Малі жанри українського фольклору

Опис документу:
Поняття «фольклор» було вперше вжито в 1846 році. Однак нестійкість і відома невизначеність цього терміну, як він розумівся в 1880-1890-і роки, стали причиною того, що вчені користувалися ним рідко. Свідченням пошуків значення терміну є редакційна стаття В.І. Ламанського, що відкрила перший випуск журналу «Жива старовина». Автор пише про «невловимі цілі та задачі фольклористів».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

30

Тема. Малі жанри українського фольклору

Опрацювати контрольні запитання

1.Загальна характеристика фольклору.

Поняття «фольклор» було вперше вжито в 1846 році. Однак нестійкість і відома невизначеність цього терміну, як він розумівся в 1880-1890-і роки, стали причиною того, що вчені користувалися ним рідко.

Свідченням пошуків значення терміну є редакційна стаття В.І. Ламанського, що відкрила перший випуск журналу «Жива старовина». Автор пише про «невловимі цілі та задачі фольклористів». У статті наголошується на невпорядкованості вживання терміну «фольклор»: він позначає предмет дослідження, історико-культурну науку, метод вивчення етнографічного матеріалу, народну психологію, метод її вивчення [1, с. 548].

У дореволюційній науці термін «фольклор» не був особливо популярний, проте щодо змісту цього поняття сформувалися принципові позиції. Раніше і повніше всіх на цю тему висловився В. Лесевич. Він описав поле фольклору як «загальну сукупність народного знання – все те, що знає народ за переказами. Ця велика і складна маса різноманітних висловлювань народу про все своє внутрішнє і зовнішнє життя у всіх його розгалуженнях» [1, с. 549].

У ХХ столітті, зокрема в роботах М.К. Азадовського, намітилася тенденція до того, щоб закріпити термін «фольклор» за усною словесністю. Однак саму цю словесність вчений ніяк не обмежував межами «художності». Він включав в неї, поряд з піснями і казками, забобони, народний календар, прикмети і т. д., а головне, не випускав з уваги єдиної програми «справді краєзнавчого пізнання країни», встановлення «лику сучасного села» і розглядав з цієї точки зору усні тексти як «етнографічні одиниці» [1, с. 549].

У 1926 р. почав виходити щорічник з характерною назвою «Художній фольклор». У програмній статті щорічника один з провідних радянських фольклористів Ю.М. Соколов запропонував використовувати термін «фольклор» замість традиційних для термінів «народна словесність», «народна поезія», «усна словесність» [1, с. 550].

Водночас він наголосив на необхідності вивчення фольклору «силами словесників, етнографів, мистецтвознавців, музикантів, артистів художньої розповіді і вокального мистецтва». Однак декількома роками пізніше, в 1931, в доповіді «Значення фольклору та фольклористики в реконструктивному періоді», Ю.М. Соколов розлучається з колишніми ідеями під впливом радянської ідеології: «Фольклор – це одна з найважливіших сфер поетичної творчості, а фольклористика – одна з найважливіших частин марксистсько-ленінського літературознавства. До вивчення фольклору повинні бути застосовані всі ті основні методологічні установки, які застосовуються до літературознавства і мистецтвознавства взагалі» [1, с. 552].

Звертаючись до проблеми визначення поняття «фольклор», інший видатний фольклорист, В.Я. Пропп, писав: «підходячи до справи історично, ми повинні будемо сказати, що для докласових народів фольклором ми назвемо творчість всієї сукупності цих народів. Вся поетична творчість первісних народів цілком є фольклором і слугує предметом фольклористики. Для народів, які досягли щаблі класового розвитку, фольклором ми будемо називати творчість всіх верств населення, крім панівного, творчість якого відноситься до літератури. Перш за все, сюди відноситься творчість пригноблених класів, як селян і робітників, але також і проміжних прошарків, що тяжіють до соціальних низів» [6, с. 11].

В.Я. Пропп протиставляє власну точку зору на поняття «фольклор» думок західних вчених, відзначаючи, що фольклор – явище інтернаціональне і фольклористика охоплює творчість усіх народів.

Характеризуючи ситуацію з розумінням «фольклору», що склалася на межі ХХ-ХХI століть, К.В. Чистов відзначав, що в сучасній йому науці складається уявлення про фольклор в значеннях вузькому і широкому.

Серед різноманітних підходів до визначення даного поняття вчений виділив чотири основні концепції [6, с. 13]:

а) соціологічну (та історико-культурну), в межах якої під фольклором розуміються «усні простонародні досвід і знання. При цьому маються на увазі всі форми духовної культури», а при максимально розширювальному тлумаченні – і деякі форми матеріальної культури. Вводяться тільки соціологічне обмеження («простонародні») та історико-культурний критерій – архаїчні форми, панівні або які функціонують як пережитки;

б) естетичну, для якої «фольклор – це простонародна художня творчість або, по більш сучасним визначенням, «художня комунікація» («Artistic communication»). Ця концепція дозволяє поширювати вживання терміну «фольклор» на сферу музичної, хореографічної, образотворчої і т. д. простонародної творчості»;

в) філологічну, відповідно до якої фольклор розуміється як «простонародна вербальна традиція »;

г) теоретико-комунікативну, яка розглядає фольклор як знаково-символічну систему, яка виникає в межах дописьменної культури: «фольклор – це усна традиція. При цьому усність має першочергове значення. Це дозволяє виділяти фольклор з інших вербальних форм (перш за все протиставляти його літературі)».

У даній роботі К.В. Чистов дає наступне визначення сегменту традиційної культури, який прийнято називати фольклором: «це сукупність структур, інтегрованих словом, мовою, незалежно від того, з якими несловесними елементами вони пов’язані» [6, с. 15].

Розглядаючи проблему визначення обсягу кордонів категорії «фольклор» в науці, Б.Н. Путілов в своїй книзі «Фольклор і народна культура» виділив п’ять основних позицій у ставленні до предметного поля фольклору [1, с. 553].

1. Фольклор включає в себе всю сукупність, все різноманіття форм традиційної культури.

