Сьогодні о 11:00
онлайн-конференція:
«
Освіта проти насильства: методи профілактики та алгоритми реагування
»
Взяти участь Всі події

Конспекти уроків "Музейні уроки"

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.

Біологія

Для кого: 6 Клас, 7 Клас

23.10.2021

55

0

0

Опис документу:

У нашій школі є краєзнавчий музей.

Широкий спектр експонатів представлено у відділах нумізматики, боністики, геральдики, історії рідного краю, школи і міста, воєнної історії, етнографії, букіністики. Природничий відділ музею складають експозиції палеозоології, зоології, корисних копалин, гірських порід. До експозиції лікарських рослин учні збирали експонати по околицях міста Нетішина за всіма правилами збору, визначаючи та описуючи кожну рослину, її систематичне положення, значення для людини; знайомились з методами приготування лікарських засобів – настоїв, чаїв, мазей, зустрічаючись з лікарями, фармацевтами, опановуючи літературу. В музеї незвично і цікаво проходять оглядові та тематичні екскурсії і музейні уроки.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

У нашій школі є краєзнавчий музей.

Широкий спектр експонатів представлено у відділах нумізматики, боністики, геральдики, історії рідного краю, школи і міста, воєнної історії, етнографії, букіністики. Природничий відділ музею складають експозиції палеозоології, зоології, корисних копалин, гірських порід. До експозиції лікарських рослин учні збирали експонати по околицях міста Нетішина за всіма правилами збору, визначаючи та описуючи кожну рослину, її систематичне положення, значення для людини; знайомились з методами приготування лікарських засобів – настоїв, чаїв, мазей, зустрічаючись з лікарями, фармацевтами, опановуючи літературу. В музеї незвично і цікаво проходять оглядові та тематичні екскурсії і музейні уроки.



Тема. У свiтi цілющих трав.

Мета. Узагальнити знання учнів про рослини рiзних родин; вказати на значення лiкарських рослин; навчити школярiв, як правильно заготовляти, зберiгати лікарськi рослини, готувати з них лiкувальнi напої.

Обладнання: експозиція «Лiкарськi рослини свого краю», готовi медичнi препарати, виготовлені з рослин; рецепти приготування лікувальних чаїв.

Епіграф:

«Лiкувати – означає відбирати

в органiзму шкiдливе і

додавати те, чого йому не вистачає».

Гіппократ.

Вступне слово вчителя: Свiт створений так, що у ньому все має своє призначення. У природі немає нiчого зайвого. Рослинний i тваринний світ гармонiйно доповнюють один одного. У природній лабораторiї є проти кожної окремої хвороби чи навiть комплексу хвороб потрiбнi лiки.

Можливо первісні люди й керувались при виборі ліків інстинктом, так, як зараз це роблять тварини, але найчастіше вони йшли емпіричним шляхом – шляхом ризику і помилок. Поступово виробилась здатність вловлювати зв’язки між причиною і наслідком, запам’ятовувати ці зв’язки. За роки еволюції людина накопичувала досвід і знання й передавала їх нащадкам. Тривалий час рослини залишались майже єдиним лікувальним засобом. І лише у наш час хімія, що так стрімко розвивається, ввела в медицину синтетичні лікарські речовини, які виготовляють на заводах. Це, безумовно, велике досягнення, та не варто забувати – не всі загадки природи розгадані: вона береже ще багато таємниць і нам ще є чому у неї повчитись. Лікування рослинами і сьогодні привертає увагу багатьох: скромні трави наших лісів і полів користуються довірою сотень тисяч пацієнтів, адже терапевтична цінність більшості лікарських рослин визнана науковою медициною.

Сучасна фiтотерапiя, як i будь-який iнший метод, має свої переваги. Розпочинаючи лiкування травами, треба запастися терпiнням, не порушувати певної системи у ньому. Позитивнi наслiдки лiкування рослинами бувають, зокрема, в тих випадках, коли вже ніякi медикаменти не допомагають (як ось при лiкуванні раку 4-тої стадiї чагою або чорним березовим грибом).

Інформація про ці рослини необхідна не тільки спеціалістам – фармацевтам, фармакогностам, лікарям, ботанікам, ресурсоводам. ЇЇ потребують і неспеціалісти, які, відповідно не підготовлені, не можуть користуватись спеціальною літературою: їм необхідне адаптивне наочне довідкове видання, яке можна застосувати. У звязку з вирішенням комплексу проблем охорони навколишнього середовища гостро постало питання про охорону не лише рослинності в цілому, але й окремих видів рослин, у першу чергу лікарських, які часто заготовляються без міри, що зменшує їх природні запаси.

Лікарська народна творчість – це безупинна течія культури нашого народу, яку треба воскрешати, доповнювати новими дослідженнями.

Саме тому ми йдемо в природу, намагаючись вивчати, пізнавати, описувати, досліджувати. Саме тому ми зібрались з вами і розпочинаємо цікаву і корисну розмову про цілющі трави.

1 учень.

Тобі, природо, вдячні за щедроти,

За відпочинок і усі турботи.

За твої сині очі волошкові,

За тихі шепотіння колискові.

2 учень. Лiкарськi рослини — одне з основних джерел лiкувальних профiлактичних засобiв сучасної медицини. Ще у доiсторичні часи люди користувалися дикими рослинами для боротьби зi своїми хворобами. Лiс, луг, степ ставали першою аптекою, в яку нашi предки зверталися за лiками.

3 учень. Ця аптека не схожа на звичайну, відому нам, де ліки зберігаються у склянках, фарфоровому посуді чи інших ємностях, - тут вони заповнюють нескінчену кількість живих рослинних клітин, з яких сформовані стебла, листки, корені, квітки трав, дерев і кущів. Ці клітинки не просто сховища ліків - вони їх фабрики.

4 учень. Велика кількість речовин, яку виробляють рослинні клітини, має лікувальні властивості. При внутрішньому чи зовнішньому вживанні вони допомогають хворому організму впоратись з хворобою. Багатий і різноманітний вибір ліків у природній аптеці, але тут немає етикеток! Отруйні рослини мають вигляд дуже привабливий. Тому звертатись за допомогою до рослин треба дуже обережно.

Фітотерапія. Вiдомi лiкарi стародавнiх часiв — Індiї, Китаю, Греції, Риму (Гiпократ, Гален та iншi) — знали i широко використовували у своїй практицi багато лiкарських рослин. Лікування цілющими травами супроводжувало людство з його колиски. Від витоків медицини й до наших днів людина випробовувала масу різноманітних методів і засобів лікування. По мірі вдосконалення медичних знань у лікарській практиці з’являлись все новіші лікувальні засоби, але лише деякі з них після тривалого багатовікового випробування, заслужили загальне визнання і збереглись у арсеналі лікувальних заходів аж до нашого часу. Це, зокрема, стосується фітотерапії - лікуванню рослинами, яке зародилось у сиву давнину.

1 учень. З перших днiв свого iснування на планеті Земля людина, як всяка iнша iстота, потерпала від тяжких хвороб. Обтяжена немощами вона шукала полегшення своїх страждань. Шукала, шукає i знаходить його у навколишнiй природi: флорi i фаунi. Минали вiки, тисячолiття, а людина не розлучалася з рослинами, спостерiгала за ними, вирощувала, старанно вивчаючи їх цiлющi властивостi. Багатовiковий досвiд народiв лiг у основу наукової лiкувальної медицини. Наукова офiційна медицина зародилася i продовжує розвиватися на базі все глибшого вивчення i повнiшого використання дiючих речовин, які мiстяться у рослинах.

2 учень. На сьогоднiшнiй день на Землi 500000 видiв рослин, бiльше 1200 видів рослин мають лiкувальнi властивостi. Практично у флорi України фармакологiчна активнiсть притаманна не менше 1000 видам рослин, тобто кожному 4-5-му виду рослин. У даний час широко застосовується близько 100 видiв рослин, хоча офiцiйно лiкарськими визнано бiльше 240 видiв.

3 учень. Початок застосування лiкарських рослин в Україні сягає сивої давнини. Одухотворяючи багато явищ природи, тварин i рослини, стародавня людина вiрила, що її можуть вилiкувати молитви та жертвоприношення. Поряд з цим вона вживала деякi трави, властивості яких були добре вiдомi вiщунам i волхвам. Про роль останніх як народних лiкарiв свiдчать лiтописи, у яких волхви згадуються як «зелейники» (наприклад, у «Синодальному списку» Володимира Святославовича). Значними ліками у тi часи були полин, кропива, хрiн, ялівець, подорожник, береза, чемериця, м’ята та iн.

4 учень. З введенням християнства на Русi основними поширювачами медичних знань стали монахи. Вони спочатку вели заготiвлю лiкарських трав, а згодом почали вирощувати їх на монастирських городах. Про цiлющi властивостi рослин згадується у одній з перших памяток давньоруської писемності - «Ізборнику» Святослава. Перу онуки Володимира Мономаха Євпраксiї, яка збирала рiзнi трави i корiння, вивчала їхнi властивостi, приписують трактат «Алимма» («Мазi»).

Фітотерапія. Видатнi вченi — Г. Котормак з Дрогобича та Г. Скорина з Полоцька — у своїй практицi також використовували лiкарськi трави. Про них згадується у багатьох рукописних i друкованих виданнях, зокрема у лiкарському пораднику, випущеному в Краковi у 1534 р.

У Стародавнiй Русi i пiзнiше в Українi та Росiї лiкування травами було досить поширене. Населення використовувало як мiсцевi дикорослi рослини, так і тi, що завозились з iнших країн.

Велику роль у скороченнi iмпорту лiкарських рослин вiдiграли городи, заснованi у 1714 р. у Санкт-Петербурзi i у 1730 р. при першiй постiйнiй аптецi у Лубнах. Починаючи iз середини ХVIII ст. Україна стає одним із основних районiв культивування лiкарських рослин.

У кiнцi ХVIII i на початку ХIХ ст. зрiс iнтерес до вiтчизняних лiкарських рослин. Н. М. Амбодик-Максимович опублiковував свою багатотомну працю «Врачебное веществославие», у якiй описано i змальовано у кольорi багато лікарських рослин. Збiльшилися й заготiвлi дикорослої сировини.

Однак економiчна вiдсталiсть Росiї призвела до однобiчного розвитку промислу лiкарських рослин. У зв’язку з вiдсутнiстю власної переробної промисловостi вона змушена була виконувати роль постачальника дешевої, в основному дикорослої сировини економiчно розвинутим державам, тим часом як культура багатьох рослин могла бути успiшно освоєна (наприклад, наперстянки, шавлiї, валеряни).

1 учень. Перша свiтова вiйна показала повну неспроможнiсть експорту, iмпорту медикаментiв i лiкарської сировини, що склалися в Росiї. До того ж потреби в медикаментах у зв’язку з воєнними діями рiзко зросли.

2 учень. Ще у 1921 р. Рада Народних Комiсарiв прийняла декрет «Про збирання i культуру лiкарських рослин», який став початком великої роботи по концентрацiї заготiвель лiкарської сировини у руках держави. Керiвництво збиранням, культивуванням i експортом лiкарських рослин було покладено на мiжвiдомче бюро при ВРНК.

3 учень. Надалi органiзацiйнi форми заготiвель дикорослої сировини вдосконалювались. у 1930 р. при Наркоматi зовнiшньої торгiвлi утворили Всесоюзне об’єднання «Лiктехсировина», на яке було покладено планування номенклатури i обсягу заготiвель лiкарської сировини та органiзацiю самих заготiвель i експорту.

4 учень. Тепер у нас бiльше 45% всiх лiкарських препаратiв виготовляється з рослинної лiкарської сировини, що є чiтким свiдченням зростаючої уваги до цих рослин. Причому в лiкуваннi серцево-судинних, шлунково-кишкових, нервових, ендокринних i алергiчних хвороб , печiнки i нирок доля рослинних препаратiв складає 80-90% їх загальної кiлькостi. І це завдяки тому, що в лiкарських рослинах мiстяться в готовому виглядi бiологiчно-активнi речовини, значну частину яких ще досi не навчилися одержувати синтетичним шляхом. Активнi речовини утворюються i накопичуються в рослинах в певнi перiоди їх розвитку, тому заготiвля їх проводиться в точно визначений час. Розподiл цих речовин вiдбувається теж по-рiзному: в листках, квiтках, плодах, коренях, корневищах тощо.

