Компетентнісний підхід: вчимо дитину бути успішною

Опис документу:
В даній статті розглядається необхідність впровадження компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів в умовах реформування сучасної системи освіти. Дається детальне пояснення понять “компетентність”, “компетентна людина”, “компетентнісний підхід”, а також структури, показників і особливостей формування ключових компетентностей в початковій школі.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД: ВЧИМО ДИТИНУ БУТИ УСПІШНОЮ

В даній статті розглядається необхідність впровадження компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів в умовах реформування сучасної системи освіти. Дається детальне пояснення понять компетентність, компетентна людина, компетентнісний підхід, а також структури, показників і особливостей формування ключових компетентностей в початковій школі. В статті підкреслюється звязок компетентнісного підходу в освіті з особистісно-орієнтованим навчанням. Автори статті пропонують ряд педагогічних технологій, методів і форм, які підтримують компетентнісний підхід при моделюванні уроку в початковій школі.

Ключові слова: компетенція; компетентність; володіти компетентністю; компетентна людина; ключові компетентності молодших школярів; компетентнісний підхід.

The given article deals with the necessity of applying a competence-based approach in primary education in the conditions of modern educational reforming. Such notions as ‘competence’, ‘competent person’, ‘key competences’, ‘competence-based approach’ are clearly defined. The connection of a competence-based approach with person-centered teaching is also under consideration. The authors of the article propose a number of pedagogical technologies, methods and forms supporting a competence-based approach in primary school.

Keywords: competence; to obtain a competence; competent person; key competences of junior students; competence-based approach.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими змінами у суспільстві. Протягом останнього десятиліття Україна декларує свою орієнтацію на загальнолюдські, в т.ч. європейські цінності й бажання набути всіх ознак європейського цивілізованого суспільства. Спільнота, об’єднана навколо цілей, стандартів і проектів, засвідчує єдність країн Євросоюзу в розумінні основних завдань розвитку і розстановки пріоритетів у різних аспектах життя.

Євроінтеграційне спрямування України передбачає її входження до європейського освітнього простору, що є можливим за умови подальшої демократизації нашого суспільства, включаючи також удосконалення, гуманізацію і гармонізацію освітнього процесу в Україні. Впровадження цих принципів в освітню політику нашої держави – запорука успішної підготовки молодих поколінь до життя та ефективної діяльності у майбутньому. Стрижнем освіти ХХІ століття є розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку.

Динаміка сучасного життя значно впливає на вибір підходів навчання в усіх цивілізованих країнах. Важливими стають вміння самостійно приймати рішення, використовувати інформаційні технології та успішно взаємодіяти в полікультурному світі. Відповідно до Рекомендацій Європейського Парламенту виділяється ряд ключових компетенцій [1]:

  • Спілкування рідною мовою;

  • Спілкування іноземними мовами;

  • Знання математики та загальні знання у сфері науки і

техніки;

  • Навички роботи з цифровими носіями;

  • Навчання заради здобуття знань;

  • Соціальні та громадянські навички;

  • Ініціативність та практичність;

  • Обізнаність та самовираження у сфері культури.

Аналіз останніх досліджень та публікацій за темою. Багато європейських науковців присвятили свої праці відбору ключових компетентностей в освітньому просторі. Серед них слід відзначити дослідження наступних вчених : Е.Свенік, Р.Данон, П.Вогеліус, Р.Джакку-Сівонен, П.Врігнод, Х'юллер-Солджер, Дж.Пешар, М.Норріс, Ф.Келлі, А.Х.Веетрхайм, Дж.Саккен, П.Трієр, Д.Міллер та ін.

Проблема формування ключових, загально предметних та предметних компетентностей учнів завжди була у центрі уваги й українських науковців: Т.Байбари, Н.Бібік, О.Біди, С.Бондар, М.Вашуленка, І.Гудзик, Л.Коваль, О.Локшиної, О.Онопрієнко, О.Овчарук, О.Пометун, К.Пономарьової, О.Савченко, С.Трубачевоїта ін. Вченими визначено зміст основних дефініцій "компетентність" та "компетентна людина", здійснено порівняльну характеристику ключових компетентностей в європейських освітніх системах та розглянуто методичні аспекти формування в молодших школярівключових компетентностей [3].

