" Особливості дослідження проблеми типів акцентуації характеру у підлітків ."

Опис документу:
Актуальність розробки й вирішення даної проблеми визначається й тим, що вивчення та аналіз шкільної практики засвідчує наявність суперечностей між інтелектуальним та емоційним розвитком особистості, рівнем знань та емоційним сприйняттям учнів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ВСТУП

Оволодіння особистістю загальнолюдськими цінностями неможливе тільки на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і шкільної практики суттєвого значення набуває проблема виховання духовної культури особистості та її важливої частини – емоційної культури. Актуальність розробки й вирішення даної проблеми визначається й тим, що вивчення та аналіз шкільної практики засвідчує наявність суперечностей між інтелектуальним та емоційним розвитком особистості, рівнем знань та емоційним сприйняттям учнів. Нерідко інтелектуальне випереджає емоційне. Психологами і педагогами відмічено, що емоційні процеси займають важливе місце у формуванні особистості дитини, а емоційна культура є складовою частиною духовної культури особистості. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людини, впливають на її вчинки, відіграють роль регуляторів людського спілкування.Велику роль на розвиток емоційної сфери молодших школярів відіграє музикотерапія.

Вплив музики на людину важко переоцінити. Вона надає насолоду, але одночасно викликає душевне переживання; дає можливість відкрити невідомий світ наших фантазій, збудити до роздумів. Музика - це живе невичерпне джерело натхнення.

Лікувальний вплив музики було відзначено ще з найдавніших часів. У Стародавньому Єгипті безсоння лікували з допомогою співу хору, а в Стародавній Греції за допомогою звуків труби позбавляли від радикуліту чи розладів нервової системи. Конфуцій вважав музику ефективною для пом'якшення народних звичаїв. Сучасна ж музикотерапія стала розвиватися у другій половині ХХ століття. Вона використовується для корекції емоційних станів та відхилень (тривоги, втоми, страху тощо).

Вплив музики на фізіологічні процеси дитячого організму став предметом дослідження вчених різних країн. Ними були зроблені відкриття, на яких згодом і була заснована музикотерапія як наукова дисципліна.

На сучасному етапі музична терапія просунулась далеко в дослідженні впливу музичного досвіду на розвиток особистості. Дослідження довели, що музика посилює обмін речовин, посилює або зменшує мязову енергію, змінює дихання та кровяний тиск, дає фізичну основу для емоцій.

Василь Сухомлинський казав: « В руках педагога є могутній засіб попередження грубості,безсердечності, морального безкультуря - це лікування музикою!»

Дітям музикотерапія допомагає прищепити любов до музики, навчити розуміти й слухати, як і про що говорить музика; збагатити знання про навколишній світ. Для того щоб музикотерапія позитивно вплинула на виховання і розвиток дітей, обовязково потрібно враховувати їх особливості.

У наукових роботах К. Щедролосєвої , Л. Гаврілової, Н. Кривошеї розкриті лікувально - педагогічні можливості музики, вплив музикотерапії на емоційні стани дошкільників та молодших школярів. Проте вплив музикотерапії саме на агресивність та гіперактивність дітей недостатньо досліджений. На сучасному етапі ці вади характеру дуже розповсюдженні у дітей старшого дошкільного віку, тому важливо дослідити нові способи впливу, регуляції та профілактики агресивності та гіперактивності у старших дошкільників.

Актуальність теми: полягає у недостатньому вивченні проблеми впливу музикотерапії на емоційний стан дітей.

Мета дослідження: виявити можливості позитивного впливу музикотерапевтичних занять на емоційну сферу дітей.

Обєкт дослідження: навчальний процес в СЗШ № 297 міста Києва.

Предмет дослідження: вплив музикотерапії на емоційну сферу дітей молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

•Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з музикотерапії та психолого-педагогічну літературу щодо проблеми емоційного розвитку.

Дослідити психологічні особливості гіперактивних та агресивних дітей 2 кл. СЗШ;

• Визначити поняття емоцій та їх особливості.

• Дослідити розвиток емоційних почуттів у дітей молодшого шкільного віку.

• Дібрати методики для виявлення впливу на емоційну сферу молодших школярів.

• Дослідити методики застосування музикотерапії з гіперактивними та агресивними дітьми.

• Провести аналіз емоційного розвитку в групі дітей та виділити його результати.

В процесі роботи використані такі загальнонаукові методи дослідження:

- теоретичні: аналіз, синтез інформації, яка стосується даної теми, теоретичний аналіз психолого-педагогічних джерел, порівняння;

- емпіричні: спостереження, узагальнення вихідного дослідного матеріалу, яке допомогло більш детальніше ознайомитись з даною проблемою та зробити певні висновки.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

Курсова робота містить 39 сторінок.

Перелік літератури складає 21 наукове джерело

І. Особливості емоційної сфери молодших школярів.

Молодший шкільний вік - початок шкільного життя. Вступаючи в нього, дитина здобуває внутрішню позицію школяра, навчальну мотивацію. Навчальна діяльність стає для нього ведучої. Протягом цього періоду в дитини розвивається теоретичне мислення; він одержує нові знання, уміння, навички - створює необхідну базу для усього свого наступного навчання. Але значення навчальної діяльності цим не вичерпується: від її характеру і результативності безпосередньо залежить розвиток особистості молодшого школяра. Розвиток мотивації навчання закріплює диференціацію ліній, що намітився в кінці дошкільного віку, онтогенезу життєвого світу. Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих і однолітків. Статус відмінника або невстигаючого відбиває на самооцінці дитини, його самоповазі і самоприйнятті. Успішне навчання, усвідомлення своїх здібностей і умінь якісно виконувати різні завдання приводять до становлення почуття компетентності - нового аспекту самосвідомості, що поряд з розвитком сфери довільності можна вважати центральним новотвором молодшого шкільного віку. Якщо почуття компетентності в навчальній діяльності не формується, у дитини знижується самооцінка і виникає почуття неповноцінності; можуть розвитися компенсаторні самооцінка і мотивація.

Досить важливим моментом у житті молодшого школяра є розвиток емоційної сфери. Дитина підростає, а разом з тим і змінюється чуттєва сфера.

Отже мета нашої роботи з`ясувати в чому є полягають особливості емоційних реакцій молодших школярів.

Відповідно для досягнення даної мети перед нами постає певна кількість завдань, а саме:

- з`ясувати особливості становлення емоційної сфери молодшого школяра;

- встановити зв`язок емоцій з іншими психічними процесами;

- охарактеризувати негаразди емоційного розвитку;

- охарактеризувати емоційні реакції молодшого школяра;

- запропонувати методику для експериментального дослідження;

- з`ясувати особливості корекційно-розвивальної роботи з учнями молодшої школи;

- подати рекомендації для батьків та вихователів щодо розвитку та корекції емоційних реакції молодших школярів.

Об`єктом нашого дослідження являються діти молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є емоційні реакції молодших школярів.

Емоційні процеси молодшого шкільного віку характеризуються багатогранністю проявів, але досить часто учні даного віку мають певні проблеми психічного характеру, які потребують досить детального вивчення, з`ясування причин їх виникнення та можливостей надання допомоги. Це пояснює актуальність даної теми та досить значний інтерес до її вивчення у багатьох професійних науковців психолого-педагогічної спрямованості. 

В емоційній сфері молодшого школяра зростає стриманість, переважає бадьорий, життєрадісний настрій учня, дитина проявляє інтерес та доброзичливість до оточуючих. Водночас емоції молодшого школяра ще дуже бурхливі, дитина легко втрачає рівновагу, виходить з себе, схильна до афектів.

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність. Інтенсивно формуються вищі почуття. Особливу роль відіграють інтелектуальні емоції, найтісніше пов'язані із навчальною діяльністю: здивування, сумнів, переживання нового, радість пізнання.

Моральні почуття виявляються у формі симпатії, дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. Порівняння переживань своїх з переживаннями оточуючих сприяє розвитку усвідомленості своїх емоцій. Учень чекає від оточуючих поваги, визнання і розуміння, різко негативно реагує на приниження його гідності.

При порушеннях емоційної сфери дитина може виявляти грубість, впертість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості. Найчастіше причинами цього є розходження між завищеним рівнем домагань та реальними можливостями його реалізації.

У процесі навчання змінюється зміст почуттів молодшого школяра і відбувається їхній подальший розвиток у плані усе більшої усвідомленості, стриманості, стійкості.

З приходом дитини в школу його почуття й емоції починають визначати не стільки гра і спілкування з дітьми в процесі ігрової діяльності, скільки процес і результат її навчальної діяльності, та потреба, яка її задовольняє, і в першу чергу оцінка вчителем її успіхів і невдач, виставлена оцінка і пов'язане з нею відношення оточуючих.

Правда, зустрічаються іноді випадки байдужного відношення дітей до навчання, коли оцінка не викликає переживань, що не сприяє формуванню позитивної мотивації навчання.

