Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Методичні ігри для урізноманітнення уроків природничого циклу
»
Взяти участь Всі події

«Гра, як засіб формування особистості молодшого школяра» (Індивідуальний творчий проект)

Гра

Для кого: Дорослі

26.11.2019

2974

92

0

Опис документу:
Щоб закріпити правила поведінки, можна використовувати різні ігри. Гра має надзвичайно велике значення у вихованні молодших школярів. Ще К . Д. Ушинський писав про те, що в грі задовольняються фізичні і духовні відносини та організаторські здібності. Гра впливає на всебічний розвиток дитини, формує всі сторони її особистості - розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює комплексне виховання дитини .
Перегляд
матеріалу
Отримати код

«Гра, як засіб формування особистості молодшого школяра»

(Індивідуальний творчий проект)

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1……………………………………………………..………….…1-15 стор.

1.1 Поняття гра

1.2 Виникнення гри

1.3 Історія дослідження

Розділ 2…………………………………………………….…………….15-25стор.

2.1Навчальна програма «Фізична культура»

2.2Гра, як засіб формування особистості молодшого школяра і морально - етичних якостей учня.

2.3 Місце і роль гри у навчально-виховному процесі

2.4 Українські народні ігри

2.5Сучасні ігри і їх вплив на всебічний розвиток дитини

Висновки ………………………………………………………..…….…26-27стор.

Список використаних джерел ……………………………………...……..28стор.

Додатки

ВСТУП

Щоб закріпити правила поведінки, можна використовувати різні ігри.

Гра має надзвичайно велике значення у вихованні молодших школярів. Ще К . Д. Ушинський писав про те, що в грі задовольняються фізичні і духовні відносини та організаторські здібності. Гра впливає на всебічний розвиток дитини, формує всі сторони її особистості - розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює комплексне виховання дитини .

Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан, радісні переживання, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових ролей, привчала діяти в колективі, піклуватися про інших гравців, узгоджувати свої дії з ними, формувати почуття колективізму, дружби ы товаришування.

Готуючись до проведення ігор, слід пам’ятати:

- кожна гра повинна відповідати завданням морально етичного виховання, будуватися на позитивних прикладах , добір гри залежить від того, яке виховне завдання вирішується в класі на даному етапі;

- добираючи сюжети ігор, потрібно враховувати психофізіологічні та фізичні особливості розвитку дітей класу, їх інтереси, здібності, нахили, уміння і навички;

- виховний потенціал гри багато в чому залежить від керівництва та безпосередньої участі вчителя у ній;

- перед початком гри учнів потрібно ознайомити з її метою,

об’єктом, ігровими діями, умовами, завданнями;

- гра потребує своєрідної підготовки: виготовлення реквізиту, костюмів, читання художніх творів, проведення етичних бесід, прогулянок, екскурсій;

- починати гру потрібно із розподілу ролей; організатор гри допомагає гравцям правильно розподіляти ролі і стежити за їхніми черговими змінами;

- розприділяючи ролі, потрібно враховувати бажання учнів.

    1. Поняття гра

Гра – моделювання іншого виду діяльності із розважальною чи навчальною метою. Гра відрізняється від роботи тим, що не ставить перед собою безпосередньо корисної мети.

Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання,свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти. У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях. У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, реагувати в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні

обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим. Гра творить місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності з тенденцією дати особистий вклад для успіху групи. Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури. З допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини з об'єктивною дійсністю. Тому від змісту і характеру діяльності й залежить надбання дитиною конкретних властивостей, її психологічний розвиток. Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь. Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, ай у дорослих. Гра заполонила телеекран розважальними шоу-програмами, стала необхідним атрибутом свят і обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових і комунікативних ігор. Безперечно, гра стала одним із найпопулярніших видів людської діяльності. Грають діти, школярі, студенти, дипломовані спеціалісти.

Без гри не має і не може бути повноцінного розумового розвитку.

В.О. Сухомлинський

Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишнє.

В.О. Сухомлинський

Гра - це іскра, яка запалює вогник допитливості.

В.О. Сухомлинський

    1. Виникнення гри

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, землеробські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті.
   З тим, що в історії людства праця випереджала гру, погоджується і психолог Д. Ельконін у монографії “Психологія гри”. Виникнення дитячої гри він пояснював тим, що на зорі розвитку суспільства діти рано включалися у життя дорослих, брали безпосередню участь у їхній діяльності. Потреби у грі вони тоді ще не відчували. Ускладнення знарядь праці унеможливило участь дітей у допомозі дорослим, спричинило потребу в спеціальній підготовці до трудової діяльності. З цією метою почали виготовляти зменшені знаряддя: луки, списи, ножі тощо. Діти вправлялися з ними, і такі заняття можна вважати іграми-вправами. Рольових ігор на цьому етапі розвитку суспільства ще не існувало.
   З розвитком виробничих сил, ускладненням знарядь звужувалося коло доступних дітям сфер виробництва, окремі види праці вони могли лише спостерігати. Змінювалися і функції предметів, якими діти оперували: якщо зменшений лук дотепер не втратив своєї основної функції (з нього можна пускати стріли і влучати у ціль), то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки копією справжньої. Так з'явилися іграшки і рольові ігри, завдяки яким діти задовольняють своє прагнення до спільного з дорослими життя.
   Отже, гра є історичним утворенням. її виникнення зумовлене розвитком суспільства і пов'язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Цю концепцію походження гри не можна визнати вичерпною, оскільки згідно з нею спонукає до гри лише прагнення брати участь у праці дорослих. А це означає, що, включившись досить рано у таку працю, дитина вичерпає свою потребу в грі реальною участю у житті дорослих і не буде гратися.
   Поширеними є спроби пов'язати походження гри з розвитком мистецтва та ідеологічних інститутів, наприклад, релігією, ритуальними процесами підчас богослужінь, які мають багато спільного з ігровими діями. Дослідник історії театру Всеволод Всеволодський - Гернгросс (1882— 1962) доводив, що гра зародилася у докласовому суспільстві і була пов'язана з музикою, танцями, піснями. Дорослі грались, як діти, виконуючи ритуальні дії. З розвитком суспільства виникли драма, танець, інші види мистецтва, спорт, а гра як безпосереднє відображення подій життя залишилася лише у дітей.
   Попри різне бачення походження гри, філософи, психологи, мистецтвознавці одностайні в думці, що гра є соціальною потребою і виконує певні суспільні функції, передусім забезпечує передавання суспільного досвіду від одного покоління до іншого. Ігри дітей різних народів і часів подібні за тематикою, оскільки відображають спільні для всіх людей явища життя.
   Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретно-історичному характері творчих сюжетно-рольових ігор, змістом яких є відображення суспільних відносин людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя. Цю особливість дітей охарактеризував К. Ушинський: “В однієї дівчинки лялька пере, шиє, миє, прасує; в іншої — валяється на дивані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої —

