Кейс-стаді "Інклюзивне освітнє середовище у дитячому садку"

Інклюзивна освіта

Для кого: Дошкільнята (5-6 років)

10.09.2019

1517

61

0

Опис документу:
Прийняв участь в проекті ЮНІСЕФ "Створюємо інклюзивне середовище у дитячих садках Донецької і Луганської областей" я практичний психолог дошкільного закладу склала КЕЙС-СТАДІ з особистої практики та використання власного опиту роботи
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ЮНІСЕФ

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФОНД «КРОК ЗА КРОКОМ»

Проект «Створюємо інклюзивне освітнє середовище у дитячих садках

Донецької і Луганської областей»

КЕЙС-СТАДІ

  1. Опис навчального закладу та громади

Мелодія починається з першої ноти,

саме вона визначає її характер.

Дитячий садок - своєрідна

перша нота життя.

У 1971 року гостинно відчинив свої двері для маленьких маріупольчан відомчий "Дошкільний навчальний заклад ясла садок №130 "Перлинка" к-т «Ілліча» який розташований за адресою: провулок Трамвайний,12 у центральному районі м. Маріуполь.

У 2009 році, на підставі рішення Маріупольської міської ради, дошкільний заклад стає комунальною власністю Маріупольської міської ради.

Проектна потужність – 150 місць.

В ЗДО діє 8 груп загального розвитку: дві групи для дітей раннього віку та шість груп для дітей дошкільного віку.

Режим роботи закладу 12 - годин.

У дитячому садку створюють атмосферу затишку та комфорту  17 педагогів, з них 16 мають вищу освіту. Метою роботи колективу є забезпечення цілісного розвитку дитини, розвиток її творчої спрямованості, розкриття її потенційних можливостей та визнання унікальності дошкільного дитинства в становленні особистості.  Професійним кредом наших педагогів є слова В. Сухомлинського: «…Найдосвідченіший педагог ніколи не повинен спинятися на досягнутому, бо якщо немає руху вперед, то неминуче починається відставання».

  Очолює колектив завідувач  Сальнікова Світлана Леонідівна.

У 2017-2018 н.р. у закладі відкрилися 2 інклюзивні групи дошкільного віку.

У 2018-2019 н.р. у закладі відкрилися ще 2 інклюзивні групи , тобто на сьогодні існує 4 інклюзивних груп дошкільного віку.

Організовано інклюзивне навчання для 12 дітей. У двух групах з інклюзивною освітою разом із педагогами працюють асистенти вихователя: Піщуліна І.В. (гр.№10), Алексєєва О.В. (гр.№8). Також у супроводі дітей з особливими освітніми потребами активну участь бере практичний психолог Вікторова В.В. та вчитель-дефектолог Фролова Н.П. Створена своєрідна мережа підтримки. Працівники та адміністрація , всі, хто працює з цими дітьми, допомагають один одному, обмінюються знаннями, намагаються максимально використовувати місцеві ресурси для досягнення головної мети – реалізації дитиною її потенційних можливостей та підготовки її до життя.

Отже, у ЗДО створена команда – група людей, у яких є спільна мета, які співпрацюють, щоб досягти більшого, ніж кожен із них здатен досягти самотужки. Створено доброзичливу, невимушену атмосферу. Садок став рідним для дітей та їхніх родин. Батьки почуваються спокійніше, так як також залучені до освітньо-виховного процесу. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує , виробляє емпатію, прихильність один до одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.

Взагалі робота дошкільного закладу направлена на виховання гармонійно розвиненої дитини, створення сприятливої атмосфери, в якій розкриваються здібності маленьких вихованців.

В ЗДО створено гарні умови для всебічного розвитку та виховання дошкільнят: затишні групові та спальні приміщення,  створено предметно-розвивальне середовище, є чудова музична зала, яка естетично оформлена та оснащена сучасними технічними засобами: музичні центри, проектор, кондиціонер. Створені всі необхідні умови для забезпечення оптимального рухового режиму: спортивна зала, ігрові майданчики. Режим дитячого закладу – це певна система, в якій кожен фрагмент життя малят спрямований на зміцнення їх здоров’я.

Доброзичлива атмосфера, комфорт, сприятливі умови в дошкільному закладі завжди дарують дітям радість, спокій, бажання відвідувати його.

