Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників ЗДО і ЗЗСО за новим профстандартом
»
Взяти участь Всі події
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Психологія
  • Лекція 9 Поняття про емоції та почуття, їх фізіологічне підґрунтя. Форми переживання емоцій та почуттів. Вищі почуття. Поняття про волю. Аналіз складної вольової дії. Основні якості волі.

Лекція 9 Поняття про емоції та почуття, їх фізіологічне підґрунтя. Форми переживання емоцій та почуттів. Вищі почуття. Поняття про волю. Аналіз складної вольової дії. Основні якості волі.

Психологія

Для кого: 11 Клас, 12 Клас, Дорослі

06.03.2020

979

11

0

Опис документу:
Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями. Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Лекція 9

Емоції та почуття. Воля.

Поняття про емоції та почуття, їх фізіологічне підґрунтя. Форми переживання емоцій та почуттів. Вищі почуття. Поняття про волю. Аналіз складної вольової дії. Основні якості волі. Безвілля, його причини і подолання

Поняття про емоції та почуття, їх фізіологічне підґрунтя.

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності. Емоції та почуття органічно взаємопов'язані, але за змістом і фор­мою переживання вони не тотожні.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання за­доволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетво­рилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення (на­приклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу).

Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викає позитивні або негативні емоції— радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявляти­ся протилежно: "радість — горе", "любов — ненависть", "симпатія — антипатія", "задоволення — незадоволення". Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції та почуття — ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що пригнічують люди­ну, зменшують її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції та почуття виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготри­валими або короткочасними.

Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому, що во­ни цілковито захоплюють особистість. Здійснюючи майже блиска­вичну інтеграцію, тобто об'єднання в ціле всіх функцій організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від глибоко травму­ючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. Відомий фізіолог П. Анохін вважає, що емоції, а саме до­вготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відігра­ють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворю­вань.

Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Пот­реба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різних їх варіаціях. Характер пережи­вань зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях лю­дей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них — гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися у процесі істо­ричного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як тва­риною. Людина залежно від обставин може стримувати голод, від­мовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не влас­тиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве ли­ше людині. Емоції, почуття людини пов'язані з її діяльністю: діяльність викликає різні переживання у зв'язку зі ставленням до неї та успіхами у виконанні, а емоції та почуття, у свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотива­ми. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні, "світять, та не гріють", позбавлені життєвості та енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.

Форми переживання емоцій і почуттів

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з'ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні інші, які пригнічують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає рап­тово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність кон­тролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіва­не переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокрин­ною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І. Павлов, аналізу­ючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту, який переви­щує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо "спалахують" з будь-яких причин. Афек­ти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без яко­го вони перетворилися б на пасивних, байдужих істот.

Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються не­сподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані по­ведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприй­манні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички у стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, ор­ганізованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу. Стрес це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності як у повсякденному житті, так і в особливо склад­них ситуаціях. У разі великого навантаження людина проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "дру­ге дихання" і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Така трифазна реакція є загальним законом. Це адаптаційний синд­ром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним ви­раженням загальної мобілізації захисних сил організму. Але жоден організм не може перебувати в стані реакції тривоги нескінченно. За тривалого впливу будь-якого агента, здатного викликати таку ре­акцію, настає стадія адаптації. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісний із життям, то людина або тварина впро­довж перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. Якщо ж організм здатний вижити, за первинною реакцією обов'язково нас­тає стадія резистентності.

Прояви другої фази не збігаються з виявами реакції тривоги, а іноді й цілком протилежні їм. Наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми. За ще тривалішого впливу така набута адаптація знову втрачається і настає третя фазастадія виснаження, яка, в разі якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба мо­же викликати стрес, стрес — хворобу. Позаяк кожний агент, що ви­магає адаптації, викликає стрес, то й будь-яка хвороба пов'язана з певними виявами стресу, адже хвороби викликаються тими чи іншими адаптаційними реакціями. Тяжке емоційне потрясіння призводить до захворювань через стресову дію. В цьому разі причи­ною захворювання є надмірні або неадекватні адаптивні реакції.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, пірати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не мас підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень осо­нні тості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Во­на має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негатив­ною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетво­рюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно поз­начається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою особистості, яка спричинює велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці.

