Вистава
Владик:
Одного разу в лісі чарівному,
Де на кожному кроці безліч див.
Вітер з дерев листя по одному
Зірвав і в повітрі закрутив.
Настуня:
У лісі крона дерев аж до хмар досягали.
Там навіть читати уміли пташки.
А звірі одні одних ніколи не повчали
Їх дружби й поваги навчали книжки.
Владик:
Квіти чарують всіма кольорами
Веселкових. Яскравих барв.
Живуть усі зі щирими серцями
І роблять безліч добрих справ.
Настуня:
Удалині лісу, де сонце промінням грає,
Пробиває з-під землі цілюще джерело.
Кожен знання швидко здобуває
І не зупиняється, як би важко не було.
Настуня:
Там і комашки-трудівниці навчались.
І швидко в склади складались, слова.
Вже й було чути речення. Ну й дива!
Владик:
А хто ж у лісі всі букви вивчав?
Спробуєш, Настуне, відгадати?
Настуня:
Ну, що ж, Владику, починай!
Скільки можна вже чекати?
Владик і метелик:
В мене довгий хоботок,
З квітів збираю я пилок.
Ще яскраві крильця маю.
Безтурботно я літаю.
Настуня:
Хто це? Хто це каже?
Владик:
Що каже?
Настуня:
Ну як що? Ти загадку казав?
Владик:
Казав. І що?