З 2016 року дошкільний навчальний заклад долучився до міської Програми інклюзивного навчання і виховання дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку. Рішення про  впровадження інклюзивної освіти визріло в результаті багаторічного позитивного досвіду роботи з дітьми-логопатами, а також співпраці з Україно-Литовським суспільством міжнародної підтримки «Шлях до мрій» та громадської організації «Центр соціально-культурного розвитку», головною метою яких було соціалізація дітей дошкільного віку та адаптація до суспільних умов життя.

Розробляєм та реалізуємо проекти:

  1. «Від серця до серця» серпень-вересень 2016-2017 н.р.

  2. «Місток» травень-серпень 2016-2017 н.р.

  3. «Рівні серед рівних» вересень 2017- серпень 2019 н.р.

Результат проектної діяльності - відкриття сенсорної кімнати з сучасним обладнанням, інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми проблемами (ООП) та інклюзивні групи.

  1. ОЦІНКА РОБОТИ ЗА ПРОЕКТОМ ВІДПОВІДНО ДО ЦІЛЕЙ ПРОЕКТУ

Розуміння поняття «інклюзивна освіта» було сформовано, бо працювати з цим ми почали з 2016 року, але широке розуміння , що інклюзія – це не коли ми зібрали дітей в одну групу, а це розумне пристосування кожного та кожної дитини з’явилося пізніше , після тренінгових занять з усіма членами освітнього процесу.

Довіра та діалог. Ми не вміємо розмовляти один з одним . Я не знаю, як в інших садках, а у нас були конфлікти через відкриття інклюзивних груп саме тому, що ані адміністрація, ані вихователі не могли пояснити батькам, чому ця група така. З власного досвіду хочу сказати, що коли починаєш говорити спокійно, врівноважено, доступно й аргументовано дуже багато проблем вирішується. Нам допоміг, напевно, знайомий вже спосіб донесення інформації – тренінг, але до цього чогось бракувало, можливо раніше , теми добиралися не зовсім вірно, тому не було такого емоційного сприйняття й глибокого розуміння.

Прийшло й розуміння, що інвалідність це виключно соціальний статус, який регулює відносини з державою. Так само й в освітньому процесі. Ми стали розуміти, що в певному розвитку є певні особливості, і ми коригуємо під них програму. І це не є проблемою дитини.

Розуміння батьків змінилося після тренінгів. Вони часто бояться віддавати дитину ,якщо вона має вади в садок, бо її будуть ображати, не будуть розуміти,н е буде встигати за програмою. З іншого боку - батьки дітей, які розвиваються типово, не хочуть, щоб з ними поруч були діти з особливими освітніми потребами – навіщо це? ; моя дитина буде відставати через дитину з інвалідністю. Проект допоміг . Як з цим боротися – просвітницькою діяльністю, причому з усіма категоріями батьків. Тому що , через переломи і скандали справи не буде. А навпаки, якщо дитина, яка розвивається типово, буде поруч на рівні з усіма, ми в результаті отримуємо більш толерантне суспільство, яке буде сприймати одне одного на рівних. Бо насправді і батьки це бачать в дітей стереотипів немає, їх дітям навязують дорослі.

Отже батьківські тренінги – це досить ефективна активна форма роботи з батьками. Вони зрозуміли, що це крок до побудови майбутніх батьківських об’єднань, співтовариств дітей і батьків .І якщо ці контакти принесли задоволення, то можна говорити про те, як організувати більш широкомасштабну роботу, яка допоможе піклуватись не тільки про інтереси своєї дитини, а й про розвиток всієї освітньої установи в цілому.

З тренінгами і змістом були ознайомлені представники інших дошкільних закладів м. Маріуполь, це ЗДО №№ 125,104,134 в цих садках немає інклюзивних груп, але є діти на їх погляд з особливими освітніми проблемами. Представники садочків були присутні на деяких тренінгах і наразі запрошують психолога провести по одному тренінгу на тему, яка їх більше всього зацікавила, а також просять дозволу використати матеріали самостійно для розповсюдження теми - інклюзія.

  1. Загальна оцінка проекту для дошкільного закладу №130 «Перлинка»

За вдяки проекту «Створення інклюзивного середовища у дитячих садках Донецької і Луганської областей» з’явилось розуміння, що виховання свідомих громадян нового суспільства, починається з наймолодших його членів та залучення сімей до освіти їхніх дітей.