Вищі почуття

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної цінності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюючи, за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом вихов­ної о впливу на інших.

Моральні почуття це почуття, в яких виявляється стійке став­лення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людства, у процесі спілку­вання людей і стали важливим засобом оцінювання вчинків і по­ведінки, регулювання взаємин особистостей.

Естетичні почуття це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія пов'язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує ду­шу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й у почуттях людина утверджує себе у предметному світі.

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по-різно­му відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються гру­бими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднан­нями кольорів.

Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними. Вони облаго­роджують особистість, сповнюють її високими прагненнями, утри­мують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні морального обличчя людини.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди ес­тетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Праксичні почуттяце переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність — основна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів.

Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від ор­ганізації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи твор­чості, розвиваються перспективи її розвитку.

Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з мо­ральними. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяль­ності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення осо­бистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці по­чуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевне­ності або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових упо­добаннях.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності, умов життя.

Поняття про волю

Воля психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставле­них цілей.

У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність — це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо -— це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найваж­ливіших умов людської діяльності.

Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвит­ку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчи­лися ставити перед собою певні цілі й свідомо добиватися їх реалізації. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи сили чи стримуючись, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важ­ливішими були цілі, які ставили люди в житті, чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації.

Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції во­льових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій від вико­навчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з обра­зом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння ви­конуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне лю­дина.

Довільні дії та їх особливості

У вольовій діяльності розрізняють дії довільні та мимовільні.

Мимовільними діями називаються неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, які викликаються без­умовними подразниками і здійснюються підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб. Ми­мовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-, а й умовно-рефлек­торними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, не контро­люються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники діють раптово, несподівано.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються ціле­спрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомо­го виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати. У житті людина користується переважно не окремими довільними рухами, а довільними діями, що складаються з рухів, об'єднаних у певну сис­тему. Навчаючись читати, писати, грати на музичному інструменті, лю­дина здійснює безліч довільних рухів і дій.

Кожний мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється ціле­спрямовано, стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомленими, але вони мо­жуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною метою, наприклад щоб відбивати такт при співах або навчанні музики. Водночас кожний довільний рух у результаті багаторазового повто­рення стає настільки звичним, що людина виконує його автоматично, спеціально не зосереджуючи на ньому уваги. Наприклад, при навчанні письма чи музики кожний рух руки виконується свідомо, а навчив­шись писати чи грати на музичному інструменті, людина виконує ці ру­хи вже автоматично, мимовільно.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно затримувати свої дії. Засадовою стосовно цього є виробле­на в людини у процесі навчання та виховання здатність до гальму­вання. Довільно діючи й довільно затримуючи свої дії, людина цим самим регулює власну діяльність і поведінку.

Вольові дії бувають прості та складні.

Простою вольовою є така дія, яка не потребує особливого напру­ження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпо­середнім переходом бажання в рішення та у здійснення нього рішен­ня. Наприклад, захотівши пити, людина одразу наливає води у склянку і п'є; якщо їй холодно, вона вдягає пальто тощо. Ці дії не потребують складних засобів для їх виконання.

Складна вольова дія потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії. Так, учень, розв'язуючи математичні завдання, щоб досягти бажаного успіху, повинен здійснювати низку вольових дій. Складність вольової дії залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямо­вана.

Воля людини виявляється в переборенні не тільки зовнішніх труд­нощів, що характерні для різних видів діяльності, а й внутрішніх, по­роджуваних, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим зав­данням, утомою тощо. Переборення внутрішніх труднощів потребує усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання та само­владання.

Прагнення людини, що є засадовими стосовно її дії, іноді вияв­ляється у формі потягів. Як правило, потяги бувають невиразними, малоусвідомлюваними. Людина кудись поривається, але чого само їй забажалося, вона виразно не усвідомлює. Прагнення, що виявляють­ся лише у формі потягів, не ведуть до цілеспрямованої вольової дії.

Усвідомлюючи свої потяги, людина тим самим перетворює їх на бажання. Бажаючи чогось, людина вже більш-менш виразно бачить мету свого прагнення, напрямок своєї діяльності.