б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Нам доводилося бачити хлопчиків, у яких “чоловічки” отримували чини і брали хабарі”. Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе різноманітні ознаки суспільного життя, в тому числі й негативні.
   Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму.

    1. Історія дослідження

Міркування відносно суті і значення гри можна віднайти у працях філософів, педагогів, а також в літературних творах. І як не дивно, найбільш простим і одночасно геніальним залишається пояснення гри, зроблене автором "Пригод Тома Сойера" Марком Твеном "Гра - все, що ми робити не зобов'язані". З цього твердження випливають найважливіші характеристики гри. Вона мимовільна, часто без відкритої зовнішньої мети, стимульована внутрішніми потребами, інтересами, емоціями задоволення і радості, прагненнями до активної діяльності. Ці ознаки гри є основними. Бо внесення в її процес хоч незначної частки зовнішнього примусу, обов'язково перетворює гру в якийсь інший вид діяльності, який зовні може мати цікаву барвисту форму, але внутрішньо не сприйматиметься дитиною як розвага та задоволення. Отже, гра для дитини - це обставини, в яких вона почувається вільно, розкуто, емоційно піднесено. Саме в такій невимушеній ситуації,помітно для себе без напруження і втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити. Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну, площину реальності, затримати плин часу і викликати захоплення - все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності.

Фрідріх Шиллер у XVIII ст. одним з перших розглянув гру з наукової точки зору і визначив її як прояв естетичного і духовного життя людини. На його думку, гра дозволяє пізнати прекрасне.

Герберт Спенсер вважав, що гра є наслідком надміру енергії в організмі та призначена для її витрати. Він зауважив подібність між грою дитинчат тварин і людських дітей та започаткував біологічну теорію ігор. Згідно неї, гра є безцільною діяльністю заради себе самої та вивільняє надлишок енергії. 

Стенлі Голл відстоював думку, що гра є проявом віджилих видів діяльності. Наприклад, діти граються із саморобними луками, повторюючи поведінку первісних людей. Завдяки грі застарілі інстинкти ослаблюються перед тим як зникнути.

Згідно досліджень Карла Гросса, навпаки, ігри служать для тренування фізичних і розумових можливостей. На його думку, гра виникає як наслідок недорозвиненості початкового пристосування до навколишнього середовища. В дитинчат тварин і людини через гру виробляються механізми адаптації, тренуються органи руху і чуттів, розвивається спостережливість і увага.

Таким чином, гра є підготовкою до боротьби за життя.

Аналізу ролі гри в людському суспільстві присвячена книга нідерландського філософа Йогана Гейзинги «Homo Ludens». Гейзинга, зокрема відзначає, що гра старша за культуру, оскільки гра властива не тільки людям, а й тваринам. На

його погляд людська культура зароджується з гри, хоча гра не переходить у культуру, а залишається поряд з культурою. Культурі властиве створення вигаданих штучних середовищ, які не є «справжнім життям», а містять в собі елемент гри.

2.1 Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів

1 – 4 класи

Пояснювальна записка

Навчальна дисципліна «Фізична культура» – самостійна галузь діяльності у соціокультурному просторі й викладається у загальноосвітніх навчальних закладах як окремий предмет.

Інваріантна частина Типових навчальних планів, до якої входить навчальний предмет «Фізична культура», сформована на державному рівні, і є однаковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності.

Основна мета предмета «Фізична культура» – набуття учнями досвіду діяльності: навчально-пізнавальної, практичної, соціальної; формування в учнів стійкої мотивації і потреби у збереженні й зміцненні свого здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості, комплексного розвитку природних здібностей та моральних якостей; використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.

Мета предмету «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних завдань:

  • розширення рухового досвіду, вдосконалення навичок життєво необхідних рухових дій, використання їх у повсякденній та ігровій діяльності;

  • розширення функціональних можливостей систем організму шляхом цілеспрямованого розвитку основних фізичних якостей і природних здібностей;

  • збереження та зміцнення здоров’я школярів;

  • формування загальних уявлень про:

  • фізичну культуру, її значення в житті людини, збереженні та зміцненні здоров’я, фізичного розвитку;

  • історичну спадщину та сьогодення спорту;

  • забезпечення оптимального для кожного учня рівня фізичної підготовленості;

  • формування інтересу до використання фізичних вправ як одного з головних чинників здорового способу життя;

  • формування практичних навичок щодо самостійних занять фізичними вправами та проведення активного відпочинку;

  • реалізація комунікативної функції фізичного виховання;

  • формування морально-вольових якостей та позитивного ставлення до оточуючої дійсності.

