Наукова робота "Формування загальнокультурної компетентності учнів в процесі позакласної роботи з літератури»

Опис документу:
Позакласна виховна робота з мови та літератури – це обов’язкова складова частина навчально-виховного процесу. Вона проводиться паралельно з класною і служить засобом розширення, поглиблення і вдосконалення знань, здобутих учнями в школі. ЇЇ використання має бути оптимальним. Ми вважаємо, що література є важливим елементом кожної національної культури.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Вступ.

І розділ. Теоретичний аспект.

1.1 Історія питання ( формування ЗКК учнів у процесі позакласної роботи з літератури).

1.2. Загальнокультурна компетентність у системі ключових компетентностей.

1.3 Проблеми формування загальнокультурної компетентності в позакласній роботі.

Висновки з І розділу

ІІ розділ. Практичний аспект.

2.1 Методичні рекомендації щодо формування та реалізації ЗКК у процесі позакласної роботи.

2.2. Реалізація культурно-змістової лінії у практиці вчителів словесників.

Висновки з ІІ розділу

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження.

Соціально-економічні зміни, зростання ролі інформації, розвиток сучасної цивілізації та інформаційних технологій вимагають модернізації системи освіти, переосмислення освітнього простору, актуалізації змісту навчання, спрямованого на розвиток і саморозвиток компетентної особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, прагне змінити на краще власне життя й життя своєї країни.

Освітній процес сучасної школи має віддзеркалювати реальний характер життєвого простору, його суперечності й негаразди, позитивне й негативне, але разом з тим саме школа має вселяти віру в прекрасне, плекати надію на добро, виховувати прагнення до любові, тобто формувати загальнолюдські цінності і забезпечувати розширення світогляду, підвищуючи культурний рівень учнів.

Пріоритетним напрямом державної політики щодо розвитку вищої освіти є компетентнісний підхід, що знайшло своє відображення у Державному стандарті базової й повної середньої освіти, «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті» та документах Болонського процесу.

Дослідники виділяють ключові та предметні компетентності.. До переліку ключових компетентностей, визначених на засіданні експертної групи Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук, Програми розвитку ООН у 2004 році, ввійшли: вміння вчитись, соціальна компетентність, загальнокультурна компетентність, здоров’язберігаюча компетентність, компетентності з інформаційних та комунікативних технологій, підприємницька компетентність. Ключові (життєві) компетентності мають реалізовуватися в кожній освітній галузі, тому що це базові цінності, від яких залежить успішність життя особистості в майбутньому.

Сьогодення, стан розвитку української нації ставить на порядок денний виховання національної свідомості через посилення в навчанні ролі українознавчих предметів, що надає проблемі формування життєвих компетентностей на уроках саме цих предметів особливої актуальності.

Таким чином, сучасний етап розвитку освіти в Україні виявив низку суперечностей, серед яких головними є протиріччя між потребою суспільства в громадянах із високорозвиненою життєвою компетентністю і низькою реалізацією потреби в системі навчання; між потребою у вихованні національної свідомості учнів, реалізації її в житті і недостатньою практичною спрямованістю літературознавчих предметів у школі.

Загальні аспекти ключових (життєвих) компетентностей досить ґрунтовно висвітлювалися в роботах Л.А. Гончаренко, А.В. Сущенко, Л.В. Узунової, О.Л. Шевнюк та ін.; процесам діалогу культур у освітній галузі присвячено праці Г.О. Балла, В.С. Біблера, В.О. Калініна та ін.

Зазначене вище дало підстави вважати актуальним і перспективним визначений напрямок дослідження та зумовило вибір теми: «Формування загальнокультурної компетентності учнів в процесі позакласної роботи з літератури»”. Дослідження виконано відповідно до теми проекту курсової перепідготовки вчителів філологічного напрямку.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методику формування загальнокультурної компетентності учнів у позакласній діяльності з літератури; осмислення не обхідності формування загальнокультурної компетентності школярів.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

  1. Визначити та теоретично обґрунтувати психолого-педагогічні засади формування загальнокультурної компетентності в науковій теорії та педагогічній практиці та уточнити сутність базових понять дослідження

  2. Проаналізувати стан проблеми формування загальнокультурної компетентності

  3. Дослідити розвивальний потенціал загальнокультурної компетентності в позакласній роботі

  4. Визначити структуру і зміст загальнокультурної компетентності та обґрунтувати педагогічні умови формування ЗКК.

  5. Розробити методичні рекомендації щодо формування загальнокультурної компетентності учнів у процесі позакласної роботи

Об’єкт дослідження - процес формування загальнокультурної компетентності учнів основної школи.