Проте, усвідомивши мету своєї діяльності, людина може ще й не ба­чити шляху, яким треба йти. щоб успішно її здійснити, не мати в руках засобів для її досягнення. Добираючи потрібні шляхи та засоби, лю­дина в цьому процесі глибше усвідомлює свої прагнення. Глибоко усвідомлене прагнення, при якому в людини виразно вимальовуються не тільки мета діяльності, а й шляхи та засоби її здійснення, зумов­лює воління, активне бажання.

За водінням часто-густо йде сама дія. якою завершується вольовий акт. Однак це буває не завжди. Іноді людина вагається: чи то діяти, чи то ні. У цьому разі спостерігається той особливий, проміжний стан у розвитку вольового акту, який називається боротьбою мотивів. Це трапляється тоді, коли у людини є суперечливі бажання, з яких одні і спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. Наприклад, в уч­ня може відбуватися боротьба між бажанням взятися за виконання до­машнього завдання та бажанням піти в кінотеатр з приятелями. У ре­зультаті цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення. Воно виявляється як намір діяти або як намір відмовитися від дії.

Рішення, як глибоко усвідомлене, переходить у дію. Спочатку дія планується, вибираються необхідні для цього засоби, потім вико­нується завдання і. нарешті, завершується. Успішність вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і на­вичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Вміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та організованішими. сприя­ють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія відбувається успішніше, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному за­вершенню дії.

Основні якості волі

Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспря­мованість. Вона визначається принциповістю та переконанням лю­дини і виявляється у глибокому усвідомленні нею своїх завдань і не­обхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійки­ми переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості — підґрунтя її сильної волі.

Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів, якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто перебувають під впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших. Поведінка нецілеспрямованих і безпринципних людей характеризується слаб­кою волею. Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини не може бути й сильної волі.

Важлива вольова якість людини — ініціативність, тобто здатні самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і снопу кань інших виконувати їх.

Ініціативність людини характеризується дієвою активністю. Ма­ло, виявши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба йото здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної актив­ності в діях.

Істотними якостями волі людини є також рішучість, витриманість і наполегливість. Ці якості виявляються в умінні своєчасно та обдума­но приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальму­ванні негативних прагнень і дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості людини допо­магають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі пе­решкоди, які зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за наявності цих якостей.

Наполегливість людини слід відрізняти від такої її якості, як упер­тість. Упертість — це необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному ба­жанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не сили, а рад­ше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує ро­зумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто завдає їм шкоди. Упертість — негативна якість у людини, тому треба намагатися її позбутися.

Важливою вольовою якістю людини є самостійність. Самостій­ність волі виявляється у здатності людини критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність — це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки.

Протилежною до самостійності якістю людини є навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впли­ву інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, які некритично наслідують інших, вагаються між протилежними поглядами, не маючи власної думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але зго­дом цю саму думку вона замінює на іншу.Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, — це люди з нестійкою волею.

Важливою вольовою якістю людини є самовладання. Воно вияв­ляється у здатності людини володіти собою, керувати власною пове­дінкою та діяльністю. Самовладання — важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи собою, людина сміливо бе­реться за відповідальне завдання, хоча й знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладан­ня — одна з умов дисциплінованої людини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпуль­сивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу по­чуттів, часто порушують дисципліну, відступають перед трудноща­ми, впадають у розпач.

Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється в тому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції. Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здат­ність володіти собою, поверхове уявлення про себе, не вистачає віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є природжени­ми. Вони розвиваються у процесі життя та діяльності.

Безвілля, його причини і переборення

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження за­гальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають спра­ву на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, бе­руться за маловажливе, дрібне, непотрібне. їм не властиві стійкі, ці­леспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших.

Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, унаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу, нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи інші емоційні стани — гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях вони розгублюються, стають безпорадними. їм властиве мрійницт­во, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх.

Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати са­мостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосову­ються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією.

Безвілля зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричи­нюють органічні або функціональні розлади в діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових його ділянок, дисоціація, роз'єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби, особливо вживання алкоголю, нарко­тиків, які викликають пасивність розумової діяльності, розладнують гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у резуль­таті чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.

Але безвілля типу "обломовщини", "маніловщини" зумовлюється здебільшого вихованням. Обмежування рухів і дій дітей, прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає звич­кою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спо­нукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими захо­дами переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види зма­гань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.

[11]

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Схожі матеріали