Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Порядок передавання документів на зберігання до архіву закладу освіти
»
Взяти участь Всі події

лекція з теми "Методи і форми виховання" з навчальної дисципліни "Педагогіка"

Педагогіка

27.04.2019

982

20

0

Опис документу:
лекція з теми "Методи і форми виховання" з навчальної дисципліни "Педагогіка" містить мету, список рекомендованих джерел, очікувані результати від лекції, базові поняття та терміни, структуру лекції, а також короткий виклад навчального матеріалу з даної теми відповідно до плану та робочої програми навчальної дисципліни.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ЛЕКЦІЯ

ТЕМА 16 . МЕТОДИ І ФОРМИ ВИХОВАННЯ

Мета: ознайомити здобувачів освіти (далі ЗО) із основними методами і формами виховання; визначити основні методи, прийоми та засоби виховання; охарактеризувати основні форми виховання; розвивати вміння та навички використовувати основні методи і форми виховання під час проходження педагогічної практики; виховувати повагу до вчительської професії.

Тривалість: 4 год.

Вид заняття: лекція.

Література:

1. Анєнкова І. П., Байдан М. А. Педагогіка. Навчальний посібник / І. П. Анєнкова, М. А. Байдан, О.А.Горчакова, В. М. Русол: – Львів: Новий світ-2000, 2018. – 567 с.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Навчальний посібник. 2-ге вид., допов. і переробл. / Н.П. Волкова. – К.: Академія, 2007. – 576 с.

3. Джаман Т. В. Історія педагогіки України: навчальний посібник / Т. В. Джаман. – Львів: Новий світ-2000, 2018. – 288 с.

4. Завгородня Т. К. Історія педагогіки: навчально-методичний посібник / Т. К. Завгородня, Л. М. Прокопів, І. В. Стражнікова. – Івано-Франківськ, 2014. – 160 с.

5. Кузьмінський А. І. Педагогіка: підручник / А. І. Кузьминський, В. Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2008. – 418 с.

6. Левківський М.В. Історія педагогіки: Навч.-метод. посібник. Вид. 4-те. Навч. пос./ М. В. Левкіський – К.: Центр учбової літератури, 2016. – 190 с.

7. Лозова В. І. Теоретичні основи виховання і навчання : навчальний посібник / В. І. Лозова, Г. В. Троцко; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і доп. – Харків : ОВС, 2012. – 400 с.

8. Максимюк С. П. Педагогіка : навч.посіб. / С. П. Максимюк. – К. : Кондор, 2009. – 670 с.

9. Малафіїк І. В. Дидактика : навч. посіб. / Іван Малафіїк. – К. : Кондор, 2005. – 397 с.

10. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. - Вид. 5-е, доп. і перероб. – К.: 2007. – 656 с.

11. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. – 206 с.

12. Пономарьова Г. Практикум з педагогіки : навч. посіб. / Г. Пономарьова, І. Репко, В. Одарченко; Комун. закл. «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харків. облради. – Харків : ТО Ексклюзив, 2017. – 243 с.

Очікувані результати:

Після опрацювання теми студенти повинні знати:

- основні методи, прийоми та форми виховання;

- класифікацію методів виховання;

- класифікацію форм виховання;

- значення та роль методів і форм у виховній роботі класного керівника;

- основні відмінності основних форм, методів виховання.

Вміти: - визначити основні методи та прийоми виховання;

- класифікувати форми виховної роботи класного керівника;

- застосовувати методи та форми виховання при вирішенні педагогічних ситуацій та під час проходження педагогічної практики;

- формувати різні підходи до класифікації методів і форм виховання.

Базові поняття і терміни: метод виховання, прийом виховання, засоби виховання, форми виховання, освічення, навіювання, переконання, педагогічна вимога, привчання, вправи, КТС, гра, змагання, заохочення, покарання, контроль, самоаналіз, само переконання, бесіда, усний журнал, конференція, КВК, тренінг, аукціон, тематичні вечори, виховна година.

Структура лекції

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь студентів.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу за планом:

1. Поняття про методи і прийоми виховання. Класифікація методів виховання.

2. Методи формування свідомості особистості.

3. Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки.