Предмет дослідження – використання дидактичних умов в позакласній діяльності як засобу формування загальнокультурної компетентності учнів.

Загальнокультурна компетентність (комунікативна)

Компетентність

Можливості продуктивного навчання

Уміння спілкуватися усно й письмово рідною й іноземною мовами.

Оволодіння досягненнями культури. З розумінням і повагою ставитися до людей інших національностей, релігій, мов, рас, культур, політичних поглядів і соціального стану.

Забезпечення розширення світогляду та підвищення культурного рівня учнів. Усвідомлення ролі і впливу предмета на розвиток культури.

Оцінка досягнень культури і мистецтва. Повага чужої праці.

Ставлення до власної діяльності та діяльності інших людей.

Діяльність вчителя

Діяльність учнів

Пропагує досягнення культури.

Виховує на прикладі видатних людей.

Використовує художню літературу, твори мистецтва.

Мотивує роль предмета у житті учня.

Є прикладом толерантного ставлення до інших.

Використовує у своїй відповіді або письмовій роботі інформацію загальнокультурного характеру.

Виявляє толерантне ставлення до людей, які відрізняються за соціальними, расовими, релігійними ознаками.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в проекті конкретизовано поняття ЗКК та визначено критерії її сформованості; виявлено залежність формування загальнокультурної компетентності від комунікативної спрямованості в позакласній діяльності; що знайшло відображення в колективному проекті.

Практичне значення дослідження полягає в розробці рекомендацій учителям української мови й літератури щодо спрямування позакласної діяльності з літератури на загальнокультурний аспект.

Ключові слова: компетентність, культура, загальна культура, компетенція, загальнокультурна компетентність.

І розділ. Теоретичний

1.1 Історія питання (Формування загальнокультурної компетентності учнів у процесі позакласної роботи з літератури).

Демократичні перетворення сучасного суспільства актуалізують потребу у формуванні висококультурних особистостей, здатних адекватно орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності, гармонізувати свої відносини із соціумом. У світлі цього значно підвищується необхідність формування в учнів шкільних закладів загальнокультурної компетентності як необхідної передумови успішності їх подальшої життєдіяльності в умовах складної взаємодії різних типів культур.

Основні ідеї й вимоги до організації цього процесу знайшли відображення у Законах України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти тощо. Про важливість формування у школярів загальнокультурної компетентності, що насамперед передбачає формування в них культури міжособистісних відносин, оволодіння культурною спадщиною свого народу та людства загалом, відзначено також у матеріалах дискусій, організованих у межах проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному» (2004 р.) [ 1].

Однак результати вивчення масової шкільної практики засвідчують, що вчителі основну увагу на урочних заняттях приділяють формуванню в учнів знань та умінь з певних навчальних дисциплін, а питання оволодіння ними загальнокультурною компетентністю традиційно знаходиться на другорядному плані, що не дозволяє його ефективно вирішувати. Так, за даними пілотажного дослідження, 43,1 % учнів основної школи (усього опитано 685 осіб) продемонстрували слабкі знання культурознавчого характеру; 39,2 % – неповною мірою усвідомлюють роль культури в житті конкретної особистості й сучасного суспільства в цілому; у 57,4 % – на гідному рівні не сформовані вміння, які забезпечують загальнокультурну компетентність людини [6].

На підставі аналізу наукової літератури з’ясовано, що окремі аспекти проблеми формування загальнокультурної компетентності особистості широко висвітлено у психолого-педагогічній літературі. Так, у наукових працях визначено: теоретично-методологічні основи впровадження компетентнісного підходу в педагогічний процес сучасної школи (А. Андрєєв, В. Болотов, В. Булгакова, І. Зимня, Л. Карпова, В. Лозова, О. Локшина, В. Сєриков та інші), умови реалізації компетентнісного підходу в загальноосвітньому закладі (С. Трубачева), перелік та зміст ключових компетентностей (Т. Волобуєва, О. Овчарук, О. Пометун, І. Родигіна, О. Савченко, А. Хуторський та інші), технологію формування ключових компетентностей у старшокласників (Л. Паращенко) [2].

Аналіз наукової літератури (Т. Давиденко, С. Клепко, В. Кукушин, О. Чекіна, Т. Шамова та інші) також дав можливість засвідчити, що на тлі інтенсивного збільшення інформаційного поля й одночасного скорочення кількості навчальних годин для цього, загального погіршення стану здоров’я учнівської молоді забезпечити гідний рівень їх загальноосвітньої підготовки й зокрема формування в них загальнокультурної компетентності можна за допомогою організації та проведення інтегрованих уроків, оскільки ці уроки на основі поглиблення взаємозв’язів і взаємозалежностей між різними навчальними дисциплінами забезпечують створення нових інформаційних масивів, у яких більш адекватно відображаються сучасні тенденції інтеграції наукового знання та розвитку культури [4].