Однак у вільне від занять час молодший школяр із задоволенням грає. Навчальна діяльність стимулює прояв інтересу до ігор, що вимагають кмітливості, елементів змагання. Це - гри з правилами, настільні, спортивні. Позитивні почуття виникають тепер і від рішення інтелектуальної ігрової задачі й у процесі спортивного суперництва. Таким чином, і зміст ігор, і почуття, що виявляються в них, змінюються.

З'являються почуття й у процесі трудової діяльності. Вони насамперед зв'язані з засвоєнням узагальнених способів дії на уроках праці.

Разом з тим можливості усвідомлення молодшим школярем своїх почуттів і розуміння чужих почуттів обмежені. Як з'ясувалося в дослідженнях Н. С. Лейтеса і П. М. Якобсона, семирічна дитина часто не вміє правильно сприймати вираження гніву, страху і жаху. Недосконалість у сприйнятті і розумінні почуттів спричиняє суто зовнішнє наслідування дорослих у вираженні почуттів. Так, у більшості випадків доброзичливий або недоброзичливий стиль спілкування з людьми передається і дитині.

Формування стриманості почуттів та індивідуальні прояви. Участь у навчальній діяльності і відповідно спілкування з учителем, колективом класу вимагає стриманості в почуттях, що на початку дається учневі нелегко.

Імпульсивність поведінки, особливо на першому році навчання, часто ще виявляється в першокласника. То він засміявся на уроці, побачивши у вікно стрибучих по гілці пташок, то при колективному перегляді спектаклю, захопившись сюжетом, порушив правила поведінки .

До ІІ, ІІІ класу починає виявлятися усе більша стриманість у прояві почуттів. Учневі необхідно керувати своїми почуттями, виконуючи повсякденні шкільні обов'язки, вимоги вчителя, класного колективу. Моторні імпульсні рухи, характерні для дошкільника і часто ще і для першокласника, починають замінятися мовними. До ІІІ класу помітно розвивається мовна виразність, збагачується інтонація. Молодший школяр, починаючи з І класу, намагається справитися із сильним хвилюванням, побороти свої бажання, підкоритися вимогам, тобто поступово довільність поведінки починає відбиватися і на сфері почуттів.

Наприклад, учень без сліз і шуму може чекати, коли дійде його черга виконувати цікаву роль у грі, коли звільниться книжка або альбом, де йому дуже сподобалися малюнки. Діти намагаються стримати свої сльози, не показати, що відчувають страх, сховати задоволення від похвали вчителя.

У цілому загальний настрій молодшого школяра життєрадісний, бадьорий, веселий. Це - вікова норма емоційного життя.

Жвавість і безпосередність дітей дають можливість вихователеві досить швидко виявити індивідуальні особливості їх почуттів і відповідно на них реагувати. У деяких учнів вже в цей період, як показали дослідження Л. С. Славиної, починає виявлятися схильність до гострих афективних станів, що пояснюється, на думку дослідника, розбіжністю між домаганнями дитини і можливістю задовольнити їх. Наприклад, школяреві в новому колективі не вдається домогтися раніше звичної для нього високої оцінки особистих якостей і умінь, доброго стосунку з боку товаришів. "Уся ця ситуація, - пише Л. С. Славина, - породжує постійне переживання своєї неспроможності, і викликала в дитини досить гострі афективні переживання". Такі стани виявляються в брутальності, запальності, емоційній нестійкості, неадекватно сильних негативних емоційних реакціях .

При вивченні особистісних особливостей слабовстигаючих учнів були виявлені і деякі їхні емоційні особливості. Так, виявилося, що учні, для яких характерна емоційна стабільність, схильні зберігати позитивні відносини до навчання.

У слабовстигаючих з високим рівнем тривожності, підвищеною чутливістю і моторно-розгальмованих, нестриманих, у більшості випадків спостерігається негативне відношення до вчителя і шкільних занять. Поводження таких учнів часто приводить до конфліктів.

Усе більш глибокими, усвідомленими стають вищі почуття школяра: моральні, інтелектуальні, естетичні. 

Основуючись на фізіологічних даних, спочатку виділяли три основні емоції: задоволення - радість, гнів та страх. Пізніше, в якості самостійної емоції до тріади додалась печаль.

    1. ОСНОВНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

  Емоційність – це один із важливих компонентів у розвитку структури особистості дитини. У сучасному суспільстві відбуваються зміни в економічній, політичній, культурній та моральній сфері життя, тому це спричиняє одноманітний розвиток емоційності дитини. Слід зазначити, що емоційна сфера молодшого школяра є досить складною. У психічному розвитку дітей молодшого шкільного віку відбуваються зміни: довільність пізнавальних процесів, зміни у поведінці та у формуванні моральних поглядів. Особливу роль у розвитку дитини відіграють стосунки в сім’ї та у школі. А також важливими засобами впливу на емоційний розвиток дитини є телебачення, реклама й інформаційні технології.
Молодший шкільний вік характеризується критичними і переломними періодами. У працях Л. Виготського зазначено, що під час переходу від дошкільного віку до шкільного дитина стає важкою у вихованні та змінюється її ставлення до оточуючих. Шкільний вік важливий для психічного та соціального розвитку дитини. Вступ дитини до школи створює різкі зміни у її житті та діяльності. Молодший школяр втрачає свою безпосередність. У шкільному навчанні продовжують розвиватися фізичні та розумові сили, формуються психічні властивості, що спричиняють нову соціальну ситуацію розвитку дитини.
   У цьому віці з’являються певні риси та властивості: народження “соціального Я” дитини: вона відкриває для себе нові соціальні позиції, позиції учня, пов’язані з виконанням навчальної роботи, що високо цінується дорослими; переоцінка цінностей: поява нових мотивів, гра перестає бути основним змістом життя; узагальнення переживань і виникнення внутрішнього життя дитини: емоції перестають бути мимовільними, ситуативними; виникають усвідомлені переживання, з’являється логіка почуттів; зміна структури поведінки: набуває значення орієнтовна основа вчинку, який опосередковує зв’язок між бажаннями й дією; втрачається дитяча безпосередність поведінки: дитина зовні вже не така, як внутрішньо
   У дітей починають формуватися певні почуття, емоції та емоційні відношення до явищ дійсності, новий емоційний досвід. Розвиток емоційності у молодшого школяра змінюється під впливом оточуючого світу. Як стверджує П. Якобсон, одні емоції та переживання у дитини виникають часто, а інші – рідко або взагалі їй незнайомі. Молодший школяр, особливо першокласник, бурхливо реагує на важливі для нього ситуації, явища, які мають значення та викликають яскравий емоційний відгук. Пізніше дитина молодшого шкільного віку проявляє нову рису: стриманість емоцій, особливо у присутності однолітків, що визначається страхом осуду з їх боку. Незадоволеність, гнів діти проявляють у моторній формі – бійка; словесна форма – грубість, образи.
   Переживання сорому дитина проявляє у більш прихованій формі. У цей час розвивається здатність співпереживати одноліткам і дорослим, виникає розуміння переживань інших людей. У цей період розвивається індивідуальна емоційна виразність, яка проявляється у різноманітній гамі інтонацій, міміці. Характерною особливістю молодшого шкільного віку є емоційна вразливість, відгук на все яскраве, незвичайне, мальовниче
   Молодший шкільний вік – це період позитивних змін та перетворень, що відбуваються з особистістю. Якщо в цей період молодший школяр не відчуває почуття радості від пізнання, у нього не виникає впевненості у своїх здібностях і можливостях, то зробити це в подальшому розвитку буде дуже важко. Чим більше дитина отримає позитивних емоцій та досвіду, тим легше буде їй впоратися з проблемами, які виникатимуть у підлітковому віці.
   Позитивна емоційність дитини є першоосновою для нормального розвитку психіки. Адже переживання позитивних емоцій сприяє прихильному ставленню дитини до оточуючого світу, його прийняття, що виявляється у доброзичливому стилі спілкування, загальній активності дитини у різних видах діяльності, довіри до оточуючих дорослих та дітей, у позитивному сприйнятті самого себе. У психолого-педагогічній літературі виокремлюють певні критерії емоційного розвитку дитини: ступінь емоційного благополуччя як базисне утворення, що забезпечує нормальний перебіг загального психічного розвитку; домінуючий емоційний фон, тобто настрій дитини у повсякденному житті; рівень та адекватність сформованих образів експресії людського обличчя . На думку А. Валлона, існує чотири поняття, які забезпечують психологічний розвиток дитини: “емоції”, “моторика”, “наслідування” та “соціум”. Дитина здатна до психічного життя завдяки розвитку емоційності. Емоційність об’єднує дитину з соціумом, відбувається симбіоз органічного та психічного розвитку.
   На мою думку, основними чинниками, що впливають на розвиток емоційності молодшого школяра є сім'я, школа, телебачення, інформаційні технології. Відомо, що основним середовищем, яке оточує дитину з народження, є сім’я. Емоційний розвиток дитини залежить від досвіду, який вона набуває вдома, в школі та при взаємодії з оточенням. У дошкільному та частково молодшому шкільному віці дитина має тісний емоційний зв’язок з батьками. Молодший школяр поступово навчається аналізувати емоції та почуття , які по в’язані і з сім’єю. Дослідники (М. Лісіна, Е. Насонова, І. Дудик) підкреслюють, що любов, турбота, увага з боку батьків є для дитини необхідним, своєрідним, життєво важливим стимулом, що дає їй відчуття захищеності, забезпечує емоційну рівновагу та підвищує самооцінку. Важливим фактором розвитку емоційності молодшого школяра є типи внутрішньосімейних відносин
   На особистість дитини впливають типи стосунків з батьками, що лише частково зумовлюють її соціальне становище. Існує кілька видів впливу, за допомогою яких батьки виховують та забезпечують емоційний розвиток своїх дітей. Це, насамперед, ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому, наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв’язку. Окрім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, поступово вкорінюють у її свідомість систему норм. Також, важливою умовою механізму впливу на розвиток емоційності дитини є авторитет батьків. Він залежить від частоти та якості контактів батьків з дитиною, інформованості про справи дитини, рівня вирішення питань, що турбують, активності та самовдосконалення та удосконалення оточення. Е. Шефер розрізняє кілька стилів сімейного виховання: авторитарний, ліберальний і демократичний. Д. Браумринд запропонував основні стилі сімейного виховання: авторитарний, опікувальний, потуральний, хаотичний, демократичний, які впливають на емоційний розвиток дитини, її поведінку та успішність у школі
У системі виховання дитини сім’я відіграє одну і з головних ролей: забезпечу є матеріальні й педагогічні умови для фізичного, емоційного, духовного, морального розвитку особистості.
   Однією із важливих соціальних систем життя дитини є школа . Розвиток дитини залежить від того, наскільки успішно поставилися батьки та вчителі до емоційного шкільного життя учня. У цей період у молодшого школяра розвиваються потенційні можливості та формується уміння контролювати емоційні прояви. Дитина молодшого шкільного віку знаходиться у тісній емоційній взаємодії з вчителем. У процесі навчання школяр засвоює не тільки інформацію, а й емоційно-оцінне ставлення вчителя до нього. Реакція дорослого є важливим стимулом для подальшого навчання та формування емоційності дитини. Позитивні взаємостосунки школяра-початківця з першим учителем розвивають у ньому довіру, успішну мотивацію до навчання та дружні стосунки з однолітками. Можна сказати, що перший учитель – це, так би мовити, доля учня. На думку В. Сухомлинського, учитель – це людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними
Підтримка позитивної емоційності стає одним із найважливіших завдань для вчителя початкової школи, адже саме навчальна діяльність має давати дитині насолоду від пізнання довкілля. Авторитет першого вчителя в очах учнів молодших класів часто перевершує авторитет батьків. У першому класі школяр чітко виконує умови та правила педагога. За лояльності вчителя, дитина може порушувати накази та дисципліну в класі. Стосунки між дітьми у класі складаються в основному за допомогою вчителя .