2. До фольклору відноситься весь комплекс традиційної духовної культури, яка реалізується в словах, ідеях, уявленнях, звучаннях, рухах, діях.

3. Фольклор охоплює тільки комплекс явищ духовної культури, що відносяться до мистецтва.

4. Фольклор – це в першу чергу сфера словесного мистецтва.

5. До сфери фольклору відносяться явища і факти вербальної духовної культури в усьому їх різноманітті.

Питання про визначення поняття «фольклор» розглядає С.Ю. Неклюдов [1, с. 554].

Він запропонував розуміти фольклор як сукупність усних текстів, які:

передають стійкий набір значень стійкими засобами;

відтворюються, а не виробляються заново;

викладаються в варійованих формах;

співаються, розповідаються;

бувають різних розмірів – дуже маленькі і дуже великі;

пов’язані з обрядом або незалежні від нього;

передаються безпосередньо-контактним способом;

являють собою продукцію, вироблену спільнотою «на споживання», а не «на збут».

У сучасній фольклористиці сталася зміна об’єктів і методів дослідження, які призвели до зміни наукової парадигми і розширенню предметного поля слова «фольклор», крім того, фольклор співвідноситься не тільки з самим предметом, а й з уявленнями про нього.

На сьогоднішній день в розумінні фольклору розходяться думки вчених різних напрямків, що продовжує складати наукову проблему.

2.Поетика малих жанрів (паремій). Особливості композиції. Художньо-виражальні засоби, риси версифікацій (віршування).

Невеликі за обсягом, специфічні за способом вираження думки, шляхами живопису, прислів’я і приказки виробили певні риси жанру, особливості композиції, художньо-поетичної структури. Всі прийоми і засоби підпорядковані законам жанру, основна риса якого – лаконізм.

За композицією паремії дуже різноманітні – від простих узагальнюючих суджень (типу «Ситий голодного не розуміє», «В єдності сила»), до складних з точки зору структури та змісту тверджень, розуміння яких ускладнюється різними факторами (підтекстом, іронічним забарвленням). Як і в багатьох інших фольклорних жанрах, тут основну роль відіграє асоціативність та художня образність тексту.

У структурі приказок спостерігаються різні композиційні прийоми: зіставлення – одне явище або поняття зіставляється з іншим на основі подібності, спорідненості: «Хороша дівка, як маківка»; контрасту – протиставлення явищ, якостей або дій: «Колос повний до землі гнеться, а пустий – вгору чіпляється»; антитези, в основі якої протиріччя між явищами дійсності, заперечення думки: «Сам в неволі, а думки на свободі» [1, с. 556].

Багатьом пареміям властива симетрична структура за принципом паралелізму:

а) прямого: «Який мельник, такий млин, який батько, такий син»;

б) контрастного: «Драний кожух – не одяг, чужий чоловік – не надійний»;

в) психологічного: «зів’яли квіти – перестав любити».

Поширена структура приказок в формі дилеми – двох взаємовиключних компонентів: «Або пан, або пропав», «Або полковник, або небіжчик», «І рибку з’їсти, або на дно сісти», а також у формі заперечення: «Не береться ні за холодну воду», «Із сильним не борись, з багатим не сперечайсь», «Не знаєш броду – не лізь у воду».

Дуже цікаві в українському фольклорі приказки, побудовані на подвійному запереченні:

а) предмета: «Ні риба, ні м’ясо», «Ні грач, ні помічник», «Ні пава, ні ворона», «Ні Богу свічка, ні чорту Шпичка»;

б) дії: «Ні толком, ні до прикладу», «Ні стати, ні сісти»;

в) якості: «Ні живий, ні мертвий», «Ні сорому, ні совісті»;

г) обставини: «Ні світ, ні зоря», «Ні в тин, ні в ворота», «Ні сам не гам, і другому не дам» [1, с. 559].

Подібної структури є паремії, де висловлюється заперечення від противного: «Хоч плач, хоч гопака скачи», «Хоч криком кричи», «Хоч вовком вий», «Хоч трава не рости». Особливо колоритні приказки, в основі яких лежить прийом карикатури – порівнюються чи зіставляються два тотожні предмети, явища або ознаки, але один компонент представлений в прямому сенсі, а другий – в карикатурно зміщеному (перебільшено, перекручено, доведено до смішного): «Худий, аж ребра світяться», «Йде – ледве ноги тягне».

До найбільш розповсюджених відносяться також прислів’я, стрижнем композиції яких є причинно-наслідковий зв’язок: «Що посієш – те й пожнеш», «Як постелиш -– так виспишся».

Як бачимо, паремії можуть будуватися за різними композиційними структурами (симетричними і асиметричними), в основі яких лежать різні смислові аспекти. Крім названих вище, що є найпоширенішими, може бути велика кількість інших композиційних формул. Наприклад, часто зустрічаються тричленні приказки: «Говори мало, слухай багато, а думай найбільше», «Обмок, як вовк, обкіс, як лис, замерз, як собака» [4, с. 21].

Художньо-образний лад прислів’їв дуже складний, тому що в гранично лаконічній формі висловлюється узагальнене, змістовно ємне затвердження, за невеликою формою криється глибинна структура, в якій приховані елементи сенсу (підтекст, багатозначність, іронічне забарвлення і ін.), розраховані на кмітливість, здогадлівість реципієнта. А тому в прислів’ях використовуються всі можливі шляхи живопису, всі художні тропи, фігури і їх комбінації.

Основними художніми засобами в прислів’ях виступає метафора, порівняння та метонімія. В основі метафоризації лежить внутрішній зв’язок між предметами, явищами природи і життям людини, її діяльністю, суспільними відносинами. Найпоширеніші перенесення якостей та дій тварин і рослин на життя людей, – і в цьому відбивається пантеїстичний світогляд наших предків. Кількісно найбільше гніздо паремій з опорним видовим поняттям дерево: «Гни дерево, поки молоде», «Кривого дерева не виправиш», «На похилене дерево і кози скачуть». Такими ж численними є метафори, пов’язані зі звичками тварин, птахів, якостями рослин: «Кожна корова своє теля лиже», «Старий віл борозни не псує», «Хоч кінь на чотирьох ногах і той спотикається».