Дослідженням з’ясовано, що в наукових працях компетентність визначається як: специфічна здатність, що включає вузькоспеціальні знання, уміння, способи мислення, відповідальність за свої дії, необхідні людині для ефективного виконання конкретної діяльності в певній галузі (С. Бондар, В. Кальней, Дж. Рамен, С. Шишов); індивідуальна характеристика ступеня відповідності певним вимогам (А. Маркова); наявність у людини сукупності взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності, що задаються відносно певного кола предметів і які необхідні, щоб якісно і продуктивно діяти відносно них) (А. Хуторський); спеціально структуровані (організовані) групи знань, умінь, навичок і ставлень (О. Пометун).

Установлено, що в сучасній науковій літературі (К.Абульханова-Славська, А.Здравомислов, А.Ковальов, І.Зязюн, І.Бех, М.Каган та інші) феномен культури розглядається в трьох площинах: як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством; як специфічний спосіб людської діяльності; як процес творчої самореалізації особистості [9].

З урахуванням різних наукових позицій щодо визначення суті понять «компетентність» та «культура» феномен загальнокультурної компетентності в дисертації представлено як інтегроване новоутворення особистості, яке є результатом засвоєння нею системи знань про світ культури, відповідних умінь, цінностей, ставлень, сформованості певних морально-особистісних якостей, що дозволяє їй правильно визначати роль культури в житті сучасної людини, адекватно орієнтуватися в її продуктах, а також узгоджувати свою поведінку з моральними нормами й культурними цінностями [5].

З огляду на предмет дослідження значна увага приділялася визначенню особливостей підліткового віку, що впливають на формування досліджуваної якості. Як установлено науковцями (Л. Виготський, І. Кон, І. Кулагіна, С. Максименко, В. Сухомлинський, Л. Фридман), підлітковий вік супроводжується суттєвими змінами у психічному розвитку особистості , у тому числі підвищенням рівня самосвідомості, осмисленням своїх можливостей і прагнень у нової для себе ролі члена суспільства, інтенсивним присвоєнням культурних цінностей, на основі чого відбувається її культурне самовизначення, зростанням допитливості, прагненням до самостійності, виявленням непримиримості з несправедливістю і злом, хоча характер фізіологічних і психологічних змін у підлітка значною мірою залежить від загальної атмосфери в їхній родині та у школі, типу взаємин з ровесниками й дорослими. Фахівцями також доведено, що грамотно організована педагогічна взаємодія зі школярами підліткового віку на основі зміцнення їхньої волі, інтересу до колективної трудової діяльності стимулює в них розвиток інтересу до різних аспектів суспільного життя, прагнення опановувати накопичену культурну спадщину, спрямовувати свою активність на благо оточуючих людей. Вищезазначене дає підстави стверджувати, що в школярів підліткового віку відбувається найбільш інтенсивний процес присвоєння культурних цінностей, їхнього соціокультурного самовизначення, що створює сприятливе підґрунтя для формування в них загальнокультурної компетентності.

Багатьма вченими (Е. Абрамян, Л. Богачева, Б. Лихачов, В.Сухомдинський та інші) установлено, що на емоційно-ціннісну сферу особистості позитивно впливає національні культурні традиції, які складаються в межах кожної культури упродовж тривалого історичного терміну і відбивають систему норм, принципів, заборон, що регламентує поведінку людей у різних ситуаціях та їх взаємини між собою. З’ясовано, що культурні традиції забезпечують спадкоємність культури; виступають каналом збереження та передачі інформації та цінностей між різними поколіннями; реалізують механізм соціалізації й інкультурації людей; здійснюють селекцію бажаних зразків поведінки та соціально значущих цінностей. Тому без забезпечення засвоєння учнями основної школи культурних традицій свого народу неможливо сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до опанування загальною культурою і, як наслідок, морально-особистісні якості, вміння правильної поведінки, які характеризують культурну людину, розвивати їх духовність [7].

1.2. Загальнокультурна компетентність у системі ключових компетентностей.

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній

Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей. Оскільки компетентності - це насамперед замовлення суспільства на підготовку його громадян, такий перелік багато в чому визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні. У ході реалізації міжнародного проекту «Визначення та добір ключових компетентностей», який здійснюється Організацією економічного співробітництва й розвитку та національних інститутів освітньої статистики Швейцарії та США, строгого визначення ключових компетентностей вироблено не було.