Формування цілей статті. Мета статті – обґрунтувати впровадження компетентнісного підходу в початковій школі, запропонувати шляхи його реалізації в навчальному процесі.

Виклад основного матеріалу. Відповідно з Рекомендаціями Європейського Парламенту «компетенція» розглядається «як поєднання знань і умінь в певному контексті» [1,с.11]. Виходячи з цього поняття, «володіти компетентністю» – значить мати певні знання, бути обізнаним в якій-небудь області або сфері. Яку ж людину можна назвати компетентною? Компетентна людина – це сформована особистість, яка здатна брати на себе відповідальність в різних ситуаціях і готова розширювати кордон своїх знань і удосконалювати їх.

Проаналізувавши ряд робіт як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, ми спробували сформулювати формулу компетентності. Якими є її основні складові?

По-перше, знання, але не проста інформація, а інформація, що швидко змінюється, яку необхідно вміти знайти, відсіяти від непотрібної, перевести в досвід власної діяльності.

По-друге, вміння використовувати ці знання в конкретній ситуації; розуміння, яким способом можна отримати ці знання.

По-третє, адекватне оцінювання – себе, світу, свого місця у світі, конкретних знань, необхідності або непотрібності їх для своєї діяльності, а також методу їх отримання або використання.

Початкова школа – стартова щабель освіти. Саме тут відбувається формування фундаменту компетентної особистості. Всі компетенції закладаються на початковому етапі навчання. Оскільки початкова школа закладає базу загальних навчальних умінь і навчальної діяльності, націлена на створення фундаменту для продовження освіти в середній школі, а потім і далі, то саме на початковому етапі є важливим формування тих ключових компетентностей, які складають основу освіти протягом всього життя [1, с.52].

Компетентність не замикає освіту тільки на навчанні. Вона з'єднує урок і життя, пов'язана з вихованням і позанавчальною діяльністю. Основа компетентності – самостійність.

Стосовно початкової школи компетентність передбачає вміння:

1. Шукати - опитувати оточення, консультуватися з учителем, отримувати інформацію; думати - встановлювати взаємозв'язок, критично ставитися до того або іншого висловлювання, займати позицію в висловлюванні і виробляти свою точку зору.

2. Співпрацювати - вміти працювати в групі, приймати рішення, залагоджувати розбіжності і конфлікти, домовлятися, виконувати взяті на себе зобов'язання.

3. Братися за справу - увійти в групу або колектив, внести свій внесок, організувати свою роботу.

4. Адаптуватися - використовувати нові технології щодо інформації і комунікації, стійко протистояти труднощам, знаходити нові рішення.

До найбільш значущих компетентностей особистості, які вважаються необхідними для продовження освіти, відносяться:

  • комунікативна компетентність (communicative competence);

  • інформаційна компетентність (information competence);

  • проблемна компетентність (problem-solving competence);

  • кооперативна компетентність (cooperative competence);

  • рефлексивна компетентність (reflexive competence).

Формування в учнів ключових компетентностей в навчальному процесі становить сутність компетентнісного підходу. Найбільш ефективним способом формування ключових компетентностей в учнів є застосування учителем адекватних педагогічних технологій, в рамках яких учень є суб'єктом своєї діяльності. Базовою освітньою технологією, яка підтримує компетентнісний підхід, є метод проектів, бо саме він дозволяє з легкістю створити умови для самостійної пошукової діяльності учнів і вирішення проблем. При цьому мета учня пов'язана зі зміною реальності, а мета вчителя – створення ситуацій, в яких формуються комунікативні, інформаційні та проблемні компетентності. Це не означає, що весь процес навчання повинен бути побудований тільки на основі проектної діяльності. Компетентності формуються і при використанні дослідницьких методів, методів практичних ситуацій на уроці, методів моделювання, дискусійних методів, сюжетної гри і т.п. [2, с.114]. Головний акцент треба ставити на активне включення в діяльність самих дітей.

