У ХІХ столітті почалося нове відродження української літератури, яке ознаменувалося переходом до живої народної мови. Засновником нової української літератури вважають Івана Котляревського, чия «Енеїда» (1798) започаткувала літературну традицію, близьку до народу. У першій половині століття розвивалися сентименталізм і романтизм (Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка), а в другій — реалізм (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко). Центральною постаттю став Тарас Шевченко, який поєднав народну поезію з глибоким соціальним змістом і національною ідеєю. Попри заборони української мови, література ХІХ століття стала основою національного відродження, формуючи свідомість і гідність українського народу.