Змістом предмета «Фізична культура» у початковій школі є рухова активність із загальнорозвивальною спрямованістю. Він спрямований на формування в учнів ключових компетентностей: соціальних (здатність до співробітництва,

взаєморозуміння, соціальної активності, формування фізичної культури особистості, основ здорового способу життя), мотиваційних (формування особистісних уявлень про престижність високого рівня здоров’я та фізичної підготовленості, здатність до навчання, творчий підхід до застосування рухових дій у різних умовах) та функціональних (здатність до оперування знаннями про рухову активність, знаннями з історії фізичної культури та спорту, розширення рухового досвіду з метою розвитку фізичних якостей і природних здібностей відповідно до вікових особливостей, засвоєння термінологічних та методичних компетентностей), які відображають низку вимог до фізкультурної діяльності, що поступово розширюється й удосконалюється.

У даній програмі ключові компетентності виступають індикаторами – результатами навчальних досягнень. Тому державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів являють собою сукупність ключових компетентностей і відображають базовий зміст програми.

Основними компонентами змісту предмета «Фізична культура» є:

  • інформаційний, що поєднує в собі знання про наукові засади фізичного виховання, які відображають спрямованість навчального предмету на пріоритетний розвиток фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я, основні умови і способи його збереження та зміцнення ;

  • операційний, що поєднує в собі підходи до засвоєння учнями цінностей фізичної культури, визначає орієнтацію практичних методик на розвиток пізнавальної і творчої активності школярів та реалізацію диференційованого підходу;

  • мотиваційний, що поєднує в собі знання основ збереження й зміцнення здоров’я, створення умов для формування в учнів індивідуальних ціннісних орієнтацій на заняття фізичними вправами, задоволення соціально-значущих і особистісно орієнтованих потреб.

У програмі вимоги викладені у певній послідовності з урахуванням ускладнення видів діяльності учнів (репродуктивна, продуктивна, творча); особливостей психічних процесів; особливостей діяльності учня залежно від характеру знань, які засвоюються. Зважаючи на це, державні вимоги задекларовані за мірою ускладнення: «називає», «розпізнає», «пояснює», «характеризує», «виконує», «використовує», «володіє», «дотримується».

Програма розроблена за моделлю «на базі стандартів» відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 462 від 20.04.2011 р. Вона робить акцент на розвиток навичок мислення, міжособистісних відносин, творчої співпраці всіх учасників навчально-виховного процесу і покликана сприяти системним реформам національної освіти, процесам її інтеграції до європейського та всесвітнього освітнього простору.

При розробці навчальної програми «Фізична культура» враховані основні вимоги до складання навчальних програм:

  • узгодженість зі стандартами галузі:

  • відповідність мети, завдань і змісту;

  • відповідність загальним дидактичним принципам;

  • відповідність вибору методів навчання структурним компонентам змісту навчання (розуміння притаманних предмету основних понять, закономірностей тощо; значимість засвоєного у розвитку особистості);

  • придатність для всіх учнів:

  • врахування вікових особливостей;

  • врахування статевих особливостей;

  • врахування регіональних (місцевих) особливостей;

  • врахування рівня здатності учнів;

  • наступність і прогрес:

  • наступність змісту (для 1-х – 4-х і 5-х – 9-х класів);

  • наступність досягнень (для 1-х – 4-х і 5-х – 9-х класів);

  • зручність використання:

  • ступінь деталізації;

  • доступність розуміння підходу до побудови програми;

  • доступність термінів, що використовуються;

  • доступна для непрофесіоналів мова написання.

Предметом навчання у початковій школі в галузі фізичного виховання є рухова активність із загальноосвітньою спрямованістю.

Програма предмета “Фізична культура” складається з пояснювальної записки і таких розділів:

І. Основи знань з фізичної культури.

ІІ. Способи рухової діяльності:

  • вправи для формування культури рухів з елементами гімнастики;

  • вправи для оволодіння навичками пересувань;

  • вправи для опанування навичками володіння м’ячем;

  • стрибкові вправи;

  • ігри для активного відпочинку;

  • вправи для розвитку фізичних якостей;

  • вправи для формування постави і профілактики плоскостопості.

ІІІ. Додатки (за бажанням вчителя):

  • Використання бальної оцінки в системі педагогічного контролю фізичної підготовленості школярів.

  • Умови виконання вправ для визначення резервних можливостей учнів.

  • Орієнтовні показники динаміки змін розвитку фізичних якостей учнів 1-х, 2-х, 3-х і 4-х класів (результат на кінець навчального року).

  • Показники рухової компетентності учнів за період навчання з першого по четвертий клас.

Варіативний модуль:

  • Лижна і ковзанярська підготовка.

  • Плавання.

  • Хореографія.

Виходячи з назви освіти у 1-х – 4-х класах – «початкова загальна освіта» – у програмі навчальний матеріал розподілений не за видами спорту, а за способами рухової діяльності, що дає змогу школярам опанувати основами рухових дій, які

у подальшому можуть удосконалюватися у будь-якому виді спорту, обраному учнем.

До вправ для формування культури рухів з елементами гімнастики увійшли вправи основної гімнастики, організуючі вправи, елементи акробатики, вправи

корегувальної спрямованості та ті, що пов’язані із незвичним положенням тіла у просторі.