Не менш поширеними є порівняння:

а) ознаки: «Як печена рак»;

б) дії: «Пропав, як у воду канув» [4, с. 23].

У приказках порівнюється майже все: і речі і дії, які мають спільні або подібні риси, і ті, які нічого спільного не мають (таким прийомом досягається ефект нелогічності вчинків або невідповідності якості, ознаки): «Робить, як мокре горить», «Потрібно, як п’яте колесо у возі», «Свекруха любить невістку, як собаки діда».

Дуже багато прислів’їв побудовані на різноманітності метафори – персоніфікації реалій побуту: «Новий віник по-новому мете», «Де макогін блудить, там макітра рядить», «Плакали твої грошики». Але ще більше паремій, в основі яких – зооморфізм – зображення людей у вигляді тварин. Цікаво, що більшість образів тварин вживається при постійних значеннях, за ними закріплені певні характеристики: вовк – хижий, лисиця – хитра, заєць – боягуз, нахабна свиня, осел – впертий, дурний, теля – наївне: «Не будь бараном, то вовк не з’їсть», «Лагідний теля дві матки ссе», « Посади свиню за стіл – вона копита на стіл» і ін. [4, с. 25].

Подібні сталі характеристики пов’язані з образами птахів: сорока – балакуча, вертлива, сова -–мудра, але непривітна, – могутній орел, сокіл – швидкий, красивий і ін .; комах: бджола – працьовита, муха -–набридлива, оса – зла.

Широко використовується метонімія. Саме вона є домінантним тропом для паремій, тому що пояснює їх лаконічність. Особливо продуктивно вона представлена в тематичному розряді «Людина. Риси характеру»:

Мудра голова дурному попалася.

Чого очі не бачать, за тим і не плачуть.

Одна голова добре, а дві краще.

За поганою головою і ногам нема спокою.

Де серце лежить, туди очі біжать.

Око гляне – серце в’яне.

Не сунь свого носа в чуже просо.

Працьовиті руки гори повернути [1, с. 555].

За допомогою метонімії метафор, синекдоха в пареміях заміщає ціле розгорнуте явище, розуміння якого виникає на основі асоціативних зв’язків.

Нерідко зустрічаються гіперболи: «Бика б з’їв», «Очі на лоб вилізли», «За шматок кишки сім верст пішки»; літоти: «Комар носа не підточить»; або в поєднанні: «

сть за вовка, а робить по комара».

Прислів’я відрізняються багатством зорових і слухових образів, асоціацій, тому в них поширені епітети ознаки кольору, якості та ін: «Руса коса – дівоча краса», «Красно личко – серцю занепокоєння», «Чорна земля білий хліб родить», «Де червона жінка, там ясна світлиця ».

Звукові образи посилюються:

а) звуконаслідуванням: «Верба хльос, бий до сліз», «Ні мур-мур», «Ні слова», «Ні телень»;

б) алітерацією: «Коси, коса, поки роса, роса на землю, косар додому», «Коваль кує, ковалиха в корчму йде».

Як в останніх прикладах, часто використовується тавтологія, яка виконує підсилюючий ефект: «Біда бідою їде, бідою поганяє». Часті тавталогічні повідомлення типу «криком кричати», «сиднем сидіти», «лігма лежати», «ходуном ходити» та ін. До них наближені синонімічні пари: круть-верть, потихеньку-потихеньку, говорити-говорити, переливати з пустого в порожнє, заходять кульки за ролики.

У багатьох прислів’ях зустрічаються риси комізму, іронія: «Він хороша людина, коли спить зубами до стінки», «Хоч того ж, щоб в другу миску». Часто зустрічаються евфемізми: «Ходити наліво», «Куди цар пішки ходить»; іномовлення: «Наварити березової каші», «Перерахувати ребра», «Погладить проти шерсті».

Недругорядну роль в приказках виконують власні назви, імена. Вони не є ознакою єдиності випадку, а, навпаки, набирають рис узагальнення, сталого значення. Наприклад, Іван – бідний простак; Фома – хитрий, лукавий, Настя – хвалькувата, Солоха – говірлива: «Без Гриця вода не святиться», «І ззаду знати, що Хомою звать», «Не дай Бог, з Івана пана, а з найманця господаря», «Наша Парася на все здалася» і ін. Для підкреслення певної характеристики або людського недоліку в прислів’ях використовуються власні назви – неологізми, що підкреслюють художній образ: Цукор Медович -– улесливий, підлабузник, Глечик Макітрович – дурний, Михайло Незгадайло -– невдячний і ін. [1, с. 556].

Поширеними в пареміографії також неологізми на визначення звичних понять: хапати зубами (тремтіти), виробляти пригоди, посиденьки, робити подивитися (втупитись поглядом), бити човни (від «байда» – безтурботний чоловік), схопити облизня (від «облизатись», співзвучне з «облизати макогона»), дати прочуханки (від «прочухатися, прийти в себе»), точити ляси, баляндраси, балаканина (звуконаслідувальні неологізми на визначення порожньої розмови), замакітритися (від «макітра» – в народній мові голова особливо нерозумної людини порівнюється з макітрою) тощо.

Деякі неологізми утворюються на основі звукової близькості до відомих слів, без яких не приймаються . Наприклад, фіглі-міґлі («Фігель» – фокус, «Мігель» – співзвучне утворенню без фіксованого значення); тринди-ринди («тринди» – награвати, триндичка – весела пісенька; «ринди» – співзвучне слово); тяп-ляп ( «тяпати» – робити щось абияк, «ляпати» бити себе по воді, або мокрим по сухому) і ін. Зустрічаються неологічні утворення шляхом переходу слова з однієї частини мови в іншу. Наприклад, «велика шишка» (крик погонича до худоби).

У прислів’ях і приказках використовуються і народно-поетичні символи: калина – дівчина, сокіл – хлопець, пара голубів – подружня вірність, червона китайка – символ козацької слави, вогонь і вода – випробування, дорога – життя і ін.

