Лекція № 6. Фізіологічне підґрунтя, класифікація і різновиди відчуттів та сприймання

Психологія

Для кого: 11 Клас, 12 Клас, Дорослі

06.03.2020

1693

22

0

Опис документу:
Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття. Фізіологічне підґрунтя відчуття. Класифікація і різновиди відчуттів. Основні властивості відчуттів. Поняття про сприймання. Різновиди та властивості сприймань.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Лекція № 6.

Фізіологічне підґрунтя, класифікація і різновиди відчуттів та сприймання

Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про

відчуття. Фізіологічне підґрунтя відчуття. Класифікація і різновиди відчуттів. Основні властивості відчуттів. Поняття про сприймання. Різновиди та властивості сприймань.

Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття

Пізнавальна діяльність це процес відображення в мозку люди­ни предметів та явищ дійсності.

Відображення реальності в людській свідомості може відбувати­ся на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у моз­ку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та влас­тивості об'єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини. Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнан­ня, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явиш при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Органи чуття це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне за­барвлення. Приємні або неприємні відчуття сигналізують про пози­тивну чи негативну дію подразника й викликають відповідну дію на нього.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природ­ничі підвалини відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впли­ву подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори — це апарат, який сприймає, проводить та аналізує сенсорну інформацію. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізую­ча частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначенням якого є ви­окремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших властивостей. Інша його частина — провідний шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку. У цен­тральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини. Ядро аналізатора, як зазначав І. Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. За його допомогою подразники диферен­ціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні кліти­ни здійснюють більш грубий аналіз, наприклад відрізняють лише му­зичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів.

Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — перифе­рійної, провідної або центральної — спричинюють або сліпоту, або глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналіза­тор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналіза­тора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Класифікація і різновиди відчуттів

Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смако­ву, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі — на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях — розрізняють відчуття екстероцептивні, що відобра­жують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слу­хові, нюхові, смакові), інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виник­нення та перебігу.

Органом зорових відчуттів є око, в якому розрізняють частини — світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутливими до темряви паличками).

За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за кольоровим тоном, 20 відтінків — за насиченістю, близько 200 — за світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується.

Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спосте­рігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій лінії — від батька через доньку до внуків. Дальтонізм протипоказан­ням для професійної діяльності, яка потребує розрізнення кольорів — кольорової сигналізації, при фарбуванні та ін.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха — органу, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Звукопровідна частина вуха — зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок та стремено, що містяться в середньому вусі. Во­ни проводять коливання звукової хвилі до центральної частини ву­ха, в якій міститься звукочутлива його частина — кортіїв орган. Він складається із слухової мембрани, поперечні волоконця якої довжиною 0.04-0,5 мм резонують на звукові хвилі, що надходять із середнього ву­ха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу. Це збудження передасться слуховим нервом до слухової ділянки кори ве­ликих півкуль головного мозку (скронева доля).

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль. Тактильні відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташуванні їх у просторі. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просто­рових явищ. На цьому принципі побудована азбука Брайля для сліпих, в якій літери зображено у вигляді опуклих крапок.

Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній поверх­нях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвертання — ослаблює больові відчуття. Відчуття болю, що зафіксоване в центральній частині больового аналізатора (у корі головного мозку), спричинює ілюзію болю в ампутованих кін­цівках (так званий фантомний біль).

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контак­том з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж тем­пература тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого — відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емо­ційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази: "кидає то в жар, то в холод". Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здо­ров'я організму.

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність Органу вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чут­тя професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують ор­ганізму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря. Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Лю­дина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних час­точок пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірководню, мус­кусу. Наприклад, у собак нюх так розвинений, що вони можуть відчути одну молекулу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сан­тиметрі рідини. Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяль­ності, а й для деяких професій: фахівці з деяких спеціальностей міру хімічної реакції або придатність продуктів випробовують нюхом.

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних под­разників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижча частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою — до солодкого. Смаки здатні до змішу­вання, тому відчувається кисло - чи гіркувато-солодке. Це дає можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у хар­човій промисловості.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення на­шого тіла у просторі — лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внут­рішнього вуха (присінок, півколові канали). При зміні тіла відносно площини землі (при їзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вести­булярного апарату виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі. Порушення діяльності вестибулярного апара­ту протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи на судні.

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла — рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеці­альні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення тіла. Кінестетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції цілої низки дій. У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття сприяють координації рухів. Мовні кінестезії є засадовими стосовно ар­тикуляції. Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі на­вчання та виховання — важливе завдання освітніх, фізкультурних ус­танов, трудового виховання та навчання.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як го­лод, спрага, самопочуття, утома, біль. їх аналізатори містяться всере­дині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних ре­човин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недобро­якісних продуктів, алкоголю та ін.