Вчитель. У жителiв України мiцно зберiгаються, переходячи з покоління в поколiння, вiдомостi про способи лiкування рiзних хвороб, так само як і про рослини, якi здобули славу лiкувальних. Останнiм часом збільшилась кiлькiсть людей, якi при рiзних хворобах користуються дикоростучими рослинами, не зважаючи на те, що сучасна наукова медицина не включає їх у список своїх лiкувальних засобiв.

Поява синтетичних лiкiв, що переважно моделюють активнi речовини з рослин i є їхнiми хiмiчними аналогами, не зменшила ролi природних лiкарських рослин. Iнтерес до них зростає серед фармакологiв, фiзiологiв, бiохiмікiв, практичних лiкарiв рiзних профілiв, якi прагнуть розширити арсенал лiкарських засобiв.

Учень 5. Цiннiсть будь-якої лiкарської рослини залежить вiд вмiсту i характеру дiючих речовин. Цi речовини мають рiзноманiтний склад i відносяться до рiзних класiв хімічних сполук. Найбiльш значнi алкалоїди, глiкозиди, органчнi кислоти, ефiрнi масла, мiнеральнi солi, фітонциди.

Учень 6. Алкалоїди — складнi органiчнi основи. Вони містять азот i мають лужну реакцiю. В рослинах алкалоїди знаходяться у виглядi солей різних органiчних кислот, добре розчинених у водi i гiрше в спиртi. Найбiльш багатi алкалоїдами квiтковi рослини.

Алкалоїди нагромаджуються в насінні, листках, коренях. Вони володiють великим спектром фiзiологiчної дiї на органiзм: впливають на нервову i серцево - судинну систему, органи дихання i травлення, на чутливiсть нервових закiнчень, тонус м’язiв; здійснюють на організм наркотичну дію, тому використовуються в медицині.

Учень 7. Глiкозиди — органiчнi рослиннi сполуки, якi розкладаються пiд дією ферментiв або кип’ятiння в пiдкисленiй водi на цукор (глiкон), нецукристу частину (аглiкон).

Рiзноманiтна будова рiзних аглiконiв дозволяє застосовувати глiкозиди для лiкування багатьох хвороб. Особливо часто застосовуються серцево-дiючi, або серцевi глiкозиди. Вони дуже отруйнi i повиннi використовуватися пiд суворим медичним наглядом. Серцевi глiкозиди – сполуки, які діють на серцевий м`яз характернi для рослин iз родини жовтецевих, лілiйних, хрестоцвiтних. Пiд їх впливом посилюється швидкiсть кровотоку, покращується дiяльнiсть серця, зменшуються збудливiсть центральної нервової системи i венозний тиск. Глiкозиди знайдено в червоній i шерстистiй наперстянцi, свiжих листках конвалii, в горицвiтi весняному, які є дуже важливими при лікуванні серцевих хвороб. Гіркі глікозиди стимулюють виділення шлункового соку, тому їх використовують при порушенні травлення та для підвищення апетиту – полин, вербена, звіробій.

Учень 8. Ефiрнi олiї — складнi сумiшi летких ароматичних сполук, які складаються в основному з терпеноїдiв. Добре розчиннi в спиртi, ефiрі, смолах, олiях i практично нерозчиннi у водi. Особливо багатi ними рослини родини хвойних, зонтичних , складноцвiтих i губоцвiтих. Нагромаджуються ефірні олії в листках, насінні, плодах, надземних органах.

Ефiрнi олiї широко використовуються як гiрко – ароматичні, жовчогiннi, сечогiнні засоби. В чистому виглядi їх використовують, для ароматизацiї деяких галенових препаратiв, покращення смаку лiкарських препаратiв.

Найхарактернiшi ефiроолiйнi рослини: валерiана, фенхель, крiп, корiандр, лаванда, любисток, мелiса, м’ята, материнка, ялівець, лимон, троянда, петрушка, полин.

Учень 9. Органiчні кислоти — багатоосновнi оксикислоти, якi містяться в рослинах як у вiльному станi, так i у виглядi солей або ефiрiв. Найчастiше це лимонна, яблучна, щавелевооцтова кислоти. Приймають участь в обмiнi речовин, пiдтримують кислотно-лужну рiвновагу, пiдвищують видiлення жовчi i панкреатитного соку. Зустрiчаються в плодах i ягодах, якi мiстять кислоти (лимон, клюква, облiпиха, смородина). Використовують для виготовлення напоїв хворим, сиропи - для покращення смаку мiкстур.

Учень 10. Мінеральнi солi неорганiчних кислот знаходяться в рослинi у розчинному станi. Значна кiлькiсть солей магнiю, фосфору, кальцію міститься в овочах i фруктах. Мають велике значення для життєдiяльностi органiзму: входять в склад клiтин всiх тканин i в міжклiтинну речовину, беруть участь в обмінi речовин, ферментативних процесах, впливають на збудження нервової і м’язевої тканини.

Учень 11. Фiтонциди — складнi органiчнi сполуки рiзного хімічного складу, якi володiють бактерiоцидною i фунгiцидною дiєю. Виробляються рослинами для захисту вiд патогенних мiкроорганiзмiв i рослин iнших видiв та родин. В медицинi застосовуються як лiкувальний профiлактичний засiб при гострих респiраторних захворюваннях, грипi, ангiнi, захворюваннi слизової оболонки порожнини рота, органiв травлення.

У практицi широко й успiшно застосовуються для лiкування гнiйних уражень фiтонциди берези, повислої тополi чорної, хрону звичайного.

Наявнiсть у лiкарських рослинах фiтогормонiв, якi вступають у бiохiмiчнi реакцiї навiть у зовсiм малих дозах, надає цим рослинам властивостей змiнювати рiзнi життєвi процеси. Маючи велику фiзiологiчну активнiсть вони вiдiграють роль стимуляторiв функцiй хворих органiв,

приводячи їх до фiзiологiчної норми. Дикорослi рослини в фiтотерапії застосовують ширше через наявнiсть в них антибiотичних речовин, так званих фiтоалексинiв, що дає їм перевагу над культурними.

При лiкуваннi захворювань серцево-судинної системи, печiнки, шлунково-кишкового тракту i системи кровообiгу лікарські рослини займають домiнуючу позицiю.

Учень 12. Вiтамiни — специфiчно дiючi речовини, необхiднi для життя. В наш час поняттям «вiтамiни» видiляється група складних рiзноманiтних органiчних сполук, необхiдних для росту i розвитку людини та тварин i зв’язаних з основними функцiями органiзму та його ферментативними процесами. Вiдсутнiсть вітамінів призводить до захворювань, що називають авiтамінозами, а недостатня кiлькiсть їх у харчовому рацiонi спричиняє гiповiтамiноз.

Вчитель. Останнiм часом встановлено, що крiм яскраво вираженої нестачi вiмінiв — гiповiтамiнозiв, великої шкоди органiзмовi завдає прихований дефiцит вiтамінiв, який веде до глибоких внутрiшнiх порушень його життєдiяльностi. Справа в тому, що бiльшiсть вiтамінів здійснюють каталiтичнi функцiї, входячи до складу ферментiв, а їх нестача порушує бiлковий, жировий, вуглеводний i мiнеральний обмін. Крiм того, вiтамiни сприяють пiдвищенню опiрностi органiзму до несприятливих умов зовнiшнього середовища, рiзних захворювань. Наприклад, вiтамiн С, або аскорбiнова кислота, збiльшує проникнiсть судин, полiпшує зсiдання кровi, гальмує розвиток атеросклерозу, сприяє зниженню холестерину в кровi. Тому хворi з пошкодженням серцево-судинної системи потребують пiдвищеного постачання цього вітамiну. Вiдмiчено позитивний вплив вiтамiну С при лiкуваннi туберкульозу. Він мiститься в суницях, шипшинi, кропивi.

Учень 1. Рослини — єдинi постачальники вiтамину Р, який міститься звичайно в комплексi з аскорбiновою кислотою. Вiтамін Р пiдвищує мiцнiсть найдрiбнiших кровоносних судин — капiлярiв. Вiн особливо важливий для людей похилого вiку.

Учень 2. Вiтамiн А — має антисептичнi, протизапальнi та знеболюючі властивостi, сприяє нормальному обмiну речовин, росту i розвитку ростучого органiзму, забезпечує нормальну дiяльнiсть органiв руху, зору. Особливо необхiдний вiтамiн людям, зайнятим важкою фiзичною працею. Вiтамiн А виявлено в кульбабi лiкарськiй, шипшині та iн. Його нестача призводить до захворювань очей, порушення росту, функцiй печiнки.

Учень 3. Вiтамiн В1 мiститься в насiнні злакових i бобових, нестача викликає захворювання нервової системи.

Учень 4. Вiтамiн В2 — необхiдний для нормального росту органiзму. Недостатня кiлькiсть його спричиняє схуднення, зниження апетиту, головний бiль, зниження працездатностi. .

Учень 5. Нестача вiтамiну В6 викликає затримку росту у дiтей, шлунковокишковi захворювання, нудоту, кон’юктивiт.

Учень 6. Вiтамiн В i С виявлено майже в кожнiй рослинi.

Учень 7. Вiтамiн Е мiститься в проростках злакових, його нестача призводить до порушень функцiй статевих залоз.

Учень 8. Вiтамiн В12 найкращий протианемiчний препарат.

Фітотерапія. Вiтаміни впливають на дiяльнiсть нервової системи, кровотворення, роботу органiв травлення, залоз внутрiшньої секрецiї. Вони необхіднi для стимулювання росту, вiдновлення тканин i клiтин після травм. Встановлено також, що вiтамiни здатнi усувати небажану побiчну дію антибiотикiв i хiмічних антимiкробних засобiв. Вiдмічено можливiсть використання вiтамiнiв для лiкування променевої хвороби.

Вчитель. Вiтамiни, як правило, в органiзмi людини не утворюються, тому їх слiд регулярно вводити з їжею. Правда, деякi з них синтезуються в органiзмi з провiтамінiв, наприклад, вiтамін А з каротину, вiтамiни групи D при дiї ультрафiолетових променiв на шкiру людини.

Першочергове значення для людини мають такi вiтамiни, як А, В1, В2, С, D,Р, тому слiд подбати, щоб саме їх людина вживала в достатнiй кiлькостi. Причому, як правило, потреба в них повнiстю не задовiльняється за рахунок звичайного харчового рацiону. Слiд спецiально пiдбирати вiдповiднi природнi продукти або вживати вiтаміннi препарати.

Наша місцева флора багата вітамінозними рослинами, серед яких найчастіше зустрічаються:

( Учні по черзі називають рослини, демонструючи їх на експозиції.)

1). Глуха кропива біла. Багаторiчна притиснутоволосиста трав’яниста рослина з родини грубоцвiтних 30-60 см. заввишки, стебло чотиригранне, з довгими пагонами. Листки черешковi, яйцевиднi. Росте по чагарниках, узлiссях, зрiдка по лiсах, тiнистих мисцях, в садах, бiля огорож. В листках мiститься вiд 130 до 250 мг вiтамiнiв С та до 14-15 мг. провiтамiну А.

2). Грицики звичайнi. Одно - або дворiчна трав’яниста рослина з родини хрестоцвiтних, 10 -50 см. заввишки з простим або розгалуженим стеблом та прикореневою розеткою перисторозсiчених або перисто — лопатево — зубчастих листкiв. Поширена як бур’ян i росте бiля шляхiв, поблизу житла, на городах, перелогах, забур’янених мiсцях. В листках міститься 90-170 мг вiтамiну С, 10-20 мг провiтамiну А, вiтамін К.

3). Калина звичайна. Кущ з родини жимолостевих, 2-4 м заввишки з бурою або ж червоно - бурою корою. Гiлки голi, гладенькi. Листки супротивнi, черешковi, трилопатевi, з великими зубцями, зверху майже голi, знизу опушенi. Зростає в лiсах, узлiссях, чагарниках. В плодах мiститься 70 мг вiтамiну С та К.