    1. Музикотерапія , як один із чинників впливу на емоційний розвиток молодших школярів.

Одним із ефективних способів впливу на емоційну сферу дітей молодшого шкільного віку має музикотерапія. Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування. Музика сприяє встановленню і зміцненню міжособистісних зв'язків, адаптації індивіда до середовища, в якому він перебуває. З іншого боку, музика являє собою стимул, що збагачує процеси сприймання, пізнання (мислення), мовлення, научіння і запам'ятовування, а також покращує моторику, усім цим підвищуючи креативність і здатність адаптуватися до змін.

Мистецтво лікування за допомогою музики налічує тисячі років, і наша епоха зовсім не є виключенням.

Так, музика лікує, це знаємо всі ми - проте чи часто Вам доводиться чути щось ніби: "Шопен допомагає мені позбавитися від головного болю" або "Пісні Поплавського - мій особистий антидепресант". Дійсно, на кожну людину різна музика діє по-різному - комусь дійсно допомагає Шопен або Поплавський, а комусь більше до душі Prodigy. Музика є могутнім засобом дії на психіку людини, і часто, послухавши вранці приємну для себе музику, ми створюємо позитивний настрій на весь день.

Музикотерапія (музична терапія) — це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу — фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну — з метою покращення чи збереження здоров'я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає клієнтові у досягненні ряду терапевтичних цілей: активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія сприяє розвиткові потенційних якостей особи чи відновлення функцій організму шляхом досягнення вищого ступеня внутрі- чи міжособистісної інтеграції й, відповідно, вищої якості життя.

Виділяють 2 основні типи музики за її впливом на поведінку і стандитини, а саме, заспокійливу музику, що характеризується правильністю ритму, передбачуваністю динаміки й гармонійністю звучання, і музику стимулюючу, що підвищує енергійність людини, спонукає до діяльності і збуджує емоційність.

Музикотерапевтичний вплив на організм дитини :

  • впливає на рецептори шкіри;

  • активізує функції нервової системи;

  • зменшує больовий поріг;

  • регулює виділення гормонів, що знижує стрес;

  • впливає на серцевий ритм і пульс;

  • може підвищувати і знижувати кров'яний тиск;

  • знижує м'язову напругу і покращує координацію рухів;

  • нівелює неприємні відчуття, впливає на температуру тіла;

  • впливає на травлення;

  • впливає на енергоінформаційний потенціал організму;

  • може поліпшити пам'ять і здатність до навчання;

  • стимулює внутрішньоутробний розвиток плода.

12 звуків, з яких складається октава, гармонійно пов'язані з 12-ма системами дитячого організму. Органи при направленій дії на них музики та співу починають вібрувати. Як наслідок - поліпшується обмін речовин, активізуються відновні процеси, зміцнюється імунна система.(Додаток 1 «Чудові інструменти»)

Найбільший лікувальний ефект для серця відзначається при прослуховуванні струнних інструментів – скрипки, віолончелі, альта, гітари, арфи. Барабан нормалізує серцевий ритм.

Орган гармонізує енергетичний потік в хребті, приводить в порядок розум.

Найбільше позитивний вплив на легені і бронхи надає флейта. Корисно слухати трубу, тромбон та інші мідно-духові інструменти.

Лікувальну дію на печінку і жовчний міхур надають барабан, цимбали, ксилофон, дерев’яно-духові інструменти (кларнет, гобой, ріжок, флейта).

Фортепіано, віолончель впливають на нирки і сечовий міхур (фортепіано впливає ще й на щитовидну залозу); барабан, кларнет – на кровоносну систему; саксофон – на сечостатеву систему; металофон і дзвіночки – на кишечник.

Скрипка зцілює душу. Фортепіано гармонізує психіку.

Ніщо так ефективно не знімає біль, як органна музика Баха і протяжна українська пісня (голос).

Сеанси дитячої музикотерапії можуть бути як індивідуальними, так і груповими. Зазвичай при першій зустрічі музикотерапевт у співпраці з дитиною визначає цілі, яких передбачається досягнути протягом курсу терапії. Музикотерапія є дієвим засобом розв'язання таких проблем у дітей, як проблеми міжособистісного спілкування, уваги, мотивації та поведінки. У кімнатах для проведення сеансів терапії має бути представлене широке різноманіття музичних інструментів з різних країн світу. Бажано, щоб інструменти були барвистими, а матеріали, з яких вони виготовлені, вирізнялися своєю текстурою; проте найважливішим чинником вибору залишається висока якість їхнього виготовлення і точність настроювання. Оскільки за своїми віковими та індивідуальними особливостями не всі діти однаково здатні впоратися з інструментом, то кожен інструмент неодмінно має бути підлаштований під дитину, яка на ньому гратиме. Врахування усіх цих моментів дозволить підвищити ефективність терапії, зробити враження від неї більш яскравими, а результат — успішним.

Можна використовувати для дітей:

- спів дитячих, народних і класичних пісень акапело та у супроводі фортепіано, синтезатора, аудіо-запису («плюсовки», «мінусовки»);

-музикування на елементарних музичних інструментах;

- слухання дитячої музичної класики;

-танцювальні та спонтанні рухи під музику;

- музично-ритмічні ігри та вправи.

- релаксацію під музику;

- медитацію під музику;

- музично-рефлекторне пробудження дітей після денного сну;

- музичні фізкультурні хвилинки;

- етюди психогімнастики;

- бестінг - музичні вправи та ігри для стабілізації психічного стану;

- музично-пальчикові ігри та вправи.

1. Релаксація під музику.

Якщо діти напружені фізично й емоційно, це може стати причиною їхньої некерованої поведінки. Зняти напругу допоможе слухання музики, виконання спеціальних гімнастичних вправ, які передбачають повільні рухи, рівне, спокійне дихання.

Отже, спочатку добирається музичний супровід - ліричні твори, спокійні мелодії з плавним ритмічним малюнком, неголосним звучанням, з частотою ритму не більше 60 ударів на хвилину.