Від початку дослідження прислів’їв та приказок було помічено, що вони відрізняються певними інтонаційно-ритмічними та звуковими характеристиками: ритмомелодикою, римою. Це дало підставу розглядати паремії з точки зору версифікації. Вже Ф. Колесса висловив думку, що «приповідки займають звичайне місце між віршем і прозою», мотивуючи таке твердження тим, що «коли формула приповідки займає два або більше рядків, то вони поєднуються звичайно римою, асонанцією чи алітерацією, що не раз з’являються і посеред вірша» [1, с. 557].

Вивчення ритмомелодики прислів’їв – питання дуже складне, тому що кожне прислів’я має свої інтонаційно-ритмічні особливості. Навіть ті зразки, в яких несиметрична композиція або які побудовані на однорядковій формулі, відзначаються певною злагодженістю, відшліфованим ритмом мови. На цій характеристиці зазначає В. Андріанова-Перетц: «У художньому ладі класичного прислів’я важливу роль відіграє ... не вірш, а ритмічна проза, яка часто застосовується в народній казці, особливо в її зачинах і кінцівках. Тільки часом цей розмірений склад переходить в правильне чергування наголошених і ненаголошених складів у кожній частині прислів’я».

О. Фрейденберг пов’язує таку характеристику цих жанрів з їх зв’язком з міфологією і магією: «Міфотворча мова має конструкцію паралельних, синонімічних, двочленних фраз, пов’язаних співзвучністю; це співзвуччя може бути подане в прямій формі, як фонетичний збіг (рима) або у вигляді антитези. Це конструкція майбутнього прислів’я» [1, с. 558].

Ритмічність прислів’їв формується цілою низкою чинників. Оскільки це жанр, який існує в усному мовленні, основними є позалінгвістичні компоненти: логічні наголоси, якими визначаються смислові центри, паузи, які поділяють прислів’я на окремі частини, інтонація, яка створює емоційний фон і передає почуття, що викликало цю приказку. Важливу роль у художній досконалості паремій відіграє ритм.

В основному прислів’я виступає в силабічному (складеному) вигляді: «Якби людина знала, чого не знає, то мала б, чого не має», «Ні муки без науки, немає науки без муки». Зустрічаються приказки з правильним метричним віршем, але рідко, тому що силаботонічний ритм, на думку В. Даля, «взагалі чужий народній мові»: «Ой, паничу, паничу, я вас за чуб посмічу» (дактиль), «Не в службу, а в дружбу» (амфібрахій), «Хто дасть, той князь, хто не дасть, то бруд» (ямб). Ритм підкреслює думку, закладену в творі, робить приказки більш легкими для запам’ятовування, що сприяє їх поширенню і побутуванню.

У багатьох пареміях співзвучність частин довершается римою: «Якби влітку повернулися, то б і хлопці тулилися», «Яке коріння, таке й насіння»; нерідко з’являються внутрішні рими: «Де Одинець – господарству кінець, де сім – щастя всім». Іноді внутрішня рима відіграє роль членування (ділить прислів’я на логічні частини): «Зять любить взяти, тесть любить честь, а шурин мружиться очі». Рими цементують прислів’я, допомагають підкреслити паралелізм частин, зіставити значення слів, які римуються, часто виконують функцію логічного наголосу.

Отже, прислів’ями та приказками властива ритмічна організація, звукове оформлення, яке базується на композиційно-синтаксичній основі. Паремії характеризуються спокійним, хоча не завжди точно метричним ритмом, багато з них мають рими. Визначальну роль в їх організації відіграють позалінгвістичні компоненти.

3. Історичний розвиток малих жанрів, їх зв'язок з писемною літературою.

Прислів´я і приказки – це жанр, який пройшов довгий шлях розвитку. Про давність його походження говорять елементи міфології та магії, що дійшли до нас у текстах паремій. Як невеликий за обсягом жанр, він дуже швидко реагував на історичні події, зміни в суспільному житті, явища дійсності, і фіксував це у коротких стійких влучних висловах.

На відміну від інших фольклорних жанрів, які виникали у певний історичний період, досягали вершини свого розвитку і за деякий час занепадали, втрачаючи своє первісне значення, — приказки, з´явившись на основі елементів інших жанрів, виокремились в самостійний жанр і постійно розвиваються, поповнюючись новими формами, текстами. З´являються нові варіанти уже відомих паремій, розгалужуються понятійні гнізда, старі формулювання змінюються новими, набувають свіжого значення, постійно шліфуються, доповнюються [1, с. 559].

Особливо інтенсивно почали розвиватись малі жанри філософського змісту із приходом християнства. Незаперечне значення для розвитку народних приказок мало поширення Святого Письма, де афористичні висловлювання мудрості не тільки вплітаються в канву текстів, а й творять цілі окремі книги, як «Книга приповістей Соломонових», «Книга Екклезіаста», деякі розділи «Книги Йова», частково «Книга Псалмів». Велика кількість приказок зустрічається і в Новому Заповіті, особливо в Євангеліях.

Отже, Біблія стала першим найбільшим джерелом запозичення прислів´їв і приказок в усну народну словесність. Звідси походить ряд усталених у народі висловлювань: «На все свій час і година своя кожній справі під небом», «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих», «Око — світильник для тіла», «Не сипте перли перед свинями».

Ці та інші вислови використовувались духовними служителями у проповідях, апокрифічній літературі, хроніках. Вони поширювались серед народу і входили в усне побутування особливо з поширенням письма і книжної традиції, коли в Київській Русі набули поширення «Пчели» та «Ізмарагди» — збірники мудрості, що містили здебільшого перекладні тексти з Візантійських джерел чи з інших країн Європи, але сюди потрапляли і народні вислови.

З розвитком світської професійної літератури її зв’язок з усною творчістю став ще міцніший. Письменники черпали думки та образи зі скарбниці народної мудрості, в свою чергу авторські вдалі афористичні вислови ставали народними. Народні прислів´я і приказки часто зустрічаємо у філософських і поетичних творах Г. Сковороди, а деякі його сентенції стали народними, як наприклад «Ой ти птичко жовтобока, не клади гнізда високо», «Всякому городу нрав і права».