4). Кропива дводомна. Багаторiчна дводомна трав’яниста рослина з родини кропивових. Кореневище повзуче, у вузлах з пучками додаткових корiнцiв. Стебла прямі, борозенчастi, невиразно чотириграннi, 50-150 см . заввишки. Листки супротивнi з прилистками, черешковi, простi, загостренi, по краю зубчастопилчастi з великими зубцями. Стебло i листки вкритi простими i жалкими волосками. Поширена по всій території як бур’ян. Листки кропиви дводомної — справжнiй полiвiтамiнний препарат. Вони мiстять 100-200 мг вiтамiну С, 10-20 мг провiтамiну А, 1,5 - 4 мг вiтамiну К.

5). Кульбаба лікарська. Багаторiчна трав‘яниста рослина з родини складноцвiтих до 30 см. заввишки. Корiнь товстий, галузистий. Листки в прикореневiй розетці, стручковидні або ліровидно – перисто – розсічені. Квіткова стрілка циліндрична. При ураженнi видiляє молочно — бiлий сiк. Росте на лучних дiлянках, перелогах, бiля дорiг, жител, на газонах.

6). Малина. Рослина з родини розоцвітих, кущ 1-2 м. заввишки. Пагони прямостоячі з сизуватою поволокою, всіяні численними тонкими червонувато – коричневими шипами. Росте по чагарниках, лісах, узліссях, лісових галявинах. В листках міститься 4,5 – 9 мг. цукрів, ефірна олія, 10 – 30 мг. вітаміну С, 80 -150 мг. вітаміну Р, 0,5 мг. провітаміну А.

7). Суниці лісові. Багаторічна трав`яниста рослина з родини розоцвітих 5 – 20 см. заввишки. Кореневище горизонтальне або косе, коротке з багаточисленними корінцями і з довгими повзучими надземними пагонами, що вкорінюються по вузлах. Стебла прямостоячі, вкриті волосками. Росте в лісовій зоні. В листках міститься 30 – 60 мг. вітаміну С, 0,08 мг. провітаміну А, 0,03 мг. вітаміну В1, 0,1 мг. вітаміну В2, К, 0,3 мг. вітаміну РР. В плодах 115 мг. вітаміну К.

Фітотерапія. А зараз ви можете спробувати вітамінні чаї, які , крім лікувальних, мають ще й дуже хороші смакові якості. Вживання чаїв з трав, якi мають рiзноманiтнi вiтамiни, мiкроелементи, фiтонциди (рослиннi антибiотики) та ряд iнших бiологiчно активних речовин, якi виявляютъ загальнозмiцнюючу дiю i є необхiдними для людини, дозволяє не тiльки швидко вiдновити сили, але й підiймає тонус органiзму, запобiгає захворюванням.

Рецепти вітамінних чаїв ви можете переглянути і навіть взяти із собою. Будьте завжди здоровими!

Рецепти вітамінних чаїв.

Вітамінний чай № 1: плоди шипшини – 1 част., плоди горобини – 1 част. Одну столову ложку суміші заливають 0,5 л. крутого окропу і кип`ятять 10 хв., настоюють 4-5 год. в щільно закритому посуді, проціджують і п`ють по пів склянки 3 рази на день.

Вітамінний чай № 2: плоди шипшини – 1 част., плоди малини – 1 част. Одну столову ложку суміші заливають склянкою окропу, кип`ятять 10 хв., настоюють 1-2 год., проціджують і п`ють по 1/3 склянки 3 рази на день.

Вітамiнний чай З: плоди шипшини 1 част., плоди журавлини— 1 част. Одну стол. ложку сумiшi заливаюгь 0,5 л окропу, кип’ятять 10 хв., настоюють 1-2 год, у щiльно закритому посудi, потім процiджують, п’ють по пiвсклянки 3 рази на день.

Вiтамінний чай № 4: плоди шипшини -1 ч., листя смородини -1 ч., листя малини - 1 ч., листя журавлини — 1 ч. Двi столовi ложки сумiшi заливають склянкою окропу i кип’ятять 10 хв., настоюють 1 год., у щiльно закритому посуді, процiджують i п’ють по пiвсклянки1 раз на день.

Вiтамiнний чай 5: плоди горобини — 1 ч., листя кропиви - З ч. Одну стол, ложку сумішi заливають О,5л окропу, кип’ятять 10 хв., настоюють 3-4 год. у щiльно закритому посудi, процiджують i п`ють по ½ склянки З рази на день.

Вiтамiнний чай № 6 : плоди шипшини -1 ч. смородина — 1 ч Приготування i прийом, як у попередньому рецептi.

Вiтамiнний чай 7: шипшина — 1 ч., журавлина 1 ч., листя кропиви -3 ч. Приготування , як у попередньому рецепті.

Вітамінний чай № 8: шипшина – 3 част., чорна смородина – 1 част.,листя кропиви-3ч., морква ( корінь) – 3 ч. Приготування, як в попередньому рецепті.

Вітамінний чай № 9: горобина -12 ч., малина-2 ч., листя смородини -1 ч. Приготування, як в попередньому рецепті.

Тема. Первоцвіти.

Мета. Поглибити знання учнiв з бiологiї про особливостi будови представникiв класу Однодольнi, їх поширення та значення у природi й життi людини на прикладi первоцвітів; познайомити учнiв з первоцвiтами, чому необхiдно берегти й охороняти їх; виховувати любов до природи, до всього живого, бажання берегти й охороняти первоцвiти, розвивати почуття прекрасного; логiчне мислення, увагу, пам’ять, пiзнавальний iнтерес; удосконалювати вмiння працювати з додатковою лiтературою, готувати стислi повiдомлення; виховувати бережливе ставлення до рослин Червоної книги; формувати культуру поведiнки в природi, музеї.

Обладнання: кольоровi фотографії рослин-первоцвiтiв, плакати, Червона книга, виставка дитячих малюнкiв на тему «Первоцвiти», карта України.

Учень 1: Ранньою весною на залитих сонцем галявинах i пiд деревами, коли ще лежить снiг, з’являються ці милi оку паростки. Весна милує зеленню, своїми бiлоснiжними, фiолетовими та жовтими посмiшками. У повiтрi стоїть неперевершений аромат. Життя розквiтло, знову почалася весна.

Учениця 1:

Весняний день — прозорий, голубий,

Навколо пахне нiжно-бiлим цвiтом,

Пiд вiкнами туркочуть голуби,

Щебечугь на подвiр’ї жвавi дiти.

Душа чутлива, мов ота струна,

До барв весняних, запахiв та звукiв,

Так може чарувати лиш весна

Пiсля холодних мiсяцiв розлуки.

Звучить вальс Й. Штрауса «Казки Вiденського лiсу». На фоні музики заходить двчина - Весна у вiночку з рiзнобарвними стрiчками.

Дiвчина - Весна. Доброго дня, любi друзi! Сьогоднi до вас я завiтала недарма. Адже ви знаєте, що з приходом весни зацвiтають першi рослини, якi називають первоцвiтами. Першими провiсниками весни є «снiжнi квiти» — пiдснiжники. Саме вони мужньо борються з холодною зимою, з’являючись серед снiгу.

Плакала снігуронька, проводжала зиму, а там, де падали її сльози виростали підсніжники.

Навеснi вiн у теплi

Проростає з - пiд землi,

Має трунок, має вроду,

І дарує насолоду.

Підсніжник 1: Довкола ще лежить сніг, а я вже своїм листям пробиваю землю і гордо піднімаюсь.

З-пiд снiгу я пробився,

Бо силу добру маю.

Своїм бiленьким цвiтом

Я землю прикрашаю.

Підсніжник 2:

Я найперший зацвiтаю

Бiлим цвiтом серед гаю.

Перша, біла, ніжна квiтка,

І мене не стане влiтку.

Підсніжник 3:

Складені про мене і легенди, і вірші:

За всі на світі ружі і гвоздики.

Небаченої дивної краси,

Миліший всіх - простий підсніжник дикий.

Учень 2: Стародавня легенда свідчить: перших двох людей, що їх Бог вигнав з раю, засипало снігом. Тендітна Єва змерзла. І тоді хтось з серафимів чи ангелів перетворив кілька лапатих сніжинок на квіти підсніжника. Змерзлій Єві вони дали надію, що скоро прийде тепло. З того часу підсніжники вважаються провісниками тепла.

Учениця 2: Є й iнша легенда про появу на Землi пiдснiжникiв. Богиня снiгу народила доньку й назвала її Снiжинкою. Батько вирiшив вiддати доньку замiж за Пiвнiчний вiтер. На весiллi брат Пiвнiчного вiтру - Пiвденний - запросив її у танок. Це не сподобалося нареченому, i Пiвнiчний вiтер примусив Снiжинку танцювати разом з ним. Танцював i дмухав холодом, вiд чого гинули троянди, дерева у цвiтi, якi привiз Пiвденний брат. Снiжинка розпорола пуховi перини, якi готувала до весiлля, i накрила все навколо. Пiвнiчний вiтер розгнiвався ще бiльше. Тодi Пiвденний вiтер схопив Снiжинку i сховав її під чагарником. На прохання Снiжинки Пiвденний вiтер її поцілував i вона розтанула, впавши краплею на землю. Розлючений Пiвнiчний вiтер придавив її шматком льоду. З тих пiр i знаходиться пiд ним Снiжинка i тiльки навеснi, коли Пiвденний вiтер обходить свої володiння, вона вiдчуває його наближення i своїм теплим подихом розтоплює снiг i дивиться на нього своїм нiжним поглядом...

Дiвчина - Весна. Пiд назвою «пiдснiжники» об’єднують декiлька рослин-первоцвiтiв. Наукова назва пiдснiжникiв - «галантус». Це багаторiчнi рослини родини Амарилiсовi, класу Однодольнi. Пiдснiжник у перекладi з давньогрецької означає молочно-квiтковий, тому що має бiлi квiти. Молочно-бiлi квiти здавна символiзують нiжність, чистоту, стiйкiсть, вiрнiсть. Iнколи пiдснiжники вважали емблемою надiї.

Підсніжник 1: Найбiльш розповсюдженим в Українi є Galanthus nivalis L. — пiдснiжник звичайний та Galanthus plicatus Bieb - підсніжник складчастий. Пiдснiжник звичайний поширений на Закарпаттi, Передкарпаттi, Українських Карпатах, а також на Правобережжi, Полiссі, Лісостепу i Степу. Мiсцем зростання є листянi лiси, галявини, чагарники.

Пiдснiжник 2: Популяції локальнi, здебiльшого численнi, але спостерiгається тенденцiя до зменшення кiлькостi особин, що пов’язано з масовим зриванням квiтiв на букети, викопуванням цибулин та рекреаційним навантаженням.

Пiдснiжник 3: Пiдснiжиик звичайний - багаторiчна трав’яниста рослина заввишки 8— 15 см. Цибулина (дiаметр 1—2 см) яйцеподiбна, з бурою оболонкою. Листки (два) лiнiйнi, пласкi, з кiлем, сизi. Стебло під час цвiтiння удвiчі довше за листок. Квiтка одна, звисла, бiла, внутрiшнi листочки маютьзелену напiвокруглу пляму. Цвiте в березнi — квiтнi. Плодоносить у травнi — червні. Розмножується цибулинами та насiнням.

Пiдснiжник 1: Пiдснiжник складчастий поширений у Гiрському Криму. Росте в листяних лiсах. Популяція в цiлому скорочується, що пов’язане з масовим зриванням на букети, викопуванням цибулин.

Пiдснiжник 2: Пiдснiжник складчастий – багаторiчна трав’яниста рослина заввишки 7—10 см. Цибулина зi свiтлими оболонками. Листки складчастi, темнозелені, з восковим нальотом. Квiтки білi, з мiцним ароматом, внутрiшнi листочки мають зелену пляму. Цвiте в лютому - березнi, плодоносить у червнi. Розмножується цибулинами.

Пiдснижник 3: А я додам ще декiлька особливостей, спiльних для цих видiв: квiтки правильнi, двостатевi, з простою вiночкоподiбною оцвiтиною. Поодинокi. Тичинок шiсть, маточка одна. Зав’язь верхня. Плiд коробочка. Запилюються комахами. Рослина декоративна, медоносна, отруйна.