Вправи для оволодіння навичками пересувань забезпечують формування життєвонеобхідньої ходьби, бігу, танцювальних кроків, способів лазіння та перелізання, пересування на лижах та ковзанах, плавання. У разі відсутності умов для проведення лижної, ковзанярської підготовки або плавання, навчальні години використовуються для вивчення інших складових програми.

Вправи для опанування навичками володіння м’ячем включають елементи володіння малим і великим м’ячем, які в подальшому дозволять оволодіти навичками метань та основами спортивних ігор: волейболу, гандболу, баскетболу, футболу тощо.

Стрибкові вправи об’єднують види стрибків: зі скакалкою, стрибки у глибину, у висоту, у довжину, опорні стрибки.

Ігри для активного відпочинку (рухливі й народні ігри) систематизовані за відповідними видами рухової діяльності. Водночас, враховуючи різнобічну спрямованість ігрового матеріалу й комплексний підхід у розвитку фізичних здібностей, його можна вводити в уроки, на яких формуються навички з різних видів рухової діяльності. Крім того, цей розділ містить основи туризму (4 клас). Усі компоненти цього розділу спрямовані на формування в учнів умінь і навичок, які вони можуть використовувати під час активного відпочинку.

Вправи для розвитку фізичних якостей систематизовані за ознаками функціональної дії для розвитку певних фізичних здібностей. Це дозволить вчителю підбирати необхідні вправи, розробляти на їхній основі різноманітні комплекси, використання яких дозволить планувати навантаження і забезпечувати наступність у розвитку основних фізичних якостей.

Використання вправ для формування постави і профілактики плоскостопості досягає позитивного ефекту за умови багаторазового повторення правильного положення тіла у різних вихідних положеннях та під час пересування.

Порушення постави визначається візуально: під час зовнішнього огляду перевіряють висоту розміщення плечових ліній, нижніх кутів лопаток. Асиметрію лопаток визначають і за допомогою вимірів сантиметровою стрічкою методом “трикутник”: дитина перебуває у своїй звичайній позі, а вимірюють сантиметровою стрічкою такі показники: від VII шийного хребця (який найбільше виступає) до нижнього кута лівої та правої лопатки. Якщо постава фізіологічно нормальна, то ці відстані рівні.

До цього розділу увійшли вправи, що сприяють вихованню координації рухів, суглобно-м’язового відчуття, вміння управляти своїм тілом, вправи на рівновагу та балансування, на розвиток рухливості суглобів.

Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, програма дозволяє планувати комплексні уроки, які дають можливість включати в урок різнопланові фізичні вправи, що підвищать зацікавленість та емоційний стан учнів.

Навчати молодших школярів руховим діям доцільно, застосовуючи переважно ігровий метод. Це сприятиме створенню позитивного емоційного клімату і формуванню стійкого інтересу до занять фізичною культурою.

Теоретичний матеріал тісно пов’язаний із практичним. Він передбачає формування в учнів основ знань про особисту гігієну, загартування, самоконтроль, організацію найпростіших форм самостійних занять фізичними

вправами, історію та сьогодення олімпійського руху. Надання теоретичних знань здійснюється у процесі уроків фізичної культури.

З метою визначення вихідних даних (вересень-жовтень) та динаміки фізичної підготовленості учнів проводиться визначення їх резервних можливостей за видами, що визначають рівень розвитку основних фізичних якостей:

  • швидкості – біг до 30 м (залежно від віку і статі);

  • витривалості – біг, спортивна ходьба або змішане пересування на довгі дистанції (залежно від віку і статі);

  • гнучкості – нахил тулуба вперед з положення сидячи ;

  • сили – підтягування у висі та у висі лежачи;

  • спритності – “човниковий” біг 4 х 9 м з перенесенням предмета;

  • швидкісно-силових якостей – стрибок у довжину з місця.

Визначення резервних можливостей учнів рекомендується здійснювати декілька разів протягом навчального року. Види діяльності та час для його проведення вчитель обирає з урахуванням пори року, матеріально-спортивної бази школи. Наведені вище види вправ можуть бути доповнені іншими вправами (на розгляд учителя). Орієнтовні показники динаміки змін розвитку фізичних якостей учнів 1-х, 2-х, 3-х і 4-х класів (результат на кінець навчального року) надані у додатку 3.

Відповідно до завдань навчальної програми, підвищення мотивації учнів до самовдосконалення рекомендується застосовувати такі компоненти визначення:

№ п/п

Компонент визначення

% у визначенні навчальних досягнень

Спосіб оцінювання

1.

Ставлення до уроків, відвідування, участь, підготовленість до уроку

10 %

Спостереження вчителя

2.

Навички і вміння, визначені навчальною програмою, вміння застосовувати їх в ігрових ситуаціях

20 %

Моніторинг, спостереження вчителя, самооцінювання (починаючи з 3 класу)

3.

Розвиток фізичних якостей (сила, витривалість, швидкість, гнучкість)

20 %

Моніторинг

4.

Особистий прогрес учня у показниках фізичної підготовленості

20 %

Моніторинг

5.

Знання та їх застосування на практиці (основні поняття, визначені програмою, правила ігор, розуміння процесів, що відбуваються в організмі під час виконання вправ тощо)

15 %

Спостереження вчителя, самооцінювання (починаючи з 3 класу)

6.

Поведінка: соціальна поведінка, відвідування спортивної секції, участь у змаганнях, дотримання правил безпечної поведінки і збереження здоров’я на уроках та у

позаурочних заходах

15 %

Спостереження вчителя, взаємне оцінювання серед учнів, самооцінювання (починаючи з 3 класу)

ВСЬОГО:

100 %

Оцінювання навчальних досягнень учнів 1-х – 4-х класів здійснюється вербально. Орієнтовні показники рухової компетентності учнів, поданих у додатку 4, містять результати, що характеризують належний («безпечний») рівень умінь і навичок школярів певного віку.

