Сьогодні запитую себе, яку ж школу я люблю. Запитую і шукаю відповідь у своєму серці. Повертаюсь подумки до уроків, розмов з дітьми, дискусій з вчителями, стежин мандрівками Україною, хвилювань під час екзаменів та атестацій, спілкування з батьками, до днів, коли втирала сльози закоханим дівчаткам, і зупиняла бійку неврівноважених підлітків.
То ж яку школу я люблю? Якою я бачу НОВУ УКРАЇНСЬКУ ШКОЛУ:
- школу, де зранку і до смерканку живуть діти;
- ту, в якій вчителі люблять не себе в школі, а школу в собі;
- школу, в яку методист приходить не лише вчити, а й вчитися;
- заклад, де адміністрація головним своїм завданням вбачає допомогу вчителю задля реалізації найвищої мети – освіти і щастя дитини;
- школу, де пенсіонерів згадують не лише у день вчителя;
- школу, де все роблять не заради місця в рейтинговій шкалі, а в ім’я шкільної родини;
- школу, де пишаються кожним учнем, а не лише тими, чиї фото на стенді «Гордість школи».
- школу, в якій живуть за Василем Сухомлинським , а не лише згадують великого достойника у ювілейні роки;
- школу, в учительській якої переважно точаться не сумні розмови про складні проблеми, а про дитячі досягнення, навіть маленькі;
- ту, де атестація вчителя не перетворюються в його екзекуцію;
- школу, в якій молодому вчителю хочеться звернутися за допомогою до старшого, а не скрутитися в маленький клубочок під прискіпливим поглядом наставника;
- школу, де з батьківських зборів виходять з переконанням, що дитину не лише навчать, а й зрозуміють;
- школу, де всі діти за час навчання побувають на сцені, а не лише в глядацькій залі;
- школу, в якій вчитель виходить з нарад не з сумним обличчям, а з вогником в очах;
- школу, де директор не заважає креативному педагогу і не вимагає від кожного щодня «знімати зірку з неба»;
То ж яку школу я люблю? Якою я бачу НОВУ УКРАЇНСЬКУ ШКОЛУ:
- школу, де зранку і до смерканку живуть діти;
- ту, в якій вчителі люблять не себе в школі, а школу в собі;
- школу, в яку методист приходить не лише вчити, а й вчитися;
- заклад, де адміністрація головним своїм завданням вбачає допомогу вчителю задля реалізації найвищої мети – освіти і щастя дитини;
- школу, де пенсіонерів згадують не лише у день вчителя;
- школу, де все роблять не заради місця в рейтинговій шкалі, а в ім’я шкільної родини;
- школу, де пишаються кожним учнем, а не лише тими, чиї фото на стенді «Гордість школи».
- школу, в якій живуть за Василем Сухомлинським , а не лише згадують великого достойника у ювілейні роки;
- школу, в учительській якої переважно точаться не сумні розмови про складні проблеми, а про дитячі досягнення, навіть маленькі;
- ту, де атестація вчителя не перетворюються в його екзекуцію;
- школу, в якій молодому вчителю хочеться звернутися за допомогою до старшого, а не скрутитися в маленький клубочок під прискіпливим поглядом наставника;
- школу, де з батьківських зборів виходять з переконанням, що дитину не лише навчать, а й зрозуміють;
- школу, де всі діти за час навчання побувають на сцені, а не лише в глядацькій залі;
- школу, в якій вчитель виходить з нарад не з сумним обличчям, а з вогником в очах;
- школу, де директор не заважає креативному педагогу і не вимагає від кожного щодня «знімати зірку з неба»;