Окрім музичних звуків, добре заспокоюють і відновлюють внутрішню рівновагу дитини різноманітні звуки природи - спів лісових пташок, чайок; звуки морського прибою; голоси дельфінів тощо. Також можна демонструвати відповідне відео чи фото (долучати кольоротерапію).

2. Медитація під музику.

Важлива умова - урівноважений стан педагога і дітей, затишна атмосфера. Можна запропонувати дітям лягти на килимок, заплющити очі. Під час звучання спокійної або радісної музики педагог може розповісти невеличку казку, наприклад про сонечко, промінець, хмаринку тощо. Така вправа допоможе дітям розслабитися і уявити себе героями казки.

3. Вокалотерапія.

Ніяка музика не зрівняється за ступенем впливу на організм із співом. Коли ми співаємо, виникає звукова хвиля, 80% енергії якої йде на те, щоб привести наші внутрішні органи в стан вібрації. Людський голос – найкращий інструмент для створення цілющих звуків, тільки треба вміти ним користуватися. Коли діти співають, вони психологічно розвантажуються, заряджаються позитивними емоціями. Виконання української народної пісні заспокоює та вводить у світ гармонії, злагоди, радості.

4. Музично-рефлекторне пробудження.

Щоб пробудження було м'яким, раджу використовувати відповідну музику: тиху, ніжну, легку. Якщо протягом тривалого часу використовувати одну музичну композицію - у дітей виробляється рефлекс пробудження під певну музику. Таку оздоровчу роботу можна проводити не лише у дитсадку, школі, а й удома.

5. Музичні фізкультурні хвилинки.

Рухи під ритмічну музику забезпечують дітям необхідну рухову активність, знімають фізичну і психологічну напруги, активізують інтелектуальну діяльність. Також можна використати вправи з валеокорекції - вправи для язика, очей; вправи на дихання, адже правильне дихання є одним із найважливіших чинників довгого і зорового життя.

6. Етюди психогімнастики.

Їх мета - зберігати психічне здоров'я дитини, коригувати психоемоційні порушення. Наприклад можна провести етюд на вираження радості: звучить п'єса «Нова лялька» П.Чайковського - дівчинці подарували нову ляльку; дівчинка весело танцює, кружляє, стрибає, грається з лялькою.

Цікавим буде етюд на вираження приємного здивування: звучить п'єса «Жарт» Й.С.Баха - хлопчик радіє від отримання сюрпризу чи споглядання фокусу.

Можна провести з дітьми гру:

Показати картки із зображенням різних життєвих ситуацій, запропонувати обрати серед карток ті, які зацікавили; під час розглядання кожної картки вмикати відповідну за характером музику.

7. Бестінг.

Бестінг - це вправи та ігри для стабілізації психічного стану. Наприклад, діти стають в коло і по черзі висловлюють свої мрії, підтримку друзям. Для таких ігор краще попередньо розучити з дітьми оптимістичні співанки-замовлянки, які формують позитивну програму життєдіяльності, радісного світовідчуття, бадьорості, оптимізму. Слово та музика на рівні гіпнотичного навіювання вкорінюють у свідомості дитини певні оптимістичні формули: «Я хороший. Я здоровий. Я щасливий!»

8. Музично-рухові ігри та вправи.

Метою занять є стимуляція та концентрація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції дитини. У процесі цих занять можна використовувати ритмічні інструменти, костюмний реквізит, спортивне знаряддя та інвентар, іграшки. У музично-руховій грі, яка керується звуковими сигналами, динамічний напрям однієї фази діяльності чергується з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна соматична релаксація. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ ритмічно-виразні, динамічні та жваві за темпом з привабливою мелодійною та гармонійною лінією твори: класичні, фольклорні, популярні танці, оркестрові мелодії у хорошому стереофонічному відтворенні. У ролі звукових сигналів можна використовувати барабани, тарілки, гонг, трикутник, ріжок.

Нескладні рухи пальцями, кистями рук у супроводі інструментальної музики розвивають у дітей рухову пам'ять, увагу, спритність. Якщо ці рухи поєднати з виконанням пісні, укріплюватиметься дихання, розвиватиметься артикуляційна моторика та мовлення.

В психотерапевтичній практиці використовується також колективне прослуховування музики. Зазвичай, це три спеціально підібрані композиції за заняття. Після кожної композиції, що триває близько 10 хвилин, діти висловлюють свої спогади, переживання і фантазії, які виникли під час прослуховування.

Можна запропонувати учням також скласти свій "музичний портрет", засобами існуючої фонотеки, або ж "музичний портрет" однокласника, висловити свої почуття за допомогою простих музичних інструментів чи звичайних речей, якими можна створити звук. Як варіант музичної терапії використовується хоровий спів. Музично - терапевтичні сеанси для дітей можуть здійснюватись як в індивідуальній, так і у груповій (3-5 осіб) формах.

Рецептивна музична терапія рекомендована дітям з різними порушеннями у розвитку, які ускладнюються емоційно - особистісними проблемами, конфліктними міжособистісними, внутрішньосімейними стосунками, станом емоційної депривації, тривожністю, імпульсивністю тощо. Такі заняття можуть бути спрямовані на моделювання позитивного емоційного стану, катарсис, вихід з психотравмуючої дитину ситуації шляхом сприймання музики.

Форми проведення рецептивної музичної терапії можуть бути різними. В першому випадку, з метою отримання позитивного результату, дитину готують до сприймання музики: пропонують зручно сісти, прослухати коротку попередню розповідь та зосередитись на слуханні. Під час сприймання музики психолог допомагає дитині «зробити крок» в уявний світ музичних фарб, таким шляхом звільняючи дитину від негативних переживань. З цією метою використовується різноманітна медитативна музика, яка відтворює картини природи: «Чарівність лісу», «Світанок у лісі», «Шум дощу» тощо. Після прослуховування музичного твору проводиться бесіда з дитиною, в якій з’ясовується, що дитина «бачила», чула, «робила» у такій уявній подорожі. Дослідження показують, що 8-10 цілеспрямованих музично-терапевтичних сеансів значно покращують психоемоційний стан дитини, відволікають від психотравмуючої ситуації.

У другому випадку, рецептивна музична терапія проводиться у формі «моделювання» емоційного стану дитини (його регуляція, підвищення емоційного тонусу, зняття психоемоційного збудження тощо). З метою виведення дитини з несприятливого емоційного стану, їй пропонують для прослуховування спочатку співзвучні її настрою мелодії, які надалі змінюють на музику протилежного характеру. За таких умов найкращий ефект досягається шляхом використання композиції, яка складена з фрагментів різних за характером музичних творів з чітким ритмом. На початку прослуховується музичний фрагмент, який найбільшою мірою відповідає емоційному стану дитини в даний момент (тривога, страх - сумна мелодія, як співчуття її переживанням). Наступний фрагмент - протилежний попередньому і покликаний нейтралізувати його - мелодія зі світлим звучанням, що навіює надію. І на завершення, передбачається твір з найбільшою силою емоційної дії - динамічна, життєстверджуюча музика, яка навіює впевненість у собі, оптимізує загальний стан дитини. Добираючи відповідні композиції, психолог повинен знати, що найбільший психокорекційний ефект має класична музика, а також і те, що запропоновані у спеціальній літературі «лікувальні каталоги» музичних творів стали результатом не теоретичних, а емпіричних узагальнень.

У випадку прослуховування музики в «живому виконанні», дитині пропонується «увійти» в образ виконавця і уявити, що вона грає на музичному інструменті або диригує оркестром. Важливо, щоб розрядка внутрішнього переживання проявлялась у зовнішніх рухах (похитуванні тіла, диригуванні, «гри» пальцями на уявних клавішах тощо).

Заняття з інтегративної музичної терапії - синтезу музичного і наочно - зорового сприймання - будуються таким чином, що сприймання музики супроводжується переглядом відеозапису на великому телевізійному екрані яскравих картин природи. Психолог - педагог пропонує дитині ніби зробити крок у глибину зображення, подумки зібрати квіти, впіймати метелика, торкнутися прохолоди джерельця або просто полежати на траві. Органічне поєднання двох способів сприймання уможливлює потужний психокорекційний ефект.

Активна музична терапія з учнями використовується у варіантах вокалотерапії, танцювальної терапії, хореотерапії, корекційної ритміки, психогімнастики. Заняття з вокалотерапії проводяться як в індивідуальній, так і груповій формі. Вони спрямовані на формування оптимістичного настрою з допомогою вокальної діяльності дитини. З цією метою використовуються пісні - формули - окремі пісні, які ґрунтуються на самонавіюванні позитивних установок. Гармонізації внутрішнього світу дитини, зокрема, сприяють пісні, зміст текст яких відображає ймовірну наявність у неї чеснот («хороший», «правдивий», «лагідний», «турботливий» тощо).

