Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.