Прислів´я та приказки пронизують всю українську літературу, починаючи від найдавніших її пам´яток, як «Повість временних літ», «Поученіє Володимира Мономаха», «Ізборники Святослава», «Руська правда», «Слово о полку Ігоревім», літописи Величка та Грабянки, «Історія Русів» та ін.

У новій літературі нема жодного письменника, хто б не використовував приказок у своїй творчості. Від «Енеїди» І. Котляревського до найсучасніших творів вони слугують засобом характеристики персонажів, авторської оцінки зображуваних подій, відтворення народної мови, національного колориту, підкреслення народної мудрості.

4. Загадки. Класифікація загадок, їх поетика.

Художня своєрідність українських народних загадок, будова образу в них, закони відображення життя і коло явищ, що цікавлять загадку, вивчені дуже мало. У дореволюційній науці народною загадкою цікавилися вчені міфологічної школи. У «Поетичних поглядах слов’ян на природу» А.М. Афанасьєва та «Історичних нарисах народної словесності» Ф.І. Буслаєва є чимало зауважень з приводу характеру образів в загадках. Але всі вони пов’язані з пошуками в загадках старовинних вірувань та міфологічних уявлень. Деякі судження про відображення загадками дійсності можна знайти у вступних статтях до збірників загадок І.А. Худякова і Д.М. Садовнікова.

У радянській фольклористиці зауваження про поетику загадок є в роботах В.І Чичерова і В.П. Анікіна. Але найбільш повно поставлене це питання у вступній статті до збірника загадок М.А. Рибнікової. Вивчаючи відображення загадками дійсності, кола явищ, зображуваних загадками, вона зазначає, що це питання гідне більш детального і широкого розгляду. Особливо корисно було б не тільки простежити, про які предмети загадують загадки, але і з якого кола дійсності обирають вони предмети уподібнення, будівельний матеріал для створення образу, метафори [1, с. 560].

Дослідниками народних загадок неодноразово зазначалося, що загадки широко охоплюють життя, відгукуються на всі її явища, відображають зниклі предмети побуту і побуту. Все це не зовсім так. Світ, який відображається загадками, в один і той же час широкий і обмежений, а пам’ять про зниклих з ужитку предметів зберігається недовго.

Українські народні загадки, як ми їх знаємо за записами XIX-XX століть, створювалися і побутували переважно в середовищі сільських ремісників і селян. Більшість загадок загадується про предмети побуту, праці, природи, навколишнього селянина. Загадок суто міських мало. Вивчаючи загадки, ми можемо скласти уявлення про те, як і якими знаряддями трудився селянин, які тварини і птахи оточували його в домашньому господарстві і з якими дикими тваринами він найчастіше стикався, що росло в полі і городі, як виглядало село, як будувалася хата, як обставлялася, яке домашнє начиння, предмети праці і побуту оточували селянина, що і як виготовлялося в натуральному селянському господарстві (шилися чоботи, робився посуд, пряли льон) і т. д.

Можна сказати, що загадки дуже повно відображають господарське життя селянина того часу. Але саме господарське, побутове життя, в усіх дрібницях, предметах, повсякденних явищах і трудових непомітних справах, в тих речах, які завжди перед очима, в тих явищах природи, рослинах, тварин, які звичні, часто спостережувані.

М.А. Рибникова писала: «Все навколо примічене і відзначене загадкою і широко, і вузько одночасно. Тут і сонце, і місяць, і річка, і хмари, і вітер, але поруч ще більше сталості уваги до частковостей і деталей господарського побуту та інвентарю» [3, с. 145].

Світ загадок досить широкий, але і обмежений як в охопленні життєвих явищ, так і в часі. Для того, щоб відгадати загадку, потрібно добре уявляти предмет, про який йде мова, тому загадки про предмети, що вийшли з ужитку, в усному побутування не зберігаються. Якщо такі знаходяться в збірках, то це записи, зроблені в той час, коли пам’ять про предмет була ще жива.

Культура і світогляд, соціальні відносини – все це відбилося в загадках не прямо, а через складні взаємини образу і відгадки, що виражені через опис тих чи інших предметів. Загадка не стосується проблем філософських, соціальних, історичних, не робить узагальнень і висновків з багаторазово спостережуваного явища, як прислів’я. Загадка говорить не про грамоту взагалі, а про перо, чорнило, папір, букви; не про людину взагалі, її місця в суспільстві, долі і властивості характеру, а про її зовнішній вигляд, голову, руки, очі і т. д.

Загадка єдиний жанр українського фольклору, який цікавиться незначними, але постійно присутніми в житті людини предметами і явищами. Вони загадуються про найбільш повсякденні предмети і явища, про працю, трудовий процес. Причому загадка загадується про конкретний предмет: не про овочі взагалі, а про моркву, огірку (іноді тільки який-небудь учений скаже: ріпа, або взагалі овоч); нема про тварин взагалі, а про корову, коня, собаки.

М.А. Рибникова справедливо писала, що загадка відзначає «видове, а не родове». У цьому сенсі загадка гранично конкретна, предметна, пов’язана із загальним поняттям про предмет. Таким є коло життєвих явищ, що зображаються загадкою.

Говорячи про будову загадок, слід розрізняти дві сторони справи:

1) яка конструкція, архітектоніка загадок, які форми організації словесного матеріалу (короткий вислів, розповідь і т. д.) характерні для них;

2) яким способом загадка загадується, тобто як створюється загадковість, неясність, і як подається ключ до розгадування [3, с. 146].

Незважаючи на те, що загадки дуже короткі, за архітектонікою вони різноманітні. Найбільш поширені короткі загадки з одного-двох суджень: Білий заєць спати лягає.

Зазвичай способи створення загадковості рідко зустрічаються в чистому вигляді, але взаємодіють. Найбільш поширений, спостережуваний і в загадках, що повідомляє про властивості предмета, його функцію, його виготовлення, його зовнішній вигляд і т. д. – це заміщення предмета загадування або його частин іншим предметом. Наприклад: огірок – світлиця; голка – кінь, свинка. Опис дії, зовнішнього вигляду, ознак, властивостей предмета загадування подається, але сам він, повністю або частини, заміщається іншим: Ліз Мартин через тин, Сам переліз, а голову на тину залишив (Кабак).

