НАРОДНА ПЕДАГОГІКА ПРО ОСОБИСТІСТЬ, ЇЇ РОЗВИТОК, ФОРМУВАННЯ І СОЦІАЛІЗАЦІЮ
Термін “народна педагогіка” ввів у науковий обіг К.Ушинський , який теоретично і практично довів, що ця галузь народних знань є золотим фондом педагогіки наукової. Вчений обґрунтував положення про пріоритет системи народного виховання, що генерує менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. В Україні термін „народна педагогіка” вперше вжив О. Духнович, який у праці „Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских” високо оцінив досвід народного виховання, наголосив на значущості в педагогічному процесі родинних традицій, фольклору, народного мистецтва.
Визначна роль у справі вивчення та популяризації народної педагогіки належить видатним діячам української культури М. Драгоманову, В. Гнатюку, Ф. Колессі, М. Сумцову, Б. Грінченку, І. Нечуй-Левицькому, О. Потебні.
Літературна та малярська спадщина Т. Шевченка містить багатий етнографічний матеріал про особливості народної обрядовості, етикету, етнопедагогіки, світосприйняття та вірувань тощо.
Велику пізнавальну цінність мають дослідження М. Костомаровим проблем української ментальності у побудові етнічного виховного ідеалу.