Окрім життєстверджуючих пісень - формул у заняття включаються знайомі оптимістичні за змістом дитячі пісні, які можуть виконуватися під фонограму групою дітей. Таке виконання у процесі сеансу розглядається як корекційна підтримка, яка дає можливість дитині відчути впевненість під час співу, наповнює позитивними емоціями від колективної вокальної діяльності.

Кінезотерапія ґрунтується на зв’язку музики та руху і включає: танцювальну терапію, хорову терапію, корекційну ритміку, психогімнастику. Як відомо, в мові жесту, в позах, рухах завжди відображається внутрішній емоційний, душевний стан дитини. Ритмічний лад музики стимулює та регулює рухи тіла людини, що робить її незамінним компонентом різних видів кінезотерапії. У зв’язку з цим, використання танцювальної терапії, корекційної ритміки як засобів невербального спілкування зумовлює усунення емоційного напруження дітей. Така робота може проводитись у формі тематичних занять, побудованих на образній імпровізації педагога та групи дітей. У заняття включаються різні вправи, які сприяють зниженню психоемоційного напруження, релаксації, регуляції емоційних станів, корекції моторної сфери тощо. Теми таких занять можуть бути різними: «Подорож у Країну Мрій», «Запросимо Добру Фею у гості» тощо.

Для кращого визначення емоційного стану дитини в даний момент, психолог може запропонувати певні тест.

Наприклад : Колірний тест емоційних станів

    Визначення настрою дитини на заняттях проводиться за допомогою колірного тесту емоційних станів на основі тесту Люшера. Поганий настрій дитини, складні взаємини з педагогом чи однолітками можуть вплинути на успішність його діяльності.

     Для діагностики потрібно 8 кольорових квадратиків, які представленына малюнку.(Додаток 3 )

Дитині пропонується вибрати квадратик, який схожий на його настрій під час заняття, а потім квадратик-настрій під час спілкування з педагогом. Далі для порівняння ви можете запропонувати дитині вибрати колір, який схожий на його настрій вдома, в школі, коли він спілкується з мамою, іншому і т. д.

    1. Музикотерапія, як засіб регуляції гіперактивності та агресивності у дітей початкової школи.

Коли йдеться про порушення поведінки, властиві звичайним дітям, тобто про відхилення від норми, то найпоширенішими є такі вади характеру як агресивність та гіперактивність.

Агресивність

Під агресією розуміються акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії,

які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова

реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збитку особі або суспільству .

Агреси́вність - риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу.

Агресивні діти - це діти з особливостями індивідуальної поведінки, що містить дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди іншим людям.

Причинами агресивності є:

а) страх бути травмованим, ображеним, пережити напад, отримати ушкодження. Чим сильніша агресія, тим сильніший страх криється за нею;

б) перенесена образа або душевна травма. Страх спричиняють порушення у соціальних стосунках дитини і навколишніх дорослих;

в) характер покарань (дослідження вказують, що батьки, які досить різко придушують агресію своїх дітей, всупереч очікуванням, не усувають цю якість, а навпаки, викохують її, формуючи у сина чи доньки надмірну агресивність, яка може проявитися навіть у дорослому віці);

г)стиль виховання в родині.

Психологи зазначають, що існує дві форми агресії.

• Доброякісна агресія - це настирлива неворожа поведінка, спрямована на самозахист. Вона виявляється в момент небезпеки і має оборонний характер. Як тільки небезпека минула, зникає і прояв цієї форми агресії. Доброякісна агресія може виникати з перших місяців життя дитини. Цей вид агресії необхідний для нормальної адаптації малюка до навколишнього середовища, допомагає йому пізнавати світ, самостверджуватися.

• Злоякісна агресія - це ворожа, злісна поведінка, яка призводить до спричинення болю іншим людям. Звісно, гнів, лють, бажання помститися теж можуть бути засобами самозахисту, але вони все одно завдають страждання та болю навколишнім. Злоякісна агресія може виникнути спонтанно. Вона не з'являється одразу після народження, активізується у випадку заподіяння дитині болю або будь-яких неприємних переживань, відчуттів. Іноді можна помітити, що дитина отримує задоволення від того, що робить боляче іншому .

Портрет агресивної дитини.

Вона нападає на інших дітей під час ігор та занять, ображає їх, б'є, забирає і ламає іграшки. Іноді така дитина без будь-якої причини починає бити малюка, що грається поруч, може сипати на нього пісок, замахується і б'є першою предметами, які потрапили їй до рук. Розмовляючи з дорослим, вона спеціально вживає грубі слова, навіть знаючи, що за це її покарають. Якщо дорослий відмовляється купити ласощі або іграшку, така дитина може почати тупотіти ногами, накинутися з кулаками і з люттю бити матір, батька або бабусю, викрикуючи образливі та злі слова. Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий. У палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, а кількість реакцій на стандартні ситуації досить обмежена - найчастіше це захисні реакції. До того ж малюки не можуть подивитися на себе збоку і адекватно оцінити свою поведінку (особливо у ранньому віці).

Агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує лагідного ставлення і допомоги від дорослих, тому що агресія - це насамперед відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на те, що відбувається навколо. Агресивна дитина досить часто почувається нікому не потрібною. Неправильний стиль виховання, жорстке звернення або байдуже ставлення батьків вселяють у душу дитини відчуття, що її не люблять. Іноді малюк просто шукає способи привернути увагу дорослих або однолітків, але як це зробити - не знає. Агресивних дітей часто не хвилюють страждання навколишніх, вони не розуміють, що комусь може бути погано. Якщо люблячі дорослі докладуть достатньо зусиль, дитина обов'язково навчиться співчувати матері, батькові, іншим дітям.

Гіперактивність

Поняття «гіперактивність» складається з двох частин: «гіпер» та «активність». Гіпер - (від грецьк. πέρ - над, зверх), прийменник або складова частина складних слів, що означає: 1) перебуваючий вгорі, 2) збільшений щодо норми. Активність (з лат. aktivus - дієвий, діючий), а зокрема що стосується роботи «активність особистості» - особливий вид діяльності або особлива діяльність, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами й прийманнями дій, емоційності), а також наявністю таких властивостей як ініціативність та ситуативність.

Отже, гіперактивність - стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями.

У широкому сенсі «гіперактивність» означає круг різноманітних проблем поведінки - неслухняність, часті нічні пробудження, а також багатослівна, нав'язлива або залежна поведінка і т.д. У психіатрії під гіперактивністю розуміють руховий неспокій дитини.

Якщо змінити поведінку гіперактивної дитини швидко не вдається (адже це відбувається у незначній мірі та вимагає тривалого часу), все-одно потрібно продовжувати систематичний комплексний корекційно-розвивальний вплив, сприймаючи дитину такою, якою вона є та вчитися жити з нею без погроз, сварок, зауважень, непосильних для дитини вимог.

Природно, що навчальна діяльність, що вимагає, насамперед цілеспрямованості, планування й самоконтролю виконуваних дій, виявляється для такого учня особливо важкою. У дитини сильно страждають обсяг і концентрація уваги, вона може зосередитися на чому-небудь лише на кілька хвилин, у неї надзвичайно підвищене відволікання , вона реагує на будь-який звук, на будь-який рух у класі.

Такі діти нерідко бувають дратівливими, запальними, емоційно нестійкими. Як правило, їм властива імпульсивність учинків (спочатку зробить, а потім подумає). Це приводить до того, що дитина часто попадає в ситуації, небезпечні для неї, наприклад, біжить по вулиці, не дивлячись на транспорт, що наближається, займається фізично небезпечною діяльністю, не замислюючись про наслідки. Дратівливість, імпульсивність, невміння управляти своєю поведінкою у грі й спілкуванні утрудняють контакти з однолітками, приводять до агресивного й деструктивного поводження (у стані збудження дитина може зламати предмет, що випадково потрапив в руки, розірвати або зім'яти зошит і т.п.)

Портрет гіперактивної дитини.

Гіперактивну дитину дорослі часто називають «живчиком», дитиною з «вічним двигунцем», невгамовною. Дійсно, якщо спостерігати за такою дитиною, насамперед у вічі кидається її надмірна рухливість, метушливість, невміння всидіти на місці навіть нетривалий час. їй властиві різкі перепади настрою: то нестримна радість, то нескінченне вередування. Хоча начебто дитина знаходиться у постійному русі, але можна відзначити у неї деякі порушення координації: вона незграбна, коли біжить, ходить - скидає предмети, ламає речі, іграшки, часто падає. Іноді занадто багато розмовляє, ставить запитання, але не завжди очікує відповідей на них.

Під час організації корекційної роботи з гіперактивними дітьми слід розвивати в дитини такі уміння: концентрувати увагу, доводити розпочату справу до кінця, контролювати свої рухи, знімати м'язове напруження, контролювати свої емоційні прояви, розширювати поведінковий репертуар у взаємодії з дорослими й однолітками. 