Дiвчина - Весна. Англiйцi називають цю квiтку снiговою краплею, а нiмцi - снiговою конвалiєю. Загалом у свiтi нараховують близько 18 видiв пiдснiжникiв.

Учень 1: Провісниками весни є ще одна надзвичайно чарівна, ніжна, синенька квіточка. Ранньою весною, в березні, крізь сніговий килим, пробивається вона своїм ніжним тільцем. Пролiска дволиста — морозостiйка рослина. Ряснiє земля зiрочками пролiскiв, коли ще i снiг лежить навколо, ніби клаптиками синього неба вкривається. Синьоокi вiсники весни променiють нiжною блакитгю в ще холоднi березневi днi.

Учениця 1:

Лиш тiльки сонечко з небес

Теплiше трiшечки пригрiло,

Лиш тiльки бiлий снiжок щез,

Вони з-пiд листя так несмiло

Голівки сині виставляють.

- Чи вже прийшла весна? - питають.

Проліска 1:

І сяйвом китиць вибухне лiщина,

Як щемно серця забринить струна!

Знов пролісків прозорими очима

Земля, як мати, обійма.

Проліска 2:

Я перша квіточка весни,

Я пролісковий цвіт.

Пережила зимові сни,

Вродилася на світ.

У мене очі голубі,

Такі, як неба синь.

Росту між кленів і дубів,

Люблю і сонце, й тінь.

Зелені рученьки мої

Листочками зовуть.

Люблю ліси я і гаї,

Живу я здавна тут.

І вірю: люблять всі мене,

Як весну золоту,

Бо знають, що зима мине,

Коли я розцвіту.

Вчитель. Чому проліски не гинуть? Адже про березень справедливо кажуть - у ньому зверху пече, а знизу морозить. І кришталики льоду, що утворюються всередині рослин, повинні були б зруйнувати ожилі стебла й пелюстки. Але цей жах не приходить до рослин: вода в капілярах не замерзає. Вона просто збільшує в 15 разів вязкість, але залишається рідкою, тому що дуже своєрідно пов`язана із складовими частинами цитоплазми.

Учень 2: Про проліски є така легенда. Українська дівчина Катерина потрапила в неволю до турків. Але їй вдалось втекти. Не один і не два дні блукала поміж чужих людей. Тікала, бо знала, що її чекала розправа за вбитого слугу султана. Султан же наказав повернути втікачку живою чи мертвою. Довго поневірялась, і коли врешті-решт дісталась рідного краю, зморена Катря плакала від щастя, аж раптом почула вигуки переслідувачів. Розкинула руки дівчина, обняла мерхлу траву і почала благати: «Ненько моя, земле рідна! Не дай загинути, вернутися в неволю!» Почула матінка земля Катеринине благання, враз кущі навколо вкрилися зеленим листям, зашепотіли трави, а з небесної блакиті спустилися сутінки і сховали втікачку. Відтоді, де ліг на землю туман, заясніли квіти проліски, нагадуючи про хоробру дівчину з України.

Учениця 2: Легенда про первоцвіт. Одного разу, спустившись на землю, принцеса Ельфа зустрiла вродливого юнака i палко покохала його. Вона не послухалася богiв, не покинула коханого i не повернулася назад на небо. Гнiв покровителя упав на неї. Боги перетворили непокiрну принцесу на анемону дiбровну, а її коханого — на первоцвiт весняний.

Учень 1: Первоцвiт весняний. Primula veris L. Травяниста багаторічна рослина, листки яйцевидно-продовгуваті, опушені. Квітки на квітконіжках, віночок яскраво-жовтий. Росте на лісових галявинах, в парках.

Учениця 1: Придивiться уважно до квiток первоцвiтiв i ви переконаєтесь, що вони схожi на в’язку ключiв. У народi складено легенду про те, що саме первоцвiт вiдкриває дверi у добре і щедре лiто, до тепла.

Дiвчина - Весна. Трохи пізніше зацвітає у наших лісах конвалія, рослина теж досить рання. Квiти конвалiї — символ нiжностi, радостi й краси, вiрностi й чистоти кохання.

Сестра нарцисiв, лiлiй нiжних.

І неповторна серед них.

Цвiте прекрасна, бiлоснiжка –

Конвалiя в лiсах моїх.

Учень 2: Конвалія травнева. Convallaria majalis L. Багаторічна рослина, 10-15 см. висотою, довге, повзуче кореневище. Листки довгувато-овальні, загострені на верхівках. Стебло несе односторонню китицю з 6-10 білими, пахучими, звисаючими квітами.

Учениця 2. Українська легенда розповiдає, що срiблястi дзвiночки конвалій з’явилися зi щасливого смiху лiсової русалки Мавки, коли вона вперше вiдчула повноту великого справжнього кохання. А давні германці присвячували конвалію Остарі – богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни.

Дiвчина - Весна.

Із зеленої сорочки, що зiткав зелений гай,

Бiлi дивляться дзвiночки. Як зовуть їх, вiдгадай!

Це конвалїї у гаю на галявинi цвітуть.

І нiде, нiде немає кращих квiточок, мабуть.

Дівчина - Фітотерапія. Зацiкавились первітами i лiкарi-фiтотерапевти. З цибулин пiдснiжника видiляють алкалоїди, головнi з них галантамiн, лiкорин, галантин.

Галантамiн пiдвищує слиновидiлення, пiдсилює реакцiю скелетних м’язiв, покращує нервово-м’язову провiднiсть, пiдвищує тонус гладеньких м’язiв кишечнику, збуджує дихання, знижує кроний тиск. Тому пiдснiжник звичайний як лiкарську рослину використовують для лiкування мiопатiї, невритiв, мiастенiї.

У Франції дiвчата соком конвалії натирали щоки, щоб обличчя було рум’яне. Трава, листки i квiти конвалiї дуже ефективнi в разi гострої та хронiчної серцевої недостатностi, кардiосклерозу, порокiв i неврозiв серця. Лiки з конвалiї допомагають у разi епілепсiї, нервових станiв, стресiв, безсоння.

Один листок первоцвіту весняного містить денну норму вітаміну С для людини.

Хлопець - Квітникар. Пiдснiжники, первоцвіт й конвалії не тiльки провiсники весни, а й гарнi декоративнi й лісовi квiти. Кажуть, що краса беззахисна. Може, у цьому причина рiзкого зменшення ареалу перших весняних квітів. Вони зникли у багатьох мiсцевостях України. І замiсть того, щоб прикрашати нашу планету, вони оселилися на сторiнках Червоної книги України. Чи потрiбна природi така любов, коли заради скороминучої втiхи, а буває, i наживи, знищують люди цiлi галявини тепер уже рiдкiсних первоцвітів.

Так, пiдснiжник звичайний занесено до Червоної книги України (1980). Вiн охороняється в природних заповiдниках Медобори й Канiвський та деяких заказниках Правобережжя.

А пiдснiжник складчастий занесено до Європейського Червоного списку (1991). Охороняється у природних заповiдниках: Кримському, Карадазькому, Ялтинському гiрсько-лiсовому. Цей вид культивується в ботанiчних садах.

Конвалія звичайна – рідкісний вид рослин, що потребує охорони, теж занесена до Червоної книги.

Учениця 1: Невже в майбугньому на свiтi

Не будуть квiтнуть дивнi квiти –

Конвалiя, й фiалки нiжнi,

І вiсник березня — пiдснiжник?

Невже ми бiльше не побачим,

Як сон-трава росою плаче?

Учень 1: Як легко квіти потоптати,

Як важко виростити їх,

Щоб кольорами стали, святом

Для кожного і для усіх.

Цвіте розарій урочисто,

І мов запрошує: «Сюди!»

Інстинкт дикунський рветься: «Знищить…»

Перечить розум: «Посади!»

Дiвчина - Весна. Надзвичайно чарівних, прекрасних, неповторних весняних квітів є багато. Ми ознайомились лише з невеличкою їх частиною, чисельність яких, на жаль, зменшується з кожним роком. Нам не можна стояти осторонь, поки їх нищать, бо прийдешні покоління можуть просто не побачити цієї краси. Не забираймо у них цього щастя, збережімо первоцвіти і для них, і для себе.

Учень 2: Друзі! Не рвiть первоцвiти даремно, охороняйте ці тендiтнi, беззахиснi рослини, бо без них життя на нашiй планетi буде безрадісним. Збережемо первоцвіти, бо вони – неповторна краса !

Учениця 2:

Не рви, не нищ i не руйнуй

Це заповiдь для тебе.

Красу планети не зiпсуй,

Вона одна пiд небом


Тема: Священний хліб.

Мета: прищепити учням бережливе ставлення до хлiба; виховувати повагу до людей працi; ознайомити з iсторiєю виникнення хлiба, хліборобних виробів, народними звичаями нашого краю.

Обладнання: сюжетнi малюнки, музейні експонати: знаряддя праці, посуд, колоски та зерно пшениці, жита, вівса, ячменю, коровай та рiзноманiтнi вироби з тiста на вишиваних рушниках, малюнки дiтей про хлiб, фотоматеріали.

1 ведучий: Ми раді вітати вас в Храмі людської памяті – нашому шкільному краєзнавчому музеї. Вашій увазі ми запропонуємо сьогодні розповідь про хліб, демонструючи деякі експонати та фотоматеріали.

Читець:

Ось вiн — хлiбчик духовитий,

З хрустом шкiрочки смачним.

Ось він — теплий, мов налитий

Щедрим сонцем золотим.

І на стіл у кожен дiм

Завiтав, зявився він.

В нім — здоровя наше, сила,

В ньому — чарiвне тепло.

Скiльки рук його ростило,

Доглядало, берегло.

В нім — землі твоєї соки,

Сонця в нім богато є...

Уплiтай за обi щоки,

Виростай богатарем!




2 ведучий. Хліб – поняття багатозначне. Пшениця, жито, ячмінь, овес, просо, сорго, кукурудза, рис – це все хлібні злаки. У кожного з них своє «обличчя», свої смакові якості… Для нас пшениця, ячмінь і жито – це просто хліб. В полі, на току, на елеваторі, в пекарні, в хлібному магазині ми звично говоримо: «хліб». І всім зрозуміло про що йде мова.

Читець:

Осiнь брала вiдра золоті,

Пшеницi озимi поливала,

Потiм сіла на людськiм путi

І зернятка дiтям роздавала.

Не прості зернятка — золоті.

П. Воронько

Історик. Ученi вважають, що вперше хлiб з’явився на землi 15 тисяч рокiв тому. У пошуках їжi першi люди звернули увагу на злаковi рослини — предки сучасних пшеницi, жита, вiвса. Тривалий час люди вживали свiжi зерна, пiзнiше навчились розтирати їх мiж камiнням, отримуючи крупу. Перший хлiб мав вигляд рiдкої кашi. Ручний млин, ступки були винайденi 6-5 тисяч рокiв тому. Археологи передбачають, що одного разу каша випадково витекла i на гарячiй печi перетворилась на рум’яну паляницю. З тих пiр хлiб почали пекти.

Вважають, що в давньому Єгиптi через недогляд раба тiсто підкисло. Щоб уникнути кари, раб ризикнув i випiк паляницю. Та, надиво, вона виявилась бiльш рум’яною, пишнiшою, смачнiшою, анiж iз прiсного тiста. З тих пiр почали пекти хлiб з тiста, що перебродило.

Мистецтво готувати хліб від давніх єгиптян перейшло до Греції та Риму. Такий хліб вважався делікатесом, був доступний тільки багатіям. Хліб прирівнювався до Сонця і до золота. На його честь складали гімн.

3 ведучий: Хлібу присвячують вірші, пісні, оповідання, казки, наукові дослідження і філосовські трактати. Праця хлібороба оспівана в народних думах, переказах, у творах художників і скульпторів. З хлібом повязані добрі традиції нашого народу і народів інших країн.

4 ведучий: Хлібом пахне нива, руки хлібороба, мельника і пекаря. Про хліб, його ціну і смак пізнає людина з дитинства і не забуває до старості. В кожної людини свій смак хліба. А в тім – скільки не думай, а краще хліба не придумаєш нічого. Риба – вода, ягода – трава, а хліб – усьму голова. Дійсно, голова! Адже навіть першу половину щойно сказаної приказки люди забули, а про те, що хліб – голова памятають. Про хліб люди завжди говорять з щирою повагою, беруть його в руки трепетно й урочисто.