4. Методи стимулювання поведінки та діяльності.

5. Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні.

6. Форми організації виховної роботи та їх функції.

7. Класифікація форм виховної роботи.

ІV. Закріплення нових знань і вмінь студентів

V. Підсумки лекції.

VІ. Самостійна робота № 16.

Підготувати повідомлення: 1. Різні підходи до класифікації методів виховання. 2. Ігрові ситуації у «школі увічливості, людяності» Ш.О. Амонашвілі. 3. Привчання. Вимога: за А.С. Макаренком – пряма і непряма, діалектика її використання. 3. Формування і використання суспільної думки дитячого колективу у роботі В.О. Сухомлинського, колективу шестирічок у роботі Ш.О. Амонашвілі. 4. В.О. Сухомлинський про використання у початковій школі методів стимулювання. 5. Ігрові технології виховання в освітньому процесі за НУШ. 6. Особистісно орієнтований підхід у вихованні. 7. Індивідуальні форми виховної роботи та методика їх проведення.

ПЕРЕБІГ ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття про методи, прийоми і засоби виховання

Реалізація мети й завдань виховання значною мірою залежить від доцільності, виваженості тих чи інших методів виховання як педагогічного інструменту взаємодії з особистістю. Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.

Методи виховання – шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія – шляхи до цієї мети.

Метод виховання поділяють на окремі елементи – прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.

Прийом виховання – складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя, їх дієвість залежить від використання виховних засобів.

Засоби виховання – надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації. Але це дуже складне питання педагогіки, вчені мають різні точки зору з цього питання. Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів виховання з позиції діяльнісного підходу за Ю. К. Бабанським. В основу даної класифікації покладено цілісну структуру діяльності, яка включає в себе усвідомлення процесу діяльності, її організацію, стимулювання, контроль та аналіз результатів.

В основі цієї класифікації IV групи методів:

методи формування свідомості особистості, тобто методи словесно-емоційного впливу на свідомість, почуття, волю

методи діяльності і формування поведінки базуються на практичній діяльності вихователя та вихованців, спрямовані на формування вмінь, навичок, звичок, культури поведінки, свідомої дисципліни, відповідального ставлення до справи

методи стимулювання.

Мета — спонукання до соціально схвалюваних дій та гальмування негативних учинків

Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні, які допомагають оцінити вчинки, стимулювати позитивну діяльність, визначити рівень виховного впливу та визначити проміжні результати виховання

1) освічення;

2) навіювання;

3) переконання (лекція, розповідь, бесіда, диспут, дебати, дилеми Кольберга);

4) позитивний приклад

1) педагогічна вимога; 2) привчання; 3) вправи; 4) доручення;

5) створення виховуючих ситуацій;

6) суспільна думка колективу; 7) колективні творчі справи; 7) метод гри.  

Змагання Заохочення Покарання Суспільна думка

Спостереження Тести Індивідуальні бесіди Анкетування Самоаналіз Самокритика Самопереконання  

Треба пам’ятати, що кожна класифікація умовна; методи, що впливають на свідомість, опосередковано впливають і на поведінку, і навпаки; але класифікація виділяє головне і дозволяє розглянути кожний метод детальніше, пам’ятаючи, що кожний з них – лише частина системи і всі вони взаємопов’язані.

2. Методи формування свідомості особистості.

Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи:

1) освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття;

2) навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя. Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і індивідуальних особливостей суб’єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, особливостей характеру, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя;

3) переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін. Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово.

Дуже корисно для формування переконань вирішення дилем Кольберга (Лоуренс, американський психолог). Дилеми представляють собою реальні життєві ситуації, які не мають однозначно правильного рішення (наприклад, вкрасти ліки, якщо немає грошей, чи дати людині вмерти; вимагати справедливості чи підкоритися батькам). Переживання і розмірковування під час детального обговорювання дилем створюють необхідний кожній людині досвід вирішення складних життєвих проблем та прийняття відповідальності за свої рішення.

4) метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Прикладом для школярів можуть бути батьки, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для їх обґрунтування; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.

Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:

1. Позитивна взаємодія вихователя і вихованців, встановлення контакту з ними.