Програма передбачає реалізацію змісту обсягом трьох годин на тиждень. У ній не подається точна кількість годин на вивчення тих чи інших розділів. Враховуючи рівень фізичної підготовленості учнів, їх інтереси та здібності, стан матеріально-спортивної бази навчального закладу, кліматичні умови, вчитель самостійно виділяє певну кількість годин на вивчення складових кожного виду рухової діяльності.

Зважаючи на регіональні особливості й умови навчання на місцях, в реалізацію змісту базової програми допускається внесення змін і доповнень обсягом не більше 20–30 % від загальної кількості годин.

За наявності відповідних умов учитель має право використовувати навчальний матеріал з плавання, лижної та ковзанярської підготовки, хореографії (відповідно до варіативної програми схваленою МОН).

Регіональні програми з доповненнями та змінами погоджуються з обласними, Київським міським управліннями освіти і науки державних адміністрацій і надсилаються для затвердження у відповідному порядку до Міністерства освіти і науки України.

Основною формою організації навчально-виховного процесу з фізичної культури в загальноосвітньому навчальному закладі є урок. На уроках фізичної культури здійснюються міжпредметні зв’язки з історією, музикою, хореографією, основами здоров’я та іншими предметами.

Головними вимогами до сучасного уроку фізичної культури є:

  • забезпечення диференційованого підходу до учнів з урахуванням стану їхнього здоров’я, статі, рівня фізичного розвитку та підготовленості;

  • забезпечення оптимізації навчально-виховного процесу із застосуванням елементів інноваційних методів навчання і виховання та здійснення міжпредметних зв’язків;

  • забезпечення освітньої, виховної, оздоровчої, розвивальної та інструктивної спрямованості;

  • формування в учнів умінь і навичок самостійних занять фізичними вправами.

Важливою умовою здійснення навчально-виховного процесу з фізичної культури є дотримання дидактичних принципів навчання: свідомості й активності; наочності; доступності та індивідуалізації; систематичності та послідовності; міцності та науковості. Творче використання на уроках фізичної культури цих дидактичних принципів вимагає застосування адекватних методів навчання.

Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, уроки фізичної культури повинні викликати в учнів позитивні емоції, з цією метою необхідно

творчо використовувати ігрові методи, музичний супровід, сучасні комп’ютерні технології тощо.

Більшість уроків фізичної культури доцільно проводити на відкритому повітрі (узимку в тиху погоду при температурі не нижчій – 12 градусів). У приміщенні,

де проводяться уроки фізичної культури, температура повітря має бути не нижча +14 градусів.

У теплу погоду на відкритому повітрі та у спортивному залі форма одягу учнів – спортивні труси, футболка, спортивне взуття, у прохолодну погоду – спортивний костюм, спортивне взуття.

За результатами медичного огляду школярі тимчасово розподіляються на основну, підготовчу і спеціальну медичні групи. Всі вони відвідують обов’язкові уроки, але виконують загальнорозвивальні й коригувальні вправи з різним фізичним навантаженням (індивідуальний підхід) та ті, які їм не протипоказані.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні взаємини між учасниками навчально-виховного процесу ґрунтуються на принципах педагогіки співробітництва, що передбачає взаємну довіру, взаємоповагу, що сприяють вирішенню завдань фізичного виховання учнів сучасної школи.

Комплексне вирішення завдань фізичного виховання школярів – справа всього педагогічного колективу, що здійснюється відповідно до Положення про організацію фізичного виховання в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах (наказ МОН України від 02.08.2005 № 458) і Системи організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладах (наказ МОН України від 21.07.2003 № 486).

2.2 Гра - як засіб формування морально - етичних якостей учня.

Гра має надзвичайно велике значення у вихованні молодших школярів. Ще К. Д. Ушинський писав про те, що в грі задовольняються фізичні і духовні відносини та організаторські здібності. Гра впливає на всебічний розвиток дитини, формує всі сторони її особистості - розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює комплексне виховання дитини . Щоб закріпити правила поведінки, можна використовувати різні ігри.

Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан, радісні переживання, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових ролей, привчала діяти в колективі, піклуватися про інших гравців, узгоджувати свої дії з ними , формувати почуття колективізму, дружби ы товаришування.

Готуючись до проведення ігор, слід пам’ятати:

- кожна гра повинна відповідати завданням морально етичного виховання, будуватися на позитивних прикладах, добір гри залежить від того, яке виховне завдання вирішується в класі на даному етапі;

- добираючи сюжети ігор , потрібно враховувати психофізіологічні та фізичні особливості розвитку дітей класу, їх інтереси, здібності, нахили, уміння і навички;

- виховний потенціал гри багато в чому залежить від керівництва та безпосередньої участі вчителя у ній;

- перед початком гри учнів потрібно ознайомити з її метою,

об’єктом, ігровими діями, умовами, завданнями;

- гра потребує своєрідної підготовки: виготовлення реквізиту, костюмів, читання

художніх творів, проведення етичних бесід, прогулянок , екскурсій;

- починати гру потрібно із розподілу ролей; організатор гри допомагає гравцям правильно розподіляти ролі і стежити за їхніми черговими змінами;

- розділяючи ролі, потрібно враховувати бажання учнів.

