповоротно відходить від традицій хаток, вважаючи що оновлення національної лірики пов'язане саме з авангардом. Його пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвіду, деканонізації будь-якого авторитету в літературі. І це не декларація, це активна дія. Дуже драматично сприймаються його не зовсім етичні випади проти культу Т. Шевченка в українській літературі, проти хуторянського, провінційного мистецтва, загалом проти всього, що базується на традиційному національному ґрунті.

Семенка приваблює "краса пошуку", "динамічний лет". Переймаючись долею національного мистецтва і України, він в той же час пише твори дуже далекі, або й взагалі відчужені від національних традицій, за що його часто критикують представники майже всіх літературних течій. З формального боку творчість М. Семенка схиляється в бік формально-графічного вираження, охарактеризованого нині як поезомалярство. І хоча за обсягом період кверо-футуризму не надто об'ємний, але саме з ним пов'язаний великий скандал: "Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертись", - іронізував з цього приводу згодом Семенко.

Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. Ще у 1915-му він пише цикл "Крапки і плями", започатковуючи ним "другий період" своєї творчості, позначений відчутним впливом імпресіонізму (цикли "Осіння рана", "П'єро кохає"). Це дає поштовх до спроб модернізації традиційної лірики.

Вищезгадані цикли написані у формі солдатського щоденника. У поезіях переважає інтелектуальне бачення навколишнього світу, а також досить тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферу людських переживань. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цього періоду - "Кондуктор", "Ніч", "Заплети косу міцніш!". Значний психологізм певною мірою став наслідком студіювання у відомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробок цього періоду дуже плідний - збірки "П'єро здається" (1918), "П'єро кохає" (1918), "Дев'ять поем" (1918), "Дві поезофільми" (1919). Варто зазначити, що нахил до імпресіоністичних та символістських мотивів, продиктованих темою кохання, Семенко маскує за П'єро - ліричним героєм, близьким до внутрішніх душевних почувань самого поета. 1 том Повного зібрання 
М. Семенка має назву "Арії трьох П'єро". Третій "П'єро" - збірка "П'єро мертвопетлює" (1919) - повернення до поетики футуризму, гнівної, епатажної та ексцентричної.

Михайль Семенко бере активну участь у суспільному житті літературної України: організовує футуристичний рух в мистецтві, видає "Універсальний журнал" (Київ, 1918, виходить лише 2 номери), журнал "Фламінго", у виданні якого бере участь художник А. Петрицький (1919), "Альманах трьох" (Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), одне число "Катафалка искусства" та багато ін. Кожне з цих видань гуртувало довкола себе здібну творчу молодь. Саме в них дебютували пізніше такі відомі письменники, як М. Бажан, Ю. Яновський, Р. Лісовський та багато інших. Представлені в періодичних виданнях та в збірках поезії були досить різнобарвними за жанрово-стильовою тематикою, але тема стихії міста була домінуючою темою Семенка-футуриста.

Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняє його з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тексту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лексики, синтаксичних ускладнень, а також у майстерному переході від узагальненого до конкретних образів-елементів міста ("Ліхтар", Тротуар", "Вулиця"). В. Коряк з цього приводу зауважив, що М. Семенко всією творчістю "споруджує в українській поезії культ урбанізму".

Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теорію футуризму. Організовує групи "Ударна група поетів-футуристів" (1921), "Аспанфут" (Асоціація панфутуристів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок. Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чого взагалі виходить з партії!

1922 р. він проголошує панфутуристичну теорію, за якою класичне "академічне" мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає агонізувати. А тому, каже Семенко, не треба чекати, поки воно відімре, треба деструктувати його, аби з уламків сконструювати нове - метамистецтво (надмистецтво).

1924 року виходить ще одна збірка - "Кобзар", в якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. У протиставленні Шевченковому "Кобзареві" - намагання показати суть різниці між літературами ХІХ і XX ст. Нові книги М. Семенка мають назви "Степ" (1927), "Маруся Богуславка" (1927), "Малий Кобзар і нові вірші" (1928) - поет і далі вперто дратує колег-опонентів по творчій ниві, знову і знову презентуючи свої супре-, футуро- і кубо-поези, хоча поруч з ними знаходимо й традиційні віршові форми ("Оксанія", "Туга", "Атлантида" тощо).