Читець:

У руки беру колосок золотий,

Він сповнений слави людської,

В нім дівчини чую я голос дзвінкий,

Новатора і ланкової.

Б.Олійник

Історик. Пiд час розкопок поселень в Українi знайдено залишки глиняних будинкiв. Окрiм житлових примiщень, тут були i зерносховища, пiчки, зернотертки, глиняний посуд для зерна.

Виготовлення хлiба вважалося важкою i виснажливою працею аж до середини ХIХ столiття, поки не з’явились механiзми i машини.

1 ведучий: Живильним для людини є ковток джерельної води в спеку, дивовижними є запахи квітів, трав, лісів, луків, річкової прохолоди, вітерець в жнива, сонячний вранішній промінь, веселка і схід сонця, які загорнуті в аромати звуків і запахів. Ми живемо ними. Та найбільше ми живемо тим, що стоїть над землею найстійкіший впродовж віків запах хліба – неперевершений, незрівняний, пянкий і неповторний. Він не розчиняється в інших запахах, він – унікальний. Для українців хліб – основа основ:

Читець:

Отут твiй дiм, отут твоє корiння,

Тут, де бабуся хліб пече в печi,

Де чути молоточка стукотiння

Дiдусеве удень i уночі.

Там, за селом, прабабціна могила,

Верба пiд школою, в лісочку джерело,

Життя багато тут чого змінило,

Та з пам’ятi забрати не могло.

Отут твій дім, де вишнi горiхи,

Де у душi і в серцi зацвiло.

Город, криниця, першi зло і втiха,

Отут твiй дiм, твій сум, твоє село.

Отут твiй дiм, тут перші твої кроки,

I першi сльози розпачу й жалю.

Спитаєш свою душу через роки:

Чом туди линеш? Скаже: «Бо люблю.

Отой світанок, хліб і стукотіння,

Де пахне потом прадідiв земля,

Бо тут мiй дiм, бо тут моє корiння,

Де народилась, там спочину я».

2 ведучий. Хліб в українців у всі віки був символом добробуту, міцної родини та гостинності, тому й виділялося йому в домі найпочесніше місце. «Паляниця – як пух, як дух, як миле щастя», - так з любовю говорили в народі. Випікали хліб переважно з житнього борошна, а вже на свята (чи то родиннi, чи церковнi) — з пшеничного. Оскiльки переважна частина населення України жила бiдно, то часто житнiй хлiб пекли з гречаними, ячмiнними, вiвсяними, а пiзнiше з картопляними i кукурудзяними домiшками. Якi ж хлiби випiкали в Українi? Їх неможливо навiть просто перерахувати. Французький письменник Оноре де Бальзак, який в серединi ХIХ столiття перебував в Українi у своєї коханої Ганської, писав на батькiвщину: «Можливо, що менi вдасться Вам подякувати за цю послугу, як Ви приїдете на Україну, в цей рай земний, де я запримiтив уже 77 способiв приготування хлiба, що дає високу iдею про винахiдливiсть населення комбiнувати найпростiшi речi».

Популярністю користувався печений на черені в печі житній хліб.


Читець:

Він вiчний і святий, цей житній хлiб.

Чи в паляницi на столi, у хаті,

Чи зв’язанай в важкий тужавий снiп,

Де колоски шепочуться вусаті.

Він чув у полi крик перепелів,

Чув жайворонкiв передзвін весняний.

Він виріс для пiсень і добрих слiв,

Тому що народився під пiсками.

Віки проходять тисячама діб

І новим днем земля безмежно рада.

Він вічний і святий, цей житній хліб,

Так як життя, добро, кохання, правда.

Історик. Великою популярнiстю в українцiв користувалися борошнянi вироби швидкого приготування: перепiчки, коржi, пампушки. Пампушки здебiльшого подавали гарячими до борщу, посипавши рiзаним або товченим часником. Хлiб випiкали жiнки, рiдше дiвчата раз на тиждень, переважно в суботу з розрахунку, шоб його вистачило на всю родину на цiлий тиждень. Увесь процес випiкання хлiба, починаючи вiд приготування запари i закiнчуючи вийманням готового хлiба з печi, був своєрiдним магiчним ритуалом, який складався iз ритуальних дiй, заборон та обмежень. Так, «нечистiй» жiнцi не те що не дозволялося пекти хлiб, їй не можна було навiть торкатися до тiста, заборонялося пекти хлiб у п’ятницю, не можна вiдкривати дверi, коли хлiб саджають у пiч, не можна сваритися, коли в хатi стоїть запара або вже пiдходить тiсто, бо паляниці будуть низенькi, плескатi й глевкi. Великою пошаною на селi користувалися жiнки, якi вмiли пекти високий i легкий, «як пух, як дух» хлiб. Їх запрошували пекти хлiб, коровай, печиво та шишки на весiлля чи iншi родиннi та церковнi свята.

3 ведучий: З давнiх часiв i до сьогодення хлiб в українцiв виступає символом гостинностi та добробуту: хлiбом-сiллю прийнято зустрiчати дорогих гостей, рiдних, ним благословляють батьки доньку, випроводжаючи запрошувати гостей на весілля, молоде подружжя на щасливе життя, ним вiтають родину з народженням дитини, у дiм обов’язково йдуть з хлiбом, з хлiбом уперше входять у нову хату, щоб життя було щасливим i в достатку. На весілля випікали і випікають коровай, шишки:

Читець:

Коровай прийшов із поля

Вам на щастя і на долю.

Пахне сонечком він красним

І промінням теплим, ясним.

Пахне полем, колосками,

В ньому праця тата й мами.




4 ведучий: На Великдень печуть хліб, паски, «бабки», «калачі».



Випікають в традиційній розмальованій українській печі. Використовують пекні діжі для тіста та лопати – садити хліб у піч.

А через тиждень після Паски відзначаються громадські поминки, відвідуючи могили родичів на цвинтарі, люди кладуть на них калачі і паски з хрестом.

1 ведучий: Хліб набував символічного навантаження і в поховальному обряді: з хлібом родичі йшли прощатися з небіжчиком, хліб клали на віко труни у поховальній процесії, пироги роздавали присутнім на похороні чи поминках.

2 ведучий. Улюбленою стравою українців були й вареники – з сиром, капустою, картоплею, вишнями, суницею, квасолею, горохом, з підсмаженою на маслі цибулею. Без великої макітри вареників не обходився святковий стіл. До них подавали сметану, шкварки, а до вареників з ягодами – мед.

Вареники у сметанi,

Вареники не поганi.

Вареники iз пшеницi

Варили їх молодицi.

3 ведучий: Вареники були великi, як кулак. Гарячi вареники поливали пiдсмаженою на олії, дрiбно посiченою цибулею, вершковим маслом або пiдсмаженим копченим салом .

Борошно на вареники в давнину мололи на жорнах, тому вони були дуже бiлi.

4 ведучий: Пироги - доступна з економiчного погляду улюблена страва українців. Як i вареники, пироги є символом мiсяця, тому впродовж тисячолiть були ритуальною стравою, яку присвячували астральному богу Мiсяцю, а вже за християнства — це як святкова, так i щоденна їжа. Пироги з м’ясом, грибами, рибою, капустою, горохом, картоплею, вишнями, яблуками, грушами, сливами, гарбузом i ще багато чим, на будь-який смак i на будь-яке бажання. Такi популярнi в народi вироби з тiста як пироги та вареники навіть у пiснях оспiвані, бо що народ любить, про це й спiває.

Ой, чули, чули, чули,

Ой, чули , чули ви,

Любив козак дівчину

І з сиром пироги.

1 ведучий: Переробка зерна на борошно та крупи здійснювалась головним чином на вітряних, водяних і наплавних млинах.

2 ведучий. Обовязково треба згадати про людей, які плекають і збирають хліб.

3 ведучий: На обличчі сівача, що поважки ступав, засівав ниву, була велика дума, честь і урочистість.

4 ведучий: На території України здавна відомі два основних види знарядь збирання врожаю – серп і коса. Серп є стародавнім знаряддям і був спочатку кремінним, потім бронзовим, а потім став виготовлятися з заліза. У XIX - на початку XX ст. в українців застосовувався більш досконалий різновид залізного зазубреного серпа. Ранішний різновид його, з гладким лезом, зустрічався як залишок минулого і застосовувався для підсобних робіт. Серпами жали і чоловіки і жінки, а косили виключно чоловіки. Зжатий хліб згрібали й вязали в снопи перевеслами за допомогою невеличкого кілочка – цурки. Поставлені вертикально й підсушені протягом кількох днів снопи потім складалися горизонтально. Висушені снопи звозили на тік і молотили ціпами.

Це про хлібороба сказав у своєму вірші «Спасибі» Максим Рильський:

Читець:

Яке це славне слово — хлiбороб,—

Що жартома ще звуть і гречкосієм!

До слiв найкращих я вписав його б,

До тих, якi ми серцем розумiєм!

Який це труд, який солоний пiт,

Яка жага і втома життєдайна!

Ну, безперечно, знає цiлий світ

Про роль почесну трактора й комбайна...

Спасибi їм: помiчники живi

Вони у чеснім хлiборобськім щасті...

Та треба працювать і головi,

Докласти треба руки мозолястi,

Щоб красувався вбогий перелiг

Нечувоно багатим урожаєм,

Щоб гречка розливалася, як сніг,

Пшениця слалось маревом безкраїм,

Щоб кукурудза в строгому ладу

Пiдкорювала все новi простори,

Щоб жойворонки пісню молоду

Підносили над колосисте море,

Щоб хлiб, як сонце, сяяв но столі

У кожній хатi, домі та колибi...

Уклiн земний працiвникам землi!

Вам сіячi, плугатарі, спасибi!

1 ведучий: Шанобливе, бережливе ставлення до хлiба виховувалося з раннього дитинства. З роду в рід народ наш виховував дітей своїх у пошані до хліба, прищеплював дитині поняття, що хліб – святий. Вважалося великим грiхом кидати хлiб або наступати на нього, здмухувати крихти зi столу на пiдлогу або викидати на смiття окрайцi. Це суперечило народній моралі. Це було образливим для душі хлібороба.

Читець:

Священний хліб. Так мовиться в народі.

Ця мудрість народилась недарма.

В затишнiм домі, у тяжкiм походi

Нiчого пайдорожчого нема.

Замiшаний на мудрiй працi круто

Священний хліб — усьому голова.

Не Богом даний, а в труді здобутий,

Запахне він і сила ожива.

Шануймо ж хліб насущний наш, людино!

І в нинiшній, і у прийдешнiй день.

Хай з колоска не випаде й зернина,

Нехай зі столу й крихта не впаде.

2 ведучий. Щиро дякуємо вам за те, що завітали до нашого музею. І зараз ми запрошуємо вас до столу.

Читець:

Хлiб священний лежить на столi –

Запашний i рум’яний, високий.

Знають добре старi i малi,

Що то рук хлiборобський неспокiй.

Хлiб священний лежить на столi,

В нього запах жнив’яного лiта.

Хай завжди буде хлiб на столі,

І, як сонце, сіяє над свiтом.

Звучить пiсня. Спiваютьдiвчата у вишитих сорочках:

Зеленеє жито, зелене.

Хорошії гостi у мене.

Зеленеє жито при межi,

Хорошії гостi вiд душi.

Зеленеє жито, зелене.

Хорошії гостi у мене.

Зеленеє жито женці жнуть.

Хорошії гостi в хату йдуть.

Зеленеє жито, зелене.

Хорошії гостi у мене.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.



Екскурсія «Голодовий Голокост в Україні».


Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селi пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навiть марево виймали з печi,

І забирали прямо iз горшкiв,

Окрайцi виривали з рук малечi

І з торбинок нужденних старикiв?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тодi, як був i урожай,

Усе суцiль викачували з двору, —

Греби, нiчого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлi на Українi,

Росiйським людом поспiль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлiннi?

Iмперський молох свiт нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловiсну пору

І пухлих, i померлих на шляхах.