Цей принцип створення загадковості зустрічається в більшості загадок. Він відсутній тільки там, де взагалі не називається ніякого предмета, де просто повідомляється про якості або функції невідомого, що підлягає відгадуванню.

Необхідно підкреслити, що в загадках можуть бути прямо названі якості, властивості, дії, функція предмета загадування, його походження, спосіб виготовлення. Все це повідомляється без будь-якого іномовлення, іносказання, без замовчування. Але ніколи загадка не називає предмет загадування, його частини.

М.А. Рибникова писала, що в загадках «всі предмети рухаються, біжать, ллються, звучать. Всі ці предмети, чавунці, ножі, відра, рушники, навіть сучки в колодах, перебувають в ходу і в бігу» [3, с. 147].

Однією з перших логічно несуперечливих і науково вмотивованих класифікацій, що не втратила свого значення і в наш час, була запропонована І. Франком у праці «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних». Аналізуючи первісний слов’янський світогляд, побудований на ідеалізації і персоніфікації сил і явищ природи, та давні релігійні вірування (анімізм, зооморфізм і антропоморфізм), Франко кладе їх в основу класифікації загадок як одного з найдавніших жанрів.

Першою за походженням дослідник вважає групу загадок, які називає анімістичними. До них зараховує твори, в яких неживі предмети, сили і явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані чи одухотворені. Найдавнішими вважає ті з них, що тотожні чи суголосні зі старовинними праслов’янськими міфами про світобудову, походження світу, божеств, пов’язаних з природними явищами.

Значна група загадок, пов´язана з культом птахів: червоного півня, що асоціюється з вогнем — «Сидить півень на осиці, підняв догори косиці» (Вогонь і дим).

До третьої групи належать антропоморфічні загадки, тобто такі, де явища природи і реали дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами. Наприклад, сонце — пан, місяць — пастух-най-мит; вітер — злодій; місяць — чумак, зорі — воли; замок — сторож та ін. Вони теж успадкували анімістичні риси, але, вказуючи на певні суспільні відносини і явища, є витвором більш сучасним і віддаленим від первісної міфології [1, с. 559].

Таким чином, 1) загадка заміщає предмет загадування іншим, що володіє тими ж ознаками, які названі в якості ключа до відгадування; 2) заміщає подібні за будь-якою ознакою, заперечуючи інші ознаки предмета заміщення; 3) заміщає звичним фольклорним образом, символом інший предмет, нерідко залученими ритмом; 4) заміщає будь-яким предмет – не він основа загадки.

5. Колисанки та забавлянки на уроках читання.

Орієнтовна програма початкової загальної освіти орієнтує вчителя початкових класів на те, що учні на уроках літературного читання повинні долучатимуться до історико-культурної спадщини України і загальнолюдських цінностей для етичного та емоційного розвитку [6].

Програми передбачають обов’язкове знайомство молодшого школяра з творами фольклору. Учням необхідно навчитися сприймати і давати оцінку їх змісту і формі, знати фольклор своєї малої Батьківщини, художні промисли народу.

Усна народна творчість, зберігаючи менталітет народу, його історію та культуру, виховуючи в дитині любов до вітчизни, втілюється в різних жанрових формах.

Залежно від обсягу твори традиційно виділяють:

1) великі форми: казки, легенди, билини, історичні пісні, балади;

2) малі форми: прислів’я, приказки, загадки, скоромовки, лічилки, колисанки, забавлянки та ін. [2, с. 138].

Разом з тим, існує поняття дитячого фольклору, в творах якого представлені світосприйняття та побут дітей. До нього відносять в основному тексти малих форм.

В цілому, кожен з жанрів містить чітке функціональне призначення і орієнтований на певні закономірності вікового розвитку дітей. Дитячий фольклор має сучасний розвиток, знаходячи своє продовження в шкільному фольклорі.

У поданні сучасного педагога, як пише методист Н.А. Стефаненко, урок літературного читання «є розвиваючим і виховним уроком» [].

Особистість молодшого школяра отримує на ньому всебічний розвиток – літературний, інтелектуальний, моральний, емоційний.

Відповідно, уроки читання в сучасній педагогічній діяльності орієнтовані на розвиток у дітей здатності повноцінного сприйняття літературних текстів в їх художній та естетичній цілісності, на розвиток навчальних дій молодших школярів.

Для того щоб успішно здійснити подібні цілі, педагог має можливість організації на уроці різних видів діяльності, таких як: читацька, творча, комунікативна, – застосування різних сучасних педагогічних технологій.

До підрозділів, які представляють для нас інтерес, належать колискові пісеньки, потішки, примовки, лічилки і небилиці, прислів’я і приказки, загадки, казки.

Вивчення жанрів дитячого фольклору починається з колискових пісеньок, потім переходить до потішок і примовок, лічилок і небилиць, потім – до загадок, прислів’їв і приказок, і нарешті до великого за обсягом і найскладнішого твору – казки.

Учні повинні на уроці працювати самостійно, парами, групами. У співпраці з учителем, однокласниками, в діалогах з ними і формуються комунікативні навчальні дії: Дізнайся в товариша, яка колисанка йому найбільше подобається [7, с. 43].

До текстів зазначених жанрів даються різні завдання, які можна згрупувати в залежності від того, які здібності другокласників вони розвивають, які вміння формують і вдосконалюють. Так, аналітичні здібності молодших школярів складаються і розвиваються шляхом включення в процес аналізу твору, сприяючи його естетичному сприйняттю.

Аналіз твору складається з аналізу та оцінки змісту, структури тексту і мовних особливостей. Він здійснюється виконанням різних завдань до тексту. Наприклад, після текстів малих жанрів вміщене питання:

Який твір – колисанка, а який -– забавлянка? Що спільного між ними і що відмінного?

Мета питань: визначення жанрових ознак творів.

При виділенні характерних ознак відбувається аналіз, який призводить до узагальнення і синтезу.