Кінець двадцятих років. Комуністична машина все більше й більше тисне на творчу свободу поета, примушуючи виконувати замовлення на соціальну тематику. Як і В. Маяковський, 
М. Семенко змушений вдатися до створення функціональної поезії (збірник "З радянського щоденника"), що по суті є схематичним переказом газетного тексту, віршованими лозунгами та агітками: "Писать про активність я мушу, забувши про людську душу" (Семенко М. З радянського щоденника. К., 1932, С. 86).

У цей час футуризм як літературний напрямок зникає. Він вичерпав себе як система ідейно-естетичних настанов, а цікаві елементи його поетики були відкинуті задекларованими пролетарською літературою естетичними принципами, як шкідливі та антирадянські. Примушений ідеолого-політичною системою "зректися" футуризму, М. Семенко поступово відходить від літературного процесу. Аби якось засвідчити свою приналежність до поетів, він ще пише принизливий вірш "Починаю рядовим", який був сприйнятий критикою як свідоцтво остаточного краху футуризму, що і засвідчив сам лідер цього напрямку.

Частково вихід із скрутного становища М. Семенко знаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального звучання, що імпонувало його гострослів'ю й дотепності. 1930 року виходить збірник памфлетів та віршів М. Семенка "Європа і ми", в якій іронія автора межує з сарказмом. Збірка публіцистичних віршів "Міжнародні діла" (1933) за ідейно-тематичним наповненням вже нічим не відрізняється від літератури колег: "як усі" М. Семенко прославляє СРСР та викриває націоналістичний світ. Єдиним твором, що заслуговує на більш пильну увагу є поема "Німеччина" (1936), у якій автор у гостро сатиричній формі піднімає проблему загрози фашизму. Ідейні та художні цінності поеми свого часу відзначив Ю. Смолич: "Таку річ, на такій висоті поетичного слова і образу, міг дати письменник високої загальної культури, широкої ерудиції і багатого життєвого досвіду".

Про український футуризм почали згадувати порівняно недавно. Проте не слід забувати, що у 10—30 роки XX століття це була потужна авангардна течія у нашій літературі. Очолював групу футуристів Михайло Семенко. Людина-блискавка, людина, яка вміла робити мертві петлі у поетичному небі, людина, яка стверджувалась і вдосконалювалась, розробляючи власний неповторний стиль. Разом із тим поет мав вразливу душу, яку можна порівняти зі злетом «несмілого» білого метелика (вірш «Метелик»).

Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспівував у кількох поезіях із назвою «Місто», ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту…», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало…», «Зойкно вилітали…», «Вечір подо-щовий…», «Місто мокре», «Ось те сте…». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображують міську атрибутику: «Будинки», «Тротуар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням вдихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартісності вважає оригінальність думки і словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна здогадатись, що він є прихильником неологізмів. Про ) значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка тримають читацьку думку у постійному напруженні, тому їх цікаво читати і аналізувати.

Візьмімо, наприклад, вірш «Бажання». Тільки такий оригінальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке безглузде, на перший погляд, запитання:

Чому не можна перевернути світ?

Щоб поставити все догори ногами?

Виявляється, що подібне «бажання» М. Семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Пере-вертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка. виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому «березової каші»:

роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її «балаганом» і прагне, щоб її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати.

Вірш «Запрошення» — це звернення до прийдешніх поколінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє показати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним вночі було б цікаво.

Таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і у другому вірші з аналогічною назвою «Запрошення». Цього разу він пропонує піднятися на Батиєву гору, бо там «гарно», «симпатично й різнобарвно». Поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспільства до нього і його друзів, прагне довіри й доброзичливості з боку читачів, він пише:

Люди ми сильні, молоді, сміливі —

Не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

Незважаючи на екзотичність мислення Михайла Семенка, непримиренність його натури, його твори мають посісти належне їм місце в літературному процесі, повернутися до читачів і стати предметом широких дискусій, адже цей поет став провідною зіркою авангардного руху в Україні, зробив гідний внесок у її відродження, яке згодом назвали «розстріляним».

Виконайте вправу "Літературне конструювання".

ЛІТЕРАТУРНЕ КОНСТРУЮВАННЯ

(пронумеруйте етапи життя та творчості М. Семенка за хронологією від 1 до 10)

Прослухайте вірш М. Семенка і випишіть художні засоби твору.