І досi ще стоять менi в очах...

А кажеш — не було голодомору!

Д.Білоус.




Осягти в послiдовному викладi, читаючи пiдряд сторiнку за сторiнкою чорну хронiку голодомору на Українi в 1932—1933 роках,— це непросто для нервiв. Нелегко читати, але треба. Без повної правди про минуле, якою страшною вона не була б, не мислиться процес оновлення та очищення, що вiдбувається в країнi.

Народна пам’ять — найдостовiрнiше iсторичне джерело.

Розкута самосвiдомiсть народу — найсправедливiший iсторик пережитого лихолiття сталiнщини.

Про голодомор 1932 — 1933 рр. ми маємо найрiзноманiтнiшi свiдчення, залишенi очевидцями — селянами, яким пощастило вижити у тi страшнi роки, колишнiми активiстами i радянськими письменниками, якi самi в молодi роки були свiдками цих подiй i пiзнiше описали їх, коли це стало можливим. Один iз них, згадуючи пережите, пише:

«Голод: яке похмуре слово! Серце терпне, коли чуєш його. Тi, що нiколи не переживали його, нiколи не зможуть уявити собi, якi страждання спричиняє голод. Немає нiчого гiршого для чоловiка — голови родини — анiж почуття власної безпорадностi, що виникає, коли чуєш жiнчинi молитви, коли вона не може знайти їжi для своїх голодних дiтей. Немає нiчого гiршого для матерi, анiж бачити своїх виснажених, знесилених дiтей, якi через голод забули, як посмiхалися.

Якби це вiдбувалося якийсь тиждень чи мiсяць, але ж мiсяцями бiльшiсть мiсцевих родин не мала чого покласти на стiл. Не було нiчого, що ранiше було в пiдвалах, жодної курки не лишилося в селi: навiть бурякове насiння пiшло на поживу...

Першими вмирали вiд голоду чоловiки. Пiзнiше дiти. І останнiми жiнки. Але перед тим, як умерти, люди часто втрачали розум i переставали бути людьми.»


Вогонь танцює, наче сатана,

І пугачем кричить з пустої печi.

Голодна смерть припала до вiкна,

Регоче, задивившись на малечу.

Палає хмиз... Востаннє обнялись...

І грiє мати пiч, немов для гнiту..

І сльози божевiльнi полились...

Не зна, куди дiтей своїх подiти.

Пiшла б сама у тундру чи тайгу,

Злетiла в небо вiд морозiв синє...

Але закрила в коминi каглу,

Замкнула хату в сивiм голосiннi.

Вдивлялась у димар свiй з край села.

Із нього душi вiдлiтали в вирiй.

Блищали мокрi очi з-пiд чола,

Здригалися вуста в усмiшцi щирiй.

М.Московка.

Які ж були причини і передумови голоду?

Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Доказом цього є такі факти: валовий збір зерна в Україні становив: в 1930 р. – 23 млн. т.; в 1931 р. – 16 млн.т.; в 1932 р. – 13 млн.т.

Однiєю iз причин могли стати хлiбозаготiвлi, шо не припинялись. У 1931 р. Республiканський уряд звернувся до Москви з проханням знизити плановi хлiбозаготiвлi. Сталiн погодився на незначне зменшення плану, але в Українi вже починався голод. Хлiбозаготiвля в Українi в 1930 р. становила 400 млн. пудiв, а в 1931 р. —380 млн. Це стало можливим за рахунок знекровлення села, у селян вилучали все зерно, навiть i посiвний фонд. Знесиленi люди не могли повнiстю засiяти поля. Однак, врожай 1932 р. був не багато нижчий середнього i мiг би забезпечити населення України мiнiмум продавольства.

Є версiя, що хлiб 30 — 32 рр. країна була змушена експортувати, заробляючи валюту для iндустрiалiзацiї країни. Та ось цифри: 48,4 млн.ц., в 1930 р. хлiба продано за кордон iз 835. В 1931 р. iз 695 на експорт пiшло 51,8 млн. ц. Статистика 33 року захована так, що i сьогоднi її не дiстати.

Врожай 1932 року було начисто виметено сталiнською iнквiзицiєю. Очевидно, в кожнiй областi, в кожному районi були свої «особливості» викачки та в масштабах України план хлiбоздачi селянам доводився тричi. Для більш чіткого розуміння, чим же був Голодомор, слід акцентувати такі факти:

1. Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей.

У той рiк занiмiли зозулi,

Накувавши знедолений вiк,

Нашi ноги розпухлi узули

В кірзяки-рiзаки у той рiк.

У той рiк мати рiдну дитину

Клала в яму, копнувши пiд бiк.

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловiк

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бiк...

І кiстьми забiлiли дороги

За сто земель сибiрських, сто рiк.

У той рiк i гiлля, i корiння —

Все трощив буревiй навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота нiма край могил.

В.Мельник.

2. Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику.

3. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії – 8 млн.; Болгарії – 8,5 млн.; Бельгії – 10 млн.; Угорщини – 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі – у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

Спасiння не чекали вже й вiд Бога.

Прости нас, Боже, але ж так було.

…До ветхого мiстечка степового

Сповзалося вмираюче село.

Не в дверi й вiкна, наглухо закритi,

Не в чорну шпарку замкнутих ворiт,

А в небеса, примарами повиті,

Вдивлявсь крiзь вiдчай страхосудний свiт.

Хто i кого iз свiчкою край шляху

Вiдшукував у мороцi всю нiч?

Хто i кому в липких обiймах жаху,

Зронивши свiчку, бiль стирав iз вiч?

І капав жовтий вiск на сiрi лиця.

Стеливсь туман беззвучних голосiнь.

В потьмаренiй свiдомостi сплелися

В одну — розп’яття i безумства тiнь.

І снився син ще не померлiй жiнцi,

Висвiчувала чистий лик iмла.

Зайнявся ранок... По слизькiй брукiвцi

Котився повiз для гостей з села.

Їх звозили до ям i до лiкарнi,

І хтось хрестивсь край замкнутих ворiт.

...Спливало сонце в небеса примарні,

Вогнем заливши божевiльний свiт.

Як на Українi, так i за її межами не досягнуто згоди стосовно подiй, означених як Голодомор.

Iснують наступнi альтернативнi до викладеної в данiй статтi точки зору:

- Нiякого голодомору взагалi не було, а була посуха на значнiй територiї СРСР (а не лише в Українi), в результатi чого у населеня були певнi проблеми з харчуванням. Кiлькiсть загиблих (мiльйони) є спекулятивно завищеною.

- Так, мiльйони людей загинули в Українi від голоду, але:

- Голод було викликано необхiднiстю експортувати значну кiлькiсть зерна для сплати закупiвель «передових технологiй» необхiдних для СРСР, тобто метою було виключно зерно, а не загибель селян;

- Те, що в Українi ситуацiя (тобто кiлькiсть мiльйонiв загиблих) була гiршою, нiж в iнших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодiшнього керiвництва України;

- Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здiйснити iндустрiалiзацiю, а iндустрiалiзацiя - перемогти Нiмеччину.

СИСТЕМА ДОКАЗІВ.

Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

  • вбивство членів групи;

  • заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;

  • умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

  • заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;

  • насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».

  • Голодомор 1932-1933 років відповідає ознакам геноциду згідно з цією статтею, передусім з її третім пунктом.

  • Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

  • масового «розкуркулювання» селян;

  • насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

  • накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:

  • позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

  • заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

  • наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;

  • оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;

  • заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дошок», що полягав у:

  • вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;

  • насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

  • забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

  • забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.

Теза про замовчування голоду не потребує документальних підтверджень внаслідок своєї очевидності. Навіть у суворо секретному діловодстві партійних комітетів тему голоду дозволялося порушувати тільки в «особливих папках» з особливим режимом зберігання. Це робилося, цілком зрозуміло, не з метою приховування інформації, а для того, щоб виключити можливість допомоги тим, кого влада прирекла на повільну смерть.

Наслідком таких спланованих дій став страшний Голодомор 1932-1933 років.

Звичайно, відповідальність за це повинен нести весь тоталітарний сталінський режим з його розгалуженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, які спровокували Голодомор або ж не відвернули його, хоча могли і повинні були це зробити. Це:

Йосип Сталін – Генеральний секретар ВКП(б), перша особа у комуністичній ієрархії.

«Закон про п’ять колоскiв.»

Для створення цiлiсного народногосподарського комплексу керiвники ВКП(б) йшли шляхом спроб i помилок. Голод у багатьох регiонах СРСР був наслiдком помилкової спроби, а голод в Українi й на Кубанi - результатом намагань Кремля вийти з катастрофiчноi ситуацiї в найбiльш небезнечних для цього нацiональних регiонах шляхом застосування репресiй (терору голодом).

Переконуючись з року в рiк, що держава забирає в них увесь хлiб, селяни починали працювати в громадському господарствi зовсiм недбало. Але замiсть вiдмовитися вiд створених виробничих відносин, якi змушували колгоспникiв приховувати власну продукцiю, Сталiн обрав простий шлях репресiй. 7 серпня 1932 р. з’явилась постанова ВЦВК i РНК СРСР «Про охорону майна державних пiдприємств, колгоспiв i кооперативiв та змiцнення громадської (соцiалiстичної) власностi ». Розкрадання майна колгоспникiв каралось розстрiлом, за пом’якшувальних обставин — позбавленням волi термiном не менше 10 рокiв.

Сумнiвно вiдомий «закон про 5 колоскiв....» Покладiть на долоню колосок.

Ось вона, цiна жменьки зерна: стiльки потрiбно було суду, щоб засудити матiр чи батька. Машина з скреготом, але запрацювала. 55 тис. осiб було засуджено за «колоски». З них до вищої мiри покарання —2 тис. 100 осiб. Нiчне стриження вручну колоскiв у полі. Зовсiм новий вид збирання врожаю!

І новий потiк в’язнiв до ГУЛАГу. У вирi цього потоку опинилося дуже багато людей, зокрема жiнок, чоловiки яких поїхали до міста на заробiтки, а на їхнiх слабких руках залишилися діти. Суцільна безвихідь. Материнська любов, прагнення будь-якою ціною врятувати життя дітей…

1933. ТРАВЕНЬ

«Мамо, не плачте. Дивiться, ось хлiба окрайчик!

Трошки я зїв, а другий шматочок принiс.

Бабця сказали, це вчора приходив зайчик,

Дав нам гостинця i знову побiг у лiс..»

Темiнь у кутках залягла, як земля глибока

Сонце не входить — спинилося перед вiкном.

Блиснула сталь i порiзала променем око,

Наче по склу, скреготнуло по серцю бруском.

«Мамо, а що ви на поле не йдете сьогоднi?

Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.

Мамо, що це у вас такi руки холоднi?

Мамо, пустiть мене! Мамочко! Мамочко! Ма...»

В.Мельник.

В’ячеслав Молотов – голова Раднаркому СРСР, тодішнього радянського Уряду. Безпосередньо відповідав за хлібозаготівлі в Україні.

Лазар Каганович – у 1925-1928 рр. – секретар ЦК КП(б)У, 1928-1939 рр. – секретар ЦК ВКП(б), вірний соратник Сталіна, спеціальний посланець, який керував хлібозаготівлями на Північному Кавказі та здійснював ревізії в Україні, зокрема на Одещині.

Павло Постишев – у січні 1933 р. направлений в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У з особливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було «безумовне виконання плану хлібозаготівель». Після виконання цього «плану» Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій проти української інтелігенції.

Станіслав Косіор – у 1928-1938 рр. – перший секретар ЦК КП (б)У, фактичний керівник Української РСР.

Влас Чубар – у 1923-1934 рр. – Голова Раднаркому УРСР, тодішнього радянського уряду. Друга особа серед керівників України.

Мендель Хатаєвич – у 1932-1933 рр. – 2-й секретар ЦК КП(б)У. Також мав «особливі повноваження» стосовно хлібозаготівель.

Станіслав Реденс – керівник ГПУ УРСР. Саме він «відпрацьовував» перші справи, пов’язані з Голодомором.

Всеволод Балицький – повноважний представник ОГПУ в Україні, який потім очолював ГПУ УРСР. Фактично саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних селян або осіб, які намагалися допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигадані звинувачення. Також відіграв одну з провідних ролей у винищенні української інтелігенції.