Для нашої країни тенденції європейської освіти ніколи не були байдужими. Але наша освіта завжди вибирала «свій шлях», обумовлений специфікою вітчизняних традицій і процесів. Не будуть виключенням, швидше за все, й тенденції підсилення ролі компетентностей в освіті. З погляду евристичного навчання необхідно визначити компетентності, пов'язані зі здатністю учнів до креативної діяльності[1].

Компетентність - оволодіння, володіння учня відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї та предмета діяльності. Компетентність - особистісна якість (сукупність якостей) учня, що вже відбулась, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері.

Компетентність учня припускає прояв стосовно компетенції цілого спектра його особистісних якостей. «Поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операціонально-технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову». Тобто компетентність завжди особистісно забарвлена якостями конкретного учня. Даних якостей може бути ціле віяло: від значеннєвих і світоглядних (навіщо мені необхідна дана компетентність) до рефлексивно-оцінних (наскільки успішно я застосовую дану компетентність у житті).

Перелік ключових освітніх компетентностей визначається на основі головних цілей загальної освіти, структурного представлення соціального досвіду й досвіду особистості, а також основних видів діяльності учня, що дозволяють йому опановувати соціальний досвід, одержувати навички життя та практичної діяльності в сучасному суспільстві [6].

З урахуванням даних позицій ключовими освітніми компетентностями є такі:

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Учень має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки. До даної компетентності відносяться правила особистої гігієни, турбота про власне здоров'я, статева грамотність, внутрішня екологічна культура. Запроектована на даній основі освіта буде забезпечувати не тільки розрізнену предметну, а й цілісну компетентнісну освіту. Освітні компетентності учня будуть відігравати багатофункціональну метапредметну роль, що виявляється не тільки у школі, а й у родині, у дружньому колі, у майбутніх виробничих стосунках [3].

Спираючись на дослідження В. Болгаріної, О. Пометун, С. Троянської структуру ЗКК підлітків представлено у вигляді взаємопов’язаних компонентів – емоційно-ціннісного, когнітивного, операційно-поведінкового та особистісного (див. рис.)

Загальнокультурна компетентність учнів основної школи

Операційно-поведінковий компонент

компонент

Когнітивний компонент

Емоційно-ціннісний компонент

  • знання про роль культури в житті людства, провідні цінності національної та світової культури, основні тенденції її розвитку;

  • знання про кращі до-сягнення національної та світової культури (шедеври мистецтва, досягнення науки тощо);

  • знання про національні традиції свого народу та інших етносів як відобра-ження їхнього культурного розвитку;

  • знання рідної мови;

  • знання про правила куль-турної поведінки в сус-пільстві та норми взаємо-відносин між людьми;

  • знання про способи засво-єння основних досяг-нень культури, шляхи підвищення свого культур-ного рівня

  • визнання культурних цінностей як власних ціннісних пріоритетів;

  • відчуття емоційного задоволення від високо-художніх творів мистец-тва;

  • вияв поважливого ставлення до об’єктів національної та світової культури;

  • вияв прагнення до розбудови поважливих взаємин з людьми;

  • наявність потреби в постійному підвищенні свого культурного рівня;

  • відпрацювання усвідом-леного ставлення до різних об’єктів культури;

  • наявність сформованих високоестетичних смаків;

  • вияв прагнення жити за законами краси

  • уміння здійснювати культурно-творчу діяльність різних видів (у галузі мистецтва, техніки тощо);

  • уміння самостійно ос-воювати феномени культури;

  • уміння розбудовувати взаємодію з іншими людьми на засадах поваги й то-лерантності;

  • уміння адекватним чином діяти у світі культури, вирішувати життєві проблеми на основі врахування її норм;

  • уміння відстоювати свою позицію стосовно досягнень культури, вести боротьбу з відхиленнями поведінки людей від норм культури;

  • уміння своєчасно й адек-ватно змінювати свою по-ведінку відповідно до прий-нятих у суспільстві вимог;

  • уміння дотримуватися правил етикету

Особистісний компонент

гуманізм, громадянськість чесність, гідність, відповідальність, толерантність, тактовність, доброзичливість, комунікабельність тощо

1.3 Проблеми формування загальнокультурної компетентності в позакласній роботі.