Використання музики як терапевтичного засобу в оздоровчій роботі з дітьми допомагає істотно оптимізувати цей процес. Можна виділити такі форми використання музикотерапії:

-релаксацію під музику;

-медитацію під музику;

-вокалотерапію;

-музично-рефлекторне пробудження дітей після денного сну;

-музичні фізкультурні хвилинки;

-етюди психогімнастики;

-бестінг - музичні вправи та ігри для стабілізації психічного стану;

-музично-пальчикові ігри та вправи.

Пропонуються такі правила застосування музикотерапії (за адаптованими методиками В. Завялова, В. Петрушина) :

1)з метою ефективного впливу, перш за все, необхідно настроїти і підготувати клас для зустрічі з музикою: учням треба зручно сісти, розслабитись і зосередитись на уважному сприйманні музики, не відволікаючись при цьому на будь-які другорядні справи;

2)створити установку на музичні переживання і готовність учнів на переключення із зовнішнього сприйняття на внутрішнє під впливом музичного твору;

3)на одному занятті використовувати не більше трьох музичних творів або закінчених музичних тем, що застосовуються відповідно до емоційного портрету класу: перший музичний твір має сформувати певну атмосферу заняття (з метою налагодження контакту з учнями); другий - динамічний за змістом, має стимулювати емоційний стан і спрямовувати на комунікацію між учнями; третій - заспокоюючий або енергійний, має знімати напругу спілкування, створювати атмосферу спокою або надавати заряд бадьорості, мажорності, оптимізму;

4) підібрати правильну музику для релаксації як метод самодопомоги. Це можуть бути звуки природи чи спеціальна музика (Ф. Шуберт. Аве Марія, Ф. Ліст. Ноктюрн №3 Мрії кохання, К.Сен-Санс Лебідь);

5) грою однакової мелодії на різних інструментах група або клас поступово включаються у спільний єдиний ритм, що важливо для створення взаємоповаги і взаємодовіри;

6) такий вид музикотерапії, як інструментальна, вокальна, рухова імпровізація, дозволить виражати спонтанні почуття. Головним тут є природність і зіткнення з власним "Я" через музичне вираження звуків. При співі як частини музикотерапії важливо чути себе, відчувати власну наповненість через уявлення себе частинкою моря, що у спокійному стані, яке заповнює вас зсередини(В.Завялов). У співі задіяні не тільки голосові зв'язки, але й вся внутрішня сутність. Починати можна з мовчання, зосередження на своєму внутрішньому голосі, потім тихесенько співати про себя і тільки згодом дати звуку пролитися… Важливо не оцінювати рівень виконання, не слухати себе вухами, а слухати внутрішнім слухом;

7) прослуховування музики, заздалегідь підібраної і придатної для конкретних випадків, як метод естетично-емоційного споглядання, з наступним її обговоренням у групі, має додатковий соціально-психологічний ефект, сприяє музичному тренінгу чутливості для вироблення здатності бачити прояви і відзвуки життя в музиці.

Існують умовні сеанси музикотерапії:

Сеанс Доброго сну - де зібрані колисанки у виконанні Віктора Непомнящего, Ірини Горбатюк, тріо Либідь, Лідії Михайленко, Ніни Матвієнко, Росави. Слухаючи музику цього сеансу, діти швидко засинають їм сняться гарні сни. Колисанка - це музика з повільним темпом і чітким ритмом. Гіперактивним дітям цей сеанс заспокоює нервову систему.

Сеанс Доброти - цей сеанс містить музичні композиції зі старих добрих мультфільмів, музично-літературні композиції за дитячими казками, де звучать голоси казкових персонажів, пісні: Большой секрет для маленькой компании, Настоящий, верный друг, Если добрый ты… Ці пісні й сьогодні зігрівають любовю дитячі душі, вчать добрим, чесним і миролюбним відносинам з тими, хто оточує; тобто це профілактика агресивності.

Сеанс Усмішки. Усмішка - це духовний дар, вона дає кожному наснагу і примножує духовні здобутки. В цьому сеансі зібрані веселі, яскраві, мажорні пісні. Ці пісні створюють позитивний настрій, надають відчуття радості, віру в добро.

Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику.

Говорячи про гіперактивних дітей і дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку, засоби пасивної музичної терапії дають порівняно малі результати, по відношенню до засобів активної музичної терапії.

Активна музична терапія - це дія під музику, разом з музикою, гра на простих музичних інструментах, рух під музику, малювання музики. Активна терапія означає щось робити разом з музикою.

Основний спосіб впливу в музичній терапії - це ритм.

Музика здатна викликати досить сильні емоції, тому багатьох батьків хвилює питання чи не шкідливі подібні переживання для гіперактивної дитини? У кожної людини існує власний ритм, сеанси активної музичної терапії дають можливість виходу цього ритму і його енергії. Сеанси активної музичної терапії дозволяють контролювати емоційний стан, даючи вихід енергії.

Існує декілька технологій музичної терапії, що розв'язують проблеми гіперактивності і концентрації уваги. Технології ці вперше з'явилися в Росії -технології вокалотерапії і музичного розвитку. При цьому ще раз наголосимо, що музикотерапія не має педагогічної мети «навчити», це засіб впливу на організм і «особистість» людини в цілому, використовуючи почуття ритму, мелодії.

Наприклад, беремо в роботу один музичний твір і його "танцюємо". "малюємо", "граємо", імпровізуємо разом з дитиною. Через кілька різних видів роботи дитина намагається засвоїти музичний твір, його ритмічну структуру, його музичну форму. Якщо у дитини проблеми з концентрацією уваги, то ми непомітно змушуємо його займатися одним твором, використовуючи різні форми роботи з цією композицією. Протягом сеансу він слухає цей твір шість разів і, врешті-решт, може на ньому сконцентруватися і запам'ятати його.

Зараз існує безліч музичних творів, тому важливим завданням педагога є правильно підібраний музичний репертуар. Пропонуються різні рекомендації по використанню музичного репертуару (Додаток 2 )

Отже, можна з упевненістю сказати, що заняття з використанням елементів активної музичної терапії у дітей знижує рівень агресії, гіперактивності, вони стають більш контактними, можуть зосереджуватися. Сеанси музичного впливу дозволяють поліпшити пам'ять, зарядити дітей позитивними емоціями, використовуючи різні прийоми музикотерапії.

Висновок до розділу І

Розвиток емоційності молодшого школяра залежить від взаємодії з навколишнім світом. Мною було розглянуто та схарактеризовано вплив певних чинників на емоційний розвиток дітей молодшого шкільного віку : сім’я, школа, телебачення, реклама та комп’ютер. Потрібно зазначити, що під час взаємодії дорослих з дітьми слід враховувати індивідуальний розвиток емоційності молодшого школяра. Для забезпечення адекватної емоційності дітей молодшого шкільного віку батькам і вчителям потрібно цікавитися та контролювати їх дозвілля. Дорослі мають дотримуватися адекватних типів спілкування, що сприятиме проявам негативних і позитивних емоцій у дітей та пам’ятати, що надмірність позитивних проявів емоційності може викликати нудьгу, а негативна емоційність сприяє розвитку тривожності, агресивності, невпевненості, низької самооцінки та страху. Такі наслідки можe викликати надмірний перегляд телебачення та комп’ютерні і гри.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. У подальшому планується глибше вивчити проблему психологічних чинників розвитку емоційності молодших школярів, добір адекватних методів та методик дослідження емоційності.

Музикотерапія як цілісне використання музики в якості основного та провідного фактора дії на розвиток дитини включає такі напрями, як вокалотерапія (співи), музикотерапія в рухах (танці, музично-ритмічні ігри), музикування на музичних інструментах та інші.

Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика - і найпростіші співзвуччя, і складні образи - насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, повязаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звука - висоти, тривалості, тембру, сили. Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звука.

Емоції впливають на всі психічні процеси: на відчуття, сприйняття, уяву, мислення, волю, память. Радісний, щасливий настрій дитини є основою її фізичного і психологічного здоровя, доброзичливого ставлення до людей, навколишнього світу . Таким чином, підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що музикотерапія є позитивним чинником становлення й розвитку гармонійної особистості через вплив на: емоційно-почуттєву сферу; інтелектуальні здібності; психотерапевтичний і фізіологічний стан тощо.


 

 

 

 

ІІ. Емпіричне дослідження впливу музикотерапії на емоційну сферу молодших школярів.

2.1. Методи та організація дослідження.

Я проводила дослідження на базі загальноосвітнього навчального закладу № 297 міста Києва, у 2-А класі . Кількість учнів 24. Вік піддослідних 7-8 років.

Метою мого дослідження було визначити емоційний стан школярів, розділити їх на групи за схожість емоційних станів. Провести сеанси музикотерапії,позитивно вплинути на їх емоційний стан.

Об′єктом дослідження стала емоційна сфера молодших школярів.

Предметом дослідження є вплив музикотерапії на емоційну сферу молодших школярів.