Розглянемо структуру, показники та особливості формування кожної ключової компетентності, які необхідні дитині для продовження освіти, формування яких необхідно забезпечити в початковій школі: комунікативної, інформаційної, проблемної та рефлексивної.

Комунікативна компетентність дітей молодшого шкільного віку починає формуватися ще на дошкільному етапі розвитку особистості. Дитина опановує мову, навчається встановлювати контакти з іншими людьми й оперувати способами комунікації для досягнення власних цілей. У початковій школі ця компетентність не тільки формується заново, скільки розвивається. Етапи дошкільного і молодшого шкільного віку - найбільш значущі для розвитку комунікативної компетентності. Тут стоїть завдання формування продуктивної комунікації як усної, так і її переклад в письмову форму. Її здійснення має спиратися на чітке уявлення про сутність і складових комунікативної компетентності дітей, знання про особливості розвитку в дошкільному та молодшому шкільному віці.

Інформаційна компетентність переважно формується в початковій школі, а на наступних етапах освіти лише розвивається і вдосконалюється. Почавши систематичне навчання, дитина вперше стикається зі значним потоком інформації, якою необхідно результативно оперувати. Якщо раніше вона просто малювала, то тепер їй треба зобразити так, щоб відобразити інформацію; раніше просто читала, тепер треба прочитати відповідно до вимоги до якості читання і т. п. Це призводить до необхідності опанувати способами роботи з інформацією, тобто інформаційною компетентністю. Окремі аспекти інформаційної компетентності формуються у дитини при традиційному підході до навчання. Так, всі діти вчаться працювати з текстами підручника. Однак текст підручника відноситься до вторинної інформації. Там дана перероблена (адаптована) інформація для дітей, яку вони найчастіше засвоюють на рівні запам'ятовування. Важливо навчити учнів працювати з первинною інформацією, тією, яка не була оброблена до того, як була представлена учням. Це тексти історичних джерел, словники, енциклопедії, художні твори, спостереження за різними явищами.

Проблемна компетентність молодшого школяра. Ідеальним результатом компетентнісного підходу в освіті є здатність особистості до самостійного вирішення життєвих проблем. З проблемами зустрічається в житті кожна людина. Одні успішно їх вирішують і особистісно ростуть. Інші губляться і дезадаптуються в суспільстві. Поведінка, яка забезпечує вирішення проблем - це наслідок систематичної роботи по визначенню проблеми, її аналізу, активного пошуку засобів і способів її рішення. У початковій школі, в силу вікових особливостей дітей, важко претендувати на формування поведінки, яка допомагає вирішувати проблеми у всіх життєвих ситуаціях. Дитина ще не може в повному обсязі управляти своєю поведінкою. У неї тільки формується довільність. У той же час, вона включається в навчальну діяльність, яка створює умови для розвитку суб'єктності особистості, тобто рефлексивної позиції в діяльності. Оскільки провідною для дитини молодшого шкільного віку є навчальна діяльність, в якій відбувається формування всіх провідних новоутворень віку, остільки і компетентність у вирішенні проблем повинна формуватися в навчальній діяльності, тобто на основі компетентності в рішенні навчальних проблем.

Кооперативна компетентність передбачає вміння самостійно знаходити партнерів для співпраці й об'єднуватися з ними в групи; розподіляти між учасниками групи завдання і ролі; діяти в якості ситуативного лідера групи і в якості виконавця; координувати свої дії з діями інших членів групи, які вирішують загальну задачу; аналізувати і вирішувати протиріччя, що перешкоджають ефективності роботи команди; здійснювати колективне підведення підсумків, включаючи самооцінку колективної діяльності і її результатів.

Для молодшого школяра суспільство представлене широким (світ, країна) і вузьким (сім'я, школа, двір) оточенням. Його кооперативна компетентність визначається тим, наскільки він обізнаний про те і про інше. Тут мова йдеться не тільки про відомості, про світ, країни, регіони, а й про особливості взаємодії людей, традиції, норми і правила поведінки. Тому одним з важливих шляхів розвитку кооперативної компетенції вважається формування у дитини знань про способи поведінки і взаємодії в кожному з цих середовищ. Учитель повинен вести цілеспрямовану роботу по згуртуванню дитячого колективу, залучати дітей до вироблення правил взаємодії, обговорювати з дітьми різні ситуації взаємодії і стратегії, поведінки в них. Ознайомлення зі способами і правилами поведінки і взаємодії здійснюється у процесі спеціально організованого спостереження, обговорення літературних творів, інформування, розбору конкретних ситуацій і т.ін.