Основним завданням предмета «Фізична культура» є:

- зміцнення здоров'я молодшого школяра і забезпечення правильного фізичного розвитку;

- навчання та удосконалення природних дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, рівноваги;

- розвиток основних рухових якостей, переважно спритності і швидкості;

- формування навичок правильної постави в статичному положенні тіла і в русі, навчання правильного узгодження рухів з диханням;

- подання доступних знань з фізичної культури і прищеплення гігієнічних навичок, необхідних під час занять фізичними вправами.

2.3 Місце і роль гри у навчально-виховному процесі

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…" Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом ГПД, взаєморозуміння між вихователем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина "добудовує" в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. "Праця – шлях дітей до пізнання світу – писав О. М. Горький.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в

тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку.

Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Ігри, які застосовуються умовно поділяються на дві великі групи:

  • Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

  • Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу,

стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

  • а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі видів діяльності на уроці;

  • б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

  • в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

  • г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;

  • д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю. Дидактична гра має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності дітей. Структура дидактичної гри – це основні елементи, які надають їй форми навчання і гри одночасно: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила, пізнавальний зміст, результат.

Вправляння в ігровій формі з елементами змагання діти виконують охоче, з виключною віддачею, вболіванням за результати команди. Якщо такі заняття проходять у системі, ця робота приносить відчутні результати в розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів.

На прогулянці проводяться дидактичні ігри з природним матеріалом, будівельно-конструктивні ігри з природними матеріалами (снігом, піском, глиною, гілочками тощо), пізнавальні ігри.

Останнім часом дуже популярними стали інтелектуальні ігри. Молодші школярі, природно, дивляться такі програми по телебаченню, жваво реагують на них. Вони нерідко мріють стати учасниками подібних ігор, але ігор їхнього

рівня. Таку можливість можуть надати групові заняття у формі вікторин-змагань "Розумників та розумниць".

Подібні змагання цікаві й корисні. Проводяться вони у швидкому темпі при обмеженні часу. Діти намагаються виправдати сподівання товаришів, мобілізують внутрішні сили, кмітливість. А після конкурсу вони ще дуже довго

знову й знову повертаються до запропонованих питань, осмислюючи відкрите. У разі невдачі дитина аналізує лінію своєї поведінки, зроблені помилки, що також є корисним.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Рольова гра формує у школярів здатність зіграти роль іншої людини, побачити себе з позиції партнера по спілкуванню. Вона орієнтує учнів на планування власного мовної поведінки та поведінки співрозмовника, розвиває вміння контролювати свої вчинки, давати об'єктивну оцінку вчинкам інших. Отже,

рольова гра виконує орієнтовну функцію. Сюжетно-рольові ігри створюють самі діти при деякому керівництві вихователя.

Основою їх є дитяча самодіяльність. Іноді такі ігри називають творчими сюжетно-рольовими, підкреслюючи, що діти не просто копіюють ті чи інші дії, а творчо їх осмислюють і відтворюють у створюваних образах, ігрових діях. Різновидом сюжетно-рольових ігор є будівельні гри.

Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, "приміряти" на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою.

Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати. Рольова, або так звана творча гра дітей дошкільного віку в розвиненому вигляді представляє діяльність, в якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих і в суспільній формі в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Для цих умов характерне використання різноманітних гральних предметів, заміщення дійсних предметів діяльності дорослих.

Великою популярністю у дітей користується гра "Я – актор". Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку "актор" отримує від учителя "роль" – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу.

Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як "роль" розгадано, діти обговорюють, що "актор" робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний "актор".

В іграх-драматизаціях зміст, ролі, ігрові дії обумовлені сюжетом і змістом того чи іншого літературного твору, казки і тощо. Вони подібні до сюжетно –

рольових ігор: в основі тих і інших умовне відтворення явища, дій і взаємин людей і т. д., а також елементи творчості. Своєрідність ігор драматизації є те, що

за сюжетом казки чи розповіді діти виконують певні ролі, відтворюють події в точній послідовності.

Найчастіше основою ігор - драматизації є казки. У казках образи героїв окреслені найбільш яскраво, вони приваблюють дітей динамічністю і ясною вмотивованість вчинків, дії чітко змінюють одне інше і діти охоче відтворюють їх. Легко драматизують улюблені дітьми народні казки "Ріпка", "Колобок",

"Теремок", "Три ведмеді" та ін. У іграх-драматизація використовуються і вірші з діалогами, завдяки яким створюється можливість відтворювати зміст за ролями.

За допомогою ігор - драматизації діти краще засвоюють ідейний зміст твору, логіку і послідовність подій, їх розвиток і причинну обумовленість.

Рухливі ігри - важливий засіб всебічного виховання дітей. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит та сприяють міцному сну. Рухливі ігри

задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду.

За допомогою ігор закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість.

Рухливі ігри, починаючи від найпростіших, таких, як жмурки, і закінчуючи складними спортивними, як наприклад, футбол, волейбол, баскетбол, хокей, розвивають у школярів чимало корисних якостей. Рухливі ігри дуже корисні для здоров'я, оскільки зміцнюють м'язи, поліпшують обмін речовин, позитивно впливають на розумовий розвиток дітей. Ці ігри сприяють також вихованню свідомої дисципліни, волі, наполегливості у подоланні труднощів, виховують терплячість, привчають бути чесними та правдивими.

Рухливі ігри також застосовуються на вечорах, святах, прогулянках. Тоді вони служать засобом ефективної організації активного відпочинку учнів і мають характер цікавої і корисної розваги.

Ігри, які використовуються в 1-2 класах, розвивають і удосконалюють основні рухи та поширюють руховий досвід дітей. Це в основному ігри з бігом, стрибками, метанням у ціль і на дальність, з подоланням невеликих перешкод, з вправами з рівноваги тощо.

