Історичний та культурний контекст
Перехід від аграрного суспільства, традицій та колективізму (кінець XIX ст.) до урбанізації, індустріалізації, індивідуалізму та прискорення темпу життя (початок XX ст.).
Розвиток українського відродження як «кам’яних островів» у драглистому імперському болоті заборон (Валуєвський циркуляр, Емський указ).
Формула українського ренесансу: синтез європейської інтеграції (ідеї Ніцше, Шопенгауера, Фройда) та національного пробудження.
Сутність та риси модернізму
Зміна парадигми: перехід від реалізму (об'єктивність, просвітництво, побут) до модернізму (суб'єктивність, елітаризм, внутрішній світ, інтуїція).
Ключові риси: індивідуалізм, естетизм, психологізм, бунт проти традицій та свобода творчості.
Еволюція героя: від пригніченого селянина XIX ст. до інтелектуала-бунтаря XX ст.
Феміністичний дискурс: образ «нової жінки» та інтелектуальна сила у творах Ольги Кобилянської та Лесі Українки.
Основні напрями та видатні постаті
Символізм: М. Вороний, О. Олесь (музика слова, ритм, інтуїція).
Імпресіонізм: М. Коцюбинський (психологізм, фіксація миттєвостей).
Експресіонізм: В. Стефаник (емоційне напруження, біль).
Неоромантизм: Леся Українка, О. Кобилянська (культ сильної особистості, порив до свободи).
Етапи українського модернізму
Декаданс (початковий): кінець XIX — початок XX ст. (І. Франко, Леся Українка, О. Олесь, М. Коцюбинський).
Утвердження / Кульмінація («Розстріляне відродження»): 1920–1930-ті роки (М. Хвильовий, В. Підмогильний, М. Зеров, Л. Курбас та ін.). Трагічний фінал через репресії сталінського режиму.
Завершальний етап: 1960-ті — кінець XX ст. (покоління шістдесятників: Л. Костенко, В. Стус, Д. Павличко).
Практичний блок та підсумок
Презентація містить вправи на закріплення термінології, історичного контексту та хронології.
Головний висновок: модернізм депровінціалізував українську культуру, заклав фундамент сучасної європейської ідентичності України, а трагедія «Розстріляного відродження» стала не кінцем, а підґрунтям для наступних поколінь митців.