Проект допоміг адаптувати розливальне середовище в групах, зосереджуючи освіту і виховання навколо окремих центрів діяльності, залучати сім’ї  до освітньо-виховного процесу та індивідуалізувати виховання, скеровувати його на задоволення інтересів та потреб кожної конкретної дитини.

Ігрове середовище в інклюзивних групах (№3,7,8,10) закладу відмінне від інших груп і його облаштування відображає інтереси дітей. Воно задовольняє потреби кожної дитини в діяльності та відпочинку

Важливим розумінням стали індивідуальні маршрути розвитку. Зміст яких виходить із трьох джерел:

  • із спостережень за кожною дитиною;

  • з розуміння потреб кожної дитини;

  • із загальних знань  педагога про дитину на основі закономірностей розвитку.

Ми переконались в тому, що інклюзія за своєю сутністю не може існувати в середовищі, в якому деякі діти здобувають дошкільну освіту та виховуються окремо або в умовах, які суттєво відрізняються від умов  розвитку  і навчання їхніх однолітків. Проект допоміг зрозуміти, що мета залучення дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивних груп дошкільних закладів не зводиться до прищеплення «доброго ставлення» до них. Таке залучення є фундаментальною умовою існування дошкільного навчального закладу, який прагне досягти найкращих освітніх результатів і створювати рівні умови для всіх дітей.

Є і певні труднощі: фінансування, бачимо неопрацьованість в нормативно-правовій базі, дефіциту вузьких спеціалістів, широкого суспільного не розуміння інклюзії, страхи батьків і іноді педагогів, архітектурну недоступність, інвалідність – як бар’єр в суспільстві.

У перспективі бачимо:

  • розробку плану розвитку дошкільного навчального закладу як інклюзивного (повний перехід на інклюзивну освіту), 

  • більш активне залучення батьків та громадськості до вирішення проблем загальної та інклюзивної освіти дітей.

Ми прагнемо, щоб дитячий садок  став другою домівкою: теплою, затишною, безпечною. Ми, дорослі, приходимо сюди, щоб подарувати дітям радість спілкування, стати їх друзями і партнерами в будь – яких справах, дати кожній дитині шанс розкритися, розвинути свої таланти. 

Один педагог сказав: «Ми всі розуміємо, що інклюзія – це тренд. Але ми ще на півшляху» . Це для нас про те, що ми зараз намагаємось подолати за кілька років той шлях, яким Норвегія, Фінляндія, Німеччина йдуть десь з 60-х років, а Естонія, Латвія, Литва, Польща – з 90-х. І більшість проблем, які ми маємо, саме через стрибок «крізь полум’я».

IV. Історія на болісну тему: батькам та педагогам треба адаптуватися.

Життя, як нива довге й пречудове

І на шляху не має вороття.    

Важливо нам помітити дитину

Ту, що обділена  життям.

Піднятись їй поможуть наші крила,

Які в негоду люту захистять.

Не забувай ніколи – ти ЛЮДИНА,

Ти ВЧИТЕЛЬ, що веде з незабуття.

                              Наталія Пушкар

При переході до інклюзивної освіти, досить важливим на наш погляд, було організувати роботу не тільки з дітьми та педагогічним колективом, а й з батьками, причому з батьками дітей обох категорій – звичайних і з особливими потребами. Почати роботу ми вирішили з інформування батьків про те, що таке інклюзивна освіта, її мета, завдання та позитивні аспекти залучення дітей з особливими потребами до закладу. На батьківських зборах , які проводились у формі семінарів з обговоренням, демонстрацією відеопрезенцій відповідної тематики, ми почули думки батьків і вони були неоднозначні: багато хто підтримував ідею інклюзивної освіти, були й ті хто висловлював побоювання про успішність дітей обох категорій. Це не дивно, і ми розуміли їх позицію, так як прийняття нового завжди непросто дається. Але ми не очікували, що мати одного з вихованців, голосно викрикне, зі сльозами на очах: «Ви що, вважаєте мого сина інвалідом?!» Ми відчули біль, образу, непорозуміння, відчай і ще багато емоцій; причому з обох боків: і батьків, і педагогів.

Ми негайно розпочали діяти, з розумінням термінів і понять: горювання, адаптація, пристосування, індивідуальний підхід, індивідуальні програми розвитку тощо. Діяти почали за напрямками.