Одним з важливих понять, потрібних для осмислення змісту загальнокультурної компетентності є "загальна культура особистості". У дослідженнях Т. Браже загальну культуру особистості визначено загалом як "рівень розвитку і реалізації сутнісних сил людини", а загальну культуру вчителя – як "сукупність компетенцій, пов’язаних із здатністю брати на себе відповідальність, брати участь у спільному ухваленні рішень; компетенцій, що стосуються життя в полікультурному суспільстві (розуміння відмінностей між представниками різних культур, мов і релігій, шанобливе ставлення до чужих традицій та ін".

Загальна культура охоплює ті етичні, загальноосвітні, релігійні та інші знання, якими повинен володіти і керуватися у своїй діяльності кожен член суспільства [2].

На підставі сказаного можна стверджувати, що формування загальнокультурної компетентності учнів є одним із завдань підготовки молоді в умовах багатонаціонального та полікультурного середовища, що реалізується в активній та повноцінній співпраці й міжкультурній взаємодії. Зі свого боку виконання цього завдання передбачає формування в молоді уявлень про культурне різноманіття; забезпечення знаннями про власну культуру й культуру інших народів; виховання інтересу та чутливості до виявів взаємодіючих культур; навчання розумінню культурної історичної зумовленості поведінкових стереотипів під час осмислення універсального та специфічного у виявах культури; виховання толерантного ставлення до цінностей іншої культури, розвиток культурного самовизначення; навчання взаємодії з представниками інших культур.

Можна стверджувати, що загальнокультурна компетентність стосується культури особистості в усіх її аспектах: володіння світовою та вітчизняною культурною спадщиною, культурою міжособистісних стосунків, дотримання принципів толерантності тощо. Вона має такі властивості: інтегративність, що віддзеркалює вплив усіх компонентів на особистість загалом; соціальність, яка виявляється в тому, що високий рівень загальнокультурної компетентності має суспільне значення, оскільки зростає престиж професійної освіти, а не лише окремого фахівця; регулятивність, яка передбачає сприяння самопізнанню та саморегуляції особистості; персоналізація, що дає змогу розвивати творчу особистість фахівця як індивідуальність; безперервність, що характеризується постійною потребою суб’єкта в саморозвитку, побудові власної траєкторії безперервної освіти. Сформована загальнокультурна компетентність дає особистості змогу аналізувати та оцінювати здобутки науки й культури, орієнтуватися в сучасному культурному просторі, користуватися засобами та технологіями міжкультурної взаємодії, рідною та іноземними мовами, методами самовдосконалення, що зорієнтоване на систему як загальнолюдських і національних та індивідуальних цінностей, реалізувати моделі толерантної поведінки та конструктивної діяльності в умовах мультикультурного розмаїття [8].

Позакласна робота орієнтована на створення умов для неформального спілкування школярів одного класу чи навчальної паралелі, має виражену виховну та соціально-педагогічну спрямованість (дискусійні клуби, вечори зустрічей з цікавими людьми, екскурсії, відвідування театрів та музеїв з подальшим обговоренням, соціально значуща діяльність, трудові акції ). Позакласна робота - це гарна можливість для організації міжособистісних відносин в класі, між школярами і класним керівником з метою створення учнівського колективу та органів учнівського самоврядування. У процесі багатопланової позаурочної роботи можна забезпечити розвиток загальнокультурних інтересів школярів, сприяти вирішенню завдань морального виховання.

Позакласна робота тісно пов'язана з додатковою освітою дітей, коли справа стосується створення умов для розвитку творчих інтересів дітей та включення їх у художню, технічну, еколого-біологічну, спортивну та іншу діяльність. Додаткова освіта школярів - складова частина системи освіти і виховання дітей та підлітків, орієнтована на вільний вибір і освоєння учнями додаткових освітніх програм.

Висновки з І розділу

Аналіз цієї проблеми дав змогу зробити висновок, що формування загальнокультурної компетентності дозволяє особистості застосовувати методи самовиховання, зорієнтовані на систему індивідуальних, національних, загальнокультурних цінностей, для розроблення й реалізації стратегій і моделей поведінки. Йдеться про розвиток особистості школярів, формування освіченої, творчої особистості, однак цьому процесові поки що бракує цілеспрямованості та науково-методичного забезпечення, тому особистісна перебудова навчально-виховного процесу відбувається спонтанно, повільно, неефективно.

Отже, потребу формування загальнокультурної компетентності молоді зумовлено такими факторами:

• глобалізацією суспільного життя, розвитком міжнародних зв’язків у всіх галузях діяльності, що вимагає розуміння культур різних народів, їхніх національних традицій, особливостей мультикультурного світу та вміння жити в ньому;

• потребою підвищення конкурентоспроможності фахівців, їхньої адаптованості до сучасного світу;

• переорієнтованістю на фундаментальні цінності світової культури в поєднанні із збереженням національної самобутності у зв’язку з інтеграцією України у світовий освітянський простір, приєднанням до Болонського процесу.

