У статті розглянуто індивідуальний підхід до дітей з особливими освітніми потребами як важливу умову реалізації інклюзивного навчання. Розкрито відмінність між формальним виконанням вимог щодо організації інклюзивного освітнього процесу та реальним урахуванням індивідуальних потреб дитини у щоденній педагогічній практиці. Проаналізовано значення індивідуального темпу навчання, адаптації завдань, доступної інструкції, візуальної підтримки, емоційної безпеки, диференціації, формувального оцінювання та розвитку самостійності. Окрему увагу приділено командній взаємодії педагогів, батьків, асистента вчителя, практичного психолога та інших фахівців. Обґрунтовано, що індивідуальний підхід не означає зниження вимог до дитини, а передбачає створення таких умов, за яких вона може максимально повно реалізувати свої можливості та поступово ставати самостійним учасником освітнього процесу.



