Одним з напрямків було визначення, чи прийняли батьки проблему дитини або на якій стадії прийняття перебувають. Народження дитини з порушенням психофізичного розвитку для родини є переживанням втрати образу дитини без проблем зі здоров’ям. Адже під час вагітності батьки мали певні очікування: як має бути, де син вчитиметься, як гратиметься, у які гуртки ходитиме. І коли виявилось, що ці мрії саме в такій формі не здійсняться, родина переживає всі стадії горювання, ніби розлучається з кимось (заперечення, відчуття провини, гнів, «торг», страждання, усвідомлення). У батьків виникає величезний спектр переживань, і не завжди вони соціально схвалені. Адже в нас не заведено казати, що ти злишся на дитину з ООП, стидаєшся її, втомлюєшся, хочеш побути на самоті. До того ж кожен новий життєвий етап, необхідне прийняття важливих рішень можуть знову актуалізувати горювання (доводиться прощатися з образом, скажімо, дитини - ідеальної), і родина, яка вже адаптувалася, може знову потребувати допомоги.

Наступний напрямок. Горювання завершено. Родина налаштована отримувати медичну допомогу, освітні послуги, залучати різних фахівців. Мати вже каже «Так, я прийняла проблему, адже подивіться, син постійно відвідує садок!» Та насправді важливо, скільки зусиль докладається, а не загальновизнані успіхи. Прийняття ситуації помітно і по тому, як батьки могли говорити про труднощі та успіхи дитини без надмірних емоцій, є адекватні уявлення про успішність дитини (немає завищених очікувань). Мама хлопчика вже розповідає: «Наш Захарчик колір і фігури називає, аплікацію любить і з нами вдома робити. А головне – друзі в групі, зустрічі, з якими син чекає». Прийняття сталося. Як кажуть: « у літаку кисневу маску треба надіти спочатку на себе, а потім на дитину». Тобто, важливо спочатку потурбуватися про себе, а потім допомогти дитині. Значить, все добре. Якщо родина враховує потреби дитини, але при цьому живе повноцінно, так само почуватиметься й вона.

Напрямок адаптації та толерантності може знадобитися і вихователю, хоча він володіє знаннями, розуміє специфіку порушення розвитку нового вихованця. І все ж таки і в нього виникають страхи.

Нині вихователі, які пропрацювали десятки років, стикаються з тим, що потрібно переглянути набуті навички, перелаштуватися, отримати додаткову освіту.

А в родин ще більше питань та сумнівів. «Перший раз у садок» — це стрес для всіх дітей, і для тих, які не мають жодних порушень. Освіта в садочку — це кардинальна зміна діяльності для дитини: ігрової та освітньої. Вдома було поблажливіше ставлення, м’який режим дня. Садок висуває певні вимоги: дисципліна, розклад, сидіти , слухати вихователя. Садок для батьків є перевіркою, як вони впоралися із соціальною підготовкою: якими дотепер вони були батьками, як виховали дитину, підготували. Ця сукупність переживань обумовлює труднощі інтеграції. А тим більше якщо дитина має особливі освітні потреби (ООП). Мам і тат непокоїть, чи впорається дитина, чи правильно вони обрали заклад, чи буде їй там безпечно, чи не будуть її дражнити. Страхи. І тому нам важливо було зняти страхи, провести бесіди щодо стереотипів. Допомогли спільні тренінги для батьків Проекту «Створення інклюзивного середовища у дитячих садках Донецької і Луганської областей» за підтримки ЮНІСЕФ з навичок спілкування, надання та отримання зворотного зв’язку. Робота — над розвитком толерантності, свідомого допущення та прийняття інакшості іншої людини без зверхності, підхід на рівних, відчуття цінності іншої людини. Зазвичай батьки, які дізнаються, що в групі буде нова дитина з ООП, думають про те, що може піти не так. Але яким думкам обираємо вірити, ті і працюють. Тож позитивні переконання щодо інклюзії зможуть змінити ситуацію на краще.

Толерантне ставлення людини
Збереже планету від негод,
Розрубає мотлох павутини,
Переріже нитку перешкод.

Толерантне ставлення до всього
Збереже, врятує і спасе,
Допоможе вгледіть перемогу,
Допоможе витримати все.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.