Аналітичний характер мислення складається і при зверненні до мовних особливостей текстів. Наприклад, питання до: колискової пісеньці – Які слова заколисують? Знайди їх в тексті; забавлянки – знайди і прочитай потішні слова. Чи схожий другий твір на казку?

Наводяться також асоціативні ряди слів, які допомагають школяреві вибрати слова для опису властивостей персонажів, наприклад: Як лисиця і тетерев вітали один одного: весело, доброзичливо, ласкаво, удавано, грубо?; Лисиця яка? (Хитра, гостинна, жадібна, уперта, ласкава).

Мета: характеристика героїв твору; розвиток мовлення.

Обов’язковою для учнів другого класу повинне бути виконання завдання: Вибери одну-дві забавлянки і поясни, як ти розумієш їх зміст. У яких випадках (ситуаціях) їх можна вжити? [7, с.47].

Мета завдання: аналіз життєвих ситуацій, постановка самого себе в такі умови, етичне виховання; формування інтелектуальної, емоційно активної діяльності учня; розвиток мови.

Такого роду робота (вправи з колисковими та забавлянками) призводить другокласників до освоєння моральних, культурних цінностей народу і формуванню громадянської та етнічної ідентичності, і в процесі її здійснення вони, таким чином, здійснюють особистісні навчальні дії.

При освоєнні фольклорних творів учні повинні виконувати завдання, спрямовані на пошук інформації. Це: читання науково-пізнавальної статті; читання схем-моделей; вивчення ілюстрацій (маються до всіх представлених у підручнику текстів); жанрів дитячого фольклору; читання текстів чи їх епізодів в зв'язку з поставленими завданнями, проблемними питаннями.

У рубриці «Перевіримо себе і оцінимо свої досягнення», якою закінчується розділ «Усна народна творчість », учні другого класу повинні перевірити знання про його жанри і твори, а також і вміння, відповідаючи на питання і виконуючи завдання: Згадай види усної народної творчості; Що таке забавлянка? Спробуй придумати їх для свого маленького брата або сестри; Самостійно визнач серед даних творів усної народної творчості колискову пісеньку.

6. Скоромовки та лічилки в роботі з дітьми 1-4 класів.

Скоромовки – це жартівливі вислови, побудовані на навмисно утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються у швидкому темпі.

Наприклад, такі: «Перепеличка невеличка, під полукіпком випідьпідьомкалась», «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята», «їхали крамарі, стали на горі та й забалакались про Прокопа, про Прокопиху і про маленькі Прокопенята».

Цінними для розвитку у дітей діалогічного мовлення є скоромовки, побудовані ланцюжком у вигляді діалога, прямої мови.

Скоромовки доцільно використовувати в роботі з дітьми вже з 1 класу. Молодшим школярам пропонуються нескладні за текстом скоромовки на звуки [к], [в], [с], [б], [п], [з] та голосні.

Дітям 2 класу доступні скоромовки на шиплячі звуки; діти вже оволоділи їх вимовою, та вона ще нестійка, нечітка.

Дітям 3 класу пропонують скоромовки зі звуком [р] у складному поєднанні з іншими звуками та скоромовки-діалоги. Наприклад, такі як: «Всіх скоромовок не перемовиш, не иеревискоромовиш» [7, с. 49].

Заучують скоромовки на заняттях з розвитку мовлення (як на комплексних, так і на тематичних) колективно, або з невеличкими групами дітей (троє-четверо дітей одного мовленнєвого рівня), або індивідуально протягом дня.

Скоромовки використовують з метою закріплення правильної вимови звука, розвитку відповідного темпу мовлення.

Лічилки – це віршовані, ритмізовані тексти математичної спрямованості, які використовуються дітьми для справедливого розподілу ролей у грі. Лічилки поділяють на дві великі групи: лічилки, складені самими дітьми, та лічилки для дітей, складені дорослими (народні та авторські).

Перша група лічилок досить специфічна. Серед них чимало лічилок, які зовсім не мають сюжету. У їх змісті – прихована лічба у вигляді спотворених (переінакшених) числівників та їх слів-замінників.

Є лічилки, в яких слова позбавлені будь-якого змісту або в єдиному тексті не пов’язані між собою, не римуються, витримано лише ритм:

З дітьми також можна влаштовувати літературні вечори розваг на теми: «Усна народна творчість», «Дідусеві усмішки», «Перлинки на нитку» та ін.

Література

1. Лановик М. Українська усна народна творчість : підручник / Мар'яна Лановик, Зоряна Лановик. - 4-те вид., стер. - К. : Знання-Прес, 2006. - С.548-565.

2.Скуратівський В. Русалії / Василь Скуратівський. - К. : Довіра, 1996. – 734 с.

3. Колесса Ф. Усна народна словесність. - Едмонтон, 1983. - С. 145-148.

4. Пазяк М.М. Українські прислів'я та приказки. Проблеми пареміології та пареографії. - К. : Наук. Думка, 1984. - 204 с.

5. Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних // Франко І. Твори : У 50 т. - Т. 26. - С. 332-346.

6. Дитячий фольклор / Упоряд. Г.В. Довженюк. - К., 1984.

7. Українські загадки для дошкільних та шкільних закладів. - К., 1998.

Завдання

1.Випишіть прислів'я та приказки до тем: «Ввічливість, чемність», «Праця - лінощі», «Правда - брехня», «Сміливість - боягузтво».

На добрий привіт – добра відповідь.

Виховання і ввічливість в крамниці не купиш.

Хочеш бути добрим гостем — хвали господиню.

Зачепилася за пень — простояла цілий день.

«Нехай»— поганий чоловік.

Одне «зараз» краще трьох «потім».

Хліб-сіль їж, а правду ріж.

Правда світліша за сонце.

Топчи правду в калюжу, а все чиста буде.

Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох.

Багато знати, мало говорити - правило сміливця.

Боягуз і в житті мертвий, а хоробрий і мертвий живе.

Боягуз і таргана приймає за велетня.

Боягуз і тіні своєї боїться.

Боягуз не любить життя, він тільки боїться її втратити.

Боягузові зайчику і пеньок - вовк.