2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації: використання прийомів співпереживання, парадоксальної ситуації, пауз, конкретних прикладів.

3. Доказовість у процесі переконання. Уміння пояснити свою думку за допомогою відомих істин (теза, аргументи, способи доведення істини).

4. Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів. Вплив на свідомість особистості передбачає опору на її почуття і волю.

5. Особистість вихователя – головний фактор використання методів освічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт.

3. Методи організації діяльності та формування поведінки,

які можна вважати основними, тому що людина формується тільки у процесі діяльності та спілкування. У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Цьому сприяють такі методи:

1) педагогічна вимога – це педагогічний вплив, який полягає в тому, щоб зобов’язати ЗО виконувати які-небудь дії і вчинки. Вимоги повинні бути лаконічними, доступними для виконання, зрозумілими, не порушувати повагу до особистості вихованця. Види:

а) прямі – характеризуються такими ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у вигляді наказу, вказівки;

б) непрямі, або опосередковані – спираються на сформованість у вихованців мети, цілей, переконань і проявляються у вигляді прохання, поради, натяку та ін.;

в) індивідуальні, які висуває вихователь;

г) колективні, котрі йдуть від правил поведінки у ЗЗСО, обов’язків (клятви) члена громадської організації тощо.

Використання методу вимоги буде більш успішнимякщо:

а) пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи інших вимог;

б) одночасно не висувати багато вимог;

в) залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розробки «правил моральної поведінки» для свого класу, дитячих Конституцій і таке інше.

2) привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо). Привчання потребує чітких вимог, вправ, контролю, доброзичливості та терпіння;

3) вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазовими діями. Тому вправи являють собою систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця, розраховану на тривалий час. Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості. Це може бути звичка до регулярної праці, до фізичної та гігієнічної культури, звичка бути обов’язковим у стосунках з людьми;

4) доручення, тобто шляхом виконання визначених завдань учителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, привести в порядок книги бібліотеки).

Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо дотримуватись ряду умов: а) ЗО повинні усвідомлювати значення доручень; б) виконавці повинні знати, в чому сутність доручення і як його виконати, в які строки; в) доручення виконується більш охоче, якщо воно відповідає інтересам, потребам і можливостям дитини, посильне їй; г) надавати допомогу ЗО у процесі виконання доручення, корегувати за необхідності їх дії; д) давати можливість вихованцям виявляти самостійність, ініціативу, творчість; е) здійснювати оцінку результатів виконання доручення;

5) використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до ЗО, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуацію. Прийоми непрямого впливу на особистість школяра (створення виховних ситуацій) прямо відповідають вимогам життя. Це можуть бути:

- ситуації упізнавання, в якій дитина може продемонструвати свою унікальність, своєрідність, талановитість, інтереси;

- ситуації взаємодії кожного члена колективу з однокласниками в позиції підлеглості та керівництва;

- ситуації співпереживання, турботи, взаємодопомоги, ситуації морального вибору;

- ситуації успіху та ін.

Виховна ситуація не повинна викликати у ЗО почуття образи, приниження власної гідності. Вона доречна при вирішенні гострих питань спілкування ровесників, при встановленні позитивних стосунків між батьками і дітьми. У той же час виховну ситуацію не можна вважати універсальним методом, її використовують у залежності від цільової установки, особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо;

6) метод суспільної думки колективу – це метод, який більш ефективно використовується в юнацтві, оскільки саме підлітки великого значення надають думкам друзів по групі. Емоційна сумісність дітей у колективі дозволяє створити сприятливу психологічну атмосферу. В стосунках підлітка з колективом домінує страх втратити повагу друзів, постійне бажання заслужити похвалу (схвалення) колективу, виділитися в ньому з кращого боку. Громадська думка як вимога колективу полягає в оцінці дій і вчинків кожного ЗО з метою спонукання його до зміни на краще в поглядах, переконаннях та поведінці;

7) колективна творча справа (КТС)  – це, по-перше, справа, корисна для когось, а не просто виховний захід; по-друге, творче, тобто самостійне створення чогось нового, незвичного; по-третє, колективна, тобто в ній беруть участь всі вихованці, кожний член колективу;

8) метод гри. Гра – це діяльність, в якій імітуються реальні умови та дії, але метою її є процес, а не результат. Гра ставить кожного вихованця в активну позицію, непомітно примушує діяти, приймати рішення, спілкуватися, додержуватися правил, унаслідок чого засвоюються моральні норми, розвивається здатність краще розуміти інших людей, співробітничати з ними. Ролі у грі мають діставатися всім, ураховуючи виховну мету та умови гри. За словами В. Сухомлинського «у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку».

Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь, звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи – до звичок поведінки

4. Методи стимулювання поведінки та діяльності,

які призначені стимулювати суспільно корисну поведінку, або гальмувати неприйнятну.

Головні методи цієї групи:

1) змагання завжди є могутнім стимулом діяльності, тому що враховує прагнення більшості людей до самоствердження, активності. Змагання може бути колективним, або індивідуальним. Воно завжди має бути гласним, конкретним, а результати та критерії оцінки треба піддавати порівнянню;

2) заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах: схвалення, усна чи письмова подяка, цінна нагорода, похвальна грамота, лист батькам на роботу з подякою тощо.

Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школяра підвищеної самооцінки, недоброзичливого ставлення однокласників);

3) покарання – вплив на особистість ЗО, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи ЗО дотримуватися цих норм. Призначення покарання – виховувати у ЗО уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.

До типових видів покарань вчені відносить: вияв незадоволення, осудження, присоромлення, обмеження, посилення контролю за поведінкою, відстрочку виконання даної дитині обіцянки, вияв деякої стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, моральне осудження, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення тощо.

Вимоги до використання покарання:

1) слід враховувати ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали, стан того, хто завинив, його ставлення до колективу, вчителя, школи, свого вчинку та особистість вихователя, його стосунки з дітьми; 2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням; 3) дотримуватися педагогічного такту; 4) виявляти справедливість у використанні покарань; 5) уникати колективних покарань; 6) не карати за неуміння (воно знімається навчанням); нерозуміння (треба пояснити). Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків.

5. Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні:

1) контроль - спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою ЗО з метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за поведінкою і роботою ЗО: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетування тощо;

2) самоконтроль:

Самоаналіз – оснований на тому, що по мірі дорослішання і посилення інтересу до самого себе дитина все більш настійливо розмірковує про своє ставлення до оточуючого світу, власним вчинкам, дає моральну оцінку бажанням та потребам.

Самокритика – розвивається на основі самоаналізу. Може бути в формі внутрішнього монологу (інтроверти) або в формі довірчих бесід з друзями, висловлювань про себе в колі товаришів, на зборах, диспутах (екстраверти).

Самопізнання – перетворення дитини в суб’єкт виховання. в результаті самоаналізу і самокритики у дітей з’являється бажання до створення цільного образу власного “Я”, “Я” – концепції.

Самоочищення – спосіб виходу з внутрішньої кризи особистості, що виникає з причини недосконалості духовного світу дитини (особливо гостро – у підлітків). Це – самоосуд і готовність до самопокарання, до початку нового життя згідно зі своїм ідеалом.

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і у взаємозв’язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу. Їх використовують у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов здійснення, залежно від віку дитини та ступеня її вихованості.

6. Форми організації виховної роботи та їх функції.

Виховна діяльність класного керівника ззовні проявляється саме через комплекс заходів – форми виховної роботи. Часто у педагогічній практиці вихователем неправильно усвідомлюється сутність форм виховної роботи, їх ототожнюють з методами, але форма (від лат. forma – зовнішній вигляд, зовнішній обрис, певний, стійкий порядок) є зовнішнім вираженням методу.

Звідси формою виховання є зовнішня сторона організації виховної роботи, що пов’язана з кількістю тих, на яких спрямовують виховний вплив, часом, місцем та порядком його здійснення.

Форми організації виховання визначають певний вид заняття та постають як виховні заходи, що втілюють у собі зміст виховної діяльності. Це – інформаційні повідомлення, класні години, бесіди за «круглим столом», диспути, усні журнали, колективні творчі справи, брейн-ринг, конкурси, читацькі конференції, гуртки, тематичні вечори, дискотеки, тижні науки і культури, свята народного календаря, клуби та об'єднання за інтересами тощо.