ІІ розділ. Практичний

2.1 Методичні рекомендації щодо формування та реалізації ЗКК у процесі позакласної роботи.

У новому Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1392) окреслено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, зокрема, реалізація культурологічної змістової лінії передбачає «усвідомлення творів художньої літератури як важливої складової мистецтва, ознайомлення учнів з основними цінностями світової художньої культури, розкриття особливостей творів, літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті, висвітлення зв'язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, звичаями, віруваннями, культурними традиціями різних народів і національностей, розширення ерудиції учнів, виховання їх загальної культури, поваги до національних І світових традицій, толерантного ставлення до представників різних культур, віросповідань, рас і національностей» [8].

Рекомендуємо педагогам:

по-перше, укласти професійне портфоліо «Культурологія» чи «Урок культурологічного аналізу» та ін., що передбачає збір та систематизацію теоретичних матеріалів - наукових розвідок відомих літературознавців, культурологів з даної проблеми. учених-методистів про сутність, специфіку, особливості реалізації культурологічного підходу в навчальному процесі та практичних методичних розробок культурологічних уроків учителів-новаторів. [9. є. 5];

по-друге, осмислити великий культурологічний пласт й трансформувати його в методичну площину - чи не найважче завдання для вчителя.

заклопотаного вирішенням численних питань дидактичної спрямованості уроку, технологізації та психологізації навчально-виховного процесу, організації позакласної роботи учнів тощо. Тому вчителям пропонуємо завчасно подумати про організацію позакласної роботи роботи у міжкурсовий період. Зазначимо, що комунікативна компетентність школяра забезпечує глибше розуміння авторського задуму, «спираючись на відомі факти, розкривати те, про що прямо у творі не сказано» [9, с. 6].

по-третє, розробити та втілити в практику роботи власний науково-методичний проект [6, с. 6-11], спрямований на підвищення рівня готовності вчителя-словесника до впровадження основних ідей культурологічного підходу, методик, технологій навчання. З числа останніх радимо апробувати та застосовувати в практиці роботи такі нововведення: методику уроку-діалогу, емпатійного-діалогу, технології навчання як дослідження, інтегрованого, ігрового навчання, проектну технологію (метод проектів). Заслуговує уваги вчителя-словесника технологія уроку-діалогу, що її презентує В. Доманський [2]. Виклад матеріалу подається за цим автором.

по-четверте, вивчати досвід учителів-новаторів, що спеціалізуються на розробленні практичних проблем методики викладання літератури на культурологічних засадах та упроваджувати його в практику. Зазначимо, не обмежуватися тільки переглядом методичних розробок уроків компаративного аналізу чи з його елементами у фахових виданнях, взаємовідвідуванням чи аналізом уроків на семінарах, а осмислювати їх у контексті власного досвіду роботи. Творчий підхід важливий у роботі вчителя, але його реалізація буде ефективнішою після з'ясування суті культурологічного підходу кожним зокрема [7, с. 34].

Аналізуючи літературне явище, слід уникати дидактизму, повчальності, прив'язки до сучасного культурного досвіду тощо, оскільки треба дітям «допомогти... усвідомити» авторську позицію в історико-культурному контексті, вивчаючи літературу в школі як мистецтво слова (Ю. Султанов);

по-п'яте, узагальнювати власний досвід роботи . Методичні розробки вчителів - це дієвий засіб інтегрувати результати найновіших наукових досліджень культурологічного характеру в практику з урахуванням вимог навчальних програм, рівня літературного розвитку учнів та мети, завдань конкретного уроку. Необхідно зосередити роботу навколо питання розроблення методики вивчення конкретного літературного явища на культурологічній основі, результатом такої роботи можуть бути поурочні плани, виховні години, заходи, моделі-проекти уроків, дидактичні матеріали, методичні рекомендації, презентації досвіду роботи тощо;

по-шосте, узагальнювати кращий педагогічний досвід вчителів-новаторів з даної проблеми і подавати його у формі методичних рекомендацій. Це робота методичних служб районного (міського) рівнів. В. Доманський радить увагу зосередити на таких питаннях: «виокремлення загальних понять, ідей, концепцій, блоків знань у змісті шкільних предметів (перш за все гуманітарних); забезпечення вчителя і учня детальними культурологічними коментарями до вивчення класичних творів; [2].