З учнями III-IV класів проводяться більш складні ігри. Дітей цього віку приваблює гра з розподілом колективу на групи, кожна з яких намагається перемагати. Тут повторюються ігри, що вивчались у І-ІІ класах, але не втратили своєї цікавості і легко варіюються з новими завданнями, з включенням у гру кількох ведучих. В іграх для третьокласників і четвертокласників вимоги підвищуються, зокрема щодо точності їх виконання.

2.4 Ігри

Дитячі ігри

Людина грається змалечку. Важливим елементом дитячих ігор є іграшка. Дитячі ігри сприяють розвитку особистості та уяви, усвідомленню дорослих

ролей, виробленню навичок і встановленню спілкування між однолітками. Серед прикладів: хованкикласикискакалкигумкиниточкабачу тощо.Для створення

умов для дитячих ігор у міських житлових районах влаштовуються дитячі ігрові майданчики.

Симуляції

До цього класу належать ігри, в яких створюється певна умовна ситуація з метою тренування, наприклад військові маневри. До цього класу ігор належать

також різноманітні комп'ютерні симулятори, що намагаються якомога точніше відтворити умови реальних ситуацій і навчити користувача приймати рішення в екстремальних умовах. Одним із видів симуляцій є бізнес-симуляція. Цей різновид симуляції характеризується імітацією бізнес-процесів в окремо взятому підприємстві, галузі, господарстві.

Спортивні ігри

Характерною особливістю спортивних ігор є те, що вони переросли рамки простої розваги, й стали не тільки частиною культури, а й індустрією. У спорті є професіональні гравці, для яких гра — це робота, а не розвага, й глядачівболівальники, які отримують задоволення, спостерігаючи за грою, і спортивний бізнес, що організовує ігри. Серед найпопулярніших спортивних ігор: футболтенісгольфбаскетболволейболхокейкрикетбейсбол.

Логічні ігри

До логічних ігор належать: головоломкикросворди, а також багато з антагоністичних настільних ігор. Цікавість логічних ігор для людини в тому, що гра перед нею ставить задачу, розв'язок якої можна знайти за допомогою логічного аналізу, продумування на кілька кроків уперед, і успішне розв'язання задачі приносить людині задоволення.

Настільні ігри

Настільні ігри проводяться з використанням певних ігрових об'єктів на площині, часто — на спеціальній дошці. Серед популярних настільних ігор: шахишашкинардиго тощо. Зазвичай це антагоністичні ігри зі складною стратегією. До настільних ігор належать також рольові ігри, які не мають антагоністичного характеру.

Азартні ігри

Відмінністю азартних ігор є те, що виграш чи програш у них має не тільки символічне, а й реальне життєве значення — вони граються на гроші. Відповідно виграш і програш у них здебільшого залежить не тільки від майстерності гравця,

а й від випадку. В сучасному світі в одних країнах існує індустрія азартних ігор, в інших країнах азартні ігри знаходяться під жорстким контролем або заборонені.

Електронні

Ігри із застосуванням електронних пристроїв, як ігрові автомати, гральні приставки чи персональні ком'пютери. Окремий різновид електронних ігор — відеоігри, в яких гравець керує візуальними образами на екрані.

У відеоіграх правила закладені в комп'ютерній програмі, а супротивником виступає або сама програма або інші люди. Швидкий розвиток відеоігор призвів також до появи кіберспорту.

Онлайн ігри

Із появою та розповсюдженням такого явища, як Інтернет, з'явилося й поняття онлайн-ігор. Такі ігри є основою комунікації між людьми, об'єднаними

спільними інтересами, незалежно від їхньої національності та місця проживання. Найбільш розповсюдженими і успішними вважаються браузерні ігри, та настільні онлайн ігри, зокрема: нардишахипокер тощо.

Рольові ігри

В рольових іграх гравці діють у певному, заданому правилами, світі, беручи на себе певні вигадані ролі. Рольові ігри часто не носять змагального характеру, а призначені для того, щоб отримати задоволення від самого процесу гри. Тому в них часто за правилами переможець і переможений не визначається.

Український народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивної педагогіки відібрав найефективніші засоби гармонійного виховання підростаючого покоління, чільне місце серед яких посідають народні рухливі ігри. Традиційно у навчально-виховному процесі початкової школи вони використовуються як засіб фізичного виховання. Проте розвивально-виховний потенціал українських рухливих народних ігор значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури. Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей молодшого шкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор.

2.5 Сучасні ігри і їх вплив на всебічний розвиток дитини

Вплив комп’ютерних ігор на психіку дитини XXI століття – час глобальної комп’ютеризації всіх сфер життя людини. Комп’ютерні технології настільки міцно заснувалися в нашій повсякденності, що ми навіть уявити собі не можемо свого існування без них. І якщо для дорослих людей такий бік модернізованого

суспільства може бути ще не настільки звичним та комфортним, то для дітей сучасності комп’ютер – це одна із необхідних буденних речей, яка повинна бути в наявності 100%- во. Разом із використанням новітніх технологій в сфері праці та навчання, з’являється все більше і більше, пов’язаних із ними, способів

розваг, які підштовхують людину до необхідності не лише працювати за комп’ютером, а і відпочивати з його допомогою. Вже на сьогоднішній день існує така велика кількість комп’ютерних ігор, що навряд чи хтось зможе їх перелічити. І якщо для дорослої людини, психіка якої вже сформувалася, гра виступає способом відпочинку та релаксації, то як же вона впливає на свідомість дитини, яка лише тільки починає формуватися фізично та психічно? Не дуже добрим є факт поширення комп’ютерних ігор агресивного характеру. Відомо, що діти зовсім по-іншому сприймають реальність. Дослідження питань медіа-освіти

в США привели до висновку, що ігри з агресивним змістом можуть стимулювати агресивність у дітей 6-10 років. У такому віці ігри, які містять навіть неявну агресію, впливають на формування стійкої психофізіологічної моделі поведінки. Якщо малюк у процесі певної діяльності (наприклад загрався) зробив щось не

так, то він неодмінно отримає нарікання від батьків або вихователів, які пояснять йому, що такого робити неможна і чому саме. У віртуальному ж світі такого роду відповіді не відбувається.