У ході експерементальної роботи мною були таставлені такі завдання:

  1. Підібрати діагностичні методи;

  2. Діагностувати емоційний стан школярів;

  3. Обробити отримані результати;

  4. Провести сеанс музикотерапії;

  5. Розробити рекомендації для батьків та вчителів.

Під час діагностування мною учнів 2-А класу був використаний мето

Діагностика емоційного розвитку (тест Люшера)

Колірний тест емоційних станів

    Визначення настрою дитини на заняттях проводиться за допомогою колірного тесту емоційних станів на основі тесту Люшера. Поганий настрій дитини, складні взаємини з педагогом чи однолітками можуть вплинути на успішність його діяльності.

     Для діагностики потрібно 8 кольорових квадратиків, які представлені на малюнку.

Дитині пропонується вибрати квадратик, який схожий на його настрій під час заняття, а потім квадратик-настрій під час спілкування з педагогом. Далі для порівняння ви можете запропонувати дитині вибрати колір, який схожий на його настрій вдома, в дитячому саду, коли він спілкується з мамою, іншому і т. д.

Співставивши кольори, можна зробити висновки, яка частина емоційної сфери дитини потребує корекції, яку музичну терапію треба провести.

Таким чином, синій, зелений, червоний, жовтий і фіолетовий кольори говорять про емоційне благополуччя дитини, а коричневий, чорний і сірий - про неблагополуччя.

Основні кольори:
синій – вода – задоволення;спокій, чутливість;
зелений – земля – серйозне, важливе, суворе самовідношння;
червоний – вогонь – жвава діяльність;напруженість;
жовтий – повітря – веселий, радісний настрій.
Додаткові кольори:
фіолетовий – суміш червоного з синім;

коричневий  – суміш жовтого, червоного, чорного;
сірий – відсутність кольору як такого;
чорний – заперечення кольору.

Діти були поділені на групи, для них були підібрані музичні терапії.

  1. Група – 10 дітей вибрали червоний колір.

  2. Група – 6 дітей вибрали жовтий колір.

Метод « Релаксація під музику», «Звуки природи»

Якщо діти напружені фізично й емоційно, жваві, це може стати причиною їхньої некерованої поведінки. Зняти напругу, заспокоїти допоможе слухання музики, виконання спеціальних гімнастичних вправ, які передбачають повільні рухи, рівне, спокійне дихання. Отже, спочатку підібрала музичний супровід - Дебюссі “Світло місяця» , спокійна мелодія з плавним ритмічним малюнком, неголосним звучанням, з частотою ритму не більше 60 ударів на хвилину. Також дітям в цій групі була продемонстрована мелодія зі звуками природи, співом лісових пташок, короткий фільм із зображенням природи.

  1. Група – 3 дітей вибрали зелений колір.

  2. Група – 3 дітей вибрали синій колір.

Дітям у цій групі був запропонований метод Сеанс Усмішки.

Усмішка - це духовний дар, вона дає кожному наснагу і примножує духовні здобутки.Усмішка розслабляє, відволікає від турботи. В цьому сеансі зібрані веселі, яскраві, мажорні пісні. Ці пісні створюють позитивний настрій, надають відчуття радості, віру в добро. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику, їм було запропоновано здійснити музично –ритмічні рухи під прослухану мелодію- Бах “Концерт ре-мінор” для скрипки, “Кантата 21”

  1. Група – 2 дітей вибрали чорний та сірий кольори.

Дітям у цій групі був запропонований метод «Етюди психогімнастики.»

Його мета - зберігати психічне здоров'я дитини, скоригувати психоемоційні порушення. Було запропоновано провести етюд на вираження радості: звучить п'єса «Нова лялька» П.Чайковського - дівчинці подарували нову ляльку; дівчинка весело танцює, кружляє, стрибає, грається з лялькою.

Цікавим був етюд на вираження приємного здивування: звучить п'єса «Жарт» Й.С.Баха - хлопчик радіє від отримання сюрпризу .

Також було провпедено гру, потрібно було вибрати картинки, які відповідають даній мелодії, під час розглядання кожної картки вмикати відповідну за характером музику: «Нова лялька», «Хвороба ляльки» П.І.Чайковський.

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження.

Для вивчення впливу музикотерапії на емоційну сферу та поведінку дітей молодшого шкільного віку були використані такі методики:

  1. Методика, спрямована на визначення емоційного стану (тетс Люшера);

  2. Метод « Релаксація під музику», «Звуки природи»

  3. Метод «Сеанс Усмішки»

  4. Метод «Етюди психогімнастики.»

Аналізуючи отримані результати можемо зробити висновки, що музична терапія позитивно впливає на емоційний стан дітей. За допомогою правельно підібраних методів, психолог може значуще впливати на емоційну сферу школярів. Про що свідчать дані у таблиці 1.

Таблиця 1. Зміни в емоційній сфері школярів під впливом музикотерапії.

Кі-ть дітей

Емоційний стан до музичної терапії

Емоційний стан після музичної терапії

10(червоний)

Веселий,жвавий, напружений, збуджений.

Спокійний, радісний.

6(жовтий)

Веселий, радісний.

Спокійний, замислений

3(зелений)

Серйозний, спокійний,напружений

Веселий, радісний

3(синій)

Спокійний, врівноважений, замислений.

Веселий, здивований, радісний

2(чорний, сірий)

Сердитий, неуважний, сумний, стривожений.

Усміхнений,емоційно-стабільний, радісний.

Висновок до ІІ розділу.

Проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, визначила, що музикотерапія - це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу - фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну - з метою покращення чи збереження здоров'я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає дитині у досягненні ряду терапевтичних цілей: активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування.

Отже, виявлено, що музикотерапія дійсно має можливості позитивно впливати на такі вади характеру дітей, як агресивність та гіперактивність. 

Також дослідила психолого-педагогічні вади характеру дітей. Коли йдеться про порушення поведінки, властиві звичайним дітям, тобто про відхилення від норми, то найпоширенішими є такі вади характеру як агресивність та гіперактивність.

Агреси́вність - риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема - необхідністю самооборони або захисту інших людей .

Гіперактивність - стан, при якому активність і збудливість дитини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями .

Музикотерапія - це контрольоване використання музики в лікуванні, реабілітації, освіті та вихованні дітей і дорослих, страждаючих від соматичних і психічних захворювань.

Загальні висновки

Лікувальний вплив музики було відзначено ще з найдавніших часів. У Стародавньому Єгипті безсоння лікували з допомогою співу хору, а в Стародавній Греції за допомогою звуків труби позбавляли від радикуліту чи розладів нервової системи. Конфуцій вважав музику ефективною для пом'якшення народних звичаїв. Сучасна ж музикотерапія стала розвиватися у другій половині ХХ століття. Вона використовується для корекції емоційних станів та відхилень (тривоги, втоми, страху тощо).

Музична терапія, яка народилася як поняття в середині ХХ століття, як лікувальна практика існує з незапам'ятних часів. Про це свідчать найдавніші документи, що дійшли до нас. Писали про цілющу силу музичної дії і античні філософи Піфагор, Аристотель, Платон, Плутарх. Піфагор взагалі рекомендував музику як панацею для тіла і душі.

Вражає і музикотерапевтіческая практика в історії. В Стародавньому Єгипті під музику приймали пологи. В Стародавній Індії вона використовувалася як спосіб загоєння ран, отриманих на поле битви. Авіценна лікував музикою психічно хворих. Гіппократ зціляв нею безсоння і епілепсію. Римський лікар Гален рекомендував використовувати музику як протиотруту від укусів змій, Ескулап - при емоційних розладах. Древньокитайські ж лікарі вважали, що музикою взагалі можна вилікувати будь-які хвороби і навіть виписували музичні рецепти для впливу на той чи інший хворий орган.

Однак стародавні традиції і досвід були загублені. Розвиток матеріалістичного свідомості і науки відсунуло їх на "узбіччя" історії - адже геліоцентрична картина світу Коперника не визнала ідею "гармонії сфер", зв'язку музики з Космосом, і інтерес вчених до цих проблем поступово згас.

Музикотерапія в цілому розвивається як інтегративна дисципліна на стику нейрофізіології, психології, рефлексології, музикознавства та ін. Вона все більше стверджується в статусі універсальної виховної системи, здатної оптимізувати процес особистісного розвитку людини в складних умовах сучасного суспільного життя.

Термін "музикотерапія" має греко-латинське походження і в перекладі означає "зцілення музикою". Існує багато визначень поняття "музикотерапія". Значна частина науковців вважають музикотерапію допоміжним засобом психотерапії, засобом специфічної підготовки пацієнтів до використання складних терапевтичних методів.

У наукових роботах К. Щедролосєвої, Л. Гаврілової, Н. Кривошеї розкриті лікувально - педагогічні можливості музики, вплив музикотерапії на емоційні стани дошкільників та молодших школярів. Проте вплив музикотерапії саме на агресивність та гіперактивність дітей недостатньо досліджений. На сучасному етапі ці вади характеру дуже розповсюдженні у дітей старшого дошкільного віку, молодших школярів, тому важливо дослідити нові способи впливу, регуляції та профілактики агресивності та гіперактивності у таких дітей.

