У статті розглянуто проблему невидимих освітніх втрат дітей, які тривалий час навчалися в дистанційному форматі в умовах війни. Проаналізовано вплив обмеженого соціального досвіду, цифрової ізоляції, дефіциту живого спілкування та постійного психологічного напруження на розвиток дитини. Особливу увагу приділено соціально-емоційним бар’єрам, які виникають під час повернення учнів до безпосередньої взаємодії в освітньому середовищі. Обґрунтовано важливість створення умов для відновлення соціальних навичок, формування емоційної стійкості та компенсації освітніх втрат, спричинених війною.