Основні властивості відчуттів

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірно­стями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтен­сивність, тривалість і чутливість. Відмітні особливості відчуттів — адаптація, си­нестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічни­ми різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Во­на зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. От­же, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразни­ка, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолют­ний і розрізнений, або диференційний.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, що визначається величиною абсолютних порогів, непостійна і змінюється під впливом фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце зай­має явище адаптації. Адаптація, або пристосування, це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підви­щенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. Коли людина заходить у річку, вода спочатку здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає. Подібне можна спостерігати в усіх ви­дах чутливості, крім больового. Ступінь адаптації різних аналізаторних систем неоднаковий: висока адаптованість властива нюховим відчуттям, тактильним (ми не помічаємо тиску одягу на тіло), менша вона в слухових, холодових. Загальновідоме явище адаптації в нюхових відчуттях: людина швидко звикає до пахучого подразника і зовсім перестає відчувати його. Адаптація до різних пахучих речовин настає з різною швидкістю. Незначна адаптація властива больовим відчуттям. Біль сигналі­зує про руйнування організму, тож адаптація до болю може приз­вести до загибелі організму. У зоровому аналізаторі розрізняють адаптацію до світла, темря­ви. Потрапляючи в темну кімнату, людина спочатку нічого не ба­чить, через три - чотири хвилини починає добре розрізняти світло, яке проникає туди. Перебування в абсолютній темряві підвищує чутливість до світла за 40 хвилин приблизно у 200 тисяч разів. Якщо адаптація до темряви пов'язана з підвищеною чутливістю, то світлова адаптація — зі зниженням світлової чутливості. Явище адаптації не можна пояснити лише змінами, що відбува­ються в функціонуванні рецептора під час тривалої дії на нього под­разника (наприклад, поновлення і розкладання зорової речовини в паличках і колбочках сітківки ока тощо). Тут мають значення також зміни у співвідношенні процесів збудження і гальмування в цент­ральних частинах аналізаторів: після збудження їх настає гальмуван­ня і навпаки. Йдеться про явище послідовної взаємної індукції. Адаптація може виникати і умовно-рефлекторним шляхом. Як­що, наприклад, поєднувати дію світла після перебування в темряві протягом півгодини з ударами метронома, то після 5 таких поєднань удари метронома викликають у обстежуваних зниження чутливості очей без будь-якого впливу світлового подразника.

Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої системи. Зміна чутливості пояснюється кірковими зв'язками між аналізато­рами, значною мірою законом одночасної індукції. Загальна закономірність взаємодії відчуттів така: слабкі подразни­ки однієї аналізаторної системи підвищують чутливість іншої системи, сильні — знижують. Наприклад, слабкі смакові відчуття (кисле) підви­щують зорову чутливість. Слабкі звукові подразники підвищують кольорову чутливість зорового аналізатора. Водночас спостерігається різке погіршання різноманітної чутливості ока внаслідок дії сильного шуму авіаційного мотора. Зорова чутливість підвищується під впливом деяких нюхових подразників. Однак різко виражене негативне емоційне забарвлен­ня запаху спричиняє зниження зорової чутливості. Відомі випадки підвищення зорової, слухової, тактильної, нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Отже, усі наші аналізаторні системи здатні більшою чи меншою мірою впливати одна на одну.

Сенсибілізація. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ називається сенсибілі­зацією. Можливості тренування органів чуття і їх удосконалення ду­же великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття:

  • сенсибілізація внаслідок необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

  • сенсибілізація, зумовлена специфічними вимогами діяльності.

Втрата зору або слуху компенсується розвитком інших видів чут­ливості. Відомі випадки, коли люди, які втратили зір, опанували скульптуру, у них добре розвинені дотикові відчуття, вібраційна чут­ливість. Український психолог, сліпоглухоніма Ольга Скороходова, тримаючи руку на горлі співбесідника може зрозуміти, хто і про що говорить, а також, беручи газету в руки, знає, читала її чи ні. Явище сенсибілізації органів чуття спостерігається у людей, які тривалий час займаються певними видами професійної діяльності. Високого рівня досконалості досягають нюхові і смакові відчуття у дегустаторів чаю, сиру, вина. Дегустатори можуть точно вказати не лише із якого сорту винограду зроблене вино, а й місце, де вироще­но виноград. Живопис висуває особливі вимоги до сприймання форми, пропорцій і кольорових співвідношень при зображенні предметів. Досліди показують, що око художника надзвичайно чут­ливе до оцінки пропорцій. Воно розрізняє зміни, що дорівнюють 1/60—1/150 величини предмета. Про можливості кольорових від­чуттів свідчить мозаїчна майстерня в Римі — в ній понад 20 000 створених людиною відтінків основних кольорів. Усе це є доказом того, що наші відчуття розвиваються під впли­вом умов життя і вимог практичної діяльності.

