Ми всі любимо своїх дітей, але часом дуже сердимось на них. Чому вони поводять себе не так, як нам хотілося б? Чому вони «не розуміють з першого разу», а також з другого і з третього? Як чудово, коли дитина з посмішкою каже: «Так, мамочко. Звичайно, таточку». Серце наповнюється задоволенням. А якщо все навпаки? «Ні-і-і-і! Ні за що! Не хочу! Не буду!» В такі моменти розумієш: бути батьком – тяжка праця. Де ж та «кнопка», яка «вмикає» примхи?