Для того, щоб розібратися в сутності поняття «форма виховної роботи», доцільно визначити яке місце це поняття займає в педагогічному процесі і які його функції.

Функції форм виховної роботи:

1) організаторська - відображає певну логіку дій і взаємодії учасників справи, є сукупністю організаторських прийомів і засобів, використовуваних вихователем і вихованцями;

2) регулююча - та чи інша форма дозволяє регулювати відносини між вихователем і вихованцями, між вихованцями;

3) інформативна - повідомлення певної суми знань, поглиблення та уточнення наявною інформацією, організація досвіду життєдіяльності.

Форми виховної роботи, як і форми навчання, можуть доповнювати один одного, переходити одна в іншу.

Вибір форм виховної роботи та технологія їх реалізації залежить від поставлених цілей, змісту роботи, віку учасників, ступеня їх вихованості, які проявляються інтересів, досвіду і майстерності педагога.

7. Класифікація форм виховної роботи:

1. За кількістю учасників:

а) масові (вихователь – декілька груп, класів, паралель) : тематичні вечори, ранки, вечори запитань і відповідей, усні журнали, огляди, конкурси, фестивалі, турніри, аукціони, виставки, тренінги, походи, експедиції, мітинги, збори, клубна робота, ярмарки, театр та ін.;

б) групові (вихователь – група дітей): гуртки, студії, ансамблі, секції, класні години, вітальні: музичні, літературні, поетичні та ін ., круглі столи, конференції, народні посиденьки, "капусники", КВК, психоігри і психотренінги спілкування та ін.;

в) індивідуальні (вихователь – шрупа дітей): доручення, колекціонування, позакласне читання, фізичне вдосконалення, комп'ютерні ігри та заняття та ін.

Будь-яка класифікація в педагогіці через складність розглянутих явищ досить умовна. Умовна і дана класифікація форм виховної роботи. Так, наприклад, конференція віднесена до групових форм роботи, але якщо вона проводиться на рівні ЗЗСО чи як міжЗЗСО, то вона стає масовою, і так з багатьма формами роботи.

2. За терміном проведення: короткочасні, тривалі, традиційні, ситуативні.

3. За видами діяльності: форми навчальної, трудової, спортивної, художньої, естетичної діяльності, комплексні тощо.

4. За способом впливу педагога на вихованця розрізняють безпосередні й опосередковані форми виховної роботи.

5. За суб’єктом організації :

а) організаторами вихованців виступають педагоги, батьки та інші дорослі;

б) діяльність організована на основі співпраці між дорослими та вихованцями;

в) ініціатива і її реалізація належить ЗО.

6. За ступенем новизни, це – традиційні, нетрадиційні, інноваційні, інтерактивні тощо.

Кожна форма не повторює одна одну, а лише може бути схожа на неї й при цьому поєднувати у собі ознаки різноманітних наведених нами вище класифікацій. Тому не викликає сумніву той факт, що кожна класифікація є вельми умовною, вона відображає лише один з великої кількості аспектів форм виховної роботи.

ІV. Закріплення нових знань і вмінь студентів. Бесіда зі студентами: 1. Що передбачає поняття «метод виховання» і які підходи до його обґрунтування в педагогічній науці? 2. Які основні функції методів формування свідомості? 3. У чому сутність і значення методів організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки? 4. Яка роль методів стимулювання поведінки і діяльності школярів? 5. Які фактори визначають оптимальний вибір методів виховання? 6. Що таке форми виховної роботи? 7 Які ви знаєте критерії класифікації форм виховної роботи?

V. Підсумки лекції. Знання методів, прийомів, засобів і форм виховання, уміння правильно їх обирати й використовувати є ознакою високої майстерності педагога. Діяльність класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не може бути обмежена певними рамками при виборі форм виховної роботи. Сучасний класний керівник повинен не лише орієнтуватися в широкому спектрі інноваційних проектів, ідей, напрямків, різних моделей ЗЗСО, а й мати у своєму арсеналі найефективніші виховні технології.

VІ. Самостійна робота № 16.

 

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.