Контраст відчуттів це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

У разі одночасної дії двох подразників виникає одночасний конт­раст. Такий контраст можна простежити в зорових відчуттях. Одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, на білому — темнішою. Зелений предмет на червоному фоні здається більш насиченим. Добре відоме і явище послідовного контрасту. Після холодного слабкий теплий подразник здається гарячим. Відчуття кислого під­вищує чутливість до солодкого. Досить детально вивчені явища послідовного контрасту, або послідовного образу, в зорових відчуттях. Якщо фіксувати оком протягом 20 — 40 секунд світлу пляму, а потім заплющити очі або перевести погляд на малоосвітлену поверхню, то за кілька секунд можна помітити досить чітку темну пляму. Це і буде послідовний зоровий образ. Фізіологічний механізм виникнення послідовного образу пов'я­заний з явищем післядії подразника на нервову систему. Припинен­ня дії подразника не викликає миттєвого припинення процесу под­разнення в рецепторі і збудження в кіркових частинах аналізатора. За законом послідовної індукції в збуджених нейронах з часом виникає процес гальмування. До відновлення вихідного стану чут­ливості нервових тканин проходить кілька фаз індукційної зміни збудження і гальмування. За достатньої культури спостереження можна помітити зміну позитивної та негативної фаз послідовного образу.

Синестезія. Взаємодія відчуттів проявляється і в такому явищі, як синестезія. Синестезія це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Спостерігається в найрізноманітніших видах відчуттів. Найчастіше трапляється зорово-слухова синестезія, коли внаслідок дії звуко­вих подразників у людини виникають зорові образи. Відомо, що здатністю кольорового слуху володіли такі композитори, як М. А. Римський-Корсаков, О. М. Скрябін та інші. Яскравий вияв подібного роду синестезій знаходимо в творчості литовського ху­дожника М. К. Чюрльоніса — в його симфоніях фарб. Інженер К. Л. Леонтьєв, використавши явище синестезії, розро­бив апарат, що трансформує звукові сигнали в кольорові. На основі цього винаходу створена кольорова музика. Іноді трапляються ви­падки виникнення слухових відчуттів під дією зорових подразників, смакових — у відповідь на слухові подразники тощо. Синестезією володіють далеко не всі люди, але ні в кого не викликає подиву можливість вживання таких виразів: оксамитовий голос, темний звук, холодний колір, солодкий звук, гострий смак тощо. Явище синестезії — ще одне свідчення постійного взаємозв'язку аналіза­торних систем людського організму, цілісності чуттєвого відобра­ження навколишньої дійсності. Розглянуті закономірності розкривають високу динамічність відчуттів, їх залежність від сили подразника, від функціонального стану аналізаторної системи, викликаного початком або припинен­ням дії подразника, а також одночасною дією кількох подразників на один аналізатор або суміжні аналізатори. Можна сказати, що за­кономірності відчуттів визначають умови, за яких стимул досягає свідомості. Біологічно важливі стимули діють на мозок за знижених порогів і підвищеної чутливості, стимули, які втратили біологічну значущість, — за більш високих порогів.

СПРИЙМАННЯ

Поняття про сприймання

Людина пізнає навколишній світ не лише за допомогою відчуттів, які дають знання про окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, а й сприймання, яке дає цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є про­цесами чуттєвого пізнання.

Сприймання — це відображення у свідомості людини предметів явищ у сукупності їхніх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки за безпосередньої дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань — це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. У процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, зву­чить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо. Будь-яке сприймання залежить від попереднього досвіду людини.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля. Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дій­сності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Лю­дина відображає різні предмети та явища в умовах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності перевіря­ється на практиці.

Загальні особливості сприймання

Найважливішими особливостями сприймання є: пред­метність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.

Предметність. Предметність сприймання не є природженою якістю; існує певна система дій, яка дає суб'єктові змогу відкрити предметний світ. Вирішальну роль тут відіграють дотик і рух.

Цеглина і блок із вибухівкою зовні й на дотик можуть сприйматись як схожі, але за призначенням вони абсолютно різні. Зазвичай визначають предмети не за зовнішнім виглядом, а відповідно до того, як їх застосовують на практиці, або за їх основними якостями.

Цілісність та структурність. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

Константність. Під константністю розуміють відносну постій­ність величини, форми, кольору предметів, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Апперцепція це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, знань.

Осмисленість. Сприймання — це не лише чуттєвий образ, але й усвідомлення виділеного об'єкта. Людина сприймає предмети, які мають для неї певне значення. Сприймання людини тісно пов'яза­не з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйня­ти предмет означає подумки назвати, тобто віднести його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.

Вибірковість. На наші аналізатори діє звичайно низка об'єктів. Проте не всі ці об'єкти ми сприймаємо однаково чітко і ясно. Ця особливість характеризує вибірковість сприймання.

Вибірковість сприймання — це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, установок та інтересів людини.

Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які непра­вильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно від­мінних від попередніх, ситуаціях.

Класифікація та види сприймання

Класифікація сприймання. За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове.

За формами існування матерії виокремлюють такі види сприй­мання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху.

Сприймання простору. У взаємодії людини з навколишнім сере­довищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнту­вання в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддале­ності предметів.

Сприймання часу. Сприймання часу — це відображення об'єктив­ної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності.

Сприймання руху. Сприймання руху — це відображення зміни поло­ження, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість лю­дям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаєморозташуван­ня та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовіль­не) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприймання зумовлюють особливості навколишніх предметів^ їх яскравість, розташування, незвичність; інтерес до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, ба­чимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У не­навмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здій­сненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.

Спостереження це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість.

Спостережливість — це вміння вирізняти характерні, проте лед­ве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов'язана з роз­витком професійних інтересів особистості.

11

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.