Від сміливого і смерть біжить.

2. Доберіть 1-2 скоромовки на складні для артикуляції звуки (складні для вимови дитини звуки визначте самостійно).

1. (Б,щ) -Бабин біб розцвів у дощ - буде бабі біб у борщ.

2. (Б,ц) - Був собі цебер, та переполуцебрився на полуцебренята.

3. (Б) - Бобер на березі з бобренятами бублики пік.

4. (Б,р) - Боронила борона по боронованому полю.

5. (Б,ч) - Бук бундючивсь перед дубом, тряс над дубом бурим чубом. Дуб пригнув до чуба бука. Буде букові наука.

6. (В,р,к) - Варка варила вареника, Василь взяв вареника. Варка Василя варехою. Василь Варку вареником.

7. (В,ч,р) - Вередували вереднички, що не зварили вареничків. Не вередуйте, вередниченьки, ось поваряться варениченьки.

8. (В) - Викис, вимок, виліз, висох, став на колоду, та знов - бовть у воду.

9. (В,р,н) - Ворона проворонила вороненя.

10. (В,д,н) - Наш садівник розсадівникувався.

3. Дайте класифікацію прислів'їв та загадок. Назвіть форми роботи у 1 -2 класі з малими жанрами фольклору.

Жанрові різновиди паремій (за Мар'яною і Зоряною Лановик):

1. Вітання – сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певені свята.

2. Побажання – словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку.

3. Тости – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям.

4. Побажання-подяки.

5. Прощання.

6. Формули-побажання до певних нагод: з нагоди народження дитини, застосовані у похоронному обряді.

7. Прокльони – своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині.

8. Присяги – словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї.

9. Приказки-застереження – формули, якими один співрозмовник спиняє іншого (або й самого себе), щоб не сказати зайвого.

10. Прикмети – сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці.

Форми роботи у 1 -2 класі з малими жанрами фольклору: формування знань; закріплення й удосконалення знань; формування й удосконалювання знань;·формування вмінь і навичок; ·удосконалення знань, умінь і навичок; застосування знань на практиці; повторення і систематизації знань; перевірки знань; комбінований урок.

4. Знайдіть 5-6 загадок з відгадками для дітей різних вікових груп.

Білий камінець потоншав сильно, а сліди на дошці видно.

Крейда

2:

Говорить вона беззвучно, а зрозуміло й не нудно. Чим частіше розмовляєш з нею – тим багатшим розум буде.

Книга

3:

Снігові поля, чорні грачі,

Хочеш розумним бути – бери та вчи.

Книжка

4:

Чорний Іван, дерев’яний каптан:

Де носом проведе, там помітку кладе.

Олівець

5:

Тоненьке, кругленьке,

Серце чорненьке,

Хто на його слід погляне,

Думку його взнає.

Олівець

6:

Біла рілля, чорне насіння;

Хто його вміє, той і розуміє,

Хто його знає, той і позбирає.

Книжка

5. Зробити аналіз підручника «Читанка» для 3 класу.

У 3 класі коло читання розширюється за жанрами і персоналіями, охоплюючи доступні і цікаві для дітей цього віку твори. Відповідно до вимог програми зміст читання структуровано у 12 розділів, кожен з яких побудовано таким чином: назва, тематичний малюнок, теоретичний блок, зміст розділу, узагальнюючий блок («Пригадайте, поміркуйте...»). Якщо розділ поділяється на теми, після назви також йде невеличка вступна частина — установка на сприймання змісту. Завершує тему блок запитань і завдань «Чи уважно ти читав?». Проаналізуємо першу частину підручника.

У розділ «Усна народна творчість» охоплює кілька складових: чарівні казки, народні пісні, прислів'я і приказки, скоромовки, загадки. Зрозуміло, що питома вага кожної складової різна. У вступному слові діти читають про те, що казки, пісні, загадки, прислів'я складені народом дуже давно. Вони передавалися з вуст в уста. Тому їх об'єднують спільною назвою — усна народна творчість. Далі у змісті розділу вони поступово ознайомлюються з кожною складовою таким чином: спочатку короткий літературознавчий блок, а потім тексти творів.

У 3 класі діти читатимуть чарівні казки українського народу: В.В. Бичко «Казка – вигадка…» та українські народні казки «Кирило Кожум’яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова». У казках цього типу здійснюються дивовижні перетворення, діють герої незвичайної сили і здібностей.

Наступним є розділ «Літературні казки», де представлені казки написані автором. З метою заохочення третьокласників до самостійного читання, формування літературознавчих уявлень. Це дає змогу вчителю збагатити знання учнів про творчість відомих поетів (Т.П. Коломієць, А.А. Дімаров, О. Зима, В.П. Скомаровський, І.М. Калинець, В.З. Нестайко).

Розділ «П’єси-казки» вміщає в себе дві п’єси-казки «Бабусина пригода» О. Олеся, «Гусі-лебеді» Н. Куфко.

Зміст другої частини підручника для 3 класі продовжується ознайомлення молодших школярів із зарубіжною літературою. У розділі «Із скарбниці казкарів світу» діти прочитають чарівні казки, які відомі багатьом поколінням. Вони часто сприймаються як народні. Зокрема, це «Кіт у чоботях» Ш. Перро, «Зачарована красуня» братів Грімм, «Горбоконик» П.П .Єршова, «Пригоди Піноккіо» К.Коллоді, «Про Карлсона, що живе на даху» А. Ліндгрен. Читаючи ці твори, діти занурюються у світ чарівних перетворень, дивовижних подій, знайомляться з позитивними і негативними героями, розпізнають їхні характери через мовлення, опис зовнішності. Зміст творів добре проілюстровано, що сприяє використанню творчих завдань (складанню розповідей, характеристик дійових осіб).

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.


Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Всеосвіті 3 роки!

Святкуємо гучно та з подарунками!

+ 10 подарункових боксів з фірмовими товарами від «Всеосвіти»!

+ 10 подарункових боксів з фірмовими товарами від «Всеосвіти»!

до розіграшу подарунків залишилось
00
00
00
00