Рефлексивна компетентність дуже важлива для подальшої успішної реалізації дитини в житті. В основі будь-якої іншої компетентності особистості лежать як знання і вміння, так і особистісні якості, що сприяють життєвій стійкості особистості. Серед особистісних якостей провідне місце займає рефлексивність, як здатність подивитися на себе з боку і знайти в собі особистісний ресурс для подолання проблеми, виявити особливості особистості, знання і вміння або способи їх отримання, які дозволять подолати труднощі, тому слід зазначити тісний взаємозв'язок проблемної та рефлексивної компетентностей. У чому полягає рефлексивна компетентність молодшого школяра? Він повинен навчитися оцінювати власні думки і дії «з боку»; порівнювати себе з іншими на основі визначення свого соціального статусу в колективі, вміти критично, але не категорично оцінювати думки і дії інших людей, ініціювати співпрацю, розуміти, як він сприймається партнерами по спілкуванню; осмислювати завдання, для вирішення яких у нього недостатньо знань; розвивати прагнення до самостійного осмислення не тільки змісту освітньої програми, але також і способів організації співпраці з однолітками, налагодження з ними ділових і особистих взаємин, оцінки власних дій, і як наслідок, осмислення уявлення про себе, своє "Я". Реальні ситуації вчення, в яких виникає необхідність взаємодії та співпраці з однолітками, є важливою умовою розвитку рефлексивної позиції молодшого школяра. Ці умови можуть бути забезпечені за рахунок включення в освітній процес активних методів навчання, групової роботи дітей. Працюючи в групі і обговорюючи дискусійні проблеми, діти виявляють свою компетентність в будь-яких питаннях, порівнюють власну думку з думкою однокласників, обговорюють різні точки зору, планують подальші дії, таким чином, створюються умови, що сприяють розвитку рефлексивних здібностей школярів.

Результативність формування розглянутих компетентностей учня в початковій школі визначається систематичною роботою вчителя по включенню учнів в спеціально організовану діяльність з оволодіння кожної зі складових компетентностей. Систематична робота передбачає особливу організацію навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів і, перш за все, специфіку уроку як головної форми включення дитини в навчальну діяльність.

Висновки й приклади практичного застосування компетентнісного підходу в початковій школі. Наведемо кілька прикладів використання елементів компетентнісного підходу при моделюванні уроку в початковій ланці:

Розвиток інформаційної компетенції. 4клас. Природознавство. Тема: «Чому ліси називають легенями планети?» Узагальнюючий урок.

Урок починається з відгадування кросворда і визначення теми і завдань уроку. Потім весь клас перетворюється в наукову станцію. Йде самостійна дослідницька робота учнів. Діти діляться на групи: вчені-географи, ботаніки, екологи, зоологи. Перед кожною групою стоїть певна задача, яка викладена в картках «Помогайка». Захищають свої міні-дослідження в кінці уроку, використовуючи малюнки, фотографії, реферати. Наприкінці проводиться тест. В процесі таких завдань розвивається пізнавальний інтерес, вміння вибирати із загального матеріалу головне і приводити його в систему.

Розвиток комунікативної і кооперативної компетенцій. Учитель призначає консультантів, наприклад, на уроці математики в 4 класі. Вони перевіряють зроблену роботу на своєму ряду, виправляють помилки. Такий вид діяльності надає величезну допомогу вчителю. Розвиває у дітей взаємодопомогу, взаємоперевірку, навички роботи в групах. Із більш успішними дітьми доцільно утворити аналітичну групу. Діти можуть спробувати підібрати тестові завдання з предмету. У процесі такої діяльності у дітей розвивається здатність до самоконтролю.