по-сьоме, з метою «технологізації ідей навчального діалогу» (В. Доманський) радимо практикувати діалогічні форми організації навчальної діяльності та інтегровані уроки на культурологічній основі з урахування специфіки викладання літератури як мистецтва слова. Цей процес не повинен будуватися тільки на учнівських асоціаціях від прочитаного тексту, з опорою виключно на власний життєвий досвід школяра, що інтерпретує художній твір з позиції наївного читача та ін.

Для поглиблення читацької культури школярів необхідно індивідуалізувати процес навчання, ураховувати первісні читацькі враження, «читацьке право» учнів на своє ставлення до прочитаного» [3].

Якщо врахувати, що твори інших мистецтв створюють культурний контекст літератури як форми самосвідомості культури, то на уроці словесності є потреба в змістовій інтеграції, доборі та структуруванні матеріалу у відповідні смислові блоки (наприклад, на культурологічній, компаративній основі), що виходить за межі використання міжпредметних зв'язків.

Добрий матимемо культурологічний потенціал уроків і виховних заходів. На нашу думку, це може стосуватися питань визначення типу художньої свідомості та її відображення у творах різних епох, з'ясування специфіки мистецьких явищ та міжмистецьких взаємозв'язків тощо.

Треба актуалізувати набуті учнями знання на уроках суспільно-гуманітарного циклу з метою реалізації культурологічного потенціалу цих предметів у процесі аналізу літературної епохи, течії, художнього твору тощо. Доцільно проводити бінарні та інтегровані уроки, практикувати залучення учнів до співпраці на уроці в ролі асистентів учителя. Корисною буде групова робота учнів над вирішенням випереджувальних завдань культурологічного спрямування у ході підготовки до заняття.

2.2. Реалізація культурно-змістової лінії у практиці вчителів словесників.

Формування фонових знань (С. Сафарян) відіграє велику роль на уроці культурологічного аналізу, оскільки їх застосування сприяє взаєморозумінню автора і читача у процесі вивчення художнього тексту з опорою на різні контексти, зокрема, контекст біографії автора, соціально-історичний, культурний контекст епохи. Радимо вчителям подумати над питаннями: для чого вони потрібні? Чи не призведе фонова інформація до перевантаження учнів? Як її відбирати? та ін. «Принагідно зазначимо, що поняття фонові знання (певний обсяг навчальної інформації, ерудиція) і коментар (з філологічної точки зору означає жанр дослідження, а з методичної - прийом, засіб передачі знань) не тотожні, хоча і взаємопов'язані. Залежно від змісту фонових знань коментар може бути текстологічним, історико-літературним, біографічним, лінгвістичним, історичним тощо» [10, с. 2]. Фонова інформація на уроці повинна бути дієвим засобом навчання учнів, не переобтяжувати школярів зайвою інформацією. її дозування і місце в навчальному процесі визначає сам вчитель.

Тож, «культурологічний аналіз художнього твору дає змогу вчителеві:

  • розкрити особливості художньої свідомості певної епохи й відшукати їх утілення у творі, що вивчається;

  • актуалізувати знання учнів з курсу всесвітньої історії про суспільні процеси та історичні реалії доби, які відобразилися у творчості митця;

  • отримати фонові знання про країну, де творив письменник, її традиції, побут, звичаї, що допоможе школярам глибше зрозуміти художній твір;

  • проникнути в особливості етнопсихології народу, визначивши своєрідне й загальнолюдське, зрозуміти національну специфіку світосприйняття автора;

  • ознайомити учнів з визначними творами мистецтва певних епох і осягнути взаємозв'язок різних видів мистецтв, їх вплив на літературу;

  • розкрити зв'язки літератури з міфологією, розвитком мистецтва та філософськими ідеями художньої доби;

  • виховувати в учнів повагу до культурних надбань інших народів;

  • збагатити знання школярів з історії світової культури, її загальних та національних тенденцій» [7, с. 34].

Висновки з ІІ розділу

Теоретичні положення, методичні матеріали та практичні доробки про формування загальнокультурної компетентності учнів основної школи можуть бути використані в навчальному процесі загальноосвітніх навчальних закладах, у системі підготовки й перепідготовки учителів та викладачів навчальних педагогічних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації, а також викладачами при укладанні підручників, посібників; студентами і магістрами при написанні курсових і дипломних робіт.

Загальнокультурна компетентність – це спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей.

З урахуванням різних наукових позицій загальнокультурна компетентність представлено як інтегроване новоутворення особистості, яке є результатом засвоєння нею системи знань про світ культури, відповідних умінь, цінностей, ставлень, сформованості певних морально-особистісних якостей, що дозволяє їй правильно визначати роль культури в житті сучасної людини, адекватно орієнтуватися в її продуктах, а також узгоджувати свою поведінку з моральними нормами й культурними цінностями.