Сьогодні музичну терапію в більш-менш широких масштабах використовують практично у всіх країнах Західної Європи. Експерименти ведуться у кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів на живі організми, вплив музики великих геніїв людства; індивідуальний вплив окремих творів композиторів; вплив на організм людини традиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків; перинатальна музикотерапія. Поступово накопичуються наукові дані, що підтверджують знання давніх про те, що музика - наймогутніший джерело енергій, які впливають на людину.

Музикотерапія сьогодні знаходить перспективу піднятися в статусі від технології вирішення медичних, реабілітаційних, розвиваючих, корекційних, і виховних завдань до експертної системі активного впливу на особистість людини. З'єднання медичних, педагогічних, психотерапевтичних методів з керованим музичним впливом може зробити переворот у долі як окремої людини, так і суспільства в цілому - така суть новітньої парадигми музикотерапії як новітньої технології самоздійснення людини.

Список використаних джерел:

1. Денисенко Н. Ф. Через рух – до здоров'я дітей : навчально-методичний посібник / Н. Ф. Денисенко, О. П. Аксьонова. – Тернопіль : Мандрівець, 2009. – 88 с.

2. Драганчук В.М. Музика як фактор психокоригування: історичні, теоретичні і практичні аспекти. — К., 2003.

3.Осипова А.А. Общая психокоррекция /А.А.Осипова. – М.: ТЦ “Сфера”, 2000. – 512 с.

4. Панфилова М. А. Игротерапия общения. Тесты и коррекционные игры. – М. : ГНОМ и Д, 2008. – 160 с.

5.Петрушин В.И. Музыкальная психотерапия: Теория и практика: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 176 с.

6. Побережная Г.И. Музыкальная терапия как предмет совершенствования психокультуры // Проблеми педагогіки мистецтва. Зб. статей: Вип. I. — Ялта: РВВ РВНЗ КГУ, 2007. — С. 51–61.

7. Коломинсь кий Я. Л. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста : кн. для учителя / Я. Л. Коломинський, Е. А. Панько. – М. : Просвещение, 1988. – 190 с.


8. Педагогічна майстерність: Підручник /І.А.Зязюна, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид. – К.: Вища шк., 2004. – 422 с.

9. Обухова Л. Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы / Л. Ф. Обухова. – М.:Тривола,1995.–360с. Музыкатерапия // Психотерапевтическая энциклопедия; Под. ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: «Питер», 2000. – С.392 – 394.

10. Бехтерев В.М. Охрана детского здоровья // Проблемы развития и воспитания человека. Избранные психологические труды. – М.: Ин-т практической психологии. – Воронеж: МОДЄК, 1997. – 416 с.

11. Грейс Крайг. Психология развития / Грейс Крайг. – Серия «Мастера психологии», 2012.

12. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 2005.

13.Диагностика «эмоционального интеллекта» (Н. Холл) / Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М., Изд-во Института Психотерапии. 2008.

14. Додонов Б.И. В мире эмоций. – Киев: Политиздат Украины, 2007.

15.Изард К.Е. Эмоции человека. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.

16. Жавинина О., Зац Л. Музикальноє виховання: пошуки і знахідки // Мистецтво в школі. - 2003. - № 5.

17. Киселева П. В тональності до-мажор // Вчительська газета. - 2004. - 2 березня.

18. Маркус Л. И., Нікологородська Об А. Ізлечиваєт гнів і заповнює час Зроби сам. - 1990. - № 3.

19. Овчинникова Т. Музика для здоров'я. - СПб.: Союз художників, 2004.

20. Шанских Г. Музика як засіб коррекционной роботи // Мистецтво в школі. - 2003. - № 5.

21. Яковенко Т. Е. Музика і здоров'я людини: Фестиваль педагогічних ідей "Відкритий урок". - М.: Перше вересня, Чисті ставки, 2004.

Додатки

Додаток 1. «Чудові інструменти»

Додаток №2

Зменшення почуття тривоги і невпевненості.
Шопен “Мазурка”, “Прелюдії”
Штраус “Вальси”
Рубінштейн “Мелодії”

Зменшення дратівливості, розчарування, підвищення почуття приналежності до прекрасного світу природи.
Бах “Контата 2”
Бетховен “Місячна соната”, “Симфонія ля-мінор”

Для загального заспокоєння, задоволення.
Бетховен “Симфонія №6”, частина 2
Брамс “Колискова”
Шуберт “Аве Марія”
Шопен “Ноктюрн соль-мінор”
Дебюссі “Світло місяця”

Зняття симптомів гіпертонії і напруженості у відносинах з іншими людьми.
Бах “Концерт ре-мінор” для скрипки, “Кантата 21”
Барток “Соната для фортепіано”, “Квартет 5”
Брукнер “Меса ля-мінор”

Для зменшення головного болю, пов’язаного з емоційною напругою.
Моцарт “Дон Жуан”
Ліст “Угорська рапсодія” 1
Хачатурян “Сюїта Маскарад”

Для підняття загального життєвого тонусу, поліпшення самопочуття, активності, настрою.
Чайковський “Шоста симфонія”, 3 частина
Бетховен “Увертюра Едмонд”
Шопен “Прелюдія 1, опус 28”
Ліст “Угорська рапсодія” 2

Для зменшення злостивості, заздрості до успіхів інших людей.
Бах “Італійський концерт”
Гайдн “Симфонія”

ДОДАТОК 3

Діагностика емоційного розвитку

Колірний тест емоційних станів

    Визначення настрою дитини на заняттях проводиться за допомогою колірного тесту емоційних станів на основі тесту Люшера. Поганий настрій дитини, складні взаємини з педагогом чи однолітками можуть вплинути на успішність його діяльності.

     Для діагностики потрібно 8 кольорових квадратиків, які представленына малюнку.

Дитині пропонується вибрати квадратик, який схожий на його настрій під час заняття, а потім квадратик-настрій під час спілкування з педагогом. Далі для порівняння ви можете запропонувати дитині вибрати колір, який схожий на його настрій вдома, в дитячому саду, коли він спілкується з мамою, іншому і т. д.

Пропонуємо вам інтерпретацію колірних виборів і колірних асоціацій. Безумовно, слід співвіднести отримані результати з вашими спостереженнями за дитиною під час занять або спостереженнями педагога.

 

Синій колір - це колір вибирають спокійні, чутливі діти. Їх настрій загалом позитивно, хоча є деяка печаль. У дитини існує потреба у глибокому, розуміє його співрозмовника, в индивидуализированном спілкуванні. Заняття, де немає особистого контакту з педагогом, їм не комфортні, вони замикаються в собі, сумують.

 

Зелений колір - це колір вибирають діти з високим рівнем домагань. Вони відчувають потребу бути першими, потребу в похвалі. Ще для них значимо шанобливе до них ставлення з боку педагога та однолітків, вони люблять, щоб їх ставили в приклад іншим.

 

Червоний колір - це колір воліють енергійні, активні діти. Їм подобається пошуміти, побешкетувати, можуть бути заводієм в іграх. Колір показує, що на заняттях у дитини хороший, активний стан.

Жовтий колір означає, що дитина очікує від занять тільки хорошого, схильна слухатися педагога, виконувати його вказівки.

 

Фіолетовий колір - колір занадто дитячого поведінки, потребу в опіці, похвалу. Дитина може не дотримувати дистанцію у стосунках з дорослими, у разі надто суворих, жорстких вимог може вередувати, закотити істерику. В цілому настрій позитивний.

 

Коричневий колір - колір тривоги, дискомфорту не тільки емоційного, але й фізичного. У дитини може боліти голова, живіт, його може затошнить. Дитина може переживати із-за того, що його досягнення не відповідають очікуванням педагога або батьків.

 

Чорний колір - це колір вибирають діти, яким не подобається те, що відбувається на заняттях, вони висловлюють свій протест, бунтують, не підкоряються вимогам дорослих. Це стан відкритого конфлікту з педагогом чи однолітками, або з тією діяльністю, якою їм доводиться займатись.

 

Сірий колір - колір пасивного неприйняття. Сіре настрій означає, що дитина нудьгує на заняттях, що він байдужий до того, що відбувається, не вникає в процес, пропускає повз вуха вказівки педагога. Часто це відбувається тому, що дитина не бачить сенсу в заняттях, оскільки у нього не виходить виконувати вимоги.

 

Таким чином, синій, зелений, червоний, жовтий і фіолетовий кольори говорять про емоційне благополуччя дитини, а коричневий, чорний і сірий - про неблагополуччя. На основі інтерпретації кольору і спостережень за вчинками і поведінкою дитини ви можете зрозуміти, наскільки комфортні для нього заняття.

 

41

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Основи комунікативної компетентності молодшого школяра. Практичні матеріали»
Мельничук Вікторія Олексіївна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.