Розвиток проблемної компетентності. Розберемо розвиток цієї компетентності на прикладі виховного заходу «Я і мої права». Учитель знайомить учнів з Конвенцією про права дитини. Діти, працюючи в групах, з'ясовують і порівнюють потреби малюка і школяра. Далі діти дають своє уявлення прав на життя, захист, лікування, освіту і т.п. На прикладі казок, мультфільмів розбираються порушення прав дітей. Учитель моделює різні ситуації, в яких можуть порушуватись права дитини, і допомагає учням спрогнозувати вірну поведінку. Разом з проблемною розвивається і соціальна компетентність дитини. Вона почуває себе не тільки учнем, але і членом класного, шкільного колективу, громадянином своєї країни.

Розвиток рефлексивної компетентності. Метод “Сходинка успіху”. Якщо учитель веде урок у традиційному плані, то можна виділити і написати на дошці етапи діяльності. У кінці уроку запропонувати учням оцінити свою роботу на кожному етапі у вигляді сходинок, що ведуть до успіху.

Техніка “Рефлексивна мішень”. На дошці малюється мішень, яка ділиться на сектори. У кожному з секторів записуються параметри-питання рефлексивної діяльності, що відбулася. Наприклад, оцінка змісту, оцінка форм і методів проведення уроку, оцінка діяльності педагога, оцінка своєї діяльності. Учасник ставить мітки в секторах відповідно до оцінки результату : чим ближче до центру мішені, тим ближче до десятки, на краях мішені оцінка ближче до нуля. Потім проводять її короткий аналіз.

Метод “Острова”. На великому аркуші паперу малюється карта із зображенням таких емоційних " островів", як : о.Радості, о.Смутку, о.Подиву, о.Тривоги, о.Очікування, о.Просвітлення, о.Натхнення, о.Задоволення, о.Насолоди. Карта островів вивішується на дошці і учні виходять до карти і маркером малюють або кріплять свій кораблик у відповідному районі карти, який відбиває душевний, емоційно-чуттєвий стан після уроку або у кінці дня, або у кінці тижня.

Метод “Зарядка”. Пропонуємо через виконання певних рухів дати оцінку рефлексії. Можуть бути запропоновані наступні рухи: - сісти навпочіпки - дуже низька оцінка, негативне відношення; сісти, трохи зігнувши ноги в колінах - невисока оцінка, байдуже відношення; звичайна поза стоячи, руки по швах - задовільна оцінка, спокійне відношення; підняти руки в ліктях - гарна оцінка, позитивне відношення; підняти руки вгору, ляскаючи в долоні, піднятися навшпиньки - дуже висока оцінка, захоплене відношення.

Як вчителі, які мають достатній стаж роботи в початковій школі, хочемо привести ряд правил-порад, які, на нашу думку, втілюють сутність компетентнісного підходу в освітньому процесі взагалі й особливо важливі на початковому етапі:

  1. Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, яка пов'язана з вивченням предмета.

  2. На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень - завтрашній активний член суспільства.

  3. Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

  4. Необхідно частіше використовувати питання "чому?", щоб навчити дитину встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.

  5. Пам'ятайте, що знає не той, хто переказує, а той, хто використовує на практиці.

  6. Привчайте учнів думати і діяти самостійно.

  7. Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем; пізнавальні завдання вирішуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання.

  8. У процесі навчання обов'язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об'єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з однаковим рівнем знань.

  9. Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси та особливості розвитку.

Література

  1. Бібік, Н.М. Переваги і ризики запровадження компетентнісного підходу в шкільній освіті. / Н.М.Бібік // Український педагогічний журнал. – 2015. – 1, С.47-58.

  2. Голуб Н.В. Концептуальні засади сучасної методики навчання української мови в загальноосвітній школі. / Н.В.Голуб // Український педагогічний журнал. – 2015. – 1, С.107-118.

  3. Козакова Н.В. Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів. / Н.В.Козакова // Форум педагогічних ідей “Урок”. – 2012.

  4. Рекомендації Європейського Парламенту та Європейської Ради щодо ключових компетентностей ціложиттєвої освіти. – 2006. http://jows.pl/sites/default/files/KE_European%20Indicator%20of%20La nguage%20Competence_2005.pdf.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
790 грн
790 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.