Роль цих осіб в організації Голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головним ідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшу активність, то деякі українські керівники, особливо Чубар, намагалися інколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак їхні дії не були послідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за Голодомором стояла СИСТЕМА. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як, наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цього терору.

Звичайно, згадані особи нічого не змогли б зробити самотужки. Їм активно або пасивно допомагали сотні тисяч соратників, значна частина яких вірила, що вчиняє правильно.

Прости нас, памяте…

Мазаєвого кладовища, де поховано бiльше 300 покiйникiв, жертв голоду-33, вже немає. На ньому стоїть колгоспний корiвник. (З листа краєзнавця Я.Гуцола із села Вільшана, Київщина.)

Хати і душi спорожнiлi...

Нiхто не прийде, не спита,

Чом пiвсела в одній могилi

І нi горбочка, нi хреста?

Лише стоїть колгоспна ферма

На тiй могилi, в бур’янах.

Хотiли, щоб i пам’ять вмерла,

Щоб спопелiла на вiтрах.

Вiтрах байдужостi, зневаги,

Брехнi... Але через роки

Здiймає пам’ять тихi стяги —

Сумнi хрещатi рушники.

Не онiмiють душі нашi,

Новi освятяться хрести.

І прийде хтось сюди i скаже:

Прости нас, пам’яте, прости!..

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Весільна балада 1933 р.

Вже в безлюддi повнiм погасала

Донечка, надiя удовина.

І сама вдова її вдягала,

І сама поклала в домовину.

У вiзку скрипливому iз двору

Дотягла насилу до могили,

Що її у цю недобру пору

Вирила, аби земля покрила.

А як дощ наструменiв цівками,

Цвинтарнi оплакуючи втрати,

Босими опухлими ногами

Танцювала у багнюцi мати:

«Оце ж тії чоботи, що зять дав,

А за тії чоботи дочку взяв...»

Чорний - чорний та недобрий сватав

І, дивись, таки зумiв узяти.

I тепер весiльну перед зятем

Гiрко вiдтанцьовувала мати:

«Чоботи, чоботи iз бичка,

Чом дiла не робите, як дочка?..»

Засихала на литках багнюка —

Отакi-то перед i халяви.

Босi п’яти нелюдську розпуку

Свiтовi оглухлому жбурляли:

«....дочку взяв … д-о-ч-к-у…

Тема: Різноманітність та значення молюсків у природі та житті людини.

Мета: Поглибити знання учнів про різноманітність та значення молюсків у природі та житті людини, розвивати вміння активного слухання, формувати вміння застосовувати теоретичні знання при розв’язанні логічних задач, виховувати почуття прекрасного та бажання пізнавати нове .

Обладнання: експозиція колекцій черепашок молюсків, географічна карта світу, фотоматеріали, іграшка – восьминіг.

Хід уроку.

I. Емоційне налаштування класу. Вчитель:

Я рада вітати вас усіх в нашому краєзнавчому музеї, в храмі людської памяті, як його назвали засновники - такі ж учні, як ви. Посміхніться, забудьте про негаразди, « от улыбки станет всем светлей: и слону и даже маленькой улитке…». «Улитка»– російська назва молюсків – слимаків, яких ми з вами вивчаємо. Та перш ніж розглядати музейні експонати, давайте доведемо їм, що ми готувались до цієї зустрічі.

II. Актуалізація опорних знань. Гра «Вірно – невірно».

1. Якщо твердження вірне, то підніміть праву руку: функції зовнішнього скелета у черевоногих молюсків виконує черепашка. (так)

2. Якщо твердження вірне, то підніміть ліву руку: всі молюски гермафродити. (ні)

3. Якщо вірно, то встаньте: у молюсків запліднення зовнішнє. (ні)

4. Якщо вірно, то плесніть у долоні: мантія – це особлива згортка шкіри. (так)

5. Якщо вірно, то тупніть правою ногою: кровоносна система молюсків замкнена. (ні)

6. Якщо вірно, то доторкніться вказівним пальцем правої руки до свого носа: у молюсків є печінка. (так)

7. Якщо вірно, то скажіть «а-а-а»: у молюсків органи дихання відсутні. (ні)

8. Якщо вірно, то переплетіть пальці рук: восьминіг – представник класу Головоногі. (так)

9. Якщо вірно, то моргніть: мускульний язик молюсків вкритий хітиновими зубцями які утворюють тертку (радулу). (так)

10. Якщо вірно, то подивіться на свого сусіда зліва: органи виділення молюсків – нирки. (так)

III. Мотивація навчальної діяльності. У нас, в Україні, на Закарпатті, є санаторій, який називається «Перлина Карпат». Його візитною карткою є виготовлена майстрами велика черепашка молюска (вчитель демонструє фото).

А дрібні черепашки люди використовують як прикраси – виготовляють намисто, каблучки, браслети, сувеніри тощо.




IV. Оголошення теми і завдань уроку.

Отже, тема сьогоднішнього уроку: «Різноманітність і значення молюсків». Давайте розглянемо колекції черепашок молюсків, які є в нашому музеї, малюнки деяких молюсків та глибше познайомимось з їх значенням у природі та житті людини.

V. Вивчення нового матеріалу.

Вчитель. Перед нами експозиція природничого відділу. Тут ви можете побачити деяких коралів, з особливостями будови яких ми познайомились раніше; на нижніх полицях ви бачите представників надкласу риб, які нам ще треба буде вивчити, кістки мамонта – тварини, якої вже не існує. Та я попрошу вашої уваги ось до цього ряду експозиції – колекції черепашок черевоногих і двостулкових молюсків.

Особливості будови черепашок нам відомі, та зверніть увагу на їх форму, забарвлення, візерунки, які роблять їх привабливими і незвичайними. Отож клас Черевоногі молюски. Черепашки спірально закручені, деякі спіралі лежать в одній площині, а в більшості вони конічні (турбоспіральні). Тут ви бачите черепашки вивчених нами ставковиків, котушок, жабурниць, перлівниць, мідій тощо. Ми памятаємо, що у черевоногих молюсків є нога. Цікаво, що нога у морських черевоногих може висуватись як плавець, або розростатись в сторони, перетворюючись на великі весла, які схожі на крила.

А ось тут ви бачите черепашки – конуси. Вони теж дуже красиві: різні форми, відтінки, візерунки. Деякі молюски роду Конус здатні отруїти своїм укусом навіть людину. В їх слині міститься сірчана кислота. Дослідник Догель писав так: «Ця кислота така сильна, що потрапивши на мрамор, вона шипить і пускає бульбашки, в ній розчиняються черепашки інших молюсків». Зубчики радули (тертки) конуса наскрізь пронизані внутрішнім каналом, по якому стікає отрута при укусі.

Ще одна цікава особливість молюсків – здатність до завмирання. В Сахарі (показати на карті) живуть молюски роду Теба, які не гинуть і при температурі + 70 градусів – вони вкривають всі рослини, тісно притискаються один до одного і завмирають до глибокої ночі, аж поки не спаде спека. Інформацію про цю місцевість нам надасть довідкове бюро.

Довідка: (учень) Сахара - найбільша пустеля на Землі, розташована в Пн. Африці, має розлогі гірські масиви, кам’янисті пустелі, щебеневі і піщані. Клімат сухий, періодично зникають солоні озера. Температура в затінку + 58 С, а в січні не нижча + 10. В окремих місцях по 8-10 років немає опадів. А разом з тим бувають зливи, які дають більше опадів ніж за минулі безопадні 10 років.

Учень – співробітник музею. Цікавий випадок стався в Британському музеї – 4 роки кілька молюсків, як експонати були приклеєні до демонстраційного ящика і раптом ожили. Тимчасове завмирання – сплячка, характерна для молюсків в екстремальних умовах. Молюски зариваються в землю, закривають устя кришечкою, а потім пробкою з слизу таким чином що між першою і другою кришкою утворюється простір, заповнений повітрям – це додатковий теплоізолятор. Деякі молюски вкриваються волосяним ворсом, який теж захищає їх від переохолодження. Ось чому навіть в Гренландії є 5 видів молюсків.

Знову звернемось до довідки.

Довідка. (учень). Гренландія – найбільший острів на земній кулі. Розташований на Пн. Сході від Пн. Америки. Омивається Пн. Льодовитим океаном. Майже весь острів вкритий найбільшим у північній півкулі льодовитим щитом. Клімат арктичний, температура постійно нижча 0 градусів, іноді падає до -65градусів- це на пн. узбережжі, а на південному узбережжі – від -5гр. до – 36 гр., в липні від +3гр. до + 10 гр. Майже весь час дмуть сильні вітри.

Вчитель. А зараз відгадайте загадку :

Є молюсків представник ,

Виноградства шкідник.

На щупальцях - довгі очі.

Людина їсть його охоче.

(виноградний слимак.)

Ось тут ви бачите черепашку цього молюска. Він найбільший черевоногий молюск у Європі – черепашка до 5 см. у діаметрі. Якщо продовжити розповідь про сплячку, то виноградний слимак зимою заривається на глибину 30 см. і зовні закриває устя пробкою – чим холодніше, тим товщий шар вапняку у пробці, а всередині черепашки із слизу слимак утворює стінки, між якими знаходяться шари повітря, які є додатковими теплоізоляторами.

Виноградні слимаки їстивні і поживні, в зв’язку з цим їх так полюбляють, що в деяких місцевостях Середньої Європи вони близькі до вимирання. Тому створено закон, який забороняє збирання цих молюсків в період їх розмноження – з березня по липень.

А ось це – черепашка молюска ахатіни, який побив рекорди гігантизму та «туризму». Це другий за розмірами сухопутний молюск – довжина черепашки -20 см. тіла – 30 см. Якщо кілька таких молюсків заповзли б на гілку – вона б зломилась. Більше про цього туриста нам розповість науковий співробітник музею.

Науковий співробітник музею (учень), використовує карту світу.:

Яким чином ахатіна взялась на Мадагаскарі ніхто не знає. В 1803 р. її знайшли на Маскаренських островах. Але бачили її тут рідко. Тому губернатор французького острова Реюньйон експортував їх з Мадагаскару - для хворої дружини, яка хворіла туберкульозом, а тоді вважали, що суп з цих молюсків є лікувальним. У 1847 р. дослідник Бенсон взяв кілька цих молюсків з собою в Індію. В Калькутті вони втекли і оселились в лісах. На початку 20-го ст. вони дістались до Шрі-Ланки , а в 1928 р. обїдали каучукові дерева на Малайї. Дорослі ахатини навіть корисні: вони поїдають гниючі рослини, а от молоді спустошують насадження бананів та інших культурних рослин. Через 2 роки ахатини повзали вже в садках Сінгапура, а через рік перейшли китайський кордон і в 1935-1936 р.р. під ними згинались гілки дерев на Яві та Суматрі. Тут розпочалась війна і японські воєначальники вирішили годувати цими молюсками своїх солдат. Так молюски зявились на Маріанських островах, Гавайських та ін. І знавці не були особливо здивовані, коли одного прекрасного ранку прийшло повідомлення про те, що ахатини є в Каліфорнії. Ось такі туристи.

Вчитель. А ось у цій експозиції зібрані грошові купюри і монети різних країн та років. І вас, звичайно, здивувало те, що я звернула вашу увагу на неї. Та зараз ви зрозумієте, що нічого дивного. В Китаї, Тібеті, Таіланді були дуже цікаві розмінні монети – дрібненькі – 1 см. в ширину і висоту і 1,5 см. в довжину, їх можна було нанизати на шнурівку. І були ці монети черепашками молюсків роду Каурі. Живуть вони в тропічних водах Індійського та Тихого океанів. Зверху їх черепашки вкриті мантією, а як тільки до молюска доторкнутись, вся мантія стягується, ховається в устя і відкривається черепашка. Як монети їх використовували з 3 ст. до н. ери по 19 ст. Використовували їх і як прикраси. У нас є лише фото.(Демонстрація фото Каурі.)(Дод.1)

Ще про одну прикрасу – перли. Їх називають «найдорогоціннішими дарами моря». Пригадайте які молюски їх утворюють? Як це відбувається?