Таким чином, з метою підвищення готовності вчителів-словесників до реалізації культурологічної змістової лінії ми запропонували основні форми науково-методичної роботи, поєднавши їх із розглядом актуальних питань методики вивчення літератури в школі на культурологічних засадах.

Загальні висновки

Позакласна виховна робота з мови та літератури – це обов’язкова складова частина навчально-виховного процесу. Вона проводиться паралельно з класною і служить засобом розширення, поглиблення і вдосконалення знань, здобутих учнями в школі. ЇЇ використання має бути оптимальним. Ми вважаємо, що література є важливим елементом кожної національної культури.

Розв'язання порушеної проблеми багато в чому залежить від того, що розуміти під естетичним вихованням.

Мова і література як основи всіх видів людської діяльності є вихователем усього високого і вишуканого, що притаманне людству. Однак ці особливості мови (високе й витончене) можна відчути лише у зв'язному мовленні як частині мови, бо «кожна мова є актом її реального породження» і засобом вираження думок і почуттів людини.

Всебічно розвинена особистість є надзвичайно чутливою до краси, гармонії, благородства. І своєю діяльністю вона прагне утверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей особистості зосереджене естетичне виховання.

У дитині слід розвивати естетичний смак - здатність вибирати і сприймати все гарне і гармонійне, все просте, здорове й чисте. Потрібно пам'ятати, що крім фізичного здоров'я існує ще здоров'я психологічне, і крім краси тіла та його рухів, існує краса і гармонія відчуттів. Дитину треба навчити любити все гарне, піднесене і благородне й привчити її цінувати його. У майбутньому це допоможе дитині уникнути небезпеки опуститися.

На наш погляд, важлива значущість мови та літератури як дійового засобу виховання почуттів, естетичних смаків, уподобань зумовлена її виражальним потенціалом. Однак ці можливості не реалізуються самі по собі, а

потребують цілеспрямованої, свідомої мовленнєвої діяльності.

Список використаних джерел

  1. Доманський В. А. У пошуку методологічних основ викладання літератури. Про культурологічний підхід як необхідну умову структурування курсу / В. А. Доманський // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1997. - № 12. - С. 4-6.

  2. Доманский В. А. Литература и культура. Культурологический поход к изучению словесности в школе [Електронний ресурс] : метод, пособ. для учителей-словесников / В. А. Доманский. - Томск : Томский госуд. університет, 2002. - Режим доступу до журн. :

  3. Ісаєва О. О. Компетентнісно спрямований підхід вивчення літератури: данина моді чи нагальна необхідність? Електронний ресурс] / О. О. Ісаєва. - Режим доступу до журн. :

4. Кирилюк В. К проблемам культурологического подхода в изучении зарубежной литературьі [Електронний ресурс] / В. Кирилюк. - Режим доступу до журн. : ІіїегаШгу/

5. Крьілова Л. А. Культурологический аспект преподавания литературьі в школе[Електронний ресурс] : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.02 /Крьілова Людмила Анатольевна. - Петропавловск, 2001. - 387 с. - Режим доступу до журналу інтернет

  1. Мариновська О. Впровадження інновацій з використанням методу проектів: теорія і практика /Оксана Мариновська //Обрії : науково-педагогічний журнал. — 2012. — № 1. - С. 6-11.

  2. Ніколенко О. М. Культурологічний аналіз /О. М. Ніколенко, О. М. Куцевол //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - № 4. - С. 33-35.

  3. Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти[Електронний ресурс] / Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р.№ 1392. - Режим доступу до журн. : Ьир://2акоп2.га<іа.§оу.иа/1а\У5/5Ьо\у/1392-2011-%О0%ВР

  4. Пряма мова. Зінаїда Кирилюк: культурологія на уроці літератури не самоціль, а лише спосіб її глибшого осягнення // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2008. - № 11-12. - С. 4-7.

  1. Сафарян С. І. Фонові знання: зміст, визначення, види / С. І. Сафарян //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2001. - № 2. - С. 2-6.

  2. Селевко Г. К. «Диалог культур» (В. С. Библер. С. Ю. Курганов) / Герман Константинович Селевко // Селевко Г. К. Знциклопедия образовательньїх технологий : в 2 т. / Герман Константинович Селевко. образовательньїх технологий, 2006. - (Серия «Знциклопедия образовательньїх технологий»). - Т. 1. - 2006. - С. 423-430.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Технологія розвитку критичного мислення у сучасному освітньому середовищі»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.