Таким чином, під час комп’ютерних ігор, дитина отримує можливість залишатися непокараною за певні дії (особливо під час агресивних ігор) і вона автоматично прищеплює собі такі якості, як безкарність, вседозволеність, у неї починають з’являтися моральні орієнтири. А справа в тому, що малюк починає ідентифікувати себе з героєм на екрані, він починає хвалитися, як віртуозно вміє вбивати, стріляти і відривати голови. Існує думка, що деякі комп’ютерні ігри, зокрема військові стратегії і «стрілялки», які були створені для розвитку спеціальних навичок у військових, можуть формувати у дитини жорстокість. Було проведено багато досліджень, що підтвердили цю

точку зору. З одного боку, ігри допомагають виходу агресії і негативних емоцій назовні, з іншого ж, навпаки, формують певні негативні стереотипи поведінки. І навіть впливають на психіку сильніше, ніж бойовики. Ще одним негативним боком віртуальних ігор є комп’ютерна залежність. Першими показниками цього явища є: роздратованість і неможливість зайняти себе чимось іншим, якщо комп’ютер не працює; хоча б один прогул школи через сидіння за комп’ютером; ніч біля комп’ютера; бажання будь-яку діяльність виконувати біля комп’ютера; агресія у відповідь на заборону сидіти біля комп’ютера. Саме в такі моменти кіберпростір для дитини починає межувати із реальністю. Переживаючи якісь невдалі соціальні контакти вона починає потребувати заглибитися у нереальний світ, де відчуває себе господарем ситуації і може втекти від реалій зовнішнього світу. За допомогою комп’ютерної гри можливий варіант підвищення самооцінки, доведення власної значимості та самореалізації – з часом від цього і починає з’являтися психічна залежність. В наслідок такої хвороби відбувається

деформування соціальних, професійних, матеріальних та сімейних цінностей людини. Непомірне застосування комп’ютера може приводити до психопатологічних симптомів. Таким чином, на сьогоднішній день отримано вірогідну інформацію про те, що в період, коли кора головного мозку остаточно не сформована (до 12 років), дитина проявляє найбільшу сприйнятливість до

негативних впливів використання комп’ютерів на психофізіологічний стан. Відбувається це тому, що механізми захисту психіки ще остаточно не сформовані. Наслідками використання комп’ютерів у навчанні молодших школярів є підвищення ментального віку (МА), підвищення тривожності,

прискорення та однобокий розвиток способів пізнання, поява невротичних станів, пригноблення розвитку емоційної сфери.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

Висновок

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не cпонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого

завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролів і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних,

професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шатанов зазначає “Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабною, нестандартною”.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

А. С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…” Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.

Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: “Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. “Праця – шлях дітей до пізнання світу” – писав О. М. Горький.

Список використаних джерел

Основна

  1. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи

  2. Закон України «Про освіту» 2012р.

  3. Ващенко О.М. Рухливі ігри в початковій школі / О.М. Ващенко, Н.В. Кудикіна, Л.В. Романенко. – К.: Навчальна книга, 2002. 3. Кудикіна Н.В. Ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі: Монографія. – К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2003.

  4. Організація дитячої ігрової діяльності в контексті наступності дошкільної та початкової освіти. – навч.-метод. посіб. / За ред. Г.Ф. Тарасенко. – К.: Вид. дім «Слово», 2010.

  5. Професійна підготовка майбутнього вчителя початкової школи: теорія і практика: [кол. моногр.] / авт. О.М. Ващенко, К.І. Волинець, О.Я. Митник; за заг. ред. К.І. Волинець. – К.: Київ. ун-т ім. Б. Рінченка, 2013.

  6. Інтернет - ресурси: http://mon.gov.ua/-Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; http://ed.net.ua/ – Всеукраїнський шкільний портал;

Додаткова

1. Абетка вихователя ГПД / Упорядник М. Голубенко. – 2-ге вид. – К.: Ред. загальнопед. газет, 2005.

2. Бліхарська Л. Щоб учитися було цікаво // Початкова освіта. – 2000. - №5. – С. 4- 8.

3. Ващенко О. Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня молодшого школяра: Навчально-методичний посібник / О. Ващенко, Л. Іванова, В. Єрмолова, Л. Романенко. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2003.

4. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності // Рідна школа. – 2000. - №1. – С. 27-28.

5. Кудикіна Н.В. Ретроспективний погляд на формування сучасної моделі ігрової діяльності / Н.В. Кудикіна // Шлях освіти. – 2003. - № 1. – С. 43-45.

6. Її величність – гра! (на допомогу вихователям оздоровчих таборів, груп продовженого дня, класним керівникам, педагогам-організаторам) / упоряд.: Глазунова Л.М., Панченко А.Г. – К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2003.

7. Руденко А.В. Игры и сказки, которые лечат / А.В. Руденко. – Х.: Изд. группа «Основа», 2011.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.