( Відповіді учнів).

Перли носили як прикраси ще первісні люди – і жінки і чоловіки. А ось у Китаї ранг кожного чиновника визначався прикрасою на головному уборі з нефриту, корала, бірюзи, і, звичайно, найвищим серед них був ранг з перлиною.

Найбільша перлина була в іспанського короля Карла другого. А найдорожчою володів персидський шах, вона оцінювалась в 300 тисяч доларів. В 1883 році біля берегів Австралії була знайдена фігура у вигляді хреста і складалась вона з 9 перлин, а в 1917 році теж біля берегів Австралії знайшли перлину, яка своєю формою нагадувала зірку, назвали її «Зірка Заходу.»

Двома великими перлинами володіла цариця Єгипту Клеопатра, вона носила їх як сережки. І одного разу, аби вразити свого гостя, вона розчинила перлину в оцеті і випила. Хотіла вчинити так і з другою перлиною, але її придворний не дав цього зробити, сказавши, що не варто викидати таке багатство навіть заради такого високого гостя. Велику перлину матері свого друга подарував Юлій Цезар, імператорська сім’я Калігули, Карл Сміливий Бургундський та інші знаменитості оздоблювали свій одяг дорогоцінними перлами. Та всі перли мають один недолік – короткий вік як для дорогоцінності – 100-150 років, а потім тріскаються, тьмяніють і з рештою «гинуть». Саме тому жодної стародавньої перлини не мають навіть музеї. Щоправда мудреці стародавньої Індії навчились надавати перлам блиску – тьмяну перлину давали склювати півневі з яскравим оперенням хвоста, через 2 години його різали, дістаючи вже яскраву перлину. Зрозуміло, що яскравою вона ставала не через оперення, а завдяки шлунковому соку, який розчиняв верхні шари перлини, надаючи їй блиску.

А ще люди зрозуміли, що необхідно почати штучно виготовляти перлини, щоб мати прикраси. Та це виявилось нелегкою справою. Відкривати стулки молюсків, надрізати мантію, вкладати мікроскопічний сторонній предмет, клаптик мантії іншого молюска і робити все це треба дуже швидко, точними рухами, як хірурги. Наприклад, одному досліднику, який не мав навиків вирощування перлів з 100 молюсків вдалось виростити лише 2 перлини. А загалом вирощують перли різного кольору, відтінків форми.

Ще одна загадка:

Черепашка молюска

З двох стулок складається,

Важить 300 кілограмів

Як називається?

( тридактна велетенська).

В 30-ті роки 20-го ст. на Філіпінах сталась така історія. Молоді і дужі юнаки одного селища видобували перли, результати були хорошими та ввечорі всі раптом помітили відсутність одного юнака. Довго шукали на березі, пірнали і знайшли нарешті на дні заливу. Рука юнака була міцно затиснута стулками велетенського молюска. Спільними зусиллями вдалось підняти тіло разом з молюском, який утримував його як в лещатах. Важила черепашка 160 кг. Налякані жителі звернулсь до місцевого мудреця Пангліма. Він міркував 3 дні, молився, чаклував і дав наказ відкрити стулки. Те, що всі побачили вразило їх так, що всі вклякли на коліна – величезну перлину – вагою 7 кг. довжиною 23 см. в ширину- 14 см. у висоту – 15 см. з яскравим блиском. Та ця історія мала продовження. В 1934 році американський вчений Гобб перебував з експедицією на Філіпінах, побачив перлину і захотів її купити, але Панглім не продав. Минув рік. Гобб знову завітав до Пангліма, в якого помирав син. Гобб розпізнав хворобу – це була малярія. Він дістав всі ліки, що мав з собою, вибрав необхідні і врятував хворого. Панглім запитав скільки він винен, але Гобб сказав, що з друзів плати не бере. Тоді Панглім подарував йому свою знамениту перлину.

Ви здогадались, що велетенського молюска звали тридактна. (Демонструє малюнок). А жителі філіпінського селища назвали його «ловушка смерті». Це найбільший молюск і важити може до 500 кг., а довжину має до 2 метрів.

Ще одним експонатом нашої експозиції є черепашка устриці. У великій кількості їли їх ще в доісторичні часи, їх дуже цінували стародавні римляни і навіть розводили, полюбляють їх і тепер. Крім того, що вони смачні , нам вони цікаві як біологічні об’єкти, оскільки вони мають незвичайну особливість: тричі за життя вони міняють свою стать. З цим молюском повязана ще одна невесела історія. Звернемось до довідки.

Довідка: В 1907 році сталась трагедія. Одну партію устриць закупили кілька сімей, їли 31 людина і 30 захворіли. Виявилось, що у водоймище, де розводили устриць, надходили сточні води місцевої лікарні, де вони гарно росли, але швидко заражались патогенними хвороботворними бактеріями. Та вчені встановили ще один факт - якщо таких молюсків на 3 дні розмістити в басейні з чистою проточною водою , то вони самі по собі очистяться від бактерій.

Вчитель: А тепер подивимось на черепашки ще одного дуже смачного молюска – мідії. Знавці кажуть, що їх м’ясо нагадує смак і запах риби. Вони мають дуже міцні черепашки і нитки, якими вони кріпляться до скал чи каміння. Вони розьдільностатеві і дуже плодовиті – до 20 млн. яєць дає одна самка за один сезон, живуть вони до 100 років.

А ось всі види морських гребінців ще поживніші і смачніші, ніж устриці і мідії. До речі - що скаже довідка – чому вони мають таку назву?

Довідка: Їх черепашки округлої форми і на поверхні є випуклі ребра, які радіально розходяться від центра до кінців стулок , які мають загострення. Звідси назва – пектен – гребінець (від лат.)

А що цікавого скажуть науковці?

Науковий співробітник музею:

По – перше, краї черепашки оточує багато очей, які за будовою подібні до ока людини. По – друге всі вони можуть «плигати», тобто пролітати деяку відстань в воді над дном і навіть виплигують з води. Роблять вони це так: молюск, розкривши стулки набирає в мантійну порожнину побільше води, різко закриває стулки – вода з силою виштовхується з молюска – відбувається реактивний поштовх замковим краєм молюска вперед. Очі і такий рух допомагають тварині рятуватись від ворога. Наприклад, від морської зірки, яку ви бачите серед експонатів.

Вчитель. Тепер я попрошу вас піднятись і проходячи повз експозиції акуратно зняти фото молюсків і визначити їх назву і клас. Отже, ви знайшли :

- восьминога,

- кальмара ,

- наутилуса,

- каракатицю.

Всі вони відносяться до Головоногих молюсків. Про них теж можна розповісти багато цікавого.

На початку 19 ст. біля берегів Японії затонув корабель з дорогоцінним вантажем. 100 років пролежав вантаж на дні моря. Місце загибелі корабля було відоме, але там було дуже глибоко, тому дістатись до нього ніхто не міг. Та один рибалка звернувся по допомогу до восьминогів. Він знав, що ці тварини обирають своєю домівкою будь-які предмети, які їм трапляться. Він наловив восьминогів, привязав довгими мотузками і опустив на дно моря, в тому місці, де затонув корабель. Зачекав поки восьминоги «оселяться» і витягнув мотузки – восьминогів разом з фарфоровим посудом, куди вони й поховались. Інколи вантажем було й каміння, але загалом справи пішли на лад і дорогоцінностей дістали досить.

Кобра озброєна отрутою, удав – силою свого тіла, лань – швидкістю ніг, а орел дзьобом. А восьминіг має все назване і навіть більше:

- 8 або 10 мускульних «рук», кігті і присоски,

- хижий дзьоб,

- отруту,

- очі , як в орла,

- « реактивний двигун»,

- вміння перелетіти над морем,

- запас води для подорожі по суші,

- регенерацію відірваних щупалець,

- чорнильну бомбу,

- наркотик для хижих риб,

- прожектори, вогнемети і навіть розпізнавальні вогні.

Риба – мурена – злісний ворог восьминогів. «Ось вона пливе біля самого дна, наче когось шукає. Занюхала восьминога. Він сидить ні живий, ні мертвий. Повільно і невблаганно наближається мурена до своєї жертви. Восьминогу здають нерви і він ракетою вилітає з схованки, прикриваючись «димовою завісою». Мурена майже наздоганяє його. Він каменем падає на дно і завмирає. Мурена зовсім поряд, але цікаво- вона шукає його, а він же зовсім поряд. Вона вткнулась у нього кілька разів носом, він не поворухнувся і вона відпливла. Що сталось? Чорнило восьминога має наркотичну дію, воно паралізувало нюхові нерви мурени. Вона йшла за восьминогом по запаху, а після чорнильної бомби вона втратила здатність розпізнавати запах молюска. І діє цей наркотик годину.

У великій концентрації чорнила восьминогів шкідливі й для них самих. А ось що розповів Джеймс Олдрідж після зустрічі з восьминогом: «я так вільно поводив себе з восьминогами, що отримав цівку чорнил прямо в обличчя. Рідина потрапила в очі і засліпила мене. Навколишній світ не потемнів, а став янтарного кольору, аж поки через 10 хв. плівка чорнил не спала з моїх очей. Мій зір не постраждав.»

Восьминоги міняють свій колір. Це й же автор пише, що якщо б почати штовхати спрута, то він буде відлякувати вас, міняючи свій колір, а це прекрасне видовище. Зміна кольору – це його мімічна мова.

Кальмари теж виражають свої страхи і радості грою фарб. Коли він спокійний, то напівпрозорий, як матове скло. Тоді його чорнильна залоза чітко виділяється на молочному тілі тварини. Цій обставині - pars pro toto – (частина замість цілого) – кальмар зобов’язаний своєю назвою. Слово кальмар походить від італ. «calamaio», що означає «глечик з чорнилом». Подразнюючись, кальмар стає оливково – бурим і його «чорнильниця» зникає за потемнілими покривами.

Кальмари теж можуть реактивно виплигувати з води, а можуть і без розбігу. Маленького кальмарчика посадили в відро з морською водою. Відчувши волю, він спробував кинутись вперед, але тут же наштовхнувся на перешкоду. Він розвернувся, але й там стіна. Тоді кальмар витяг щупальці, дослідив ними краї відра і «вистрелив» вверх. Космонавт.

Якщо б хтось захотів провести змагання «хамелеонів», то виграли б каракатиці. Навіть восьминоги їм не суперники. Каракатиця прилаштовується до будь – якого грунту. Її улюблений наряд – полосатий, як зебра, та щойно вона опустилась на пісок і стала пісчано - жовтою, пропливла над мраморною плитою – побіліла, на гальці, освітленій сонцем, вона в світло-бурих плямах, а на фоні чорного базальту вона чорна, як ворон.

VI. Закріплення вивченого матеріалу.

Ну ось і все. Ми закінчили урок і маємо йти з музею. Та ви не помітили, що маленький восьминіг закрив двері на ключ і заховав у черепашці молюска, яка не віддасть нам його, поки ми не скажемо як називається наука, що вивчає молюски. Для цього нам треба відповісти на запитання і у виділеному стовпці прочитати її.

(Це завдання краще виконувати окремими групами, яка група швидше.)

1. Десятиногий молюск.

2. Вона може викидати чорнильну рідину.

3. Тварина, що має найбільше зубів.

4. Молюск, якого називають беззубим.

5. Найбільший двостулковий молюск.

6 .На неї намотують нитки для шиття.

7. Найцінніший двостулковий молюск.

8. Клас типу Молюски.

9. Клас типу Молюски.

10. Великий головоногий молюск, інша назва – спрут.

11. Невеликий їстівний двостулковий молюск.




(Учні працюють).

Відповіді: 1. Кальмар. 2.Каракатиця. 3. Слимак. 4. Беззубка. 5. Тридактна. 6.Котушка. 7. Перлівниця. 8. Двостулкові. 9. Головоногі. 10. Восьминіг. 11. Мідія.

Закодоване слово – малакологія.

VII. Д/з. Вчитель:

Молодці, з завданням впорались, а значить можемо взяти ключ. Та до ключа привязаний папірець. Що це? (читає). Це ваше домашнє завдання: скласти кросворди з теми «Тип Молюски». До зустрічі. Успіхів!





















49


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.